Majority governments of the European countries today consider that anti-Semitism is a serious problem of their societies. The Ukrainian-Jewish relations have a centuries-old experience and it not always looked as a simple problem, thus this question requires an attention. The purpose is to research difficult Ukrainian-Jewish relations, to find out their prerequisites, development and current statues, to offer solutions for avoidance of some misunderstanding between representatives of both ethnos that is caused by historical background. Anti-Semitism in Ukraine doesn't exist at the national level completely. The proof of this fact is the relation of authorities to this question, in particular the top officials, the legislation, domestic and foreign policy of the government. The actions directed to the prevention of manifestations of anti-Semitism are performed.Anti-Semitism in Ukraine at the public level is absent. Earlier there could be some discussions about it, but after MAUP had changed the policy of presenting the information about the Jews, this question is considered to be solved, and the problem overcomed.We may find out Anti-Semitism in Ukraine mainly at the individual and everyday level. The reason is the traditional anti-Jews prejudices that exist in Ukraine, Europe and other Christian countries of the world.With the aim of prevention of distribution of anti-Semitic moods in Ukraine it is necessary: to improve the legislation; to establish the administrative responsibility for humiliation of the national dignity; to prevent distribution of anti-Semitic moods via media; to develop a clear position by law enforcement agencies about a qualification of crimes according to their contents; to intensify the participation of Ukraine in the international organizations for the purpose of development of coordinated solution of anti-Semitism problem; to organize intergovernmental (including involvement of representatives of the Jewish community of Ukraine) Ukrainian-Israeli meetings (conferences, seminars, «round tables», forums, etc.) devoted to discussion of the current problems and development of measures for their solution; to perform the monitoring of manifestations of anti-Semitism; to develop and implement the scientific long-term program of cultural education of international communication that is directed to prevention of kindling of international hostility in Ukraine and so on. ; Проанализировано состояние межнациональных отношений в Украине, в частности в контексте наличия или отсутствия проявлений или форм антисемитизма. Внимание акцентируется на: исторических аспектах измерения антисемитизма, стереотипах в отношениях украинцев с евреями, отношении к евреям в независимой Украине, видам и проявлениям антисемитизма, официальной позиции государственной власти в отношении антисемитизма, оценке антисемитизма в Украине украинскими евреями, проблемам бытового и индивидуального антисемитизма. ; Проаналізовано стан міжнаціональних відносин в Україні, зокрема в контексті наявності або відсутності проявів чи форм антисемітизму. Окрему увагу приділено історичному виміру антисемітизму, стереотипам у відносинах українців із євреями, сучасним аспектам ставлення до євреїв у незалежній Україні, видам і виявам антисемітизму, офіційній позиції державної влади щодо антисемітизму, оцінці антисемітизму в Україні українськими євреями, проблемам побутового та індивідуального антисемітизму.
The article is devoted to the analysis of the historiography of the Ukraine population losses from the Holodomor of 1932 – 1933s and relationship with the state historical policy. Research methods: comparative, logical, historical, analysis and synthesis, systematic, historical-genetic, historiographical method. The paper studies leading concepts of the Ukraine population losses from the Holodomor of 1932 – 1933s. The author covers public events and information resources related to population losses from the Holodomor of 1932 – 1933s. Special attention is given to key factors and reasons for the lack of consensus on a single number of losses. Among the reasons are methodological and source aspects. The article reveals main concepts and scrutinize it critique in historiography. The article reports on methodological toolkit for the estimation population losses in domestic and foreign historiography. It is specially noted on the role of population losses in the legal consolidation of the Holodomor as genocide of the Ukrainians. The author outlines the main events of public discussions about the losses: debates, conferences etc. Emphasis is placed on «convenience» for politicals to use any number of losses. Examples of the politicization of demographic losses by a part of Ukrainian historiography are highlighted. The "war of numbers" is considered on the basis of similar cases of other countries historiography. The use of politicized rhetoric like the social construct of «truth» in population losses discussions is emphasized. The role of population losses in attempting to implement the transitional justice characteristic of post-genocidal societies are identified. Practical significance: recommended for use by authors of articles about the historical policy and population history. ; Стаття присвячена аналізу історіографії демографічних втрат України від Голодомору 1932 – 1933 рр. та її взаємозв'язку з історичною політикою держави. З'ясовано особливості побутування тієї чи іншої цифри втрат у публічному дискурсі. Вивчено приклади політизації теми демографічних втрат частиною української історіографії. Розкрито ключові чинники та причини відсутності консенсусу щодо єдиного числа втрат серед вітчизняних дослідників. Серед причин виділено методологічний та джерельний аспекти. Автором висвітлено публічні заходи та шпальти інформаційних ресурсів, що стосувалися демографічних втрат від Голодомору 1932 – 1933 рр. На сторінках статті значна суспільна увага до теми втрат пояснюється прагненням перегляду частиною історіографії встановленої демографами цифри втрат. Автором розглядаються ключові етапи формування історичної політики держави щодо смертності в Україні під час Голодомору 1932 – 1933 рр. Висвітлено особливості залучення того чи іншого числа демографічних втрат у виступах перших осіб держави протягом 2000-х – 2010 х рр. Окрім суто наукових дискусій у статті присутній аналіз маніпуляцій і політичних спекуляцій з даної теми. Проаналізовано присутність теми демографічних втрат у юридичній кваліфікації Голодомору 1932 – 1933 рр. як геноциду українського народу. Наголошено на «зручності» для політичних кіл використання того чи іншого числа втрат. Під час дослідження автором використано історичний, логічний, діахронічний та спеціальний історіографічний методи. Розглянуто «війни чисел» на основі подібних кейсів історіографії інших країн. Визначено роль демографічних втрат для спроби здійснення правосуддя перехідного періоду, характерного для постгеноцидних суспільств. На сторінках статті встановлено, що політизована риторика на кшталт соціального конструкту «правди» набагато важливіша для апологетів числа 7 – 10 мільйонів втрат, ніж наукова методологія та сприйняття позиції опонента.
The article is devoted to the analysis of the historiography of the Ukraine population losses from the Holodomor of 1932 – 1933s and relationship with the state historical policy. Research methods: comparative, logical, historical, analysis and synthesis, systematic, historical-genetic, historiographical method. The paper studies leading concepts of the Ukraine population losses from the Holodomor of 1932 – 1933s. The author covers public events and information resources related to population losses from the Holodomor of 1932 – 1933s. Special attention is given to key factors and reasons for the lack of consensus on a single number of losses. Among the reasons are methodological and source aspects. The article reveals main concepts and scrutinize it critique in historiography. The article reports on methodological toolkit for the estimation population losses in domestic and foreign historiography. It is specially noted on the role of population losses in the legal consolidation of the Holodomor as genocide of the Ukrainians. The author outlines the main events of public discussions about the losses: debates, conferences etc. Emphasis is placed on «convenience» for politicals to use any number of losses. Examples of the politicization of demographic losses by a part of Ukrainian historiography are highlighted. The "war of numbers" is considered on the basis of similar cases of other countries historiography. The use of politicized rhetoric like the social construct of «truth» in population losses discussions is emphasized. The role of population losses in attempting to implement the transitional justice characteristic of post-genocidal societies are identified. Practical significance: recommended for use by authors of articles about the historical policy and population history. ; Стаття присвячена аналізу історіографії демографічних втрат України від Голодомору 1932 – 1933 рр. та її взаємозв'язку з історичною політикою держави. З'ясовано особливості побутування тієї чи іншої цифри втрат у публічному дискурсі. Вивчено приклади політизації теми демографічних втрат частиною української історіографії. Розкрито ключові чинники та причини відсутності консенсусу щодо єдиного числа втрат серед вітчизняних дослідників. Серед причин виділено методологічний та джерельний аспекти. Автором висвітлено публічні заходи та шпальти інформаційних ресурсів, що стосувалися демографічних втрат від Голодомору 1932 – 1933 рр. На сторінках статті значна суспільна увага до теми втрат пояснюється прагненням перегляду частиною історіографії встановленої демографами цифри втрат. Автором розглядаються ключові етапи формування історичної політики держави щодо смертності в Україні під час Голодомору 1932 – 1933 рр. Висвітлено особливості залучення того чи іншого числа демографічних втрат у виступах перших осіб держави протягом 2000-х – 2010 х рр. Окрім суто наукових дискусій у статті присутній аналіз маніпуляцій і політичних спекуляцій з даної теми. Проаналізовано присутність теми демографічних втрат у юридичній кваліфікації Голодомору 1932 – 1933 рр. як геноциду українського народу. Наголошено на «зручності» для політичних кіл використання того чи іншого числа втрат. Під час дослідження автором використано історичний, логічний, діахронічний та спеціальний історіографічний методи. Розглянуто «війни чисел» на основі подібних кейсів історіографії інших країн. Визначено роль демографічних втрат для спроби здійснення правосуддя перехідного періоду, характерного для постгеноцидних суспільств. На сторінках статті встановлено, що політизована риторика на кшталт соціального конструкту «правди» набагато важливіша для апологетів числа 7 – 10 мільйонів втрат, ніж наукова методологія та сприйняття позиції опонента.
У статті досліджено трансформацію шкіряного кустарного промислу в умовах нових історичних реалій – встановлення і розвитку радянської державності (початок – перша половина ХХ ст.). Увага автора сфокусована на взаємозв'язках між виробниками, споживачами та контролюючими органами, новому трактуванні образу кустаря не як виробника матеріальних благ, майстра, господаря, а як «ворога» на основі майнової та класової нерівності.Розглянуто низку законодавчих документів, які регламентували діяльність шкіряної кустарної промисловості у 1919 – 1950-х рр. Висвітлено нові форми організації праці кустарів: кооператив, трудова комуна, артіль, майстерня. Досліджено, що найактивніше до кооперування залучалася бідняцька частина кустарів; економічно стійкі кустарі чинили опір. Споконвічне властиве майстрам прагнення до індивідуальності витіснялося новими цінностями: колективна праця, колективне майно тощо.Встановлено, що високий податковий тиск, фактична монополізація шкіряної сировини державою та тотальний контроль над кустарним промислом призвели до появи тіньового виробництва. Радянська влада широко застосовувала різноманітні методи для виявлення та покарання кустарів, які приховували свій промисел: переслідування і цькування, навішування ярликів «куркуль», «спекулянт», позбавлення громадянських прав, арешти, вилучення майна, засобів виробництва, сировини тощо. Однак недостатнє забезпечення населення товарами державної шкіряної промисловості зумовило попит на кустарні вироби, тому нелегальний шкіряний промисел в окремих регіонах Середньої Наддніпрянщини проіснував до 60-х років ХХ ст. Зазначено, що приховане кустарництво не лише допомагало кустарям та їхнім сім'ям вижити у часи соціальних потрясінь, але й стало своєрідною формою їх спротиву державній політиці витіснення приватного виробника з господарського ринку країни. ; The article is devoted to the transformation of the tanning handicraft industry in the conditions of establishment and further development of the Soviet statehood in the early and mid-twentieth century. The author examines relations between manufacturers, customers and controlling authorities, and also focuses on a new image of a craftsman – not a manufacturer of goods and a good master but a social "enemy" due to class and wealth disparities. A number of legislative documents regulating handicraft tanning industry in 1919–the 1950s are described, and such new forms of labor organization as co-operative craft societies and workshops, labor communities are considered. The author reveals that poor craftsmen used to be the most active in cooperation, while wealthy masters opposed to this process. The masters' long-established strive to exercise their personality was pushed out by such new values as collective labor, collective property, etc.It is established that high taxation and almost complete monopolization of rawstock by the state, as well as total control over the tanning handicraft industry, led to illegal manufacturing. Soviet authorities used different ways to disclose and punish "shadow" craftsmen: persecution, stigmatizing as "kurkul" and "speculator", deprivation of civil rights, detention under arrest, confiscation of property, equipment, raw materials, etc. However, the insufficient produce of the state tanning and leather industry raised demands for the handicraft goods. For this reason, the illegal tanning handicraft industry had existed in some regions of the researched territory till the 1960s. The author emphasizes that illegal handicraft industry appeared to be for craftsmen and their families not only the way to survive but also a particular form of opposition to the state policy aimed to remove private manufacturers from the state economic sector.
У статті досліджено трансформацію шкіряного кустарного промислу в умовах нових історичних реалій – встановлення і розвитку радянської державності (початок – перша половина ХХ ст.). Увага автора сфокусована на взаємозв'язках між виробниками, споживачами та контролюючими органами, новому трактуванні образу кустаря не як виробника матеріальних благ, майстра, господаря, а як «ворога» на основі майнової та класової нерівності.Розглянуто низку законодавчих документів, які регламентували діяльність шкіряної кустарної промисловості у 1919 – 1950-х рр. Висвітлено нові форми організації праці кустарів: кооператив, трудова комуна, артіль, майстерня. Досліджено, що найактивніше до кооперування залучалася бідняцька частина кустарів; економічно стійкі кустарі чинили опір. Споконвічне властиве майстрам прагнення до індивідуальності витіснялося новими цінностями: колективна праця, колективне майно тощо.Встановлено, що високий податковий тиск, фактична монополізація шкіряної сировини державою та тотальний контроль над кустарним промислом призвели до появи тіньового виробництва. Радянська влада широко застосовувала різноманітні методи для виявлення та покарання кустарів, які приховували свій промисел: переслідування і цькування, навішування ярликів «куркуль», «спекулянт», позбавлення громадянських прав, арешти, вилучення майна, засобів виробництва, сировини тощо. Однак недостатнє забезпечення населення товарами державної шкіряної промисловості зумовило попит на кустарні вироби, тому нелегальний шкіряний промисел в окремих регіонах Середньої Наддніпрянщини проіснував до 60-х років ХХ ст. Зазначено, що приховане кустарництво не лише допомагало кустарям та їхнім сім'ям вижити у часи соціальних потрясінь, але й стало своєрідною формою їх спротиву державній політиці витіснення приватного виробника з господарського ринку країни. ; The article is devoted to the transformation of the tanning handicraft industry in the conditions of establishment and further development of the Soviet statehood in the early and mid-twentieth century. The author examines relations between manufacturers, customers and controlling authorities, and also focuses on a new image of a craftsman – not a manufacturer of goods and a good master but a social "enemy" due to class and wealth disparities. A number of legislative documents regulating handicraft tanning industry in 1919–the 1950s are described, and such new forms of labor organization as co-operative craft societies and workshops, labor communities are considered. The author reveals that poor craftsmen used to be the most active in cooperation, while wealthy masters opposed to this process. The masters' long-established strive to exercise their personality was pushed out by such new values as collective labor, collective property, etc.It is established that high taxation and almost complete monopolization of rawstock by the state, as well as total control over the tanning handicraft industry, led to illegal manufacturing. Soviet authorities used different ways to disclose and punish "shadow" craftsmen: persecution, stigmatizing as "kurkul" and "speculator", deprivation of civil rights, detention under arrest, confiscation of property, equipment, raw materials, etc. However, the insufficient produce of the state tanning and leather industry raised demands for the handicraft goods. For this reason, the illegal tanning handicraft industry had existed in some regions of the researched territory till the 1960s. The author emphasizes that illegal handicraft industry appeared to be for craftsmen and their families not only the way to survive but also a particular form of opposition to the state policy aimed to remove private manufacturers from the state economic sector.
The modern typologies of Euroscepticism, which are developed by researchers, are explored in the article. Among of the researchers are Paul Taggart, Alex Szczerbiak, Sofia Vasilopoulou, Søren Riishøj, Catharina Sørensen, Marcel Lubbers, and Peer Scheepers, Clive H. Church, and Alexandra Gissa. The author focuses on some of the problem aspects of the investigated typologies.For instance, the classic typology of Hard & Soft P. Taggart and A. Szczerbiak is too extensive and is considered to be partially obsolete because does not fully reflect the reality of contemporary Euroscepticism. S. Vasilopoulou admits a collision of the positions of the Eurosceptic parties when she described the "conditional" type of Euroscepticism: on the one hand, they approve of only intergovernmental cooperation at the EU level and do not recognize the supranational functions of its bodies. On the other hand, they are ready to accept the EU in the tighter and deeper form of existence – a confederation that unequivocally implies the presence of supranational bodies, joint defence and so on.The typology of S. Riishøj has no specific framework, according to which the logic of typologization would be understood. The researcher touches upon national societies, identities, geopolitics, political institutions, European institutions, and the notion of functional Eurorealism. As a result, this attempt demonstrates the scale of the reasons for the emergence of Euroscepticism, and then the possible variations of its types, but not vice versa. Similar contradictions exist in other analysed typologies of Euroscepticism.In addition, the author found out that most scholars form the typologies of Euroscepticism, using absolutely different criteria: the degree of opposition of the EU; causes of creation, attitude to the EU and European integration processes; attitude towards the EU membership; aspect of benefit (political/eco- nomic); on the basis of public, party and state discourses, etc.However, as it is stated in the article, in spite of such a variety of typologies and types of Euroscepticism, most of them have common content features: political, economic, and feature of principle.The author also formed two types of Euroscepticism – moderate and radical, based on a preliminary study of supporters of Euroscepticism in the UK, France, and Germany.According to the first type, Eurosceptics criticized and questioned activities of the EU, its institutions, etc., but they are ready to compromise on most of the controversial issues. Therefore, such Euroscepticism is usually constructive at the same time. According to the second type, Eurosceptics is more aggressive and, as a rule, uncompromisingly set against the idea of united Europe, the enlargement of the EU, the existence of a common currency and, in general, the membership of their country in it, and so on.The author concluded that, at present, there is no the only and generally accepted typology, which could be used constantly in exploring the phenomenon under study. The scientific search for the general typology of Euroscepticism continues. ; У статті досліджено сучасні типології євроскептицизму та проаналізовано їх дискусійні аспекти. З'ясовано, що практично всі типології євроскептицизму мають три спільні змістовні риси: політичну, економічну та рису принципової позиції. Також автор пропонує власну типологію євроскептицизму, відповідно до якої він виділяє радикальний і поміркований євроскептицизм.
The origins of the scientific reflection of modernization as a social phenomenon date back to the 19th century, the time of the formation of evolutionary theory, which was reflected in the works of O. Cont, E. Durkheim, G. Spencer, K. Marx, etc. On the right remark of modern foreign scientists, the modernization theory – is «the phase that has in sociology and theory of the evolution been completed». Modernization, which at one time was interpreted as the emergence of a «new civilization model», forms the vector of transition from survival values to the values of selfrealization, to the further human development, which underlies a powerful emancipation potential.Modernization in the broadest sense is considered as a process of modernizing and improvement of all spheres of social relations; in the narrow one – as a complex set of transformations, which the social system experiences on the way of the evolution from the traditional agrarian society to the urbanized industrial one. The variety of historical experience in the modernization of societies that were (are) at various stages of civilization development, or have significant differences in culture and traditions, question the possibility of a global generalization, the definition of a stable set of institutions, structures, rules or procedures within a unified theory, the deduction of the common patterns that would serve as a benchmark for all countries and peoples. . The proof of this – are the unsuccessful attempts to develop a universal theory of modernization, based on the conceptual foundations of evolutionism by scientists in the second half of the 20th century.The development of the modernization theory started after the Second World War and disseminated in the 1950s–1960s. It should be emphasized that there was no single theory of modernization, even in the 1950s–1960s. As the researchers point out, it was rather a powerful intellectual movement. In its evolution, the modernization theory has conditionally passed three stages: 50–60, 60–70s and 80–90s of the 20th century. The liberalization of political practice and the modernization theory led to a reassessment of the idea of universal progress in historical evolution; to rethink the model of the development of civilizations, the concepts of «modernity» and «traditionalism». All this together contributed to expanding the boundaries of research and taking into account the influence of not only the center on the periphery, but also the periphery on the center.The main thing that one managed to overcome was stereotypical ideas about the civilization mission of the West in relation to other parts of the world, as well as to realize that the future of mankind is the harmonious combination and coexistence of different cultures that are being developed in accordance with its inherent trajectories of social development, rather than in a predetermined direction. Modern science is increasingly focused on the study of unique, critical, bifurcation and other nonlinear processes, where exclusive, to some extent, random events begin to play a special role that becomes relevant to macroevolution, changing the course of human evolution. The suddenness of the social changes taking place in a globalized world does not allow us to confidently determine the perspective models of countries and nations future development. Globalization, like any large-scale process, changes the usual way of life, and, along with many benefits, has painful consequences for some social groups. Globalization, according to modern scientists, «can't be regarded as an ordinary linear scheme, at least because it in its existence holds both development and destruction at the same time». In addition, there are new challenges that require fundamentally new approaches to their solution. ; The origins of the scientific reflection of modernization as a social phenomenon date back to the 19th century, the time of the formation of evolutionary theory, which was reflected in the works of O. Cont, E. Durkheim, G. Spencer, K. Marx, etc. On the right remark of modern foreign scientists, the modernization theory – is «the phase that has in sociology and theory of the evolution been completed». Modernization, which at one time was interpreted as the emergence of a «new civilization model», forms the vector of transition from survival values to the values of selfrealization, to the further human development, which underlies a powerful emancipation potential.Modernization in the broadest sense is considered as a process of modernizing and improvement of all spheres of social relations; in the narrow one – as a complex set of transformations, which the social system experiences on the way of the evolution from the traditional agrarian society to the urbanized industrial one. The variety of historical experience in the modernization of societies that were (are) at various stages of civilization development, or have significant differences in culture and traditions, question the possibility of a global generalization, the definition of a stable set of institutions, structures, rules or procedures within a unified theory, the deduction of the common patterns that would serve as a benchmark for all countries and peoples. . The proof of this – are the unsuccessful attempts to develop a universal theory of modernization, based on the conceptual foundations of evolutionism by scientists in the second half of the 20th century.The development of the modernization theory started after the Second World War and disseminated in the 1950s–1960s. It should be emphasized that there was no single theory of modernization, even in the 1950s–1960s. As the researchers point out, it was rather a powerful intellectual movement. In its evolution, the modernization theory has conditionally passed three stages: 50–60, 60–70s and 80–90s of the 20th century. The liberalization of political practice and the modernization theory led to a reassessment of the idea of universal progress in historical evolution; to rethink the model of the development of civilizations, the concepts of «modernity» and «traditionalism». All this together contributed to expanding the boundaries of research and taking into account the influence of not only the center on the periphery, but also the periphery on the center.The main thing that one managed to overcome was stereotypical ideas about the civilization mission of the West in relation to other parts of the world, as well as to realize that the future of mankind is the harmonious combination and coexistence of different cultures that are being developed in accordance with its inherent trajectories of social development, rather than in a predetermined direction. Modern science is increasingly focused on the study of unique, critical, bifurcation and other nonlinear processes, where exclusive, to some extent, random events begin to play a special role that becomes relevant to macroevolution, changing the course of human evolution. The suddenness of the social changes taking place in a globalized world does not allow us to confidently determine the perspective models of countries and nations future development. Globalization, like any large-scale process, changes the usual way of life, and, along with many benefits, has painful consequences for some social groups. Globalization, according to modern scientists, «can't be regarded as an ordinary linear scheme, at least because it in its existence holds both development and destruction at the same time». In addition, there are new challenges that require fundamentally new approaches to their solution.
The origins of the scientific reflection of modernization as a social phenomenon date back to the 19th century, the time of the formation of evolutionary theory, which was reflected in the works of O. Cont, E. Durkheim, G. Spencer, K. Marx, etc. On the right remark of modern foreign scientists, the modernization theory – is «the phase that has in sociology and theory of the evolution been completed». Modernization, which at one time was interpreted as the emergence of a «new civilization model», forms the vector of transition from survival values to the values of selfrealization, to the further human development, which underlies a powerful emancipation potential.Modernization in the broadest sense is considered as a process of modernizing and improvement of all spheres of social relations; in the narrow one – as a complex set of transformations, which the social system experiences on the way of the evolution from the traditional agrarian society to the urbanized industrial one. The variety of historical experience in the modernization of societies that were (are) at various stages of civilization development, or have significant differences in culture and traditions, question the possibility of a global generalization, the definition of a stable set of institutions, structures, rules or procedures within a unified theory, the deduction of the common patterns that would serve as a benchmark for all countries and peoples. . The proof of this – are the unsuccessful attempts to develop a universal theory of modernization, based on the conceptual foundations of evolutionism by scientists in the second half of the 20th century.The development of the modernization theory started after the Second World War and disseminated in the 1950s–1960s. It should be emphasized that there was no single theory of modernization, even in the 1950s–1960s. As the researchers point out, it was rather a powerful intellectual movement. In its evolution, the modernization theory has conditionally passed three stages: 50–60, 60–70s and 80–90s of the 20th century. The liberalization of political practice and the modernization theory led to a reassessment of the idea of universal progress in historical evolution; to rethink the model of the development of civilizations, the concepts of «modernity» and «traditionalism». All this together contributed to expanding the boundaries of research and taking into account the influence of not only the center on the periphery, but also the periphery on the center.The main thing that one managed to overcome was stereotypical ideas about the civilization mission of the West in relation to other parts of the world, as well as to realize that the future of mankind is the harmonious combination and coexistence of different cultures that are being developed in accordance with its inherent trajectories of social development, rather than in a predetermined direction. Modern science is increasingly focused on the study of unique, critical, bifurcation and other nonlinear processes, where exclusive, to some extent, random events begin to play a special role that becomes relevant to macroevolution, changing the course of human evolution. The suddenness of the social changes taking place in a globalized world does not allow us to confidently determine the perspective models of countries and nations future development. Globalization, like any large-scale process, changes the usual way of life, and, along with many benefits, has painful consequences for some social groups. Globalization, according to modern scientists, «can't be regarded as an ordinary linear scheme, at least because it in its existence holds both development and destruction at the same time». In addition, there are new challenges that require fundamentally new approaches to their solution. ; The origins of the scientific reflection of modernization as a social phenomenon date back to the 19th century, the time of the formation of evolutionary theory, which was reflected in the works of O. Cont, E. Durkheim, G. Spencer, K. Marx, etc. On the right remark of modern foreign scientists, the modernization theory – is «the phase that has in sociology and theory of the evolution been completed». Modernization, which at one time was interpreted as the emergence of a «new civilization model», forms the vector of transition from survival values to the values of selfrealization, to the further human development, which underlies a powerful emancipation potential.Modernization in the broadest sense is considered as a process of modernizing and improvement of all spheres of social relations; in the narrow one – as a complex set of transformations, which the social system experiences on the way of the evolution from the traditional agrarian society to the urbanized industrial one. The variety of historical experience in the modernization of societies that were (are) at various stages of civilization development, or have significant differences in culture and traditions, question the possibility of a global generalization, the definition of a stable set of institutions, structures, rules or procedures within a unified theory, the deduction of the common patterns that would serve as a benchmark for all countries and peoples. . The proof of this – are the unsuccessful attempts to develop a universal theory of modernization, based on the conceptual foundations of evolutionism by scientists in the second half of the 20th century.The development of the modernization theory started after the Second World War and disseminated in the 1950s–1960s. It should be emphasized that there was no single theory of modernization, even in the 1950s–1960s. As the researchers point out, it was rather a powerful intellectual movement. In its evolution, the modernization theory has conditionally passed three stages: 50–60, 60–70s and 80–90s of the 20th century. The liberalization of political practice and the modernization theory led to a reassessment of the idea of universal progress in historical evolution; to rethink the model of the development of civilizations, the concepts of «modernity» and «traditionalism». All this together contributed to expanding the boundaries of research and taking into account the influence of not only the center on the periphery, but also the periphery on the center.The main thing that one managed to overcome was stereotypical ideas about the civilization mission of the West in relation to other parts of the world, as well as to realize that the future of mankind is the harmonious combination and coexistence of different cultures that are being developed in accordance with its inherent trajectories of social development, rather than in a predetermined direction. Modern science is increasingly focused on the study of unique, critical, bifurcation and other nonlinear processes, where exclusive, to some extent, random events begin to play a special role that becomes relevant to macroevolution, changing the course of human evolution. The suddenness of the social changes taking place in a globalized world does not allow us to confidently determine the perspective models of countries and nations future development. Globalization, like any large-scale process, changes the usual way of life, and, along with many benefits, has painful consequences for some social groups. Globalization, according to modern scientists, «can't be regarded as an ordinary linear scheme, at least because it in its existence holds both development and destruction at the same time». In addition, there are new challenges that require fundamentally new approaches to their solution.
The article analyzes the importance of political values for forming the tradition of private law in general and in Ukraine in particular. In the course of the study, attention is drawn to the fact that the concept of private law is inherent in a democratic society and cannot be fully developed in an authoritarian or similar to it society. Features of Ukrainian political values are determined by Ukraine's belonging to the frontier civilization. On the one hand, the recognition of such values as freedom, human rights, the Constitution, legality, civil society, etc., allegedly, does not cause doubt for Ukrainian jurists. At the same time, polls show that about two-thirds of Ukrainians are ready to hand over to the president-elect both the legislature and the executive power. Sociologists warn of the danger of chaos and disorganization, because most Ukrainians associate success not with the activities of state institutions, the efficiency of business or society, but only with a new person who has come to power. The immaturity of the political values of Ukrainians is also reflected in the fact that there is still no real political system in Ukraine. Therefore, in the elections, everyone goes left and then pursues the right policy. Experts explain this by saying that social-democratic politics is only possible in relatively prosperous societies, and in the poor, like Ukraine, for the country to get rich, politics must be right. This policy opens the way for businesses, allows them to redistribute less and invest more in business development. But the needy class wants taxes to be higher and business to be lower. Both supported the Party "Sluga narodu", but it would not be able to pursue politics while reducing taxes and raising benefits at the same time. The belief of a large part of Ukrainians in the possibility of unfulfilled policy, their willingness to yield for the sake of the Constitution and legality, gives grounds for questioning such values as democratic elections, social initiative and so on. Given these circumstances, the article emphasizes the need to take into account while recoding (updating) of civil law values the meaning of political values, as well as the elimination of conflicts of private and public values, without which the recoding of civil law cannot be successful. ; В статье анализируется значение политических ценностей для формирования традиции частного права в целом и в Украине в частности. В процессе исследования обращается внимание на то, что концепт частного права свойственен демократическому обществу и не может полноценно развиваться в условиях общества авторитарного или тяготеющего к авторитарному. Подчеркивается необходимость учета при рекодификации (обновлении) гражданского законодательства значения политических ценностей, а также устранение коллизии частных и публичных ценностей, без чего рекодификация гражданского законодательства не может быть успешной. ; У статті аналізується значення політичних цінностей для формування традиції приватного права взагалі та в Україні зокрема. У процесі дослідження звертається увага на те, що концепт приватного права є властивим демократичному суспільству і не може повноцінно розвиватися в умовах суспільства авторитарного або такого, що тяжіє до авторитарного. Наголошується на необхідності врахування під час рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства значення політичних цінностей, а також усунення колізії приватних та публічних цінностей, без чого рекодифікація цивільного законодавства не може бути успішною.
The article presents an analysis of the risk concepts of N. Luhmann, U. Beck, E. Giddens in the context of deep research of modern societies from the standpoint of systemic and culturological paradigms. Objective and subjective dimensions of risks are considered in conjunction with the transformations of society in the global era. In an objective measurement is going strong universalization of risk in connection with the emergence of new varieties of global catastrophes; globalization of risk (expansion of risk areas for large segments of mankind); institutionalization of risk through the creation of various organizations (investment markets, stock exchanges, insurance, etc.); risk susceptibility: the emergence or intensification of risk as a by-product of human activity. In subjective measurement among individuals have been observed stable increase of the fear of risks (risks as a great test for humanity) caused by the societal complication and development of science and technology. Globalization is also a multidimensional phenomenon, in particular, there are distinguished objective, subjective, communicative and other dimensions. Among the main characteristics of this phenomenon are: territoriality and timelessness; the dialectic of global and local; hybridization and fragmentation. If, at the beginning, globalization was associated with internationalization, then, at the present stage, one of the most important tendencies of globalization is transnationalization, which leads to the emergence of transnational spaces. Transnational power should be understood primarily as a virtual space that provides strategic prospects in the national space. But, along with this, transnational power spheres interfere practically in all nationalstate power spheres. Transnationalization, uncertainty of the political system in a global society are factors that lead to growth of riskiness in a living space, while a trust becomes a means of overcoming uncertainty and reducing this risk. Globalization is a multiplier of risks generated by the transformation processes within the country; the balance of trust / distrust in a society determines the country's competitiveness in a global space. ; У статті аналізуються концепції ризику Н.Лумана, У.Бека, Е.Гіденса у контексті дослідження модерних суспільств з позицій системної та культурологічної парадигм. Об'єктивний та суб'єктивний виміри ризиків розглядаються у взаємозв'язку з трансформаціями суспільства у глобальну добу. В об'єктивному вимірі відбувається універсалізація ризику у зв'язку із виникненням нових різновидів глобальних катастроф; глобалізація ризику (розширення сфер ризику на великі сегменти людства); інституціоналізація ризику через створення різних організацій (інвестиційні ринки, біржі, страхування тощо); зростання схильності до ризику: поява чи інтенсифікація ризику як побічного результату людської діяльності У суб'єктивному вимірі спостерігається зростання остраху перед ризиками серед індивідів (ризики як великий іспит для людства) внаслідок ускладнення суспільства та розвитку науки та технологій. Глобалізація також є багатовимірним явищем, зокрема виділяють об'єктивний, суб'єктний, комунікативний та інші виміри. Серед основних характеристик цього феномену називають: детериторіальність та позачасність; діалектика глобального та локального; гібридизація та фрагментація. Якщо на початку глобалізація була пов'язана з інтернаціоналізацією, то на сучасному етапі однією з найсуттєвіших тенденцій глобалізації є транснаціоналізація, що призводить до виникнення транснаціональних просторів. Транснаціональний владний простір слід розуміти насамперед як віртуальний простір, що надає стратегічні перспективии у національному просторі. Але, разом з цим, транснаціональні владні сфери втручаються практично у всі національно-державні простори влади. Транснаціоналізація, невизначеність політичної системи глобального суспільства є чинниками, що призводять до зростання ризикогенності життєвого середовища, а довіра – засобом протидії невпевненості та зменшення його ризикогенності. Глобалізація є мультиплікатором ризиків, породжуваних трансформаційними процесами усередині країни; баланс довіри/недовіри у суспільстві визначає конкурентоспроможність країни у глобальному просторі.
The article presents an analysis of the risk concepts of N. Luhmann, U. Beck, E. Giddens in the context of deep research of modern societies from the standpoint of systemic and culturological paradigms. Objective and subjective dimensions of risks are considered in conjunction with the transformations of society in the global era. In an objective measurement is going strong universalization of risk in connection with the emergence of new varieties of global catastrophes; globalization of risk (expansion of risk areas for large segments of mankind); institutionalization of risk through the creation of various organizations (investment markets, stock exchanges, insurance, etc.); risk susceptibility: the emergence or intensification of risk as a by-product of human activity. In subjective measurement among individuals have been observed stable increase of the fear of risks (risks as a great test for humanity) caused by the societal complication and development of science and technology. Globalization is also a multidimensional phenomenon, in particular, there are distinguished objective, subjective, communicative and other dimensions. Among the main characteristics of this phenomenon are: territoriality and timelessness; the dialectic of global and local; hybridization and fragmentation. If, at the beginning, globalization was associated with internationalization, then, at the present stage, one of the most important tendencies of globalization is transnationalization, which leads to the emergence of transnational spaces. Transnational power should be understood primarily as a virtual space that provides strategic prospects in the national space. But, along with this, transnational power spheres interfere practically in all nationalstate power spheres. Transnationalization, uncertainty of the political system in a global society are factors that lead to growth of riskiness in a living space, while a trust becomes a means of overcoming uncertainty and reducing this risk. Globalization is a multiplier of risks generated by the transformation processes within the country; the balance of trust / distrust in a society determines the country's competitiveness in a global space. ; У статті аналізуються концепції ризику Н.Лумана, У.Бека, Е.Гіденса у контексті дослідження модерних суспільств з позицій системної та культурологічної парадигм. Об'єктивний та суб'єктивний виміри ризиків розглядаються у взаємозв'язку з трансформаціями суспільства у глобальну добу. В об'єктивному вимірі відбувається універсалізація ризику у зв'язку із виникненням нових різновидів глобальних катастроф; глобалізація ризику (розширення сфер ризику на великі сегменти людства); інституціоналізація ризику через створення різних організацій (інвестиційні ринки, біржі, страхування тощо); зростання схильності до ризику: поява чи інтенсифікація ризику як побічного результату людської діяльності У суб'єктивному вимірі спостерігається зростання остраху перед ризиками серед індивідів (ризики як великий іспит для людства) внаслідок ускладнення суспільства та розвитку науки та технологій. Глобалізація також є багатовимірним явищем, зокрема виділяють об'єктивний, суб'єктний, комунікативний та інші виміри. Серед основних характеристик цього феномену називають: детериторіальність та позачасність; діалектика глобального та локального; гібридизація та фрагментація. Якщо на початку глобалізація була пов'язана з інтернаціоналізацією, то на сучасному етапі однією з найсуттєвіших тенденцій глобалізації є транснаціоналізація, що призводить до виникнення транснаціональних просторів. Транснаціональний владний простір слід розуміти насамперед як віртуальний простір, що надає стратегічні перспективии у національному просторі. Але, разом з цим, транснаціональні владні сфери втручаються практично у всі національно-державні простори влади. Транснаціоналізація, невизначеність політичної системи глобального суспільства є чинниками, що призводять до зростання ризикогенності життєвого середовища, а довіра – засобом протидії невпевненості та зменшення його ризикогенності. Глобалізація є мультиплікатором ризиків, породжуваних трансформаційними процесами усередині країни; баланс довіри/недовіри у суспільстві визначає конкурентоспроможність країни у глобальному просторі.
The article is devoted to highlighting the general features of different systems of civil service organization. The relevance of the study is due to the fact that Ukraine's participation in globalization and European integration processes reflects the need to study the experience of states that make up the Western legal tradition, which should focus on civil service systems, based on the tasks of the state in democratic societies. Ukraine. It is noted that in the postmodern era there is a need to rethink the classical models of civil service organization, analysis of modern systems of such organization and the formulation of generalized conclusions, their systematization. The purpose of the article is to systematize and generalize the various systems of civil service organization: classical, mixed and modern, available in the European political space. The focus is on the identification of three classic systems of civil service organization that are immanent to the states of the European community: career, job and mixed. The prevalence of the career model in these states is indicated, however, the states do not focus on the characteristics of such a model, using the contamination of individual features of each of these systems. There are such features of the career system of the civil service as strict compliance with the statutory requirements as a condition for career growth of the employee; disregard for experience in the private sector; features of remuneration and pension provision of civil servants; regulation of subordination relations; normative consolidation of rules of conduct for civil servants, etc. The defining feature of the modernization model of the civil service is the management of purely public interests and demands. The transient model assumes belonging to models with open orientation. The postmodernist model is an excellent vision, illuminating a new categorical apparatus (individual values, humanistic principles, openness). A characteristic feature of the mixed model is the contractual relationship between a public employee and a government agency. The significance of the main provisions and conclusions of the study is determined by the possibility of their use in public administration in Ukraine. ; Стаття присвячена висвітленню загальних рис різних систем організації державної служби. Актуальність дослідження обумовлюється тим, що участь України в глобалізаційних та євроінтеграційних процесах відображає необхідність вивчення досвіду держав, що складають західну правову традицію, акцент якої має бути зосереджено на системах організації державної служби, виходячи з завдань держави в демократичних суспільствах та перманентному реформуванню сфери публічного адміністрування в Україні. Зазначається, що в умовах епохи постмодерну виникає необхідність переосмислення класичних моделей організації державної служби, аналіз сучасних систем такої організації та формулювання узагальнених висновків, їх систематизації. Мета статті полягає у систематизації і узагальненні різних систем організації державної служби: класичних, змішаних та сучасних, що наявні в європейському політичному просторі. Зосереджено увагу на виокремленні таких трьох класичних систем організації державної служби, що іманентні державам європейської спільноти: кар'єрній, посадовій та змішаній. Вказується на превалюванні в цих державах кар'єрної моделі, однак, при цьому держави не орієнтуються на характеристики такої моделі, використовуючи контамінацію окремих рис кожної з названих систем. Виокремлюються такі ознаки кар'єристської системи державної служби як неухильне виконання статутних вимог як умова кар'єрного зростання службовця; неурахування досвіду роботи в недержавній сфері; особливості оплати праці та пенсійного забезпечення державного службовця; регламентування відносин субординації; нормативне закріплення правил поведінки державного службовця та ін. Визначальною рисою модернізаційної моделі державної служби є керівництво суто суспільними інтересами та запитами. Транзиторна модель передбачає приналежність до моделей з відкритою орієнтацією. Відмінним баченням виступає постмодерністська модель, висвітлює новий категоріальний апарат (індивідуальні цінності, гуманістичні принципи, відкритість). Характерною особливістю змішаної моделі є контрактні відносини між публічним працівником і державною установою. Значимість основних положень і висновків дослідження визначається можливістю їх використання в публічному адмініструванні в Україні.
The article is devoted to highlighting the general features of different systems of civil service organization. The relevance of the study is due to the fact that Ukraine's participation in globalization and European integration processes reflects the need to study the experience of states that make up the Western legal tradition, which should focus on civil service systems, based on the tasks of the state in democratic societies. Ukraine. It is noted that in the postmodern era there is a need to rethink the classical models of civil service organization, analysis of modern systems of such organization and the formulation of generalized conclusions, their systematization. The purpose of the article is to systematize and generalize the various systems of civil service organization: classical, mixed and modern, available in the European political space. The focus is on the identification of three classic systems of civil service organization that are immanent to the states of the European community: career, job and mixed. The prevalence of the career model in these states is indicated, however, the states do not focus on the characteristics of such a model, using the contamination of individual features of each of these systems. There are such features of the career system of the civil service as strict compliance with the statutory requirements as a condition for career growth of the employee; disregard for experience in the private sector; features of remuneration and pension provision of civil servants; regulation of subordination relations; normative consolidation of rules of conduct for civil servants, etc. The defining feature of the modernization model of the civil service is the management of purely public interests and demands. The transient model assumes belonging to models with open orientation. The postmodernist model is an excellent vision, illuminating a new categorical apparatus (individual values, humanistic principles, openness). A characteristic feature of the mixed model is the contractual relationship between a public employee and a government agency. The significance of the main provisions and conclusions of the study is determined by the possibility of their use in public administration in Ukraine. ; Стаття присвячена висвітленню загальних рис різних систем організації державної служби. Актуальність дослідження обумовлюється тим, що участь України в глобалізаційних та євроінтеграційних процесах відображає необхідність вивчення досвіду держав, що складають західну правову традицію, акцент якої має бути зосереджено на системах організації державної служби, виходячи з завдань держави в демократичних суспільствах та перманентному реформуванню сфери публічного адміністрування в Україні. Зазначається, що в умовах епохи постмодерну виникає необхідність переосмислення класичних моделей організації державної служби, аналіз сучасних систем такої організації та формулювання узагальнених висновків, їх систематизації. Мета статті полягає у систематизації і узагальненні різних систем організації державної служби: класичних, змішаних та сучасних, що наявні в європейському політичному просторі. Зосереджено увагу на виокремленні таких трьох класичних систем організації державної служби, що іманентні державам європейської спільноти: кар'єрній, посадовій та змішаній. Вказується на превалюванні в цих державах кар'єрної моделі, однак, при цьому держави не орієнтуються на характеристики такої моделі, використовуючи контамінацію окремих рис кожної з названих систем. Виокремлюються такі ознаки кар'єристської системи державної служби як неухильне виконання статутних вимог як умова кар'єрного зростання службовця; неурахування досвіду роботи в недержавній сфері; особливості оплати праці та пенсійного забезпечення державного службовця; регламентування відносин субординації; нормативне закріплення правил поведінки державного службовця та ін. Визначальною рисою модернізаційної моделі державної служби є керівництво суто суспільними інтересами та запитами. Транзиторна модель передбачає приналежність до моделей з відкритою орієнтацією. Відмінним баченням виступає постмодерністська модель, висвітлює новий категоріальний апарат (індивідуальні цінності, гуманістичні принципи, відкритість). Характерною особливістю змішаної моделі є контрактні відносини між публічним працівником і державною установою. Значимість основних положень і висновків дослідження визначається можливістю їх використання в публічному адмініструванні в Україні.
Problem setting. Ethnic communities such as the diaspora are formed on the basis of national consolidation processes farfrom the historical homeland. The main question they needto address is how to successfully integrate into an innocent ethnic environment while maintaining their identity? The study of the phenomenon of the ukrainian diaspora is quite relevant. First, ways of preserving and developing ethnic identity in a non-ethnic environment are needed. Secondly, it is important to find out the role of the diaspora in the life of the ukrainian people and to analyze the mechanisms of Ukraine s support for its compatriots abroad.Recent research and publications analysis. The current stage of the diaspora phenomenon is being studied in many directions: the definition of the concept, its analysis as a historical phenomenon, typology andfunctions ofdiasporas, social life of the ukrainian diaspora, tendencies of its development.Paper object. Investigation of such phenomenon as diaspora, identification offorms ofpreservation of national identity of members of ukrainian diaspora, analysis of ways of mutual influence of ukrainian diaspora and Ukraine.Paper main body Diasporas usually arose from forced evictions, war, evacuation, escape from political persecution and various forms of discrimination. The reasons for the formation of diasporas were also certain economic processes, in particular, labor migration.The Diaspora is a part ofan ethnic group that, due to different historical circumstances, has found itself outside its ethnic homeland, but retains its ethnic and religious identity, the idea of a common historical origin, a common interest, cultural values, aspirations and social solidarity. Formative and derivative features of the diaspora can be distinguished. The first assumes that this ethnic community emerges outside its homeland as a result of various migrations and, due to its unwillingness (inability) to fully assimilate into non-ethnic societies, retains its ethnic identity (culture, language, traditions, etc.). The derivative features are the emergence ofinstitutions for the preservation, reproduction and development of the diaspora, the emergence of interactions with the country of residence and the country of origin.Diasporas play a very important role in the ethno-national processes of society. Their main functions are cultural, protection and support, social, economic, political.The ukrainian diaspora is one of the largest in the world. According to the World Congress of Ukrainians, its number is up to 20 million people. The largest number of foreign ukrainians are located in Canada and the United States. These powerful and influential diasporas not only retain their ethnic identity, but also help Ukraine by creating a dignified image and promoting its interests in the world.Conclusions of the research The situation in which the diasporas are and is quite difficult. This is due to the fact that one of the main difficulties is the ability of members of the diaspora not to undergo complete assimilation, to dissolve themselves in the culture of another country, to preserve their ethnic identity. The main forms of identity preservation are cultural, educational, media, and political. There is a close relationship between the diaspora and the homeland. ; Рассмотрено понятие и основные характеристики феномена диаспоры. Раскрыто содержание основных функций диаспоры в этнонациональных процессах общества. Представлены модели взаимодействия государства с диаспорами. Приведены формы сохранения этнической идентичности зарубежных украинцев на примере диаспор Канады и США. ; Розглянуто поняття та основні характеристики феномена діаспори. Розкрито зміст головних функцій діаспори в етнонаціональних процесах суспільства. Представлені моделі взаємодії держави з діаспорами. Наведено форми збереження етнічної ідентичності закордонних українців на прикладі діаспор Канади та США.
The article identifies the political, economic, socio-cultural and educational factors influencing the development of adult vocational education in Central and Eastern Europe. The directions of theoretical research in the field of adult vocational education have been clarified. They are: the definition of philosophical approaches in the study of vocational education of adults; development of didactic and methodological concepts of adult vocational education; socio-diagnostic issues of adult vocational education as a component of the national vocational education system; formulation of the purpose of professional education of adults and definition of its tasks; determining the content of adult professional education, which reflected the need to develop both professional skills and abilities, as well as intellectual and emotional spheres of man; the political significance of the development of adult vocational education. At the time of the study, there were two forms of adult vocational education. They are: formal and nonformal. The content, forms and methods of adult education were generalized. Areas of adult vocational education were identified. They are bourgeois-liberal, denominational, vocational, pedagogical, management training. Vocational education of adults combined a professional component (study of foreign languages, psychology, sociology, basics of trade, accounting, engineering, technical disciplines, agronomy, science, art and art, shoemaking, etc.) and general education component (compensatory education, general cultural and social development, labor education, civic and political education, health education). Non-formal vocational education has also been actively developed. Non-formal education through social clubs, trade unions and societies, youth, women's, craft and labor associations has been implemented. Some shortcomings in the development of adult vocational education have been identified. They are: andragogical research was subjective and based on the personal experience of scientists; theoretical knowledge was deprived of generalizations, definitions, evaluations and comparisons, performed a descriptive function; politicization and oversaturation with ideological propaganda; imperfect regulatory framework.Keywords: adult education, professional adult education, content of education, forms and methods of teaching, Central and Eastern European countries. ; У статті визначено політико-економічні, соціокультурні й освітні чинники, які впливали на розвиток професійної освіти дорослих в означений час у країнах Центральної та Східної Європи. Проаналізовано напрями теоретичних розвідок у галузі професійної освіти дорослих: визначення філософських підходів у вивченні професійної освіти дорослих; розробка дидактичних і методологічних концепцій професійної освіти дорослих; соціально-діагностичні питання професійної освіти дорослих як складової системи національної професійної освіти; формулювання мети професійної освіти дорослих і визначення її завдань; визначення змісту професійної освіти дорослих, що відображав необхідність розвитку як професійних умінь і навичок, так інтелектуальної і емоційної сфер людини; політичне значення розвитку професійної освіти дорослих. Установлено, що у досліджуваний час визначились дві форми здобуття професійної освіти дорослих: формальна і неформальна. Узагальнено зміст, форми та методи навчання дорослих у відповідності до сформованих напрямів (буржуазно-ліберальний, конфесійний, професійно-технічний, педагогічний, підготовка керівних кадрів). З'ясовано, що професійна освіта дорослих включала як фахову (вивчення іноземних мов, психології, соціології, основ торгівлі, бухгалтерії, інженерії, технічних дисциплін, агрономії, природознавства, художньої та мистецької справи, чоботарської справи тощо), так і загальноосвітню складову (компенсаційне навчання, загальнокультурний і соціальний розвиток, трудове виховання, громадянська та політична освіта, здоров'язбережувальна освіта). Неформальна професійна освіта також здобула активного розвитку і реалізовувалась через засідання соціальних клубів, професійних спілок і товариств, діяльність молодіжних, жіночих, ремісничих та робітничих об'єднань і асоціацій. Визначено деякі недоліки розвитку професійної освіти дорослих: андрагогічні дослідження цього етапу носили суб'єктивний характер та базувались на особистому досвіді науковців; теоретичні знання були позбавлені узагальнень, визначень, оцінок і порівнянь, виконували описову функцію; політизованість та перенасиченість ідеологічною пропагандою; недосконала нормативно-законодавча база.Ключові слова: освіта дорослих, професійна освіта дорослих, зміст навчання, фоми та методи навчання, країни Центральної та Східної Європи.
