Suchergebnisse

The article explores the Serbian military settlements of New Serbia and Slavian Serbia (1751-1764) in the territory of modern Kirovograd and Lugansk regions, founded by the tsarist government forSerbian immigrants from Austria. The general situation in which the resettlement was being prepared was analyzed. Attention is drawn to Austrian military reform under Maria Theresa, to Vienna'sconcessions to Hungarian feudal lords to the detriment of Serbian landmilitia. Marked Russia's access to the Black Sea and the deployment of the process of colonization of the Black Sea. A set of motiveshas been disclosed that pushed the border Serbs to move to Russia, and Russia to accept them. It is alleged that after a critical deterioration in living conditions as a result of the reform of militarysettlements on the border with Turkey, immigrants were dominated by motives of a socio-economic, as well as a national-cultural, religious nature. The Serbs were interested in the Russian side as a sourceof personnel to ensure colonization, the organization of the military border on the newly annexed lands. Russia equipped the new border according to the model of the military border borrowed fromAustria. Mentioned about those who came to Russia and entered the Russian service in the first half of the 18th century. well-known immigrants from Serbian ethnic territories in the Balkans and fromAustria, who played the role of predecessors for immigrants from New Serbia and Slavic Serbia: Savva Vladislavich, Pantu Bozhich, Mikhail Miloradovich and others. Based on archival and othermaterials, the content and sequence of preparatory actions of Russia and "Austrian" Serbs to relocation. ; У статті досліджуються сербські військові поселення Нова Сербія та Слов'яносербія (1751-1764 рр.) на території сучасних Кіровоградської і Луганської областей, засновані царським урядом для сербських переселенців з Австрії. Проаналізовано загальну ситуацію, в якій готувалося і здійснювалося переселення. Звернуто увагу на австрійську реформу у військовій сфері за Марії-Терезії, на поступки Відня угорським феодалам, які негативно позначилися на положенні сербської ландміліції. Відзначено вихід Росії на беріг Чорного моря й розгортання російської колонізації причорноморського Степу. Визначено мотиви, які спонукали сербів-граничарів до переїзду до Росії, а Росію – до того, щоб їх приймати. Стверджується, що з боку переселенців, життя яких в Австрії критично ускладнилося внаслідок реформи військових поселень на кордоні з Туреччиною, переважали мотиви соціально-економічного, а також національно-культурного, релігійного плану. Російську сторону серби цікавили як джерело кадрів для забезпечення колонізації Причорномор'я, організації військового кордону на щойно приєднаних землях. Новий кордон Росія облаштовувала за моделлю військової границі,запозиченої в Австрії. Згадано про відомих вихідців з сербських етнічних територій на Балканах і з Австрії, які приїжджали до Росії та йшли на російську службу в першій половині ХVІІІ ст. й які відіграли роль попередників для переселенців з Нової Сербії і Слов'яносербії: Савва Владиславич, Панту Божич, Михайло Милорадович та ін. На підставі архівних та інших матеріалів з'ясовано зміст і послідовність підготовчих кроків Росії та «австрійських» сербів до переселення.

The second part of the article deals with the initial steps of Serbian immigrants in their new homeland after the arrival of their first team, headed by I. Horvath from Austria to Kiev in October 1751. The regulatory framework for the creation and development of New Serbia, the first of two Serbian settlements on the Ukrainian lands of the Russian Empire. It is precisely the imperial decree of December 24, 1751, in which the concept of the organization of the settlement of the Serbian settlers was stated, the first stone was laid for the legislative and regulatory basis on which to equip them in a new place. It is stated that the status of new subjects in this document is defined as "border police", which is tracing the German term "landmilitia". It is indicated that in accordance with the decree of the Senate of December 29, 1751, it was decided to establish four regular regiments, "including two Hussars, and two Pandur, each regiment of 4000 people, in which there are 1000 grenadiers of the infantry two regiments", the boundaries of the new settlement with reference to specific spatial landmarks are detailed, the standards for the extrusion of land for settlements and settlers are defined. The content of another important regulatory document is disclosed – signed in the Senate on January11, 1752, "The Letter of Appeal to Major General Horvath", in which the foundations of the organization and functioning of the new settlement are finally settled, practical recommendations are given on most of the practical issues that arose during the preparation and implementation Justification of the Serbs in a new place. The content and features of the Senate "Instructions" to Major General Glebov of February 3, 1752, which contained a number of new provisions aimed at clarifying and developing the settlement project, were examined. Special attention is paid to the relations of Serbian settlers and local residents of the "Dnieper places", which were neither simple nor good-neighborly. The regulatory framework of the second Serbian settlement on Ukrainian lands - Slavic Serbia – which was commissioned to create I.Shevich and R.Preradovic was analyzed. The course of events related to the beginning of its settlement by Serbian and other settlers is described. The circumstances leading to the end of New Serbia and Slavic Serbia and the completion of the organized resettlement of the Serbs were clarified. ; У другій частині статті мовиться про початкові кроки сербських переселенців у новій Батьківщині після прибуття їхньої першої команди на чолі з І.Хорватом з Австрії до Києва у жовтні 1751р. Детально розглянуто нормативно-правову базу створення й розвитку Нової Сербії – першого з двох сербських поселень на українських землях Російської імперії. Проаналізовано іменний імператорський указ від 24грудня 1751р, в якому викладено концепцію організації поселення сербських переселенців, закладено перший камінь до законодавчого і нормативного підґрунтя, на якому мало відбуватися їхнє облаштування на новому місці. Констатовано, що статус нових підданих у цьому документі визначено як «прикордонна міліція», що є калькою з німецького терміну – «ландміліція». Зазначено, що відповідно до указу Сенату від 29грудня 1751р. було вирішено заснувати чотири регулярні полки, «зокрема два Гусарські, а два Пандурські, кожен полк по 4000осіб, в якому числі піхотних двох полків бути по 1000осіб гренадерів», детально означено межі нового поселення з прив'язкою до конкретних просторових орієнтирів, а також визначено нормативи для виділення земельних ділянок для поселень та поселенців. Розкрито зміст ще одного важливого нормативного акту – підписаної у Сенаті 11січня 1752р. «Жалуваної грамоти Генерал-Майору Хорвату», в якій було остаточно врегульовано засади організації і функціонування нового поселення, надано практичні рекомендації з більшості практичних питань, які виникали протягом підготовки та здійснення облаштування сербів на новому місці. Розглянуто зміст і особливості сенатської «Інструкції» генерал-майору Глєбову від 3лютого 1752р., яка містила низку нових положень, спрямованих на уточнення й розвиток проекту поселення. Окрему увагу приділено відносинам сербських поселенців та місцевих мешканців «задніпровських місць», які не були ані простими, ані добросусідськими. Проаналізовано нормативну базу другого сербського поселення на українських землях – Слов'яносербії, – яке було доручено створювати І.Шевичу та Р.Прерадовичу. Описано перебіг подій, пов'язаних з початком її заселення сербськими й іншими поселенцями. З'ясовано обставини, які призвели до кінця Нової Сербії і Слов'яносербії та позначили завершення організованого переселення сербів.

Contemporary Serbia is engaged in two significant political processes: the membership to the European Union and admission to the North Atlantic Treaty Organisation. The cooperation with the EU was established in the 90s of 20 century, and than slowly evolved. Serbia become an official candidate in 2009 and in January 2014th the accession negotiations has started. Main obstacles and challenges are: the conflict over Kosovo, cooperation with ICTY and Serbian-Croatian unresolved issues.Secondly, Serbia is cooperating with NATO in the area of security policy devoted to prevention of interethnic relations, peace building and security sector reforms. In 2006, the country joined the Partnership for Peace. The main barriers still remain the status of Kosovo and a memory of the 78-day air campaign in 1999.Thirdly, Serbia is also collaborating with Russia in economic, military and energy sector, in ex: Serbia has had an observer status in the Collective Security Treaty Organisation from 2013.Key words: Republic of Serbia; NATO; UE; Russia. ЄВРО-АТЛАНТИЧНА ІНТЕГРАЦІЯ СЕРБІЇ – ПЕРЕШКОДИ ТА ПРІОРИТЕТИСучасна Сербія бере участь у двох важливих політичних процесах, таких як членство в Європейському Союзі та приєднання до НАТО. Відносини з ЄС були започатковані вже в 90-х роках XX ст. і поступово розвивалися. Сербія стала офіційним кандидатом на членство в ЄС 2009 р., а в січні 2014 р. розпочала негоціації щодо вступу. До головних перешкод належали відносини Сербія–Косово, співпраця з Міжнародним судом та сербсько-хорватські відносини.Республіка Сербія співпрацює з НАТО в галузі політики безпеки, пов'язаної з поліпшенням міжетнічних відносин, побудовою миру та реформами в секторі безпеки. Головним бар'єром у двосторонніх відносинах залишається проблема Косова та пам'ять про 78-денні повітряні нальоти на Сербію 1999 р.Крім того, Сербія співпрацює з Росією у військовій, економічній та енергетичній галузях, а з 2013 р. має статус спостерігача в Організації договору про колективну безпеку. Двосторонні відносини з Росією помітно впливають на євроатлантичні відносини Сербії. Ключові слова: Республіка Сербія; НАТО; ЄС; Росія. ; Сучасна Сербія бере участь у двох важливих політичних процесах, таких як членство в Європейському Союзі та приєднання до НАТО. Відносини з ЄС були започатковані вже в 90-х роках XX ст. і поступово розвивалися. Сербія стала офіційним кандидатом на членство в ЄС 2009 р., а в січні 2014 р. розпочала негоціації щодо вступу. До головних перешкод належали відносини Сербія–Косово, співпраця з Міжнародним судом та сербсько-хорватські відносини.Республіка Сербія співпрацює з НАТО в галузі політики безпеки, пов'язаної з поліпшенням міжетнічних відносин, побудовою миру та реформами в секторі безпеки. Головним бар'єром у двосторонніх відносинах залишається проблема Косова та пам'ять про 78-денні повітряні нальоти на Сербію 1999 р.Крім того, Сербія співпрацює з Росією у військовій, економічній та енергетичній галузях, а з 2013 р. має статус спостерігача в Організації договору про колективну безпеку. Двосторонні відносини з Росією помітно впливають на євроатлантичні відносини Сербії. Ключові слова: Республіка Сербія; НАТО; ЄС; Росія.

The main directions ofSerbia's foreign policy were formed under very difficult conditions.Belgradedeclared the pro-European vector of foreign policy aimed at integration, but at the same time Serbia-EU relations are not well developed and some problems complicated the situation: lack of the cooperation with the International Tribunal for the Former Yugoslavia and the problem of Kosovo independence. The difficulty of the first problem is connected with the lack support among Serbian for the cooperation with the ICTY. Despite the fact that the authorities of the country have cooperated with the ICTY,Serbiastill has supporters of the policies of S. Milosevic, who, of course, oppose such cooperation. The extradition of criminals to an international tribunal is considered as national humiliation. Another painful point in the relationship betweenSerbiaand the EU is the problem of independence of Kosovo. The EU is in favor of normalizing relations betweenBelgradeand Pristina; forSerbia, this means giving up its claim to Kosovo. A corresponding document was signed under the patronage of the EU representatives for normalize relations between two sides. At the same time, the EU is trying to engageSerbiain cooperation through a number of initiatives aimed to preparing for integration. These initiatives were primarily aimed at financing the necessary reforms.Since the 2000s, the influence of theRussian Federationin the region has increased, andSerbiahas been the most "sensitive" country to Russian policy. TheRussian Federation, in contrast to the EU, does not have such a strong economic influence, but seeks to compensate with rhetoric about a common historical past, cultural and religious ties. The Orthodox Church has a special role in the development of bilateral relations. It is emphasised on the common religion. In addition,Russiasupports the Serbian position on the Kosovo issue. It is very important because theRussian Federationis a member of the UN Security Council and can use the right of veto in favor ofSerbia. At the beginning of the 21st century,RussiaconsideredSerbiaas a transit country for energy supplies toEurope, considering this fact, invested heavily in the country's energy sector, but South Stream remained unrealized. If it is considered the volume of trade between the two countries, then of course, energy trade prevails. ; Основные направления внешней политики Сербии формировались в достаточно сложных условиях. Белград задекларировал проевропейский вектор внешней политики, направленный на интеграцию, но вместе с тем отношения Сербия-ЕС складываются недостаточно удачно, и усложняются некоторыми проблем: сотрудничество с Международным трибуналом по бывшей Югославии и проблема Косово. Сложность первой проблемы заключается, в тому, что в сербском обществе нет однозначной поддержке сотрудничества с МТБЮ. Несмотря на то, что власти страны пошли на сотрудничество с МТБЮ, в Сербии все еще есть сторонники политики С. Милошевича, которые, конечно же, выступают против. Выдачу преступников международному трибуналу рассматривают как национальное унижение. Еще одной болевой точкой во взаимоотношениях между Сербией и ЕС, является проблема независимости Косово. ЕС выступает за нормализацию отношений между Белградом и Приштиной, для Сербии это означает отказ от притязания на Косово. Для нормализации отношений был подписан соответствующий документ под патронажем представителей ЕС. Вместе с тем ЕС пытается привлечь Сербию к сотрудничеству через ряд инициатив, направленных на подготовку к интеграции. Эти инициативы, прежде всего были направлены на финансирование необходимых реформ. Начиная с 2000-х, усиливается влияние РФ в регионе, а Сербия является наиболее «чувствительной» страной к политике России. РФ, в отличие, от ЕС не имеет такого сильного экономического влияния, но стремится это компенсировать риторикой об общем историческом прошлом, культурных и религиозных связях. Особую роль в развитии двусторонних отношений имеет православная церковь, акцент делается на общности религий. Кроме того, Россия занимает про сербскую позицию в Косовском вопросе, что является немаловажным, так как РФ член СБ ООН и может воспользоваться правом вето в пользу Сербии. В начале ХХІ века Россия рассматривала Сербию в качестве транзитной страны для поставок энергоносителей в Европу, учитывая этот факт, инвестировала значительные средства в энергетический сектор страны, но «Южный поток», так и остался нереализованным. Если рассматривать объем товарооборота между двумя странами, то конечно же, преобладает торговля энергоносителями. ; Основні напрямки зовнішньої політики Сербії формувалися в досить складних умовах. Белград задекларував проєвропейський вектор зовнішньої політики, спрямований на інтеграцію, але в той же час відносини Сербія-ЄС складаються досить вдало, і ускладнюються деякими проблем: співпраця з Міжнародним трибуналом по колишній Югославії і проблема Косово. Складність першої проблеми полягає, в тому, що в сербському суспільстві немає однозначної підтримки співпраці з МТКЮ. Незважаючи на те, що влада країни пішла на співпрацю з МТКЮ, в Сербії все ще є прихильники політики С. Мілошевича, які, звичайно ж, виступають проти. Видачу злочинців міжнародному трибуналу розглядають як національне приниження. Ще однією больовою точкою у взаєминах між Сербією і ЄС, є проблема незалежності Косово. ЄС виступає за нормалізацію відносин між Белградом і Пріштіною, для Сербії це означає відмову від домагання на Косово. Для нормалізації відносин був підписаний відповідний документ під патронажем представників ЄС. Разом з тим ЄС намагається залучити Сербію до співпраці через ряд ініціатив, спрямованих на підготовку до інтеграції. Ці ініціативи, перш за все були спрямовані на фінансування необхідних реформ.Починаючи з 2000-х, посилюється вплив РФ в регіоні, а Сербія є найбільш «чутливої» країною до політики Росії. РФ, на відміну, від ЄС не має такого сильного економічного впливу, але прагне це компенсувати риторикою про загальний історичне минуле, культурних і релігійних зв'язках. Особливу роль у розвитку двосторонніх відносин має православна церква, акцент робиться на спільності релігій. Крім того, Росія займає про сербську позицію в Косівському питанні, що є важливим, так як РФ член РБ ООН і може скористатися правом вето на користь Сербії. На початку ХХІ століття Росія розглядала Сербію як транзитна країна для поставок енергоносіїв до Європи, враховуючи цей факт, інвестувала значні кошти в енергетичний сектор країни, але «Південний потік», так і залишився нереалізованим. Якщо розглядати обсяг товарообігу між двома країнами, то звичайно ж, переважає торгівля енергоносіями.

Основні напрямки зовнішньої політики Сербії формувалися в досить складних умовах. Белград задекларував проєвропейський вектор зовнішньої політики, спрямований на інтеграцію, але в той же час відносини Сербія-ЄС складаються досить вдало, і ускладнюються деякими проблем: співпраця з Міжнародним трибуналом по колишній Югославії і проблема Косово. Складність першої проблеми полягає, в тому, що в сербському суспільстві немає однозначної підтримки співпраці з МТКЮ. Незважаючи на те, що влада країни пішла на співпрацю з МТКЮ, в Сербії все ще є прихильники політики С. Мілошевича, які, звичайно ж, виступають проти. Видачу злочинців міжнародному трибуналу розглядають як національне приниження. Ще однією больовою точкою у взаєминах між Сербією і ЄС, є проблема незалежності Косово. ЄС виступає за нормалізацію відносин між Белградом і Пріштіною, для Сербії це означає відмову від домагання на Косово. Для нормалізації відносин був підписаний відповідний документ під патронажем представників ЄС. Разом з тим ЄС намагається залучити Сербію до співпраці через ряд ініціатив, спрямованих на підготовку до інтеграції. Ці ініціативи, перш за все були спрямовані на фінансування необхідних реформ.Починаючи з 2000-х, посилюється вплив РФ в регіоні, а Сербія є найбільш «чутливої» країною до політики Росії. РФ, на відміну, від ЄС не має такого сильного економічного впливу, але прагне це компенсувати риторикою про загальний історичне минуле, культурних і релігійних зв'язках. Особливу роль у розвитку двосторонніх відносин має православна церква, акцент робиться на спільності релігій. Крім того, Росія займає про сербську позицію в Косівському питанні, що є важливим, так як РФ член РБ ООН і може скористатися правом вето на користь Сербії. На початку ХХІ століття Росія розглядала Сербію як транзитна країна для поставок енергоносіїв до Європи, враховуючи цей факт, інвестувала значні кошти в енергетичний сектор країни, але «Південний потік», так і залишився нереалізованим. Якщо розглядати обсяг товарообігу між двома країнами, то звичайно ж, переважає торгівля енергоносіями. ; Основные направления внешней политики Сербии формировались в достаточно сложных условиях. Белград задекларировал проевропейский вектор внешней политики, направленный на интеграцию, но вместе с тем отношения Сербия-ЕС складываются недостаточно удачно, и усложняются некоторыми проблем: сотрудничество с Международным трибуналом по бывшей Югославии и проблема Косово. Сложность первой проблемы заключается, в тому, что в сербском обществе нет однозначной поддержке сотрудничества с МТБЮ. Несмотря на то, что власти страны пошли на сотрудничество с МТБЮ, в Сербии все еще есть сторонники политики С. Милошевича, которые, конечно же, выступают против. Выдачу преступников международному трибуналу рассматривают как национальное унижение. Еще одной болевой точкой во взаимоотношениях между Сербией и ЕС, является проблема независимости Косово. ЕС выступает за нормализацию отношений между Белградом и Приштиной, для Сербии это означает отказ от притязания на Косово. Для нормализации отношений был подписан соответствующий документ под патронажем представителей ЕС. Вместе с тем ЕС пытается привлечь Сербию к сотрудничеству через ряд инициатив, направленных на подготовку к интеграции. Эти инициативы, прежде всего были направлены на финансирование необходимых реформ. Начиная с 2000-х, усиливается влияние РФ в регионе, а Сербия является наиболее «чувствительной» страной к политике России. РФ, в отличие, от ЕС не имеет такого сильного экономического влияния, но стремится это компенсировать риторикой об общем историческом прошлом, культурных и религиозных связях. Особую роль в развитии двусторонних отношений имеет православная церковь, акцент делается на общности религий. Кроме того, Россия занимает про сербскую позицию в Косовском вопросе, что является немаловажным, так как РФ член СБ ООН и может воспользоваться правом вето в пользу Сербии. В начале ХХІ века Россия рассматривала Сербию в качестве транзитной страны для поставок энергоносителей в Европу, учитывая этот факт, инвестировала значительные средства в энергетический сектор страны, но «Южный поток», так и остался нереализованным. Если рассматривать объем товарооборота между двумя странами, то конечно же, преобладает торговля энергоносителями. ; The main directions ofSerbia's foreign policy were formed under very difficult conditions.Belgradedeclared the pro-European vector of foreign policy aimed at integration, but at the same time Serbia-EU relations are not well developed and some problems complicated the situation: lack of the cooperation with the International Tribunal for the Former Yugoslavia and the problem of Kosovo independence. The difficulty of the first problem is connected with the lack support among Serbian for the cooperation with the ICTY. Despite the fact that the authorities of the country have cooperated with the ICTY,Serbiastill has supporters of the policies of S. Milosevic, who, of course, oppose such cooperation. The extradition of criminals to an international tribunal is considered as national humiliation. Another painful point in the relationship betweenSerbiaand the EU is the problem of independence of Kosovo. The EU is in favor of normalizing relations betweenBelgradeand Pristina; forSerbia, this means giving up its claim to Kosovo. A corresponding document was signed under the patronage of the EU representatives for normalize relations between two sides. At the same time, the EU is trying to engageSerbiain cooperation through a number of initiatives aimed to preparing for integration. These initiatives were primarily aimed at financing the necessary reforms.Since the 2000s, the influence of theRussian Federationin the region has increased, andSerbiahas been the most "sensitive" country to Russian policy. TheRussian Federation, in contrast to the EU, does not have such a strong economic influence, but seeks to compensate with rhetoric about a common historical past, cultural and religious ties. The Orthodox Church has a special role in the development of bilateral relations. It is emphasised on the common religion. In addition,Russiasupports the Serbian position on the Kosovo issue. It is very important because theRussian Federationis a member of the UN Security Council and can use the right of veto in favor ofSerbia. At the beginning of the 21st century,RussiaconsideredSerbiaas a transit country for energy supplies toEurope, considering this fact, invested heavily in the country's energy sector, but South Stream remained unrealized. If it is considered the volume of trade between the two countries, then of course, energy trade prevails.

Основні напрямки зовнішньої політики Сербії формувалися в досить складних умовах. Белград задекларував проєвропейський вектор зовнішньої політики, спрямований на інтеграцію, але в той же час відносини Сербія-ЄС складаються досить вдало, і ускладнюються деякими проблем: співпраця з Міжнародним трибуналом по колишній Югославії і проблема Косово. Складність першої проблеми полягає, в тому, що в сербському суспільстві немає однозначної підтримки співпраці з МТКЮ. Незважаючи на те, що влада країни пішла на співпрацю з МТКЮ, в Сербії все ще є прихильники політики С. Мілошевича, які, звичайно ж, виступають проти. Видачу злочинців міжнародному трибуналу розглядають як національне приниження. Ще однією больовою точкою у взаєминах між Сербією і ЄС, є проблема незалежності Косово. ЄС виступає за нормалізацію відносин між Белградом і Пріштіною, для Сербії це означає відмову від домагання на Косово. Для нормалізації відносин був підписаний відповідний документ під патронажем представників ЄС. Разом з тим ЄС намагається залучити Сербію до співпраці через ряд ініціатив, спрямованих на підготовку до інтеграції. Ці ініціативи, перш за все були спрямовані на фінансування необхідних реформ.Починаючи з 2000-х, посилюється вплив РФ в регіоні, а Сербія є найбільш «чутливої» країною до політики Росії. РФ, на відміну, від ЄС не має такого сильного економічного впливу, але прагне це компенсувати риторикою про загальний історичне минуле, культурних і релігійних зв'язках. Особливу роль у розвитку двосторонніх відносин має православна церква, акцент робиться на спільності релігій. Крім того, Росія займає про сербську позицію в Косівському питанні, що є важливим, так як РФ член РБ ООН і може скористатися правом вето на користь Сербії. На початку ХХІ століття Росія розглядала Сербію як транзитна країна для поставок енергоносіїв до Європи, враховуючи цей факт, інвестувала значні кошти в енергетичний сектор країни, але «Південний потік», так і залишився нереалізованим. Якщо розглядати обсяг товарообігу між двома країнами, то звичайно ж, переважає торгівля енергоносіями. ; Основные направления внешней политики Сербии формировались в достаточно сложных условиях. Белград задекларировал проевропейский вектор внешней политики, направленный на интеграцию, но вместе с тем отношения Сербия-ЕС складываются недостаточно удачно, и усложняются некоторыми проблем: сотрудничество с Международным трибуналом по бывшей Югославии и проблема Косово. Сложность первой проблемы заключается, в тому, что в сербском обществе нет однозначной поддержке сотрудничества с МТБЮ. Несмотря на то, что власти страны пошли на сотрудничество с МТБЮ, в Сербии все еще есть сторонники политики С. Милошевича, которые, конечно же, выступают против. Выдачу преступников международному трибуналу рассматривают как национальное унижение. Еще одной болевой точкой во взаимоотношениях между Сербией и ЕС, является проблема независимости Косово. ЕС выступает за нормализацию отношений между Белградом и Приштиной, для Сербии это означает отказ от притязания на Косово. Для нормализации отношений был подписан соответствующий документ под патронажем представителей ЕС. Вместе с тем ЕС пытается привлечь Сербию к сотрудничеству через ряд инициатив, направленных на подготовку к интеграции. Эти инициативы, прежде всего были направлены на финансирование необходимых реформ. Начиная с 2000-х, усиливается влияние РФ в регионе, а Сербия является наиболее «чувствительной» страной к политике России. РФ, в отличие, от ЕС не имеет такого сильного экономического влияния, но стремится это компенсировать риторикой об общем историческом прошлом, культурных и религиозных связях. Особую роль в развитии двусторонних отношений имеет православная церковь, акцент делается на общности религий. Кроме того, Россия занимает про сербскую позицию в Косовском вопросе, что является немаловажным, так как РФ член СБ ООН и может воспользоваться правом вето в пользу Сербии. В начале ХХІ века Россия рассматривала Сербию в качестве транзитной страны для поставок энергоносителей в Европу, учитывая этот факт, инвестировала значительные средства в энергетический сектор страны, но «Южный поток», так и остался нереализованным. Если рассматривать объем товарооборота между двумя странами, то конечно же, преобладает торговля энергоносителями. ; The main directions ofSerbia's foreign policy were formed under very difficult conditions.Belgradedeclared the pro-European vector of foreign policy aimed at integration, but at the same time Serbia-EU relations are not well developed and some problems complicated the situation: lack of the cooperation with the International Tribunal for the Former Yugoslavia and the problem of Kosovo independence. The difficulty of the first problem is connected with the lack support among Serbian for the cooperation with the ICTY. Despite the fact that the authorities of the country have cooperated with the ICTY,Serbiastill has supporters of the policies of S. Milosevic, who, of course, oppose such cooperation. The extradition of criminals to an international tribunal is considered as national humiliation. Another painful point in the relationship betweenSerbiaand the EU is the problem of independence of Kosovo. The EU is in favor of normalizing relations betweenBelgradeand Pristina; forSerbia, this means giving up its claim to Kosovo. A corresponding document was signed under the patronage of the EU representatives for normalize relations between two sides. At the same time, the EU is trying to engageSerbiain cooperation through a number of initiatives aimed to preparing for integration. These initiatives were primarily aimed at financing the necessary reforms.Since the 2000s, the influence of theRussian Federationin the region has increased, andSerbiahas been the most "sensitive" country to Russian policy. TheRussian Federation, in contrast to the EU, does not have such a strong economic influence, but seeks to compensate with rhetoric about a common historical past, cultural and religious ties. The Orthodox Church has a special role in the development of bilateral relations. It is emphasised on the common religion. In addition,Russiasupports the Serbian position on the Kosovo issue. It is very important because theRussian Federationis a member of the UN Security Council and can use the right of veto in favor ofSerbia. At the beginning of the 21st century,RussiaconsideredSerbiaas a transit country for energy supplies toEurope, considering this fact, invested heavily in the country's energy sector, but South Stream remained unrealized. If it is considered the volume of trade between the two countries, then of course, energy trade prevails.

(uk) У статті проаналізовано історіографію політичної історії Сербії 1878–1918 рр. на сторінках періодичних видань України. ; (en) The article analyzes the historiography of the political history of Serbia 1878–1918 he was on the pages of periodicals of Ukraine.

The historical period after the beginning of the global economic crisis has accelerated the transformation of the Balkan subsystem of the European system of international relations. In a strategic sense, the European Union faces a complex dilemma: to Europeanize the Balkans, or to risk the balkanization of Europe. The European Union, together with the United States, has overcome the scenario of European balkanization. Symbols for this were the completion of the process of joining NATO Albania, Montenegro, and Macedonia. It is critically important to overcome the conflict between Serbia and Kosovo. Russia is trying to maintain its influence in Serbia, which remains the last Russian outpost in the Balkans. Serbian society remains divided into a liberal pro-European segment focused on European and Euro-Atlantic integration, and a nationalist segment that hopes to reestablish the "Great Serbia" project on the verge of the 21st century. The peace in the Balkans can only bring the completion of the process of including this region into the system of European and Euro-Atlantic integration. ; Історичний період після початку світової економічної кризи прискорив процес трансформації балканської підсистеми європейської системи міжнародних відносин. В стратегічному сенсі Європейський Союз постав перед складною дилемою: європеїзуватиБалкани або ризикувати балканізацією Європи. ЄС разом зі США подолав сценарій балканізації Європи. Символами цього стало завершення процесу вступу до НАТО Албанії, Чорногорії та Македонії. Критично важливим є подолання конфлікту між Сербією і Косово. Росія намагається зберегти свій вплив у Сербії, яка залишається останнім російським форпостом на Балканах. Сербське суспільство залишається поділеним на ліберальний проєвропейський сегмент, орієнтований на європейську і євроатлантичну інтеграцію, і націоналістичний, який сподівається відновити загиблий на межі ХХІ ст. проект «Великої Сербії». Мир на Балкани може принести тільки завершення процесу включення цього регіону у систему європейської та євроатлантичної інтеграції.

The modern achievements of scientists in Albanian history, their problem-thematic priorities are highlighted. The main principle of the implementation of Ukraine's foreign policy at the present stage is the further development of interstate cooperation. Within the framework of the post-Soviet space, relations between Ukraine and Albania are of undoubted importance. The aforementioned prompts scientists to theoretically comprehend the priority foundations for the implementation of Ukrainian-Albanian relations. That is why in recent years there has been an increase in scientific interest in various aspects of Albanian problems. The purpose of the article is to analyze the scientific heritage of modern researchers in the plane of Albanian history, international contacts, Ukrainian-Albanian relations, taking into account new publications. The methodology of this study is based on general scientific principles (historicity, objectivity, scientific nature) and historical and scientific methods (historical-typological, historical-comparative, chronological), which made it possible to objectively reveal the multidimensionality of modern historiography on the issues of Albanian history, the potential for activating and optimizing further research this issue. The analysis confirms the growth in the number of studies on Albanian history at different stages of its development. The problem under study is complex and interdisciplinary. Both historians and sociologists, political scientists, economists, culturologists, and lawyers are working on it. The problems of scientific developments are characterized by diversity: promising directions and forms of interstate mutual contacts, the essence and ways of overcoming the Kosovo conflict, analysis of ethnocultural relations between countries, partnership in the humanitarian sphere, etc. The study of historiography shows that in the entire body of existing literature there are practically no complex works on the chosen topic. However, thorough studies of individual aspects of Albanian history serve as the basis for the creation of generalizing works. ; Висвітлюються сучасні досягнення вчених з албанської історії, їхні проблемно-тематичні пріоритети. Головним принципом реалізації зовнішньополітичної діяльності України на сучасному етапі є розвиток міждержавного співробітництва. У рамках пострадянського простору безперечну значущість мають відносини України та Албанії. Вищезгадане спонукає вчених до теоретичного осмислення пріоритетних засад здійснення українсько-албанських зв'язків. Саме тому останніми роками спостерігається зростання наукового інтересу до різних аспектів албанської проблематики. Метою статті є аналіз наукової спадщини сучасних дослідників у площині албанської історії, міжнародних контактів, українсько-албанських відносин із урахуванням нових публікацій. Методологія даного дослідження ґрунтується на загальнонаукових засадах (історичності, об'єктивності, науковості) та історико-наукових методах (історико-типологічний, історико-порівняльний, хронологічний), які дозволили об'єктивно розкрити багатоаспектність сучасної історіографії з питань албанської історії, потенційні можливості активізації та оптимізації подальшого вивчення даної проблематики. Проведений аналіз підтверджує зростання кількості досліджень з албанської історії на різних етапах її розвитку. Досліджувана проблема є комплексною та міждисциплінарною. Над нею працюють як історики, так і соціологи, політологи, економісти, культурологи, юристи. Проблематика наукових розробок характеризується різноманітністю: перспективні напрями та форми міждержавних взаємоконтактів, сутність та шляхи подолання Косовського конфлікту, аналіз етнокультурних відносин країн, партнерство в гуманітарній сфері тощо. Вивчення історіографії свідчить, що в усьому масиві існуючої літератури практично немає комплексних робіт з обраної теми. Проте ґрунтовні дослідження окремих аспектів албанської історії є основою для створення узагальнюючих робіт.

(uk) У публікації зроблена спроба дати характеристику відомим політикам Сербії початку ХХ століття на основі матеріалів української періодики. ; (en) There is the done attempt to give description to the known politicians of Serbia of beginning of ХХ age on the basis of materials of the Ukrainian periodicals in the publication.

In the article on the base of archive sources and published materials it has been studied the main moments of migrations from Danube Principalities to South Ukraine, particularly to the territory of New Serbia, in the XVIIIth c. It has been also revealed the evolution of Russian empire politics towards the question on population of Northern Black Sea region. ; У статті на основі архівних і опублікованих матеріалів показано основні моменти переселень населення з Придунайських князівств на південно- українські землі у XVІІІ ст., зокрема до земель Нової Сербії. З'ясовано зміну політики Російської імперії у питанні заселення Північного Причорномор'я.

In the article on the base of archive sources and published materials it has been studied the main moments of migrations from Danube Principalities to South Ukraine, particularly to the territory of New Serbia, in the XVIIIth c. It has been also revealed the evolution of Russian empire politics towards the question on population of Northern Black Sea region. ; У статті на основі архівних і опублікованих матеріалів показано основні моменти переселень населення з Придунайських князівств на південно- українські землі у XVІІІ ст., зокрема до земель Нової Сербії. З'ясовано зміну політики Російської імперії у питанні заселення Північного Причорномор'я.

A particular feature of Kosovo's internal policy development as an independent state and problematic reasons with a full international recognition of this fact is also highlighted. The research studied objective and subjective historical reasons for the state formation of Kosovo Albanians starting from the latent stage of this process within former Yugoslavia and then up to the declaration of Kosovo independence. Influence of Yugoslavia's collapse, as well as of external factors on Kosovo's separation from Serbia is also explored in this dissertation. A particular feature of Kosovo's internal policy development as an independent state and problematic reasons with a full international recognition of this fact is also highlighted. Problem of Kosovo's status to the diplomacy of «power poles» in modern system of international relations within the context of NATO war against Yugoslavia in 1999 is underlined.The paper deals with EU policy on Kosovo Status. The author shows evolution of EU policy on Kosovo Status from diplomatic mission to «humanitarian intervention». These are the need for Kosovo independents. Another problem is to make a peace for Serbian-Kosovo relationship. Problem of Kosovo's status to the diplomacy of «power poles» in modern system of international relations within the context of NATO war against Yugoslavia in 1999 is underlined. A main tendency of Serbian policy towards Kosovo after the democratic transformation of political system of this state and in conditions of Serbia's European integration aspirations was examined. NATO has been leading a peace support operation in Kosovo since Juni 1999 in support of wider international efforts to build peace and stability in the Balkan area. KFOR was established when NATO's 78-day air campaign against Milosevic's regime, aimed at putting to violence in Kosovo, was over. The operation derives its mandate from United Nations Security Council Resolution 1244 (1999) and the Military – Technical Agreement between NATO, the Federal Republic of Yugoslavia and Serbia. KFOR's original objectives were to deter renewed hostilities establish a secure environment and ensure public safety and order demilitarize the Kosovo Liberation Army, support the international humanitarian effort and coordinate with the international civil presence. KFOR continues contribute towards maintaining a safe and secure environment in Kosovo and freedom of movement for all. NATO strongly supports the Belgrad-Pristina EU-brokered Normalization Agreement. The author shows evolution of Balkans states policy on Kosovo Status from Dayton Agreements for Peace in Bosnia to independence of Kosovo. The Serb minority of Kosovo, which largely opposes the declaration of independence, has formed the Community Assembly of Kosovo in response. Problem of Kosovo's status to the diplomacy of "power poles" in modern system of international relations within the context of NATO war against Yugoslavia in 1999 is underlined. A main tendency of Serbian policy towards Kosovo after the democratic transformation of political system of this state and in conditions of Serbia's European integration aspirations was examined. ; В статье рассматриваются вопросы политики Евросоюза по вопросу определения статуса Косово. Показано, что определение курса ЕС происходило в сложных условиях трансформации европейской системы международных отношений. Страны ЕС, которые имеют проблемы с сепаратистскими движениями, не признали независимости Косово. Большинство стран ЕС признали независимость Косово. Широкий политический консенсус в этом вопросе только формируется. Ценой вступления в ЕС для Сербии неформально считается признание независимости Косово как предпосылки стабилизации Балкан. ; У статті розглядаються питання політики Європейського Союзу щодо визначення статусу Косово. Показано, що формування курсу ЄС відбувалося у складних умовах трансформації європейської системи міжнародних відносин. Країни ЄС, які мають проблеми із сепаратистськими рухами, не визнали незалежності Косово. Більшість країн ЄС встановила з Косово дипломатичні відносини. Європейський інтеграційний курс Сербії залежить від урегулювання питання статусу Косово. Широкий політичний консенсус з цього питання у сербському суспільстві тільки формується. Ціною вступу до ЄС для Сербії неформально вважається визнання незалежності Косово як передумови стабілізації Балкан.