ROLE OF ADMINISTRATIVE LAW RELATIONS STATE AND CITIZENS IN THE SOVIET UNIONPiliai А.М., PhD studentNational University of Life and Environmental Sciences of Ukraine The article examines the theoretical side of Administrative Law of the Soviet Union in terms of his contemporaries in terms of the role of administrative law in the system of relations between the state and the citizen.Science Soviet administrative law developed as the establishment of public administration in the Soviet Union and the establishment of administrative law as a legal industry. Despite crucial that gave the Marxist-Leninist doctrine administration in a socialist society, science administrative law developed quite controversial.At the initial stage of the Soviet state administrative science institutes were still not very active and methodical attack on scientists which helped lay the foundations of administrative law administrative scientists former Empire and as a result of the creation of the first Soviet administrative code 1927. However, as soon as Thus, at the end of the 30s of the twentieth century, a situation in which administrative law as a whole and all other areas of law could move only in the direction of creating a system built on the principles of "class struggle" and actually create a system rigid centralization of power at all levels.With regard to legislative activity, it should be noted that the adoption of the Constitution of the USSR in 1936 led to a clearer separation of subject Administrative Law based on the formation of executive and administrative bodies as independent governance structures. War and postwar period led to further opportunities fetish controls in political and economic governance.Even in the postwar years in the Soviet legal literature formed different views on the scope of public administration. Yes, there are two main points of view. Some scientists identified it with the system of government and regarded as the executive and administrative activities only those bodies. Others have argued that executive and administrative activities make all public authorities, but to varying degrees and varying quality.Based on the above analysis of the categories of public relations should pay attention to how little space they occupied an ordinary citizen, despite the fact that it really is and keeps the whole state apparatus and the official goal of the Soviet Union as a state built to unite all citizens in uniform socialist family.As a result of the opposition of the people of the Soviet Union administrative bureaucracy at the time of independent Ukraine in our country did not exist, even the idea of cooperation on equal terms between the state and its citizens, which led to no significant changes in the structure of the relationship between man and the state for the first twenty years of independent Ukraine. We are still feeling the remnants of Soviet-style administration, in which the state exists primarily for themselves.
The editorial board of the Ukrainian Information Space opens a new section entitled "Documents from Diaspora Archives" with an article by Petro Fedun (Poltava), a former head of the Information Bureau of the Ukrainian Supreme Council (UHVR), UPA main journalist and publicist. We plan to bring back from oblivion those texts completely unknown to Ukrainian researchers and journalists, the semantic accents of which are in line with the current realities of the development of the national information space. Petro Fedun (pseudo "Poltava", "Volianskyi", "Sever", "Zenon", "P. Savchuk") is considered the main ideologue ("political educator") of the Ukrainian armed underground OUN-UPA of 40–50s of the twentieth century. He should deservedly enter the recent Ukrainian history as a publicist, author and editor of many insurgent publications. Originally from the village of Shnyriv, not far from Brody in Galicia, where he was born in a peasant family on February 23, 1919.
The editorial board of the Ukrainian Information Space opens a new section entitled "Documents from Diaspora Archives" with an article by Petro Fedun (Poltava), a former head of the Information Bureau of the Ukrainian Supreme Council (UHVR), UPA main journalist and publicist. We plan to bring back from oblivion those texts completely unknown to Ukrainian researchers and journalists, the semantic accents of which are in line with the current realities of the development of the national information space.Petro Fedun (pseudo "Poltava", "Volianskyi", "Sever", "Zenon", "P. Savchuk") is considered the main ideologue ("political educator") of the Ukrainian armed underground OUN-UPA of 40–50s of the twentieth century. He should deservedly enter the recent Ukrainian history as a publicist, author and editor of many insurgent publications. Originally from the village of Shnyriv, not far from Brody in Galicia, where he was born in a peasant family on February 23, 1919.The biography of this talented person is full of incredibly shocking events: youth training in the underground OUN from the mid-30s; from 1939 — medical student of Lviv University, an expert in classical languages. With the conscription of the same year for service in the Soviet army, he went from private to officer, with the beginning of the war — the commander of a platoon of the Red Army soldiers. He fought on the Finnish-Soviet and German-Soviet fronts. Then he was a German prisoner, after happened an escape from there, and finally he became an underground insurgent in the ranks of the Ukrainian Insurgent Army.The career growth in the underground was also impressive: from the editor of the magazine "Yunak" ("Youth") — to the Deputy Head of the General Secretariat of the UHVR; from an ordinary insurgent to a UPA colonel, a member of its General Military Staff. After Roman Shukhevych's death, he was elected as a Deputy Commander-in-Chief of the Ukrainian Insurgent Army (summer 1950).Petro Fedun (Poltava) was two months away from his 33rd birthday — he died as a hero in a battle with the NKVD (People's Commissariat for Internal Affairs) in December 1951 in the woods near the village Novoshyn (now in the Zhydachiv district of Lviv region).The most famous work of this author, for the reading or distribution of which people were shot in Soviet Ukraine in the 1950s, is the brochure "Who are the Banderites and what are they fighting for?". It was repeatedly republished in underground printing houses of the Ukrainian Insurgent Army and was also sent to Soviet territories from abroad. In the diaspora, this book was called the immortal legend of a warring nation.Despite the fact that Fedun's (Poltava) creative contribution is small in volume, but quite powerful in content. First of all, this is a series of analytical articles on the Ukrainian nationalism ideology. Among the first — "The concept of Independent Ukraine and the main trend of ideological and political development of the modern world", "For the type of organized democracy in the future independent Ukrainian state", "Who is a true nationalist-revolutionary". The main feature of such texts: they are written simply, intelligibly, and oriented on the reader who is not prepared in life and politics. In contrast to texts on a similar subject, written by the refined esthete and high standard writer Dmytro Dontsov, which are better perceived by an already prepared reader.The fact that Ukrainian editorial board was headed by an enemy of Ukrainians led to the appearance of the "Memorial of Ukrainians in Great Britain", which came as an official document addressed to the leadership of the "Voice of America".A number of wishes and suggestions were expressed at the Memorial. Their essence was reduced to one thing: Ukrainian programs should pay due attention to Ukrainian national ideals and national traditions. This could be achieved by including the following topics from time to time:- outlines on Ukrainian history and culture;- stories about national heroes of the past and modern era;- materials about the significant dates of Ukrainians' national liberation struggle;- reviews of the American and Western press, which deal with Ukraine and Ukrainians.Particular attention was paid to the need to separate the content of radio programs addressed to Ukrainians from Moscow ones: "Ukrainian radio broadcasts should be edited differently than Russian ones. The content of Ukrainian programs should also be different," — the document said.The impetus for writing the article "What should be 'Voice of America' radio programs for the Soviet Union" was the mass spontaneous movement of the Western Diaspora Ukrainians in the late '40s of the twentieth century in order to get the "Voice of America" radio broadcast in Ukrainian. The Ukrainians' demands became successful at the end of November 1949. However, at the initial stage, the Ukrainian-language broadcasts of this radio station were mostly unfavorable or untrue towards Ukrainians. The reason was that the head of the Ukrainian editorial office was a Russian Hryhoriev — an outspoken follower of the "Russian world".The article was written by an underground UPA journalist on the territory of Soviet Ukraine and expressed the views not only of the insurgents but also of a large part of Ukrainian population.The relevance of this text is felt today as never before. The reader only needs to replace the often-repeated phrases "Moscow-Bolshevik oppressors", "Bolshevik tyranny", "USSR" with "Russian aggression", "Russian propaganda" and "Putin's Russia". Within the context of the current undeclared Russian-Ukrainian war in the East of Ukraine, the article touches on a layer of problems of the modern humanitarian policy of the Ukrainian state in general and information policy in particular.First published in the biweekly of the Foreign Office of the UHVR "Modern Ukraine" (dated March 18, 1951) — shortly before the death of the publicist. There is no complete folder of this edition in any book collection of Ukraine and the world.A copy of the text was found by the author of these lines in the archives of the Ukrainian Publishing Union in London during a research internship in Great Britain. ; Статтею колишнього керівника Бюро інформації Української Головної Ради (УГВР), чолового журналіста й публіциста УПА Петра Федуна (Полтави) редакція «Українського інформаційного простору» відкриває нову рубрику «Документи з діаспорних архівів». Плануємо повертати із небуття ті зовсім невідомі українським дослідникам-журналістикознавцям тексти, змістові акценти яких суголосні нинішнім реаліям розвитку національного інформаційного простору.Петро Миколайович Федун (псевдо «Полтава», «Волянський», «Север», «Зенон», «П. Савчук») вважається чоловим ідеологом («політвиховником») українського збройного підпілля ОУН-УПА 40–50-х років ХХ ст. У новітню українську історію він має заслужено увійти як публіцист, автор та редактор багатьох повстанських публікацій. Родом із села Шнирів, що неподалік Бродів на Галичині, де народився в селянській родині 23 лютого 1919 р.Біографія цієї талановитої особистості переповнена неймовірно карколомними подіями: юначий вишкіл у підпільній ОУН від середини 30-х років; від 1939 року — студент медицини Львівського університету, знавець класичних мов. З призовом того ж року на службу в радянську армію пройшов шлях від рядового до офіцера, з початком війни — командир взводу червоноармійців. Воював на фінсько-радянському й німецько-радянському фронтах. Далі — німецький полонений, втеча звідти і — повстанець-підпільник у рядах УПА.Вражає й кар'єрний ріст у підпіллі: від редактора журналу «Юнак» — до заступника голови Генерального Секретаріату УГВР; від рядового повстанця — до полковника УПА, члена її Головного військового штабу. Після загибелі Романа Шухевича обирається заступником Головного Командира УПА (літо 1950).Петро Федун (Полтава) не дожив до свого 33-ліття два місяці — загинув як герой у бою з НКВС у грудні 1951 р. в лісі біля с. Новошин (нині в Жидачівському районі Львівщини).Найбільш відомий твір цього автора, за читання чи поширення якого в радянській Україні у 50-х роках розстрілювали, — брошура «Хто такі бандерівці та за що вони борються». Вона неодноразово перевидавалася в підпільних друкарнях УПА, а також пересилалася на радянські терени з-за кордону. У діаспорі цю книгу назвали безсмертною легендою воюючої нації.Загалом творчий доробок Федуна (Полтави) хоч і невеликий за обсягом, але досить потужний за змістом. Передусім це низка аналітичних статей про ідеологію українського націоналізму. З перших — «Концепція Самостійної України й основна тенденція ідейно-політичного розвитку сучасного світу», «За тип організованої демократії в майбутній незалежній Українській державі», «Хто є справжній націоналіст-революціонер». Особливість таких текстів: написані просто, дохідливо, у розрахунку на читача мало підготовленого в житті й політиці. На противагу, скажімо, текстам на подібну тематику вишуканого естета й літератора високої проби Дмитра Донцова, які краще сприймає вже підготовлений читач.Спонукою до написання статті «Якими повинні бути радіопередачі «Голосу Америки» для Совєтського Союзу» став масовий стихійних рух кінця 40-х років ХХ ст. українців західної діаспори з метою добитися мовлення радіостанції «Голос Америки» українською мовою. Домагання українців увінчалися успіхом наприкінці листопада 1949 р. Однак на початковому етапі українськомовні передачі цієї радіостанції носили здебільше не прихильний або неправдивий щодо українства характер. Причиною було те, що керівником української редакції виявився росіянин Григорьєв — неприхований адепт «русского міра».Факт очолювання української редакції ворогом українців став причиною появи «Меморіялу українців Великої Британії», що надійшов як офіційний документ на ім'я керівництва «Голосу Америки». У «Меморіялі» було висловлено низку побажань та пропозицій. Суть їх зводилася до одного: в українських передачах мала би бути належна увага українським національним ідеалам і національній традиції. Зреалізувати це можна було б включенням час від часу таких тем:- нариси української історії та культури;- розповіді про національних героїв минулого і новітньої епохи;- матеріали про знакові дати національно-визвольних змагань українців; - огляди американської та західної преси, у яких ідеться про Україну та українців. Окрема заувага стосувалася необхідності відмосковлення змісту радіопрограм, адресованих для українців: «Українські радіомовлення повинні бути інакше редаговані, ніж російські. Зміст українських передач повинен бути також інший», — йшлося в документі.Стаття написана підпільним журналістом УПА на території радянської України і виражала думки не лише повстанців, а і значної частини українського населення.Актуальність цього тексту відчувається сьогодні як ніколи. Варто читачеві лише замінити часто повторювані тут словосполучення «московсько-большевицькі гнобителі», «большевицька тиранія», «СССР» на «російська агресія», «російська пропаганда», «путінська Росія». Саме в контексті теперішньої неоголошеної російсько-української війни на сході України в статті зачіпається пласт проблем сучасної гуманітарної політики Української держави загалом та інформаційної зокрема.Уперше опублікована у двотижневику Закордонного Представництва УГВР «Сучасна Україна» (число від 18 березня 1951 р.) — незадовго до загибелі публіциста. Повної підшивки цього видання в жодній книгозбірні України і світу немає. Примірник тексту виявлено автором цих рядків в архіві Української Видавничої Спілки в Лондоні під час наукового стажування у Великій Британії.
The editorial board of the Ukrainian Information Space opens a new section entitled "Documents from Diaspora Archives" with an article by Petro Fedun (Poltava), a former head of the Information Bureau of the Ukrainian Supreme Council (UHVR), UPA main journalist and publicist. We plan to bring back from oblivion those texts completely unknown to Ukrainian researchers and journalists, the semantic accents of which are in line with the current realities of the development of the national information space.Petro Fedun (pseudo "Poltava", "Volianskyi", "Sever", "Zenon", "P. Savchuk") is considered the main ideologue ("political educator") of the Ukrainian armed underground OUN-UPA of 40–50s of the twentieth century. He should deservedly enter the recent Ukrainian history as a publicist, author and editor of many insurgent publications. Originally from the village of Shnyriv, not far from Brody in Galicia, where he was born in a peasant family on February 23, 1919.The biography of this talented person is full of incredibly shocking events: youth training in the underground OUN from the mid-30s; from 1939 — medical student of Lviv University, an expert in classical languages. With the conscription of the same year for service in the Soviet army, he went from private to officer, with the beginning of the war — the commander of a platoon of the Red Army soldiers. He fought on the Finnish-Soviet and German-Soviet fronts. Then he was a German prisoner, after happened an escape from there, and finally he became an underground insurgent in the ranks of the Ukrainian Insurgent Army.The career growth in the underground was also impressive: from the editor of the magazine "Yunak" ("Youth") — to the Deputy Head of the General Secretariat of the UHVR; from an ordinary insurgent to a UPA colonel, a member of its General Military Staff. After Roman Shukhevych's death, he was elected as a Deputy Commander-in-Chief of the Ukrainian Insurgent Army (summer 1950).Petro Fedun (Poltava) was two months away from his 33rd birthday — he died as a hero in a battle with the NKVD (People's Commissariat for Internal Affairs) in December 1951 in the woods near the village Novoshyn (now in the Zhydachiv district of Lviv region).The most famous work of this author, for the reading or distribution of which people were shot in Soviet Ukraine in the 1950s, is the brochure "Who are the Banderites and what are they fighting for?". It was repeatedly republished in underground printing houses of the Ukrainian Insurgent Army and was also sent to Soviet territories from abroad. In the diaspora, this book was called the immortal legend of a warring nation.Despite the fact that Fedun's (Poltava) creative contribution is small in volume, but quite powerful in content. First of all, this is a series of analytical articles on the Ukrainian nationalism ideology. Among the first — "The concept of Independent Ukraine and the main trend of ideological and political development of the modern world", "For the type of organized democracy in the future independent Ukrainian state", "Who is a true nationalist-revolutionary". The main feature of such texts: they are written simply, intelligibly, and oriented on the reader who is not prepared in life and politics. In contrast to texts on a similar subject, written by the refined esthete and high standard writer Dmytro Dontsov, which are better perceived by an already prepared reader.The fact that Ukrainian editorial board was headed by an enemy of Ukrainians led to the appearance of the "Memorial of Ukrainians in Great Britain", which came as an official document addressed to the leadership of the "Voice of America".A number of wishes and suggestions were expressed at the Memorial. Their essence was reduced to one thing: Ukrainian programs should pay due attention to Ukrainian national ideals and national traditions. This could be achieved by including the following topics from time to time:- outlines on Ukrainian history and culture;- stories about national heroes of the past and modern era;- materials about the significant dates of Ukrainians' national liberation struggle;- reviews of the American and Western press, which deal with Ukraine and Ukrainians.Particular attention was paid to the need to separate the content of radio programs addressed to Ukrainians from Moscow ones: "Ukrainian radio broadcasts should be edited differently than Russian ones. The content of Ukrainian programs should also be different," — the document said.The impetus for writing the article "What should be 'Voice of America' radio programs for the Soviet Union" was the mass spontaneous movement of the Western Diaspora Ukrainians in the late '40s of the twentieth century in order to get the "Voice of America" radio broadcast in Ukrainian. The Ukrainians' demands became successful at the end of November 1949. However, at the initial stage, the Ukrainian-language broadcasts of this radio station were mostly unfavorable or untrue towards Ukrainians. The reason was that the head of the Ukrainian editorial office was a Russian Hryhoriev — an outspoken follower of the "Russian world".The article was written by an underground UPA journalist on the territory of Soviet Ukraine and expressed the views not only of the insurgents but also of a large part of Ukrainian population.The relevance of this text is felt today as never before. The reader only needs to replace the often-repeated phrases "Moscow-Bolshevik oppressors", "Bolshevik tyranny", "USSR" with "Russian aggression", "Russian propaganda" and "Putin's Russia". Within the context of the current undeclared Russian-Ukrainian war in the East of Ukraine, the article touches on a layer of problems of the modern humanitarian policy of the Ukrainian state in general and information policy in particular.First published in the biweekly of the Foreign Office of the UHVR "Modern Ukraine" (dated March 18, 1951) — shortly before the death of the publicist. There is no complete folder of this edition in any book collection of Ukraine and the world.A copy of the text was found by the author of these lines in the archives of the Ukrainian Publishing Union in London during a research internship in Great Britain. ; Статтею колишнього керівника Бюро інформації Української Головної Ради (УГВР), чолового журналіста й публіциста УПА Петра Федуна (Полтави) редакція «Українського інформаційного простору» відкриває нову рубрику «Документи з діаспорних архівів». Плануємо повертати із небуття ті зовсім невідомі українським дослідникам-журналістикознавцям тексти, змістові акценти яких суголосні нинішнім реаліям розвитку національного інформаційного простору.Петро Миколайович Федун (псевдо «Полтава», «Волянський», «Север», «Зенон», «П. Савчук») вважається чоловим ідеологом («політвиховником») українського збройного підпілля ОУН-УПА 40–50-х років ХХ ст. У новітню українську історію він має заслужено увійти як публіцист, автор та редактор багатьох повстанських публікацій. Родом із села Шнирів, що неподалік Бродів на Галичині, де народився в селянській родині 23 лютого 1919 р.Біографія цієї талановитої особистості переповнена неймовірно карколомними подіями: юначий вишкіл у підпільній ОУН від середини 30-х років; від 1939 року — студент медицини Львівського університету, знавець класичних мов. З призовом того ж року на службу в радянську армію пройшов шлях від рядового до офіцера, з початком війни — командир взводу червоноармійців. Воював на фінсько-радянському й німецько-радянському фронтах. Далі — німецький полонений, втеча звідти і — повстанець-підпільник у рядах УПА.Вражає й кар'єрний ріст у підпіллі: від редактора журналу «Юнак» — до заступника голови Генерального Секретаріату УГВР; від рядового повстанця — до полковника УПА, члена її Головного військового штабу. Після загибелі Романа Шухевича обирається заступником Головного Командира УПА (літо 1950).Петро Федун (Полтава) не дожив до свого 33-ліття два місяці — загинув як герой у бою з НКВС у грудні 1951 р. в лісі біля с. Новошин (нині в Жидачівському районі Львівщини).Найбільш відомий твір цього автора, за читання чи поширення якого в радянській Україні у 50-х роках розстрілювали, — брошура «Хто такі бандерівці та за що вони борються». Вона неодноразово перевидавалася в підпільних друкарнях УПА, а також пересилалася на радянські терени з-за кордону. У діаспорі цю книгу назвали безсмертною легендою воюючої нації.Загалом творчий доробок Федуна (Полтави) хоч і невеликий за обсягом, але досить потужний за змістом. Передусім це низка аналітичних статей про ідеологію українського націоналізму. З перших — «Концепція Самостійної України й основна тенденція ідейно-політичного розвитку сучасного світу», «За тип організованої демократії в майбутній незалежній Українській державі», «Хто є справжній націоналіст-революціонер». Особливість таких текстів: написані просто, дохідливо, у розрахунку на читача мало підготовленого в житті й політиці. На противагу, скажімо, текстам на подібну тематику вишуканого естета й літератора високої проби Дмитра Донцова, які краще сприймає вже підготовлений читач.Спонукою до написання статті «Якими повинні бути радіопередачі «Голосу Америки» для Совєтського Союзу» став масовий стихійних рух кінця 40-х років ХХ ст. українців західної діаспори з метою добитися мовлення радіостанції «Голос Америки» українською мовою. Домагання українців увінчалися успіхом наприкінці листопада 1949 р. Однак на початковому етапі українськомовні передачі цієї радіостанції носили здебільше не прихильний або неправдивий щодо українства характер. Причиною було те, що керівником української редакції виявився росіянин Григорьєв — неприхований адепт «русского міра».Факт очолювання української редакції ворогом українців став причиною появи «Меморіялу українців Великої Британії», що надійшов як офіційний документ на ім'я керівництва «Голосу Америки». У «Меморіялі» було висловлено низку побажань та пропозицій. Суть їх зводилася до одного: в українських передачах мала би бути належна увага українським національним ідеалам і національній традиції. Зреалізувати це можна було б включенням час від часу таких тем:- нариси української історії та культури;- розповіді про національних героїв минулого і новітньої епохи;- матеріали про знакові дати національно-визвольних змагань українців; - огляди американської та західної преси, у яких ідеться про Україну та українців. Окрема заувага стосувалася необхідності відмосковлення змісту радіопрограм, адресованих для українців: «Українські радіомовлення повинні бути інакше редаговані, ніж російські. Зміст українських передач повинен бути також інший», — йшлося в документі.Стаття написана підпільним журналістом УПА на території радянської України і виражала думки не лише повстанців, а і значної частини українського населення.Актуальність цього тексту відчувається сьогодні як ніколи. Варто читачеві лише замінити часто повторювані тут словосполучення «московсько-большевицькі гнобителі», «большевицька тиранія», «СССР» на «російська агресія», «російська пропаганда», «путінська Росія». Саме в контексті теперішньої неоголошеної російсько-української війни на сході України в статті зачіпається пласт проблем сучасної гуманітарної політики Української держави загалом та інформаційної зокрема.Уперше опублікована у двотижневику Закордонного Представництва УГВР «Сучасна Україна» (число від 18 березня 1951 р.) — незадовго до загибелі публіциста. Повної підшивки цього видання в жодній книгозбірні України і світу немає. Примірник тексту виявлено автором цих рядків в архіві Української Видавничої Спілки в Лондоні під час наукового стажування у Великій Британії.
The editorial board of the Ukrainian Information Space opens a new section entitled "Documents from Diaspora Archives" with an article by Petro Fedun (Poltava), a former head of the Information Bureau of the Ukrainian Supreme Council (UHVR), UPA main journalist and publicist. We plan to bring back from oblivion those texts completely unknown to Ukrainian researchers and journalists, the semantic accents of which are in line with the current realities of the development of the national information space.Petro Fedun (pseudo "Poltava", "Volianskyi", "Sever", "Zenon", "P. Savchuk") is considered the main ideologue ("political educator") of the Ukrainian armed underground OUN-UPA of 40–50s of the twentieth century. He should deservedly enter the recent Ukrainian history as a publicist, author and editor of many insurgent publications. Originally from the village of Shnyriv, not far from Brody in Galicia, where he was born in a peasant family on February 23, 1919. ; Статтею колишнього керівника Бюро інформації Української Головної Ради (УГВР), чолового журналіста й публіциста УПА Петра Федуна (Полтави) редакція «Українського інформаційного простору» відкриває нову рубрику «Документи з діаспорних архівів». Плануємо повертати із небуття ті зовсім невідомі українським дослідникам-журналістикознавцям тексти, змістові акценти яких суголосні нинішнім реаліям розвитку національного інформаційного простору.Петро Миколайович Федун (псевдо «Полтава», «Волянський», «Север», «Зенон», «П. Савчук») вважається чоловим ідеологом («політвиховником») українського збройного підпілля ОУН-УПА 40–50-х років ХХ ст. У новітню українську історію він має заслужено увійти як публіцист, автор та редактор багатьох повстанських публікацій. Родом із села Шнирів, що неподалік Бродів на Галичині, де народився в селянській родині 23 лютого 1919 р.
У статті розглянуто радянсько-в'єтнамське співробітництво у роки американо-в'єтнамського протистояння. Охарактеризовано основні напрями допомоги СРСР в'єтнамській стороні: військовий, економічний, дипломатичний. Наголошено на значенні і ролі всебічної допомоги Радянського Союзу у здобутті ДРВ перемоги у війні. ; The article is devoted to the theme of Soviet-Vietnamese cooperation in the years of USA-Vietnamese conflict. The author describes the main areas of assistance of the Vietnamese side of the USSR: military, economic, diplomatic. The emphasis is made on the special significance and role of comprehensive assistance of the Soviet Union in receiving by DRV the victory in the war.
The activity of Canadian Prime Minister John Diefenbaker to protect the Ukrainians' national rights in Soviet Union is analyzed. It was the time of the Cold War, when the great divide between the Soviet Union and the Canada contained a many points. In particular, as Prime Minister, he called Soviet Government to protect human rights, stop arrest of dissidents, and to allow free elections. The violation of constitutional rights guaranteed in the Ukrainian SSR, prosecution of dissidents, the implementation of people's right to self-determination, the openings of the Canadian Consulate in Kyiv were main issues that Canadian politician raised in public discourse in Canada.Diefenbaker was certainly more outspoken than his predecessors and used anti-communist rhetoric. He enjoyed speaking to audiences of Canadian Ukrainians, always stressing his sympathy with their aims. Diefenbaker named Canada's first Ukrainian-Canadian Cabinet Minister Politician (Michael Starr) and appointed the second senator of Ukrainian descent (Ivan Hnatyshyn). He often quoted passages from the poems Taras Shevchenko, interested in Ukrainian history, and believed in the establishment of Ukrainian nationhood.Separately traced J. Diefenbaker' activities and initiatives in the international arena. The most famous speech made by John Diefenbaker on the problem of relations with the Soviet Union was his call in the United Nations for the Russians to explain why they continue to maintain several millions of Eastern Europeans in a state of colonial servitude to the Russian imperial system. Diefenbaker's speech on September 26, 1960 was a direct challenge to the Soviet leader Mykyta Khrushchev, who was personally leading the Soviet delegation to the Assembly of the United Nations. The speech had world reaction and was a sensation among the most delegations. Its impact was immediate upon Canadians of Eastern European descent whose homelands are within the communist totalitarian system. Diefenbaker's rhetoric caught the public mood among Canadian Ukrainians. It was a challenge voiced by a new hero, in the eyes of those people who came from the forgotten nations in Eastern Europe. Instead, the Soviet press attacked Diefenbaker's statements as "slanderous".After retiring from the post of Prime Minister, Diefenbaker led the International Committee for Human Rights. He was meeting with the world's politicians and raised the issue with respect to violations of constitutional rights of Ukrainians within Soviet Union. As leader of the conservative opposition in parliament, he repeatedly raised the issue of opening the Consulate of Canada in Kyiv. In 1969 he visited the capital of the Ukrainian SSR and in conversation with it officials sought the opening of the Consulate of Canada in the Ukrainian capital. Diefenbaker was one of the few world leaders who tried to implement the Ukrainian issue to the world agenda and stressed that "the West must speak out". Prime Minister of Canada was the most prominent spokesman the concept of the colonial status of the Ukrainian SSR among Western politicians. Their actions outlined Canada's policy framework on the Ukrainian question, which largely followed all subsequent governments. ; Проаналізовано діяльність прем'єр-міністра Канади Джона Діфенбейкера (1957–1963), спрямовану на захист національних прав українців у Радянському Союзі. До основних питань, які канадський політик упровадив до канадського суспільного дискурсу, належали проблеми порушення конституційно гарантованих прав людини в Українській РСР, арешти і переслідування дисидентів, реалізація права народу на самовизначення, відкриття канадського консульства у Києві тощо. Окремо простежено заходи й ініціативи Дж. Діфенбейкера на міжнародній арені, зокрема виступ 26 вересня 1960 р. на Генеральній Асамблеї ООН та реакцію на нього в Радянському Союзі, створення Міжнародного комітету захисту прав людини. Відзначено, що навіть після відставки з посади прем'єр-міністра Канади, Дж. Діфенбейкер активно цікавився ситуацією в Українській РСР, виступаючи на захист національних прав її мешканців.
In the article, within the framework of preparation of the dissertation on the topic: "The concept of awareness under the criminal law of Ukraine'" summarizes the experience of some countries of the former Soviet Union on the use of the concept of "awareness" in the general parts of the criminal codes. It has been established that in the Criminal Code of Georgia the majority of cases of awareness is used in a single sense (full awareness of the subject of the crime of the relevant objective features), but we have also recorded several cases of deviation from this value, which testifies to the violation of the principle of unity of legal terminology. In general, in the Criminal Code of Georgia, the sign of awareness in most cases refers to the characteristics of the victim of the crime (usually age and condition). However, this issue revealed some inconsistency in the rules, which provide for severalspecial victims at once (for example, the awareness concerns a victim of a criminal offense - a pregnant woman, but does not extend to a minor). Unlike the Criminal Code of Ukraine and the law on criminal liability of the Republic of Azerbaijan discussed above, the legislator of the Republic of Belarus has fixed the definition of this feature at the legislative level, which is undoubtedly a major advantage of this regulatory act. In the Criminal Code of the Republic of Belarus, as in the Criminal Code of the Azerbaijan Republic, the notion of deliberately illegal (Article 40 of the Criminal Code of the Azerbaijan Republic) and deliberately criminal orders (Article 117 of the Criminal Code of the Republic of Azerbaijan) are also found. This decision of the legislator to a certain extent violates the principle of the unity of legal terminology, which, in our opinion, would be advisable to choose a single term (for example, "illegal", because it has a wider meaning). In the Criminal Code of Belarus the sign of awareness is quite widespread. A significant advantage of the Criminal Code of the Republic of Belarus is the existence of a legislative definition of the concept of awareness. In the overwhelming majority of cases, the provisions of a given legislative act are consciously used in that sense and relate to such features as a socially dangerous act, an object of a crime or a victim of a crime. ; У статті в межах підготовки дисертації за темою: «Поняття завідомості за кримінальним правом України» узагальнено досвід окремих країн пострадянського простору щодо використання поняття «завідомість» у загальних частинах кримінальних кодексів. Встановлено, що в КК Грузії ознака завідомості здебільшого вживається в єдиному значенні (повне усвідомлення суб'єктом злочину відповідних об'єктивних ознак), втім, нами зафіксовано і кілька випадків відхилення від цього значення, що свідчить про порушення принципу єдності юридичної термінології. Загалом у КК Грузії ознака завідо-мості стосується ознак характеристики потерпілого від злочину (зазвичай віку та стану). Втім, у цьому питанні виявлена певна непослідовність в нормах, які передбачають одразу декілька спеціальних потерпілих (наприклад, завідомість стосується потерпілої від кримінального правопорушення - вагітної жінки - та не поширюється на неповнолітнього). На відміну від КК України та розглянутого вище закону про кримінальну відповідальність Азербайджанської Республіки, законодавець Республіки Білорусь на законодавчому рівні закріпив визначення цієї ознаки, що, без сумніву, є вагомою перевагою цього нормативно-правового акта. У КК Республіки Білорусь, як і в КК Азербайджанської Республіки також зустрічається поняття завідомо незаконного (ст. 40 КК Азербайджанської Республіки) та завідомо злочинного наказів (ст. 117 КК Азербайджанської Республіки). Таке рішення законодавця певною мірою порушує принцип єдності юридичної термінології, через що, на нашу думку, доцільним було б обрати єдиний термін (наприклад, «незаконний», адже він має більш широке значення). У КК Республіки Білорусь ознака завідомості досить поширена. Суттєвою перевагою КК Республіки Білорусь є наявність законодавчого визначення поняття завідомості. Здебільшого у нормах цього законодавчого акта завідомість використовується саме в цьому значенні та стосується таких ознак, як суспільно небезпечне діяння, предмет злочину або потерпіла від злочину особа.
The whole period of the Soviet Union's existence and the first years of independence of Ukraine didnot write and talked about the military conflict in the winter of 1939–1940. The reason for the strategicdefeat of the huge Soviet Union in the war with a small Finland. In the Soviet Union, they tried to createsuch a notion as the «Soviet people,» the relocation and mixing of a large number of people throughout thespace of the USSR. Therefore, no one has ever defined participants in events by nationality or territoriallocation. Ukrainians also did not stand out. It was only when Ukraine became independent that therewas a need to determine the participation of Ukrainians in the Soviet-Finnish war and their role. Duringthe Soviet-Finnish war, the North-West front was commanded by the future Marshal and Hero of theSoviet Union, Ukrainian Timoshenko Semyon Konstantinovich. Future Marshal and Hero of the SovietUnion, Ukrainian Kulik Grigory Ivanovich, as Deputy People's Commissar for Defense of the USSR,participated in the preparation of Army and Artillery Parts for the Soviet-Finnish War. The commanderof the 70th division was Ukrainian Kirponos Mikhail Petrovich. Participated in the combat operations ofthe pilot-as and Hero of the Soviet Union, Ukrainian Kravchenko Grigory Panteleevich. Future Marshaland Hero of the Soviet Union, Ukrainian, Moskalenko Kirill Semenovich, during the Soviet-FinnishWar, was the head of the artillery 51st Perekopskaya Rifle Division of the Odessa Military District. Thefuture Colonel-General of the Tank Army and Hero of the Soviet Union, Ukrainian Kravchenko AndriyGrigorievich, during the war, was Chief of Staff of the 173th Motorized Infantry Division. In the threemonth conflict, nearly 40,000 Ukrainians died. Among those who fought in this war and received thehighest award – the Order of Lenin – Vasyl Petrenko from Poltava region. On the side of the USSR twodivisions participated in the war, which were completed in Ukraine. These are the 44th and 70th InfantryDivisions. The first of them fell into the environment and almost all died, trying to break away from theFinnish ring. Those who escaped were subjected to a martial law court. Division commander, chief ofstaff, chief of the police department and commissar were shot. In general, several thousand participantsin this war suffered repressions. Instructive that the Finnish side arranged the graves of the dead Sovietsoldiers. The city of Suomussalmi has a monument to the soldiers of the 44th Division, at the time whenthe names of the heroes were for gotten in the homeland. ; Весь период существования Советского Союза и первые годы независимости Украины никтоне писал и не говорил о военном конфликте зимой 1939–1940 гг. Причина в стратегическом пора-жении огромного СССР в войне с маленькой Финляндией. В Советском Союзе пытались создатьтакое понятие, как «советский народ», происходило переселение и смешение большого количествалюдей на всем пространстве СССР. Поэтому никто никогда не определял участников событий понациональности или территориальному расположению. Не выделялись и украинцы. Только когдаУкраина стала независимой, возникла необходимость выяснить участие украинцев в советско-фин-ской войне и их роль. Во время советско-финской войны Северо-Западным фронтом командовалбудущий Маршал и Герой Советского Союза, украинец Семён Константинович Тимошенко. Бу-дущий Маршал и Герой Советского Союза, украинец Григорий Иванович Кулик, как заместительнаркома обороны СССР, участвовал в подготовке армейских и артиллерийских частей к совет-ско-финской войне. Командиром 70-й дивизии был украинец Кирпонос. Принимал участие в бое-вых действиях летчик-ас и Герой Советского Союза, украинец Григорий Пантелеевич Кравченко.Будущий Маршал и Герой Советского Союза, украинец Москаленко, во время советско-финскойвойны был начальником артиллерии 51-й Перекопской стрелковой дивизии Одесского военногоокруга. Будущий генерал-полковник танковых войск и Герой Советского Союза, украинец АндрейГригорьевич Кравченко, во время войны был начальником штаба 173-й мотострелковой дивизии.В трехмесячном конфликте погибло почти 40 000 украинских. Среди тех, кто воевал в этой войнеи получил высшую награду – орден Ленина – Василий Петренко с Полтавщины. На стороне СССРв войне участвовали две дивизии, которые комплектовались в Украине. Это 44-и 70-я стрелковыедивизии. Первая из них попала в окружение и почти вся погибла, пытаясь вырваться из финскогокольца. Те, кто вырвался, были подвергнуты военно-полевому суду. Командир дивизии, начальникштаба, начальник политотдела и комиссар были расстреляны. В общем репрессиям подверглисьнесколько тысяч участников этой войны. Поучительно, что финская сторона упорядочила могилыпогибших советских бойцов. В городе Суомуссалми установлен монумент воинам 44-й дивизии, вто время, когда на родине были забыты имена г ероев. ; Увесь період існування Радянського Союзу та перші роки незалежності України ніхто не писаві не говорив про військовий конфлікт взимку 1939–1940 рр. Причина у стратегічній поразці вели-чезного СРСР у війні з маленькою Фінляндією. У Радянському Союзі намагалися створити такепоняття, як «радянський народ», відбувалося переселення і змішання великої кількості людейна всьому просторі СРСР. Тому ніхто ніколи не визначав учасників подій за національністю аботериторіальним розташуванням. Не виділялися й українці. Лише коли Україна стала незалежною,виникла потреба з'ясувати участь українців у радянсько-фінській війні та їх роль. Під час радянсь-ко-фінської війни Північно-Західним фронтом командував майбутній Маршал і Герой РадянськогоСоюзу, українець Тимошенко Семен Костянтинович. Майбутній Маршал і Герой Радянського Со-юзу, українець Кулик Григорій Іванович, як заступник наркома оборони СРСР, брав участь у під-готовці армійських і артилерійських частин до радянсько-фінської війни. Командиром 70-ї дивізіїбув українець Кирпонос Михайло Петрович. Приймав участь у бойових діях льотчик-ас і ГеройРадянського Союзу, українець Кравченко Григорій Пантелійович. Майбутній Маршал і Герой Ра-дянського Союзу, українець Москаленко Кирило Семенович, під час радянсько-фінської війнибув начальником артилерії 51-ї Перекопської стрілецької дивізії Одеського військового округу.Майбутній генерал-полковник танкових військ і Герой Радянського Союзу, українець КравченкоАндрій Григорович, під час війни був начальником штабу 173-ї мотострілецької дивізії. У трьох-місячному конфлікті загинуло майже 40 тисяч українців. Серед тих, хто воював у цій війні та от-римав найвищу нагороду – орден Леніна – Василь Петренко з Полтавщини. На боці СРСР у війнібрали участь дві дивізії, які комплектувались в Україні. Це 44-та та 70-та стрілецькі дивізії. Першаз них потрапила в оточення і майже вся загинула, намагаючись вирватись з фінського кільця. Ті,хто вирвався, були піддані військово-польовому суду. Командир дивізії, начальник штабу, началь-ник політвідділу та комісар були розстріляні. Загалом репресій зазнали кілька тисяч учасників цієївійни. Повчально, що фінська сторона впорядкувала могили загиблих радянських бійців. У містіСуомуссалмі встановлено монумент воїнам 44-ї дивізії, в той час, коли на Батьківщині були забутіімена героїв.
This paper summarizes the features of the most important stages and mechanisms of creation of armament and military equipment of the former Soviet Union to consider (used) during training for research institutions and the military command of the Armed Forces of Ukraine. ; В статье обобщены особенности, наиболее важные этапы и механизмы функционирования системы создания образцов вооружения и военной техники бывшего СССР, которые необходимо учитывать (использовать) в процессе подготовки специалистов для научно-исследовательских учреждений и органов военного управления Вооруженных Сил Украины. ; У статті узагальнені особливості, найбільш важливі етапи та механізми функціонування системи створення зразків озброєння та військової техніки колишнього СРСР, які необхідно враховувати (використовувати) у процесі підготовки фахівців для науково-дослідних установ та органів військового управління Збройних Сил України.
This paper summarizes the features of the most important stages and mechanisms of creation of armament and military equipment of the former Soviet Union to consider (used) during training for research institutions and the military command of the Armed Forces of Ukraine. ; В статье обобщены особенности, наиболее важные этапы и механизмы функционирования системы создания образцов вооружения и военной техники бывшего СССР, которые необходимо учитывать (использовать) в процессе подготовки специалистов для научно-исследовательских учреждений и органов военного управления Вооруженных Сил Украины. ; У статті узагальнені особливості, найбільш важливі етапи та механізми функціонування системи створення зразків озброєння та військової техніки колишнього СРСР, які необхідно враховувати (використовувати) у процесі підготовки фахівців для науково-дослідних установ та органів військового управління Збройних Сил України.
Осуществлена попытка обобщить основные факты, касающиеся советского пространства в американских учебниках по истории. Выявлены основные подходы относительно освещения СССР в годы «холодной войны», и упоминания про Украину того периода. ; The main purpose of this article is to make some generalizations about the image of the Soviet space during the «Cold War» on the pages of American history books.In American history textbooks, which were written and published during the global confrontation, many pages were devoted to the coverage of the Soviet Union and its relations with the United States. It was a period of struggle between the two superpowers for the spheres of influence in the world for global domination. Coverage of the history of the «enemy» country was subordinate to major purposes of state propaganda. Of course, this led to one-sided view on the opposite superpower.On the pages of American textbooks Soviet Union was described as the main opponent of the American nation and the capitalist countries, such definitions as «enemy», «aggressor», «stranger», «invader» were mostly used. Soviet Union and its leaders were accused of inciting the «Cold war», in a breakaway from allied relations after the Second World War, because of Soviet leaders' suspicion and distrust to the West. The inflaming of the global confrontation was associated especially with Stalin – «Soviet despot». The different dates of the beginning of the Cold war are stated in American history textbooks. But all their variants are connected with the actions of the Soviet Union such as the division of Germany and the Berlin blockade, the expansion of Soviet influence towards the Central and South-Eastern Europe and the establishment of the national-democratic governments, testing the atomic bomb. The image of the Soviet Union as a country with imperial aspirations was formed in the minds of Americans who was taught by these books. Such definitions as «Soviet empire», «totalitarian dictatorship» were wide spread in the textbooks.The Soviet Union was mostly seen as the one country and its parts – Soviet republics were not mentioned in the most cases. However there are few textbooks in which attention was paid to the problems of the concrete republics, including Belarus, Uzbekistan and Ukraine. For example, Ukraine was mentioned more often – if to compare with other republics because it was the largest in terms of population after Russia, and was one of the largest by area. The main problems highlighted in this case were connected with a problem of Ukrainian national identity, aspirations for independence, Ukraine's participation in the UN.Thus, we can conclude that reviewed American textbooks had a lot of information about the Soviet Union, its foreign policy and about the US-SU relations. Further investigations in this field require more deep analysis of the American History educational books according to the level of education (school and university), as well as the comparison of modern and old textbooks. ; Здійснено спробу узагальнити основні факти, що стосуються радянського простору в американських підручниках з історії. Виявлені основні підходи щодо висвітлення СРСР в роки «холодної війни», та згадки про Україну того періоду.
