Suchergebnisse

Thearticle touches upon the specific features of the Russian imperial government censorship policy towards the Ukrainian theater. It characterizes main censorship institutions and regulatory acts, which concerned the theater. The author states that the theatre life in the Russian empire was subjected to numerous regulations and limitations. Some of them, including the acts of 1876, 1881 and 1883, concerned exclusively the dramas and stage performances in Ukrainian language. Their general aim was to narrow the usage of the Ukrainian language in cultural life. The local authorities could provide their own restrictions as well. The Ukrainian play-writers and entrepreneurs were obliged to get special permission on every stage performance in Ukrainian. Additionally, both theatrical productions and concerts of songs in Ukrainian had to be accompanied by the ones in Russian. According to the regulations, the stories of the Ukrainian dramas should not touch upon vexed social and national questions. At the same time, translations of the dramas into Ukrainian used to be restricted by the censorship. Despite the severe restrictions constituted by the central government, the Ukrainian theater censorship largely depended on the local censors, who were able to either ban or permit certain dramas and stage performances. To get the necessary permissions play-writers, actors and entrepreneurs either used their personal charisma to influence the Russian civil servants or simply relied on corruption, which was highly widespread. In conclusion, the author states that the censorship affected negatively the creative work of the Ukrainian dramatists who were forced to re-write their stories to make them acceptable for censorship. Thus, in general, the government censorship policy was unable to suppress the development of the Ukrainian theater in the late 19thc. ; У статті дослідженоособливостi цензурної політики Російської імперії щодо українського театрального мистецтва другої половини ХІХ століття. Зазначено, що театральне життя в Російській імперії підлягало державному регулюванню та численним обмеженням. Деякі з них, зокрема розпорядження 1876, 1881 та 1883 рр., стосувалися безпосередньо українських драматичних творів та театральних вистав. Попри жорсткі регуляторні норми, встановлені урядом, місцеві цензори мали широкі можливості забороняти або дозволяти окремі твори. Відповідно, українські митці шукали шляхи подолання цензурних перепон, використовуючи корумпованість чиновників, свій власний авторитет та вплив на осіб, які могли сприяти отриманню дозволу на публікацію драматичного твору чи театральну постановку. В цілому, заборонні заходи щодо української сцени, хоча й вплинули негативно на умови творчої реалізації українських митців, проте не завадили становленню українського професійного театру в цей період, розширенню його жанрово-тематичної парадигми, й поглибленню його значення, як компонента національної ідентичності.

The paper is devoted to the problem of finding ways to fully justify the budget support of the contemporary Ukrainian repertory theaters as one of the strategic directions for their further survival and development. The work has proved that the theater of this kind is a public socio-cultural institution, serving to educate, develop, communicate and go for a new level of propaganda and awareness of the national self-identity of the people, engaged in it. However, the theater also acts as a business entity, creating jobs, paying taxes, supporting restaurant-hotel-tourist and other kinds of businesses that provide various related services, acting as an infrastructure-creating component. The repertory theater as an institution is an integral part of a more extended institution – the state. The latter should provide financial support to repertory theaters which are legislatively regarded to be non-profit organizations. Experience shows that the support is usually rendered with whatever funds remain. The theater is financed in the last turn with the remainder of the state funds, because theaters are referred to the group of loss-making institutions. Such a policy is vicious, since the author of this publication has proved that in fact the theater performs a very important function of a recreation space. The theater restores the productive resource of the state (region) – the human capital of both a person and society. The present publication for the first time proposes approaches to a direct estimation of possible losses in the gross domestic product incurred by the state (region) when it neglects the financial support of its repertory theaters. The work proves that: the repertory theater is not a planned unprofitable business entity; the most urgent task is to develop a technique for measuring the contribution of the theater to the state or regional economy; the theater has every reason to claim a certain portion of the income earned by it for the state or a region; the theater has every reason to rely on a more ...

Мета публікації – зафіксувати факти театрального акціонізму в Західній Україні на тлі соціополітичної кризи кінця ХХ сторіччя, визначити відмінні контексти сприйняття практик, дослідити арсенал художніх засобів, властивий феномену на вказаних теренах. Методологія дослідження.Застосовано факторний метод, що дозволив здійснити оцінку місця і ролі театрального акціонізму Західної України кінця ХХ ст. в історичній реальності та метод причинно-наслідкового аналізу, з допомогою якого відслідковано ґенезу вказаного феномену. Метод польових досліджень використаний для збору джерел. Наукова новизна Розглянута проблематика театрального акціонізму у консолідуючих практиках Західної України кінця ХХ ст., визначено ключові зміни у рухах щодо переважання інтеракції, експериментальності, перформативності, соціальної активності та політизації загалом.Висновки. Як доведено, яскраві прояви акціонізму в театральних практиках Західної України кінця ХХ сторіччя були сміливою спробою конструювання нового суспільства та свідомості засобами культури. Період експериментів співпав у часі не лише з національними рухами, але і з часом руйнування ієрархій: ідеологічної, економічної, ціннісної, через що у кожному конкретному випадкові режисери орієнтувались на власне розуміння діалогу з суспільством, направленого не лише на вираження думки, а й її формування. Виявлені спільні риси та відмінності підходу в конкретних акціях до трансляції змістів, актуальна символіка, контексти: як делеговані, так і відображені. З'ясовано форми взаємодії режисерів, творчих колективів із публікою в контексті політичного, соціокультурного та естетичного впливу. Доведена саморефлексивність явища, в якому театральні акціоністи часто ідентифікували себе з державою у символічному полі, набуваючи ознак творців нових змістів, міксуючи мистецьке та соціальне, зрештою, перетворюючись на представників публічного впливу. Галицький молодий театр став системою смислів, особистісним прикладом жертовності, спрямованою дією, що трансформувала масову свідомість радянізованих містечок, сіл Прикарпаття та Буковини. Львівський театр Леся Курбаса своїми діями об'єднував інтелектуалів та естетів, творив рафіноване суспільство, фестивальні «Вивихи» демонстрували тотальне, анархічне захоплення як уваги, так і простору. ; The purpose of the publication is to capture the facts of theatrical actionism in Western Ukraine against the background of the socio-political crisis of the late twentieth century, to identify different contexts of perception of practices, to explore the arsenal of artistic means inherent in the phenomenon. Research methods: a factor method is used that allowed to assess the place and role of theatrical actionism in Western Ukraine in the late twentieth century in historical reality and the method of causal analysis, which traced the genesis of this phenomenon. The field research method is used to collect sources. The issue of theatrical actionism in the consolidating practices of Western Ukraine at the end of the twentieth century is considered, the key changes in the movements towards the predominance of interaction, experimentation, performativity, social activity and politicization in general are identified. Conclusions. As proved, the bright manifestations of actionism in the theatrical practices of Western Ukraine in the late twentieth century were a bold attempt to construct a new society and consciousness by means of culture. The period of experiments coincided not only with national movements, but also with the time of destruction of hierarchies: ideological, economic, value, so in each case the directors focused on their own understanding of dialogue with society, aimed not only at expression but also its formation. Common features and differences of the approach in concrete actions to translation of contents, actual symbolics, contexts are revealed: both delegated, and reflected. Forms of interaction of directors, creative groups with the public in the context of political, sociocultural and aesthetic impact are clarified. The self-reflexivity of the phenomenon is proven ,in which theatrical actionists often identified themselves with the state in the symbolic field, acquiring the characteristics of creators of new meanings, mixing artistic and social, and finally, becoming representatives of public influence.The Galician Young Theater became a system of meanings, a personal example of sacrifice, a directed action that transformed the mass consciousness of the Sovietized towns, villages of Prykarpattia and Bukovyna. The Lesya Kurbas Theater in Lviv united intellectuals and aesthetes with its actions, created a refined society, and the festival "Dislocations" demonstrated a total, anarchic fascination with both attention and space.

Мета публікації – зафіксувати факти театрального акціонізму в Західній Україні на тлі соціополітичної кризи кінця ХХ сторіччя, визначити відмінні контексти сприйняття практик, дослідити арсенал художніх засобів, властивий феномену на вказаних теренах. Методологія дослідження.Застосовано факторний метод, що дозволив здійснити оцінку місця і ролі театрального акціонізму Західної України кінця ХХ ст. в історичній реальності та метод причинно-наслідкового аналізу, з допомогою якого відслідковано ґенезу вказаного феномену. Метод польових досліджень використаний для збору джерел. Наукова новизна Розглянута проблематика театрального акціонізму у консолідуючих практиках Західної України кінця ХХ ст., визначено ключові зміни у рухах щодо переважання інтеракції, експериментальності, перформативності, соціальної активності та політизації загалом.Висновки. Як доведено, яскраві прояви акціонізму в театральних практиках Західної України кінця ХХ сторіччя були сміливою спробою конструювання нового суспільства та свідомості засобами культури. Період експериментів співпав у часі не лише з національними рухами, але і з часом руйнування ієрархій: ідеологічної, економічної, ціннісної, через що у кожному конкретному випадкові режисери орієнтувались на власне розуміння діалогу з суспільством, направленого не лише на вираження думки, а й її формування. Виявлені спільні риси та відмінності підходу в конкретних акціях до трансляції змістів, актуальна символіка, контексти: як делеговані, так і відображені. З'ясовано форми взаємодії режисерів, творчих колективів із публікою в контексті політичного, соціокультурного та естетичного впливу. Доведена саморефлексивність явища, в якому театральні акціоністи часто ідентифікували себе з державою у символічному полі, набуваючи ознак творців нових змістів, міксуючи мистецьке та соціальне, зрештою, перетворюючись на представників публічного впливу. Галицький молодий театр став системою смислів, особистісним прикладом жертовності, спрямованою дією, що трансформувала масову свідомість радянізованих містечок, сіл Прикарпаття та Буковини. Львівський театр Леся Курбаса своїми діями об'єднував інтелектуалів та естетів, творив рафіноване суспільство, фестивальні «Вивихи» демонстрували тотальне, анархічне захоплення як уваги, так і простору. ; The purpose of the publication is to capture the facts of theatrical actionism in Western Ukraine against the background of the socio-political crisis of the late twentieth century, to identify different contexts of perception of practices, to explore the arsenal of artistic means inherent in the phenomenon. Research methods: a factor method is used that allowed to assess the place and role of theatrical actionism in Western Ukraine in the late twentieth century in historical reality and the method of causal analysis, which traced the genesis of this phenomenon. The field research method is used to collect sources. The issue of theatrical actionism in the consolidating practices of Western Ukraine at the end of the twentieth century is considered, the key changes in the movements towards the predominance of interaction, experimentation, performativity, social activity and politicization in general are identified. Conclusions. As proved, the bright manifestations of actionism in the theatrical practices of Western Ukraine in the late twentieth century were a bold attempt to construct a new society and consciousness by means of culture. The period of experiments coincided not only with national movements, but also with the time of destruction of hierarchies: ideological, economic, value, so in each case the directors focused on their own understanding of dialogue with society, aimed not only at expression but also its formation. Common features and differences of the approach in concrete actions to translation of contents, actual symbolics, contexts are revealed: both delegated, and reflected. Forms of interaction of directors, creative groups with the public in the context of political, sociocultural and aesthetic impact are clarified. The self-reflexivity of the phenomenon is proven ,in which theatrical actionists often identified themselves with the state in the symbolic field, acquiring the characteristics of creators of new meanings, mixing artistic and social, and finally, becoming representatives of public influence.The Galician Young Theater became a system of meanings, a personal example of sacrifice, a directed action that transformed the mass consciousness of the Sovietized towns, villages of Prykarpattia and Bukovyna. The Lesya Kurbas Theater in Lviv united intellectuals and aesthetes with its actions, created a refined society, and the festival "Dislocations" demonstrated a total, anarchic fascination with both attention and space.

The paper is devoted to the problem of finding ways to fully justify the budget support of the contemporary Ukrainian repertory theaters as one of the strategic directions for their further survival and development. The work has proved that the theater of this kind is a public socio-cultural institution, serving to educate, develop, communicate and go for a new level of propaganda and awareness of the national self-identity of the people, engaged in it. However, the theater also acts as a business entity, creating jobs, paying taxes, supporting restaurant-hotel-tourist and other kinds of businesses that provide various related services, acting as an infrastructure-creating component. The repertory theater as an institution is an integral part of a more extended institution – the state. The latter should provide financial support to repertory theaters which are legislatively regarded to be non-profit organizations. Experience shows that the support is usually rendered with whatever funds remain. The theater is financed in the last turn with the remainder of the state funds, because theaters are referred to the group of loss-making institutions. Such a policy is vicious, since the author of this publication has proved that in fact the theater performs a very important function of a recreation space. The theater restores the productive resource of the state (region) – the human capital of both a person and society. The present publication for the first time proposes approaches to a direct estimation of possible losses in the gross domestic product incurred by the state (region) when it neglects the financial support of its repertory theaters. The work proves that: the repertory theater is not a planned unprofitable business entity; the most urgent task is to develop a technique for measuring the contribution of the theater to the state or regional economy; the theater has every reason to claim a certain portion of the income earned by it for the state or a region; the theater has every reason to rely on a more favorable fiscal policy of the state or regional authorities, which would encourage it to work more efficiently. ; Статья посвящена проблеме поиска путей для полноценного обоснования бюджетной поддержки современных украинских репертуарных театров, как одного из стратегических направлений их дальнейшего выживания и развития. В работе доказано, что такой театр является публичным социально-культурным учреждением, которое призвано воспитывать, развивать, общаться и двигаться к новому уровню пропаганды и осознанию национальной самоидентичности людей, которые с ней сталкиваются. Но театр также выступает как субъект хозяйствования, создавая рабочие места, платя налоги, поддерживая ресторанно-туристический и другие виды бизнеса, которые предоставляют различные сопутствующие услуги, действуя как инфраструктурно образующий компонент. Репертуарный театр как институт является неотъемлемой частью более развитого института - государства. Последнее должно оказывать финансовую поддержку репертуарным театрам, которые на законодательном уровне рассматриваются как некоммерческие организации. Опыт показывает, что поддержка осуществляется по остаточному принципу. Театр обеспечивается в последнюю очередь из средств, которые в государстве остаются, поскольку театры классифицируются как убыточные учреждения. Такая политика является ошибочной, поскольку автор этой публикации доказал, что фактически театр выполняет очень важную функцию рекреационного пространства. Театр восстанавливает производительный ресурс государства (региона) - человеческого капитала как личности, так и общества. Эта публикация впервые представляет подходы к прямой оценке возможных потерь в валовом внутреннем продукте, понесенного государством (регионом), когда оно пренебрегает финансовой поддержкой его репертуарных театров. В работе доказано, что: репертуарный театр не является планово-убыточным предприятием; крайне необходимой задачей является разработка методики измерения вклада театра в экономику государства или региона; театр имеет все основания, чтобы претендовать на определенную часть из заработанного им для государства или региона; театр имеет все основания рассчитывать на более благоприятную бюджетную политику государства или региональной власти, которая бы стимулировала его к более эффективному труду. ; Статтю присвячено проблемі пошуку шляхів для повноцінного обґрунтування бюджетної підтримки сучасних українських репертуарних театрів, як одного із стратегічних напрямів їхнього подальшого виживання та розвитку. В роботі доведено, що такий театр є публічною соціально-культурною установою, що покликана виховувати, розвивати, спілкуватися і рухатися до нового рівня пропаганди та усвідомлення національної самоідентичності людей, які з нею стикаються. Але театр також виступає як суб'єкт господарювання, створюючи робочі місця, сплачуючи податки, підтримуючи ресторан-готель-туристичний та інші види бізнесу, які надають різні супутні послуги, діючи як інфраструктуро утворюючий компонент. Репертуарний театр як інститут є невід'ємною частиною більш розвиненої інституції - держави. Остання повинна надавати фінансову підтримку репертуарним театрам, які на законодавчому рівні розглядаються як некомерційні організації. Досвід показує, що підтримка здійснюється по остаточному принципу. Театр забезпечується в останню чергу з коштів, які в державі залишаються, оскільки театри класифікуються як збиткові установи. Така політика є помилковою, оскільки автор цієї публікації довів, що фактично театр виконує дуже важливу функцію рекреаційного простору. Театр відновлює продуктивний ресурс держави (регіону) - людського капіталу як особистості, так і суспільства. Ця публікація вперше представляє підходи до прямої оцінки можливих втрат у валовому внутрішньому продукті, понесеному державою (регіоном), коли він нехтує фінансовою підтримкою його репертуарних театрів. В роботі доведено, що: репертуарний театр не є планово-збитковим суб'єктом господарювання; вкрай необхідним завданням є розробка методики вимірювання внеску театру в економіку держави або регіону; театр має всі підстави, щоб претендувати на певну частину із заробленого ним для держави або регіону; театр має всі підстави розраховувати на більш сприятливу бюджетну політику держави або регіональної влади, яка б стимулювала його до більш ефективної праці.

The paper is devoted to the problem of finding ways to fully justify the budget support of the contemporary Ukrainian repertory theaters as one of the strategic directions for their further survival and development. The work has proved that the theater of this kind is a public socio-cultural institution, serving to educate, develop, communicate and go for a new level of propaganda and awareness of the national self-identity of the people, engaged in it. However, the theater also acts as a business entity, creating jobs, paying taxes, supporting restaurant-hotel-tourist and other kinds of businesses that provide various related services, acting as an infrastructure-creating component. The repertory theater as an institution is an integral part of a more extended institution – the state. The latter should provide financial support to repertory theaters which are legislatively regarded to be non-profit organizations. Experience shows that the support is usually rendered with whatever funds remain. The theater is financed in the last turn with the remainder of the state funds, because theaters are referred to the group of loss-making institutions. Such a policy is vicious, since the author of this publication has proved that in fact the theater performs a very important function of a recreation space. The theater restores the productive resource of the state (region) – the human capital of both a person and society. The present publication for the first time proposes approaches to a direct estimation of possible losses in the gross domestic product incurred by the state (region) when it neglects the financial support of its repertory theaters. The work proves that: the repertory theater is not a planned unprofitable business entity; the most urgent task is to develop a technique for measuring the contribution of the theater to the state or regional economy; the theater has every reason to claim a certain portion of the income earned by it for the state or a region; the theater has every reason to rely on a more favorable fiscal policy of the state or regional authorities, which would encourage it to work more efficiently. ; Статья посвящена проблеме поиска путей для полноценного обоснования бюджетной поддержки современных украинских репертуарных театров, как одного из стратегических направлений их дальнейшего выживания и развития. В работе доказано, что такой театр является публичным социально-культурным учреждением, которое призвано воспитывать, развивать, общаться и двигаться к новому уровню пропаганды и осознанию национальной самоидентичности людей, которые с ней сталкиваются. Но театр также выступает как субъект хозяйствования, создавая рабочие места, платя налоги, поддерживая ресторанно-туристический и другие виды бизнеса, которые предоставляют различные сопутствующие услуги, действуя как инфраструктурно образующий компонент. Репертуарный театр как институт является неотъемлемой частью более развитого института - государства. Последнее должно оказывать финансовую поддержку репертуарным театрам, которые на законодательном уровне рассматриваются как некоммерческие организации. Опыт показывает, что поддержка осуществляется по остаточному принципу. Театр обеспечивается в последнюю очередь из средств, которые в государстве остаются, поскольку театры классифицируются как убыточные учреждения. Такая политика является ошибочной, поскольку автор этой публикации доказал, что фактически театр выполняет очень важную функцию рекреационного пространства. Театр восстанавливает производительный ресурс государства (региона) - человеческого капитала как личности, так и общества. Эта публикация впервые представляет подходы к прямой оценке возможных потерь в валовом внутреннем продукте, понесенного государством (регионом), когда оно пренебрегает финансовой поддержкой его репертуарных театров. В работе доказано, что: репертуарный театр не является планово-убыточным предприятием; крайне необходимой задачей является разработка методики измерения вклада театра в экономику государства или региона; театр имеет все основания, чтобы претендовать на определенную часть из заработанного им для государства или региона; театр имеет все основания рассчитывать на более благоприятную бюджетную политику государства или региональной власти, которая бы стимулировала его к более эффективному труду. ; Статтю присвячено проблемі пошуку шляхів для повноцінного обґрунтування бюджетної підтримки сучасних українських репертуарних театрів, як одного із стратегічних напрямів їхнього подальшого виживання та розвитку. В роботі доведено, що такий театр є публічною соціально-культурною установою, що покликана виховувати, розвивати, спілкуватися і рухатися до нового рівня пропаганди та усвідомлення національної самоідентичності людей, які з нею стикаються. Але театр також виступає як суб'єкт господарювання, створюючи робочі місця, сплачуючи податки, підтримуючи ресторан-готель-туристичний та інші види бізнесу, які надають різні супутні послуги, діючи як інфраструктуро утворюючий компонент. Репертуарний театр як інститут є невід'ємною частиною більш розвиненої інституції - держави. Остання повинна надавати фінансову підтримку репертуарним театрам, які на законодавчому рівні розглядаються як некомерційні організації. Досвід показує, що підтримка здійснюється по остаточному принципу. Театр забезпечується в останню чергу з коштів, які в державі залишаються, оскільки театри класифікуються як збиткові установи. Така політика є помилковою, оскільки автор цієї публікації довів, що фактично театр виконує дуже важливу функцію рекреаційного простору. Театр відновлює продуктивний ресурс держави (регіону) - людського капіталу як особистості, так і суспільства. Ця публікація вперше представляє підходи до прямої оцінки можливих втрат у валовому внутрішньому продукті, понесеному державою (регіоном), коли він нехтує фінансовою підтримкою його репертуарних театрів. В роботі доведено, що: репертуарний театр не є планово-збитковим суб'єктом господарювання; вкрай необхідним завданням є розробка методики вимірювання внеску театру в економіку держави або регіону; театр має всі підстави, щоб претендувати на певну частину із заробленого ним для держави або регіону; театр має всі підстави розраховувати на більш сприятливу бюджетну політику держави або регіональної влади, яка б стимулювала його до більш ефективної праці.

In nowadays Ukrainian society, there are pretty many events at the intersection of conflict situations that require understanding, dialogue, and platforms to build connections between members of different social communities. One of the ecological ways of building dialogue is social theater.Each theater is inherently social, but we talk about free theatrical format aimed at public dialogue. In general, public dialogue is a dialogue between classes and social groups to reconcile their interests in the distribution of economic, political and cultural resources. In a specific definition, it is also the process of proclamation and converging positions so that to reach an understanding and making common decisions across different social groups.Modern forms of the social theater include playback (narrative theater), forum theater (oppressed, invisible, etc.), educational theater (medicine, pedagogy), therapeutic theater, theater in the proposed circumstances (prison theatre, Theatre of War Productions), performances (museum theater, improvisation). Mostly they are spontaneously organized by "amateur" theaters, which are founded by activists and enthusiasts. Their focus is on the dramatic events of individuals who represent invisible groups that have specific social problems.Thus, the general functions of the social theater can be divided into communicative, consolidating, cognitive, therapeutic, adaptive, rehabilitative, and creative.Judith Ackroyd talks about the dual purpose of social theater to promote changes in public opinion and behavior as well to encourage the public to the partnership. That is why it is hard to overestimate the role of social theater to get unity, cooperation, and activity. ; В связи с драматическими событиями, уходящими корнями в исторические реалии, в украинском обществе возникает много конфликтов и недопонимания, которые требуют диалога и платформ для налаживания связей между представителями различных сообществ. Одним из таких экологических способов построения диалога является социальный театр.Можно сказать, что каждый театр по своей природе является социальным, но мы говорим о свободном театральном формате, целью которого является открытый публичный диалог. В широком смысле, социальный диалог − это диалог между классами и социальными группами, которые занимают определенную позицию в социальном пространстве, в зависимости от экономических, политических и культурных ресурсов. В более узком понимании, это процесс определения собственных позиций и диспозиций разными социальными группами для достижения понимания и принятия общих решений.Современные формы социального театра включают в себя: playback (нарративный театр), форум-театр (театр «угнетенных», «невидимых» и т. д.), просветительский театр (сферы медицины, педагогики), терапевтический театр, театр в предлагаемых обстоятельствах (тюремный театр, театр военных произведений), перформансы (в музеях, на улицах и т.д.). В основном они представляют собой аматорские театры, которые основаны активистами и энтузиастами. Их фокус сосредоточен надраматических событиях людей, которые представляют уязвимые группы с определенными социальными проблемами. Джудит Акройд в своих лекциях говорит о двойной цели социального театра: способствовать изменениям общественного мнения и поведения, а также поощрять общественность к взаимодействию. Вот почему трудно переоценить роль социального театра в достижении единства, сотрудничества и активности.В целом, функции социального театра можно разделить на коммуникативные, консолидирующие, когнитивные, терапевтические, адаптивные, реабилитационные и творческие. ; У сучасному українському суспільстві відбувається забагато подій на перетині конфліктних ситуацій, що потребують порозуміння, діалогу та майданчиків для налагодження зв'язків між представниками різних соціальних спільнот. Одним із екологічних шляхів розбудови діалогу є соціальний театр. Він дає можливість групам, які не мають у суспільстві «голосу», бути почутими, подати свою версію подій, котра може відрізнятися від версії «більшості», висловити свої почуття крізь призму набутого досвіду.

In nowadays Ukrainian society, there are pretty many events at the intersection of conflict situations that require understanding, dialogue, and platforms to build connections between members of different social communities. One of the ecological ways of building dialogue is social theater.Each theater is inherently social, but we talk about free theatrical format aimed at public dialogue. In general, public dialogue is a dialogue between classes and social groups to reconcile their interests in the distribution of economic, political and cultural resources. In a specific definition, it is also the process of proclamation and converging positions so that to reach an understanding and making common decisions across different social groups.Modern forms of the social theater include playback (narrative theater), forum theater (oppressed, invisible, etc.), educational theater (medicine, pedagogy), therapeutic theater, theater in the proposed circumstances (prison theatre, Theatre of War Productions), performances (museum theater, improvisation). Mostly they are spontaneously organized by "amateur" theaters, which are founded by activists and enthusiasts. Their focus is on the dramatic events of individuals who represent invisible groups that have specific social problems.Thus, the general functions of the social theater can be divided into communicative, consolidating, cognitive, therapeutic, adaptive, rehabilitative, and creative.Judith Ackroyd talks about the dual purpose of social theater to promote changes in public opinion and behavior as well to encourage the public to the partnership. That is why it is hard to overestimate the role of social theater to get unity, cooperation, and activity. ; В связи с драматическими событиями, уходящими корнями в исторические реалии, в украинском обществе возникает много конфликтов и недопонимания, которые требуют диалога и платформ для налаживания связей между представителями различных сообществ. Одним из таких экологических способов построения диалога является социальный театр.Можно сказать, что каждый театр по своей природе является социальным, но мы говорим о свободном театральном формате, целью которого является открытый публичный диалог. В широком смысле, социальный диалог − это диалог между классами и социальными группами, которые занимают определенную позицию в социальном пространстве, в зависимости от экономических, политических и культурных ресурсов. В более узком понимании, это процесс определения собственных позиций и диспозиций разными социальными группами для достижения понимания и принятия общих решений.Современные формы социального театра включают в себя: playback (нарративный театр), форум-театр (театр «угнетенных», «невидимых» и т. д.), просветительский театр (сферы медицины, педагогики), терапевтический театр, театр в предлагаемых обстоятельствах (тюремный театр, театр военных произведений), перформансы (в музеях, на улицах и т.д.). В основном они представляют собой аматорские театры, которые основаны активистами и энтузиастами. Их фокус сосредоточен надраматических событиях людей, которые представляют уязвимые группы с определенными социальными проблемами. Джудит Акройд в своих лекциях говорит о двойной цели социального театра: способствовать изменениям общественного мнения и поведения, а также поощрять общественность к взаимодействию. Вот почему трудно переоценить роль социального театра в достижении единства, сотрудничества и активности.В целом, функции социального театра можно разделить на коммуникативные, консолидирующие, когнитивные, терапевтические, адаптивные, реабилитационные и творческие. ; У сучасному українському суспільстві відбувається забагато подій на перетині конфліктних ситуацій, що потребують порозуміння, діалогу та майданчиків для налагодження зв'язків між представниками різних соціальних спільнот. Одним із екологічних шляхів розбудови діалогу є соціальний театр. Він дає можливість групам, які не мають у суспільстві «голосу», бути почутими, подати свою версію подій, котра може відрізнятися від версії «більшості», висловити свої почуття крізь призму набутого досвіду.

Соціально-філософський аналіз театралізації політичної сфери показує, що творчий та практичний арсенал театрального мистецтва застосовується в ній для підвищення ефективності комунікації в системі «влада – суспільство». Проте в тих випадках, коли треба цю ефективність лише зімітувати, театральні практики також стають в нагоді, зокрема – аплодисменти під час публічних виступів політиків. Затребуваність цього прийому обумовлюється його здатністю впливати (хоч і не суттєво, короткочасно) на сприйняття соціальної реальності. ; Аннотация: Социально-философский анализ театрализации политической сферы показывает, что творческий и практический арсенал театрального искусства используется в ней для повышения эффективности коммуникации в системе «власть – общество». Однако и в тех случаях, когда эту эффективность нужно только сымитировать, театральные практики тоже пригодны, в частности – аплодисменты во время публичных выступлений политиков. Востребованность этого приёма обусловлена его способностью влиять (хотя и не существенно, кратковременно) на восприятие социальной реальности. ; The socio-philosophical analysis of the theatricalization of the political sphere shows that the creative and practical arsenal of theatrical art is used in it to increase the effectiveness of communication in the system "power – society". However, in those cases where this efficiency needs only to be simulated, theatrical practices are also suitable, in particular, applause during public speeches by politicians. The demand for this technology is due to its ability to influence (although not significantly, briefly) on the perception of social reality.

Ukrainian cinema researchers did not explore life, creation and cinema pedagogical activity of the greatestUkrainian and Russian writer, historian, director of cinema and theater, military and public figure, General-major, Laureateof the State Premium of the USSR (1947), Hero of Soviet Union Petro P. Vershigora (3.05.1905, v. Severinovka,Rybnickiy region, Moldova – 27.03.1963, Moscow), which was reputed not only the literary and CRT works, by pedagogicalactivity but also personal bravery and talent for organization during the Great Domestic war-time.In 1927–1929 years Petro Vershigora studied on the director faculty of the Odessa Musically-Dramatic Institutethe named of Beethoven. After graduation of it Vershigora worked as actor, assistant of director in the Odessa Theater ofRevolution.1930 P. Vershigora studied at the Kiev State Institute of Cinematography to the common group of scenario writersand film directors. During winter vacations (January-February of 1931) Peter Vershigora drive with so-called "culturetrain" on Donbas in town Stalin (now Donetsk), where future film director, operators and scenario writers, as reported inthe student newspaper "Shots", organized the scenario club, three photo clubs, produced three photo newspapers inwhich showed life and way of life of Donbas workers and Kiev "culture train".As a result of one situation P. Vershigora was forced to abandon studies and begin to work as director and actorin created All-Donbas Theater of Working Young People of town Stalin.From 1932 to 1934 years Petro Vershigora worked in Theater of Working young People of Izhevsk and Gor'kiy(now Novgorod). Vershigora carried out the row of theatrical performances among which "Heaved up virgin soil" of M.Sholokhov, "Platon Krechyt" of O. Korniychuk, "Bunit – fasten!" Bondarovskiy etc.Knowledge's are purchased Peter Vershigora generously passed to the young artists. For example, in 1934–1935 teaching lectures and conducted the course of direction on the Moldavian faculty of Odessa Theatrical Collage.Together with students and like-minded persons Peter Vershigora organized the first Moldavian Theater of "Kostek". Infuture students of P.P. Vershigora became the famous Moldavian artists.In 1936 year Vershigora begin to study at Film director's Academy of High State Institute of Cinematography inMoscow. In Academy he listened the lectures of S.M. Eyzenshteyn, passed practice on the Odessa film studios.After that Vershigora moved to Kiev film studio, where became student of O. Dovzhenko for the Film directorylaboratory at the Kyiv film studios. Peter Vershigora on advice a teacher decided not to wait the scenario of feature filmwhich would become him by diploma work, but made a few scientifically-artistic and documentary movies: "Collectivefarm the named of Stalin", "Beet", "Complex mechanization", "Soviet Moldavia".Under the direction of O.P. Dovzhenko Vershigora wrote a script feature films for an own start, which was notsaved in the war-time.Soon Petro Vershigora, as well as his friends-directors on the Kiev film studio Viktor Ivanov, Тimofiy Levchuk,Mikhylo Vinyarskiy, Grigoriy Lipshic' et al, went a volunteer in the rows of the Red Army, where for short space a waypassed from the commander of platoon to the commander of battalion.Petro Vershigora militated bravely, was injured, and after treatment in a hospital headed the brigade of the cinemaof photo of correspondents. From April to June, 1942 studied on the courses of secret service agents at the Reconnaissancedepartment of Bryansk front after successful completion of which was neglected in a rear to Germans fororganization of reconnaissance work.In September in 1942 P. Vershigora was directed to partisan connection of Sydor Kovpak in which was a secondin a command from secret service. After the recall of S.A. Kovpak on "large earth", P.P. Vershigora led the FirstUkrainian partisan division the name of Sydor Kovpak, that under his wire carried out two raids – to Poland and districtsof Western Byelorussia (Bilovez'ka dense Forest, Grodno) – so-called "Nemanskiy raid".Except for the rank of Hero Soviet Union P.P. Vershigora was the recipient of an award many battle rewardsamong which: two order of Lenin, Red Flag, "Bogdan Khmel'nickiy" of a 1 degree, by the medal "Partisan of Domesticwar of a 1 degree" and others like that.After war of P.P. Vershigora tried to return to the cinema: on his scenario of Boris Dmokhovskiy in 1947 beganto make the movie "People with a clean conscience". However, unfortunately, shooting were shut-down. In the next attemptsof screen version Vershigora allowed to be only a consultant.To write a script movie for Vershigora was not a problem, Vershigora wrote the story of "Checoltan", a few storiesand play about Khotinsk of revolt "Oak Kotovskiy".The attempts of rising of other scenarios of Vershigora made off a failure. Most fruitful was literary activity ofP.P. Vershigora: he is an author of documentarily fiction works about partisans: "People with a clean conscience" (1946;State Premium of the USSR, 1947), "Karpatskiy raid" (1950), "Raid on Sun and Visla" (1959). "Ivan-hero" published collectionof stories in 1960, novel "House is native" (1962). Author of book from history of partisan movement "Military creationof folk the masses" (1961), coauthor of work the "Partisan raids" (1962). P.P. Vershigora combined writer, public andpedagogical activity – teaching in Academy of General Staff of the USSR. ; В этой статье исследовано жизнь, творчество и педагогическую деятельность величайшего украинского и русского писателя, историка, режиссера кино и театра, военного и общественного деятеля, генерала-майора, лауреата Государственной премии СССР, Героя Советского Союза Петра Петровича Вершигори. ; У цій статті досліджено життя, творчість і педагогічну діяльність видатного українського і російського письменника, історика, режисера кіно і театру, військового і громадського діяча, генерала-майора, лауреата Державної премії СРСР, Героя Радянського Союзу Петра Петровича Вершигори.

The goal is to briefly describe the history of creation and activity of dance theaters as a phenomenon of musical and choreographic art in Europe. The methodology of the research is based on historical, art criticism and cultural studies using general scientific methods of analysis, synthesis, descriptive, and others. The scientific novelty of the study. For the first time in Ukrainian art history, the history of the creation and the current state of the activity of dance theaters in Europe is analyzed. Socio-political and socio-cultural factors that provoked a combination of dance and theatrical means of artistic expressiveness are determined. Conclusions. Dance theaters for today is the most common form of presentation of choreographic art in Europe. The main reason for their occurrence, on the one hand, was the desire of the choreographers to popularize the dance with the help of new forms that would make it possible to see in it a means of serious intellectual communication, and on the other – socio-cultural and political conditions, the change of which actually led to a radical transformation of the concept of dance and a new understanding of its significance in society. ; Цель– коротко охарактеризовать историю создания и деятельность танцевальных театров как феномена музыкально-хореографического искусства в Европе.Методологияисследования основана на историческом, искусствоведческом и культурологическом подходах с использованием общенаучных методов анализа, синтеза, описательного и др.Научная новизна исследования.Впервые в украинском искусствоведении анализируется история создания и современное состояние деятельности танцевальных театров в Европе. Определяются общественно-политические и социокультурные факторы, которые спровоцировали сочетание танцевальных и театральных средств художественной выразительности.Выводы. Танцевальные театры на сегодня является наиболее распространенной формой презентации хореографического искусства в Европе. Основной причиной их возникновения, с одной стороны, стало желание хореографов популяризировать танец с помощью новых форм, которые позволили бы увидеть в нем средство серьезного интеллектуального общения, а с другой – социально-культурные и политические условия, изменение которых фактически обусловило коренную трансформацию представлений о танце и новое понимание его значения в обществе. ; Мета – коротко охарактеризувати історію створення та діяльність танцювальних театрів у Європі як феномена сучасного музично-хореграфічного мистецтва. Методологія дослідження ґрунтується на історичному, мистецтвознавчому та культурологічному підходах з використанням загальнонаукових методів аналізу, синтезу, описового та ін. Наукова новизна дослідження. Вперше в українському мистецтвознавстві аналізується історія створення та сучасний стан діяльності танцювальних театрів у Європі. Визначаються суспільно-політичні та соціокультурні чинники, які спровокували поєднання танцювальних і театральних засобів художньої виразності. Висновки. Танцювальні театри на сьогодні є чи не найбільш поширеною формою презентації хореографічного мистецтва в Європі. Основною причиною їх виникнення, з одного боку, стало бажання хореографів популяризувати танець за допомогою нових форм, які дали б змогу побачити в ньому засіб серйозного інтелектуального спілкування, а з іншого – соціально-культурні й політичні умови, зміна яких фактично зумовила докорінну трансформацію уявлень про танець та нове розуміння його значення в суспільстві.

The goal is to briefly describe the history of creation and activity of dance theaters as a phenomenon of musical and choreographic art in Europe. The methodology of the research is based on historical, art criticism and cultural studies using general scientific methods of analysis, synthesis, descriptive, and others. The scientific novelty of the study. For the first time in Ukrainian art history, the history of the creation and the current state of the activity of dance theaters in Europe is analyzed. Socio-political and socio-cultural factors that provoked a combination of dance and theatrical means of artistic expressiveness are determined. Conclusions. Dance theaters for today is the most common form of presentation of choreographic art in Europe. The main reason for their occurrence, on the one hand, was the desire of the choreographers to popularize the dance with the help of new forms that would make it possible to see in it a means of serious intellectual communication, and on the other – socio-cultural and political conditions, the change of which actually led to a radical transformation of the concept of dance and a new understanding of its significance in society. ; Цель– коротко охарактеризовать историю создания и деятельность танцевальных театров как феномена музыкально-хореографического искусства в Европе.Методологияисследования основана на историческом, искусствоведческом и культурологическом подходах с использованием общенаучных методов анализа, синтеза, описательного и др.Научная новизна исследования.Впервые в украинском искусствоведении анализируется история создания и современное состояние деятельности танцевальных театров в Европе. Определяются общественно-политические и социокультурные факторы, которые спровоцировали сочетание танцевальных и театральных средств художественной выразительности.Выводы. Танцевальные театры на сегодня является наиболее распространенной формой презентации хореографического искусства в Европе. Основной причиной их возникновения, с одной стороны, стало желание хореографов популяризировать танец с помощью новых форм, которые позволили бы увидеть в нем средство серьезного интеллектуального общения, а с другой – социально-культурные и политические условия, изменение которых фактически обусловило коренную трансформацию представлений о танце и новое понимание его значения в обществе. ; Мета – коротко охарактеризувати історію створення та діяльність танцювальних театрів у Європі як феномена сучасного музично-хореграфічного мистецтва. Методологія дослідження ґрунтується на історичному, мистецтвознавчому та культурологічному підходах з використанням загальнонаукових методів аналізу, синтезу, описового та ін. Наукова новизна дослідження. Вперше в українському мистецтвознавстві аналізується історія створення та сучасний стан діяльності танцювальних театрів у Європі. Визначаються суспільно-політичні та соціокультурні чинники, які спровокували поєднання танцювальних і театральних засобів художньої виразності. Висновки. Танцювальні театри на сьогодні є чи не найбільш поширеною формою презентації хореографічного мистецтва в Європі. Основною причиною їх виникнення, з одного боку, стало бажання хореографів популяризувати танець за допомогою нових форм, які дали б змогу побачити в ньому засіб серйозного інтелектуального спілкування, а з іншого – соціально-культурні й політичні умови, зміна яких фактично зумовила докорінну трансформацію уявлень про танець та нове розуміння його значення в суспільстві.

Speaking about the ways of the development of the artistic and aesthetic guidelines in the Ukrainian theater means to speak about the role of the administrative building in its development.The theater managers should not only identify, but also form such ways, as satisfaction of aesthetic need of thecreative group, on the one hand, and on the other, provide the need for theater and art performances of the audience, so the average citizen of Ukraine. One can find the resultant in this situation only less than one condition: if the theatrical market in Ukraine is colourful and rich in a variety of artistic and aesthetic concepts and experiments, only it is in this sense, the role and the importance of theater management will be crucial. And not only that managers should ensure the financial health of the troupe, but the manager of the theater has to determine the creative direction of art search of the theater staff, to provide staff, its own niche in the theatrical process of Ukraine. And so the question of repertoire policy is to form the creative, artistic and aesthetic principles of the creative group. It should be the focus of management theatrical business.The theatrical activity is diverse, rich and very responsible. The modern theatrical process and trends are conclusive. Therefore, the question of the theatre and expert aspect of the problem can not be excluded. The manager of the theatre and theatrical practice are a part of a unified phenomenon that can be defined as a modern Ukrainian theater process and they complement each other.The Modern Theatre of Ukraine – multi-vector and in the fullness of repertoire, and in the principles of artistic transformation of life. So such approach in the Ukrainian theatre provokes the search and the emergence of new principles of theatrical activities, the new management theater tasks. It gives its universality and independence from certain aesthetic principles of the particular theater.In spite of the multi-vector of the modern Ukrainian theatre, some managers of the modern theater remain captive to the old ideas in the modern theatre process.The main task of any manager is to build a new theatre, to show the new artistic ways, to give a new breath to that has already happened and what is known.Every of creative personalities according to his strength and capabilities should create a national art space.Such activity is particularly useful to people now, in the time of national revival.The experimental years were not marked with festive splendor; they were concentrated on hard work, intensification of cultural and artistic life in terms of democracy, transparency and moral insight.However, if the theatre is ready today to fulfill its mission responsible? The theatre figures think, argue and they are seriously concerned and worried:• It is clear that the further development of theatrical culture will be determined by social impulses, the activity of social forces;• It is clear that we need fresh, not played repertory and artistic ideas for a modern audience, who compares the content of the work in the perception of real life and the relevance of the day;• There is no doubt that the stage speech of the last years became boring, but we don't have new; so we need transition to a new aesthetic quality;• We agreed that the theater criticism needs to learn performing deeply, consistently, balanced;• We need to improve the methods of theatre management.The management of the theatrical production has its own specific features. However, we can not ignore the irrefutable fact that there are certain laws which determine the features of the sociocultural dimensions of modern theatrical process. But the main factor of successful theatrical activity is the necessity of consideration of the latest features of the modern theatre with its purposefulness and innovations. The neglect of such features threatens the transformation of theatrical process in the ordinary theater production. Then the creative artistic principles retreat for the tenth plan, which inevitably leads to the degradation of the group and slides to the ordinary of working abroad, and loss of audience. The theater manager must act as an art analytics. So the main subject is not to find money, but the analysis of the circumstances such as social, political, economic and art. The organizational outlook can save the theater (if it is correct), but it can disadvantage (if it is incorrect). That's why every theater manager should be a creative person who has not only to know and admit certain artistic theories and positions, but also be able to direct the theatrical group to the advanced principles that will determine the fate of the theater arts in the future. ; В статье рассматриваются вопросы развития театрального искусства, которое требует постоянного совершенствования системы управления театральным делом, повышения художественно-эстетического уровня театральной деятельности театральных коллективов и создания необходимых условий для их дальнейшего художественного развития. Статья содержит сведения об опыте современной организации театрального творчества в Украине, общее представление о структуре театрального управления, раскрывает факторы, которые влияют на развитие и повышение художественно-эстетического и организационного уровней театральной деятельности. ; У статті розглядаються питання розвитку театрального мистецтва, яке вимагає постійного вдосконалення системи управління театральною справою, підвищення художньо-естетичного рівня театральної діяльності театральних колективів та створення необхідних умов для їх подальшого художнього розвитку. Висвітлено роль керівників театру в справі становлення та розвитку сучасної театральної творчості. Стаття містить відомості про досвід сучасної організації театральної творчості в Україні, загальне уявлення щодо структури театрального управління в цілому, розкриває чинники, які впливають на розвиток та підвищення художньо-естетичного та організаційного рівнів театральної діяльності.

The purpose of the article is to examine the plays of contemporary Ukrainian playwrights who depict the most acute social and political conflicts of the era, analyze their poetics, the features of functioning in the cultural space of Ukraine and the possible influence on the formation of the national identity of society. The methodology consists of the use of methods of analysis, synthesis, comparison, as well as hermeneutic, cultural-historical, sociological approaches. The scientific novelty of the work lies in the fact that for the first time in the history of Ukrainian literature and theater an integral analysis of the plays of contemporary national playwrights N. Marchuk, P. Arye, N. Simchich, J. Bezpyatchuk was carried out, their performance features in the cultural environment and significance for society were studied. Сonclusion. The author came to a conclusion that, referring to the tragic historical events of Ukraine, modern playwrights combine a historical basis with elements of the Baroque drama, analyze history through the prism of modernity, but at the same time base on realism as an artistic method of depicting reality. The ideological differences between the Ukrainian people and accomplices of the communist regime or part of the Russian-speaking population of modern Ukraine who are oriented toward the so-called «Russian world», are reflected in the personal relationships of the characters of the plays and go beyond the stage action. The plays of contemporary Ukrainian playwrights contribute to the formation of historical Ukrainian-centric and social memory, and this, in turn, affects the formation of the national identity. ; Цель статьи – рассмотреть пьесы современных украинских драматургов, в которых изображены самые острые социально-политические конфликты эпохи, проанализировать их поэтику, особенности функционирования в культурном пространстве Украины и возможное влияние на формирование национальной идентичности общества. Методология исследования основана на методах анализа, синтеза, сравнения, а также на герменевтическом, культурно-историческом, социологическом подходах. Научная новизна работы заключается в том, что впервые в истории украинской литературы и театра осуществлен целостный анализ пьес современных национальных драматургов Н. Марчук, П. Арье, Н. Симчич, Ж. Безпьятчук, изучены особенности функционирования произведений в культурной среде и их значение для общества. Автор пришла к выводу, что, обращаясь к трагическим историческим событиям Украины, современные драматурги в пьесах сочетают историческую основу с элементами барочной драмы, анализируют историю через призму современности, но при этом основным художественным методом изображения действительности является реализм. Идеологические разногласия между украинским народом и пособниками коммунистического режима или частью русскоязычного населения современной Украины, которая ориентирована на так называемый «русский мир», отражаются на личных отношениях героев пьес и выходят за рамки сценического действия. Пьесы современных украинских драматургов способствуют формированию украиноцентрической исторической и социальной памяти, а это, в свою очередь, влияет на становление идентичности нации. ; Мета статті – розглянути п'єси сучасних українських драматургів, які висвітлюють найгостріші суспільно-політичні конфлікти епохи, проаналізувати їх поетику, особливості функціонування в культурному просторі України та можливий вплив на формування національної ідентичності суспільства. Методологія дослідження ґрунтується на методах аналізу, синтезу, порівняння, а також на герменевтичному, культурно-історичному, соціологічному підходах. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в історії української літератури та театру зроблено цілісний аналіз п'єс сучасних національних драматургів Н. Марчук, П. Ар'є, Н. Симчич, Ж. Безп'ятчук, вивчено особливості функціонування творів у культурному середовищі та встановлено їх значення для суспільства. Авторка дійшла висновку, що, звертаючись до трагічних історичних подій України, сучасні драматурги у творах поєднують історичну основу з елементами барочної драми, аналізують історію крізь призму сучасності, але при цьому базуються на реалізмі як художньому методі зображення дійсності. Ідеологічні розбіжності між українським народом та пособниками комуністичного режиму чи частиною російськомовного населення сучасної України, яка зорієнтована на так званий «російський світ», відбиваються на особистих стосунках героїв п'єс і виходять далеко за межі сценічної дії. П'єси сучасних українських драматургів сприяють формуванню україноцентричної історичної та соціальної пам'яті, а це, в свою чергу, впливає на становлення ідентичності нації.

The purpose of the article is to examine the plays of contemporary Ukrainian playwrights who depict the most acute social and political conflicts of the era, analyze their poetics, the features of functioning in the cultural space of Ukraine and the possible influence on the formation of the national identity of society. The methodology consists of the use of methods of analysis, synthesis, comparison, as well as hermeneutic, cultural-historical, sociological approaches. The scientific novelty of the work lies in the fact that for the first time in the history of Ukrainian literature and theater an integral analysis of the plays of contemporary national playwrights N. Marchuk, P. Arye, N. Simchich, J. Bezpyatchuk was carried out, their performance features in the cultural environment and significance for society were studied. Сonclusion. The author came to a conclusion that, referring to the tragic historical events of Ukraine, modern playwrights combine a historical basis with elements of the Baroque drama, analyze history through the prism of modernity, but at the same time base on realism as an artistic method of depicting reality. The ideological differences between the Ukrainian people and accomplices of the communist regime or part of the Russian-speaking population of modern Ukraine who are oriented toward the so-called «Russian world», are reflected in the personal relationships of the characters of the plays and go beyond the stage action. The plays of contemporary Ukrainian playwrights contribute to the formation of historical Ukrainian-centric and social memory, and this, in turn, affects the formation of the national identity. ; Цель статьи – рассмотреть пьесы современных украинских драматургов, в которых изображены самые острые социально-политические конфликты эпохи, проанализировать их поэтику, особенности функционирования в культурном пространстве Украины и возможное влияние на формирование национальной идентичности общества. Методология исследования основана на методах анализа, синтеза, сравнения, а также на герменевтическом, культурно-историческом, социологическом подходах. Научная новизна работы заключается в том, что впервые в истории украинской литературы и театра осуществлен целостный анализ пьес современных национальных драматургов Н. Марчук, П. Арье, Н. Симчич, Ж. Безпьятчук, изучены особенности функционирования произведений в культурной среде и их значение для общества. Автор пришла к выводу, что, обращаясь к трагическим историческим событиям Украины, современные драматурги в пьесах сочетают историческую основу с элементами барочной драмы, анализируют историю через призму современности, но при этом основным художественным методом изображения действительности является реализм. Идеологические разногласия между украинским народом и пособниками коммунистического режима или частью русскоязычного населения современной Украины, которая ориентирована на так называемый «русский мир», отражаются на личных отношениях героев пьес и выходят за рамки сценического действия. Пьесы современных украинских драматургов способствуют формированию украиноцентрической исторической и социальной памяти, а это, в свою очередь, влияет на становление идентичности нации. ; Мета статті – розглянути п'єси сучасних українських драматургів, які висвітлюють найгостріші суспільно-політичні конфлікти епохи, проаналізувати їх поетику, особливості функціонування в культурному просторі України та можливий вплив на формування національної ідентичності суспільства. Методологія дослідження ґрунтується на методах аналізу, синтезу, порівняння, а також на герменевтичному, культурно-історичному, соціологічному підходах. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в історії української літератури та театру зроблено цілісний аналіз п'єс сучасних національних драматургів Н. Марчук, П. Ар'є, Н. Симчич, Ж. Безп'ятчук, вивчено особливості функціонування творів у культурному середовищі та встановлено їх значення для суспільства. Авторка дійшла висновку, що, звертаючись до трагічних історичних подій України, сучасні драматурги у творах поєднують історичну основу з елементами барочної драми, аналізують історію крізь призму сучасності, але при цьому базуються на реалізмі як художньому методі зображення дійсності. Ідеологічні розбіжності між українським народом та пособниками комуністичного режиму чи частиною російськомовного населення сучасної України, яка зорієнтована на так званий «російський світ», відбиваються на особистих стосунках героїв п'єс і виходять далеко за межі сценічної дії. П'єси сучасних українських драматургів сприяють формуванню україноцентричної історичної та соціальної пам'яті, а це, в свою чергу, впливає на становлення ідентичності нації.