Suchergebnisse

The article considers and analyzes the causes and consequences of the confrontation between modernization and traditionalism in the socio-political and legal field of modern institutional development of Russia. The imperial historical tradition has become a factor that determines the current understanding of the nature, boundaries, mechanisms of protection of political and civil rights of man and citizen in this country. In the modern political and legal life of Russia, a number of informal destructive institutions of politics are clearly expressed, which hinder the proper realization of political and civil rights. First of all, it is the actual (if not de jure, then de facto) appointment of the head of state's successor, patron-client networks, systemic corruption, nepotism, clientelism, clannishness, favouritism, and others. It is this situation that rightly allows us to characterize Russian modern reality as "neopatrimonial" and even "neo-feudal". Government measures of the last decade of state and legal development of the Russian Federation are actively aimed at narrowing the space of civil society and civil, political rights and freedoms, despite their normative consolidation in the 90s of last century. Despite the fact that Russian society is very heterogeneous, it can be stated that the struggle for the possibility of realizing civil and political rights and freedoms is not a priority for Russians in general. The absence of massive and protracted public protests against various manifestations of authoritarianism, human rights oppression, and persecution of NGOs indicates a general indifference of Russians to these issues, insufficient support for human rights values in Russian public opinion. ; У статті розглядаються та аналізуються причини та наслідки протистояння модернізації та традиціоналізму в соціально-політичному та правому полі сучасного інституційного розвитку Росії. Імперська історична традиція стала тим чинником, який визначає нинішнє розуміння сутності, меж, механізмів захисту політичних і громадянських прав людини та громадянина в цій країні. У сучасному політико-правовому житті Росії чітко увиразнено низку неформальних деструктивних інститутів політики, які перешкоджають належній реалізації політичних і громадянських прав. Перш за все це фактичне (якщо не де-юре, так де-факто) призначення спадкоємця глави держави, патрон-клієнтські мережі, системна корупція, непотизм, клієнтизм, клановість, фаворитизм та ін. Саме таке становище слушно дозволяє характеризувати російську сучасну дійсність як «неопатримоніальну» і навіть «неофеодальну». Урядові заходи останнього десятиліття державно-правового розвитку Російської Федерації активно спрямовуються на звуження простору громадянського суспільства та громадянських, політичних прав і свобод, незважаючи на їх нормативне закріплення у 90-х роках минулого століття. Попри те, що російське суспільство є дуже неоднорідним, можна констатувати, що боротьба за можливість реалізації саме громадянських та політичних прав і свобод не є пріоритетами для росіян загалом. Відсутність велелюдних і тривалих протестів громадськості проти різноманітних проявів авторитаризму, утисків прав людини, переслідування НУО свідчить про загалом деяку байдужість росіян до цих питань, недостатню підтримку цінностей прав людини в російській громадській думці.

The article analyzes, from the standpoints of social philosophy, the implemented geopolitical, economic, and cultural stratagems in Chinese endeavour to become a "mega-empire" of our time. The "mega-empire" means such an empire that exists not only within the boundaries of its own territory, as well as not only within the population of a certain numerous nation. In fact, it goes far beyond its official borders, offering its unique development paradigms, and providing an appropriate funding for these development models. Mega-empire is able to make this proposal to many other countries, even if they function with completely different political and socio-economic systems. In addition, such a kind of superpower always translates its metanarratives to others, being deeply convinced in its civilizational mission for the rest of the world.We consider that China has real potential to become a "mega-empire" due to the combination of several factors. The first is that China has been practicing its new economic philosophy since the late 1970s. But, evidently, the economy only is not enough for restoring the "mega-empire". The latter is impossible without an active broadcasting of its own cultural tradition and its universal ideology. No coincidence that Xi Jinping asserts that China is making a huge contribution to human development through its own growth. Another crucial statement is that China is forming a Community of Shared Future for Mankind 人类命运共同体, also translated as a Community of Common Destiny.The mentioned concept, being delivered by former Chinese Communist Party general secretary Hu Jintao, has been rethought by present leader Xi Jinping, and now is advocated by him actively. The Chinese government has raised the "Community of Common Destiny" concept with an aim to build a new framework of international relations and promote and improve global governance. That was the major amendment on China's foreign policy in more than last four decades, shifting from being nation-oriented to focusing on the whole mankind. It may also appear as an evidence of China's shift from the Modernity paradigm to the Postmodernity, at the initial stage of this controversial but inevitable movement. Simultaneously, for the present time Chinese society lives mainly in the sociocultural realm of Modernity, as postmodern tendencies are not so strong in China, and in Asia as a whole.The author attempted to look at the whole array of socio-cultural, economic, and political practices exercised by modern China through the lens of a systemic approach. This study suggests that China makes particular emphasis on image-based measures designed to enhance the positive perception of Chinese values, traditional culture, and modern Chinese achievements throughout the world. Chinese cultural policy is implicated in a soft-power style, and framed in Chinese cultural institutions all over the world. But the external-economic strategy of the PRC is as pragmatic as possible, and Chinese economic interventions towards foreign economic assets are conducted without undue ceremonies. This part of China's geopolitics is devoid of any cultural implication and is purely utilitarian, unlike other areas of Chinese foreign policy.Ultimately, all of these philosophic-economic and cultural-political stratagems are aimed at enhancing the well-being, sustainable development, and social cohesion of the Chinese nation, based on longstanding cultural and philosophical traditions, and imperatives of the Socialism with Chinese Characteristics for a New Era 习近平新时代中国特色社会主义思想. Today's economic and cultural expansion of China is entirely within the canvas of the "Great Chinese Renaissance", which is most illustratively declared at the political-ideological level by Xi Jinping's foreign-policy credo "Great Power Diplomacy with Chinese Characteristics" 中国特色大国外交. ; У статті проведено соціально-філософський аналіз геополітичних, економічних, культурних стратагем, які практикує сучасний Китай. Здійснено спробу подивитися на весь масив соціокультурних, економічних, суспільно-політичних практик, здійснюваних Китаєм, крізь призму системного підходу. Проведене дослідження дає певні підстави стверджувати, що Китай ставить особливий наголос на іміджевих заходах, покликаних підвищити рівень позитивного сприйняття китайських цінностей повсюди в світі. У економічній площині політика КНР є максимально прагматичною, і китайські економічні інтервенції до іноземних економічних активів проводяться без зайвих церемоній. Ця частина геополітики КНР позбавлена будь-якого культурного підтексту і є суто утилітарною, на відміну від інших сфер зовнішньої політики Китаю. Врешті-решт, всі ці філософсько-економічні й культурно-політичні стратагеми спрямовані на підвищення добробуту, сталого розвитку і соціальної злагоди китайської нації, на основі давніх культурно-філософських традицій та імперативів «соціалізму із китайською специфікою в нову еру» 习近平新时代中国特色社会主义思想.

The article analyzes, from the standpoints of social philosophy, the implemented geopolitical, economic, and cultural stratagems in Chinese endeavour to become a "mega-empire" of our time. The "mega-empire" means such an empire that exists not only within the boundaries of its own territory, as well as not only within the population of a certain numerous nation. In fact, it goes far beyond its official borders, offering its unique development paradigms, and providing an appropriate funding for these development models. Mega-empire is able to make this proposal to many other countries, even if they function with completely different political and socio-economic systems. In addition, such a kind of superpower always translates its metanarratives to others, being deeply convinced in its civilizational mission for the rest of the world.We consider that China has real potential to become a "mega-empire" due to the combination of several factors. The first is that China has been practicing its new economic philosophy since the late 1970s. But, evidently, the economy only is not enough for restoring the "mega-empire". The latter is impossible without an active broadcasting of its own cultural tradition and its universal ideology. No coincidence that Xi Jinping asserts that China is making a huge contribution to human development through its own growth. Another crucial statement is that China is forming a Community of Shared Future for Mankind 人类命运共同体, also translated as a Community of Common Destiny.The mentioned concept, being delivered by former Chinese Communist Party general secretary Hu Jintao, has been rethought by present leader Xi Jinping, and now is advocated by him actively. The Chinese government has raised the "Community of Common Destiny" concept with an aim to build a new framework of international relations and promote and improve global governance. That was the major amendment on China's foreign policy in more than last four decades, shifting from being nation-oriented to focusing on the whole mankind. It may also appear as an evidence of China's shift from the Modernity paradigm to the Postmodernity, at the initial stage of this controversial but inevitable movement. Simultaneously, for the present time Chinese society lives mainly in the sociocultural realm of Modernity, as postmodern tendencies are not so strong in China, and in Asia as a whole.The author attempted to look at the whole array of socio-cultural, economic, and political practices exercised by modern China through the lens of a systemic approach. This study suggests that China makes particular emphasis on image-based measures designed to enhance the positive perception of Chinese values, traditional culture, and modern Chinese achievements throughout the world. Chinese cultural policy is implicated in a soft-power style, and framed in Chinese cultural institutions all over the world. But the external-economic strategy of the PRC is as pragmatic as possible, and Chinese economic interventions towards foreign economic assets are conducted without undue ceremonies. This part of China's geopolitics is devoid of any cultural implication and is purely utilitarian, unlike other areas of Chinese foreign policy.Ultimately, all of these philosophic-economic and cultural-political stratagems are aimed at enhancing the well-being, sustainable development, and social cohesion of the Chinese nation, based on longstanding cultural and philosophical traditions, and imperatives of the Socialism with Chinese Characteristics for a New Era 习近平新时代中国特色社会主义思想. Today's economic and cultural expansion of China is entirely within the canvas of the "Great Chinese Renaissance", which is most illustratively declared at the political-ideological level by Xi Jinping's foreign-policy credo "Great Power Diplomacy with Chinese Characteristics" 中国特色大国外交. ; У статті проведено соціально-філософський аналіз геополітичних, економічних, культурних стратагем, які практикує сучасний Китай. Здійснено спробу подивитися на весь масив соціокультурних, економічних, суспільно-політичних практик, здійснюваних Китаєм, крізь призму системного підходу. Проведене дослідження дає певні підстави стверджувати, що Китай ставить особливий наголос на іміджевих заходах, покликаних підвищити рівень позитивного сприйняття китайських цінностей повсюди в світі. У економічній площині політика КНР є максимально прагматичною, і китайські економічні інтервенції до іноземних економічних активів проводяться без зайвих церемоній. Ця частина геополітики КНР позбавлена будь-якого культурного підтексту і є суто утилітарною, на відміну від інших сфер зовнішньої політики Китаю. Врешті-решт, всі ці філософсько-економічні й культурно-політичні стратагеми спрямовані на підвищення добробуту, сталого розвитку і соціальної злагоди китайської нації, на основі давніх культурно-філософських традицій та імперативів «соціалізму із китайською специфікою в нову еру» 习近平新时代中国特色社会主义思想.

This article analyzes the discourse on completion of the transformation processes in the Ukrainian society in the context of overcoming the social anomie and building democracy. Particular attention is paid to factors that stand in the way of building a genuine democracy in Ukraine. The key role of leadership in social development is emphasized. Key words: transformation, democracy, social anomie, elite, social change, traditionalism, authoritarianism. ; У статті проаналізовано дискурс завершення трансформаційних процесів в ук-раїнському суспільстві у контексті подолання соціальної аномії та розвитку демок-ратії. Особливу увагу звернено на чинники, які стоять на заваді побудови в Україні справжньої демократії. Наголошено на ключовій ролі еліти в соціальному розвитку. Зазначено, що трансформаційні процеси в Україні йдуть відповідно до тих передбачень, які сформулювала Н. Паніна ще в середині 1990-х років.Ключові слова: трансформація, демократія, соціальна аномія, еліта, соціальні зміни, традиціоналізм, авторитаризм.

The article focuses on the little-known literary criticism works of UlasSamchuk. In this text is analyzed the author's reflections about culture and artand their influence on the nation formation processes. Ulas Samchuk considersthat literature is the essential principle of the nation spiritual foundation.We pay much attention to the author's aesthetic aspects, because on hismind culture, art and verbal communication should play the main transformingrole in a society. And Ulas Samchuk has his own historical and philosophicconception and particular literary view.The professional thoughts of Ulas Samchuk can be called as NationalConservatism. The main aspects of this idea have grown on harmonic andnatural understanding and feeling of Ukraine. He reached more to the literarygroup like traditionalism and he was a traditionalist in his own. The authorconsciously didn't accept another literary trend such as artistic avant-garde.The writer asserted that the artistic avant-garde connected with theneoteric utopian ideas in the ideal modern society. In his opinion politicalEurope in the middle of the XX century with its representatives oftotalitarianism formally didn't admit modern trends of life and art. However ithad the same nature as the Picasso's art and Marinetti's literary features. Ulas Samchuk made the main conclusion about mutual relations betweenHistory and Culture. He insisted on the fact that culture plays one of the mostimportant role in the state building process. Almost in his literary creationsespecially in the pre-war works is noticed the culture influence on the holenational character and political consciousness of the nation.The writer puts forward the idea about the special purpose of the artist inthe society. He proves that the artist is a ―preacher‖ in society who stands at thevery beginning of social changes. In his literary-critical works Ulas Samchukhas created his own philosophy of art and culture. The main peculiarity of thisphilosophy says about the artist's understanding of the outward and ...

Introduction. The legal systems of different countries in a globalized world are unified by norms of international law. In this context the question arises: are countries integrating into the globalized community capable of ensuring the practical implementation of international legal obligations into their legal systems? It determines the aim and the tasks which are to define the key structural components causing the transformation of law and legal consciousness in transitive societies in a globalized world. Research methods are structural-functional, socio-cultural and comparative approaches in their dialectical unity. Research results: in our study we assume that the functions of law determine the existing type of society, which in turn influences the whole set of legal relations and is reflected in the manifestations of law and legal consciousness. Taken into account that in transitive societies, the transition to a liberal system of relations has not occurred, the functions of the legal mechanism become dysfunctional in nature, and the laws do not meet the criteria of justice. In such circumstances, dissimulation of law is rooting in the social space while support and production of fiction becomes the only one single possible sociality. Discussion. In transitive societies, a paternalistic mechanism of "securing" rights as privileges (Berman) is dominant. As a result, the rights are nullified, not reproduced at the level of being and, ultimately, do not reach the average citizen. On the grounds of impossibility of securing the law in the real life, the political and legal discourse of transitive societies affirms a manipulative component aimed at implanting the simulacra of the legal space. The very manipulation is used by the authorities as a mechanism for asserting non-law in the society. Conclusion. Despite the unification of the legal systems of different countries in accordance with the requirements of international law, people in most transitive societies of the traditionalist type continue to be ...

Мікросвіт політичних поглядів відомого єрарха Греко-Католицької Церкви Антонія Ангеловича досліджується через призму соціяльного процесу середнього масштабу, яким було залучення духовенства Галичини в політичну систему імперії Габсбургів, на тлі боротьби Австрійської корони з революцією у Франції та поширенням її ідей в Европі. У науковий обіг впроваджується низка документальних свідчень, які надають можливість типологізувати суспільно-політичні погляди Ангеловича як такі, що поєднали в собі два дискурсивних пласти - становий та імперський. У площині ідей ці погляди заперечували модерне розуміння нації та громадянського суспільства, а в площині політики складали шану традиційним цінностям монархічного легітимізму. ; The political views of an important figure of the Greek Catholic Church Antoniy Angelovych are examined as a microcosm with reference to general process, i.e. the involvement of the Galician clergy in the Habsburg political system, taking into account the Austrian Empires reaction to the French Revolution and basic opposition to its ideals. Having examined a number of documentary sources, the author has been able to identify the social and political views of Angelovych as being an amalgam of two distinct elements - those relating to social status and those appertaining to a subject of the Habsburg Empire. His views were generally incompatible with modern notions of the nation-state and of civil society and reflected a penchant for traditionalism and monarchical legitimization.

The phenomenon of the Islamic extremism rise is directly related to the very political situation that has developed in a number of regions that are marked by heightened conflict index. The emergence of Islamic extremism was promoted by the internal factors of Muslim countries development, where unemployment, the standard of living of the population overwhelming majority, the difficult demographic situation, rather low economic development rates, the low level of authoritative political regimes and their repressive opposition policy, the crisis of national ideology that created a massive social base for the Islamist opposition to secular political regimes. A special role was played by changes in the geopolitical situation in the world as a whole especially this became relevant after the collapse of the USSR and the world socialist system. The position of the USA as the only world hegemonic state strengthened, which became a catalyst for the departure from European samples, as well as the search for ways of original development. The conflict of different types of civilizations – European and Muslim, manifested in almost all spheres of Muslim society, showed the impossibility of blindly copying Western society on Islamic soil. The intensification of the search for new solutions and changes in the priorities in the economic development of Arab countries became a natural phenomenon during the crisis shocks around the world. The basic ideological principles and provisions of any doctrine can, with their radicalization and bringing to the edge, form both extremely positive and negative attitudes towards the place of man in the world and the environment. The ideological component of Islamic radicalism is radical Islam, which consists of fundamentalism, traditionalism and modernism, each of which is a reaction to events in society. Islamic fundamentalism and traditionalism are a defensive reaction to the deviation from the traditions and established norms of culture and society. ; Феномен сплеску ісламського екстремізму безпосередньо пов'язаний з самою політичною ситуацією, яка склалася в ряді регіонів, які відрізняються підвищеною конфліктністю. Виникненню ісламського екстремізму сприяли внутрішні чинники розвитку мусульманських країн, де особливий вплив надали безробіття, рівень життя переважної більшості населення, складна демографічна ситуація, досить низькі темпи економічного розвитку, низький рівень авторитетних політичних режимів і їх репресивна політика щодо опозиції, а також криза національної ідеології, які створили масову соціальну базу для ісламістської опозиції політичним і світським режимам. Особливу роль зіграли зміни геополітичної ситуації у світі в цілому, особливо це стало актуальним після розпаду СРСР і світової соціалістичної системи. Посилилася позиція США в якості єдиного світового гегемону, що стало каталізатором відходу від європейських зразків, а також пошуком шляхів самобутнього розвитку. Конфлікт різних типів цивілізацій – європейського і мусульманського, що проявився практично у всіх сферах мусульманського суспільства, показав неможливість сліпого копіювання західного суспільства на ісламську ґрунті. Активізація пошуку нових рішень та зміни пріоритетів в економічному розвитку арабських країн стала закономірним явищем у період кризових потрясінь у всьому світі. Базові світоглядні принципи та положення будь-якого вчення спроможні за умови їх радикалізації і доведення до краю сформувати як надзвичайно позитивне, так і негативне ставлення і до місця людини у світі, і до навколишнього середовища. Ідейною складовою ісламського радикалізму є радикальний іслам, який складається з фундаменталізму, традиціоналізму і модернізму, кожен з яких є реакцією на події, що відбуваються у суспільстві. Ісламський фундаменталізм і традиціоналізм виступають захисною реакцією на відхилення від традицій і сталих норм культури і соціуму.

The phenomenon of the Islamic extremism rise is directly related to the very political situation that has developed in a number of regions that are marked by heightened conflict index. The emergence of Islamic extremism was promoted by the internal factors of Muslim countries development, where unemployment, the standard of living of the population overwhelming majority, the difficult demographic situation, rather low economic development rates, the low level of authoritative political regimes and their repressive opposition policy, the crisis of national ideology that created a massive social base for the Islamist opposition to secular political regimes. A special role was played by changes in the geopolitical situation in the world as a whole especially this became relevant after the collapse of the USSR and the world socialist system. The position of the USA as the only world hegemonic state strengthened, which became a catalyst for the departure from European samples, as well as the search for ways of original development. The conflict of different types of civilizations – European and Muslim, manifested in almost all spheres of Muslim society, showed the impossibility of blindly copying Western society on Islamic soil. The intensification of the search for new solutions and changes in the priorities in the economic development of Arab countries became a natural phenomenon during the crisis shocks around the world. The basic ideological principles and provisions of any doctrine can, with their radicalization and bringing to the edge, form both extremely positive and negative attitudes towards the place of man in the world and the environment. The ideological component of Islamic radicalism is radical Islam, which consists of fundamentalism, traditionalism and modernism, each of which is a reaction to events in society. Islamic fundamentalism and traditionalism are a defensive reaction to the deviation from the traditions and established norms of culture and society. ; Феномен сплеску ісламського екстремізму безпосередньо пов'язаний з самою політичною ситуацією, яка склалася в ряді регіонів, які відрізняються підвищеною конфліктністю. Виникненню ісламського екстремізму сприяли внутрішні чинники розвитку мусульманських країн, де особливий вплив надали безробіття, рівень життя переважної більшості населення, складна демографічна ситуація, досить низькі темпи економічного розвитку, низький рівень авторитетних політичних режимів і їх репресивна політика щодо опозиції, а також криза національної ідеології, які створили масову соціальну базу для ісламістської опозиції політичним і світським режимам. Особливу роль зіграли зміни геополітичної ситуації у світі в цілому, особливо це стало актуальним після розпаду СРСР і світової соціалістичної системи. Посилилася позиція США в якості єдиного світового гегемону, що стало каталізатором відходу від європейських зразків, а також пошуком шляхів самобутнього розвитку. Конфлікт різних типів цивілізацій – європейського і мусульманського, що проявився практично у всіх сферах мусульманського суспільства, показав неможливість сліпого копіювання західного суспільства на ісламську ґрунті. Активізація пошуку нових рішень та зміни пріоритетів в економічному розвитку арабських країн стала закономірним явищем у період кризових потрясінь у всьому світі. Базові світоглядні принципи та положення будь-якого вчення спроможні за умови їх радикалізації і доведення до краю сформувати як надзвичайно позитивне, так і негативне ставлення і до місця людини у світі, і до навколишнього середовища. Ідейною складовою ісламського радикалізму є радикальний іслам, який складається з фундаменталізму, традиціоналізму і модернізму, кожен з яких є реакцією на події, що відбуваються у суспільстві. Ісламський фундаменталізм і традиціоналізм виступають захисною реакцією на відхилення від традицій і сталих норм культури і соціуму.

The influence exerted by the traditional ideas and values of the German Christian Democrats on the foreign policy of A. Merkel's government is analysed in this article. The conclusion is drawn that the external policy doctrine of the Federal Republic of Germany results from a shaky compromise between traditionalists and the advocates of innovations ; Анализируется влияние традиционных для немецких христианских демократов идей и ценностей на внешнюю политику правительства А. Меркель. Выражается мнение о внешнеполитической доктрине ФРГ как результате шаткого компромисса между традиционалистами и сторонниками инноваций ; Аналізується вплив традиційних для німецьких християнських демократів ідей та цінностей на зовнішню політику уряду А. Меркель. Висловлюється думка щодо зовнішньополітичної доктрини ФРН як результату хиткого компромісу між традиціоналістами та прибічниками інновацій

The purpose of preparing the material arose from the need for a comprehensive study of trends in the architecture of the Volyn city of Kovel, as an example of architectural and spatial development of small towns in the 20-30s of the twentieth century. Being in the 20-30s of the twentieth century аn important transport and military-administrative center, Kovel, despite the status of a small town, attracted attention as a socio-cultural center, whose architectural development was characterized by multi-vector and focus on the comfort of residents. It is established that since 1920, Kovel together with the whole of Volyn became part of the Polish state and received the status of a county town of Volyn Voivodeship. Since then, the active development of urban architecture began, which has become a symbol of modernity, along with the spatial development of the city, aimed at streamlining and increasing the level of its comfort. It was found that Kovel's inclusion in the avant-garde direction of the state's architectural development took place through the development of important city objects by architects from Warsaw, Lublin and Lutsk, including Stefan Schiller, Volodymyr Winkler, Josef Shanaitz, Bohdan Lachert, Wladyslaw Stachon and others.It was found that in a short period of twenty years of history, there were significant changes in the architectural and spatial structure of Kovel, which reflected two global stylistic trends: traditionalism and avant-garde. Buildings appeared in the city, representing the features of "courtyard" traditional architecture, neo-Gothic style and a combination of neoclassicism with simple volumes of modernism.Following detailed research of Kovel's architecture and its popularization will allow to preserve the common Ukrainian-Polish heritage and develop concepts of city development taking into account the value of traditions, without destroying the aesthetic integrity of the environment of historically formed areas. ; Мета підготовки матеріалу виникла із необхідності комплексного ...

The article deals with the features of the culture of modernity and postmodernity in relation to the genesis and maintenance of political theories. The term «modern» is the aggregate designation of the epoch of new and modern times to the period of postmodernism. In the political theories the birth of modernism most notably manifested in the works of Machiavelli. Among the political attributes of modernity the central place are occupied by rationalism and the exclusion of theology from politics, the apology of Mind, the belief in its omnipotence and the ability of man to transform society (and nature) in accordance with his ideas, comprehensive materialism and determinism, humanism, conceptual certainty of doctrines, pragmatism, empiricism, the development of projects for changing society and the system of state power, eurocentrism and so on. The political theory of modernism aspired to scientific knowledge of political reality, the elaboration of concepts that shape a perfect society on the basis of bourgeois ideology – often in the form of democracy, the creation of various doctrines of struggle for the building of a just society, a purposeful change in the principles of political life. Postmodern is the concept of a diverse perception of the world in the era of post-industrialism, based on distrust of the rationalistic traditional concepts of modernism and questioning the adequacy of the reflection of reality in the mind of a person. The paper marked the main theoretical and conceptual approaches to the study of the political doctrines of the early XXI century. The key attributes of postmodern political science are the departure from the former dominance of rationalism, the rejection of the exaltation of the Mind, the recognition of the transcendent, unprecedented pluralism, the rejection of ideals and values that occurred in the previous era. The modernist apology for uncertainty includes nonlinearity and multivariance of development, the naturalness of randomness and abnormality, unpredictable anomalies and alternatives. Particular attention is paid to the appearance in the political science of our days of so-called «hybrid» concept models. ; В статье рассматриваются особенности культуры епохи модерна и постмодерна применительно к генезису и содержанию политических теорий. Определены основные теоретические и концептуальные подходы к исследованию политических доктрин начала XXI века. Особое внимание уделено появлению в современной политологии так называемых «гибридных» концепций. ; У статті розглядаються особливості культури епохи модерну та постмодерну стосовно генезису і змісту політичних теорій. Визначено основні теоретичні та концептуальні підходи до дослідження політичних доктрин початку XXI століття. Особливу увагу приділено появі в сучасній політології так званих «гібридних» концепцій.

The article deals with the features of the culture of modernity and postmodernity in relation to the genesis and maintenance of political theories. The term «modern» is the aggregate designation of the epoch of new and modern times to the period of postmodernism. In the political theories the birth of modernism most notably manifested in the works of Machiavelli. Among the political attributes of modernity the central place are occupied by rationalism and the exclusion of theology from politics, the apology of Mind, the belief in its omnipotence and the ability of man to transform society (and nature) in accordance with his ideas, comprehensive materialism and determinism, humanism, conceptual certainty of doctrines, pragmatism, empiricism, the development of projects for changing society and the system of state power, eurocentrism and so on. The political theory of modernism aspired to scientific knowledge of political reality, the elaboration of concepts that shape a perfect society on the basis of bourgeois ideology – often in the form of democracy, the creation of various doctrines of struggle for the building of a just society, a purposeful change in the principles of political life. Postmodern is the concept of a diverse perception of the world in the era of post-industrialism, based on distrust of the rationalistic traditional concepts of modernism and questioning the adequacy of the reflection of reality in the mind of a person. The paper marked the main theoretical and conceptual approaches to the study of the political doctrines of the early XXI century. The key attributes of postmodern political science are the departure from the former dominance of rationalism, the rejection of the exaltation of the Mind, the recognition of the transcendent, unprecedented pluralism, the rejection of ideals and values that occurred in the previous era. The modernist apology for uncertainty includes nonlinearity and multivariance of development, the naturalness of randomness and abnormality, unpredictable anomalies and alternatives. Particular attention is paid to the appearance in the political science of our days of so-called «hybrid» concept models. ; В статье рассматриваются особенности культуры епохи модерна и постмодерна применительно к генезису и содержанию политических теорий. Определены основные теоретические и концептуальные подходы к исследованию политических доктрин начала XXI века. Особое внимание уделено появлению в современной политологии так называемых «гибридных» концепций. ; У статті розглядаються особливості культури епохи модерну та постмодерну стосовно генезису і змісту політичних теорій. Визначено основні теоретичні та концептуальні підходи до дослідження політичних доктрин початку XXI століття. Особливу увагу приділено появі в сучасній політології так званих «гібридних» концепцій.

The author of the article focuses on the matter of Wittgenstein's philosophy reception in France. The reception of Wittgenstein's philosophy was quite late and led to different, sometimes opposite interpretations of his thought, even among French analytical philosophers. Applying a sociological approach to the problem of reception, the author identifies factors that hindered the penetration of the ideas of analytical philosophy in France, including the powerful institutionalization of philosophy in France with its inherent traditionalism and conservatism, fully expressed national character of French philosophy, as well as the extremely polemical character of French analytical philosophy, the transformation of the choice of this tradition of philosophizing into an ethical and political choice. These factors are illustrated by an analysis of Wittgenstein's conflicting interpretation of Jacques Bouveresse and Sandra Laugier. If the first creates an image of Wittgenstein as Anti-Husserl, blaming the phenomenologist for ignoring ordinary language, the second proposes a phenomenological reading of Wittgenstein's ideas using the philosophy of ordinary language. The article shows how opposing interpretations of Wittgenstein's philosophy reproduce the internal conflicts of the French philosophical field. ; Авторка статті зосереджується на проблемі рецепції філософії Вітґенштайна у Франції, що була досить пізньою й призвела до різноманітних та іноді протилежних інтерпретацій його думки навіть у середовищі французьких аналітичних філософів. Застосовуючи соціологічний підхід до проблеми рецепції, авторка виокремлює чинники, які перешкоджали проникненню ідей аналітичної філософії у Францію, поміж яких – потужна інституціоналізація філософії у Франції з притаманними їй традиціоналізмом і консерватизмом, яскраво виражений національний характер французької філософії, а також відверто полемічний характер французької аналітичної філософії, перетворення вибору цієї традиції філософування на етичний та політичний вибір. Ці фактори висвітлено на прикладі аналізу конфліктних інтерпретацій Вітґенштайна Жаком Бувресом і Сандрою Лож'є: якщо перший створює образ Вітґенштайна як анти-Гусерля, дорікаючи австрійському філософу ігноруванням повсякденного мовлення, то друга пропонує феноменологічне прочитання думки Вітґенштайна засобами філософії повсякденного мовлення. У статті показано, як протилежні інтерпретації філософії Вітґенштайна відтворюють внутрішні конфлікти французького філософського поля.

This paper examines the influence of tribe institutions on social and political processes in Turkmenistan. The particularities of implementation of personnel policy in the Republic during the Soviet and post-Soviet periods have been analyzed. The nature of inter-tribe relations in the context of rivalry of the Turkmen elite for political influence in the country has been revealed. The personal composition of regional tribe representatives in the highest authorities of Turkmenistan has been shown. The role and place of the Presidential Adviser Institute in the political system of the country have been determined.It is claimed that tribal institutions are an important regulator of relations in all spheres of Turkmen society. They are an integral component of national traditionalism, both regionally and nationally. In this regard, the study of the peculiarities of inter-clan relations in this Central Asian Republic is of particular relevance for understanding those socio-political processes taking place in the country in the post-Soviet period.The process, which began in Turkmenistan in the mid-1980s, continued after the collapse of the USSR. At the same time, the presence of clan opposition, which remained strong enough (especially in the first years of independence), forced S. Niyazov to resort to flexible personnel policy and to take into account the interests of non-Tecan tribal groups. For a long time, all the most influential clans of Turkmenistan were represented in the highest authorities, and any vacancies or appointments held at the level of the Cabinet of Ministers were a reflection of the inter-clan rivalry in the country.Key words: Turkmenistan, social and political processes, personnel policy, inter-tribe relations, Presidential Adviser Institute. ; В статті досліджується вплив кланових інститутів на суспільно-політичні процеси в Туркменістані. Проаналізовано особливості здійснення кадрової політики в республіці в радянський та пострадянський період. Розкрито характер міжкланових відносин в контексті суперництва туркменської еліти за політичний вплив у країні. Показано персональний склад представників регіональних кланів у вищих органах влади Туркменістану. Визначено роль та місце інституту президентських радників у політичній системі країни.Ключові слова: Туркменістан, суспільно-політичні процеси, кадрова політика, міжкланові відносини, інститут президентських радників.