Suchergebnisse

The article is devoted to the consideration of the methodological problem of modern scientific humanitarian discourse in Ukraine - the relationship between the concepts of "Ukrainian philosophy" / "philosophy in Ukraine" in the days of the USSR. Based on a brief historical digression on the history of the philosophical process in Ukraine and the Diaspora, the author shows how difficult it is to assign certain philosophical theories, ideas and figures of thinkers to one of these categories. The article analyzes the existing developments on this issue, as well as proposes the author's version of its solution. It is also proposed to focus on the approach developed by Vilen Horsky in addressing the issue of correlating the concepts of "Ukrainian philosophy" / "philosophy in Ukraine" in the days of the USSR.
The conclusions emphasize that, despite the fact that the issue of "Ukrainian philosophy" / "philosophy in Ukraine" of the Soviet period is in some way set out and resolved even at the level of philosophy textbooks, it still remains open. But, obviously, we will never have a "final and irreversible" solution to this dilemma, in part because of a certain conditionality of such a division, which still makes sense as a symbolic definition of extreme positions in the development of philosophy in these lands in the USSR, as well as the whole humanitarian culture in general. As for the search for criteria for assigning a certain phenomenon or figure to Ukrainian philosophy, it should certainly continue, taking into account the principle of correlation of a number of criteria that will ultimately assess a certain philosophical phenomenon as a whole in terms of expanding the Ukrainian cultural circle through deepening its selfreflection.

The statements of a part of modern historians and politicians about the existence of a single Eastern Slavic people in the form of the so-called Old Rus nationality makes it necessary to once again turn to the consideration of this rather difficult problem. First of all, to study at the present scientific level the fundamental principles of such a process in medievaltimes.Theinformation available today makes it possible to speak of initial impulses in the process of settling in different regions of Eastern Europe and even beyond its borders (in the Balkans and in Central Europe) precisely from the south of East Slavic ecumene. Here, a new ethnic community was formed with the participation of the descendants of the old Scythian-Sarmatian systems, which had a significant impact on the local Slavic world. Later, representatives of the Germanic and Turkic language groups (Goths and Huns) joined the situation, which, in turn, to some extent provoked such a phenomenon as the Great Migration of Nations and the final formation of the three branches of the Slavic world. Speaking of the East Slavic ecumene, in the second half of the І thousand AD on its territory about 15 tribal unions were formed, which later transformed into tribal reigns. In the more northern areas, in the territories of modern Belarus and Russia, the ancient Balts and Finno-Ugrians, elements of the old substrate structures assimilated by new settlers, took part in the ethnic development of the Slavs. All of them together at the turn of the І—ІІ thousand AD took part in the emergence of a new formation known to contemporaries under the name "Rus" or "Russian land". However, it was also quite unstable, and therefore was perceived mainly only by representatives of the new social elite of the feudal society. The prevailing quantitatively rural population in the expanses of Eastern Europe was generally poorly aware of such unity. Such a "world" broke up in the 13 century as a result of a global catastrophe associated with the invasion of the hordes of Batu Khan. Further historical processes that often had already had regional specifics (in particular, the emergence of the Sevriuk society on the Ukrainian—Russian—Belorussian borderland) led to the gradual formation of three modern East Slavic peoples. Although in this seemingly fully resolved issue, certain nuances can be traced that deserve further research. ; Утверждения части современных историков и политиков о существовании единого восточнославянского народа в виде так называемой древнерусской народности делает необходимым еще раз обратиться к рассмотрению этой достаточно непростой проблемы. И в первую очередь — к изучению на современном научном уровне первооснов такого процесса в средневековые времена. Имеющаяся сегодня информация позволяет говорить о начальных импульсах в процессе расселения в разные регионы Восточной Европы и даже за ее пределы (на Балканы и в Центральную Европу) именно с юга восточнославянской ойкумены. Здесь новая этническая общность формировалась при участии потомков старых скифо-сарматских систем, которые достаточно существенно оказывали влияние на местный праславянский мир. Позже к ситуации «подключились» представители германских и тюркских языковых групп (готы и гунны), что в свою очередь, в какой-то мере, спровоцировало такой феномен как Великое переселение народов и окончательное образование трех ветвей славянского мира. Говоря о восточнославянской ойкумене, то во второй половине І тыс. н. э. на ее территории образовалось около 15 племенных союзов, которые позже трансформировались в племенные княжения. В более северных районах, на территориях современных Белоруссии и России в этническом развитии славян принимали участие древние балты и финно-угры — элементы старых субстратных структур, ассимилированные новыми переселенцами. Все они вместе на рубеже І—ІІ тыс. н. э. приняли участие в появлении нового образования, известного современникам под названием «Русь» или «Русская земля». Но и оно было достаточно неустойчивым, а поэтому воспринималось в основном лишь представителями новой социальной верхушки феодального общества. Преобладающее в количественном отношении сельское население на просторах Восточной Европы вообще слабо осознавало такое единство. Подобный «мир» распался в ХІІІ в. в результате глобальной катастрофы, связанной из нашествием орд хана Батыя. Дальнейшие исторические процессы, которые часто имели уже региональную специфику (в частности зарождение общества севрюков на украинско—русско—белорусском пограничье) привели к постепенному формированию трех современных восточнославянских народов. Хотя и в этом, казалось бы, полностью решенном вопросе, прослеживаются определенные нюансы, которые заслуживают дальнейших исследований. ; Твердження частини сучасних науковців та політиків про існування єдиного східнослов'янського народу у вигляді т.зв. давньоруської народності робить необхідним ще раз звернутися до цієї складної проблеми і в першу чергу— до вивчення на сучасному рівні першооснов такого процесу у середньовічні часи. Наявна інформація дозволяє говорити про початкові імпульси у розселенні в різні регіо­ни Східної Європи із півдня східнослов'янської ойкумени. А подальші історичні процеси, що часто мали регіональну специфіку, призвели до поступового формування уже після загибелі Київської Русі трьох сучасних народів, хоча і у цьому питанні також існують певні нюанси.

Military symbols of Ukraine rightfully became the subject of attention of historical science, because it has its own very rich history and tradition. The degree of development of military symbolism scientific topics and its source base proved insufficient and fragmented study the problem of the formation and development of military symbols of Ukraine, which further confirms its relevance. In historical science confirmed the view that symbolism in one form or another form appears at the peniaeb of the emergence of stable social groups. One of the brightest pages of national history is the Scythian period. Researchers touched one another on symbolism troops Scythians. Their works can show scattered descriptions of folk customs and traditions, formed the basis of the Scythian military symbols. Scythian army attributes were intended to symbolize the position of military officers in the military organization. The symbol of the various levels of government were specific headwear, pectoral or rate, precious axes, maces and shestoper. The main axes could be a sign of power or sticks commanders. Clubs and shestoper played sacral and representative role. They were a symbol of high social status of their owners. At the Scythians brought the sword oath. Scythian military badges on long poles were used to control the units in battle. So, the Scythians used in its military activities symbolism, based on their perception of the construction world. Actually most characters are taken from the life of the Scythians and inscribed in the traditions and customs. They have functional character. Use symbols to denote troops observe in times ancient. Increasing the number of sources, both written and archaeological, allow you to more fully reflect the symbolism reconstruct this historical period. At its core lay princely signs that they did in the arms, flag, stamps, Pasach, pendants men, pottery, household items stock, minted on coins and more. Princely characters played the role of individual characters of a particular ruler, and at the same time, tribal representatives dynasty emblems, signs of ownership, and in a sense – and attribute authority or government emblems. At the military symbolism of Ancient important place was given to the flag. Military flags in IX-th century performed a number of important functions. They were used primarily as symbols: the rule of the country, capture the fortress or city, location commander. Flags were of great importance in all phases of military operations. Further development of the Ukrainian symbolism associated with the period of stay of the former territory of ancient in the Grand Duchy Lytovment and the Kingdom of Poland and later – under the authority of the united PolishLithuanian Commonwealth – Commonwealth. No wonder the mid XIV century development of Ukrainian symbolism underwent major influences Lithuanian and Polish heraldic traditions. A new stage in the development of Ukrainian military symbolism is closely linked with the emergence of the Cossacks and his military and political organization – Zaporizhzhya Sich national liberation struggle of the Ukrainian people and the emergence of Cossack state in the middle of the XVII century. By Cossack watches kleynod , it characters troops belonging to the regimental flags and Centesimal icons hetman horsetail , military music – drums and attributes of power Cossack – mace captains , colonels pernachi , canes military judges, clerks ink. Among the Cossack watches kleynod prominently occupied with military flags. Prapornytstvo of the Zaporizhzhya and Zaporizhzhya Sich was difficult path of evolution. Originally symbolism of flags was the basis of heraldic symbols of the Polish- Lithuanian Commonwealth – Commonwealth. Later, the Russian Cossack banners appear, Austrian, Turkish state symbols. Only after the final transition of Ukrainian Cossacks under Russian rule in the eighteenth century developed a mostly well-established symbols of flags. Thus, it should be noted that the symbols of Ukrainian Cossacks objectively dependent on socio-political processes taking place in the territory of contemporary Ukraine. It is closely linked to the cultural traditions and religious preferences of Ukrainian Cossacks and people in general, basically reflecting the traditions of Orthodoxy. The need for a revived Ukrainian symbolism emerged during the national liberation revolution of 1917-1918. Have three etapy process of elaboration and development of civil and military symbols. The first – period Tsentralnoyi Rady from 20 november in 1917 to 29 April 1918. This chas changes in military form are neznachni. The second etapy – Hetmanat P.Skoropadskoho period from 29 April to 14 December 1918 was work major efforts to create a uniform for Ukrainiane army. This period was actually processed awarding system Ukrainian state. In the third period – the period Directoria (end of 1918-1920) Main characteristic of this period is the elaboration and implementation of military awards military flags military units. During the domination of the Soviet Ukraine, actually for Ukrainian national character symbolism in general, and the military in particular, have evolved abroad. First, in the camps of the army soldiers interned Ukrainian People's Republic and later in areas where Ukrainian in exile. On the territory of Ukraine, which was under the rule of the Soviets, was devoid of symbols of national colors. Another period of Ukrainian military symbolism falls on the Second World War. In 1938 appears Carpathian Ukraine and its military force Carpathian Sich. The system of military symbolism Ukraine story symbolism of the military establishment is as important as providing an explanation of the origin and traditions of the use of such elements as the Ukrainian military costume hat mazepynka, cotillion and others. Also during World War II and until 1956 operated Ukrainian Insurgent Army. The basis of its symbolism was taken trident symbol as the emblem of the state and the yellow – blue armbands flag colors , ie symbols of Ukrainian statehood. However, the colors of the flag of the army were red and black. These colors were the basis of awards UPA. ; Статья посвящена историческим аспектам развития военной символики Украины. Рассматриваются культорологические, мировоззренческие и религиозные основы символики в контексте исторических трансформаций общества, в частности Древних времен и Средневековья. Утверждается непрерывность народных традиций в выборе символов Украинского государства и его вооруженных сил. Анализируется историография и источниковая база темы научного исследования. Доказывается, что в разработке символики Вооруженных сил и других военных формирований Украины за основу были взяты классические законы геральдики, специальных исторических дисциплин, лучшие образцы культуры украинского народа. ; Стаття присвячена історичним аспектам розвитку військової символіки України. Розгля- даються культурологічні, світоглядні та релігійні основи символіки у контексті історичних трансформацій суспільства, зокрема Стародавньої доби та Середньовіччя. Стверджується непе- рервність народних традицій у виборі символів Української держави та її війська. Дається характе- ристика історіографії та джерельної бази теми наукового дослідження. Доводиться, що за основу в опрацюванні символіки Збройних сил та інших військових формувань України бралися класичні за- кони геральдики та спеціальних історичних дисциплін, кращі зразки минулого, які відповідають ста- родавнім корінням українського народу.

Review of Stetter, J., & Ramond, C. (Eds.). (2019). Spinoza in 21st-century American and French philosophy: metaphysics, philosophy of mind, moral and political philosophy. London: Bloomsbury Academic. ; Огляд книги Stetter, J., & Ramond, C. (Eds.). (2019). Spinoza in 21st-century American and French philosophy: metaphysics, philosophy of mind, moral and political philosophy. London: Bloomsbury Academic.

The paper considers four versions of the origin of the word «philosophy». The first version: the word «philosophy» comes from Pythagoras. The second version: the word «philosophy» was already used in the second half of the 5-th century BC in Athens. Author proposes two versions of his own. The first one: to consider politician Pericles as a possible author of the word «philosophy». The second one: to consider historian Herodotus as a possible author of the word «philosophy». ; Розглядаються чотири версiї походження слова «фiлософiя». Перша версiя: Пiфагор є автором слова «фiлософiя». Друга версiя: слово «фiлософiя» вже була у вжитку у другiй половинi V столiття до н. е. в Афiнах. Автор пропонує двi власнi версiї. Перша версiя: можливим автором слова «фiлософiя» є полiтик Перикл. Друга версiя: можливим автором слова «фiлософiя» є iсторик Геродот.

The article finds out the peculiarities of the formation and development of consular institutions from the ancient times to the Middle Ages. The article deals with the specifics of the institutions that carried out the corresponding functions in the ancient Greek policies (including those located in the southern territories of modern Ukraine), ancient Rome, the leading states of medieval Europe. The foundations of the consular service in the Ancient Age were discovered at the Ancient Greek Institute of Proxenia, the Old Roman institutions, clientele (patronage) and praetorians (practors in the affairs of perigins). Subsequently, during the Middle Ages, on this basis a consultative institute emerged and began to act as representatives of the state in the trade and political sphere, first of all, by ensuring that the authorities of the country of residence adhere to the rules of local law and international customs against their fellow citizens, while protecting their personal and property rights and interests ; Целью статьи является выяснение особенностей становления и развития основ организации консульских учреждений от древнего времени до средних веков. В статье рассматривается специфика учреждений, выполнявших соответствующие функции в древнегреческих полисах (в частности и тех, которые размещались на территории юга современной Украины), Древнем Риме, ведущих государствах средневековой Европы. Выяснено, что основы консульской службы в период Древней истории нашли проявление в древнегреческом институте проксении, древнеримских институтах клиентеллы (патроната) и преторства (преторов по делам перигринов). В дальнейшем, в эпоху Средневековья, на этой почве возник институт консулов, которые начинают выступать представителями государства в торгово-политической сфере, прежде всего, надзирая, чтобы органы власти страны пребывания придерживались в отношении его сограждан норм местного права и международных обычаев, защищая их личные и имущественные права и интересы ; Метою статті є з'ясування особливостей становлення та розвитку основ організації консульських установ від стародавньої доби до середніх віків. У статті розглядається специфіка установ, що виконували відповідні функції у давньогрецьких полісах, (зокрема й тих, що розташовувалися на південних теренах сучасної України), Стародавньому Римі, провідних державах середньовічної Європи. З'ясовано, що основи консульської служби в Стародавню добу знайшли виявлення у давньогрецькому інституті проксенії, давньоримських інститутах клієнтели (патронату) та преторства (преторів у справах перигринів). У подальшому, за доби Середньовіччя, на цьому підґрунті виник інститут консулів, які починають виступати представниками держави у торговельно-політичній сфері, насамперед, слідкуючи, щоб органи влади країни перебування дотримувалися у відношенні його співгромадян норм місцевого права та міжнародних звичаїв, захищаючи їхні особисті й майнові права та інтереси

The article finds out the peculiarities of the formation and development of consular institutions from the ancient times to the Middle Ages. The article deals with the specifics of the institutions that carried out the corresponding functions in the ancient Greek policies (including those located in the southern territories of modern Ukraine), ancient Rome, the leading states of medieval Europe. The foundations of the consular service in the Ancient Age were discovered at the Ancient Greek Institute of Proxenia, the Old Roman institutions, clientele (patronage) and praetorians (practors in the affairs of perigins). Subsequently, during the Middle Ages, on this basis a consultative institute emerged and began to act as representatives of the state in the trade and political sphere, first of all, by ensuring that the authorities of the country of residence adhere to the rules of local law and international customs against their fellow citizens, while protecting their personal and property rights and interests ; Целью статьи является выяснение особенностей становления и развития основ организации консульских учреждений от древнего времени до средних веков. В статье рассматривается специфика учреждений, выполнявших соответствующие функции в древнегреческих полисах (в частности и тех, которые размещались на территории юга современной Украины), Древнем Риме, ведущих государствах средневековой Европы. Выяснено, что основы консульской службы в период Древней истории нашли проявление в древнегреческом институте проксении, древнеримских институтах клиентеллы (патроната) и преторства (преторов по делам перигринов). В дальнейшем, в эпоху Средневековья, на этой почве возник институт консулов, которые начинают выступать представителями государства в торгово-политической сфере, прежде всего, надзирая, чтобы органы власти страны пребывания придерживались в отношении его сограждан норм местного права и международных обычаев, защищая их личные и имущественные права и интересы ; Метою статті є з'ясування особливостей становлення та розвитку основ організації консульських установ від стародавньої доби до середніх віків. У статті розглядається специфіка установ, що виконували відповідні функції у давньогрецьких полісах, (зокрема й тих, що розташовувалися на південних теренах сучасної України), Стародавньому Римі, провідних державах середньовічної Європи. З'ясовано, що основи консульської служби в Стародавню добу знайшли виявлення у давньогрецькому інституті проксенії, давньоримських інститутах клієнтели (патронату) та преторства (преторів у справах перигринів). У подальшому, за доби Середньовіччя, на цьому підґрунті виник інститут консулів, які починають виступати представниками держави у торговельно-політичній сфері, насамперед, слідкуючи, щоб органи влади країни перебування дотримувалися у відношенні його співгромадян норм місцевого права та міжнародних звичаїв, захищаючи їхні особисті й майнові права та інтереси

T his article outlines the peculiarities and general trends in the current relationship between the state and philosophy, particularly in the Ukrainian context of the "separation of philosophy and state." In present circumstances, when universities are subordinated to a market-driven system, the field of humanities (including the philosophical disciplines) is gradually narrowing, when academic philosophy in Ukraine is marked by a somewhat transitive nature, and no clear state policy for supporting philosophy exists, the author attempts to find specifically philosophic ways of resolving the situation. The article re-centers the necessity of finding a possible conceptual platform from which philosophy may speak and produce concepts. It presents credible post-theological, post-historical, post-anthropological perspectives on philosophical messages intended to solve crucial problems of the contemporary model of reality as techno-sex-culture-management. The author posits the possibility of overcoming the usual opposition between the historical and the systematic philosophical tactics, disavowing the obsolete opposition between "people" and "authority" widespread in traditional philosophical political strategies, and ignoring the opposition of the national and international philosophical themes. The author outlines possible objectives to be formulated while taking into account the sum of philosophy's extant historical experience, beyond its repetition in the planes of ontology and epistemology, the rethinking of which will allow us to turn the core problem of subject/object around.Keywords: philosophy, state, technoscience, truth, market ; У статті визначено специфіку й загальні тенденції сучасної ситуації щодо співвідношення держави й філософії, зокрема, в українсько-му контексті «відділення» філософії від держави. В умовах підпо-рядкування університетів ринковій системі, поступового звуження базо-вої гуманітарної освіти, згортання комплексу філософських дисциплін, певної транзитивности української академічної філософії, за відсутности чіткої державної політики підтримки філософії, зроблено спробу знайти саме філософські шляхи розв'язання ситуації. Актуалізовано необхід-ність знайти можливу концептуальну платформу, з якої філософія може промовляти, продукувати концепти. Представлено ймовірні посттеоло-гічні, постісторичні, постантропологічні перспективи філософських ме-седжів, що мають розв'язати вузлові проблеми сучасної моделі ситуації як техно-секс-культур-управління. Заявлено можливість подолати звич-ну опозицію історичної і систематичної філософських тактик, дезавую-вати застарілу опозицію «народ-влада» традиційних філософських полі-тичних стратегій, знехтувати опозиційністю національної та інтернаціо-нальної філософських тем. Визначено можливі завдання, які необхідно формулювати, підсумовуючи наявний історичний досвід філософії, поза його повторенням, у просторах онтології і епістемології, переосмислення яких дасть змогу обернути стрижневу проблему суб'єкта / об'єкта.Ключові слова: філософія, держава, технонаука, істина, ринок

Relevance. A comprehensive analysis of the scientific and scientific-methodical literature of domestic and foreign authors gives reason to argue that the problems of physical recreation and improving physical fitness were the subject of a significant amount of research. It was determined that physical recreation is part of the physical culture of society, can be considered as a separate area of physical education and at the same time as a component of the physical education system of various population groups. Physical recreation has specific functions, goals, objectives, main features, development factors, means and organizational forms. At the same time, studies of the problems of the historical development of physical recreation, in particular, determining the prerequisites for its occurrence and patterns of development as a segment of a person's active leisure in various socio- economic formations (including feudal ones), there are practically no such studies. The goal is to determine and disclose factors of influence on the development of recreational forms of physical culture in the countries of the East in the Middle Ages (mid-V-mid-XVII century). Research Methods. In the research process, the following methods were used: analysis and synthesis of data from the scientific and methodological literature; system analysis method; chronological method, historical-logical method, descriptive method; comparative method. The Results of the Study. Recreational forms of physical culture in the era of feudalism developed under the influence of religious, political, socio-economic factors. Among the most developed peoples of medieval Asia (India, China, Japan), elements of feudal society arose earlier than in Europe and had certain differences. Unlike Christianity, the religions that dominated these regions did not deny the importance of physical culture and even actively influenced its practical health systems (Buddhism contributed to the development of hatha yoga). The historical significance of the forms of active leisure in Asia lies in the fact that their rational nature played the role of social self-regulation, which distinguished them from the European physical culture of a recreational direction. Conclusions. Various social needs of this period, conditions, local traditions contributed to the diversity of forms of leisure and culture, which are differentiated by social characteristics. ; Актуальность. Всесторонний анализ научной и научно-методической литературы отечественных и зарубежных авторов дает основания утверждать, что проблемы физической рекреации и оздоровительной физической культуры были предметом значительного количества исследований. Определено, что физическая рекреация является частью физической культуры общества, может рассматриваться как отдельное направление физкультурной деятельности и одновременно как составляющая системы физического воспитания различных групп населения. Физическая рекреация имеет специфические функции, цели, задачи, основные признаки, факторы развития, средства и организационные формы. Вместе с этим, исследований проблематики исторического развития физической рекреации, в частности определения предпосылок ее возникновения и закономерностей развития как сегмента активного досуга человека в разные общественно-экономические формации (в том числе феодальной), то такие исследования практически отсутствуют. Цель – определить и раскрыть факторы влияния на развитие рекреационных форм физической культуры в странах Востока в Средние века (середина V – середина XVII в.). Методы исследо- вания. В процессе исследования использованы такие методы: анализ и обобщение данных научно- методической литературы; метод системного анализа; хронологический метод, историко-логический метод, описательный метод; компаративный метод. Результаты исследования. Рекреационные формы физической культуры в эпоху феодализма развивались под влиянием религиозных, политических, социально-эконо- мических факторов. У наиболее развитых народов средневековой Азии (Индия, Китай, Япония) элементы феодального общества возникли раньше, чем в Европе и имели определенные отличия. В отличие от христианства, религии, которые господствовали в этих регионах, не отрицали значения физической культуры идаже активно влияли на ее практические оздоровительные системы (буддизм способствовал развитию хатха- йоги). Историческое значение форм активного досуга в Азии состоит в том, что их рациональная сущность осуществляла роль общественного саморегулирования, что отличало их от европейской физической культуры рекреативного направления. Выводы. Различные общественные потребности этого периода, условия, местные традиции способствовали разнообразию форм досуга и культуры, которые дифференцируются по социальным признакам. ; Актуальність. Усебічний аналіз наукової й науково-методичної літератури вітчизняних та зарубіжних авторів дає підстави стверджувати, що проблеми фізичної рекреації та оздоровчої фізичної культури були предметом значної кількості досліджень. Визначено, що фізична рекреація є частиною фізичної культури суспільства, може розглядатися як окремий напрям фізкультурної діяльності й водночас як складова частина системи фізичного виховання різних груп населення. Фізична рекреація має специфічні функції, мету, завдання, основні ознаки, чинники розвитку, засоби та організаційні форми. Водночас, що стосується досліджень проблеми історичного розвитку фізичної рекреації, а саме визначення передумов її виникнення й законо- мірностей розвитку як сегменту активного дозвілля людини в різні суспільно-економічні формації (у тому числі феодальної), то такі дослідження практично відсутні. Мета – визначити та розкрити чинники впливу на розвиток рекреаційних форм фізичної культури в країнах Сходу в середні віки (середина V – середина XVII ст.). Методи дослідження. У процесі дослідження використано такі методи: аналіз та узагальнення даних науково-методичної літератури; метод системного аналізу; хронологічний метод; історико-логічний метод; описовий метод; компаративний метод. Результати дослідження. Рекреаційні форми фізичної культури в епоху феодалізму розвивалися під впливом релігійних, політичних, соціально-економічних чинників. У найбільш розвинених народів середньовічної Азії (Індія, Китай, Японія) елементи феодального суспільства виникли раніше, ніж у Європі й мали певні відмінності. На відміну від християнства, релігії, які панували в цих регіонах, не заперечували фізичної культури, а навіть активно впливали на її практичні оздоровчі системи (буддизм сприяв розвитку хатха-йоги). Історичне значення форм активного дозвілля в Азії полягає в тому, що їх раціональна сутність виконувала роль суспільного саморегулювання, що відрізняло їх від європейської фізичної культури рекреативного спрямування. Висновки. Різноманітні суспільні потреби цього періоду, умови, місцеві традиції сприяли різноманітності форм дозвілля й фізичної культури, які диференціюються за соціальними ознаками.

The revival of Anglo-American political philosophy began in the 1970s with the publication of A Theory of Justice by John Rawls and Wittgenstein and Justice by Hanna Pitkin. This revival was facilitated by the turbulent political processes occurring after the Second World War that required philosophical understanding, but the long-dominant utilitarian approach could not fully meet this task. Traditionally, the main issue in political philosophy has been the question of power, spe- cifically its political organization and legitimacy. Rawls demonstrated that the political organiza- tion of power is derived from how we understand ethical norms and what norms (rules) we follow in social interaction. Thus, the main question of political philosophy is not power but justice. He also demonstrated that political freedom is closely linked to equality. Rawls's theory had a deci- sive influence on the political philosophy of the twentieth century, the development of which was largely based on criticism or reception of his ideas. Today, we are witnessing the beginning of a break with tradition, which was expressed by Rawls and suggested that the political is based on the possibility of consensus and ethical agree- ment. The current developments in political philosophy are closely connected with the rethink- ing of Rawls's legacy, and we see this in the development of non-ideal political theories. ; Відродження англо-американської політичної філософії починається в 70-х роках ХХ століття з публікації праць «Теорія справедливості» Джона Ролза та «Вітґенштайн і справедливість» Ганни Піткін. Цьому відродженню сприяв той факт, що бурхливі політичні процеси, які відбувалися у світі після Другої світової війни, вимагали філософського осмислення, тоді як утилітарний підхід, що домінував упродовж тривалого часу в англо-американській політичній традиції, не міг повністю виконати це завдання. Традиційно головним питанням для політичної філософії було питання про владу, її політичну організацію та леґітимність. Ролз же продемонстрував, що політична організація влади є похідною від того, як ми розуміємо етичні норми і якими нормами (правилами) ми керуємося в соціальній взаємодії, тому головним питанням політичної філософії є не питан- ня про владу, а питання про справедливість. Крім того, він продемонстрував, що політична свобода є тісно пов'язаною з рівністю. Його теорія справила визначальний вплив на політич- ну філософію ХХ століття, розвиток якої багато в чому відбувався на підґрунті критики або рецепції його ідей. Сьогодні ми спостерігаємо початок розриву з традицією, виразником якої є Ролз і яка передбачає, що політичне базується на можливості консенсусу та етичної згоди. А проте нинішній розвиток політичної філософії також є тісно пов'язаним із переосмисленням спад- щини Ролза, що ми бачимо, зокрема, на прикладі розвитку так званих «не-ідеальних» політичних теорій.

Based on the semiotic-philosophical concept of P. Ricoeur, the psychoanalytical, social, ethical and political mechanisms that accompany the processes of collective identity were examined. The features of the "working" memory and the passive remembering of how the interpretations of the historical past and inherited ideological heritage were revealed. The influences of the constructive and destructive mnemonics in the public consciousness, the culture of law, and the sphere of ethical values were analysed. The recognition and responsible work on the controversial legacy experiences are more effective for constituting an integrated identity, rather than their ideological ritualization or deterrence. Key words: working memory, pathological memory, uncritical remembering, exchange of memories. ; На прикладі семіотично-філософського дослідження П. Рікера про явище пам'яті розглянуто психоаналітичні, соціальні, етико-політичні механізми, що супроводжують процеси колективної ідентифікації спільноти. Розкрито особливості впливу "працюючої" пам'яті та пасивного пригадування на способи інтерпретації історичного минулого й успадкованої ідейно-світоглядної спадщини. Проаналізовано впливи конструктивних й деструктивних мнемотехнік на суспільну свідомість, культуру права та сферу етичних цінностей. Доведено, що непримусове та відповідальне розпрацювання контроверсійних успадкованих переживань є більш дієвим для конституювання цілісної тотожності, ніж їхня ідеологічна ритуалізація чи стримування.Ключові слова: працююча пам'ять, патологічна пам'ять, некритичне пригадування, обмін пам'ятями.

In this article the author studies the place and the role of social philosophy in the architecture of the social sciences and humanities. The article focuses on the relationship between social philosophy, theory of society, theoretical sociology and social ethics. Based upon the application of the concept of paradigm in philosophy, the author shows key trends of the development of social sciences and humanities: the turn from the philosophy of conscience to the communication philosophy and the "rehabilitation of the practical philosophy". In line with these trends, practical discourse philosophy is now playing the central role in the structure of the social sciences and humanities, the author says. By making a distinction between normative and descriptive dimensions of the so- cial sciences and humanities, the author emphasizes the issue of their normative foundation and their moral and ethical re-orientation. The article analyzes discourse as an argumentative practice of founding social norms and values and as a meta-institution legitimizing social institutions. According to this approach, the social philosophy is considered as a meta-theory of social sciences, which include general social theory and theories of social systems. In this context, practical dis- course philosophy is playing a fundamental role for legitimizing specific social institutions. Social ethics also plays an important role, as it complements individual ethics, creating a system of insti- tutional ethics, i.e. of political ethics, economic ethics, ethics of science and technology, environ- mental ethics. In this architectonics, social responsibility gets a new meaning, incorporating indi- vidual responsibility. Social responsibility is not an anonymous responsibility that neglects the in- dividual responsibility, but a common responsibility implemented according to certain rules and procedures and creating the possibility to solve current problems of the globalized humanity. ; Стаття присвячена розгляду місця та ролі соціальної філософії в архітектурі соціальних та гуманітарних наук. Автор зосереджує увагу на взаємозв'язку соціальної філософії, теорії суспільства, теоретичної соціології та соціальної етики. На підставі застосування концеп- ції парадигми у філософії автор показує ключові тенденції розвитку соціальних та гумані- тарних наук: поворот від філософії свідомості до філософії комунікації та «реабілітацію практичної філософії». Відповідно до цих тенденцій, на думку автора, філософія практичного дискурсу відіграє сьогодні центральну роль у структурі соціальних та гуманітарних наук. Проводячи розрізнення між нормативним і описовим вимірами соціальних та гуманітар- них наук, автор робить наголос на проблемі їхніх нормативних засад та морально-етичної переорієнтації. У статті дискурс аналізовано як арґументативну практику узасаднення соціальних норм і цінностей та як метаінституцію, що леґітимує соціальні інститути. Згідно з таким підходом соціальна філософія розглядається як метатеорія соціальних наук, до складу яких належить також загальна соціальна теорія та теорії соціальних систем, а практична філософія дискурсу виконує засадничу функцію щодо леґітимації конкретних соціальних інституцій. Важливу функцію виконує також соціальна етика, яка доповнює індивідуальну етику, утворюючи також систему інституційних етик: політичної, еконо- мічної етик, етики науки та техніки, екологічної етики. У такій архітектоніці нового зна- чення набуває соціальна відповідальність, яка знімає у собі індивідуальну відповідальність. Соціальна відповідальність — це не анонімна відповідальність, яка нівелює індивідуальну відповідальність, це спільна відповідальність, що здійснюється за певними правилами і про- цедурами, утворюючи можливість розв'язання сучасних проблем ґлобалізованого людства.

Сучасна політична філософія аналітичного спрямування демонструє наявність великого спектру течій, концептуальних підходів та конкретних теорій, які розглядають найрізноманітніші проблеми політичного життя суспільства. Всі ці проблеми зрештою зводяться до проблеми суспільного блага—в чому воно полягає і як його можливо (якщо взагалі можливо) досягти. Суспільне благо слід розуміти тут гранично широко, не як набір якихось конкретних матеріальних або духовних благ, а як те, що Арістотель називав "благим життям", заради якого люди, власне, і об'єднуються в суспільство і яке передбачає вищу ступінь індивідуальної і суспільної досконалості (в першу чергу, моральної). З огляду на те, що досягнення суспільного блага можливе лише за умови, що суспільство грунтується на ідеї справедливості, одним з центральних завдань політичної філософії стає теоретична експлікація саме цієї ідеї—дати пояснення, в чому вона має полягати і яким чином суспільство і держава можуть і повинні їй відповідати. Ця ідея виступає засадничою для інших суспільних цінностей, найважливіші з яких знайшли своє вираження в знаменитому гаслі Великої французької революції: "Свобода, рівність, братерство!". Залежно від того, яка цінність приймається як визначальна для розв'язання проблеми справедливості, можна виділити чотири основні напрями сучасної аналітичної політичної філософії: утилітаризм (користь), лібералізм (свобода), егалітаризм (рівність), комунітаризм (спільність). Згідно з утилітаризмом, в основі справедливості, як і будь-яких інших понять моральної і політичної філософії, лежить принцип корисності. Соціально-політичні концепції ліберального типу визнають свободу за основну політичну цінність. Теорії егалітаризму розрізняються між собою залежно від концепції рівності, яку вони приймають. Відповідно до уявлень комунітаризму, в центрі політико-філософського розгляду взагалі і концепції соціальної справедливості зокрема повинні знаходитися не окремі індивіди, а спільноти людей і суспільство загалом. ; Modern political philosophy of analytical direction demonstrates the existence of a wide range of trends, conceptual approaches and specific theories that address a variety of issues in the political life of society. All these problems ultimately come down to the problem of the public good—what it is and how it is possible (if at all possible) to achieve. The public good should be understood here very broadly, not as a set of some specific material or spiritual goods, but as what Aristotle called the "good life", for which people, in fact, unite in society and which provides a higher degree of individual and social perfection (first of all, moral). Given that the achievement of the public good is possible only if society is based on the idea of justice, one of the central tasks of political philosophy is the theoretical explication of this idea —to explain what it should be and how society and the state can and must meet it. This idea is fundamental to other social values, the most important of which found expression in the famous slogan of the French Revolution: "Freedom, equality, brotherhood!". Depending on the value accepted as decisive for solving the problem of justice, we can distinguish four main directions of modern analytical political philosophy: utilitarianism (utility), liberalism (freedom), egalitarianism (equality), communitarianism (comunity). According to utilitarianism, the basis of justice, as well as any other concepts of moral and political philosophy, is the principle of usefulness. Socio-political conceptions of the liberal type accept freedom as the main political value. Theories of egalitarianism differ from each other depending on the concept of equality they adopt. According to the communitarian conception, the center of political and philosophical consideration in general and the concept of social justice in particular should deal not with particular individuals, but with communities and society in general.

The article is devoted to studying of functioning of author's consciousness in Soviet cultural region, mechanisms of being of "power philosophy" in projection to Anatoly Dimarov's literary works. Process loss the writer of a personal "I" reflects the deployment path of the Ukrainian version of the implementation of the official ideology, which takes place in two stages: the artificial imposition of the discourse of power and readiness of the Ukrainian people to accept the reality of both to meet their own needs and expectations. It is found out that Anatoly Dimarov uses genre of legend as treasury of biblical and national folk-ritual culture for the effect of sacralization of the Soviet "Heroic Past". Absorbing inherent to legend conflict "perishable / eternal" with the advantage of the second Dimarov's model repeatedly stamps motive of the sacrificial death in the name of "eternity" of idea for joining to the new Soviet society. The study summarized that the author's attempt to apply the introduced "the legend" national archetypes, motifs, ritual organization of time and space to visualize Soviet ideologies led to the loss of internal national-spiritual energy. It is proved that a legend losing its inner self-understanding by stamping of ideology acquires the status of pseudo-legend in this way producing legends as Ukrainian socialist-realistic kitsch.

The article deals with Turkish foreign policy in the Middle East. The author has analyzed main tendencies of Turkish foreign policy over the last fifteen years. Major directions of this country foreign policy strategy in the Middle East have been identified. The author has focused on the peculiarities of American-Turkish, Turkish-Syrian, Turkish-Iranian and Turkish-Russian relationships in the context of mutual cooperation. The foreign policy of Turkey is oriented to stabilization of the situation in the region. Along with it, Turkey performs security functions in the region especially in the context of war in Syria. The author made accent on political, military, economic aspects of cooperation and relationships between Turkey and regional as well as world actors during the above mentioned period. Analysis of multilateral relationships was made in the light of war in Syria. Important factors that reduce effectiveness of foreign policy course were identified. Turkish foreign policy activity as a mediator in solving regional problems was described. Active participation of Turkey in the Syrian war was highlighted in the article. ; В статті розглянуто зовнішню політику Туреччини на Близькому Сході. Проаналізовано основні тенденції зовнішньої політики Анкари упродовж останніх п'ятнадцяти років. Виокремлено основні напрямки зовнішньополітичної стратегії країни в регіоні Близького Сходу. Розглянуто особливості американо-турецьких, турецько-іранських, турецько-сирійських, турецько-російських відносин в контексті двостороннього співробітництва. Висвітлено діяльність Туреччини, спрямовану на стабілізацію ситуації в регіоні. В полі зору дослідника – політичні, військові та економічні аспекти співробітництва та відносини між Туреччиною та низкою регіональних і світових акторів упродовж зазначеного періоду. Здійснено аналіз багатосторонніх відносин в світлі війни в Сирії. Описано чинники, що обмежують ефективність зовнішньої політики країни. Деталізовано діяльність Туреччини як посередника у вирішенні низки регіональних проблем. Описано активну участь Туреччини у вирішенні Сирійської проблеми.