Der rassistische Brandanschlag in Solingen jährt sich 2023 zum 30. Mal. Eine fachliche, gesellschaftspolitische und wissenschaftliche Auseinandersetzung ist bisher jedoch kaum erfolgt. Die Beiträger*innen ordnen die Geschehnisse und Zusammenhänge um den Mordanschlag kritisch ein und diskutieren seine Nachwirkungen und Folgen aus unterschiedlichen Perspektiven reflexiv. Neben zivilgesellschaftlichen und wissenschaftlichen Stimmen kommen auch Überlebende und Angehörige der Familie Genç sowie andere Betroffene rassistischer und extrem rechter Gewalt zu Wort.
Dieser Band dokumentiert die Arbeitsergebnisse einer von der Alexander von Humboldt-Stiftung geförderten Institutspartnerschaft zwischen dem Institut für Öffentliches Recht, Abteilung Verwaltungsrecht, der Universität Göttingen und seinem Pendant an der Taras Tschewtschenko- Universität Kiew. Sachlicher Gegenstand dieser Institutspartnerschaft war die Frage, ob und auf welche Weise die rechtsprechende Gewalt in der Ukraine, die noch immer unter einem großen Vertrauensdefizit in der Bevölkerung leidet, durch eine stärkere Orientierung an westeuropäischen Standards an Rechtsstaatlichkeit gewinnen kann. Zu diesem Zweck haben fünf vorwiegend aus NachwuchswissenschaftlerInnen zusammengesetzte gemischtnationale Arbeitsgruppen untersucht, welche rechtsstaatlichen Funktionsbedingungen der Dritten Gewalt zugrunde liegen sollten. Konkret ging es in den Arbeitsgruppen um die rechtstaatlichen Anforderungen und Grenzen der richterlichen Unabhängigkeit, die demokratische Kontrolle der rechtsprechenden Gewalt, die Relevanz der Rechtswissenschaft für die Urteilsfindung, die Bedeutung der richterlichen Auslegungskompetenz für die Qualität der Urteilsfindung und Urteilsbegründung sowie um die Notwendigkeit einer stärker auf den Richterberuf zugeschnittenen universitären Juristenausbildung.
У даній статті здійснено спробу окреслити етимологічні витоки принципу субсидіарності. Проаналізовано перші згадки поняття «субсидіарність» у римській військовій справі, піддано аналізу значення даного поняття в римській військовій справі та здійснено огляд історичної кристалізації принципу субсидіарності у політичній думці.Виявлено, що після тривалого забуття поняття субсидіарність повертається в політичну думку на межі ХІХ століття німецьким єпископом Еммануелем фон Кеттелером, який пропонував «subsidiäres Recht», як закон для встановлення меж та повноважень у взаємовідносинах між державою та суспільством. Пізніше поняття субсидіарність запозичить у Кеттелера папа Пій ХІ та проголосить даний принцип в енцикліці «Quadragesimo anno». В подальшому принцип субсидіарності стане одним з фундаментів у католицькому соціальному вченні для побудови відносин між державою та суспільством. Розкрито, що саме в лоні Соціальної доктрини Церкви були і розроблені та визначені етичні, політичні і соціальні основи принципу субсидіарності.Здійснюється аналіз сучасного визначення принципу субсидіарності та проаналізовано основні характеристики принципу субсидіарність, що окреслює відносини між державою, спільнотою та громадянином у сучасній політичній думці. ; The etymological origins of the subsidiarity principle have been outlined in the article. The first mention of the notion of «subsidiarity» in the Roman military affair has been explored and analyzed, the analysis of the meaning of the «subsidiarity» concept in the Roman military affairs has been made and an overview of the historical crystallization of the subsidiarity principle in political thought has been given. It has been noted that from its initial use, the term «subsidiarity» was understood as a principle of weighted help in the situation of necessity, which is the basic etymological meaning of the subsidiarity principle.It has been found that after a long neglect of the subsidiarity concept, at the nineteenth century it was returned to the political thought by the German bishop Emmanuel von Ketteler, who suggested «subsidiäres Recht», a law which established limits and powers in the relationship between the state and society. Later, the concept of subsidiarity was borrowed from Ketteler by Pope Pius XI and was proclaimed in the Encyclical «Quadragesimo anno» as a principle of relations between the state and society. Subsequently, the principle of subsidiarity is one of the basic ones in the Catholic social doctrine on building a relationship in the state and society. It has been discovered that the ethical, political and social foundations of the subsidiarity principle were developed and defined exactly in the bosom of the Social Doctrine of Church.Analysis of the current definition of the subsidiarity principle has been performed in the article and main characteristics of the subsidiarity principle, which outlines the relations between the state, the community and the citizen in modern political thought, have been described. The fundamental political components have been clarified as a criterion for proper relations between the authorities of various hierarchical levels and the civil society.Today, the subsidiarity principle is fully affirmed and recognized in political thought, both at the national level of individual states and at the international level. For example, the subsidiarity principle is declared to be a basic principle of the European Constitution, the qualitative normative criterion of relations between the European Union and the member states, and on the other hand, the subsidiarity principle serves as the cornerstone of a pluralistic legal system in terms of identities and interests. ; В данной статье предпринята попытка очертить этимологические истоки принципа субсидиарности. Проанализированы первые упоминания понятия «субсидиарности» в римском военном деле, подвергнуть анализу значение данного понятия в римском военном деле и сделан обзор исторической кристаллизации принципа субсидиарности в политической мысли.Выявлено, что после длительного забвения понятие субсидиарности возвращается в политическую мысль немецким епископом Эммануэлем фон Кеттелером, который предлагал «subsidiäres Recht», как закон для установления границ и полномочий во взаимоотношениях между государством и обществом. Позже понятие субсидиарности позаимствует у Кеттелера папа Пий XI и провозгласит данный принцип в энциклике «Quadragesimo anno». В дальнейшем принцип субсидиарности станет одним из фундаментов в построении отношений в государстве и обществе ради достижения общего блага в католическом социальном учении, которое разработает и определит этические, политические и социальные основы принципа субсидиарности.Осуществляется анализ современного определения принципа субсидиарности и проанализированы основные характеристики принципа субсидиарности, что определяет отношения между государством, обществом и гражданином в современной политической мысли.
Am 10. Dezember dieses Jahres sind es 50 Jahre her, dass die Generalversammlungder Vereinten Nationen die Allgemeine Erklärung der Menschenrechte verkundet hat (Anm. 1). In der Präambel der Erklärung ist – ganz realistisch - festgehalten, dass die volle Erfüllung dieser Rechte und Freihei-ten "als das von allen Völkern und Nationen zu erreichende gemeinsame Ideal" angesehen wird. 1948 - kurz nach Ende des 2. Weltkrieges - waren grosse Teile der Menschheit weit davon entfernt, sich in ihren Lebensbereichen des Schutzes der Menschenrechte erfreuen zu können. ; 10 грудня 1998 р. виповнюється 50 років з дня прийняття Загальної декларації прав людини. Перелік закріплених в ній прав людини є ідеалом, здійснення якого є обов'язком держав -- членів ООН. За останні 50 років ми значно наблизились до цього ідеалу, зокрема після падіння комуністичних диктатур. Права людини реалізуються з допомогою їх трансформації в національне законодавство та судового захисту. Новим суттєвим елементом реалізації прав людини стає виявлення суспільного правовідчуття, що справляє все більший вплив на уряди і парламенти (справа Піночета; резолюція Палати представників Конгрессу США від 13 жовтня 1998 р., що закликала пострадянські країни повернути власникам майно, отримане шляхом експропріацій. Тому в рік п'ятдесятиріччя Загальної декларації прав людини можна з упевненістю сказати, що ідеал, якого вона прагне, все більше втілюється в конституційну дійсність.
Am 10. Dezember dieses Jahres sind es 50 Jahre her, dass die Generalversammlungder Vereinten Nationen die Allgemeine Erklärung der Menschenrechte verkundet hat (Anm. 1). In der Präambel der Erklärung ist – ganz realistisch - festgehalten, dass die volle Erfüllung dieser Rechte und Freihei-ten "als das von allen Völkern und Nationen zu erreichende gemeinsame Ideal" angesehen wird. 1948 - kurz nach Ende des 2. Weltkrieges - waren grosse Teile der Menschheit weit davon entfernt, sich in ihren Lebensbereichen des Schutzes der Menschenrechte erfreuen zu können. ; 10 грудня 1998 р. виповнюється 50 років з дня прийняття Загальної декларації прав людини. Перелік закріплених в ній прав людини є ідеалом, здійснення якого є обов'язком держав -- членів ООН. За останні 50 років ми значно наблизились до цього ідеалу, зокрема після падіння комуністичних диктатур. Права людини реалізуються з допомогою їх трансформації в національне законодавство та судового захисту. Новим суттєвим елементом реалізації прав людини стає виявлення суспільного правовідчуття, що справляє все більший вплив на уряди і парламенти (справа Піночета; резолюція Палати представників Конгрессу США від 13 жовтня 1998 р., що закликала пострадянські країни повернути власникам майно, отримане шляхом експропріацій. Тому в рік п'ятдесятиріччя Загальної декларації прав людини можна з упевненістю сказати, що ідеал, якого вона прагне, все більше втілюється в конституційну дійсність.
Tarafsızlık 17. yy'a değin hukuki bir yöntem olarak devletlerin kendilerini savaşlardan korumak için kullandıkları bir araç olarak pek bilinmese de, herhangi bir savaşa taraf olmama, siyasi nitelikte bir tarafsızlık uygulaması olarak, çağlardır uluslararası ilişkilerde uygulanmıştır. Hukuki nitelikteki tarafsızlık, tarafsız ile tarafsızlığa hedef olanlara çeşitli haklar ve yükümlülükler oluştururken, siyasi tarafsızlık inandırıcı ve istikrarlı olma durumundadır. Çağdaş uluslararası gelişmeler ve özellikle silahların giderek büyüyen vurucu güçleri, kollektif savunma gereksinimine neden olduğu gibi, uyuşmazlıkların çözümünde güç kullanımını da sınırlamaktadır. Bu gelişmeler tarafsızlığın statü olarak uygulanmasını güçleştirici özelliktedir. Ulusal dış politikalarda tarafsızlık, günümüzde belirli durum ve koşullarda uygulana bilirliğinin yanında, uluslararası işlevselliğe de sahip olabilmektedir. ; Die Neutralitaet als völkerrechtliches Mittel ist bis zum 17. th. als Faktum des Sichhera shaltens der Staaten aus dem Krieg anderer Staaten nicht bekannt, obwohl die Neutralitaet in Form von politische Orientierung der Staaten, sich uon Kriegen anderer Staaten herauszuhalten, se it Jahrhunderten praektiziert werden. Die Neutralitaet im völkerrechtlichen Sinn umfasst wechselseitinge Rechte und Pflichten von Neutralen und der Neutralitaet ausgesetzten Parteien. Waehrend politische Neutralitaet glaubwürdigkeit und Stabilitaet uoraussetzt. Diğe Entwicklungen der internationalen Beziehungen und uo rallem die Entwicklungen der Waffensysteme, die die Massengefaehrdungen ermöglicht, fiihrt im Gegenwart nicht nur zur Notwendigkeit der kollektiuen Sieherheit ein, sondem beschraenkt auch die Andwendung der militaerischen Mittels als Jnstrument der Konflikstslösung. Diese Entwicklungen wirken einer Neutralitael uölkerrecht lichen Natur, d.h. also webiger im politische Sinne, entgegegen. Im Gegenwart ist die Neutralitaet fiir die Staaten als Status oder Orierıtiurung nur unter bestimmten nationalen oder internationalen umstaenden und Gegebenheiten uon Nutzen.
The article presents an analysis of the legal basis for implementing the law enforcement function of the state in the economic sphere, Ukraine's entry into the single European economic and political space. The importance of the law enforcement function of the state in the sphere of Ukraine's economy in the context of legal regulation, which is directly related to the sovereignty and protection of national interests, is analyzed. Legal regulation of the economy should be carried out in two priority areas: regulatory consolidation of acceptable mechanisms that develop as a result of natural economic laws; economic development to achieve the interests of the state and society in the context of European integration. The directions of improvement of legal regulation of the economic sphere of Ukraine are offered, namely: improvement of the normative-legal base of realization of the system of measures of financial safety maintenance; effective legal regulation of economic relations; compliance with the provisions adopted by the legislation of Ukraine in the field of prevention of corruption violations; ensuring fair competition, supporting entrepreneurship and others.
The article analyzes the problems of evaluation of evidence by the investigating judge in terms of their relevance, admissibility, reliability, and the totality of the evidence collected - in terms of sufficiency and interconnection when considering motions for the application of measures to ensure criminal proceedings. The leading scientific positions and practices of judges on this issue are analyzed. It is established that the problem of evidence assessment by the investigating judge when considering motions for the application of measures to ensure criminal proceedings requires both amendments to the existing norms of the Criminal Procedure Code of Ukraine and the adoption of new norms aimed at improving the regulation of certain aspects of the organizational component of the criminal process (determining the procedure for applying measures to ensure criminal proceedings). It is proposed that specific issues be resolved at the level of the Plenum of the Supreme Court by adopting clarifications of a recommendatory nature.
Artikel 19 des Staatsgrundgesetzes über die allgemeinen Rechte der Staatsbürger von 1867 statuierte die Gleichberechtigung der Nationalitäten und die Gleichberechtigung aller landesüblichen Sprachen in Schule, Amt und öffentlichem Leben. Da ein Gesetz für ganz Österreich betreffend die praktische Durchführung nie zu Stande kam, ersetzte die Judikatur des Reichsgerichts (eine Art Verfassungsgerichtshof) und des Verwaltungsgerichtshofs die Lücke der Gesetzgebung. Gegen Ende der Monarchie wurden Landesgesetze in drei Kronländern (Mähren, Bukowina, Galizien) angenommen (In Galizien wegen Ausbruch des Ersten Weltkrieges nicht mehr umgesetzt). ; Article 19 of the Fundamental Law on the General Rights of citizens, part of the Constitution of 1867, provided for equal rights of the nationalities, and also equal treatment for the languages spoken in the Austrian lands in schools, public office and public life. Since a law regulating the details of putting this into practice for the whole of Austria never materialized, the two highest courts – Reichsgericht (a kind of constitutional court) and Verwaltungsgerichtshof (high administrative tribunal), supplied with their judicature the legislative gap. Toward the end of the monarchy, provincial laws in three crownlands (Moravia, Bukovina, Galicia) were adopted (in Galicia not carried out due to the outbreak of World War I). ; Ст.19 Основного закону про загальні права громадян від 1867 р. встановила рівноправність національностей та рівноправність звичних для країв мов у шкільництві, органах управління та публічному житті. Оскільки єдиного закону для всієї Австрії стосовно практичної реалізації так і не було прийнято, прогалину законодавства заповнювала юдикатура Імперського суду (тип вищого конституційного суду) та Найвищого адміністративного суду. Наприкінці монархії було прийнято крайові закони у трьох коронних краях (Моравії, Буковині, Галичині). В Галичині цей закон через початок Першої світової війни реалізований не був.
У статті розкрито особливості взаємозв'язку та відмінності між фінансово-правовою відповідальністю та іншими видами юридичної відповідальності. Відзначено, що юридична відповідальність має ті ж властивості, що й нормативність, а нормативність юридичної відповідальності, як і нормативність права, включає можливість державного примусу. З'ясовано, що юридична відповідальність визначається чинним законодавством і настає за проступки або злочини, тобто за протиправні дії, які особа вчиняє умисно або з необережності і які заборонені законом та стоять під загрозою покарання. Встановлено, що усі види юридичної відповідальності здійснюються на основі нормативної структури, яка являє собою єдність матеріальних і процесуальних правових норм. Виявлено, що притягнення до фінансово-правової відповідальності не виключає одночасного притягнення до інших видів юридичної відповідальності. Наголошено, що конституційну відповідальність можна визначити як засновані на державному (або прирівняному до нього суспільному) примусі конституційні відносини, які виникають з моменту вчинення конституційного порушення і які винний (правопорушник) повинен нести. Констатовано, що взаємодія фінансово-правової та кримінальної відповідальності має функціональний характер, який полягає в тому, що норми режиму кримінальної та фінансово-правової відповідальності залучаються до регулювання та захисту валюти, податків, банківського забезпечення тощо. Акцентовано, що зв'язок фінансово-правової та цивільної відповідальності простежується в кількох напрямках, однак фінансово-правова відповідальність не сприяє захисту відносин приватної власності. Виявлено, що між фінансовою та адміністративною відповідальністю існує тісний зв'язок, спільні риси якого висвітлюють публічність, нерівність сторін, спрощений порядок накладення стягнення тощо. Перспективою подальших досліджень у цьому напрямі є дослідження сутності, принципів, ознак та функцій і особливостей фінансово-правової відповідальності в Україні.
У статті на основі комплексного системного аналізу українського і міжнародного законодавства у сфері фінансової, економічної, податкової політики, розглянуто перспективи впровадження цифрових технологій у податкову сферу, що дасть змогу вести ефективну боротьбу з тіньовою економікою. Адже тіньові економічні процеси є загрозою стабільності розвитку національної економіки, фінансової діяльності держави, знижують розмір бюджетних надходжень, перешкоджають синхронізованому та збалансованому розвитку всіх секторів економіки. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод наукового пізнання соціальних і правових явищ в їх взаємозв'язку та взаємодії. Достовірність і обґрунтованість отриманих результатів досягається за рахунок застосування комплексу методів загальнонаукових та приватно-наукових. Серед загальнонаукових методів пізнання в основу дослідження закладені: системно-структурний, статистичний, історичний, аналіз, синтез, індукція, дедукція, абстрагування, спостереження та порівняння. З приватно-наукових методів – порівняльно-правовий, формально-юридичний, техніко-юридичний та контент-аналіз юридичних документів. Використання зазначених методів сприяло дослідженню податкового регулювання як інструменту боротьби з тіньовою економікою, з урахуванням співвідношення теоретичних та практичних проблем податкового права. Предметом дослідження є правові норми, що регулюють перспективи впровадження міжнародних цифрових технологій у сферу оподаткування України по боротьбі з тіньовою економікою. Проаналізовано перспективи цифровізації податкового адміністрування України на прикладі країн Європейського Союзу. Досліджено використання цифрових технологій у податковому адмініструванні як інструменту протидії тіньовій економіці. Проведено співвідношення між різними податковими стратегіями країн-членів ЄС. Узагальнено етапи удосконалення цифрового податкового середовища: моніторинг, розробка нових сервісів, створення стимулів для залучення платників податків у цифрову взаємодію, утримання платників податків у цифровому середовищі. Також обґрунтовано, що цифровізація передбачає вдосконалення податкової сфери, підвищення ефективності правозастосовної діяльності податкових органів, що сприяє виведенню коштів із тіньового обороту.
The article examines the peculiarities of law and legal security in modern Ukrainian realities. It is determined that law is a mechanism which, through the application of legal norms of which it is a part, should ensure the effective functioning of democracy and democracy in the state and the functioning and further development of the social system. It is established that the Ukrainian legal system is undergoing a reconstruction phase, in which administrative and legal mechanisms are being transformed into mechanisms of self-regulation and self-organisation. The author establishes that essential factors of law stability are correct definition and certainty of each element, completeness and absence of contradictions. It is established that the basis of the concept of legal security is the conditions, sources, methods and mechanisms of negative impact (falsification of legal provisions, conflicts of provisions, legal gaps, inadequate implementation procedures, neglect of the effect of provisions, substitution of concepts, corruption, etc. The author determines that legal security is a component of national security. Its content consists of the implementation of national interests in all areas of national security, protection of national interests in the security sector, as well as legal regulation of legal relations and legal protection of the creation of state and non-state institutions with the necessary and sufficient conditions for the effective functioning of law and legal order as a crucial regulator of social relations. It is noted that legal security is one of the constant needs caused by the natural conditions of life of a person, society and mankind. It should also be considered a universal human value designed to ensure a person's existence as a public good. The author identifies the factors that significantly impact the institutionalisation process of an individual's legal security.
The article examines the legal regulation of using cloud technologies for information storage. The author analyses the legal acts of Ukraine, the European Union, the USA, and self-governing organisations that unite intermediaries of cloud information systems regulating relations in data storage and using cloud technologies for user information processing. The author considers the provisions on the definition of cloud computing and cloud storage from the point of view of law. The author analyses specific regulations governing legal relations in the storage field and the use of information in cloud storage. The main functions are analysed: information storage creation of a multi-level database; collection of data and their systematisation, storage of big data and their processing; information exchange; support of other services; collection of data and their distribution by applications; and economic function. It is noted that the legal regulation of information storage in cloud storage is complex.
У статті на підставі методології комплексного системного аналізу та чинного українського законодавства, у контексті європейської інтеграції України, досліджуються співвідношення адміністративного та інформаційного правового регулювання відносин в інформаційному суспільстві. Методологічну основу дослідження склали загальнонаукові та приватно-наукові методи наукового пізнання. Розглядаються різні аспекти правового регулювання інформаційних, політичних, соціально-економічних і духовних суспільних відносин, що складаються в інформаційному суспільстві з позиції адміністративного та інформаційного права. Адміністративне право як галузь визначає основи публічного управління різних сфер інформаційного суспільства, а інформаційне право як галузь регулює суспільні відносини в інформаційній сфері інформаційного суспільства. Співвідношення адміністративно-правового та інформаційно-правового регулюванням відносин в інформаційному суспільстві визначено предметом вказаних галузей права та взаємозв'язками, які виникають в інформаційній сфері інформаційного суспільства.
Стаття присвячена дослідженню особливостей та правових засад сучасної державної політики у сфері національних меншин (спільнот) України, а також проблеми обмеження конституційних прав та свобод національних меншин (спільнот) у КНР та Болгарії.Авторський методологічний аналіз включав низку філософських, загальнонаукових та спеціально наукових методів. Зокрема метод порівняльного правознавства застосовувався для аналізу досвіду КНР та Болгарії щодо обмежень прав національних меншин (спільнот). Компаративний метод сприяв узагальненню знань у сфері державної політики у сфері національних меншин (спільнот).Репрезентовані позиції науковців та інституційних міжнародних органів щодо державної політики у сфері національних меншин (спільнот), мотивовано позицію казуальним виміром. Авторами розкрито ключові моменти державної політики у сфері національних меншин (спільнот), окрему увагу сконцентровано на проблемі позитивної дискримінації (особливому захисті) національних меншин. Вказано на труднощі реалізації державної політики у сфері національних меншин (спільнот) у КНР та Болгарії, а також піднято питання правового становища болгарської меншості (спільноти) України.У статті відображено основні напрямки державної політики у сфері національних меншин (спільнот) та основні завдання Державної служби України з етнополітики та свободи совісті. Приклади дискримінації македонської національної меншини в Болгарії, з одного боку, і вільного, рівноправного розвитку всіх націй і народів, що проживають на території України, – з іншого, ні недосконалість міжнародного законодавства, ні слабкість міжнародно-правових інститутів захисту прав людини не є головною перешкодою для вільного національного розвитку народів та окремих індивідів. Як найважливіша умова та об'єктивний чинник такого розвитку виступає державна національна політика, яка може або сприяти національному розвитку, або гальмувати його.Констатовано, що конституційні засади сучасної державної національної політики України утворюють положення Конституції України, що закріплюють найважливіші цінності конституційного ладу України. Звернено увагу, що національна політика України націлена насамперед на досягнення балансу, паритету інтересів кожної людини окремо та всіх народів (спільнот), що проживають на території України, у сфері національних відносин.У висновку зазначено, що національна політика України – це правова політика держави у галузі регламентації правового статусу національних меншин, формування нормативної бази, що забезпечує реалізацію національної політики на рівні органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні.
