Attitude of ukrainian left Galicia institutions to church and religion (late nineteenth century – the first third of the twentieth century) ; Ставлення української лівиці Галичини до інституцій церкви та релігії (кінець ХІХ ст. – перша третина ХХ ст.)
The article described the attitude of Ukrainian leftist parties to church and religion in the late nineteenth century – the first third of the twentieth century. Ukrainian Galicia left hand – is a special phenomenon of the Ukrainian movement in this period. It is significantly different from similar political camp on the Dnieper. First, it soon took shape organizationally, thoroughly used in political practice European traditions left movement, clearly defined Ukrainian aspirations. At the same time left Galicia and Dnieper been characterized by an increase in performance of social justice, political, religious, national equality, democratization of the electoral law so on. In the late nineteenth century leftwing parties experienced a period of ideological formation, search of basic vectors. They varied size, ideology, ethnic composition, the territory in which the distributed activities. During this period Ukrainian Galicia left hand has made his views on religion and the church, which is reflected in the party programs, theoretical heritage of outstanding representatives of socialist and communist parties. In the interwar period of the twentieth century. representatives of leftist political parties of Western Ukraine further critical and negative attitude to the institution of the church and religion, however, given the high religiosity local population had to adapt software principles to the realities of the time. During this period there were also significant differences between the Socialists and the Communists. The first criticized religious dogma based on national principles (criticism «Polish Church» compromise some Greek Catholic bishops, etc.), the latter guided the works of classics of MarxismLeninism, which denied the need for religion in general society. The article noted that position to the churches and religious representatives held communist forces, mostly professed atheist beliefs, fought for the deepening of Marxist ideology among the population of the region. Despite the fact that declarative Communists proclaimed religion a private matter, emphasized that everyone should be entirely free in order to manifest religion or anything that does not recognize any religion, in practice, members KPSH, CPWU fought for spreading the atheistic worldview. High religiosity of the population of Western Ukraine, minor impacts communist forces in the sociopolitical processes have not allowed CPWU, SelRob implement the program positions in the church and the religious sphere. Moreover, the Church also poboryuvala spread of Communism in Galicia. Socialists considered attitude to church and religion. Noted that in general, despite his priestly descent, representatives of radicals and social democrats were quite critical of the clergy. The latter, in particular, considered the church «the largest natural enemy of all free thought, progress.» The Social Democrats accused the church of «suppressing the national feelings» not only Galician people in general but young clergy. In the interwar period of the twentieth century. Social Democrats exposed to communist ideas that influenced the change in the ideological platform of the party in the church and religious issue. Radicals in their practice using theoretical work Franko, who sharply criticized the Galician clergy. However, PSA dystantsionuvalasya of church issues, stressing that its electorate itself selects how to treat religious institutions and religion in general. SocialistRadical Party continued line PSA, but has transformed nationalcultural program to the requirements of the time. While in terms of the political system of the Second Commonwealth, MSzMP church considered as a means of national osvidomlenya population opposed the elimination of Orthodox churches, an increase of church land ownership, emphasized the need for separation of church and state. Nevertheless, sometimes, frankly erroneous judgment, theoretical and practical heritage activities Ukrainian Galicia from the left end of the XIX i in the first third of the twentieth century church religious sphere remain valid and instructive. ; У статті охарактеризовано ставлення українських лівих партій до церкви та релігії наприкінці ХІХ ст. – першої третини ХХ ст. Українська лівиця в Галичині – це особливий феномен українського руху в зазначений період. Вона істотно відрізнялася від подібного політичного табору на Наддніпрянщині. Передусім, вона швидше оформилася організаційно, ґрунтовніше використовувала у політичній практиці європейські традиції лівого руху, виразно визначала соборницькі прагнення українців. Водночас лівим Галичини і Наддніпрянщини були притаманні виступи за збільшення рівня соціальної справедливості, політичного, релігійного, національного рівноправ'я, демократизацію виборчого права тощо. Наприкінці ХІХ століття партії лівого спектра пережили період ідеологічного становлення, пошуку базових векторів діяльності. Вони різнилися чисельністю, ідеологією, національним складом, територією, на яку поширювали діяльність. Саме у цей період українська лівиця Галичини виробила власні погляди щодо релігії та церкви, що відображено у партійних програмах, теоретичній спадщині визначних представників соціалістичних та комуністичних партій. У міжвоєнний період ХХ ст. представники лівих політичних партій Західної України надалі критично і негативно ставилися до інституту церкви і релігії, проте, зважаючи на високу релігійність місцевого населення, були змушені адаптувати програмні принципи до реалій часу. У цей період існували також суттєві відмінності між соціалістами і комуністами. Перші критикували релігійні догми виходячи з національних принципів (критика «польського костелу», угодовства окремих грекокатолицьких єпископів тощо), другі керувалися працями класиків марксизмуленінізму, які взагалі заперечували необхідність релігійності суспільства. У статті відзначено, що найнепримиреннішу позицію до церкви та релігії займали представники комуністичних сил, які, здебільшого, сповідували атеїстичні переконання, боролися за поглиблення марксистського світогляду серед населення регіону. Незважаючи на те, що декларативно комуністи проголошували релігію приватною справою, наголошували, що кожен повинен бути цілком вільний у тому, щоб сповідувати яку завгодно релігію або не визнавати ніякої релігії, на практиці члени КПСГ, КПЗУ боролися за поширення атеїстичного світогляду. Висока релігійність населення Західної України, незначні впливи комуністичних сил на суспільнополітичні процеси не дозволили КПЗУ, СельРобу реалізувати програмні положення у церковнорелігійній сфері. До того ж, церква також поборювала поширення комуністичних ідей у Галичині. Розглянуто ставлення соціалістів до церкви та релігії. Зауважено, що загалом, незважаючи на своє попівське походження, представники радикалів та соціалдемократів ставилися до духовенства доволі критично. Останні, зокрема, вважали церкву «найбільшим, натуральним ворогом всякої вільної думки, поступу». Соціалдемократи звинувачували церкву у «придушенні національних почуттів» не лише галицького люду загалом, а й молодого патріотичного духовенства. У міжвоєнний період ХХ ст. соціалдемократи підпали під вплив комуністичних ідей, що вплинуло на зміну ідеологічної платформи партії у церковнорелігійному питанні. Радикали у своїй практичній діяльності використовували теоретичні напрацювання І. Франка, який гостро критикував галицьке духовенство. Проте УРП дистанціонувалася від церковної проблематики, наголошуючи, що її електорат сам вибиратиме як ставитися до церковних інституцій та загалом релігії. Соціалістичнорадикальна партія продовжила лінію УРП, проте трансформувала національнокультурну програму до вимог часу. Перебуваючи в умовах політичної системи Другої Речі Посполитої, УСРП розглядала церкву як один із засобів національного усвідомлення населення, виступала проти ліквідації православних храмів, збільшення церковного землеволодіння, наголошувала на необхідності відокремлення церкви від держави. Попри, інколи, відверто помилкові судження, теоретична спадщина і практична діяльність української лівиці Галичини від кінця XIX i в першій третині ХХ століття у церковнорелігійній сфері залишаються актуальними і повчальними. ; У статті охарактеризовано ставлення українських лівих партій до церкви та релігії наприкінці ХІХ ст. – першої третини ХХ ст. Українська лівиця в Галичині – це особливий феномен українського руху в зазначений період. Вона істотно відрізнялася від подібного політичного табору на Наддніпрянщині. Передусім, вона швидше оформилася організаційно, ґрунтовніше використовувала у політичній практиці європейські традиції лівого руху, виразно визначала соборницькі прагнення українців. Водночас лівим Галичини і Наддніпрянщини були притаманні виступи за збільшення рівня соціальної справедливості, політичного, релігійного, національного рівноправ'я, демократизацію виборчого права тощо. Наприкінці ХІХ століття партії лівого спектра пережили період ідеологічного становлення, пошуку базових векторів діяльності. Вони різнилися чисельністю, ідеологією, національним складом, територією, на яку поширювали діяльність. Саме у цей період українська лівиця Галичини виробила власні погляди щодо релігії та церкви, що відображено у партійних програмах, теоретичній спадщині визначних представників соціалістичних та комуністичних партій. У міжвоєнний період ХХ ст. представники лівих політичних партій Західної України надалі критично і негативно ставилися до інституту церкви і релігії, проте, зважаючи на високу релігійність місцевого населення, були змушені адаптувати програмні принципи до реалій часу. У цей період існували також суттєві відмінності між соціалістами і комуністами. Перші критикували релігійні догми виходячи з національних принципів (критика «польського костелу», угодовства окремих грекокатолицьких єпископів тощо), другі керувалися працями класиків марксизмуленінізму, які взагалі заперечували необхідність релігійності суспільства. У статті відзначено, що найнепримиреннішу позицію до церкви та релігії займали представники комуністичних сил, які, здебільшого, сповідували атеїстичні переконання, боролися за поглиблення марксистського світогляду серед населення регіону. Незважаючи на те, що декларативно комуністи проголошували релігію приватною справою, наголошували, що кожен повинен бути цілком вільний у тому, щоб сповідувати яку завгодно релігію або не визнавати ніякої релігії, на практиці члени КПСГ, КПЗУ боролися за поширення атеїстичного світогляду. Висока релігійність населення Західної України, незначні впливи комуністичних сил на суспільнополітичні процеси не дозволили КПЗУ, СельРобу реалізувати програмні положення у церковнорелігійній сфері. До того ж, церква також поборювала поширення комуністичних ідей у Галичині. Розглянуто ставлення соціалістів до церкви та релігії. Зауважено, що загалом, незважаючи на своє попівське походження, представники радикалів та соціалдемократів ставилися до духовенства доволі критично. Останні, зокрема, вважали церкву «найбільшим, натуральним ворогом всякої вільної думки, поступу». Соціалдемократи звинувачували церкву у «придушенні національних почуттів» не лише галицького люду загалом, а й молодого патріотичного духовенства. У міжвоєнний період ХХ ст. соціалдемократи підпали під вплив комуністичних ідей, що вплинуло на зміну ідеологічної платформи партії у церковнорелігійному питанні. Радикали у своїй практичній діяльності використовували теоретичні напрацювання І. Франка, який гостро критикував галицьке духовенство. Проте УРП дистанціонувалася від церковної проблематики, наголошуючи, що її електорат сам вибиратиме як ставитися до церковних інституцій та загалом релігії. Соціалістичнорадикальна партія продовжила лінію УРП, проте трансформувала національнокультурну програму до вимог часу. Перебуваючи в умовах політичної системи Другої Речі Посполитої, УСРП розглядала церкву як один із засобів національного усвідомлення населення, виступала проти ліквідації православних храмів, збільшення церковного землеволодіння, наголошувала на необхідності відокремлення церкви від держави. Попри, інколи, відверто помилкові судження, теоретична спадщина і практична діяльність української лівиці Галичини від кінця XIX i в першій третині ХХ століття у церковнорелігійній сфері залишаються актуальними і повчальними.