Suchergebnisse

The study of the baths landscape of Rome in the Antiquity(Ist century B.C.- Vth century A.D.) aims at filling certain gaps concerning the research on the minor baths in the capital of the Empire. The thesis followed essentially five main chapters: we beforehand defined a historic and social frame in our study by insisting on the relative problems at the origin of the Roman bath and in its distribution in italic peninsula. We then bent over the methodological problems met during the establishment of our corpus. To conceive in a concrete way the Roman bath landscape, we indeed established a database every evidence of which corresponds to a bath complex known by sources(archaeological, epigraphic and literary). This catalog was approached under descriptive shape on our third chapter. Our fourth axis concerns particularly the legislation relative to these balnea, the definition of their status and the identification of their owners. Finally, a typological and technical study of the baths of Rome showed itself necessary to end this study in a exhaustive way. ; L'étude du paysage balnéaire de Rome dans l'Antiquité (Ier siècle av. J.-C.- Ve siècle ap. J.-C.) a pour but de combler certaines lacunes concernant la recherche sur les bains dits mineurs dans la capitale de l'Empire. La thèse a suivi essentiellement cinq grands axes : nous avons au préalable défini un cadre historique et social à notre étude en insistant sur les problèmes relatifs à l'origine du bain romain et à sa diffusion en péninsule italique. Nous nous sommes ensuite penchés sur les problèmes méthodologiques rencontrés lors de l'établissement de notre corpus. Afin d'appréhender de manière concrète le paysage balnéaire romain, nous avons en effet établi une base de données dont chaque entrée correspond à un complexe balnéaire connu par les sources (archéologiques, épigraphiques et littéraires). Ce catalogue a été abordé sous forme descriptive dans notre troisième grande partie. Notre quatrième axe concerne particulièrement la législation relative à ces balnea, la définition de leur statut et l'identification de leurs propriétaires. Enfin, une étude typologique et technique des bains de Rome s'est révélée nécessaire pour terminer cette étude de façon exhaustive.

The study of the baths landscape of Rome in the Antiquity(Ist century B.C.- Vth century A.D.) aims at filling certain gaps concerning the research on the minor baths in the capital of the Empire. The thesis followed essentially five main chapters: we beforehand defined a historic and social frame in our study by insisting on the relative problems at the origin of the Roman bath and in its distribution in italic peninsula. We then bent over the methodological problems met during the establishment of our corpus. To conceive in a concrete way the Roman bath landscape, we indeed established a database every evidence of which corresponds to a bath complex known by sources(archaeological, epigraphic and literary). This catalog was approached under descriptive shape on our third chapter. Our fourth axis concerns particularly the legislation relative to these balnea, the definition of their status and the identification of their owners. Finally, a typological and technical study of the baths of Rome showed itself necessary to end this study in a exhaustive way. ; L'étude du paysage balnéaire de Rome dans l'Antiquité (Ier siècle av. J.-C.- Ve siècle ap. J.-C.) a pour but de combler certaines lacunes concernant la recherche sur les bains dits mineurs dans la capitale de l'Empire. La thèse a suivi essentiellement cinq grands axes : nous avons au préalable défini un cadre historique et social à notre étude en insistant sur les problèmes relatifs à l'origine du bain romain et à sa diffusion en péninsule italique. Nous nous sommes ensuite penchés sur les problèmes méthodologiques rencontrés lors de l'établissement de notre corpus. Afin d'appréhender de manière concrète le paysage balnéaire romain, nous avons en effet établi une base de données dont chaque entrée correspond à un complexe balnéaire connu par les sources (archéologiques, épigraphiques et littéraires). Ce catalogue a été abordé sous forme descriptive dans notre troisième grande partie. Notre quatrième axe concerne particulièrement la législation relative à ces ...

Методологія дослідження. У ході дослідження використано методи суцільної вибірки, аналізу та синтезу, моніторингу, контент-аналіз, опитування, анкетування, зіставлення.Результати. Мас-медіа є невід'ємним елементом соціально-політичного життя суспільства, одним із найважливіших і найпотужніших інструментів формування громадської думки. Саме через це матеріали соціальної спрямованості посідають значне місце в контенті друкованих видань. На сучасному етапі соціальні теми є різноманітними, широко охоплюють життя суспільства, потребують більш комплексного підходу до їх вивчення. Аналіз наукової періодики надає змогу розрізняти найбільш актуальні теми в сучасній дійсності, але погляди медіаменеджерів на висвітлення деяких соціальних проблем та авдиторії можуть не збігатися. Метою дослідження стало визначення, наскільки редакційний порядок денний стосовно соціальної проблематики збігається з наявними інформаційними читацькими запитами. Проведений контент-аналіз дає підстави зробити висновок, що менеджмент редакції намагається врахувати бажання авдиторії, але робить це не системно, без комплексного аналізу й проведення відповідних наукових розвідок стосовно читацьких уподобань. Новизна. У зустрічному порівнянні тематики, запропонованої авдиторії редакцією видання, з тими інформаційними запитами, які виходять від читачів. Такий підхід надає змогу визначити відповідність тематичного порядку денного видання й потреб його авдиторії як критерій ефективності діяльності мас-медіа.Практична значущість. Отримані результати можуть бути використані в практичній діяльності друкованих ЗМК, а також для подальшого пошуку більш ефективних підходів до дослідження інформаційних уподобань авдиторії.Ключові слова: соціальна проблематика, авдиторія, інформаційні потреби, вплив мас-медіа. ; Research methodology. During the study, the methods of continuous sampling, analysis and synthesis, monitoring, content analysis, questioning, questioning, and comparison were used.Results. Mass media is an integral part of the social and political life ...

The COVID-19 pandemic has a significant impact on the social life of foreign students studying in the third year of Ivano-Frankivsk National Medical University, specialty "Medicine". An online questioning of 144 students was conducted using Google Forms in March 2021. More than half of the surveyed students (53.5 %) stated that they limited their social activity. One third of students (36.1 %) indicated that now they communicate less with friends, especially among males (47.7 % vs. 22.0 % among females). At the same time, communication with the family has not changed and even increased (of course it is about online communication). Mostly surveyed students (74.8 %) indicated that they adhere to all quarantine measures, both mandatory and recommended. The rest of students adhere only mandatory measures. Mostly students (64.6 %) consider the quarantine measures implemented at the time of the survey are adequate to the epidemiological situation. Regarding vaccination, the responses differed significantly depending on gender (χ2=13.085, df=3, p=0.000). Among students' part of female who would like to take vaccination as soon as possible is in two times higher than part of male. Whereas male students more often indicated that they would take vaccination, but later. 1.7 % of surveyed male and 2.4 % of surveyed female do not want to be vaccinated. The issue of foreign students' vaccination is relevant and requires a comprehensive effort of representatives of both government agencies and educational institutions to implement it. ; Пандемія COVID-19 має істотний вплив на соціальне життя студентів-іноземців, які навчаються на третьому курсі Івано-Франківського національного медичного університету, спеціальність «Лікувальна справа». Проведено онлайн-опитування 144 студентів за допомогою Google Forms у березні 2021 р. Більше половини опитаних студентів (53,5 %) вказали, що повністю обмежили свою соціальну активність. Третина студентів (36,1 %) вказала, що зараз менше спілкуються з друзями, особливо студенти чоловічої статі (47,7 % проти 22,0 % серед осіб жіночої статі). Водночас спілкування з родиною практично не змінилося або навіть збільшилося (зрозуміло, що тут йдеться про онлайн-спілкування). Переважна більшість опитаних (74,8 %) студентів вказала, що дотримуються всіх карантинних заходів, і обов'язкових, і рекомендованих. Решта дотримується лише обов'язкових. Більшість студентів (64,6 %) вважає карантинні заходи, які впроваджені на момент опитування, адекватними до епідеміологічної ситуації. Щодо вакцинації, то відповіді достовірно відрізнялися, залежно від статі (χ2=13,085, df=3, р=0,000). Дівчата-студентки вдвічі частіше, ніж хлопці-студенти, вказували, що будуть вакцинуватися за першої ж можливості. Тоді як студенти частіше вказували, що будуть вакцинуватися, але пізніше. Не хочуть вакцинуватися 10,7 % опитаних чоловіків та 2,4 % опитаних жінок. Питання вакцинації студентів-іноземців є актуальним та потребує комплексних зусиль представників як урядових структур, так і навчальних закладів для його реалізації.

in the article from the point of view of the science of the general theory of the state and law, an analysis is made of the main social aspects of the implementation and functioning of the institution of legal responsibility for servicemen who have a specific status, which, in turn, is realized in a specific military environment. The need for a comprehensive impact on the behavior of military personnel of the whole array of social norms is substantiated. In this regard, to ensure law, order and strict military discipline requires the comprehensive impact of all types of social responsibility, which should help legal responsibility in achieving the goals it faces. ; в статье с точки зрения науки всеобщей теории государства и права проведен анализ основных социальных аспектов реализации и функционирования института юридической ответственности военнослужащих, которые имеют специфический статус, который, в свою очередь, реализуется в специфической военной среде. Обоснована необходимость комплексного воздействия на поведение военнослужащих всего массива социальных норм. В связи с этим, для обеспечения законности, правопорядка и суровой воинской дисциплины необходимо комплексное воздействие всех видов социальной ответственности, которые должны помогать юридической ответственности в достижении целей, стоящих перед ней. ; у статті проведено аналіз з точки зору загальної теорії держави і права основних соціальних аспектів реалізації та функціонування інституту юридичної відповідальності військовослужбовців, що мають специфічний статус, який, у свою чергу, реалізується у специфічному військовому середовищі. Обґрунтовано необхідність комплексного впливу на поведінку військовослужбовців всього комплексу соціальних норм. У зв'язку з цим, для забезпечення законності, правопорядку та суворої військової дисципліни необхідно комплексний вплив всіх видів соціальної відповідальності, які у цьому аспекті повинні допомагати юридичній відповідальності у досягненні поставлених перед нею цілей.

in the article from the point of view of the science of the general theory of the state and law, an analysis is made of the main social aspects of the implementation and functioning of the institution of legal responsibility for servicemen who have a specific status, which, in turn, is realized in a specific military environment. The need for a comprehensive impact on the behavior of military personnel of the whole array of social norms is substantiated. In this regard, to ensure law, order and strict military discipline requires the comprehensive impact of all types of social responsibility, which should help legal responsibility in achieving the goals it faces. ; в статье с точки зрения науки всеобщей теории государства и права проведен анализ основных социальных аспектов реализации и функционирования института юридической ответственности военнослужащих, которые имеют специфический статус, который, в свою очередь, реализуется в специфической военной среде. Обоснована необходимость комплексного воздействия на поведение военнослужащих всего массива социальных норм. В связи с этим, для обеспечения законности, правопорядка и суровой воинской дисциплины необходимо комплексное воздействие всех видов социальной ответственности, которые должны помогать юридической ответственности в достижении целей, стоящих перед ней. ; у статті проведено аналіз з точки зору загальної теорії держави і права основних соціальних аспектів реалізації та функціонування інституту юридичної відповідальності військовослужбовців, що мають специфічний статус, який, у свою чергу, реалізується у специфічному військовому середовищі. Обґрунтовано необхідність комплексного впливу на поведінку військовослужбовців всього комплексу соціальних норм. У зв'язку з цим, для забезпечення законності, правопорядку та суворої військової дисципліни необхідно комплексний вплив всіх видів соціальної відповідальності, які у цьому аспекті повинні допомагати юридичній відповідальності у досягненні поставлених перед нею цілей.

The article is devoted to a comprehensive analysis of the practical experience of charitable activities of rural «Prosvits» of the Right Bank of Ukraine in the early 20s of the twentieth century, the main focus of which was to help the starving. The issue of providing such assistance to various categories of the population as a whole has been studied, as well as the work of state structures on the legal regulation of «Prosvits» charity activities. The Soviet regime, being aware of the popular popularity of societies, used their opportunities and resources, shifting to them part of the state social spending. The purpose of the article is to conduct the analysis of the activities of «Prosvits» in the Soviet regime, its significance and results in 1921-1922, coverage of the problems and achievements of educational centers in the context of charitable assistance. Research methods used: comparison, generalization, analysis, synthesis, structural-systemic, synchronous, statistical, historical-comparative, analysis of available sources and scientific literature. It was found that «Prosvits» activities were coordinated by the out-of-school department of public education at the People's Commissariat of Education, which directed their work in the right direction, namely to help the starving, weeks of assistance to war invalids, police, military, etc. Emphasis was placed on helping the starving, identifying specific areas and forms of work to raise funds for the needy. It was established that the charity of the rural «Prosvits» was both voluntary and compulsory. The first was unofficially initiated by the Soviet state, the second by the society itself. ; Стаття присвячена цілісному аналізу практичного досвіду благодійної діяльності сільських «Просвіт» Правобережної України на початку 20-х років ХХ ст., основним напрямом якої була допомога голодуючим. Досліджено питання надання такої допомоги різним категоріям населення в цілому, а також відображена робота державних структур із правового врегулювання добродійної діяльності «Просвіт». Радянський режим, знаючи про народну популярність товариств, використовував їх можливості і ресурси, переклавши на них частину державних соціальних витрат. Мета статті: аналіз діяльності «Просвіт» в умовах радянського режиму, її значення та результати у 1921-1922 рр., висвітлення проблем і здобутків просвітницьких осередків у контексті надання благодійної допомоги. Методи дослідження: порівняння, узагальнення, аналіз, синтез, структурно-системний, синхронний, статистичний, історико-порівняльний, аналіз доступних джерел і наукової літератури. З'ясовано, що діяльність «Просвіт» координував позашкільний відділ народної освіти при Народному комісаріаті освіти, який спрямовував їхню роботу у потрібному владі руслі, а саме – на допомогу голодуючим, проведення тижнів допомоги інвалідам війни, міліції, військовим тощо. Акцент був зроблений на допомогу голодуючим, визначенні конкретних напрямків і форм роботи для здобуття коштів нужденним. Встановлено, що благочинність сільських «Просвіт» носила як добровільно-примусовий, так і добровільний характер. Перший неофіційно ініціювала радянська держава, другий – власне товариства.

The article is devoted to a comprehensive analysis of the practical experience of charitable activities of rural «Prosvits» of the Right Bank of Ukraine in the early 20s of the twentieth century, the main focus of which was to help the starving. The issue of providing such assistance to various categories of the population as a whole has been studied, as well as the work of state structures on the legal regulation of «Prosvits» charity activities. The Soviet regime, being aware of the popular popularity of societies, used their opportunities and resources, shifting to them part of the state social spending. The purpose of the article is to conduct the analysis of the activities of «Prosvits» in the Soviet regime, its significance and results in 1921-1922, coverage of the problems and achievements of educational centers in the context of charitable assistance. Research methods used: comparison, generalization, analysis, synthesis, structural-systemic, synchronous, statistical, historical-comparative, analysis of available sources and scientific literature. It was found that «Prosvits» activities were coordinated by the out-of-school department of public education at the People's Commissariat of Education, which directed their work in the right direction, namely to help the starving, weeks of assistance to war invalids, police, military, etc. Emphasis was placed on helping the starving, identifying specific areas and forms of work to raise funds for the needy. It was established that the charity of the rural «Prosvits» was both voluntary and compulsory. The first was unofficially initiated by the Soviet state, the second by the society itself. ; Стаття присвячена цілісному аналізу практичного досвіду благодійної діяльності сільських «Просвіт» Правобережної України на початку 20-х років ХХ ст., основним напрямом якої була допомога голодуючим. Досліджено питання надання такої допомоги різним категоріям населення в цілому, а також відображена робота державних структур із правового врегулювання добродійної діяльності «Просвіт». Радянський режим, знаючи про народну популярність товариств, використовував їх можливості і ресурси, переклавши на них частину державних соціальних витрат. Мета статті: аналіз діяльності «Просвіт» в умовах радянського режиму, її значення та результати у 1921-1922 рр., висвітлення проблем і здобутків просвітницьких осередків у контексті надання благодійної допомоги. Методи дослідження: порівняння, узагальнення, аналіз, синтез, структурно-системний, синхронний, статистичний, історико-порівняльний, аналіз доступних джерел і наукової літератури. З'ясовано, що діяльність «Просвіт» координував позашкільний відділ народної освіти при Народному комісаріаті освіти, який спрямовував їхню роботу у потрібному владі руслі, а саме – на допомогу голодуючим, проведення тижнів допомоги інвалідам війни, міліції, військовим тощо. Акцент був зроблений на допомогу голодуючим, визначенні конкретних напрямків і форм роботи для здобуття коштів нужденним. Встановлено, що благочинність сільських «Просвіт» носила як добровільно-примусовий, так і добровільний характер. Перший неофіційно ініціювала радянська держава, другий – власне товариства.

У статті представлені події після переможного завершення Другої світової війни, коли населення радянської України мало б почати мирне життя сподіваючись, що найважче і найстрашніше вже позаду. Однак, цьому не судилося бути. Реальні життєві обставини розвіяли всі мрії про щасливе майбутнє. Черговим випробуванням став голод.Голод в Україні 1946-1947 рр. був викликаний різними факторами. В першу чергу це була спланована акція радянської влади по вилученню залишків зерна в селян для надання допомоги «братнім народам» із соціалістичного табору та відбудови промисловості, відновлення військово-промислового комплексу. Другою причиною стала післявоєнна розруха, яка спричинила руйнування всіх ланок господарства України. По-третє – сильна посуха, яка остаточно підірвала розорене сільське господарство.Хлібозаготівельні плани 1946-1947 рр. для України були нереальними, однак партійна верхівка вилучала хліб з села адміністративно-командними методами. В результаті, коли плани були виконані лише на 62,4%, влада вдалася до репресій. Керівництво на місцях звинувачувалось в саботажі та «антибільшовицькому ставленні до хлібозаготівель».Залишившись без зерна, населення почало голодувати. Свого апогею голод досягнув узимку та навесні 1947 р. Голодування охопило майже всі українські території. Найбільше постраждали південні регіони України.Старанно приховувана, в радянські часи, трагічна сторінка історії українського народу відкриває перед дослідниками жахливі історичні факти. Як відомо, тоталітарний сталінський режим за одну тільки згадку про голод нещадно карав, кваліфікуючи такі дії як поширення наклепницьких вигадок про радянську владу. З пам'яті людей протягом багатьох років всіляко витруювалась спогади про безвинно загиблих. Особливо незахищеними в роки страшного голоду били діти. Малих дітей, як і людей похилого віку, голод не щадив. Заради того, щоб зберегти життя своєї дитини матері відвозили їх до міста і залишали на вокзалах, у під'їздах житлових будинків, на ґанках лікарень, ясел, дитсадків, дитячих будинків. Попри намагання батьків усіма засобами, часто ціною власного життя, захистити своїх дітей від голодної смерті, позбавлені упродовж тривалого часу будь-якої їжі, діти, крім нестерпних фізичних тортур, зазнавали моральних страждань. В статті представлені архівні матеріали, які містять інформацію про те, що допомога голодуючим дітям Півдня України почала надходити лише з 15 січня 1947 р., коли значна частина дітей вже захворіла на дистрофію. Відкриті нові дитячі будинки виявилися нездатними прийняти тисячі безпритульних дітей області. За оцінками різних істориків у роки Голодомору голодною смертю померло від 1,5 до 4 млн. дітей. А ті, що вижили, виросли і через десятиліття розказали нащадкам про злочин геноциду, однак на все життя лишилися у неофіційному і невизнаному в Україні статусі «жертви Голодомору». ; The article presents the events that took place after the victorious end of the Second World War, when the population of Soviet Ukraine had to start a peaceful life hoping that the hardest and the worst was over. However, this was not destined to be.Real life circumstances dispelled all dreams of a happy future. Another test for Ukrainian people was famine.The famine in Ukraine in 1946-1947 was caused by various factors. First of all, it was a planned action of the Soviet authorities in order to remove the remnants of grain from the peasants to help the «fraternal nations» from the socialist camp and to rebuild industry, to restore the military-industrial complex. The second reason was the post-war devastation, which led to the destruction of all parts of Ukraine's economy. Third reason was a severe drought that finally undermined ruined agriculture.The grain procurement plans of 1946-1947 were unrealistic for Ukraine, but the party leadership withdrew bread from the village by administrative-command methods. As a result, when the plans were fulfilled by only 62.4%, the authorities resorted to repression. The local leadership was accused of sabotage and «anti-Bolshevik attitude to grain procurement. »The population began to starve because people were left without grain. The famine reached its apogee in the winter and spring of 1947. The famine covered almost all Ukrainian territories. The southern regions of Ukraine suffered the most from famine.This tragic page of the history of the Ukrainian people, which was carefully hidden in Soviet times, reveals to investigators terrible historical facts. As is well known, the totalitarian Stalinist regime punished people mercilessly for the mere mention of famine, describing such actions as the spread of slanderous fabrications about Soviet power. Memories of those who died innocently had been erased from people's memory for many years.Children were especially vulnerable during the years of terrible famine. Young children, as well as elderly people, were not spared by famine. In order to save the life of their child, mothers took them to the city and left them at railway stations, on the porches of residential buildings and on the front steps of hospitals, nurseries, kindergartens, orphanages.Parents tried, by all means, often at the cost of their own lives, to protect their children from starvation. Despite their efforts, children were deprived of any food for a long time and in addition to unbearable physical torture, underwent moral suffering. They did not understand why their mother did not want to feed them, because they want to eat so much, and their father, always so strong, allowed strangers to take everything out of their yard.According to various historians, between 1.5 and 4 million children died of starvation during the Holodomor. And those who survived, grew up and told their descendants about the crime of genocide decades later. They remained for life in the unofficial and unrecognized in Ukraine status of «victims of the Holodomor».Key words: famine, communist construction, orphanages, homelessness, charity.

У статті представлені події після переможного завершення Другої світової війни, коли населення радянської України мало б почати мирне життя сподіваючись, що найважче і найстрашніше вже позаду. Однак, цьому не судилося бути. Реальні життєві обставини розвіяли всі мрії про щасливе майбутнє. Черговим випробуванням став голод.Голод в Україні 1946-1947 рр. був викликаний різними факторами. В першу чергу це була спланована акція радянської влади по вилученню залишків зерна в селян для надання допомоги «братнім народам» із соціалістичного табору та відбудови промисловості, відновлення військово-промислового комплексу. Другою причиною стала післявоєнна розруха, яка спричинила руйнування всіх ланок господарства України. По-третє – сильна посуха, яка остаточно підірвала розорене сільське господарство.Хлібозаготівельні плани 1946-1947 рр. для України були нереальними, однак партійна верхівка вилучала хліб з села адміністративно-командними методами. В результаті, коли плани були виконані лише на 62,4%, влада вдалася до репресій. Керівництво на місцях звинувачувалось в саботажі та «антибільшовицькому ставленні до хлібозаготівель».Залишившись без зерна, населення почало голодувати. Свого апогею голод досягнув узимку та навесні 1947 р. Голодування охопило майже всі українські території. Найбільше постраждали південні регіони України.Старанно приховувана, в радянські часи, трагічна сторінка історії українського народу відкриває перед дослідниками жахливі історичні факти. Як відомо, тоталітарний сталінський режим за одну тільки згадку про голод нещадно карав, кваліфікуючи такі дії як поширення наклепницьких вигадок про радянську владу. З пам'яті людей протягом багатьох років всіляко витруювалась спогади про безвинно загиблих. Особливо незахищеними в роки страшного голоду били діти. Малих дітей, як і людей похилого віку, голод не щадив. Заради того, щоб зберегти життя своєї дитини матері відвозили їх до міста і залишали на вокзалах, у під'їздах житлових будинків, на ґанках лікарень, ясел, дитсадків, дитячих будинків. Попри намагання батьків усіма засобами, часто ціною власного життя, захистити своїх дітей від голодної смерті, позбавлені упродовж тривалого часу будь-якої їжі, діти, крім нестерпних фізичних тортур, зазнавали моральних страждань. В статті представлені архівні матеріали, які містять інформацію про те, що допомога голодуючим дітям Півдня України почала надходити лише з 15 січня 1947 р., коли значна частина дітей вже захворіла на дистрофію. Відкриті нові дитячі будинки виявилися нездатними прийняти тисячі безпритульних дітей області. За оцінками різних істориків у роки Голодомору голодною смертю померло від 1,5 до 4 млн. дітей. А ті, що вижили, виросли і через десятиліття розказали нащадкам про злочин геноциду, однак на все життя лишилися у неофіційному і невизнаному в Україні статусі «жертви Голодомору». ; The article presents the events that took place after the victorious end of the Second World War, when the population of Soviet Ukraine had to start a peaceful life hoping that the hardest and the worst was over. However, this was not destined to be.Real life circumstances dispelled all dreams of a happy future. Another test for Ukrainian people was famine.The famine in Ukraine in 1946-1947 was caused by various factors. First of all, it was a planned action of the Soviet authorities in order to remove the remnants of grain from the peasants to help the «fraternal nations» from the socialist camp and to rebuild industry, to restore the military-industrial complex. The second reason was the post-war devastation, which led to the destruction of all parts of Ukraine's economy. Third reason was a severe drought that finally undermined ruined agriculture.The grain procurement plans of 1946-1947 were unrealistic for Ukraine, but the party leadership withdrew bread from the village by administrative-command methods. As a result, when the plans were fulfilled by only 62.4%, the authorities resorted to repression. The local leadership was accused of sabotage and «anti-Bolshevik attitude to grain procurement. »The population began to starve because people were left without grain. The famine reached its apogee in the winter and spring of 1947. The famine covered almost all Ukrainian territories. The southern regions of Ukraine suffered the most from famine.This tragic page of the history of the Ukrainian people, which was carefully hidden in Soviet times, reveals to investigators terrible historical facts. As is well known, the totalitarian Stalinist regime punished people mercilessly for the mere mention of famine, describing such actions as the spread of slanderous fabrications about Soviet power. Memories of those who died innocently had been erased from people's memory for many years.Children were especially vulnerable during the years of terrible famine. Young children, as well as elderly people, were not spared by famine. In order to save the life of their child, mothers took them to the city and left them at railway stations, on the porches of residential buildings and on the front steps of hospitals, nurseries, kindergartens, orphanages.Parents tried, by all means, often at the cost of their own lives, to protect their children from starvation. Despite their efforts, children were deprived of any food for a long time and in addition to unbearable physical torture, underwent moral suffering. They did not understand why their mother did not want to feed them, because they want to eat so much, and their father, always so strong, allowed strangers to take everything out of their yard.According to various historians, between 1.5 and 4 million children died of starvation during the Holodomor. And those who survived, grew up and told their descendants about the crime of genocide decades later. They remained for life in the unofficial and unrecognized in Ukraine status of «victims of the Holodomor».Key words: famine, communist construction, orphanages, homelessness, charity.

In this paper based on archival documents analyzed the activities of charities in the general area of «Kyiv» in Kyiv and Poltava region during 1941 ­ 1943. Author notes that currently there is no thorough study of complex topics charities in the studied region, but there are an article by M. Sribna and PhD theses of V. Udovika and О. Kostyuchka where the authors consider the context of the theme of societies assistance.This publication draws on the State Archive of the Kiev region, and memoir literature and eyewitness testimony of members of the activities of these organizations, including Chairman of the Red Cross Professor of Kiev F.Bohatyrchuk «My life way» and Chairman of the Red Cross Poltava G. V' yun «Under the Sign of the Red Cross».Newest article is an analysis of the Articles of Association of the Ukrainian Red Cross. Statute of the war differed from previous legal and regulatory documents of the organization, because here in this document were written under wartime conditions. Regional activities of Ukrainian Society of the Red Cross in the General area «Kyiv» regulated its Articles of Association, clearly defined scope of activities, aims and objectives of the Company. Acceptance of the Society was controlled and clearly subordinate to the Central Committee.The features of the activities of the Red Cross Society of the Ukrainian territory of Kyiv and Poltava regions separately. It is claimed that the attitude of the German authorities in the territory of Poltava in the activities of charitable societies are more loyal than in Kyiv, where the focused power structure of the governing bodies, the local population was controlled tougher. On the territory of Kyiv and Kyiv oblast Society acted illegally, but their activity has provided assistance to prisoners, vulnerable populations , definitely persecuted for not obey the laws of the «new government». The territory of Poltava Society had official status, but failed to attract enough participants activists, as it was in the Kyiv region.At the initial stage of the war were Ukrainian Red Cross Society, which in autumn 1941 at the Kiev military operations helped prisoners of war and local residents provided first aid, organized heating and nutrition. Ukrainian Red Cross Society in 1942 changes to the front and the transformation of government and their functions, changing its name to Committees mutual and serves as the social security system. At the regional and local level, a system of care that provide active assistance to the local population. These systems were modified subordinate bodies URCS.Authors believe that it is difficult to overestimate the contribution of activists of the Society in aid in the survival of the local population during the occupation, as members of the Society tried its utmost to help the people through all the suffering the war years in the region. ; У цій публікації на основі архівних документів проаналізована діяльність благодійних організацій на території генеральної області «Київ», у Київській та Полтавській областях протягом 1941 – 1943 рр. Автор зазначає, що на даний момент не існує ґрунтовного комплексного дослідження теми благодійних організацій на території досліджуваного регіону, проте з'являються статті М. Срібної та кандидатські дисертації В. Удовика та О. Костючка, де автори в контексті своєї теми розглядають діяльність товариств допомоги.В публікації використано матеріали Державного архіву Київської області, а також мемуарну літературу та свідчення членів очевидців діяльності цих організацій, зокрема Голови Київського Червоного Хреста проф. Ф.Богатирчука «Мой жизненный путь» та Голови Полтавського Червоного Хреста Г.В'юн «Під знаком Червоного Хреста».Новизною статті є аналіз Статуту Товариства Українського Червоного Хреста. Статут періоду війни різнився від попередніх юридично­правових документів цієї організації, адже тут пункти цього документа були виписані відповідно до умов воєнного часу. Регіональна діяльність Товариства Українського Червоного Хреста на території генеральної області «Київ» регулювалася своїм Статутом Товариства, чітко визначала межі діяльності, мету та завдання Товариства. Прийом членів Товариства був контрольований та чітко підпорядкований Головному Комітету.Розглядаються особливості діяльності Товариств Українського Червоного Хреста на території Київської та окремо Полтавської областей. Вказується, що ставлення з боку німецької влади на території Полтавщини до діяльності благодійних товариств є більш лояльним, ніж на Київщині, де були зосереджені керівні органи структури влади, місцеве населення контролювалося жорсткіше. На території Києва та Київської області Товариство діяло нелегально, але своєю діяльністю надавало допомогу полоненим, соціально незахищеним верствам населення, проте жорстко переслідувалося за непідпорядкування законам «нової влади». На території Полтавщини Товариство мало офіційний статус, проте не змогло залучити достатню кількість учасників­активістів, як це було на території Київщини.На початковому етапі війни, восени 1941 року під час Київської оборонної операції Товариства допомагали військовополоненим та місцевим мешканцям, надавали першу медичну допомогу, організовували обігрів та харчування населення. Товариство Українського Червоного Хреста в 1942 р. в силу змін на фронті та трансформації органів управління і їх функцій, змінює свою назву на Комітети взаємодопомоги та виконує функції соціального забезпечення. На районному та місцевому рівнях створюється система органів опіки, що надають активну допомогу місцевому населенню. Даній системі і були підпорядковані видозмінені органи УЧХ.Автор публікації вважає, що важко переоцінити внесок активістів цього Товариства у наданні допомоги, у виживанні місцевого населення періоду окупації, адже члени Товариства намагалися всіма силами допомогти своєму населенню пережити всі страждання воєнного лихоліття на території регіону. ; У цій публікації на основі архівних документів проаналізована діяльність благодійних організацій на території генеральної області «Київ», у Київській та Полтавській областях протягом 1941 – 1943 рр. Автор зазначає, що на даний момент не існує ґрунтовного комплексного дослідження теми благодійних організацій на території досліджуваного регіону, проте з'являються статті М. Срібної та кандидатські дисертації В. Удовика та О. Костючка, де автори в контексті своєї теми розглядають діяльність товариств допомоги.В публікації використано матеріали Державного архіву Київської області, а також мемуарну літературу та свідчення членів очевидців діяльності цих організацій, зокрема Голови Київського Червоного Хреста проф. Ф.Богатирчука «Мой жизненный путь» та Голови Полтавського Червоного Хреста Г.В'юн «Під знаком Червоного Хреста».Новизною статті є аналіз Статуту Товариства Українського Червоного Хреста. Статут періоду війни різнився від попередніх юридично­правових документів цієї організації, адже тут пункти цього документа були виписані відповідно до умов воєнного часу. Регіональна діяльність Товариства Українського Червоного Хреста на території генеральної області «Київ» регулювалася своїм Статутом Товариства, чітко визначала межі діяльності, мету та завдання Товариства. Прийом членів Товариства був контрольований та чітко підпорядкований Головному Комітету.Розглядаються особливості діяльності Товариств Українського Червоного Хреста на території Київської та окремо Полтавської областей. Вказується, що ставлення з боку німецької влади на території Полтавщини до діяльності благодійних товариств є більш лояльним, ніж на Київщині, де були зосереджені керівні органи структури влади, місцеве населення контролювалося жорсткіше. На території Києва та Київської області Товариство діяло нелегально, але своєю діяльністю надавало допомогу полоненим, соціально незахищеним верствам населення, проте жорстко переслідувалося за непідпорядкування законам «нової влади». На території Полтавщини Товариство мало офіційний статус, проте не змогло залучити достатню кількість учасників­активістів, як це було на території Київщини.На початковому етапі війни, восени 1941 року під час Київської оборонної операції Товариства допомагали військовополоненим та місцевим мешканцям, надавали першу медичну допомогу, організовували обігрів та харчування населення. Товариство Українського Червоного Хреста в 1942 р. в силу змін на фронті та трансформації органів управління і їх функцій, змінює свою назву на Комітети взаємодопомоги та виконує функції соціального забезпечення. На районному та місцевому рівнях створюється система органів опіки, що надають активну допомогу місцевому населенню. Даній системі і були підпорядковані видозмінені органи УЧХ.Автор публікації вважає, що важко переоцінити внесок активістів цього Товариства у наданні допомоги, у виживанні місцевого населення періоду окупації, адже члени Товариства намагалися всіма силами допомогти своєму населенню пережити всі страждання воєнного лихоліття на території регіону.

Résumé « Qu'est-ce qu'il y a à l'intérieur d'une loi ? Qu'est-ce qu'on y voit quand elle est ouverte ? » - Charles Trenet parlait, lui, d'une noix. La loi de 2010 a légalisé les jeux d'argent en ligne dans un marché français jusqu'ici confortablement installé avec ses monopoles et ses industries du jeu hyper cadrées par l'Etat. Quelle était la situation de ce marché avant les assauts d'Internet et de la Commission européenne ? Qu 'ont voulu le gouvernement et les parlementaires législateurs ? Les objectifs régaliens de sécurité et de santé publiques sont-ils préservés ? Quels impacts de l'ouverture sur les opérateurs historiques ou nouveaux entrants ? Le modèle français peut-il servir d'exemple aux autres Etats membres et inspirer les instances communautaires ? Que peut apporter la « revoyure » de novembre 2011 ?