Suchergebnisse

The language of folklore is peculiar. It has distinctive features at each linguistic and structural level. The grammar of works of oral folklore also has its specifics. The vocabulary of the folklore language should have an expressive linguistic direction. The vocabulary, or the register part of the linguistic dictionary, must contain grammatical information about the word. It is almost impossible to provide all the grammatical information about a lexeme entered into the dictionary register. Compilers of lexicographical works always have to limit themselves to a certain minimum necessary and sufficient to fulfil their purpose. In this paper, we will offer such a grammatical minimum, which, in our opinion, will be adequate for a qualified lexicographical description of the grammar of those verbal facts that are available in the language of folklore.The language of folklore is primarily oral speech, characterized by variability, not only at the level of texts but also at the grammar level. Traditionally, nouns are inflected with the genitive case. In this case, the main variants of inflexions must be reflected in the Dictionary of Oral Folklore. For head nouns, it is necessary to give a remark indicating the gender. It is also essential to record specific data on the number category to mark plural nouns. Adjectives, ordinal numerals, and adjectival pronouns are recorded in the original form (masculine singular nominative case). Unstressed and short forms are pretty typical for folklore texts. This expressive grammatical feature of the parts mentioned above of speech also needs, in our opinion, to be reflected in the dictionary entry. Traditionally, in Ukrainian lexicographical works, pronouns, adverbs, interjections, and service parts of speech are indicated. Dictionary entries, which include verbs, usually given in the infinitive, will traditionally be accompanied by personal forms (first and second-person singular or other endings if necessary). Be sure to indicate the type of verbs, the category of transitivity and, if necessary, intransitivity, especially in cases where the verb can appear in folklore texts in both grammatical forms. We believe indefinite forms in -ти and -ть should be given in one dictionary entry. Verb variants with the suffixes -ова and -ува should also be given in the same entry, but the form in -ова should be given separately without interpretation and cross-referenced to the main form with the suffix -ува. Grammatical information may also include those parameters that appear irregularly and are, therefore, unpredictable in a certain general model of lexicographic description.

The article presents the postanarchist conceptualization of radical politics. The methodology of this study was a critical analysis and use of historical and philosophical methods, the method of contextualism, the method of discursive analysis. In connection with the intensification of protest movements, including those aimed at combating the omnipotence of the state, the spread of the ideology of anti-globalization is growing theoretical interest in anarchism. Anarchism today is not the only political doctrine. This is a large family of like-minded people, united by hostility to uncontrolled power, distrust of the hierarchy and optimistic belief in the ability of ordinary people to control their lives and organize social relations on the basis of freedom, equality and solidarity. In the framework of the announced "anarchist turn", anarchism is manifested as the basis of radical policy in recent times. The theoretical foundations of modern anarchism remain poorly understood. Modern political radicalism is based on acertain philosophy, which in a new way substantiates the ideas and actions in the socio-political sphere, aimed at radical change of existing social institutions. This is a philosophy of action, struggle, protest. Postanarchism is seen as a new view of radical politics. The features of philosophical essentialism as thebasis of conceptual modeling in classical anarchism are formulated. Postanarchism is presented as aphilosophy that avoids essentialism, its tools are analyzed. The connection between the left movement of the 1960s and modern post-capitalist movements is analyzed. Political theory here is further developed, ceases to be abstract, filled with human meaning. Within the framework of the "anarchist turn" there is agradual destruction of the main stereotypes or narratives about anarchism (about its theoretical insolvency, unscientificity, utopianism) formed over many years in literature and public opinion. It is proved that the theory of anarchism is constantly evolving and updated over time in order to find solutions to acute social, political and economic problems. The author sees the prospects of post-anarchism in its political philosophy, which has certain values. In the modern era, such aphilosophy was supplanted by positivist political science in theory and for the triumph of moral nihilism and relativism in practice. The obtained results allow us to find out what distinguishes modern anarchism as a movement and philosophy from the left movements of the past and the features of the theoretical language of description of the modern protest movement. ; У статті представлено постанархістську концептуалізацію радикальної політики. Методологією дослідження став критичний аналіз і використання історико-філософських методів, метод контекстуалізму, метод дискурсивного аналізу. У зв'язку з активізацією протестних рухів, зокрема спрямованих на боротьбу зі всевладдям держави, поширенням ідеології антиглобалізму зростає теоретичний інтерес до анархізму. Анархізм сьогодні не є єдиною політичною доктриною. Це велика сім'я однодумців, яких об'єднує ворожість щодо непідконтрольної влади, недовіра до ієрархії і оптимістична віра в здатність простих людей контролювати своє життя та організовувати соціальні відносини на основі свободи, рівності й солідарності. У рамках оголошеного «анархістського повороту» анархізм маніфестується як підґрунтя радикальної політики останніх часів. Теоретичні основи сучасного анархізму залишаються малодослідженими. Сучасний політичний радикалізм опирається на певну філософію, яка по-новому обґрунтовує ідеї і дії в соціально-політичній сфері, спрямовані на докорінну зміну існуючих суспільних інститутів. Це філософія дії, боротьби, протесту. Постанархізм у статті розглянуто як новий погляд на радикальну політику. Сформульовано особливості філософського есенціалізму як базису концептуального моделювання в класичному анархізм. Постанархізм представлений як філософія, яка уникає есенціалізму, проаналізовано її інструментарій. Проаналізовано зв'язок між лівим рухом 1960-хрр. і сучасними посткапіталістичними рухами. Політична теорія тут отримує подальший розвиток, перестає бути абстрактною, наповнюється людським змістом. У рамках «анархістського повороту» відбувається поступове руйнування сформованих за багато років у літературі та громадській думці основних стереотипів або наративів щодо анархізму (про його теоретичну неспроможність, ненауковість, утопізм). Доведено, що теорія анархізму постійно розвивається й оновлюється з метою знайти рішення гострих соціальних, політичних і економічних проблем. Перспективність постанархізму автор бачить у його філософічності, тобто політичній філософії, що лежить у його підґрунті та є непозбавленою цінностей. В епоху модерну така філософія була витіснена позитивістською політичною наукою в теорії, що призвело, на думку деяких фахівців, до торжества морального нігілізму й релятивізму на практиці. Отримані результати дозволяють з'ясувати, що відрізняє сучасний анархізм як рух і філософію від лівих рухів минулого, а також встановити особливості теоретичної мови опису сучасного протестного руху.

Сучасна політична філософія аналітичного спрямування демонструє наявність великого спектру течій, концептуальних підходів та конкретних теорій, які розглядають найрізноманітніші проблеми політичного життя суспільства. Всі ці проблеми зрештою зводяться до проблеми суспільного блага—в чому воно полягає і як його можливо (якщо взагалі можливо) досягти. Суспільне благо слід розуміти тут гранично широко, не як набір якихось конкретних матеріальних або духовних благ, а як те, що Арістотель називав "благим життям", заради якого люди, власне, і об'єднуються в суспільство і яке передбачає вищу ступінь індивідуальної і суспільної досконалості (в першу чергу, моральної). З огляду на те, що досягнення суспільного блага можливе лише за умови, що суспільство грунтується на ідеї справедливості, одним з центральних завдань політичної філософії стає теоретична експлікація саме цієї ідеї—дати пояснення, в чому вона має полягати і яким чином суспільство і держава можуть і повинні їй відповідати. Ця ідея виступає засадничою для інших суспільних цінностей, найважливіші з яких знайшли своє вираження в знаменитому гаслі Великої французької революції: "Свобода, рівність, братерство!". Залежно від того, яка цінність приймається як визначальна для розв'язання проблеми справедливості, можна виділити чотири основні напрями сучасної аналітичної політичної філософії: утилітаризм (користь), лібералізм (свобода), егалітаризм (рівність), комунітаризм (спільність). Згідно з утилітаризмом, в основі справедливості, як і будь-яких інших понять моральної і політичної філософії, лежить принцип корисності. Соціально-політичні концепції ліберального типу визнають свободу за основну політичну цінність. Теорії егалітаризму розрізняються між собою залежно від концепції рівності, яку вони приймають. Відповідно до уявлень комунітаризму, в центрі політико-філософського розгляду взагалі і концепції соціальної справедливості зокрема повинні знаходитися не окремі індивіди, а спільноти людей і суспільство загалом. ; Modern political philosophy of analytical direction demonstrates the existence of a wide range of trends, conceptual approaches and specific theories that address a variety of issues in the political life of society. All these problems ultimately come down to the problem of the public good—what it is and how it is possible (if at all possible) to achieve. The public good should be understood here very broadly, not as a set of some specific material or spiritual goods, but as what Aristotle called the "good life", for which people, in fact, unite in society and which provides a higher degree of individual and social perfection (first of all, moral). Given that the achievement of the public good is possible only if society is based on the idea of justice, one of the central tasks of political philosophy is the theoretical explication of this idea —to explain what it should be and how society and the state can and must meet it. This idea is fundamental to other social values, the most important of which found expression in the famous slogan of the French Revolution: "Freedom, equality, brotherhood!". Depending on the value accepted as decisive for solving the problem of justice, we can distinguish four main directions of modern analytical political philosophy: utilitarianism (utility), liberalism (freedom), egalitarianism (equality), communitarianism (comunity). According to utilitarianism, the basis of justice, as well as any other concepts of moral and political philosophy, is the principle of usefulness. Socio-political conceptions of the liberal type accept freedom as the main political value. Theories of egalitarianism differ from each other depending on the concept of equality they adopt. According to the communitarian conception, the center of political and philosophical consideration in general and the concept of social justice in particular should deal not with particular individuals, but with communities and society in general.

The article analyzes the communicative model of the language policy of Moldova as such, which, when implemented by its central authority of this state and by separate political forces, resembles that linguistic policy conducted in Ukraine during all years of independence. It is proved that in the language policy of Moldova, as well as in the language policy of Ukraine, all the years of independence are actively interfered by Russia, using for this purpose the internal pro-Russian-minded political forces of the state. It was established that the basis of political confrontations that arose in Moldova was the language-political problem, which divided the Moldovan community into at least three groups – Russian-speaking, Ukrainianlanguage, and Moldovan. It is substantiated that pro-Romanian and pro-Russian political ambitions on the territory of Moldova formed the basis of Romanian and Russian separatisms, each of which saw this state within its own political influence. It is proved that the linguistic-political confrontation on the territory of Moldova turned into a frozen conflict, the separatist center of which was Transnistria. On the other hand, the author draws attention to the fact that the communicative model of the language policy of Moldova is closely linked with Romania. It develops in the context of two opposing socio-political tendencies: one of them is the "Moldovans" who advocate the revival of the national language, culture and traditions, the other – "Romanians" – the Moldovan ethnos of Romanian origin, whose efforts are aimed at the revival of Greater Romania and joining this state of Moldova. In this context, the same analogy is observed in Ukraine, which has evolved since the mid-1990s in the context of two opposing socio-political tendencies: one of them is pro-Russian political forces that stand for the status quo for the Russian language and culture, the other is the national democrats, whose efforts are aimed at preserving the Ukrainian language and its dissemination in all spheres and regions of the state. ; У статті проаналізовано комунікативну модель мовної політики Молдови як таку, яка за здійсненням її центральною владою цієї держави та окремими політичними силами нагадує ту мовну політику, що проводиться в Україні упродовж усіх років незалежності. Доведено, що у мовну політику Молдови, як і у мовну політику України, усі рокі незалежності активно втручається Росія, використовуючи для цього внутрішні проросійськи налаштовані політичні сили держави. Встановлено, що в основі політичних протистоянь, які виникли у Молдові, була мовно-політична проблема, яка розколола молдовську спільноту щонайменше на три групи − російськомовну, україномовну і молдовомовну. Обґрунтовано, що прорумунські і проросійські політичні амбіції на території Молдови лягли в основу румунського і російського сепаратизмів, кожний із яких бачив цю державу у межах власного політичного впливу. Доведено, що мовно-політичне протистояння на території Молдови перетворилося на заморожений конфлікт, сепаратистським вогнищем якого стало Придністров'я. З іншого боку, автор звертає увагу, що комунікативна модель мовної політики Молдови тісно пов'язана із Румунією. Вона розвивається у контексті двох протилежних суспільно-політичних тенденцій: одна із них – це «молдовеністи», які виступають за відродження національної мови, культури і традицій, інша – «румуністи» – молдовський етнос румунського походження, зусилля якого спрямовані на відродження Великої Румунії та приєднання до цієї держави Молдови. У цьому контексті спостерігається така сама аналогія і в Україні, яка із середини 1990-х рр. розвивається у контексті двох протилежних суспільно-політичних тенденцій: одна із них – це проросійські політичні сили, які виступають за статус-кво для російської мови і культури, інша – національні демократи, зусилля яких спрямовані на збереження української мови та її поширення в усіх сферах та регіонах держави.

The article analyzes the communicative model of the language policy of Moldova as such, which, when implemented by its central authority of this state and by separate political forces, resembles that linguistic policy conducted in Ukraine during all years of independence. It is proved that in the language policy of Moldova, as well as in the language policy of Ukraine, all the years of independence are actively interfered by Russia, using for this purpose the internal pro-Russian-minded political forces of the state. It was established that the basis of political confrontations that arose in Moldova was the language-political problem, which divided the Moldovan community into at least three groups – Russian-speaking, Ukrainianlanguage, and Moldovan. It is substantiated that pro-Romanian and pro-Russian political ambitions on the territory of Moldova formed the basis of Romanian and Russian separatisms, each of which saw this state within its own political influence. It is proved that the linguistic-political confrontation on the territory of Moldova turned into a frozen conflict, the separatist center of which was Transnistria. On the other hand, the author draws attention to the fact that the communicative model of the language policy of Moldova is closely linked with Romania. It develops in the context of two opposing socio-political tendencies: one of them is the "Moldovans" who advocate the revival of the national language, culture and traditions, the other – "Romanians" – the Moldovan ethnos of Romanian origin, whose efforts are aimed at the revival of Greater Romania and joining this state of Moldova. In this context, the same analogy is observed in Ukraine, which has evolved since the mid-1990s in the context of two opposing socio-political tendencies: one of them is pro-Russian political forces that stand for the status quo for the Russian language and culture, the other is the national democrats, whose efforts are aimed at preserving the Ukrainian language and its dissemination in all spheres and regions of the state. ; У статті проаналізовано комунікативну модель мовної політики Молдови як таку, яка за здійсненням її центральною владою цієї держави та окремими політичними силами нагадує ту мовну політику, що проводиться в Україні упродовж усіх років незалежності. Доведено, що у мовну політику Молдови, як і у мовну політику України, усі рокі незалежності активно втручається Росія, використовуючи для цього внутрішні проросійськи налаштовані політичні сили держави. Встановлено, що в основі політичних протистоянь, які виникли у Молдові, була мовно-політична проблема, яка розколола молдовську спільноту щонайменше на три групи − російськомовну, україномовну і молдовомовну. Обґрунтовано, що прорумунські і проросійські політичні амбіції на території Молдови лягли в основу румунського і російського сепаратизмів, кожний із яких бачив цю державу у межах власного політичного впливу. Доведено, що мовно-політичне протистояння на території Молдови перетворилося на заморожений конфлікт, сепаратистським вогнищем якого стало Придністров'я. З іншого боку, автор звертає увагу, що комунікативна модель мовної політики Молдови тісно пов'язана із Румунією. Вона розвивається у контексті двох протилежних суспільно-політичних тенденцій: одна із них – це «молдовеністи», які виступають за відродження національної мови, культури і традицій, інша – «румуністи» – молдовський етнос румунського походження, зусилля якого спрямовані на відродження Великої Румунії та приєднання до цієї держави Молдови. У цьому контексті спостерігається така сама аналогія і в Україні, яка із середини 1990-х рр. розвивається у контексті двох протилежних суспільно-політичних тенденцій: одна із них – це проросійські політичні сили, які виступають за статус-кво для російської мови і культури, інша – національні демократи, зусилля яких спрямовані на збереження української мови та її поширення в усіх сферах та регіонах держави.

Статтю присвячено висвітленню проблем, пов'язаних із впровадженням державної мовної політики в Україні взагалі й забезпеченням конституційних прав національних меншин щодо мовного питання і надання їм можливостей для реалізації цих прав зокрема. Метою статті є дослідження й аналіз законодавчо-правових, етнополітичних, соціокультурних і демографічних чинників, що впливають як на формування мовної політики в Україні взагалі, так і на проблеми мовної рівності зокрема. Проаналізовано правове поле зазначеної проблеми. До аналізу було залучено Конституцію України, закони "Про засади державної мовної політики", "Про національні меншини України", "Про освіту", "Про забезпечення функціонування української мови як державної", Рішення Конституційного Суду з питання конституційності зазначених вище законів, у результаті чого було зроблено висновок, що законодавчо-правова база в Україні цілком відповідає міжнародним правовим стандартам. Основна проблема полягає у підвищенні статусу української мови як державної, і ця проблема залишається невирішеною протягом усієї доби незалежності. Далі було розглянуто етнічний склад населення України і з'ясовано, що приблизно 23% населення України становлять національні меншини. Розглянуто, які громадські організації діють на території України, зокрема у місті Харкові, їхню кількість та активність. Хоча Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» певним чином обмежує можливості громадян щодо використання мов національних меншин на державному рівні, він не обмежує права на вивчення рідної мови тієї чи іншої національності. Те, що єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова, є невіддільним елементом конституційного ладу України, як і будь-якої іншої унітарної держави. Україні необхідна державна програма зі створення позитивного іміджу української мови серед населення, що сприятиме як дотриманню законодавчо-правової бази, так і нівелюванню проблем, пов'язаних із мовним питанням. ; The article deals with the problems related to the implementation of the state language policy in Ukraine, in particular, ensuring the constitutional rights of national minorities to the language issue and providing them with opportunities to exercise these rights. formation of language policy in Ukraine in general and the problems of language equality in particular. First, the legal field of this problem was analyzed. The Constitution of Ukraine, the laws "On the Principles of State Language Policy", "On National Minorities of Ukraine", "On Education", "On Ensuring the Functioning of the Ukrainian Language as the State Language", and the Constitutional Court's Decision on the constitutionality of the above Laws. It was concluded that the legal framework in Ukraine fully complies with international legislative standards. The main problem is to raise the status of the Ukrainian language as the state language. Next, the ethnic composition of the population of Ukraine was considered and it was found that approximately 23% of the population of Ukraine are national minorities. It is considered which public associations operate on the territory of Ukraine, in particular in the city of Kharkiv, their number and activity. Although the Law "On Ensuring the Functioning of the Ukrainian Language as a State Language" in some way limits the possibilities of citizens to use the languages of national minorities at the state level, it does not restrict the right to learn the native language of a nationality. The fact, that the only state (official) language in Ukraine is the Ukrainian language, is an integral part of the constitutional order of Ukraine, as well as in any other unitary state. Ukraine needs a state program to create a positive image of the Ukrainian language among the population, which will contribute to both compliance with the legal framework and the leveling of problems related to the language issue.

Purpose. The paper studies the issue of training foreign language teachers in Ukraine of the 20th century. The origins of training linguistic professionals for school date back to the early 1900s. Throughout the century, the higher educational system faced a myriad of changes, including curricula (courses, academic hours, teaching practices, etc.) and teaching approaches, falling under the influence of political regimes. Reforming the national educational system nowadays, the main focus is on sharing European practices. Methodology. The general scientific, chronological, comparative, retrospective and interpretational methods were used in the article. Theoretical basis. The work presents the definitions of «professional training» and «training foreign language teachers» concepts, as well as offers the overview of pedagogical studies of Ukrainian researchers interested in training foreign language teachers at higher pedagogical establishments of Ukraine in the 20th century: Olha Misechko (2011), Volodymyr Okolovych (2014), Olena Shmyrko (2016), Olena Shenderuk (2017). Originality. Analyzing the changes of curricula for foreign language teachers, the authors note the increasing importance of innovative technologies based on strong methodological skills, deep language knowledge with an accent on communication. Conclusions. The authors argue that traditional basics are worth inheriting, including practical training (observation, assistant and teaching practices); proper organization of education process (professional staff of university chairs specializing in philological, methodological, pedagogical, psychological and innovation-technological disciplines); a balanced ratio between general educational, philological and methodological cycles in curricula, initial introduction to theoretical and further following of practical subjects; the growing role of professional life-long self-education and self-development.

The article examines the problems of philosophy development in Ukraine during the thirty years of independence; an attempt is made to periodize this development. It is shown that the independence of Ukraine, in addition to the state, political and economic dimensions, also contains a spiritual component associated with religious, cultural, linguistic, and ideo- logical independence. The key here was independence from the Moscow Church and cre- ating an autocephalous Orthodox Church in Ukraine. Nevertheless, since, according to the Constitution of Ukraine, no ideology can be recognized by the state as mandatory, spiritual independence is also a secular category and presupposes worldview and philosophical inde- pendence. The article highlights several stages of the creation of philosophical independ- ence. First, the first stage required overcoming the ideologically biased philosophy of Rus- sian Marxism, that is, Marxism-Leninism. The second stage is the involvement of Ukrainian philosophy in the models of modern world philosophy, the assimilation of its leading trends and paradigmatic complexes. The role of translations of philosophical classics and modern philosophical literature in entering philosophy into world philosophical thought in Ukraine is also shown. Finally, the third stage is related to solving the critical problems of our time, related to globalization, ecological crisis, universalism and particularism in ethics, ethical reclamation of modern society, etc. The article also deals with the role of philosophy and philosophical education in substantiating the value orientations of the development of Uk- rainian society, the formation of communicative, moral, professional competencies of citi- zens as a factor in the civilizational choice of Ukraine. ; У статті розглянуто проблеми розвитку філософії в Україні впродовж тридцяти років незалежності та здійснено спробу періодизувати цей розвиток. Показано, що незалежність України крім державного, політичного та економічного вимірів містить і духовний складник, пов'язаний з релігійною, культурною, мовною та ідеологічною незалежністю. Ключовим аспектом тут стала незалежність від Московської церкви та створення автокефальної Православної церкви України. Та оскільки, за Конституцією України, жодну ідеологію держава не може визнавати як обов'язкову, духовна незалежність є і світською категорією, що передбачає також світоглядну та філософську незалежність. У статті виокремлено кілька етапів творення філософської незалежності. Перший етап потребував насамперед подолання ідеологічно заанґажованої філософії марксизму російського ґатунку, тобто марксизму-ленінізму. Другий етап — це прилучення філософії України до взірців сучасної світової філософії, засвоєння провідних її тенденцій та парадигмальних комплексів. У цьому контексті показано роль перекладів філософської класики та сучасної філософської літератури в процесі увіходження філософії в Україні до царини світової філософської думки. Нарешті, третій етап визначається розв'язанням ключових проблем сучасності, пов'язаних із ґлобалізацією, екологічною кризою, універсалізмом та партикуляризмом в етиці, етичною меліорацією сучасного суспільства тощо. У статті йдеться також про роль філософії та філософської освіти в обґрунтуванні ціннісних орієнтацій розвитку українського суспільства, формуванні комунікативної, моральної та фахової компетенцій громадян як чинника цивілізаційного вибору України.

The article is sacred to research of heuristic potential of philosophy o f curriculum of the Kharkov University of ХІХ of century. Proved, that curricula and programs of the Kharkov University of ХІХ of century were determined by general's cultural, political and socio-economic factors, and also submitted to the special legislative acts about base bases of the system of education in the Russian empire. The special attention is spared to research of interpretation possibilities of philosophy of curriculum of the Kharkov University of ХІХ of century in modern contexts.Keywords: curriculum, Kharkov University of ХІХ of century, educational space, Slobozhanchina ; Статтю присвячено дослідженню евристичного потенціалу філософії навчального плану Харківського університету ХІХ століття. Доводиться, що навчальні плани та програми Харківського університету ХІХ ст. обумовлювалися загальнокультурними, політичними, та соціально-економічними чинниками та підпорядковувалися спеціальним законодавчим актам про базові основи системи освіти в Російській імперії. Особлива увага приділяється дослідженню інтерпретаційних можливостей філософії навчального плану Харківського університету ХІХ ст. у сучасних контекстах. Ключові слова: навчальний план, Харківський університет ХІХ ст., освітній простір, СлобожанщинаСтатья посвящена исследованию эвристического потенциала философии учебного плана Харьковского университета ХІХ века. Доказывается, что учебные планы и программы Харьковского университета ХІХ века определялись общекультурными, политическими и социально-экономическими факторами, а также подчинялись специальным законодательным актам о базовых основах системы образования в Российской империи. Особое внимание уделяется исследованию интерпретационных возможностей философии учебного плана Харьковского университета ХІХ века в современных контекстах.Ключевые слова: учебный план, Харьковский университет ХІХ века, образовательное пространство, Слобожанщина.The article is sacred to research of heuristic potential of philosophy o f curriculum of the Kharkov University of ХІХ of century. Proved, that curricula and programs of the Kharkov University of ХІХ of century were determined by general's cultural, political and socio-economic factors, and also submitted to the special legislative acts about base bases of the system of education in the Russian empire. The special attention is spared to research of interpretation possibilities of philosophy of curriculum of the Kharkov University of ХІХ of century in modern contexts.Keywords: curriculum, Kharkov University of ХІХ of century, educational space, Slobozhanchina

The objectivity of formation and functioning of the language of international communica-tion is proven. A historical aspect of this phenomenon is considered, a survey of similar languages functioning in the past being presented.The predictability and prospects of English becoming a lan-guage of international communication is emphasized.Key words: political and economic ties, language of international communication, interstate contacts, global processes ; Розкривається об'єктива доцільність формування та функціонування мови міжнародного спілкування. Висвітлюється історичний аспект цієї проблеми; подано огляд функціонування аналогічних мов у минулому людства. Підкреслюється перспективність набуття англійською мовою статусу мови інтернаціонального спілкування.Ключові слова: політичні та економічні зв'язки, мова міжнародного спілкування, міждержавні контакти, глобальні процеси.

У статті описано історико-культурні умови заселення поляками території сучасної Житомирщини. З'ясовано, що поляки, одна з найбільших нацменшин, яка зазнала асиміляції під впливом української культури. Національна й мовна самоідентифікація поляків почала втрачатися з першої чверті XX ст. За матеріалами перепису 2001 року зростає вибір польської мови як рідної. На території Житомирської області мовна асиміляція поляків є вищою, ніж в Україні загалом. Польська етноменшина, хоч і не в повній мірі, проте має змогу задовольняти свої культурно-інформаційні потреби (споживання ЗМІ, читання книжок), оскільки на Житомирщині є польськомовні теле- та радіопередачі, друковані видання та ін. ; The article describes the historical and cultural conditions for the settlement of the territory of modern Zhytomyr region by the Poles. It is revealed that the Poles are one of the first national minorities who populated this territory. The Poles moved to Volyn, which included a significant part of modern Zhytomyr region, by several waves (in the 16th-17th centuries, the beginning of the 19th century). The Polish language actively functioned as one of the written languages on Ukrainian lands in the 16th–17th centuries, and until the end of the 18th century on the territory of the former Volyn. With the advent of tsarist Russia, the restrictions of the Polish national minority began, including the language: they could not open Polish-language schools, and teach Polish in educational institutions. Despite these circumstances, the Polish language functioned, and the literature works were written.The Polish people, most of all national minorities, have been assimilated into the Ukrainian language and the people. The national and linguistic self-identification of the Poles began declining from the first quarter of the 20th century, when the Poles began being restricted themselves to social and political rights. The decline of linguistic and national self-identification has been going on since the 1970s. The 2001 census indicates the opposite: the choice of Polish as a native language has increased. On the territory of Zhytomyr region, the linguistic assimilation of the Poles is higher than in Ukraine in general. The Polish ethnic minority, though not fully, can satisfy its cultural and informational needs (television, radio production, media, reading books), since there are Polish-language television and radio broadcasts and print editions in Zhytomyr.

The article considers the issues of modern German political philosophy in accordance with its formation, institutionalization and development. Germany's political philosophy is analyzed in terms of its interaction with social and practical philosophy. The text states that political philoso- phy belongs to both social philosophy and political science. As a political theory, it is a compo- nent of social theories institutionalized in the modern era. As a political philosophy, it appears as a metatheory of political theory. Political philosophy is also part of practical philosophy, exploring the problems of interaction between ethics and politics and the moral reclamation of the political system of modern society. These issues are themed in the context of the institution- alization of this discipline in the early twentieth century, its transformation into a political reli- gion during National Socialism, the revival after World War II, as well as actualization in such areas of socio-humanitarian sciences as discourse philosophy, functional-system theory of so- ciety, etc. according to the political situation of modern Germany. ; У статті розглядаються питання сучасної німецької політичної філософії відповідно до її становлення, інституціалізації та розвитку. Політична філософія Німеччини аналізується з огляду на її взаємодію із соціальною та практичною філософією. У тексті зазначається, що політична філософія належить і до соціальної філософії, і до політичних наук. Як полі- тична теорія вона є складником соціальних теорій, інституціалізованих модерної доби. Як політична філософія вона постає метатеорією щодо політичної теорії. Політична філосо- фія належить також до складу практичної філософії, досліджуючи проблеми взаємодії етики і політики та морального оновлення політичної системи сучасного суспільства. Ці питання тематизовано у контесті інституціалізації цієї дисципліни на початку ХХ століття, пере- творення її на політичну релігію за часів націонал-соціалізму, відродження після Другої сві- тової війни, а також актуалізації в таких напрямах соціогуманітарних наук, як філософія дискурсу, функціонально-системна теорія суспільства тощо та відповідно до політичної си- туації сучасної Німеччини.

Abstract. Speaking of polyculturalism and multiculturalism as language phenomena, as well as of polyculturality and polylinguality with future foreign language teachers, including LSP teachers, in any nation as the ability to conduct a dialogue, to understand a person of another culture, to perceive them as they are, to provide support in a critical situation, including the possibility of enriching a culture, when, through understanding others, speakers enrich themselves, it is stated that multicultural or polycultural personality allows for communication in one of the most productive ways, which creates conditions for positive effect of globalization, a mitigating factor of globalization processes.The issue of understanding the essence and creating a system with polylingual and polycultural components of education in order to develop future teachers of foreign languages and LSP (language for specific purpose) in close cooperation with world culture, is relevant today. Formation of polyculturalism and polylingualism with future teachers of foreign languages and teachers of languages for specific purposes as personal and professional qualities of modern specialists involves solving a number of things, including students' mastery of knowledge about the culture of their people as a condition of spiritual integration into other cultural worlds; study of different cultural models through acquaintance with religion, traditions, art of the peoples of the country and the world; formation of beliefs about the equality of all cultures and the inadmissibility of recognition of a single cultural model; formation of a culture of tolerance as a tool of intercultural and interethnic communication; study of democratic values and on this basis the formation of the qualities of a citizen of the country - Europe - the world; formation of skills and abilities of productive interaction and cooperation in a polycultural / multicultural environment; formation of an active position of students against cultural aggression, cultural discrimination and cultural vandalism. The results of the study define a polycultural and polylingual personality as one who speaks several languages, is seen as a subject of cultural polylogy, has an active life position, developed feelings of empathy and tolerance, is emotionally stable and capable of productive professional activity in cultural diversity. The formation of a polycultural and polylingual personality of the future teacher of foreign languages and LSP, capable of dialogic intercultural communication, should become a necessary component of professional and personal development of the student in the process of gaining qualifications and/or degree in the modern education system. ; Анотація. Проблематика осмислення сутності та створенні системної моделі з полілінгвальним та полікультурним компонентами виховання з метою розвитку майбутніх викладачів іноземних мов в умовах тісної взаємодії із світовою культурою, з-поміж яких також викладачі фахових мов в умовах іншомовного ділового спілкування, є досить гострою сьогодні. Формування полікультурності і полілінгвальності майбутніх викладачів іноземних мов й викладачів фахових мов як особистісної та професійної якості сучасних фахівців передбачає вирішення цілої низки завдань, з-поміж яких є оволодіння студентами знаннями про культуру свого народу як умова духовної інтеграції в інші культурні світи; вивчення різних культурних моделей через знайомство з релігією, традиціями, мистецтвом народів своєї країни і світу; формування переконань про рівність всіх культур і неприпустимість визнання будь-якої однієї культурної моделі; формування культури толерантності як інструменту міжкультурного і міжнаціонального спілкування; вивчення демократичних цінностей і на цій основі формування якостей громадянина країни – Європи – світу; формування умінь і навичок продуктивної взаємодії і співпраці в полікультурному середовищі; формування активної позиції студентства проти культурної агресії, культурної дискримінації і культурного вандалізму. Результати дослідження визначають полікультурну і полілінгвальну особистість як таку, що володіє декількома мовами, усвідомлюєє себе суб'єктом полілогу культур, має активну життєву позицію, розвиненені почуття емпатії і толерантності, є емоційно стійкою та здатною до продуктивної професійної діяльності в умовах культурного різноманіття світу. Формування полікультурної і полілінгвальної особистості майбутнього викладача іноземних і фахових мов, здатного до діалогічного міжкультурного спілкування, має стати необхідним компонентом професійно-особистісного становлення студента в процесі навчання у сучасному ЗВО.

The article is devoted to the study of linguistic peculiarities of Ukrainian political rituals, implemented in political texts. The concept of ritualism of political discourseis substantiated and the political ritual as one of the representative forms of Ukrainian political communication is defined. The categorical status of ritualism as a parameter of the functioning of political discourse is proved. Linguistic and discursive analysis of texts functioning in political rituals is carried out. The genre types of ritual texts are defined and their verbal specificity is presented. ; Статтю присвячено дослідженню мовних особливостей українських політичних ритуалів, реалізованих у політичних текстах. Обґрунтовано поняття ритуальності політичного дискурсу та визначено політичний ритуал як одну з репрезентативних форм української політичної комунікації. Доведено категорійний статус ритуальності як параметра функціонування політичного дискурсу. Здійснено лінгвостилістичний і дискурсивний аналіз текстів, що функціонують у політичних ритуалах. Визначено жанрові різновиди ритуальних текстів і представлено їх вербальну специфіку.

The article deals with studying public discourse as an integrative factor and important element in the evolution of institutions of deliberative democracy (also known as "consultative democracy", "discussion democracy", "discourse democracy") in today's society. The author presents both wide interpretation of the concept of "discourse" as speech practices, and a more narrow understanding of the discourse as communication, in which problematic claims for meaning and relevance become subject of discussion. Discourse is analyzed as socially reflective form of clarification of problematic senses of society. It is argued in the article that only those political practices, norms and institutions are legitimate that have been based upon the discourse principle. Social content of the discourse reveals itself in the institutionalization of the public discourse, which becomes a regulative principle and social meta-institution of critical check of consensus, reached through arguments, in different fields of society. As a regulative idea, the discourse presupposes an equal participation of all people (including the next generations) in the process of justification of social, legal and moral norms. It also presupposes an unhindered (without coercion) agreement about the legitimacy of these norms. Therefore, the discourse principle is a moral principle. The author also discloses a contradictory nature of development of discoursive practices and public sphere in Ukraine. He shows that in this country communicative action aimed to achieve mutual understanding is often substituted with a strategic action aimed to attain particularistic goals that creates a non-transparent quasi-reality of false communication, hidden perlocutives and simulative democracy. At the same time, the article shows that in today's Ukrainian society, especially after the Revolution of Dignity, despite distortions and deformations, genuine public sphere develops itself, and discoursive and argumentative practices find their ways in the social development. ; ***