Suchergebnisse

The article deals with current historiography of the research program of modernization in Western – mostly US – academic literature. The article stresses the importance of the theory's reputation for its success or failure. The paper traces the origins of the critique of the discourse of modernization. The interrelation between academic scholarship and ideological partisanship is being examined. It is argued that ideology is an integral part of academic discourse, so the task of academics is not to get rid of ideology but to control it and keep within reasonable boundaries. The topicality of the issue raised in the article is determined by the hegemony of neo-liberal thinking which is a descendant of modernization theory with its belief in the exemplar nature of the Western experience. The article juxtaposes two mutually exclusive approaches to modernization theory, that of E.Tiryakian and I. Wallerstein. While the former is advocating the worthiness of modernization theory on grounds of its intellectual prowess, the latter is claiming that the idea of modernization was ideology, not a theory and as such was stillborn. Thus, they arrive at mutually opposite conclusions – the revival of modernization theory versus its burial. The article examines the vast literature on the origins, developmental history and political connections of modernization theory. The involvement of the founders of the modernization theory into the policy making towards the Third World is discussed. The role of modernization theory in buttressing the US policy during Vietnam War is revealed.It is argued that reputation of the scientific theory is critical to its reception and survival. The modernization theory today in Western nations is faced with radical left rejection, liberal critique and uncritical apology. At the same time there is a dangerous trend in Ukraine when the modernization theory is being perceived and (ab)used in a ritualistic manner. This is posture towards modernization research program should be combated by means of restoring value of rational discourse and selective appropriation of the legacy of the idea of modernization. ; Стаття розглядає сучасну історіографію дослідницької програми модернізації у закордонній - переважно американській – суспільствознавчій літературі. Стаття простежує походження критики дискурсу модернізації, визначає взаємовідношення між науковою теорією і партійною ідеологією в рамках дослідницької програми модернізації. Стаття вибудовує типологію підходів до теорії модернізації: ліворадикальний заперечення, ліберальну критику і некритичну апологію, а також пропонує визначити впливову тенденцію сприйняття теорії модернізації в Україну як рітуалізований культ.

This article examines complexity theories and their applicability for social studies. Once these theories revealed complex system of autopoietic self-organization, nonlinearity and far from equilibrium social theoretics were encouraged to apply complexity methodology to investigate social complexity in a frame of political studies, sociology, international relations and other social disciplines.As a particular case, the article studies John Urry's profound contributions to complexity theoretical shifts in social science. He was not only one of the most important British sociologists, but also a scholar network builder and public intellectual who changed the face of British, and indeed global, social theory. Known as a creator of the new mobility paradigm associated with a 'Lancaster School', he stands in contrast to the empiricist traditions inAmerican and British social sciences, while struggling for post-disciplinary approach against the hierarchies of academic departments, and their disciplinary closure. This also explains his critique of conventional sociology and its division from the natural sciences.J. Urry was primarily a macro-level thinker concerned with systems and global processes. Therefore, his project starts with complexity theory and its implications in terms of global complexity, complexity of social sciences in opposition to its previous linearity and structure/agent duality. J. Urry argues for breaking down the division between 'natural' and 'social' sciences, since both are characterized by complexity This complexity turn led Urry directly into his conceptualization of mobilities as a second theoretical turn, which deals with dynamic urban forms and automobility. Finally, a third theoretical turn in his thinking is geo-ecological. Here J. Urry is acting as a micro-level theorist of the body, leisure, consuming, tourism and nature. Tracing this trajectory of his theoretical evolution is more informative for it moves us from his early recognition of large-scaled complexity into reconsidered human-scaled problems of how we ought to live in the world.Key words: social and natural sciences, theory of complex systems, chaos theory, mobility, John Urry. ; У статті аналізуються теорії складності (complexity theories) з точки зору доцільності їх використання в дослідженнях соціальних теоретиків. Відкриття можливості вивчення складних систем, яким притаманні властивості самоорганізації як аутопойезису, нелійності та стану нерівноваги, спонукало соціальних теоретиків до використання інструментарію науки про складність у дослідженнях соціальної складності в межах політології, соціології, міжнародних відносинах та інших дисциплінах про суспільство та людину.В якості конкретного прикладу розглядається відповідний внесок у соціальну теорію соціолога Джона Уррі. Всупереч емпіричній та позитивістській традиції він запропонував пост-дисциплінарний підхід на підставі того, що як соціальні, так і природничі науки характеризуються належністю до складних систем. Наш аналіз еволюції його поглядів фіксує в якості її початкового і фундаментального етапу саме теорію складності. Її можна назвати головним поворотом, який Дж. Уррі здійснив у соціальній теорії. Всі інші його інновації, зокрема теорія соціальної мобільності та геоекологічний підхід у питаннях природи, планетарного споживання і людського тіла, стали закономірним наслідком цього фокусу на теорії складності.Ключові слова: соціальні та природничі науки, теорії складності, теорії хаосу, мобільність. Джон Уррі. В статье анализируются теории сложности (complexity theories) с точки зрения обоснованности их использования в исследованиях социальных теоретиков. Открытие возможности изучения сложных систем, которые обладают свойствами самоорганизации как аутопоэзиса, нелинейности и неравновесности подтолкнуло социальных теоретиков к использованию этого инструментария в изучении социальных сложных систем в рамках политологии, социологии, международных отношений и других дисциплин об обществе и человеке.В качестве конкретного примера рассматривается соответствующий вклад в социальную теорию социолога Дж. Урри. В противовес эмпирической и позитивистской традиции он отстаивает пост-дисциплинарный подход, исходя из того, что и социальные, и естественные науки характеризуются принадлежностью к сложным системам. Наш анализ эволюции его взглядов фиксирует в качестве ее стартового и фундаментального этапа именно теорию сложностей. Ее можно назвать главным поворотом, который Дж. Урри совершил в социальной теории. Все другие его инновации, в частности теория социальной мобильности и гео-экологический подход подход в вопросах природы, планетарного потребления и человеческого тела, стали лишь закономерным следствием этой сфокусированности на теории сложных системКлючевые слова: социальные и естественные науки, теория сложных систем, теория хаоса, мобильность, Джон Урри. This article examines complexity theories and their applicability for social studies. Once these theories revealed complex system of autopoietic self-organization, nonlinearity and far from equilibrium social theoretics were encouraged to apply complexity methodology to investigate social complexity in a frame of political studies, sociology, international relations and other social disciplines.As a particular case, the article studies John Urry's profound contributions to complexity theoretical shifts in social science. He was not only one of the most important British sociologists, but also a scholar network builder and public intellectual who changed the face of British, and indeed global, social theory. Known as a creator of the new mobility paradigm associated with a 'Lancaster School', he stands in contrast to the empiricist traditions inAmerican and British social sciences, while struggling for post-disciplinary approach against the hierarchies of academic departments, and their disciplinary closure. This also explains his critique of conventional sociology and its division from the natural sciences.J. Urry was primarily a macro-level thinker concerned with systems and global processes. Therefore, his project starts with complexity theory and its implications in terms of global complexity, complexity of social sciences in opposition to its previous linearity and structure/agent duality. J. Urry argues for breaking down the division between 'natural' and 'social' sciences, since both are characterized by complexity This complexity turn led Urry directly into his conceptualization of mobilities as a second theoretical turn, which deals with dynamic urban forms and automobility. Finally, a third theoretical turn in his thinking is geo-ecological. Here J. Urry is acting as a micro-level theorist of the body, leisure, consuming, tourism and nature. Tracing this trajectory of his theoretical evolution is more informative for it moves us from his early recognition of large-scaled complexity into reconsidered human-scaled problems of how we ought to live in the world.Key words: social and natural sciences, theory of complex systems, chaos theory, mobility, John Urry.

During the last twenty years the concept of «social capital», which is built on the intuition that social ties and relations can serve as a useful resource for individuals and society, actively takes positions in the social sciences. The research program of social capital synthesizes various theoretical paradigms, going beyond those academic and ideological frameworks in which it arises. From the areas of theoretical sociology, and economic theory, where the concept of social capital is constructed, the theory goes into the policymaking, combines the perspectives of economic, sociological and political science.The limits of application of concepts of social capital in research practice through the reference to the history of concepts and theories were comprehended. Determined, that the critical importance of social capital for social theory is the result of claims for an interdisciplinary significance. Critical view of such interdisciplinary perspectives points to the ideological and methodological limitations of the use of some concepts of social capital. However, the undisputed fact of this research program, based on the integrative tendencies of a unified science of society. Consequences deriving from the social capital are identified in the margins of various disciplines. In the political sphere – is civil engagement and institutional effectiveness, in economics – the reduction of transaction costs, in social sphere – cohesion and solidarity, or even life satisfaction and well-being. The broad range of the research program of social capital at different levels of social phenomena stretches from the perspectives of historical macrosociology to micro-perspectives of network analysis. Within the framework of the research program is no consensus on how to operationalize and measure social capital, which significantly reduces the prospects of its indicators use in the determination the steps of policies. ; Осмыслено границы применения концепций социального капитала в исследовательской практике через обращение к истории понятия и теории. Определено, что исключительная важность понятия социального капитала для социальной теории является следствием существующих претензий на междисциплинарную значимость. Критический взгляд на такие междисциплинарные перспективы оказывает на идеологическую и методологическую ограниченность потребления отдельных концепций социального капитала наряду с неоспоримым фактом нахождения этой исследовательской программы в основе интегративных тенденций единой науки об обществе. ; Осмислено межі застосування концепцій соціального капіталу в дослідницькій практиці через звернення до історії поняття та теорії. Визначено, що виняткова важливість поняття соціального капіталу для соціальної теорії є наслідком існуючих претензій на міждисциплінарну значущість.Критичний погляд на такі міждисциплінарні перспективи вказує на ідеологічну й методологічну обмеженість вжитку окремих концепцій соціального капіталу поряд з беззаперечним фактом знаходження цієї дослідницької програми в осерді інтегративних тенденцій єдиної науки про суспільство.

На основі розкриття змісту нормативного, інструментального (технократичного) та реалістичного (соціолого-культурологічного) підходів визначено, що ризиккомунікація відображує певний набір зв'язків, відносин і дій, що виникають у суспільстві під час сприйняття ризику, оцінки його людьми та необхідності діяти з метою мінімізації ризику або зменшення до прийнятного рівня негативних наслідків його впливу. Проведена демаркація ризик-комунікації з інформуванням про ризики, комунікативними ризиками, кризовою комунікацією. Показано, що ризик-комунікація спрямована на те, щоб переконати громадськість утриматись від ризикованої поведінки або обрати менш ризикований варіант дій. ; На основе раскрытия содержания нормативного, инструментального (технократического) и реалистического (социолого-культурологического) подходов определено, что риск-коммуникация отражает определенный набор связей, отношений и действий, возникающих в обществе при восприятии риска, оценки его людьми и необходимости действовать с целью минимизации риска или уменьшения до приемлемого уровня негативных последствий его влияния. Проведена демаркация рисккоммуникации с информированием о рисках, коммуникативными рисками, кризисной коммуникацией. Показано, что риск-коммуникация направлена на то, чтобы убедить общественность воздержаться от рискованного поведения или выбрать менее рискованный вариант действий. ; The content of the main approaches to risk communication is disclosed. In particular, according to the normative approach of risk communication is based on some of the significant ethical criteria and values, focused on ensuring the fundamental rights of civil society, build confidence and consensus. Instrumental (technocratic) approach focuses on the definition of risk communication as a kind of technology that can apply individual, group or organization to obtain advantages in achieving certain goals. Realistic (sociological and culturological) approach considers risk communication as a means of improving the quality of knowledge that is available when making decisions under uncertainty. It is emphasized that realistic imperative may be associated with pragmatic reasons, but it is aimed to achieve this result, which is consistent with common interests and values. Based on the disclosure of the content of these approaches, it is determined that risk communication reflects a certain set of contacts, relationships and actions that arise in society when perceiving risk, assessing it by people, and the need to act to minimize the risk or reduce to an acceptable level the negative consequences of its impact.Determined that risk communication is aimed at addressing the following main objectives: to make the message as accessible to all addressees could understand their meaning; provide an environment for discussion of risk issues involving all stakeholders in the democratic process aimed at resolving conflicts; create conditions in order to convince the message recipients to change their attitude to a particular type of risk. Successful risk communication depends on how the threat was identified for the implementation of communication activities. For this it is necessary to take the following steps: identification of possible collision situations; definition of situations that may trigger conflicts; determining the critical level of perception; determining the ability of information that serves an incentive for certain actions; determining the level of the motivational power of information provided; determining the level of conflict information provided; determining the level of psychological barriers of perception; determination of the ability to hear and understand information; determining the level of preparedness of criticism and black / gray PR; determining readiness to use methods of "pattern disruption"; determining the ability of media to modify and provoke opposing units; determination of a threat of lack of time mode; determining the level of professionalism and training of performers communicative action; determine the feasibility of using adequate methods, techniques, technologies.Demarcation of risk communication with information on risks, communicative risks, crisis communication was carried out. It is shown that risk communication is a purposeful process of exchanging different types of risk between the parties concerned. However this exchange is not one-sided and interactive process based on the existence and performance feedback, ensuring the mutual exchange of information. Proved that risk communication differs from communicative risks that are generated reality of risks intersection varied (permanent and temporary) factors of risks. In contrast, crisis communication, risk communication is establishing a dialogue between those at risk and those who are able to control or reduce their risk level associated with the determination of risk and is intended to convince the public to refrain from risky behavior. It was determined that the combined risk communication objective («threat») and subjective («outrage») elements.

На основі розкриття змісту нормативного, інструментального (технократичного) та реалістичного (соціолого-культурологічного) підходів визначено, що ризиккомунікація відображує певний набір зв'язків, відносин і дій, що виникають у суспільстві під час сприйняття ризику, оцінки його людьми та необхідності діяти з метою мінімізації ризику або зменшення до прийнятного рівня негативних наслідків його впливу. Проведена демаркація ризик-комунікації з інформуванням про ризики, комунікативними ризиками, кризовою комунікацією. Показано, що ризик-комунікація спрямована на те, щоб переконати громадськість утриматись від ризикованої поведінки або обрати менш ризикований варіант дій. ; На основе раскрытия содержания нормативного, инструментального (технократического) и реалистического (социолого-культурологического) подходов определено, что риск-коммуникация отражает определенный набор связей, отношений и действий, возникающих в обществе при восприятии риска, оценки его людьми и необходимости действовать с целью минимизации риска или уменьшения до приемлемого уровня негативных последствий его влияния. Проведена демаркация рисккоммуникации с информированием о рисках, коммуникативными рисками, кризисной коммуникацией. Показано, что риск-коммуникация направлена на то, чтобы убедить общественность воздержаться от рискованного поведения или выбрать менее рискованный вариант действий. ; The content of the main approaches to risk communication is disclosed. In particular, according to the normative approach of risk communication is based on some of the significant ethical criteria and values, focused on ensuring the fundamental rights of civil society, build confidence and consensus. Instrumental (technocratic) approach focuses on the definition of risk communication as a kind of technology that can apply individual, group or organization to obtain advantages in achieving certain goals. Realistic (sociological and culturological) approach considers risk communication as a means of improving the quality of knowledge that is available when making decisions under uncertainty. It is emphasized that realistic imperative may be associated with pragmatic reasons, but it is aimed to achieve this result, which is consistent with common interests and values. Based on the disclosure of the content of these approaches, it is determined that risk communication reflects a certain set of contacts, relationships and actions that arise in society when perceiving risk, assessing it by people, and the need to act to minimize the risk or reduce to an acceptable level the negative consequences of its impact.Determined that risk communication is aimed at addressing the following main objectives: to make the message as accessible to all addressees could understand their meaning; provide an environment for discussion of risk issues involving all stakeholders in the democratic process aimed at resolving conflicts; create conditions in order to convince the message recipients to change their attitude to a particular type of risk. Successful risk communication depends on how the threat was identified for the implementation of communication activities. For this it is necessary to take the following steps: identification of possible collision situations; definition of situations that may trigger conflicts; determining the critical level of perception; determining the ability of information that serves an incentive for certain actions; determining the level of the motivational power of information provided; determining the level of conflict information provided; determining the level of psychological barriers of perception; determination of the ability to hear and understand information; determining the level of preparedness of criticism and black / gray PR; determining readiness to use methods of "pattern disruption"; determining the ability of media to modify and provoke opposing units; determination of a threat of lack of time mode; determining the level of professionalism and training of performers communicative action; determine the feasibility of using adequate methods, techniques, technologies.Demarcation of risk communication with information on risks, communicative risks, crisis communication was carried out. It is shown that risk communication is a purposeful process of exchanging different types of risk between the parties concerned. However this exchange is not one-sided and interactive process based on the existence and performance feedback, ensuring the mutual exchange of information. Proved that risk communication differs from communicative risks that are generated reality of risks intersection varied (permanent and temporary) factors of risks. In contrast, crisis communication, risk communication is establishing a dialogue between those at risk and those who are able to control or reduce their risk level associated with the determination of risk and is intended to convince the public to refrain from risky behavior. It was determined that the combined risk communication objective («threat») and subjective («outrage») elements.

Розглянуто специфіку поглядів на соціальну структуру та соціальне партнерство в межах сучасних суспільних наук. Вивчено актуальність марксистських полодень щодо соціально -політичних відносин між соціальними групами. Зроблено висновок про потребк формування поняттєво-категорійного апарату в межах сучасної політичної наки, орієнтованог на вивчення правових проблем соціального партнерства ; Рассмотрена специфика взглядов на социальную структуру и социальное партнерство в рамках современных общественных наук. Изучены актуальность марксистских полодень по социально-политических отношений между социальными группами. Сделан вывод о потребк формирования понятийно-категориального аппарата в пределах современной политической нак, ориентованог на изучение правовых проблем социального партнерства ; Article considers specifity of sights at social stricture and social partnership within modern social studies. The urgency of Marxist positions concerning sociopolitical relation between social groups is studies. The conclusion about requirement of formation new term device within the modern political science, focused on studying of legal problems of social partnership becomes

Досліджено процес розвитку шкільної суспільствознавчої освіти в 60-х – 90-х роках минулого століття, вивчено змістове наповнення навчальних суспільствознавчих курсів, досліджено процес реформування шкільних предметів цієї галузі, зміну методологічних, ідеологічних та організаційно-дидактичних підходів у навчанні школярів суспільствознавчим предметам.Висвітлено авторське бачення розвитку шкільного суспільствознавства за трьома змістовими лініями – історичною, правознавчою та власне суспільствознавчою (філософською, релігієзнавчою, економічною, морально-етичною та іншими). У роботі описано процес формування методології шкільного суспільствознавства, спроби реформування існуючих курсів та впровадження нових підходів відповідно до політичних викликів і змін у суспільстві в УРСР у зазначений період. Описані нові для того часу організаційні форми й методи навчання школярів суспільствознавчим дисциплінам – конференції, рольові ігри, диспути, зустрічі з партійними та державними діячами, ветеранами, депутатами, передовими працівниками підприємств, співробітниками міліції, прокуратури, суду тощо. Автором досліджена суспільно важлива діяльність учнів у позаурочний час – участь в усних журналах, проведення лекторіїв, екскурсій, робота в гуртках, шефська діяльність тощо. Наголошено на ідейному значенні суспільствознавчих курсів у 60-ті – 90-ті роки ХХ століття, підкреслено головне завдання шкільного суспільствознавства – формування в старшокласників стійких ідейних переконань на основі марксистсько-ленінських постулатів. Підкреслено важливість шкільного суспільствознавства, яке попри велику заідеологізованість, сприяло розвитку пізнавальної активності, формувало інтерес і мотивацію до вивчення зазначених предметів та забезпечувало самостійну роботу школярів на всіх етапах навчального процесу. ; The article explores the development of school social science education in the 60-th – 90-th of the last century, the content of educational social studies courses has been studied, the process of reforming school subjects in this feld, the change of methodological, ideological and organizational-didactic approaches in teaching children of social science subjects have been investigated. The article ighlights the author's vision of the development of school social studies along three content lines-historical, jurisprudential, and his own social sciences (philosophical, religious, economic, moral, ethical and others). The paper describes the process of forming the methodology of school social sciences, attempts to reform the existing courses and the introduction of new approaches in accordance with the political challenges and changes in society in the Ukrainian SSR during this period. New organizational forms and methods of teaching children of social science disciplines – conferences, role-playing games, debates, meetings with party and state fgures, veterans, deputies, leading workers of enterprises, police ofcers, prosecutors, courts, etc. are described. The author investigates the socially important activities of students in the afternoons – participation in oral journals, lectures, feld trips, work in circles and more.The ideological signifcance of social science courses in the 1960-th – 1990-th was emphasized, and the main task of school social studies was emphasized – the formation of stable ideological beliefs on the basis of Marxist-Leninist postulates. The importance of school social sciences is emphasized, which, despite its great ideologization, contributed to the development of cognitive activity, generated interest and motivation to study these subjects and ensured the independent work of students at all stages of the educational process

Abstract. The methodological bases of preparation of future teachers of social science subjects for formation of national identity of students of lyceums are defined in the article. Challenges (marginal or blurred national identity of youth, high migration attitudes and desire to self-actualize, isolation from national culture, value ambiguity and orientation to pseudo-values, substitution of meaningful life values for temporary goals, desire to avoid problems and diminishing of problems and problems in relation to the problem of arriving in the community are explored. subjects of social science to the formation of national identity of the individual. The obstacles to the formation of national identity in youth are the politics of non-recognition, negative stereotypes, prejudices, information war. The following methods are used in the work: theoretical - analysis, systematization and generalization of methodological foundations and scientific principles on the problem of preparation of future teachers of social sciences in formation of national identity of students of lyceums. The main methodological approaches (personally oriented, axiological, competent) and principles (modeling of professional activity in the educational process of higher education institution, integrativeness, unity of socialization and professionalization, professional mobility, nature, humanity, humanism, humanism, subjectivity) are revealed. interactions) that oppose directive pedagogy. The article outlines the value-meaning field of national identity through national language, national idea, national interests, national consensus, national culture, history and traditions of the nation, as well as psychological mechanisms of formation of national identity (national consciousness and self-consciousness, national self-awareness). . The normative base on the research problem is analyzed. All the methodological approaches discussed regarding the problem of preparing future teachers of social science subjects to form the national identity of the Lyceum students testify to the interconnectedness and interdependence of scientific approaches and principles. ; У статті визначено методологічні засади підготовки майбутніх учителів предметів суспільствознавчої галузі до формування національної ідентичності учнів ліцеїв. Досліджено виклики (маргінальна або розмита національна ідентичність молоді, високі міграційні настрої і бажання самореалізуватися, відірваність від національної культури, ціннісна невизначеність і зорієнтованість на псевдоцінності, підміна смисложиттєвих цінностей тимчасовими цілями, бажання уникнути служби в армії, громадянська пасивність) і проблеми щодо підготовки майбутніх учителів предметів суспільствознавчої галузі до формування національної ідентичності особистості. Перепонами до формування національної ідентичності у молоді є політика невизнання, негативні стереотипи, упередження, інформаційна війна. У роботі використано наступні методи: теоретичні – аналіз, систематизація та узагальнення методологічних засад та наукових принципів з проблеми підготовки майбутніх учителів суспільствознавчої галузі до формування національної ідентичності учнів ліцеїв. Виявлено основні методологічні підходи (особистісно орієнтований, аксіологічний, компетентнісний) та принципи ( моделювання професійної діяльності у навчально-виховному процесі закладу вищої освіти, інтегративності, єдності соціалізації і професіоналізації, професійної мобільності, природовідповідності, гуманізму, ментальності, суб'єкт-суб'єктної взаємодії), які протистоять директивній педагогіці. У статті окреслено ціннісно-смислове поле національної ідентичності через національну мову, національну ідею, національні інтереси, національну згоду, національну культуру, історію та традиції нації, а також схарактеризовано психологічні механізми формування національної ідентичності (національна свідомість і самосвідомість, національне самопізнання, національне самоствердження). Проаналізовано нормативну базу з проблеми дослідження. Усі розглянуті методологічні підходи щодо проблеми підготовки майбутніх учителів предметів суспільствознавчої галузі до формування національної ідентичності учнів ліцеїв свідчать про взаємозв'язок та взаємозалежність наукових підходів та принципів.

This article is an attempt to elaborate a more adequate conception of political science, i.e. to achieve such kind of its perception which is coordinated with the existing alternatives and deprived of the professional corporative influence. The author has managed to produce four mutually incompatible perspectives – a play, big science, normal science and the social engaged science – as a balanced system. ; Данная статья – это попытка выработать более адекватное представления о политической науке, то есть достижение такого ее восприятия, что и согласовано с имеющимися ее аль­тернативами, и максимально лишено влияния профессионального корпоративизма. Авто­ру удалось представить в виде уравновешенной системы четыре взаимоисключающие перспективы: игры, нормальной науки, большой науки, социально ангажированной науки. ; Стаття присвячена спробі вироблення більш адекватного уявлення про політологію, тобто досягнення такого її сприйняття, що узгоджене з існуючими її альтернативами та максимально позбавлене впливу професійного корпоративізму. Автору вдалося логічно несуперечливим чином представити у вигляді врівноваженої системи чотири взаємовик­лючні перспективи: гри, великої науки, нормальної науки та соціально ангажованої науки.

This article is an attempt to elaborate a more adequate conception of political science, i.e. to achieve such kind of its perception which is coordinated with the existing alternatives and deprived of the professional corporative influence. The author has managed to produce four mutually incompatible perspectives – a play, big science, normal science and the social engaged science – as a balanced system. ; Данная статья – это попытка выработать более адекватное представления о политической науке, то есть достижение такого ее восприятия, что и согласовано с имеющимися ее аль­тернативами, и максимально лишено влияния профессионального корпоративизма. Авто­ру удалось представить в виде уравновешенной системы четыре взаимоисключающие перспективы: игры, нормальной науки, большой науки, социально ангажированной науки. ; Стаття присвячена спробі вироблення більш адекватного уявлення про політологію, тобто досягнення такого її сприйняття, що узгоджене з існуючими її альтернативами та максимально позбавлене впливу професійного корпоративізму. Автору вдалося логічно несуперечливим чином представити у вигляді врівноваженої системи чотири взаємовик­лючні перспективи: гри, великої науки, нормальної науки та соціально ангажованої науки.