Suchergebnisse

The article discusses the main theoretical provisions of the republican tradition in modern political theory. The main attention is focused on the works of F. Pettit and Q. Skinner. The position of the republican tradition in the political theory of the second half of the twentieth century is presented and the popularity of this tradition is argued today, the theoretical background of the actualization of republican theory is highlighted. It is shown how the republican theory was updated by the Cambridge School of the History of Political Thought. The features of the republican theory, which consists of two points, are considered: the openness of the republican project to alternative political theories (projects), representatives of the republican theory focus not on political theory, but on the history of political thought, that is, they do not develop their own theoretical project, but actualize in political theory and adapt the republican tradition to modern political practices. The origins of the republican tradition in the history of Western political thought are traced, special attention is focused on the development of republican ideas during the civil war in England (1642-1651) and the political/ideological confrontation between parliamentarians and royalists, focuses on the concepts of «political body» and «king-in-parliament». The criticism of the republican understanding of liberty by T. Hobbes and the consequences of this criticism for the political theory of the Modern era is traced. It is shown how the republican understanding of freedom is supplanted by the negative concept of freedom in modern times, why the liberal theory begins to be based on the negative concept of freedom. The republican understanding of freedom as non-domonation and the relationship between the concepts of positive liberty, negative liberty and liberty as non-domination are considered. Criticism of the republican tradition of a liberal interpretation of liberty is presented. The significance of the theoretical developments of the republican tradition for modern political theory is highlighted and the fundamental difference between the republican approach and the liberal one is shown. ; Розглядаються основні теоретичні положення республіканської традиції в сучасній політичній теорії. Основну увагу зосереджено на роботах Ф. Петтіта і К. Скіннера. Представлено позицію республіканської традиції в політичній теорії другої половини ХХ ст. і аргументовано популярність цієї традиції сьогодні, висвітлено теоретичні передумови актуалізації республіканської теорії. Показано, яким чином республіканська теорія була актуалізована Кембриджською школою історії політичної думки. Розглянуто особливість республіканської теорії, яка полягає в двох моментах: відкритість республіканського проекту для альтернативних політичних теорій (проектів); представники республіканської теорії акцентують увагу не на політичній теорії, а на історії політичної думки, тобто не розробляють власний теоретичний проект, а актуалізують в політичній теорії і адаптують до сучасних політичних практик республіканську традицію. Простежено витоки республіканської традиції в історії західної політичної думки, особливу увагу акцентовано на розвитку республіканських ідей під час громадянської війни в Англії (1642-1651) і політичному/ідеологічному протистоянні між парламентарями та роялістами, акцентовано увагу на поняттях «політичне тіло» та «король-в-парламенті». Простежено критику республіканського розуміння свободи Т. Гоббсом та наслідки цієї критики для політичної теорії Нового часу. Показано, яким чином республіканське розуміння свободи витісняється негативною концепцією свободи в Новий час, чому ліберальна теорія починає базуватися на негативній концепції свобод. Розглянуто республіканське розуміння свободи як не-домінування (non-domonation) та співвідношення між концепціями позитивної свободи, негативної свободи і свободи як не-домінування. Представлено критику республіканською традицією ліберальної інтерпретації свободи. Висвітлено значимість теоретичних напрацювань республіканської традиції для сучасної політичної теорії та показано принципову відмінність республіканського підходу від ліберального.

It is considered the debate between liberalism and communitarianism as two of the most influential trends in contemporary social philosophy. It is established theoretical and methodological limits of liberalism and communitarianism. It is found the specific of the concept of deliberative democracy compared with liberalism and republicanism on the following grounds: concept of a citizen, the concept of law, specific of the process of formation the political will of the citizens. It is stressed on epistemic status of political deliberation. Keywords: deliberative democracy, communitarianism, liberalism, republicanism. ; Розглянуто полеміку між лібералізмом та комунітаризмом як двома найбільш впливовими течіями у сучасній соціальній філософії. Встановлено теоретико-методологічні межі лібералізму та комунітаризму. Розкрито специфіку концепції деліберативної демократії у порівнянні з лібералізмом та республіканізмом за такими ознаками: концепт громадянина, поняття права, специфіка процесу формування політичної волі громадян. Акцентовано на епістемному статусі політичної деліберації. Ключові слова: деліберативна демократія, комунітаризм, лібералізм, республіканізм.

У статті проаналізовано основні проблеми сучасного полікультурного суспільства, а також виявлено негативні сторони політико-філософської парадигми мультикультуралізму, що ведуть до кризи в поліетнічному соціумі. Продемонстровані недоліки «мозаїчного» мультикультуралізму на прикладах концепцій Ч. Тейлора та У. Кімлики. Виявлені основні помилки мультикультуралістів щодо інтерпретації культури, яка представляється стабільною цілісністю. і в розумінні суспільства, що розглядається як конгломерат монолітних одиниць. Проаналізовані негативні наслідки такого підходу: соціальна фрагментація та підміна особистої самоідентифікації груповою приналежністю. З опорою на теорію С. Бенхабіб розкривається комунікативна природа культури, що розуміється як сукупність наративів з проникними межами. Обґрунтовано необхідність дотримання принципів деліберативної демократії, що має сприяти вищому ступеню інтерсуб'єктивності процесів взаєморозуміння та спонтанної самоорганізації в суспільстві. Проаналізовано концепцію Ю. Габермаса, яка розглядає деліберативну теорію демократії як синтез важливих елементів республіканської та ліберальної моделей, крайнощі яких можуть бути згладжені в рамках деліберативної теорії. Представлено обгрунтування деліберативної концепції демократії, як найбільш відповідної моделі умовам багатошарового плюралізму. ; У статті проаналізовано основні проблеми сучасного полікультурного суспільства, а також виявлено негативні сторони політико-філософської парадигми мультикультуралізму, що ведуть до кризи в поліетнічному соціумі. Продемонстровані недоліки «мозаїчного» мультикультуралізму на прикладах концепцій Ч. Тейлора та У. Кімлики. Виявлені основні помилки мультикультуралістів щодо інтерпретації культури, яка представляється стабільною цілісністю. і в розумінні суспільства, що розглядається як конгломерат монолітних одиниць. Проаналізовані негативні наслідки такого підходу: соціальна фрагментація та підміна особистої самоідентифікації груповою приналежністю. З опорою на теорію С. Бенхабіб розкривається комунікативна природа культури, що розуміється як сукупність наративів з проникними межами. Обґрунтовано необхідність дотримання принципів деліберативної демократії, що має сприяти вищому ступеню інтерсуб'єктивності процесів взаєморозуміння та спонтанної самоорганізації в суспільстві. Проаналізовано концепцію Ю. Габермаса, яка розглядає деліберативну теорію демократії як синтез важливих елементів республіканської та ліберальної моделей, крайнощі яких можуть бути згладжені в рамках деліберативної теорії. Представлено обгрунтування деліберативної концепції демократії, як найбільш відповідної моделі умовам багатошарового плюралізму. ; This paper analyzes the main problems of the modern multicultural society, and identifies the negative aspects of multiculturalism, that lead to the crisis in a multiethnic state. Attention is drawn to the shortcomings of «mosaic» multiculturalism in C. Taylor and W. Kymlicka concepts. Attempts are made to analyze the misconception of culture as a stable integrity, and society as a conglomerate of monolithic units. The negative effects of multiculturalist mistakes such as social fragmentation and the substitution of personal identity with group membership are examined. Much attention is given to the theory of S. Benhabib which disclosed communicative nature of a society where culture is represented as a network of narratives with permeable boundaries. Especially noted the necessity of implementation the principles of the concept of deliberative democracy that would have realized a higher level of mutual understanding process and spontaneous selforganization of society. The key issue of the article is J rgen Habermas theory of deliberative democracy which is presented as a synthesis of the important elements of republican and liberal models, which can be smoothed out within the deliberative model. It is shown that the deliberative theory of democracy can be the most appropriate concepts in the circumstances of multi-layer pluralism. Globalization and the intensification of migration flows contributed to the intensification of socio-cultural diversity - the emergence of new types of minorities with different value-normative systems. The formation of a new socio-cultural paradigm led to the development of new types of social contradictions, questioning the universality of the liberal doctrine. Deep cultural and value differences have caused interethnic conflicts, because political decisions in the interests of the majority are not always satisfactory and legitimate for minorities, putting democratic stability of states in jeopardy. State programs for the assimilation of cultural groups with the goal of creating an integral society did not lead to the restructuring of group identities, but rather to the growth of cultural identity and the striving of minorities to preserve their uniqueness. Ethnic separatism in multinational states has become a serious problem. The concept of multiculturalism was to be a response to the problems of a multiethnic society, but its significant shortcomings only worsened the existing crisis. Today, a new kind of policy is needed that will bring together the cultural and ethnic characteristics of people and preserve the regulatory foundations of democratic regulation. Such requirements are met by the de-liberal model of democracy.

The article is dedicated to phased analysis of republican form of government. The author singled out theoretical and methodological "waves" republican form of government; outlined attributes of republicanism in post-socialist countries; demonstrated methodological approaches for current republican forms of government understanding – dichotomous and trichotomous; outlined semi-presidentialism as particularized model of modern republicanism.Key words: republican government, "wave", presidentialism, parliamentarism, semi-presidentialism, dichotomous approach trichotomous approach. ; Запропоновано поетапний розгляд республіканських форм державного правління. Виокремлено теоретико-методологічні "хвилі" дослідження республіканських систем державного правління. Окреслено атрибути розвитку республіканізму в постсоціалістичних країнах світу. Продемонстровано методологічні підходи розуміння сучасних республіканських систем – дихотомічний і трихотомічний. Окреслено напівпрезиденталізм як окремішню модель сучасного республіканізму. Ключові слова: республіка, "хвиля", президенталізм, парламентаризм, напівпрезиденталізм, дихотомічний підхід, трихотомічний підхід.

The article is dedicated to analyzing government cabinets in the context of the political system of Ukraine since the adoption of the Constitution of Ukraine in 1996 till 2013. The author determined formal and actual attributes of semi-presidentialism in Ukraine and role of executive in this form of constitutional republicanism, analyzed formal and actual patterns of semi-presidentialism in Ukraine during the 1996-2013, determined basic attributes of party and nonparty cabinets formed during this period.Key words: executive power, cabinet, cabinet government, president, parliament, semi-presidentialism, president-parliamentary system, premier-presidential system, Ukraine. ; Запропоновано аналіз урядових кабінетів у контексті функціонування політичної системи України від моменту прийняття Конституції України у 1996 р. до 2013 р. Визначено формальні та фактичні атрибути напівпрезиденталізму в Україні та роль у цій формі республіканізму органів виконавчої влади. Проаналізовано формальні та фактичні патерни різновидів напівпрезиденталізму в Україні впродовж 1996–2013 рр. Означено атрибути партійних і непартійних урядів, сформованих у цей період.Ключові слова: виконавча влада, уряд, урядовий кабінет, президент, парламент, напівпрезиденталізм, президент-парламентаризм, прем'єр-президенталізм, Україна.

Статтю присвячено аналізу змісту і практичної реалізації польськогоетосу громадського служіння як певної системи ціннісно-світоглядних іморальних установок, що реалізовувалися через повсякденні практики.Вітчизняні науковці О. Ніколаєнко, Є. Сінкевич, Г. Штан, Ю. Поліщук,О. Буравський досліджували проблеми польських суспільно-політичних ігромадських рухів у контексті модерних трансформацій в українськихтеренах, показали взаємообумовленість специфіки розв'язання «польсь-кого питання» Віднем і Санкт-Петербургом та зростання громадськоїактивності поляків, а також вплив на генезис національних рухів іншихнедержавних народів, що опинилися під владою Габсбургів і Романових.Автор дійшов висновку, що модерні стратегії громадського служіння по-єднали шляхетські корпоративні традиції із новою ідеєю активної жит-тєвої позиції кожного поляка, що сприяло збереженню національної іден-тичності, виробленню нових форм і методів боротьби за відновленнявтраченої державності. ; The article is devoted to the analysis of the content and practical implementation of the Polish ethos of service for the community as a certain system of value-ideological and moral attitudes that were implemented through everyday practices. The author concluded that the ethos of community service had represented a set of values and worldview that had been a synthesis of traditions of shlyachta's republicanism of the Commonwealth, in particular in the sphere of public activity as a manifestation of patriotism, with the new European ideas of individualism and active life position of individual members ofsociety. The absence of legal channels for the implementation of national and political rights and freedoms of Poles had caused the increasing of activity in the cultural, educational, business, charity, and other spheres of public life. It led toa further demarcation between public and private spheres of social life, the increasing role of the Polish traditional social institutions, in particular the Catholic Church and the family.The ideology of positivism and the ideas of "organic working", which spread in Polish society after the defeat of the January uprising of 1863, made an important influence on the idea of working for the community. The most common forms of social activity of the Poles in this period were the foundation of various charitable societies, the opening of illegal schools, in particular boarding houses for girls. First of all, at the expense of the public, the number of Polishperiodicals increased, sports and cultural associations, mutual aid societies were founded, etc. Throughout this period, the working for the community was seen as the duty of every conscious Pole, whose implementation would bring aboutthe restoration of the Polish state.

РезюмеТокарев А. М. Перші кроки Октавіана в політиці та образ «нового Цезаря»У статті розглядається політика Октавіана в сфері ідеології на початку його кар'єри. У цей час для Октавіана головним були легітимація його положення та створення образу «нового Цезаря». На думку автора, жоден з його вчинків не можна інтерпретувати як «республіканську» акцію. Октавіан спирався на традиційні римські уявлення, широко використовував «цезаріанські» гасла, і його поведінка повністю вписується в рамки політики populares. Створення образу «нового Цезаря» жадало від нього спадкування дій «популяра» Юлія Цезаря.Ключові слова: Октавіан, Цицерон, образ «нового Цезаря», «республіканізм». SummaryA. Tokarev. Octavian's early Political career and Image of a «New caesar»The article is devoted Octavian's policy in ideology sphere in his early career. A legitimation of the political position and creation of an image of «new Caesar» were the main thing for Octavian at this time. According to the author, no of his acts can be interpreted as the «republican» action. Octavian relied on the traditional Roman representations, widely used «Caesarian» slogans, and his activity is completely entered in the frameworks of a populares policy. Creation of an image of «new Caesar» demanded from him inheritance of «popularis» Julius Caesar actions.Key words: Octavian, Cicero, image of «new Caesar», «republicanism».

The article studies philosophical, political, educational program of Marquis de Sade as an attempt to do away with the tradition of Platonic-Christian philosophizing, deconstruct its meaning and form. "Philosophy in the Bedroom" is interpreted as a parody of "Symposium" of Plato, which presents its own Sadian materialist conception as the opposite of Plato's metaphysics. In this context, we prove some essential theses in relation to the historical and philosophical significance of the Sadian heritage: 1. Sade creates an original controversy of Plato's dialogue, introducing new Conceptual Personae according to gender and class distinction and complementing theory and practice. 2. The practice enables the transition from erotological discourse to pornographic discourse and transform Platonic idealist seduction as part of Paideia into the pedagogics of the materialistic lechery. 3. The pornographic discourse allows Sade to create a new conceptual apparatus by which an apology for sensual pleasure is opposed to the ideology of Platonic love. 4. His own utopia/pornotopia of the individual pleasure deconstructing the utopias of the public good of Plato's "Republic" and republicanism of the Enlightenment. 5. Thus Sade tried to make the foundations for a new stage of philosophizing, which would occur after the revolution. ; В статье философская, политическая, педагогическая программа маркиза де Сада исследуется как попытка покончить с традицией платоновско-христианского философствования, деконструировать его содержание и форму. «Философия в будуаре» интерпретируется как пародия на «Пир» Платона, в которой Сад представляет собственную материалистическую концепцию как противоположную платоновской метафизике. В этом контексте обосновывается несколько существенных тезисов в отношении историко-философского значения наследия Сада: 1. Сад создает своеобразную альтернативу платоновского диалога, вводя новых концептуальных персонажей в соответствии с гендерным и классовым различием и дополняя теорию практикой. 2. Практика по­зволяет осуществить переход от эротологического к порнографическому дискурсу и трансформировать платоновское соблазнение как элемент идеалисти­ческой пайдеи в педагогику материалистического развращения. 3. Порнографи­ческий дискурс позволяет Саду создать новый концептуальный аппарат, благо­даря которому апология чувственного наслаждения противопоставляется идео­логии платонической любви. 4. Сад разрабатывает собственную утопию / порно­топию индивидуального наслаждения, деконструируя утопии общественного блага платоновской «республики» и республиканизма Просвещения. 5. Таким образом, Сад пытался разработать основы для нового этапа философствования, который должен наступить после революции. ; У статті філософську, політичну, педагогічну програму маркіза де Сада до­сліджено як спробу покінчити з традицією платонівсько-християнського філософування, деконструювати його зміст і форму. «Філософію в будуарі» інтерпретовано як пародію на «Бенкет» Платона, в якій Сад презентує власну матеріалістичну концепцію на противагу платонівській метафізиці. У цьому контексті доведено кілька суттєвих тез щодо історико-філософського значення доробку Сада: (1) Сад створює своєрідну альтернативу платонівського діалогу, уводячи нових концептуальних персонажів (згідно з гендерним і класовим розрізненням) і доповнюючи теорію практикою. (2) Практика дає змогу здійснити перехід від еротологічного до порнографічного дискурсу та перетворити платонівську спокусу як елемент ідеалістичної пайдеї на педагогіку матеріалістичного розбещення. (3) Порнографічний дискурс дозволяє Саду створити новий концептуальний апарат, завдяки якому апологію чуттєвої насолоди протиставлено ідеології платонічної любові. (4) Сад розробляє власну утопію/порнотопію індивідуальної насолоди, деконструюючи утопії суспільного блага платонівської «республіки» й республіканізму Просвітництва. (5) Таким чином, автор доходить висновку, що Сад намагався розробити засади для нового етапу філософування, який мав би настати після революції.

As for the first dedicated, systematized and conceptualized on the basis of institutional, procedural, political and behavioral experience of France, semi-presidential system of government has undergone and is still undergoing significant theoretical, methodological and empirical modifications and perturbations, though still is one of the dominant model of interinstitutional relations in different countries. Accordingly, its updating and likely reinterpretation in the context of institutional, procedural, political and behavioral patterns and attributes are important for the development and improvement of the scientific knowledge about modern republicanism. This generated the key research task that comes on the evaluation of classical and contemporary/postclassical and formulation of updated and synthetic definitions of semi-presidentialism.The solution to this task is due to a large amount of scientific literature devoted to the issue of semi-presidential system of government. In particular, given the fact that nowadays Political Science has formed so many approaches to interpretation and verification of the empirical cases of semi-presidentialism. Consequently, the concept of semi-presidentialism was began to speak in plural, isolating classical and post-classical, minimalist and maximalist, dispositional and relational paradigms of its definition.However, the proposed classical and post-classical definitions of semi-presidentialism are largely criticized, on the basis of which we decided to synthesize their definitive advantages. This became the basis of synthetic and updated definition/reformulation of semi-presidentialism as a system of government, which must have the following attributes/characteristics: a) presence of the institution of president (no matter whether individual or collective, but required as the head of state, though perhaps as the head of state and the head of the executive), who receives powers for a fixed term under direct or indirect (not in legislature) nationwide elections and is not responsible to legislature; b) presence of the institutions of prime minister (not necessarily as chief executive, but always as the head of government) and cabinet, which do not receive powers for a fixed term under direct or indirect (not in legislature) nationwide elections, but are always collectively responsible (based on a vote of confidence and/or no confidence) to legislature (but may also be collectively responsible to legislature and president); c) combining/dualism of executive by, on the one hand, president (necessarily as head of state) and, on the other hand, prime minister (necessarily as head of government) and cabinet. This «imposition» of classical/maximalist and post-classical/minimalist definitions of semi-presidentialism is theoretically, methodologically, logically and empirically important for several reasons: it promotes the verification of the concept of semi-presidentialism; it motivates and logically simplifies the isolation of different types of semi-presidentialism. ; Означены классический/«дювержевский» и постклассический/«постдювержевский» подходы к определению полупрезидентализма. Аргументировано, что дефиниции полупрезидентализма целесообразно делить/структурировать на минималистские и максималистские, реляционные (субъективированные или исследователь-зависимые) и диспозиционные (объективированные или исследователь-независимые). На основании анализа и верификации их на предмет критики было предложено обновленное или синтетическое определение полупрезидентализма. ; Окреслено класичний/«дювержівський» та посткласичний/«постдювержівський» підходи до дефініювання напівпрезиденталізму. Аргументовано, що визначення напівпрезиденталізму доцільно структурувати на мінімалістські та максималістські, реляційні (суб'єктивовані або дослідник-залежні) та диспозиційні (об'єктивовані або дослідник-незалежні). На підставі аналізу і верифікації їх на предмет критики запропоновано оновлене чи синтетичне визначення напівпрезиденталізму.

The article is dedicated to comparatively analyze and generalize the nature, way of election and legitimacy of the institution of president as features of semi-presidentialism in Europe. It is revealed that semi-presidentialism is traditionally theorized, but not always operationalized by the concept of «presidential arbitration», since this system of government is constructed in view of the institution of the president if not as the fourth branch of government than as a kind of «arbiter» or «neutral force» between the three branches of power. It is argued that the institution of a popular elected president under semi-presidentialism is not identical, since there are several varieties and ways of its election, but not all of them guarantee that the winner of the presidential elections receives an absolute rather than relative majority of votes. The author also determined that among all semi-presidential countries of Europe, the majority principle hypothetically or «ideally» can be realized in the formats of real constructions of the absolute majority, simplified constructions of the absolute majority and classical constructions of the relative and negative majority or the absolute minority. This is fundamentally because semi-presidential systems with popularly elected presidents have different consequences as to how they implement and interpret «the majority» as the determinant principle of republicanism, which certainly regulates the legitimacy of presidential power. The highest level of legitimacy of president is observed in political affairs, where the head of state is elected not only popularly, but directly. A slightly lower level of legitimacy of president is common for political affairs, where the head of state is elected on the basis of direct popular elections, but the electoral system incorporates to a lesser extent the principle of «the majority» and instead appeals to the principle of «consensus». Finally, the lowest level of legitimacy of president is hypothetically peculiar ormay be peculiar to those semi-presidential countries (as yet only historically), where a president is elected as a result of quasi-direct popular elections (i.e. electoral college). It is concluded that the institution of a popularly elected president in the case of semi-presidentialism inevitably increases its political activity (presidentialization) and the intensity of inter-institutional conflicts. At the same time, given a significant formal legitimacy, presidents can incorporate it differently in political practice. ; Сделано сравнение и обобщение природы, способа избрания и легитимности института президента как признаков полупрезидентализма в Европе. Выявлено, что полупрезидентализм теоретизируется, однако не всегда операционализируется концептом «президентского арбитража» или президента как «нейтральной силы». Аргументировано, что институт всенародно выборного президента в условияхполупрезидентализма не является идентичным, ведь существует несколько способов его избрания, но не все они гарантируют, что победитель президентских выборов получает абсолютное большинство голосов избирателей. Доказано, что институт президента в полупрезидентализме неизбежно, хотя и по-разному, может увеличивать президенциализацию системы государственного правления и конфликтность межинституционных отношений. ; Порівняно й узагальнено природу, спосіб обрання та легітимність інституту президента як ознак напівпрезиденталізму в Європи. Виявлено, що напівпрезиденталізм традиційно теоретизується, однак не завжди практично операціоналізується концептом «президентського арбітражу» або президента як «нейтральної сили». Аргументовано, що інститут всенародно виборного президента в умовах напівпрезиденталізму не є ідентичним, адже існує кілька способів його обрання, але не всі вони гарантують, що переможець президентських виборів отримує абсолютну більшість голосів виборців. Доведено, що інститут президента у напівпрезиденталізмі неминуче, хоч і по-різному, може збільшувати президенціалізацію системи державного правління та конфліктність міжінституційних відносин.

In the second part of the article, the ideas of U. Beck are considered in the context of classical and modern theories. Particular attention is focused on the significance of the heritage of N. Machiavelli and I. Kant for the author of "The Risk Society". The German sociologist proclaimed himself as machiavellist, but at the same time he often referred to I.Kant. A dilemma arises: how can political cynicism be combined with moral rigor? The article proposes its solution. U. Beck combines the ideas of N. Machiavelli and I. Kant through the concept of republicanism. The ideas of cosmopolitanism were justified by I. Kant and found development in the work of U. Beck. The article shows that Ulrich Beck's talent is an ability to contextual combinatorics. Apparently, he personally introduced a small number of concepts that became the achievement of sociology ("Second Modern", "meta-game", "meta-power"). U. Beck borrowed the rest of the concepts from other scientists and politicians and put them in his own mental context. But the works of the German sociologist were polemically directed and thereby contributed to the development of sociology. Particular attention in the article is drawn to the U.Beck's criticism of the concept of postmodernism. The progressive shift in the problem that Beck observes in the concept of the Second Modernity is not just that he proves the continuation of Modernity, but that he establishes its processuality, qualitative changes in it. The article concludes that for the further development of sociology, a synthesis of ideas of the theory of the Second Modernity, world-system analysis, modern Marxist sociology and environmental sociology is desirable. This synthesis is unlikely to be simple. To make it possible, it is necessary to reconstruct the methodological basis of each of these areas in modern sociology. ; В этой части статьи идеи У.Бека рассматриваются в контексте классических и современных теорий. Особое внимание уделяется влиянию на автора «Общества риска» творческого наследия Н.Макиавелли и И.Канта. Сам немецкий социолог провозглашал себя макиавеллистом, но при этом не менее часто ссылался на И.Канта. Возникает дилемма: как можно сочетать политический цинизм с моральным ригоризмом? В статье предлагается её решение. У.Бек сочетает идеи Н.Макиавелли и И.Канта через концепцию республиканизма. Идея же космополитизма, обоснованная И.Кантом, и нашла развитие в творчестве У.Бека. В статье показано, что талант Ульриха Бека - это способность к контекстуальной комбинаторике. Лично У.Беку принадлежит авторство небольшого количества концептов, которые стали достоянием социологии («Второй модерн», «метаигра», «метавласть»). Остальные понятия он заимствовал у других ученых и политиков и погружал их в собственный мыслительный контекст. Но труды немецкого социолога были полемически направлены и тем самым способствовали развитию социологии. Особое внимание в статье уделяется критике У.Беком концепции постмодернизма. «Прогрессивный сдвиг проблемы», который предложил У.Бек в концепции Второго модерна, заключается не просто в том, что он доказывает продолжение Модерна, а в том, что он устанавливает его процессуальность, качественные изменения в нем самом. В статье формируется вывод, что для дальнейшего развития социологии желателен синтез идей теории Второго модерна, мир-системного анализа, современной марксистской социологии и экологической социологии. Вряд ли этот синтез может быть простым. Для его осуществления необходимо пересобрать методологические основы каждого из названных направлений в современной социологии. ; У цій частині статті ідеї У.Бека розглядаються в контексті класичних і сучасних теорій. Особлива увага приділяється впливу на автора «Суспільства ризику» творчої спадщини Н.Макіавеллі та І. Канта. Сам німецький соціолог проголошував себе макіавеллістом, але при цьому не менш часто посилався на І.Канта. Виникає дилема: як можливо поєднувати політичний цинізм з моральним ригоризмом? У статі пропонується її розв'язання. У.Бек поєднує ідеї Н.Макіавеллі і І.Канта через концепцію республіканізму. Ідея ж космополітизму, обґрунтована І.Кантом, і знайшла розвиток у творчості У.Бека. В статі показано, що талант Ульріха Бека – це здібність до контекстуальної комбінаторики. Особисто У.Беку належить авторство невеликої кількості концептів, які стали набутком соціології («Другий модерн», «метагра», «метавлада»). Решту понять він запозичував у інших учених та політиків і занурював їх у власний мисленнєвий контекст. Праці німецького соціолога були полемічно спрямованими і тим самим сприяли розвитку соціології. Особлива увага в статті приділена критиці У.Беком концепції постмодернізму. «Прогресивне зрушення проблеми», яке запропоновано У. Беком у його концепції Другого модерну, полягає не просто в тому, що він доводить продовження Модерну, а в тому, що він встановлює його процесуальність, якісні зміни в ньому самому. В статті формулюється висновок, що для подальшого розвитку соціології бажаним є синтез ідей теорії Другого модерну, світ-системного аналізу, сучасної марксистської соціології та екологічної соціології. Навряд чи цей синтез може бути простим. Для його здійснення і необхідно перезібрати методологічні засади кожного з названих напрямків у сучасній соціології.