The fact that India, as a major regional state in South Asia, is a key factor in shaping the security system is stated in the paper. The country is one of the most populated countries in the world. Hindustan is an extremely complex region where interstate confrontations, which immensely complicate the process of regional security creation, take place. For the economies of most South Asia states, poverty and uneven development are inherent. The South Asian region remains in a state of systemic India-Pakistan confrontation. Two countries are constantly building up their armaments and modernizing their own armed forces. Military men occupy a special place in the political life of Pakistan. On the one hand, Pakistan military men prevent radical Islamists coming to power; on the other hand, the rule of the Pakistan military men has anti-democratic character. In addition, the Pakistan army is trying to play the role of an arbitrator in the country's internal political life. The regional confrontation in South Asia is a consequence of the geopolitical conflicts of the regional countries national interests. In addition, the challenges to security in the region are high birthrate, which has a negative impact on the environment, and resources scarcity. The risks that threaten the security of Hindustan are caused by «internal» factors (poverty, hunger, resources scarcity, including food and drinking water, interreligious clashes, unemployment, and excessive urbanization), and in the security hierarchy, they refer to military threats. However, under the conditions of globalization, the dividing line between internal and foreign policy is becoming less and less noticeable. The unsettled relationships between Delhi and Islamabad remain the key reason for the regional security system absence. However, after conducting nuclear tests in India and Pakistan, the balance of power in the region is provided by a nuclear weapon factor. It disciplines the ruling elites in these countries and motivates them to maintain the existing balance of power. The military-nuclear balance between Delhi and Islamabad helps to reduce the risks of developing wars with the use of conventional weapons into direct conflict with the use of nuclear weapons. Nevertheless, it is still not possible to create a regional security system. ; У статті відзначено ключову роль Індії у формуванні регіональної системи безпеки у Південній Азії. Південно-азійський регіон залишається у стані системної індійсько-пакистанської конфронтації. Неврегульованість відносин між Делі й Ісламабадом залишається ключовою причиною відсутності регіональної системи безпеки. Після проведення Індією та Пакистаном ядерних випробувань, баланс сил у регіоні підтримується фактором ядерної зброї, але вибудувати регіональну систему безпеки досі не вдається.
The article is devoted to the research of manifestations of separatism in Southeast Asia. Among the countries of this region, the most pressing problem of separatism is in Thailand, Myanmar, Indonesia and the Philippines. In the process of writing the article, features of the emergence of separatism in each of these countries, its causes, forms of manifestation, centers of distribution and consequences have been considered.The main reason for the emergence of separatist sentiments in all the countries under study was ethno-religious differences in their population. The effect of this factor was strengthened by historical, political, socio-economic factors, sometimes external influences, which together led to the emergence of powerful separatist cells. In Buddhist Thailand, such centers are the Muslim provinces of Pattaya, Yala, Narathiwat and Songhl, whose inhabitants are actively seeking to establish their own state of Pattaya. In the populated mainly Buddhists of Myanmar, the cell of active separatism was formed at its event in the state of Rakhine (Arachan), where, in addition to representatives of the indigenous Burmese subethnic - Arakans who profess Buddhism, the representatives of the most numerous Muslim national minority in the country - Rohingya, who are struggling for independence There are several problems regarding the separatism of the regions in Indonesia. It is the province of Irian Jaya (Western Papua) in the western part of the island of New Guinea, Aceh (Aceh) in the north of the island of Sumatra, East Timor (until 2002, until the proclamation of the independence of East Timor), and settled by the Christians of the South Moluccas. One of the most pressing problems of the predominantly Christian Philippines is separatism and extremism of the Moroccan Islamic people living in the southwestern part of the island of Mindanao and the archipelago Sulu and constantly, but with varying intensity, fights for complete independence or autonomy.Separatism in the countries of Southeast Asia is dangerous ...
On the basis of public speeches, press conferences, interviews, statistical and other factual materials investigated bilateral relations of the United States of America (USA) with the Association of Southeast Asian Nations (ASEAN), state and evolution of international relations in Southeast Asia (sea), including the development of multilateral regional cooperation level. Using synthesis, analysis, comparative-historical method, based on the principles of historicism and objectivity to the following conclusions. The policy of the Obama administration in Southeast Asia has given a new importance to U.S. relations with ASEAN as a collective body of the States of Southeast Asia. Promising is further study of the problem: how peace and prosperity will depend on cooperation between the United States, its allies, partners, and other countries that have common interests and problems. Critical to the success of any U.S. strategy toward the DOG lies in mutual understanding and political goals and objectives of the United States and partners. All these strategies are of paramount value and must be accepted and approved by senior miconazol power in each country ; На основе публичных речей, пресс-конференций, интервью, статистических и дру- гих фактологических материалов исследованы двусторонние отношения Соединен- ных Штатов Америки (США) с Ассоциацией стран Юго-Восточной Азии (АСЕАН), со- стояние и эволюцию международных отношений в Юго-Восточной Азии (ЮВА), вклю- чая развитие многостороннего регионального сотрудничества, его уровень. С помо- щью синтеза, анализа, сравнительно-исторического метода, на основе принципов ис- торизма и объективности сделаны следующие выводы. Политика администрации Ба- рака Обамы в ЮВА предоставила новое значение отношениям США с АСЕАН как кол- лективным органом государств ЮВА. ; На основі публічних промов, прес-конференцій, інтерв'ю, статистичних та інших фактологічних матеріалів досліджено двосторонні відносини Сполучених Штатів Аме- рики (США) з Асоціацією країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), стан і еволюцію міжнарод- них відносин у Південно-Східній Азії (ПСА), включаючи розвиток багатостороннього ре- гіонального співробітництва, його рівень. За допомогою синтезу, аналізу, порівняльно- історичного методу, на основі принципів історизму та об'єктивності зроблено такі ви- сновки. Політика адміністрації Барака Обами у ПСА надала нового значення відносинам США з АСЕАН як колективним органом держав ПСА.
The article deals with the problem of possible appearance China on the regional arena as a powerful force that over the next 10–15 years could increase competition between the United States of America and China in Southeast Asia and increase the potential of armed conflict. The United States is now the dominant extra-regional force in South-East Asia. Association of Southeast Asian Nations (ASEAN) continue to rely on US forces to ensure regional stability and security and to balance the growing power of China. It is possible that over the next 15 years China could emerge as a more powerful and hostile competitor to the United States for regional influence and access. As a consequence, it is plausible that some of the ASEAN states, if confronted by the prospects of an aggressive and threatening China, may rely increas-ingly upon the United States and its military power for deterrence, reassurance, and protection. China's geopolitical ambitions will play a crucial role in shaping the future of Southeast Asia and the U.S. military posture in the region ; В статье исследуются проблемы возможного выхода Китая на региональную арену в качестве мощной си-лы, что в ближайшие 10-15 лет может усилить конкуренцию между США и КНР в Юго-Восточной Азии и увеличить потенциал вооруженного конфликта. На основе анализа научных трудов зарубежных ученых уста-новлено, что Соединенные Штаты в настоящее время являются доминирующей внерегиональной силой в Юго-Восточной Азии. Доказано, что Ассоциация государств Юго-Восточной Азии продолжает полагаться на во-енные силы США, чтобы гарантировать региональную стабильность, безопасность и сбалансировать рас-тущую мощь Китая ; У статті досліджуються проблеми імовірного виходу Китаю на регіональну арену в якості потужної сили, що протягом наступних 10–15 років може посилити конкуренцію між США і КНР у Південно-Східній Азії та збільшити потенціал збройного конфлікту. На основі аналізу наукових праць зарубіжних учених встановлено, що Сполучені Штати в даний час є домінуючою поза регіональною силою в Південно-Східній Азії. Доведено, що Асоціація держав Південно-Східної Азії продовжує покладатись на військові сили США, щоб гарантувати регіональну стабільність і безпеку та збалансувати зростаючу міць Китаю.
The article analyzes the situation in the liberation movement of the peoples of the Indian subcontinent in the last ten years of fighting with the British colonial regime, considers the political course of the Muslim League of India, who was the leading pan-Indian Muslim mass organization advocating the formation of an independent Muslim state of Pakistan in South Asia, shows its attitude to Indian National Congress (INC), who led the liberation struggle of the peoples of Hindustan, as well as to the policies of England in its greatest colony. The author notes that on the eve of the Second World War Muslims in India, which was the largest English colony, comprised about a quarter of the country's population. Their leading religious and communal organization was the Muslim League, created in 1906. After a crushing defeat in the elections to the provincial legislature in 1937, the League, under the leadership of its outstanding leader M. A. Jinnah, put forward its main goal not to participate in the struggle for national independence, led by the Indian National Congress (INC), but exclusively to protect the interests of the Muslim community. Supported by other Muslim parties and organizations, it radically changed its attitude towards the INC, moving from a policy of establishing uneasy relations with congressists to actively fighting with them for the formation of an independent Islamic state of Pakistan in South Asia. The author came to the conclusion that the failure of the Muslim League in the provincial elections significantly strengthened its communalist, separatist and anticongressional sentiments. This was largely facilitated by the policy of the then left-wing leadership of the INC, who considered any cooperation with the League of M.A. Jinnah, who lost the election and lost her former influence among the Muslim masses of British India, is unpromising. Overestimating the forces of the INC and underestimating the outstanding organizational abilities of M. A. Jinnah, the congressist leaders on the eve of ...
The article is dedicated to the research of the Units States influence on carrying out reforms in the agricultural sector in India during the second half of the 1960s (the "green revolution") and the consequences of the Indo-US cooperation in the agricultural sector for the Indian economy as well as for the relations between these two countries in general. Using an array of available documentary evidence and scientific researches, the author examines the features of the embodiment of the "green revolution" in India in the context of overall United States foreign policy in South Asia during the designated period. The author concludes that although the United States primarily engaged in the realization of their own interests, their activities were useful for the economic development of India. India with the help of the United States reached the level of food self-sufficiency, significantly improved the situation in the agricultural sector and could deal with other problems without being distracted by solving the food problem accompanied by a rapid population growth.
Introduction. The COVID-19 pandemic has led to significant changes in labor markets around the world. Extraordinary political efforts have been made to overcome the effects of the corona crisis. Governments, together with trade unions, have taken immediate action to address the challenges posed by the COVID-19 pandemic, including the protection of jobs, including financial support for businesses and households experiencing sharp declines in income.Purpose. Justify the impact of the COVID-19 pandemic on the international labor market.Methods. The following methods were used in the research process: decomposition – to form the purpose of the research and set tasks; theoretical and methodological – to reveal the theoretical aspects of the international labor market; economic analysis – to study the regional and sectoral aspects of the impact of the COVID-19 pandemic on the international labor market; synthesis, comparison, analogy – to study the consequences of the COVID-19 pandemic for regional labor markets; logical generalization – to identify problems in the functioning of the international labor market caused by the COVID-19 pandemic; graphical method – to visualize the results of the study.Results. The COVID-19 pandemic has had a negative impact on the participation of the population in the labor force, reducing employment in all regions of the world with different income levels, both men and women, as well as increasing unemployment. Empirical analysis has shown that the greatest decline in employment among both men and women is observed in countries with incomes below and above average. In 2020, compared to 2019, the total working time in the world decreased by about 8.8 %, which is equivalent to the full-time work of 255 million employees. The loss of working time was particularly severe in Latin America and the Caribbean (16.2 %), Southern Europe and South Asia, and the total loss of working time in North and South America was 13.7 %. Overall, the COVID-19 crisis affected global working hours by about ...
The demise of Leninist regimes was accompanied by the hegemonic rise of the free market ideology with neoliberalism being its most ideal-typical embodiment. Yet, the decades of the neoliberal hegemony on both global and regional sales have not removed the state and its role in promoting development from research and policy agendas. Moreover, neoliberalism has produced a string backlash in forms of nativist and populist reaction. Thus, the article sets out to trace the genealogy of the state within the framework of the late Leninist regimes and post-Leninist period, asking a question about the relevance of the East-Asian developmental state experience to post-Soviet conditions. The article discusses the experience of Japan and South Korea, while exploring theoretical underpinnings of the sociological discourse of the state and its role in the development. Thus, the article comes up with a condensed narrative of the history of the developmental state both as an institutional arrangement and sociological discourse. It discusses and evaluates the contribution to the sociology of the developmental state of such scholars as Alice Amsden, Peter Evans, Bruce Cumings. The article conceptualizes the relations between the developmental state and neoliberalism. It also identifies the causes of the developmental state crisis and evaluates the Easter-European experience with constructing such a state. The article defines the stumbling blocks on the way of building the developmental state in Ukraine. It is argued that given Ukraine's proximity to the EU as well as pluralistic nature of the Ukrainian society the authoritarian option is not viable for Ukraine. At the same time, Ukraine is unlikely to succeed in building the developmental state, being caught in a struggle with a kleptocratic polity which has been unable so far to produce a long-term developmental polices. ; Стаття простежує генеалогію держави у рамках режимів пізнього ленінізму та постленінського періоду, задаючись питанням про релевантність досвіду східноазійської держави, що сприяє розвитку, умовам пострадянських соціумів. Стаття пропонує конденсовану історію держави, що сприяє розвитку, як інституційного феномена, так і історію соціологічного теоретизування про неї. У статті концептуалізується взаємовідношення поміж державою, що сприяє розвитку, та неолібералізмом. Ідентифікуються чинники кризи держави, що сприяє розвитку, у Східній Азії та оцінюється європейський досвід конструювання держави такого типу. Визначаються перешкоди на шляху розбудови держави, що сприяє розвитку, в Україні.
У статті аналізується становище у визвольному русі народів Індійського субконтиненту в останні десять років боротьби з англійським колоніальним режимом, розглядається політичний курс Мусульманської ліги Індії, яка була провідною загальноіндійською мусульманською масовою організацією, виступаючи за створення в Південній Азії незалежної мусульманської держави Пакистану, показується її ставлення до Індійського національного конгресу (ІНК), що очолював визвольну боротьбу народів Індостану, та до політики Англії в своїй найбільшій колонії.Ключові слова: Індія, національно-визвольний рух, Мусульманська ліга, Індійський національний конгрес, М. А. Джинна. В статье анализируется положение в освободительном движении народов Индийского субконтинента в последние десять лет борьбы с английским колониальным режимом, рассматривается политический курс Мусульманской лиги Индии, которая была ведущей общеиндийской мусульманской массовой организацией, выступающей за образование в Южной Азии независимого мусульманского государства Пакистана, показывается ее отношение к Индийскому национальному конгрессу (ИНК), возглавлявшем освободительную борьбу народов Индостана, а также к политике Англии в своей наибольшей колонии.Ключевые слова: Индия, национально-освободительное движение, Мусульманская лига, Индийский национальный конгресс, М. А. Джинна. The article analyzes the situation in the liberation movement of the peoples of the Indian subcontinent in the last ten years of fighting with the British colonial regime, considers the political course of the Muslim League of India, who was the leading pan-Indian Muslim mass organization advocating the formation of an independent Muslim state of Pakistan in South Asia, shows its attitude to Indian National Congress (INC), who led the liberation struggle of the peoples of Hindustan, as well as to the policies of England in its greatest colony. The author notes that on the eve of the Second World War Muslims in India, which was the largest English colony, comprised about a quarter of the country's population. Their leading religious and communal organization was the Muslim League, created in 1906. After a crushing defeat in the elections to the provincial legislature in 1937, the League, under the leadership of its out-standing leader M. A. Jinnah, put forward its main goal not to participate in the struggle for national independence, led by the Indian National Congress (INC), but exclusively to protect the interests of the Muslim community. Supported by other Muslim parties and organizations, it radically changed its attitude towards the INC, moving from a policy of establishing uneasy relations with congressists to actively fighting with them for the formation of an independent Islamic state of Pakistan in South Asia. The author came to the conclusion that the failure of the Muslim League in the provincial elections significantly strengthened its communalist, separatist and anticongressional sentiments. This was largely facilitated by the policy of the then left-wing leadership of the INC, who considered any cooperation with the League of M.A. Jinnah, who lost the election and lost her former influence among the Muslim masses of British India, is unpromising. Overestimating the forces of the INC and underestimating the outstanding organizational abilities of M. A. Jinnah, the congressist leaders on the eve of the Second World War lost the last opportunity to achieve Hindu-Muslim unity on the Indian subcontinent. After the war, this led to the division of India and the formation of Pakistan.Keywords: India, national liberation movement, The Muslim League, The Indian National Congress, M. A. Jinnah.
Within the limits of article separate specific features of political networks of southeast Asia are studied. Comparison South-Korean and Taiwan network structures is carried out. ; Изучены отдельные специфические черты политических сетей Юго-Восточной Азии.Осуществлено сравнение южнокорейских и тайванских сетевых структур. ; Вивчено окремі специфічні риси політичних мереж Південно-Східної Азії. Здійснено порівняння південнокорейських та тайванських мережних структур.
The purpose of the study is to analyze the place and role of the South Caucasus in ensuring the interests of the United States using various theories of geopolitics and international relations. The article provides the theoretical foundations of the place and role of the South Caucasus in the interests of the United States, both in the presence and in the absence of a geopolitical struggle between the major powers of the world in different regions. After the Cold War, democracy and the market economy began to expand into the eastern geopolitical space. The strengthening of these values in the South Caucasus may contribute to their spread to other post-Soviet regions, as well as to the Middle East, since the South Caucasus is located at the crossroads between Europe and Asia. Approaching the topic in terms of geopolitical competition, as well as the fact that the region shares borders with countries such as Russia, Turkey, and Iran, and is in the interests of an emerging power like China, increases its importance. Methods. In the study of the topic, general scientific research methods, analysis of documents and works of famous researchers, and comparative analysis were used. When it comes to the scientific novelty of the article, it can be said that classical and modern international relations and geopolitical theories were used and comparisons were made between the theories for a comprehensive analysis. Utilizing various theories, the article reveals the necessity of the South Caucasus in the interests of the United States both in terms of alternative energy and transport potential between Europe and Asia and one of the main centers of the struggle for primacy in Eurasia. Conclusions. After the ideological confrontation ended in 1991 with the collapse of the USSR, a number of states of Eastern Europe, the South Caucasus and Central Asia restored their independences. Due to its geographical position and rich natural resources, the South Caucasus is one of the strategically important regions of the world and has historically played a crucial role in the foreign policy of great powers. In the new international relations system, determining the place and role of the South Caucasus in the interests of the great powers, especially in the context of the U.S. interests, indicates the relevance of the topic. ; Мета дослідження ‒ проаналізувати місце і роль Південного Кавказу в забезпеченні інтересів США з використанням різних теорій геополітики та міжнародних відносин. У статті приводяться теоретичні основи місця і роли Південного Кавказа в інтересах США як при наявності, так і при наявності геополітичної боротьби між крупними державами світу в різних регіонах. Після холодної війни демократія і ринкова економіка почали розширюватися в східному геополітичному просторі. Зміцнення цих цінностей на Південному Кавказі може створювати їх в інших пострадянських регіонах, а також на Близькому Сході, оскільки Південний Кавказ знаходиться на перехресті між Європою та Азією. При підході до теми з точки зору геополітичної конкуренції, має значення той факт, що регіон межує з такими країнами, як Росія, Туреччина та Іран, і відповідає інтересам такої держави як Китай. Методи. При дослідженні теми були використані загальнонаукові методи дослідження, аналіз документів та праці відомих дослідників, загальний аналіз. Що стосується наукової новизни статей, то можна сказати, що були використані класичні та сучасні теорії міжнародних відносин і геополітики, і проведено порівняння між теоріями для комплексного аналізу. У статті з використанням різних теорій розкривається необхідність Південного Кавказа в інтересах США, як з точки зору альтернативного енергетичного та транспортного потенціалу між Європою та Азією, так і одного з основних центрів боротьби за першість в Євразії. Висновки. Після завершення ідеологічного протистояння в 1991 році з розпадом СРСР ряд держав Східної Європи, Південного Кавказу та Центральної Азії відновили свою незалежність. Завдяки своєму географічному положенню та багатим природним ресурсам Південний Кавказ є одним із стратегічно важливих регіонів світу та історично відіграє важливу роль у зовнішній політиці великих держав. У новій системі міжнародних відносин визначення місць і роли Південного Кавказу в інтересах великих держав, особливо в контексті інтересів США, свідчить про актуальність теми. ; Мета дослідження ‒ проаналізувати місце і роль Південного Кавказу в забезпеченні інтересів США з використанням різних теорій геополітики та міжнародних відносин. У статті приводяться теоретичні основи місця і роли Південного Кавказа в інтересах США як при наявності, так і при наявності геополітичної боротьби між крупними державами світу в різних регіонах. Після холодної війни демократія і ринкова економіка почали розширюватися в східному геополітичному просторі. Зміцнення цих цінностей на Південному Кавказі може створювати їх в інших пострадянських регіонах, а також на Близькому Сході, оскільки Південний Кавказ знаходиться на перехресті між Європою та Азією. При підході до теми з точки зору геополітичної конкуренції, має значення той факт, що регіон межує з такими країнами, як Росія, Туреччина та Іран, і відповідає інтересам такої держави як Китай. Методи. При дослідженні теми були використані загальнонаукові методи дослідження, аналіз документів та праці відомих дослідників, загальний аналіз. Що стосується наукової новизни статей, то можна сказати, що були використані класичні та сучасні теорії міжнародних відносин і геополітики, і проведено порівняння між теоріями для комплексного аналізу. У статті з використанням різних теорій розкривається необхідність Південного Кавказа в інтересах США, як з точки зору альтернативного енергетичного та транспортного потенціалу між Європою та Азією, так і одного з основних центрів боротьби за першість в Євразії. Висновки. Після завершення ідеологічного протистояння в 1991 році з розпадом СРСР ряд держав Східної Європи, Південного Кавказу та Центральної Азії відновили свою незалежність. Завдяки своєму географічному положенню та багатим природним ресурсам Південний Кавказ є одним із стратегічно важливих регіонів світу та історично відіграє важливу роль у зовнішній політиці великих держав. У новій системі міжнародних відносин визначення місць і роли Південного Кавказу в інтересах великих держав, особливо в контексті інтересів США, свідчить про актуальність теми.
The article deals with the state of italian foreign relations with India after the incident of the MT Enrica Lexie, its results and solution prospects. Authors highlighted: different approaches for settling the dispute, possible changes in Italia-India interaction, effectiveness of international institutions and organizations efforts, aimed at normalization of mutual relations between this two countries. The exposed conclusion shows the Italian Republic actions efficiency in the field of the conflict resolution, the importance of its final judgment by the international court and mutual coordination of countries' positions through high-level bilateral meetings conduction ; В статье исследуются состояние внешнеполитических отношений Италии и Индии после инцидента с танкером «Энрика Лекси», его результаты и перспективы решения. Авторы осветили: различные подходы к урегулированию проблемы; возможные изменения в отношениях между Италией и Индией; эффективность усилий международных институтов и организаций по содействию нормализации отношений между страна-ми. Был сделан вывод об эффективности действий Итальянской Республики в попытках разрешения кон-фликта, необходимости его окончательного решения через международный суд и согласования общих позиций путем проведения двусторонних встреч на высшем уровне ; У статті досліджуються стан зовнішньополітичних відносин Італії та Індії після інциденту з танкером «Енріка Лексі», його результати та перспективи вирішення. Автори висвітлили різні підходи до врегулювання проблеми, можливі зміни у відносинах між Італією та Індією, ефек-тивність зусиль міжнародних інститутів та організацій щодо сприяння нормалізації відносин між країнами. Було зроблено висновок щодо ефективності дій Італійської Республіки у спробах вирішення конфлікту, необхідності його остаточного розв'язання через міжнародний суд та узгодження спільних позицій через проведення двосторонніх зустрічей на вищому рівні.
The article is devoted to a comprehensive study of the essence of understanding the concept of "The Asia-Pacific region" and analysis of the experience of implementing regional development projects in the modern conditions. It is established that among researchers there is still no single approach to the concept of "APR". The article uses the understanding of "Asia-Pacific" in the narrow sense: the countries of Northeast Asia: China, Japan, South and North Korea and ten countries of Southeast Asia, united in the regional organization ASEAN. All these countries make a significant contribution to interstate relations in the Pacific ocean, so the trends of stability prevail over the trends of destabilization of political and economic processes that formthe basis of a potential world center. It is established that after the end of the Cold War, the Asia-Pacific region could be considered the most stable region in the world, which has undergone a period of long-term economic development without obvious conflicts. It is noted that the Asia-Pacific region entered the path of development of integration processes much later than other regions of the world (except ASEAN). The article also notes and substantiates the idea that the uniqueness (phenomenon) of Asia-Pacific economic integration lies in the existence of soft integration schemes, which are reflected in the formation of economic growth zones in East Asia (for example, ASEAN, APEC). It is established that in the region there is an intensive formation of regional forums and mechanisms that contribute to the close relationship between the main actors of the region and strengthen its position in the world political process. The article also highlights and analyzes the trends of political regionalism in the Asian part of the Asia-Pacific region: strengthening China's role in the regional political process; coexistence of two models of cooperation in the region: transnational cooperation and interstate competition; shifting priority in regional security from external threats to internal ones, and aspects of political, economic, social and environmental cooperation come to the fore. ; Стаття присвячена комплексному дослідженню сутності розуміння поняття «Азіатсько-Тихоокеанський регіон», аналізу досвіду впровадження проектів розвитку регіону в сучасних умовах. Встановлено, що серед дослідників і дотепер не існує єдиного підходу до поняття «АТР». У межах статті термін «АТР» уживається у вузькому значенні: це країни Північно-Східної Азії: Китай, Японія, Південна і Північна Корея, десять країн Південно-Східної Азії, об'єднаних у регіональну організацію - Асоціацію держав Південно-Східної Азії. Усі ці країни вносять значний вклад у міждержавні відносини в Тихому океані, тому тенденції стабільності переважають над тенденціями дестабілізації політичних і економічних процесів, які формують основу потенційного світового центру. Встановлено, що після завершення холодної війни Азіатсько-Тихоокеанський регіон можна було вважати найстабільншгим регіоном у світі, який пройшов період тривалого економічного розвитку без очевидних конфліктів. Зазначено, що Азіатсько-Тихоокеанський регіон вступив на шлях розвитку інтеграційних процесів набагато пізніше за інші регіони світу (окрім Асоціації держав Південно-Східної Азії.). Також у статті зазначається й обґрунтовується думка, що унікальність (феномен) азіатсько-тихоокеанської економічної інтеграції полягає в наявності м'яких схем інтеграції, які знайшли прояв у формуванні зон економічного зростання у Східній Азії (на прикладі Асоціації держав Південно-Східної Азії, Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва). Встановлено, що в регіоні відбувається інтенсивне формування регіональних форумів та механізмів, які сприяють тісним відносинам між основними суб'єктами регіону і посиленню його позицій у світовому політичному процесі. Також у статті виокремлено та проаналізовано тренди політичного регіоналізму в азіатській частині Азіатсько-Тихоокеанського регіону: посилення ролі Китаю в регіональному політичному процесі; співіснування двох моделей співпраці в регіоні: транснаціональну кооперацію та міждержавну конкуренцію; перенесення пріоритету в питаннях регіональної безпеки із зовнішніх загроз на внутрішні, і на перший план виходять аспекти політичної, економічної, соціальної й екологічної співпраці.
The article is devoted to the analysis of the People's Republic of China (PRC) foreign policy on Southeast Asia. The main dimensions of China's foreign policy in the region of Southeast Asia are analyzed. The importance of maritime communications in the region for the security of PRC as a whole is emphasized. Because of China's strong economic growth and its willing to become a large trading nation with ever-increasing demand for imported oil and natural gas, as well as much of its imports through the Malacca Strait, security of Southeast Asia for maritime communications is crucial for China. It is emphasized that providing a secure buffer around the perimeter of its borders is one of Beijing's primary goals.The purpose of the article is to analyze the importance of Southeast Asia as a strategic region of China's foreign policy in the context of exploring the prospects for developing relations between countries and their impact on Sino-American interaction.It is argued that one of the major factors in China's interest in the region is the creation of favorable economic conditions for the country's long-term development. It is determined that the main instruments of institutionalization of relations between ASEAN countries and PRC are practical implementation of free trade zones and joint implementation of regional cooperation projects. The importance of building stable bilateral cooperation in the context of Beijing's implementation of the geo-economic initiative named One Belt, One Road has been proved. This project envisages the conclusion of bilateral memorandums of cooperation with the countries located on the Eurasian transport routes.The impact of US-Chinese rivalry on the regional transformation of forces in Southeast Asia is evaluated. The strategic interest of the USA in the region is emphasized because a permanent component of America's foreign policy was to prevent another state from dominating the region.To sum up, it is revealed that Beijing is concerned about potential destabilization near its borders. That is why the main goal of the southeast direction of the Chinese strategy is not only the sole possession of the South China Sea's energy resources but the political and economic security needed for long-term sustainable development. ; Статья посвящена анализу внешнеполитической стратегии КНР в отношении стран Юго-Восточной Азии. Проанализированы основные измерения внешней политики КНР в регионе Юго-Восточной Азии. Отмечается важность морских коммуникаций региона для безопасности КНР в целом. По мере мощного экономического роста КНР, чтобы стать большой торговой державой с постоянно растущим спросом на импортируемую нефть и природный газ, а также с большей частью импорта энергоносителей транзитом через Малаккский пролив, безопасность Юго-Восточной Азии на морских коммуникациях имеет решающее значение для безопасности КНР. Подчеркнуто, что обеспечение безопасного буфера по периметру своих границ является для Пекина одним из первоочередных целей.Цель исследования - проанализировать важность Юго-Восточной Азии в качестве стратегического региона внешнеполитической стратегии КНР в контексте исследования перспектив развития отношений между странами и их влияния на китайско-американскую взаимодействие.Доказывается, что одним из основных факторов заинтересованности КНР в регионе является создание благоприятных экономических условий для развития страны в долгосрочной перспективе. Определено, что основными инструментами институционализации отношений между странами АСЕАН и КНР является практическая реализация зон свободной торговли и совместное внедрение региональных проектов сотрудничества.Доказана важность построения стабильного двустороннего сотрудничества в контексте реализации Пекином геоэкономической инициативы «Один пояс, один путь». Данный проект предусматривает заключение двусторонних меморандумов о сотрудничестве с государствами, расположенными на транспортных евразийских маршрутах.Оценено влияние американо-китайского соперничества на региональную трансфигурации сил в Юго-Восточной Азии. Подчеркнута стратегическая заинтересованность США в регионе из-за того, что постоянной составляющей внешней политики Америки было недопущение того, чтобы другое государство могло доминировать в регионе.Выяснено, что Пекин обеспокоен потенциальной дестабилизацией вблизи своих границ. Вот почему основной целью юго-восточного направления китайской стратегии становится не столько единоличное владение энергоресурсами Южно-Китайского моря, сколько обеспечение политической и экономической безопасности, необходимой для долгосрочного устойчивого развития. ; Стаття присвячена аналізу зовнішньополітичної стратегії КНР щодо країн Південно-Східної Азії. Проаналізовано основні виміри зовнішньої політики КНР в регіоні Південно-Східної Азії. Наголошується на важливості морських комунікацій регіону для безпеки КНР в цілому. По мірі потужного економічного зростання КНР, щоб стати великою торговою державою з постійно зростаючим попитом на нафту, що імпортується і природний газ, а також з більшою частиною імпорту енергоносіїв транзитом через Малаккську протоку, безпека Південно-Східної Азії на морських комунікаціях має вирішальне значення для безпеки КНР. Підкреслено, що забезпечення безпечного буфера по периметру своїх кордонів є для Пекіна однією з першочергових цілей.Мета дослідження – проаналізувати важливість Південно-Східної Азії як стратегічного регіону зовнішньополітичної стратегії КНР в контексті дослідження перспектив розвитку відносин між країнами та їх впливу на китайсько-американську взаємодію.Доводиться, що одним з основних чинників зацікавленості КНР в регіоні є створення сприятливих економічних умов для розвитку країни в довгостроковій перспективі. Визначено, що основними інструментами інституціоналізації відносин між країнами АСЕАН та КНР є практична реалізація зон вільної торгівлі та спільне впровадження регіональних проектів співробітництва.Доведено важливість побудови стабільної двосторонньої співпраці в контексті реалізації Пекіном геоекономічної ініціативи «Один пояс, один шлях». Даний проект передбачає укладення двосторонніх меморандумів про співробітництво з державами, розташованими на транспортних євразійських маршрутах.Оцінено вплив американо-китайського суперництва на регіональну трансфігурацію сил в Південно-Східній Азії. Підкреслена стратегічна зацікавленість США в регіоні через те, що постійною складовою зовнішньої політики Америки було недопущення того, щоб інша держава могла домінувати в регіоні.З'ясовано, що Пекін стурбований потенційною дестабілізацією поблизу своїх кордонів. Ось чому основною метою південно-східного напрямку китайської стратегії стає не стільки одноосібне володіння енергоресурсами Південно-Китайського моря, скільки забезпечення політичної та економічної безпеки, необхідної для довгострокового сталого розвитку.
This article analyzes problems of perception in the bilateral South Korean-Japanese relations within the period from 1998 to 2015 which author divided into four subperiods for analysis convenience. In that article the characteristics of the dynamics of fluctuations over these years is carried out, taking into account the centripetal and centrifugal forces that influenced both the actors of the system. The postwar relations of the Republic of Korea and Japan unfortunately fall into category of those relations marked by war heritage of past grievances. To research and analyze foreign and domestic trends of today that are characteristic of these countries, important and topical issue is the mutual perceptions in South Korea and Japan.The fluctuations in the South Korean-Japanese relations in the aftermath of 1998 in general is quite interesting fact to study; in 1998, both sides began to make innovative conciliation measures in order to move bilateral RK-Japan relations in more favorable area. As a result, the authors suggest possible ways of mutual perception problem solution for governments of both the states.Although the process is long-term and quite complicated process butstill is very important both for the Republic of Korea and Japan within a successful rapprochement and regional relations systems, as they can play key roles in building of a system of peace and stability in the East Asia region. If the two former enemy actorswho currently share a liberal democracy and a free market system can overcome their deep historical antagonism and move towards mutually beneficial relationship, it can serve as a catalyst for the transformations inwhole the region, which now threatens the high level of competition and instability. ; Статья посвящена анализу проблемы восприятия в двусторонних южнокорейско-японских отношениях в период с 1998 по 2015 год. В статье приводится характеристика динамики колебаний в течение этих лет, с учетом центростремительных и центробежных сил, которые влияли на оба фактора системы. В качестве итога автор предлагает возможные пути решения вопроса взаимной перцепции для правительств обоих государств. ; Стаття присвячена аналізу проблеми сприйняття у двосторонніх південнокорейсько-японських відносинах в період з 1998 по 2015 рік. У статті наводиться характеристика динаміки коливань протягом цих років, з урахуванням доцентрових та відцентрових сил, які впливали на обидва фактори системи. В якості підсумку автор пропонує можливі шляхи вирішення питання взаємної перцепції для урядів обох держав.
