Suchergebnisse

Michail Bakhtin's philosophy of act is considered as a metaphysical project. Bakhtin's conception is explored in a wider context of the metaphysical project of Russian existentialism. Interpretations of the term "truth", which correspond to different versions of existentialism, are compared. Shestov's existentialist particularism, Berdiaev's actualistic personalism, Bakhtin's ethical existentialism are analysed. Existentialist implications of Gregory Palama's metaphysics of light are considered. ; В статье рассматривается философия поступка Михаила Бахтина как проект метафизики действия. Концепция Бахтина исследуется в контексте метафизического проекта русского экзистенциализма. Сравниваются интерпретации термина «истина» в различных версиях экзистенциализма. Исследуются экзистенциальный партикуляризм Шестова, ктуалистический персонализм Бердяева, этический экзистенциализм Бахтина. Рассматриваются экзистенциалистские импликации метафизики света Григория Паламы. ЛИТЕРАТУРА Бахтин как философ / Под ред. П.С. Гуревича, Л.А. Гоготишвили. — М.: Наука, 1992. Бахтин М.М. К философии поступка // Философия и социология науки и техники. Ежегодник. 1984-1985. – М.: Наука, 1986. Бердяев Н.А. О рабстве и свободе человека. Опыт персоналистической философии [1939] // Бердяев Н. А. Царство духа и царство кесаря. – М.: Республика, 1995. Бердяев Н.А. Алексей Степанович Хомяков [1912] // Бердяев Н. Собрание сочинений. – Т. V. – Париж: YMCA-Press, 1997. Бердяев Н.А. Истина и откровение. – СПб.: Изд-во Русского Христианского гумани- тарного института, 1996. Бердяев Н.А. О назначении человека. – М.: Республика, 1993. Бердяев Н.А. Самопознание (опыт философской автобиографии). – М.: Международ- ные отношения, 1990. Бузгалин А. В., Булавка Л. А. Следующие сто лет М. Бахтина: диалектика диалога versus метафизика постмодернизма // Вопросы философии. – 2000. – № 6. – С. 119–132. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка. – М.: М. О. Вольф, 1903– 1909; Репр. т. 1–4, «Пять континентов», 1954. Етимологічний словник української мови: у 7-ми тт. – Т.2. – К.: Наукова Думка, 1985. Махлин В.Л. Михаил Михайлович Бахтин. – М.: РОССПЭН, 2010. Назинцев В.В. Мыслитель Бахтин и теоретик Хайдеггер // М. Бахтин и философская культура ХХ века. – СПб.: Образование, 1991. – Вып. 1., ч. 1. – С. 102–112. Російсько-український словник / За ред. А.Е. Кримського. – Т.1. – Київ, Червоний Шлях: 1924. Словарь української мови / Упорядкував Борис Грінченко. – Київ, 1907-1909. Соловьев В. С. Теоретическая философия // Собрание сочинений в 8 т. – Т. 8. – СПб.: 1903. Трубецкой Е. Н. Свет Фаворский и преображение ума // Русская идея / ред. M.A. Мас- лин. – М.: Республика, 1992. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка: в 4-х тт. – М.: Прогресс, 1986. Флоренский П. А. Столп и утверждение истины [1914]. – Т. 1. – М.: Правда, 1990. Хоружий С. С. О старом и новом. – СПб.: Алетейя, 2000. Шестов Л. Афины и Иерусалим // Сочинения в 2-х т. – Т. 1. – М.: Наука, 1993. Bialostosky D.H. Liberal Education, Writing, and the Dialogic Self // Landmark Essays on Bakhtin, Rhetoric, and Writing / Ed. Frank Farmer. – Mahwah, New Jersey: Hermagoras-Erlbaum, 1998. – P. 187–196. Brandist C. The Bakhtin Circle: Philosophy, Culture and Politics. – London: Pluto Press, 2002. De Andia Y. L'Union à Dieu chez Denys l'Aréopagite. – Leiden: Brill, 1996. Dentith S. Bakhtin versus Rhetoric? // Face to Face: Bakhtin in Russia and the West / Ed. C. Adlam, R. Falconer, V. Makhlin, and A. Renfrew. – Sheffield: Sheffield Academic Press, 1997. – P. 311–325. Emerson C. The First Hundred Years of Mikhail Bakhtin. – Princeton: Princeton UP, 1997. Erdinast-Vulcan D. Between the Face and the Voice: Bakhtin meets Levinas // Continental Philosophy Review. – Vol. 41, No.1 (2008). – P. 43–58. Evans F. Genealogy and the problem of affirmation in Nietzsche, Foucault and Bakhtin // Philosophy and Social Criticism. – Vol. 27, No. 3 (2001). – P. 41–65. Herman L.J. A Dictionary of Slavic Word Families. – New York: Columbia UP, 1975. Hirschkop K. Mikhail Bakhtin: An Aesthetic for Democracy. – Oxford: Oxford UP, 1999. Holquist M. Dialogism: Bakhtin and His World. New Accents. – London: Routledge, 1990. Lossky V. À l'image et à la ressemblance de Dieu. – Paris: Aubier-Montaigne, 1967. MacCannell J. F. The Temporality of Textuality: Bakhtin and Derrida // Modern Language Notes. – Vol. 100, No. 5 (Dec., 1985). – P. 968–988. Machek V. Etymologický slovnik jazyka českého a slovenskeho. – Praha: Nakladatelství Československé Akademie Vĕd, 1957. Morson G.S., Emerson С. Mikhail Bakhtin: Creation of a Prosaics. – Stanford: Stanford UP, 1990. Mraovic B. Bakhtin's theory of speech as human agency // Social Responsibility Journal. – Vol. 4, No. 3 (2004). – P. 283–296. Owens J. The Doctrine of Being in the Aristotelian 'Metaphysics'. – Toronto: Pontifical Institute of Medieval Studies, 1978. Patterson D. Literature and Spirit: Essays on Bakhtin and His Contemporaries. – Lexington: The University Press of Kentucky, 1988. Pierson S. W. A Bibliographic Note and Bibliography on Bakhtinian Studies in Poetry (March 15, 2012) // Електронний ресурс. Режим доступу: http://ssrn.com/abstract=2023643 Sandler S. Kierkegaard and Bakhtin's Philosophical Motivation / XIV International Mikhail Bakhtin Conference, University of Bologna, Bertinoro, Italy, July 2011 // Електрон- ний ресурс. Режим доступу: http://ssrn.com/abstract=2045694 The Annotated Bakhtin Bibliography / Ed. by C. Adlam, D. Shepherd. – London: Modern Humanities Research Association, 2000. Tiupa V. "Dialogue of Agreement" as Mikhail Bakhtin's Neo-Rhetoric Project // Russian Journal of Communication. – Vol. I. – No. 3 (2008). – P. 323–330. Todorov T. Mikhaïl Bakhtine, le principe dialogique. – Paris : Seuil, 1981. Vasylchenko A. A. Equivocity of human being in the Aristotelian metaphysics: a personalist version // Філософська думка: спецвипуск Sententiae I Антична і середньовічна філософія. – 2010. – № 1. – С. 20–38. Vasylchenko A. Rorty et Bakhtine: deux visions de la communauté // Hermès. – No. 23-24 (1999). – P. 311–316. Vocabulaire Européen des Philosophies / Sous la direction de Barbara Cassin. – Paris: Seuil & Le Robert, 2004. White E. J. Assessment as Aesthetic Activity: a Bakhtinian Approach / Conference Presentation. – Manuscript: Philosophy of Education Society of Australasia, 2007. Zappen J. P. The Rebirth of Dialogue: Bakhtin, Socrates, and the Rhetorical Tradition. – Albany: SUNY Press, 2004. ; У статті розглядається філософія вчинку Михайла Бахтіна як проект мета фізики дії. Концепція Бахтіна досліджується в контексті метафізичного проекту російського екзистенціалізму. Порівнюються інтерпретації терміна «істина» в різних версіях екзистенціалізму. Досліджуються екзистенційний партикуляризм Шестова, актуалістичний персоналізм Бердяєва, етичний екзистенціалізм Бахтіна. Розглядаються екзистенціалістичні імплікації метафізики світла Григорія Палами. ЛІТЕРАТУРА Бахтин как философ / Под ред. П.С. Гуревича, Л.А. Гоготишвили. — М.: Наука, 1992. Бахтин М.М. К философии поступка // Философия и социология науки и техники. Ежегодник. 1984-1985. – М.: Наука, 1986. Бердяев Н.А. О рабстве и свободе человека. Опыт персоналистической философии [1939] // Бердяев Н. А. Царство духа и царство кесаря. – М.: Республика, 1995. Бердяев Н.А. Алексей Степанович Хомяков [1912] // Бердяев Н. Собрание сочинений. – Т. V. – Париж: YMCA-Press, 1997. Бердяев Н.А. Истина и откровение. – СПб.: Изд-во Русского Христианского гумани- тарного института, 1996. Бердяев Н.А. О назначении человека. – М.: Республика, 1993. Бердяев Н.А. Самопознание (опыт философской автобиографии). – М.: Международ- ные отношения, 1990. Бузгалин А. В., Булавка Л. А. Следующие сто лет М. Бахтина: диалектика диалога versus метафизика постмодернизма // Вопросы философии. – 2000. – № 6. – С. 119–132. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка. – М.: М. О. Вольф, 1903– 1909; Репр. т. 1–4, «Пять континентов», 1954. Етимологічний словник української мови: у 7-ми тт. – Т.2. – К.: Наукова Думка, 1985. Махлин В.Л. Михаил Михайлович Бахтин. – М.: РОССПЭН, 2010. Назинцев В.В. Мыслитель Бахтин и теоретик Хайдеггер // М. Бахтин и философская культура ХХ века. – СПб.: Образование, 1991. – Вып. 1., ч. 1. – С. 102–112. Російсько-український словник / За ред. А.Е. Кримського. – Т.1. – Київ, Червоний Шлях: 1924. Словарь української мови / Упорядкував Борис Грінченко. – Київ, 1907-1909. Соловьев В. С. Теоретическая философия // Собрание сочинений в 8 т. – Т. 8. – СПб.: 1903. Трубецкой Е. Н. Свет Фаворский и преображение ума // Русская идея / ред. M.A. Мас- лин. – М.: Республика, 1992. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка: в 4-х тт. – М.: Прогресс, 1986. Флоренский П. А. Столп и утверждение истины [1914]. – Т. 1. – М.: Правда, 1990. Хоружий С. С. О старом и новом. – СПб.: Алетейя, 2000. Шестов Л. Афины и Иерусалим // Сочинения в 2-х т. – Т. 1. – М.: Наука, 1993. Bialostosky D.H. Liberal Education, Writing, and the Dialogic Self // Landmark Essays on Bakhtin, Rhetoric, and Writing / Ed. Frank Farmer. – Mahwah, New Jersey: Hermagoras-Erlbaum, 1998. – P. 187–196. Brandist C. The Bakhtin Circle: Philosophy, Culture and Politics. – London: Pluto Press, 2002. De Andia Y. L'Union à Dieu chez Denys l'Aréopagite. – Leiden: Brill, 1996. Dentith S. Bakhtin versus Rhetoric? // Face to Face: Bakhtin in Russia and the West / Ed. C. Adlam, R. Falconer, V. Makhlin, and A. Renfrew. – Sheffield: Sheffield Academic Press, 1997. – P. 311–325. Emerson C. The First Hundred Years of Mikhail Bakhtin. – Princeton: Princeton UP, 1997. Erdinast-Vulcan D. Between the Face and the Voice: Bakhtin meets Levinas // Continental Philosophy Review. – Vol. 41, No.1 (2008). – P. 43–58. Evans F. Genealogy and the problem of affirmation in Nietzsche, Foucault and Bakhtin // Philosophy and Social Criticism. – Vol. 27, No. 3 (2001). – P. 41–65. Herman L.J. A Dictionary of Slavic Word Families. – New York: Columbia UP, 1975. Hirschkop K. Mikhail Bakhtin: An Aesthetic for Democracy. – Oxford: Oxford UP, 1999. Holquist M. Dialogism: Bakhtin and His World. New Accents. – London: Routledge, 1990. Lossky V. À l'image et à la ressemblance de Dieu. – Paris: Aubier-Montaigne, 1967. MacCannell J. F. The Temporality of Textuality: Bakhtin and Derrida // Modern Language Notes. – Vol. 100, No. 5 (Dec., 1985). – P. 968–988. Machek V. Etymologický slovnik jazyka českého a slovenskeho. – Praha: Nakladatelství Československé Akademie Vĕd, 1957. Morson G.S., Emerson С. Mikhail Bakhtin: Creation of a Prosaics. – Stanford: Stanford UP, 1990. Mraovic B. Bakhtin's theory of speech as human agency // Social Responsibility Journal. – Vol. 4, No. 3 (2004). – P. 283–296. Owens J. The Doctrine of Being in the Aristotelian 'Metaphysics'. – Toronto: Pontifical Institute of Medieval Studies, 1978. Patterson D. Literature and Spirit: Essays on Bakhtin and His Contemporaries. – Lexington: The University Press of Kentucky, 1988. Pierson S. W. A Bibliographic Note and Bibliography on Bakhtinian Studies in Poetry (March 15, 2012) // Електронний ресурс. Режим доступу: http://ssrn.com/abstract=2023643 Sandler S. Kierkegaard and Bakhtin's Philosophical Motivation / XIV International Mikhail Bakhtin Conference, University of Bologna, Bertinoro, Italy, July 2011 // Електрон- ний ресурс. Режим доступу: http://ssrn.com/abstract=2045694 The Annotated Bakhtin Bibliography / Ed. by C. Adlam, D. Shepherd. – London: Modern Humanities Research Association, 2000. Tiupa V. "Dialogue of Agreement" as Mikhail Bakhtin's Neo-Rhetoric Project // Russian Journal of Communication. – Vol. I. – No. 3 (2008). – P. 323–330. Todorov T. Mikhaïl Bakhtine, le principe dialogique. – Paris : Seuil, 1981. Vasylchenko A. A. Equivocity of human being in the Aristotelian metaphysics: a personalist version // Філософська думка: спецвипуск Sententiae I Антична і середньовічна філософія. – 2010. – № 1. – С. 20–38. Vasylchenko A. Rorty et Bakhtine: deux visions de la communauté // Hermès. – No. 23-24 (1999). – P. 311–316. Vocabulaire Européen des Philosophies / Sous la direction de Barbara Cassin. – Paris: Seuil & Le Robert, 2004. White E. J. Assessment as Aesthetic Activity: a Bakhtinian Approach / Conference Presentation. – Manuscript: Philosophy of Education Society of Australasia, 2007. Zappen J. P. The Rebirth of Dialogue: Bakhtin, Socrates, and the Rhetorical Tradition. – Albany: SUNY Press, 2004.

The article analyses M. M. Bakhtin's early works "Art and Responsibility" and "Toward a Philosophy of Act" which show that the philosophical way of Russian thinker was essentially parallel to the path of Western philosophy from Heidegger to post-structuralism and at the same time was an original attempt to overcome the transcendental approach in philosophy and aesthetics. Bakhtin worked out his original "first" philosophy of being or moral philosophy as polemically opposed to the Western philosophy of mind and especially to Kant's philosophy. But it was not free from certain transcendental moments connected with the orientation on the phenomenological method which later caused Bakhtin's evolvution towards hermeneutical philosophy of language and culture. ; В статье предлагается анализ ранних работ М. М. Бахтина «Искусство и от-ветственность» и «К философии поступка», который показывает, что фило-софский путь русского мыслителя развивался по существу параллельно пути за-падной философии от Хайдеггера до постструктурализма и в то же время был оригинальной попыткой преодоления трансцендентального подхода в философии и эстетике. Бахтин разработал оригинальную «первую» философию бытия или нравственную философию, полемически направленную по отношению к западной философии сознания и в особенности кантовской философии. Но она сама не бы-ла свободна от некоторых моментов трансцендентализма, связанных с ориен-тацией на феноменологический метод, что позднее обусловило эволюцию Бахти-на в направлении герменевтической философии языка и культуры. Антисери Д., Реале Дж. Западная философия от истоков до наших дней. Т. 4: От романтиз-ма до наших дней. – М.: Петрополис, 1994. – 880 с. Бахтин М.М. Собрание сочинений: В 7-ми т. – М.: Издательство русские словари; Языки славянской культуры. – Т. 1: Философская эстетика 1920-х годов, 2003. – 960 с. Библер М.С. Михаил Михайлович Бахтин, или Поэтика культуры. – М.: Гнозис, 1991. – 170 с. Бонецкая Н.К. М. Бахтин в 1920-е годы // Диалог. Карнавал. Хронотоп. – Витебск: Изд-во Витебского пединститута. – 1994. – № 1. – С. 16–62. Бонецкая Н.К. М. Бахтин и идеи герменевтики // Бахтинология: Исследования, переводы, публикации. – СПб.: Алетейя, 1995. – С. 32–42. Буржуазная философия кануна и начала империализма. – М.: Высшая школа, 1977. – 424 с. Бялостоцки Д. Разговор как диалогика, прагматика и герменевтика: Бахтин, Рорти, Гадамер // Михаил Михайлович Бахтин. – М.: РОССПЭН, 2010. – С. 126–142. Давыдов Ю. У истоков социальной философии М.М. Бахтина. // Социологические исследо-вания. – М.: 1986. – №2. – С. 170–181. Зотов А.Ф., Мельвиль Ю.К. Буржуазная философия середины XIX – начала XX века. – М.: Высшая школа, 1988. – 520 с. Исаков А.Н. Философия поступка Бахтина и трансцендентально-феноменологическая традиция // М.М. Бахтин и философская культура ХХ века (Проблемы бахтинологии). Вып. 1. Часть 1. – С.-Петербург: Издательство «Образование», 1991. – С. 90–102. Исупов К.Г. О философской антропологии М.М. Бахтина // Бахтинский сборник. Вып. I: Сб. ст. – М.: Прометей, 1990. – С. 30–46. Каган М.С. Идея диалога в философско-эстетической концепции М. Бахтина: закономерно-сти формирования, духовный контекст и социокультурный смысл // М.М. Бахтин и философская культура ХХ века (Проблемы бахтинологии). Вып. 1. Часть 1. – С.-Петербург: Издательство «Образование», 1991. – С. 17–31. Каган Ю.М. Люди не нашего времени // Михаил Михайлович Бахтин. – М.: РОССПЭН, 2010. – С. 34–46. Караченцева И.С., Караченцева Т.С. М.М. Бахтин и Ж. Деррида: фигура читателя // М.М. Бахтин: эстетическое наследие и современность: межвузовский сборник научных тру-дов. – Ч. II. – Саранск: Издательство Мордовского университета, 1992. – С. 183–189. Коген Г. Теория опыта Канта. Гл. 16. Система критического идеализма. / Пер. В. Н. Белова // Вопросы философии. – 2006. – № 4. – С. 151–173. Куюнжич Д. Смех как «другой» у Бахтина и Деррида // Бахтинский сборник. Вып. I: Сб. ст. – М.: Прометей, 1990. – С. 83–107. Лекции по истории эстетики. Книга 3, часть 1. – Ленинград: Издательство Ленинградского университета, 1976. – 192 с. Махлин В.Л. «Диалогизм» М.М. Бахтина как проблема гуманитарной культуры ХХ века // Бахтинский сборник. Вып. I: Сб. ст. – М.: Прометей, 1990. – С. 107–129. Медведев В.И. Проблема контекста у М. Бахтина и в западной философии языка // М.М. Бахтин и философская культура ХХ века (Проблемы бахтинологии). Вып. 1. Часть 1. – С.-Петербург: Издательство «Образование», 1991. – С. 118–127. Назинцев В.В. Мыслитель Бахтин и теоретик Хайдеггер // М.М. Бахтин и философская культура ХХ века (Проблемы бахтинологии). Вып. 1. Часть 1. – С.-Петербург: Изда-тельство «Образование», 1991. – С. 102–112. Некрасов С.В. Высказывание как предмет феноменологического рассмотрения (Бахтин и Гуссерль) // Бахтинские чтения – II. Материалы Международной научной конферен-ции: Витебск, 24-26 июня 1996 г. – Витебск: Изд-во Витебск. ун-та, 1998. – С. 97–104. Понцо А. «Другость» у Бахтина, Бланшо и Левинаса // Бахтинология: Исследования, переводы, публикации. – СПб.: Алетейя, 1995. – С. 61–78. Рыклин М. К. Сознание и речь в концепции М.М. Бахтина // М.М. Бахтин как философ. – М.: Наука, 1992. – С. 175–189. Столович Л.Н. М.М. Бахтин и проблема ценности // Эстетика М.М. Бахтина и современ-ность. – Саранск: 1989. – С. 25–27. Фохт Б.А. О постановке основной проблемы эстетики у Канта и Когена в связи с критикой основных понятий и принципов, примененных Кантом к ее решению // Б.А. Фохт. Из-бранное (из философского наследия). – М.: Прогресс-Традиция, 2003. – С. 195–262. Холквист М. Услышанная неслышимость: Бахтин и Деррида // Михаил Михайлович Бахтин. – М.: РОССПЭН, 2010. – С. 164–190. Чаплеєвич Є. Діалогічне мислення Михайла Бахтіна // Література. Теорія. Методологія. – Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – С. 176–197. Эмерсон К. Американские философы в свете изучения Бахтина (Уильям Джеймс, Джордж Герберт Мид, Джон Дьюи и Михаил Бахтин по поводу философии поступка) // Диа-лог. Карнавал. Хронотоп. – Витебск: Издательство Витебского пединститута, 1993. – № 2-3. – С. 5–18. Bakhtin M.M. Toward a philosophy of the act. – University of Texas Press, 1993. – 106 р. Beck L.W. Neo-Kantianism // Encyclopedia of Philosophy / Donald M. Borchert, eds. – Thomson Gale, 2006. – Vol. 6. – Р. 539–546. Brandist C. The Bakhtin Circle: Philosophy, Culture and Politics / Craig Brandist. – London: Pluto Press, 2002. – 221 p. Clark K., Holquist M. Mikhail Bakhtin. – Harvard University Press, 1984. – 398 р. Cohen H. Kants Theorie der Erfahrung / 2. Auflage. – Berlin: Ferd. Dümmlers Verlagsbuchhand-lung, 1885. – 616 S. Cohen H. Kants Begründung der Aesthetik. – Berlin: Ferd. Dümllers Verlagsbuchhandlung, 1889. – 434 S. Cohen H. System der Philosophie. T. 3: Ästhetik des reinen Gefühls. – Bd. 1. – Berlin: Cassirer, 1912. – XIV, 402 S. Holquist M. Dialogism. Bakhtin and his World. – London and New York: Routledge, 2002. – 224 р. ; У статті пропонується аналіз ранніх праць М. М. Бахтіна «Мистецтво й від-повідальність» та «До філософії вчинку», який показує, що філософський шлях російського мислителя розвивався значною мірою паралельно шляхові західної фі-лософії від Гайдеґера до постструктуралізму і водночас був оригінальною спро-бою подолання трансцендентального підходу в філософії та естетиці. Бахтін розробив оригінальну «першу» філософію буття або моральну філософію, поле-мічно спрямовану стосовно західної філософії свідомості й особливо кантівської філософії. Проте сама вона не була вільною від певних моментів трансцендента-лізму, пов'язаних з орієнтацією на феноменологічний метод, що пізніше зумовило еволюцію Бахтіна в напрямку до герменевтичною філософії мови та культури. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ Антисери Д., Реале Дж. Западная философия от истоков до наших дней. Т. 4: От романтиз-ма до наших дней. – М.: Петрополис, 1994. – 880 с. Бахтин М.М. Собрание сочинений: В 7-ми т. – М.: Издательство русские словари; Языки славянской культуры. – Т. 1: Философская эстетика 1920-х годов, 2003. – 960 с. Библер М.С. Михаил Михайлович Бахтин, или Поэтика культуры. – М.: Гнозис, 1991. – 170 с. Бонецкая Н.К. М. Бахтин в 1920-е годы // Диалог. Карнавал. Хронотоп. – Витебск: Изд-во Витебского пединститута. – 1994. – № 1. – С. 16–62. Бонецкая Н.К. М. Бахтин и идеи герменевтики // Бахтинология: Исследования, переводы, публикации. – СПб.: Алетейя, 1995. – С. 32–42. Буржуазная философия кануна и начала империализма. – М.: Высшая школа, 1977. – 424 с. Бялостоцки Д. Разговор как диалогика, прагматика и герменевтика: Бахтин, Рорти, Гадамер // Михаил Михайлович Бахтин. – М.: РОССПЭН, 2010. – С. 126–142. Давыдов Ю. У истоков социальной философии М.М. Бахтина. // Социологические исследо-вания. – М.: 1986. – №2. – С. 170–181. Зотов А.Ф., Мельвиль Ю.К. Буржуазная философия середины XIX – начала XX века. – М.: Высшая школа, 1988. – 520 с. Исаков А.Н. Философия поступка Бахтина и трансцендентально-феноменологическая традиция // М.М. Бахтин и философская культура ХХ века (Проблемы бахтинологии). Вып. 1. Часть 1. – С.-Петербург: Издательство «Образование», 1991. – С. 90–102. Исупов К.Г. О философской антропологии М.М. Бахтина // Бахтинский сборник. Вып. I: Сб. ст. – М.: Прометей, 1990. – С. 30–46. Каган М.С. Идея диалога в философско-эстетической концепции М. Бахтина: закономерно-сти формирования, духовный контекст и социокультурный смысл // М.М. Бахтин и философская культура ХХ века (Проблемы бахтинологии). Вып. 1. Часть 1. – С.-Петербург: Издательство «Образование», 1991. – С. 17–31. Каган Ю.М. Люди не нашего времени // Михаил Михайлович Бахтин. – М.: РОССПЭН, 2010. – С. 34–46. Караченцева И.С., Караченцева Т.С. М.М. Бахтин и Ж. Деррида: фигура читателя // М.М. Бахтин: эстетическое наследие и современность: межвузовский сборник научных тру-дов. – Ч. II. – Саранск: Издательство Мордовского университета, 1992. – С. 183–189. Коген Г. Теория опыта Канта. Гл. 16. Система критического идеализма. / Пер. В. Н. Белова // Вопросы философии. – 2006. – № 4. – С. 151–173. Куюнжич Д. Смех как «другой» у Бахтина и Деррида // Бахтинский сборник. Вып. I: Сб. ст. – М.: Прометей, 1990. – С. 83–107. Лекции по истории эстетики. Книга 3, часть 1. – Ленинград: Издательство Ленинградского университета, 1976. – 192 с. Махлин В.Л. «Диалогизм» М.М. Бахтина как проблема гуманитарной культуры ХХ века // Бахтинский сборник. Вып. I: Сб. ст. – М.: Прометей, 1990. – С. 107–129. Медведев В.И. Проблема контекста у М. Бахтина и в западной философии языка // М.М. Бахтин и философская культура ХХ века (Проблемы бахтинологии). Вып. 1. Часть 1. – С.-Петербург: Издательство «Образование», 1991. – С. 118–127. Назинцев В.В. Мыслитель Бахтин и теоретик Хайдеггер // М.М. Бахтин и философская культура ХХ века (Проблемы бахтинологии). Вып. 1. Часть 1. – С.-Петербург: Изда-тельство «Образование», 1991. – С. 102–112. Некрасов С.В. Высказывание как предмет феноменологического рассмотрения (Бахтин и Гуссерль) // Бахтинские чтения – II. Материалы Международной научной конферен-ции: Витебск, 24-26 июня 1996 г. – Витебск: Изд-во Витебск. ун-та, 1998. – С. 97–104. Понцо А. «Другость» у Бахтина, Бланшо и Левинаса // Бахтинология: Исследования, переводы, публикации. – СПб.: Алетейя, 1995. – С. 61–78. Рыклин М. К. Сознание и речь в концепции М.М. Бахтина // М.М. Бахтин как философ. – М.: Наука, 1992. – С. 175–189. Столович Л.Н. М.М. Бахтин и проблема ценности // Эстетика М.М. Бахтина и современ-ность. – Саранск: 1989. – С. 25–27. Фохт Б.А. О постановке основной проблемы эстетики у Канта и Когена в связи с критикой основных понятий и принципов, примененных Кантом к ее решению // Б.А. Фохт. Из-бранное (из философского наследия). – М.: Прогресс-Традиция, 2003. – С. 195–262. Холквист М. Услышанная неслышимость: Бахтин и Деррида // Михаил Михайлович Бахтин. – М.: РОССПЭН, 2010. – С. 164–190. Чаплеєвич Є. Діалогічне мислення Михайла Бахтіна // Література. Теорія. Методологія. – Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – С. 176–197. Эмерсон К. Американские философы в свете изучения Бахтина (Уильям Джеймс, Джордж Герберт Мид, Джон Дьюи и Михаил Бахтин по поводу философии поступка) // Диа-лог. Карнавал. Хронотоп. – Витебск: Издательство Витебского пединститута, 1993. – № 2-3. – С. 5–18. Bakhtin M.M. Toward a philosophy of the act. – University of Texas Press, 1993. – 106 р. Beck L.W. Neo-Kantianism // Encyclopedia of Philosophy / Donald M. Borchert, eds. – Thomson Gale, 2006. – Vol. 6. – Р. 539–546. Brandist C. The Bakhtin Circle: Philosophy, Culture and Politics / Craig Brandist. – London: Pluto Press, 2002. – 221 p. Clark K., Holquist M. Mikhail Bakhtin. – Harvard University Press, 1984. – 398 р. Cohen H. Kants Theorie der Erfahrung / 2. Auflage. – Berlin: Ferd. Dümmlers Verlagsbuchhand-lung, 1885. – 616 S. Cohen H. Kants Begründung der Aesthetik. – Berlin: Ferd. Dümllers Verlagsbuchhandlung, 1889. – 434 S. Cohen H. System der Philosophie. T. 3: Ästhetik des reinen Gefühls. – Bd. 1. – Berlin: Cassirer, 1912. – XIV, 402 S. Holquist M. Dialogism. Bakhtin and his World. – London and New York: Routledge, 2002. – 224 р.

The purpose. Explore the major ideological patterns of development of a socially philosophies of education in the context of the problems of institutionalization of knowledge about human and social development. To analyse system-integration aspect of social philosophy and education management in interaction of concepts of an instrumentalism of a pragmatism and a neopragmatism with model of «new humanism» in formation of socially valuable orientations. Methodology. Classification existing in the western philosophy of education and education of directions is spent, proceeding from basic principles of philosophical school or a current, first of all considering those the purpose and means which are really involved by them in process of education, social development and socially-moral education and being based on the basic installations, the purpose expressed by that or other direction, how its supporters imagine the person, its requirement, a social role, модус behaviour which the education system and education urged to form. Scientific novelty. In conditions when against crisis of an education system of the government of the USA and the leading countries of Europe are compelled to begin its long-term reform, its theorists substantially pay attention to democratic workings out of concepts of an instrumentalism of a pragmatism/neopragmatism in modern social philosophy of education, in particular on their aspiration to introduce in process of social development, education and education idea and practical model both educational, and a social equality. Considering growing requirement of a practical embodiment of ideas of freedom, justice, aspiration to realization of the human rights proclaimed a society, supporters of the concept of «new humanism» see the main objective in blocking a way to conformism, to a manipulation behaviour of the person and to create conditions for its free self-expression, for realization by the person of a fundamental choice of acts in a concrete situation and by that to warn danger of formation of the unified form of behaviour. In it principles of «new humanism» approach with a position of «new humanism» instrumentalism and neopragmatism. Conclusions. Before social philosophy of education/education it is necessary to define a problem factors which cause achievement of its main objective, to state an estimation to moral principles and personal qualities with which actually the education/education theory connects realization of the problems, to show, why these, instead of any other principles and qualities open to the person possibility to choose in a concrete situation socially powerful both morally defensible and comprehensible line of conduct in public the relation. Statement of a question on necessity of the philosophical analysis of problems of education and education in a social context serves as an indicator of understanding philosophers, teachers of an increasing role of the human and moral factor in society development. And, at last, the aspiration to develop socially-philosophical bases of pedagogics in general and education in particular, testifies that the western and domestic philosophers, teachers, representatives of social and psychological sciences, at least, the majority of them, have realized the public importance of an education system and education, its global character. ; Цель. Исследовать основные идейные закономерности развития социально-ориентированных концепций философии образования в контексте проблем институционализации знаний о развитии человека и общества. Проанализировать системно-интеграционный аспект социальной философии и менеджмента образования во взаимодействии концепций инструментализма прагматизма и неопрагматизма с моделью «нового гуманизма» в формировании социально ценностных ориентаций. Методология. Классификация существующих в западной философии образования и воспитания направлений проводится, исходя из основополагающих принципов философской школы или течения. При этом, прежде всего учитывая те цель и средства, которые ими реально задействованы в процессе образования, социального развития и социально-нравственного воспитания и основываясь на основных установках, цели, выраженной темы или иным направлением, на основании того, как его сторонники представляют себе личность, ее потребности, социальную роль, модус поведения, призвананных формировать систему образования и воспитания. Научная новизна. В условиях, когда на фоне кризиса системы образования правительства США и ведущих стран Европы вынуждены начать ее долгосрочную реформу, теоретики в основном обращают внимание именно на демократические разработки концепций инструментализма прагматизма/неопрагматизма в современной социальной философии образования, в частности на их стремление внедрить в процесс общественного развития, образования и воспитания идею и практическую модель как учебного, так и социального равенства. Учитывая растущую потребность практического воплощения идей свободы, справедливости, стремление к реализации провозглашенных обществом прав человека, сторонники концепции «нового гуманизма» видят свою основную цель в том, чтобы преградить путь конформизму, манипулированию поведением личности и создать условия для ее свободного самовыражения, для осуществления человеком фундаментального выбора поступков в конкретной ситуации и тем самым предупредить опасность формирования унифицированной формы поведения. В этом принципы «нового гуманизма» сближаются с позицией «нового гуманизма» инструментализма и неопрагматизма. Выводы. Перед социальной философией образования/воспитания стоит задача – определить факторы, которые обусловливают достижение ее основной цели; дать оценку моральным принципам и личностным качествам, с которыми собственно теория образования/воспитания связывает реализацию своих задач; показать, почему именно эти, а не какие-то какие-либо другие принципы и качества открывают человеку возможность выбирать в конкретной ситуации социально весомую, морально оправданную и приемлемую в общественной отношении линию поведения. Постановка вопроса о необходимости философского анализа проблем воспитания и образования в социальном контексте служит показателем понимания философами, педагогами возрастающей роли человеческого и морального фактора в развитии общества. И, наконец, стремление разработать социально-философские основы педагогики вообще и воспитания в частности, свидетельствует о том, что западные и отечественные философы, педагоги, представители социальных и психологических наук, по крайней мере, большинство из них, осознали общественную значимость системы образования и воспитания, ее глобальный характер. ; Мета. Дослідити основні ідейні закономірності розвитку соціальноорієнтірованих концепцій філософії освіти у контексті проблем інституалізації знань про розвиток людини і суспільства. Проаналізувати системно-інтеграційний аспект соціальної філософії та менеджменту освіти у взаємодії концепцій інструменталізму прагматизму й неопрагматизму з моделлю «нового гуманізму» у формуванні соціально ціннісних орієнтацій. Методологія. Класифікація існуючих в західній філософії освіти та виховання напрямів проводиться, виходячи з основоположних принципів філософської школи або течії. При цьому, перш за все враховується та мета й засоби, які ними реально задіяні в процесі освіти, соціального розвитку і соціально-етичного виховання, та ґрунтується на основних установках, меті, вираженою тим або іншим напрямом, на підставі того, як його прихильники уявляють собі особистість, її потреби, соціальну роль, модус поведінки, що покликана формувати система освіти і виховання. Наукова новизна. В умовах, коли на фоні кризи системи освіти уряди США та провідних країн Європи вимушені почати її довгострокову реформу, теоретики в значній мірі звертають увагу саме на демократичні розробки концепцій інструменталізму прагматизму/неопрагматизму у сучасній соціальній філософії освіти, зокрема на їхнє прагнення впровадити у процес суспільного розвитку, освіти і виховання ідею й практичну модель як навчальної, так і соціальної рівності. Враховуючи зростаючу потребу практичного втілення ідей свободи, справедливості, прагнення до реалізації проголошених суспільством прав людини, прихильники концепції «нового гуманізму» вбачають свою основну мету у тому, щоб перегородити шлях конформізму, маніпулюванню поведінкою особистості та створити умови для її вільного самовираження, для здійснення людиною ґрунтовного вибору вчинків у конкретній ситуації й тим самим попередити небезпеку формування уніфікованої форми поведінки. У цьому принципи «нового гуманізму» зближуються з позицією «нового гуманізму» інструменталізму та неопрагматизму. Висновки. Перед соціальною філософією освіти/виховання стоїть завдання – визначити чинники, які обумовлюють досягнення її основної мети; дати оцінку моральним принципам і особистісним якостям, з якими власне теорія освіти/виховання пов'язує реалізацію своїх завдань; показати, чому саме ці, а не які-небудь інші принципи та якості відкривають людині можливість обирати в конкретній ситуації соціально вагому, морально виправдану і найприйнятнішу в суспільному відношенні лінію поведінки. Постановка питання про необхідність філософського аналізу проблем виховання та освіти у соціальному контексті слугує показником розуміння філософами, педагогами зростаючої ролі людського й морального чинників у розвитку суспільства І нарешті, прагнення розробити соціально-філософські основи педагогіки взагалі та виховання зокрема, свідчить про те, що західні й вітчизняні філософи, педагоги, представники соціальних і психологічних наук, принаймні більшість з них, усвідомили суспільну значущість системи освіти та виховання, її глобальний характер.

The purpose. Explore the major ideological patterns of development of a socially philosophies of education in the context of the problems of institutionalization of knowledge about human and social development. To analyse system-integration aspect of social philosophy and education management in interaction of concepts of an instrumentalism of a pragmatism and a neopragmatism with model of «new humanism» in formation of socially valuable orientations. Methodology. Classification existing in the western philosophy of education and education of directions is spent, proceeding from basic principles of philosophical school or a current, first of all considering those the purpose and means which are really involved by them in process of education, social development and socially-moral education and being based on the basic installations, the purpose expressed by that or other direction, how its supporters imagine the person, its requirement, a social role, модус behaviour which the education system and education urged to form. Scientific novelty. In conditions when against crisis of an education system of the government of the USA and the leading countries of Europe are compelled to begin its long-term reform, its theorists substantially pay attention to democratic workings out of concepts of an instrumentalism of a pragmatism/neopragmatism in modern social philosophy of education, in particular on their aspiration to introduce in process of social development, education and education idea and practical model both educational, and a social equality. Considering growing requirement of a practical embodiment of ideas of freedom, justice, aspiration to realization of the human rights proclaimed a society, supporters of the concept of «new humanism» see the main objective in blocking a way to conformism, to a manipulation behaviour of the person and to create conditions for its free self-expression, for realization by the person of a fundamental choice of acts in a concrete situation and by that to warn danger of formation of the unified form of behaviour. In it principles of «new humanism» approach with a position of «new humanism» instrumentalism and neopragmatism. Conclusions. Before social philosophy of education/education it is necessary to define a problem factors which cause achievement of its main objective, to state an estimation to moral principles and personal qualities with which actually the education/education theory connects realization of the problems, to show, why these, instead of any other principles and qualities open to the person possibility to choose in a concrete situation socially powerful both morally defensible and comprehensible line of conduct in public the relation. Statement of a question on necessity of the philosophical analysis of problems of education and education in a social context serves as an indicator of understanding philosophers, teachers of an increasing role of the human and moral factor in society development. And, at last, the aspiration to develop socially-philosophical bases of pedagogics in general and education in particular, testifies that the western and domestic philosophers, teachers, representatives of social and psychological sciences, at least, the majority of them, have realized the public importance of an education system and education, its global character. ; Цель. Исследовать основные идейные закономерности развития социально-ориентированных концепций философии образования в контексте проблем институционализации знаний о развитии человека и общества. Проанализировать системно-интеграционный аспект социальной философии и менеджмента образования во взаимодействии концепций инструментализма прагматизма и неопрагматизма с моделью «нового гуманизма» в формировании социально ценностных ориентаций. Методология. Классификация существующих в западной философии образования и воспитания направлений проводится, исходя из основополагающих принципов философской школы или течения. При этом, прежде всего учитывая те цель и средства, которые ими реально задействованы в процессе образования, социального развития и социально-нравственного воспитания и основываясь на основных установках, цели, выраженной темы или иным направлением, на основании того, как его сторонники представляют себе личность, ее потребности, социальную роль, модус поведения, призвананных формировать систему образования и воспитания. Научная новизна. В условиях, когда на фоне кризиса системы образования правительства США и ведущих стран Европы вынуждены начать ее долгосрочную реформу, теоретики в основном обращают внимание именно на демократические разработки концепций инструментализма прагматизма/неопрагматизма в современной социальной философии образования, в частности на их стремление внедрить в процесс общественного развития, образования и воспитания идею и практическую модель как учебного, так и социального равенства. Учитывая растущую потребность практического воплощения идей свободы, справедливости, стремление к реализации провозглашенных обществом прав человека, сторонники концепции «нового гуманизма» видят свою основную цель в том, чтобы преградить путь конформизму, манипулированию поведением личности и создать условия для ее свободного самовыражения, для осуществления человеком фундаментального выбора поступков в конкретной ситуации и тем самым предупредить опасность формирования унифицированной формы поведения. В этом принципы «нового гуманизма» сближаются с позицией «нового гуманизма» инструментализма и неопрагматизма. Выводы. Перед социальной философией образования/воспитания стоит задача – определить факторы, которые обусловливают достижение ее основной цели; дать оценку моральным принципам и личностным качествам, с которыми собственно теория образования/воспитания связывает реализацию своих задач; показать, почему именно эти, а не какие-то какие-либо другие принципы и качества открывают человеку возможность выбирать в конкретной ситуации социально весомую, морально оправданную и приемлемую в общественной отношении линию поведения. Постановка вопроса о необходимости философского анализа проблем воспитания и образования в социальном контексте служит показателем понимания философами, педагогами возрастающей роли человеческого и морального фактора в развитии общества. И, наконец, стремление разработать социально-философские основы педагогики вообще и воспитания в частности, свидетельствует о том, что западные и отечественные философы, педагоги, представители социальных и психологических наук, по крайней мере, большинство из них, осознали общественную значимость системы образования и воспитания, ее глобальный характер. ; Мета. Дослідити основні ідейні закономірності розвитку соціальноорієнтірованих концепцій філософії освіти у контексті проблем інституалізації знань про розвиток людини і суспільства. Проаналізувати системно-інтеграційний аспект соціальної філософії та менеджменту освіти у взаємодії концепцій інструменталізму прагматизму й неопрагматизму з моделлю «нового гуманізму» у формуванні соціально ціннісних орієнтацій. Методологія. Класифікація існуючих в західній філософії освіти та виховання напрямів проводиться, виходячи з основоположних принципів філософської школи або течії. При цьому, перш за все враховується та мета й засоби, які ними реально задіяні в процесі освіти, соціального розвитку і соціально-етичного виховання, та ґрунтується на основних установках, меті, вираженою тим або іншим напрямом, на підставі того, як його прихильники уявляють собі особистість, її потреби, соціальну роль, модус поведінки, що покликана формувати система освіти і виховання. Наукова новизна. В умовах, коли на фоні кризи системи освіти уряди США та провідних країн Європи вимушені почати її довгострокову реформу, теоретики в значній мірі звертають увагу саме на демократичні розробки концепцій інструменталізму прагматизму/неопрагматизму у сучасній соціальній філософії освіти, зокрема на їхнє прагнення впровадити у процес суспільного розвитку, освіти і виховання ідею й практичну модель як навчальної, так і соціальної рівності. Враховуючи зростаючу потребу практичного втілення ідей свободи, справедливості, прагнення до реалізації проголошених суспільством прав людини, прихильники концепції «нового гуманізму» вбачають свою основну мету у тому, щоб перегородити шлях конформізму, маніпулюванню поведінкою особистості та створити умови для її вільного самовираження, для здійснення людиною ґрунтовного вибору вчинків у конкретній ситуації й тим самим попередити небезпеку формування уніфікованої форми поведінки. У цьому принципи «нового гуманізму» зближуються з позицією «нового гуманізму» інструменталізму та неопрагматизму. Висновки. Перед соціальною філософією освіти/виховання стоїть завдання – визначити чинники, які обумовлюють досягнення її основної мети; дати оцінку моральним принципам і особистісним якостям, з якими власне теорія освіти/виховання пов'язує реалізацію своїх завдань; показати, чому саме ці, а не які-небудь інші принципи та якості відкривають людині можливість обирати в конкретній ситуації соціально вагому, морально виправдану і найприйнятнішу в суспільному відношенні лінію поведінки. Постановка питання про необхідність філософського аналізу проблем виховання та освіти у соціальному контексті слугує показником розуміння філософами, педагогами зростаючої ролі людського й морального чинників у розвитку суспільства І нарешті, прагнення розробити соціально-філософські основи педагогіки взагалі та виховання зокрема, свідчить про те, що західні й вітчизняні філософи, педагоги, представники соціальних і психологічних наук, принаймні більшість з них, усвідомили суспільну значущість системи освіти та виховання, її глобальний характер.