Suchergebnisse

In the article the author substantiates necessity of developing the theoretical principles of modern philosophy of management in view of dynamic processes of social development. Particular the importance of philosophical theoretical justification decentralization of governance process in Ukraine. The author attempts to synthesize approaches to understanding the philosophy of management as a field of philosophical knowledge. The article emphasizes the inadmissibility construction management philosophy to the management theory, cybernetics or synergy. In addition, the work marked American, Chinese, Japanese, Western and Soviet tradition in management philosophy. A cursory focusing on others, focuses on the Chinese tradition of philosophical reflection problem management based on organicism and Soviet, founded on Marxism. Looking at management as a social relation author defends stance on the need to ensure subject-management relations as opposed to subject-object approach to management. In the article it comes to problem field management philosophy, which intersects with other scientific disciplines: social philosophy, sociology, theory of management, psychology, political science and more. The subject of management philosophy author specifies basic concepts, laws, principles and management practices on which operating and developing social systems of any level.The result of the article is a proposal concerning the necessity to study the problems of governance in the context of modern interpretation of the concept of scientific management of social processes, which correlates with the concept of sustainable development. ; В статье автор обосновывает необходимость разработки теоретических основ современной философии управления, учитывая динамические процессы общественного развития. В частности речь идет о важности философского теоретического обоснования процессов децентрализации управления в Украине. Автор делает попытку обобщить подходы к пониманию философии управления как отрасли философского знания. В статье акцентирутся внимание на недопустимости сведения философии управления ктеории управления, кибернетике или синергетике. Кроме того, в работе выделены американская, китайская, японская, западноевропейская и русская традиции в философии управления. Бегло остановившись на других, особое внимание уделено китайской традиции философского осмысления проблем управления, основанной на органицизме, и советской, основанной на марксизме. Рассматривая управление как общественное отношение автор отстаивает позицию о необходимости обеспечения субъект-субъектных управленческих отношений в противовес субъект-объектному подходу в управлении. В статье говорится о проблемном поле философии управления, которое пересекается с другими научными дисциплинами: социальной философией, социологией, теорией управления, психологией, политологией и др. Предметом философии управления автор указывает основные понятия, закономерности, принципы и методы управления, на основе которых функционируют и развиваются социальные системы любого уровня.Итогом статьи является наставление на необходимость исследования проблем управления в контексте современного прочтения концепции научного управления социальными процессами, которая коррелирует с концепцией устойчивого развития общества. ; У статті автор обґрунтовує необхідність розробки теоретичних засад сучасної філософії управління з огляду на динамічні процеси суспільного розвитку. Зокрема йдеться про важли- вість філософського теоретичного обґрунтування процесів децентралізації управління в Україні. Автор робить спробу узагальнити підходи до розуміння філософії управління як галузі філософського знання. В статті наголошується про неприпустимість зведення філософії управління до теорії управління, кібернетики або синергетики. Крім того, в роботі виділені американська, китайська, японська, західноєвропейська та радянська традиції в філософії управління. Побіжно зупинившись на інших, окрема увага приділена китайській традиції філософського осмислення проблем управління, заснованій на органіцизмі, та радянській, заснованій на марксизмі. Розглядаючи управління як суспільне відношення автор відстоює позицію щодо необхідності забезпечення суб'єкт-суб'єктних управлінських відносин на противагу суб'єкт-об'єктному підходу в управлінні. В статті йдеться про проблемне поле філософії управління, яке перетинається з іншими науковими дисциплінами: соціальною філософією, соціологією, теорією управління, пси- хологією, політологією тощо. Предметом філософії управління автор вказує основні поняття, закономірності, принципи й методи управління, на основі яких функціонують і розвиваються соціальні системи будь-якого рівня.Підсумком статті є настанова щодо необхідності дослідження проблем управління в контексті сучасного прочитання концепції наукового управління соціальними процесами, яка корелює з концепцією сталого розвитку суспільства.

In the article the author substantiates necessity of developing the theoretical principles of modern philosophy of management in view of dynamic processes of social development. Particular the importance of philosophical theoretical justification decentralization of governance process in Ukraine. The author attempts to synthesize approaches to understanding the philosophy of management as a field of philosophical knowledge. The article emphasizes the inadmissibility construction management philosophy to the management theory, cybernetics or synergy. In addition, the work marked American, Chinese, Japanese, Western and Soviet tradition in management philosophy. A cursory focusing on others, focuses on the Chinese tradition of philosophical reflection problem management based on organicism and Soviet, founded on Marxism. Looking at management as a social relation author defends stance on the need to ensure subject-management relations as opposed to subject-object approach to management. In the article it comes to problem field management philosophy, which intersects with other scientific disciplines: social philosophy, sociology, theory of management, psychology, political science and more. The subject of management philosophy author specifies basic concepts, laws, principles and management practices on which operating and developing social systems of any level.The result of the article is a proposal concerning the necessity to study the problems of governance in the context of modern interpretation of the concept of scientific management of social processes, which correlates with the concept of sustainable development. ; В статье автор обосновывает необходимость разработки теоретических основ современной философии управления, учитывая динамические процессы общественного развития. В частности речь идет о важности философского теоретического обоснования процессов децентрализации управления в Украине. Автор делает попытку обобщить подходы к пониманию философии управления как отрасли философского знания. В статье акцентирутся внимание на недопустимости сведения философии управления ктеории управления, кибернетике или синергетике. Кроме того, в работе выделены американская, китайская, японская, западноевропейская и русская традиции в философии управления. Бегло остановившись на других, особое внимание уделено китайской традиции философского осмысления проблем управления, основанной на органицизме, и советской, основанной на марксизме. Рассматривая управление как общественное отношение автор отстаивает позицию о необходимости обеспечения субъект-субъектных управленческих отношений в противовес субъект-объектному подходу в управлении. В статье говорится о проблемном поле философии управления, которое пересекается с другими научными дисциплинами: социальной философией, социологией, теорией управления, психологией, политологией и др. Предметом философии управления автор указывает основные понятия, закономерности, принципы и методы управления, на основе которых функционируют и развиваются социальные системы любого уровня.Итогом статьи является наставление на необходимость исследования проблем управления в контексте современного прочтения концепции научного управления социальными процессами, которая коррелирует с концепцией устойчивого развития общества. ; У статті автор обґрунтовує необхідність розробки теоретичних засад сучасної філософії управління з огляду на динамічні процеси суспільного розвитку. Зокрема йдеться про важли- вість філософського теоретичного обґрунтування процесів децентралізації управління в Україні. Автор робить спробу узагальнити підходи до розуміння філософії управління як галузі філософського знання. В статті наголошується про неприпустимість зведення філософії управління до теорії управління, кібернетики або синергетики. Крім того, в роботі виділені американська, китайська, японська, західноєвропейська та радянська традиції в філософії управління. Побіжно зупинившись на інших, окрема увага приділена китайській традиції філософського осмислення проблем управління, заснованій на органіцизмі, та радянській, заснованій на марксизмі. Розглядаючи управління як суспільне відношення автор відстоює позицію щодо необхідності забезпечення суб'єкт-суб'єктних управлінських відносин на противагу суб'єкт-об'єктному підходу в управлінні. В статті йдеться про проблемне поле філософії управління, яке перетинається з іншими науковими дисциплінами: соціальною філософією, соціологією, теорією управління, пси- хологією, політологією тощо. Предметом філософії управління автор вказує основні поняття, закономірності, принципи й методи управління, на основі яких функціонують і розвиваються соціальні системи будь-якого рівня.Підсумком статті є настанова щодо необхідності дослідження проблем управління в контексті сучасного прочитання концепції наукового управління соціальними процесами, яка корелює з концепцією сталого розвитку суспільства.

The aim of the article consists in comparativistic anlysis of mystical and political theories and practices in frame of the ancient greek and chinese philosophic paradigms. Philosophy as a science pretends to exceed from some self-obvious moments that are nevertheless different in context of different cultures. One can point out accordingly five paradigms: indian, chinese, ancient greek and roman, abrahamic, modern scientific. The chinese paradigm can be reduced to two moments: oitlook organismism and aphoristic character; the ancient greek is considered as a spiritual practice (in that it differs from sophistics) and whose aim consists in attaining happyness in the hostile world. Openness and the agon spirit of the polis culture demand clear logical argumentation that determined the key peculiarity of the antique and later abrahamic (partially) and modern scientific philosophic paradigms. The essence of the mystical lies in that can be experienced only in direct experience that is impossible to be explained to those who had never this experience. Politics is defined as an art of governing either a state or any groups of people in wider understanding. Mysticism and politics are things opposite to each other – the more of the one the less of the other and vice versa. Comparativistic analysis demonstrates us mutual interconnection between the type of socio-cultural system and means of representations of the political and mystical. If the polis culture of Ancient Greece with its spirit of agon demanded logic and rhetoric then it led to predominant rational type of representations of both the mystical and political that could be bound or not bound through the system of logical argumentation. That means the political is mainle independent on the mystical. In the chinese philosophy with its organismism, aphoristical character and stratagemas, that were means of exteriorization of the closed clan character of the traditional chinese society, all including politics is reduced to some vague mystery as Tao or Heaven that determine all the follow discourse, making it mainly irrational. ; Целью данной статьи является анализ того, как в рамках китайской и античной философских парадигм определяются и анализируются политические и мистические теории и практики. Философия опирается на самоочевидные моменты, которые тем не менее являются разными в рамках разных культур, в соответствии с чем можно выделить пять парадигм философствования: индийскую, китайскую, античную, авраамическую, современную сциентистскую. Китайская парадигма может быть сведена к двум моментам – мировоззренческого организмизмаи принципиально афористического характера; античная же (в пределах статьи) редуцируется к тому, что философия является духовной практикой (чем философия отличается от софистики). Целью практики было достижение счастья во враждебном к человеку мире. Открытость и дух агона древнегреческой полисной культуры всегда требовали ясной логической аргументации, которая обозначила ключевую особенность античной, а позже авраамической (частично) и современной сциентистской философских парадигм. Суть мистического заключается в том, что его можно пережить через непосредственный опыт, но невозможно объяснить его тем, кто такого опыта не имел. Политика же определяется как управление людьми, группами и массами людей. Мистика и политика являются вещями прямо противоположными – чем больше одного, тем меньше другого и наоборот. Компаративистский анализ ясно демонстрирует нам взаимосвязь между типом культурно-общественного устройства и способами репрезентации как мистического, так и политического. Если полисная культура Древней Греции с ее духом агона использовала логику и риторику как способы открытого интеллектуального соревнования, то это вело к преимущественно рациональному типу репрезентации как мистического, так и политического, которые могли быть как связанными, так и не связанными системой логической аргументации. Т.е. политическое вообще является независимым от собственно мистического. В китайской же философии с её организмизмом, афористическим характером и стратагемами, которые были способами экстериоризации закрытого кланового характера традиционного китайского общества, все, включая политику, сводилось к какой-то невыразимой тайне – или Дао, или Небо, которые детерминируют весь последующий дискурс, делая его преимущественно иррациональным. ; Метою даної статті є аналіз того, як у рамках китайської та античної філософських парадигм визначаються та аналізуються політичні та містичні теорії та практики. Філософія спирається на самоочевидні моменти, які тим не менш є різними в рамках різних культур, у відповідності з чим можна виділити п'ять парадигм філософування: індійську, китайську, античну, авраамічну, сучасну сциєнтистську. Китайська парадигма може бути зведена до двох моментів - світоглядного організмізму та принципово афористичного характеру; антична ж (в межах статті) редукується до того, що філософія є духовною практикою (чим філософія відрізнялася від софістики), метою ж практики було досягнення щастя у ворожому людині світі. Відкритість і дух агону давньогрецької полісної культури завжди потребували ясної логічної аргументації, яка визначила собою ключову особливість античної, а пізніше авраамічної (частково) та сучасної сциєнтистської філософських парадигм. Суть містичного полягає в тому, що його можливо пережити через безпосередній досвід, але неможливо пояснити його тим, хто такого досвіду не мав. Політика ж визначається як управління чи мистецтво управління державою, в ширшому розумінні управління будь-якими групами і масами людей. Містика і політика є речами прямо протилежними – чим більше одного, тим менше іншого і навпаки. Компаративістський аналіз ясно демонструє нам взаємозв'язок між типом культурно-суспільного устрою і способами репрезентації як містичного, так і політичного. Якщо полісна культура Давньої Греції з її духом агону потребувала логіки і риторики як способів відкритого інтелектуального змагання, то це вело до переважно раціонального типу репрезентації як містичного, так і політичного, які могли бути як пов'язаними, так і не пов'язаними системою логічної аргументації. Тобто політичне взагалі є незалежним від власне містичного. В китайській же філософії з її організмізмом, афористичним характером та стратагемами, які були способами екстеріорізації закритого кланового характеру традиційного китайського суспільства, все, включаючи політику, зводилося до якоїсь невиразимої таїни – чи то Дао, чи Небо, які детермінують увесь послідуючий дискурс, роблячи його переважно ірраціональним.

The article analyzes, from the standpoints of social philosophy, the implemented geopolitical, economic, and cultural stratagems in Chinese endeavour to become a "mega-empire" of our time. The "mega-empire" means such an empire that exists not only within the boundaries of its own territory, as well as not only within the population of a certain numerous nation. In fact, it goes far beyond its official borders, offering its unique development paradigms, and providing an appropriate funding for these development models. Mega-empire is able to make this proposal to many other countries, even if they function with completely different political and socio-economic systems. In addition, such a kind of superpower always translates its metanarratives to others, being deeply convinced in its civilizational mission for the rest of the world.We consider that China has real potential to become a "mega-empire" due to the combination of several factors. The first is that China has been practicing its new economic philosophy since the late 1970s. But, evidently, the economy only is not enough for restoring the "mega-empire". The latter is impossible without an active broadcasting of its own cultural tradition and its universal ideology. No coincidence that Xi Jinping asserts that China is making a huge contribution to human development through its own growth. Another crucial statement is that China is forming a Community of Shared Future for Mankind 人类命运共同体, also translated as a Community of Common Destiny.The mentioned concept, being delivered by former Chinese Communist Party general secretary Hu Jintao, has been rethought by present leader Xi Jinping, and now is advocated by him actively. The Chinese government has raised the "Community of Common Destiny" concept with an aim to build a new framework of international relations and promote and improve global governance. That was the major amendment on China's foreign policy in more than last four decades, shifting from being nation-oriented to focusing on the whole mankind. It may also appear as an evidence of China's shift from the Modernity paradigm to the Postmodernity, at the initial stage of this controversial but inevitable movement. Simultaneously, for the present time Chinese society lives mainly in the sociocultural realm of Modernity, as postmodern tendencies are not so strong in China, and in Asia as a whole.The author attempted to look at the whole array of socio-cultural, economic, and political practices exercised by modern China through the lens of a systemic approach. This study suggests that China makes particular emphasis on image-based measures designed to enhance the positive perception of Chinese values, traditional culture, and modern Chinese achievements throughout the world. Chinese cultural policy is implicated in a soft-power style, and framed in Chinese cultural institutions all over the world. But the external-economic strategy of the PRC is as pragmatic as possible, and Chinese economic interventions towards foreign economic assets are conducted without undue ceremonies. This part of China's geopolitics is devoid of any cultural implication and is purely utilitarian, unlike other areas of Chinese foreign policy.Ultimately, all of these philosophic-economic and cultural-political stratagems are aimed at enhancing the well-being, sustainable development, and social cohesion of the Chinese nation, based on longstanding cultural and philosophical traditions, and imperatives of the Socialism with Chinese Characteristics for a New Era 习近平新时代中国特色社会主义思想. Today's economic and cultural expansion of China is entirely within the canvas of the "Great Chinese Renaissance", which is most illustratively declared at the political-ideological level by Xi Jinping's foreign-policy credo "Great Power Diplomacy with Chinese Characteristics" 中国特色大国外交. ; У статті проведено соціально-філософський аналіз геополітичних, економічних, культурних стратагем, які практикує сучасний Китай. Здійснено спробу подивитися на весь масив соціокультурних, економічних, суспільно-політичних практик, здійснюваних Китаєм, крізь призму системного підходу. Проведене дослідження дає певні підстави стверджувати, що Китай ставить особливий наголос на іміджевих заходах, покликаних підвищити рівень позитивного сприйняття китайських цінностей повсюди в світі. У економічній площині політика КНР є максимально прагматичною, і китайські економічні інтервенції до іноземних економічних активів проводяться без зайвих церемоній. Ця частина геополітики КНР позбавлена будь-якого культурного підтексту і є суто утилітарною, на відміну від інших сфер зовнішньої політики Китаю. Врешті-решт, всі ці філософсько-економічні й культурно-політичні стратагеми спрямовані на підвищення добробуту, сталого розвитку і соціальної злагоди китайської нації, на основі давніх культурно-філософських традицій та імперативів «соціалізму із китайською специфікою в нову еру» 习近平新时代中国特色社会主义思想.

The article analyzes, from the standpoints of social philosophy, the implemented geopolitical, economic, and cultural stratagems in Chinese endeavour to become a "mega-empire" of our time. The "mega-empire" means such an empire that exists not only within the boundaries of its own territory, as well as not only within the population of a certain numerous nation. In fact, it goes far beyond its official borders, offering its unique development paradigms, and providing an appropriate funding for these development models. Mega-empire is able to make this proposal to many other countries, even if they function with completely different political and socio-economic systems. In addition, such a kind of superpower always translates its metanarratives to others, being deeply convinced in its civilizational mission for the rest of the world.We consider that China has real potential to become a "mega-empire" due to the combination of several factors. The first is that China has been practicing its new economic philosophy since the late 1970s. But, evidently, the economy only is not enough for restoring the "mega-empire". The latter is impossible without an active broadcasting of its own cultural tradition and its universal ideology. No coincidence that Xi Jinping asserts that China is making a huge contribution to human development through its own growth. Another crucial statement is that China is forming a Community of Shared Future for Mankind 人类命运共同体, also translated as a Community of Common Destiny.The mentioned concept, being delivered by former Chinese Communist Party general secretary Hu Jintao, has been rethought by present leader Xi Jinping, and now is advocated by him actively. The Chinese government has raised the "Community of Common Destiny" concept with an aim to build a new framework of international relations and promote and improve global governance. That was the major amendment on China's foreign policy in more than last four decades, shifting from being nation-oriented to focusing on the whole mankind. It may also appear as an evidence of China's shift from the Modernity paradigm to the Postmodernity, at the initial stage of this controversial but inevitable movement. Simultaneously, for the present time Chinese society lives mainly in the sociocultural realm of Modernity, as postmodern tendencies are not so strong in China, and in Asia as a whole.The author attempted to look at the whole array of socio-cultural, economic, and political practices exercised by modern China through the lens of a systemic approach. This study suggests that China makes particular emphasis on image-based measures designed to enhance the positive perception of Chinese values, traditional culture, and modern Chinese achievements throughout the world. Chinese cultural policy is implicated in a soft-power style, and framed in Chinese cultural institutions all over the world. But the external-economic strategy of the PRC is as pragmatic as possible, and Chinese economic interventions towards foreign economic assets are conducted without undue ceremonies. This part of China's geopolitics is devoid of any cultural implication and is purely utilitarian, unlike other areas of Chinese foreign policy.Ultimately, all of these philosophic-economic and cultural-political stratagems are aimed at enhancing the well-being, sustainable development, and social cohesion of the Chinese nation, based on longstanding cultural and philosophical traditions, and imperatives of the Socialism with Chinese Characteristics for a New Era 习近平新时代中国特色社会主义思想. Today's economic and cultural expansion of China is entirely within the canvas of the "Great Chinese Renaissance", which is most illustratively declared at the political-ideological level by Xi Jinping's foreign-policy credo "Great Power Diplomacy with Chinese Characteristics" 中国特色大国外交. ; У статті проведено соціально-філософський аналіз геополітичних, економічних, культурних стратагем, які практикує сучасний Китай. Здійснено спробу подивитися на весь масив соціокультурних, економічних, суспільно-політичних практик, здійснюваних Китаєм, крізь призму системного підходу. Проведене дослідження дає певні підстави стверджувати, що Китай ставить особливий наголос на іміджевих заходах, покликаних підвищити рівень позитивного сприйняття китайських цінностей повсюди в світі. У економічній площині політика КНР є максимально прагматичною, і китайські економічні інтервенції до іноземних економічних активів проводяться без зайвих церемоній. Ця частина геополітики КНР позбавлена будь-якого культурного підтексту і є суто утилітарною, на відміну від інших сфер зовнішньої політики Китаю. Врешті-решт, всі ці філософсько-економічні й культурно-політичні стратагеми спрямовані на підвищення добробуту, сталого розвитку і соціальної злагоди китайської нації, на основі давніх культурно-філософських традицій та імперативів «соціалізму із китайською специфікою в нову еру» 习近平新时代中国特色社会主义思想.

This paper examines the form of explication and conceptualization of ataraxia in art. An embodied problem of archetypal aesthetics of ataraxia in I. Goncharov's novel "Oblomov" is detected. It's considered, whether harmonious combination of a man's activity "for better" with the consequences of this activity, sometimes scary, hectic struggle for power and benefits of mental peace and happiness is possible. We consider ataraxia as harmony, measure and eurhythmy in the context of outlook, and, as known, a person through activity or its absence can lead the world and own soul into harmony or disharmony. An archetypal problem is traced, which is essentially a problem of finding the harmony of acting and contemplation, reflection and actions. We analyze what the activity is. It turns out that activity, especially ideal and creative one is the main protection of a man against spiritual emptiness, worthlessness and monotony of life. But a habit, stereotyped behavior nullify all the spiritual dignity of a man. It is shown, that reflection lets a subject rise above the immediacy of his desire, subordinate his natural tendency to his own will; in addition, provides an idea of the proper, creates dreams that contribute to the stability of the spirit. Finally, the reflection itself is the beginning of creativity. It is shown that Ilya Ilyich was a true Epicurean. We give general reasons for inaction of Oblomov. And the main one is displayed – a desire to stay in the serene, silent peace of mind when after the satisfaction of the body needs comes a complete absence of all kinds of passions and complexities. For Oblomov as a true Epicurean these are too boring affairs and employment, any activity, political, social, personal. He appreciates only peace, only inner peace of complacency, happy void of any passion and business. This pleasure of peace requires great austerities, abstaining from everything hectic. It's not worth to do neither science nor art, because such studies bring worries of failure and all sorts of excitement in the life of the soul that only wants to dive into itself and forget everything else. And especially he is not to engage in public affairs and to deal only with aesthetic self-enjoying, lying on the couch. It is shown that inaction could lead to harmony if it is understood through Chinese philosophy. There inaction is not a rejection of action, but the rejection of violence both on one's own nature and nature in general. Inaction is a constant willingness to seek a way into the stream of life, and not to rush blindly into the maelstrom of activities. Original core of inaction philosophy is the call to follow global harmony. In this sense, non-action can be regarded not as a real failure to act, but as a rejection of conventional simulation of activities, trying to escape the squirrel wheel of senseless hassles associated with hunting for ranks and honors. Oblomov's inaction is not only a position but also a protest. Oblomov does not want to live at the expense of his own moral worth. Schtoltz categorically states that it is not a life, but Oblomovism. Oblomov in his defense says if everyone is not trying to achieve the same, what he wants? And the purpose of all the running around, passions, war, commerce and politics – isn't it for finding peace, for the pursuit of the ideal of a lost paradise? The hero does not accept "Petersburg life", for him it is cold and devoid of soul, all focused on career and money. He has very different ideals. So he decides for himself that the best is to be an "Oblomovist" but keep the humanity and kindness of heart, than being a careerist, vain, callous and heartless. It is deduced that Oblomovism sounds like a rebuke for a living arrangement that is designed for all people. All these hopes, anxieties, expectations, passions and feelings Oblomov rejects. He died alone, without struggle and hope, without victory and defeat. Epicurean has no refuge anywhere, he is alone, all of his joy is in himself. He is calm when everything around is noisy, excited and does not know its meaning. In the stormy sea of life, he feels his own quiet inner freedom and independence. Seal of hopeless tragedy lies on Oblomov's skepticism. He wanted to reach the heights, impartiality, majestic tranquility, which is sought since ancient philosophers. We can say that skepticism of Oblomov is the philosophy of despair, wake of spiritual disaster. It is a transcendental despair. Psychologically, this is the state of ataraxia, the absence of rebel spirit, omission, not a spiritual death, but peace. Metaphysically something big wasn't possible here, some inner animating force left the world. ; В статье исследуется форма экспликации и концептуализации атараксии в искусстве. Выявлено воплощенную архетипную проблему эстетики атараксии в романе И. Гончарова "Обломов". Доказывается, что Илья Ильич был настоящим эпикурейцем, что скепсис Обломова есть трансцендентальным отчаянием, психологически это состояние атараксии, отсутствие бунта, бездействие как недеяние, не духовная смерть, а покой. ; У статті досліджується форма експлікації та концептуалізації атараксії у мистецтві. Ви- явлено уособлену архетипну проблему естетики атараксії в романі І. Гончарова "Обломов". Доводиться, що Ілля Ілліч був справжнім епікурейцем, що скепсис Обломова є трансцендентальним відчаєм, психологічно – це стан атараксії, відсутність бунтівливості, бездіяльність як не діяння, не духовна смерть, а спокій