Suchergebnisse

After Donald Trump was elected as the American president, significant changes were observed in the Ukrainian-American relations. These especially included the lifting of embargo on lethal arms supply and the resumption of meetings of the Ukraine-US Strategic Partnership Commission. Contrary to D. Trump's desire to conclude a U.S. - Russia "Big Deal", Republicans and Democrats in the U.S. Congress held a bipartisan position on Ukraine supporting the expansion of sanctions on various occasions – from the on-going conflict in Donbas and Russian attempts to influence the 2016 election campaign to imposing obstacles for the supply of Russian weapons to the third countries. Assessments of American academic and political experts do not give reason to believe that the U.S. political circles are ready to move from remote support of Ukraine in the mood of long-term deterrence doctrine to intensive forms of military and military-political participation. Acknowledging Russia's rejection of the post-Cold War Euro-Atlantic security order, American observers are inclined to suppose that the conflict in Donbas is unlikely to be finally settled. In case of its freezing, this conflict will pose potential or acute threats to the economy and security of Ukraine. Within such a trend Ukraine will play the role of one of the major subjects of long-term tensions and discord in economic and military relations between Russia and the West. ; Після обрання Д. Трампа президентом США в українсько-американських відносинах спостерігалися суттєві зміни, зокрема скасування ембарго на поставки летальних озброєнь і відновлення засідань Комісії стратегічного партнерства Україна-США. Всуперечвисловлюваній Д. Трампом готовності до укладення «Великої угоди» між Росією і США, республіканці і демократи в Конгресі дотримувалися двопартійної позиції по Україні, підтримуючи розширення санкцій з різних приводів – від триваючого конфлікту в Донбасі і спроб російського втручання у виборчу кампанію 2016 року до створення перешкод для поставок російських озброєнь у треті країни.Утім, аналіз оцінок у дослідженнях американських академічних фахівців і коментарях політичних експертів не дає підстав вважати, що політичні кола США готові перейти від дистанційної підтримки України в дусі довгострокової доктрини стримування до більш інтенсивних форм військової та військово-політичної участі. Констатуючи неприйняття російським керівництвом євроатлантичної системи безпеки, що склалася після закінчення холодної війни, американські дослідники висловлюють сумніви в можливості остаточноговрегулювання конфлікту в Донбасі. В разі його заморожування, ситуація в Донбасі становитиме потенційну та реальну загрозу для економіки і безпеки України. За такого перебігу подій Україна відіграватиме роль одного з важливих джерел напруженості і розбіжностей в економічних і військових відносинах між Росією і Заходом.

The article examines the evolution of strategic approaches and priorities of U.S. international policy after the Second World War to present. An overview of American foreign policy concepts anddoctrines allows concluding that the main task of U.S. foreign policy throughout this period was to ensure the dominant role of the state within the international system. The analysis of foreign policy documents confirms the conclusions of a number of American researchers that the concept of preponderance in its various interpretations served as a "Grand strategy" that encompasses the narrower in content and shorter functional doctrines of deterrence, offshore balancing, concert-balance or Blocpolitik. Correction of foreign policy priorities of the president D. Trump reflects an objective process ofadaptation to a multipolar international system. It is suggested that the conditions of multipolar competition will force the USA to use new instruments of influence, such as multilateral and multipurpose containment, various forms of balancing on the basis of regional alliances, coalitions and security communities, or offshore intervention in cases if it can provide the USA benefits solving specific problems. ; У статті розглядається еволюція стратегічних підходів і пріоритетів міжнародної політики США після завершення Другої світової війни донині. Огляд американських зовнішньополітичних концепцій і доктрин дозволяє зробити висновок про те, що головним завданням міжнародної політики США протягом усього розглянутого періоду було забезпечення домінуючої ролі держави в міжнародній системі. Аналіз зовнішньополітичних документів підтверджує висновки американських дослідників про те, що концепція домінування в її різних інтерпретаціях виконувала роль «великої стратегії», яка охоплювала більш вузькі за змістом і більш короткі за часом функціональні доктрини стримування, офшорного балансування, концерту-балансу або блокового розподілусвіту між конкуруючими угрупуваннями. Корекція зовнішньополітичних пріоритетів нинішнього президента США Д. Трампа відображає об'єктивний процес адаптації до багатополярної міжнародної системи. Висловлено припущення, що умови багатополярної конкуренції змушуватимуть США застосовувати такі інструменти впливу, як багатостороннє і багатоцільове тримування, різні форми забезпечення балансу сил на основі регіональних союзів, коаліцій та спільнот безпеки, або офшорне втручання у випадках, якщо воно зможе забезпечити вигідне для США вирішення конкретних проблем.

У статті досліджено основні принципи та концептуальні підходи до формування зовнішньополітичного курсу адміністрації президента Б. Обами. Відзначається, що зовнішня політика Сполучених Штатів має сприяти посиленню американського глобального лідерства; особлива роль у визначенні векторів зовнішньої політики відводиться принципам «розумної сили»; важливою є співпраця з міжнародними організаціями; діалог з Європою має ґрунтуватися по осі НАТО­ЄС. Вивчаються основні напрями спів­праці з Європейським Союзом, серед яких: подолання глобальної кризи та реформування міжнародної фінансової системи; урегулювання ситуації в Афганістані та Пакистані; забезпечення енергетичної безпеки; пошук шляхів запобігання змінам клімату; зняття «напруги», пов'язаної з планами розгортання американської стратегічної ПРО у Східній Європі. Аналізується початок зовнішньополітичної діяльності адміністрації Б. Обами, розглядаються її здобутки і недоліки. Зазначається зосередження нею більшої уваги на азіатському векторі, що викликає певні занепокоєння європейської спільноти. Звертається увага на основні пріоритети «Стратегії національної безпеки» 2010 року. Автор зазначає, що, незважаючи на відсутність протягом першого президентського терміну Б. Обами суттєвих змін у відносинах з ЄС, нинішня епоха трансатлантичних відносин стала свідком процесу постійної функціональної співпраці з перемінним успіхом. ; У статті досліджено основні принципи та концептуальні підходи до формування зовнішньополітичного курсу адміністрації президента Б. Обами. Відзначається, що зовнішня політика Сполучених Штатів має сприяти посиленню американського глобального лідерства; особлива роль у визначенні векторів зовнішньої політики відводиться принципам «розумної сили»; важливою є співпраця з міжнародними організаціями; діалог з Європою має ґрунтуватися по осі НАТО­ЄС. Вивчаються основні напрями спів­праці з Європейським Союзом, серед яких: подолання глобальної кризи та реформування міжнародної фінансової системи; урегулювання ситуації в Афганістані та Пакистані; забезпечення енергетичної безпеки; пошук шляхів запобігання змінам клімату; зняття «напруги», пов'язаної з планами розгортання американської стратегічної ПРО у Східній Європі. Аналізується початок зовнішньополітичної діяльності адміністрації Б. Обами, розглядаються її здобутки і недоліки. Зазначається зосередження нею більшої уваги на азіатському векторі, що викликає певні занепокоєння європейської спільноти. Звертається увага на основні пріоритети «Стратегії національної безпеки» 2010 року. Автор зазначає, що, незважаючи на відсутність протягом першого президентського терміну Б. Обами суттєвих змін у відносинах з ЄС, нинішня епоха трансатлантичних відносин стала свідком процесу постійної функціональної співпраці з перемінним успіхом. ; The article researches the basic principles and conceptual approaches to shaping the foreign policy of the Barack Obama. It is noted that: the foreign policy of the United States should strengthen U.S. global leadership; the special role in determining the directions of U.S. foreign policy is given to the principle of «smart power»; it is important to cooperate with international organizations; the dialogue with Europe should be based on the axis of NATO­EU. This study examines the main areas of cooperation with the European Union, including: overcoming the global crisis and reforming the international financial system; settling the situation in Afghanistan and Pakistan; ensuring energy security; finding the ways to prevent new climate changes; defusing the situation which is related to the deployment of U.S. strategic plans in Eastern Europe. It is analyzed the beginning of Obama administration activity on inetnational area, discussed its achievements and shortcomings. The article marks that the USA focuses its attention more on the «Asian vector» and it causes some concern of the European Community. Attention is drawn to the main priorities of «National Security Strategy 2010». The author concludes that despite the absence of significant changes in U.S.­European relations during the first term of Barack Obama as the president, the current era of transatlantic relations has witnessed a process of constant functional cooperation with varying success.

Basic directions of external economic politics of Ukraine are considered. The specifics of reform of foreign policy and its role in economic development are shown. The result of the implementation of the foreign economic strategy of Ukraine was hit at the mercy of fluctuations in world market prices of raw materials. Active participation of Ukraine in the system of economic relations limited mainly low level of technical and economic development and low competitiveness of domestic products. The identified problems of foreign policy can be resolved on the basis of the transition from regulation of foreign economic activity as an independent sphere to represent it as part of an overall strategy of socio-economic development. Strategic policy directions of improving the regulation of foreign economic activity in Ukraine are set. It is proved that in modern conditions necessary qualitative changes in the composition and content of the regulatory functions of the state, which would be aimed at creating institutional support of the competitive environment and effective market mechanisms. Creation of institutional mechanism of counteraction to the negative consequences of processes of globalization of world economy is needed side by side with this, to external economic expansion of the developed states by defense of economic interests taking into account international norms and rules.

The article investigates the multidimensional features of the public opinion influence on forming and realization of the foreign-policy activity of the country. The interdisciplinary approach, that connected work from sociology, law, political science and international relations, was used. On the basis of historical method, it was succeeded to extrapolate the received practices of the ХXth century as for taking into account of public idea on modern international events, a system method defined the state as a subject of international relations, taking into account the separate role of its institutes, a comparative method allowed to distinguish the features of influence of citizens on state decisions in the different political modes, and behaviorism allowed to distinguish the terms of change of the citizens' behavior, society in relation to a foreign policy. The realized analysis of the scientific approaches of realism and liberalism defined the historical epochs of their forming and basic tendencies of taking into account or ignoringthe citizens' moods at the level of the public policy in relation to the short-term and strategic tasks of power in its international cooperation. The groups of countries were certain, where they are most represented. It has been found that, the delineation of manipulative constituent of forming the public opinion became the important conclusion of the research by means of mass-media, by specially democratic countries, in relation to the most essential events as intruding in the other country, coalition participating in international conflicts, intervention, membership in intergovernmental organizations and others like that. Thereafter, it was well proven that the public opinion is the important process of the legitimacy of the foreign-policy activity of the state both inside the state and in cooperating with international players.

The article investigates the common aspects of home policy determinants of foreign policy. The author argues that before the modern political science international relations raises questions about the possibility of aggravation of geopolitical confrontation in the process of alternative models of world order and the impact of the internal heterogeneity of the leading countries in the world in the development of a new system of international relations. On the example of the Peloponnesian War, the internal factors of international relations are reviewed and analyzed, the inadequacy and inaccuracy of many of the stereotypes of the theory of international relations, inspired liberal propaganda are clearly demonstrated. Falseness of the statements about the innate aggressiveness of authoritarian regimes is proved, the position about an inherent pacifism of democracies is refuted. ; Стаття присвячена дослідженню загальних аспектів проблеми внутрішньополітичних детермінант зовнішньої політики. Визначено, що перед сучасною політологією міжнародних відносин постає питання щодо можливості загострення геополітичного протистояння в процесі формування альтернативних моделей світоустрою загалом, і впливу внутрішньополітичної гетерогенності провідних держав світу на становлення нової системи міжнародних відносин зокрема. На прикладі Пелопоннеської війни розглянуто і проаналізовано внутрішні чинники міжнародних відносин, продемонстровано неадекватність та помилковість багатьох стереотипів теорії міжнародних відносин, навіяних ліберальною пропагандою. Доведено хибність положень про вроджену агресивність авторитарних режимів, спростовано твердження про іманентний пацифізм демократій.

The article is devoted to the analysis of China's foreign policy strategy on the world stage. The purpose of the study is to give a comprehensive analysis of the main dimensions of China's foreign policy strategy at the present stage.Geopolitical and geoeconomic factors of formation of the strategy of the People's Republic of China are characterized. The study stressed that China's rapidly changing economic position on the world stage is also influencing its global policy. The regional dimension of China's current foreign policy behavior and its influence on the formation of the general vision of the Chinese leadership in the role of the country in the international political arena are analyzed.In light of current events, China's policy is of particular importance. Obviously, this country plays a very important role in world politics and this role will grow over time. A number of well-known experts and analysts have already classified China as an economic superpower. Some experts even believe that while China's integration with the outside world was the main imperative in the first 30 years of economic reform, China will focus on shaping the global world order over the next three decades.It is proved that the main focus of China's active foreign policy activities on gaining the status of a leading regional and global state remains the economy.The main dimensions of the realization of Beijing's national interests at the present stage have been clarified. The research assumed that the national interests of China at this stage are in the process of transformation. Some scholars argue that China's core interests have already gone beyond a simple sovereign territorial restriction.The study concluded that China's extremely ambitious efforts under Xi Jinping are aimed at expanding its sphere of influence and control throughout the world and at establishing a global economic power. ; Статья посвящена анализу внешнеполитической стратегии КНР на мировой арене. Цель исследования - дать комплексный анализ основных измерений внешнеполитической стратегии КНР на современном этапе.Охарактеризованы геополитические и геоэкономические факторы становления стратегии КНР. Было подчеркнуто, что стремительно изменяющаяся экономическая позиция Китая на мировой арене также влияет на ее глобальную политику. Проанализированы региональное измерение современного внешнеполитического поведения КНР и его влияние на формирование общего видения китайского руководства роли страны на международной политической арене.В свете происходящих событий особую важность приобретает политика КНР. Очевидно, что эта страна играет очень важную роль в мировой политике и впоследствии эта роль будет все больше возрастать. Ряд известных экспертов и аналитиков уже причисляют КНР к экономической супердержаве. Некоторые эксперты даже считают, что если в первые 30 лет осуществления экономических реформ в качестве основного императива выступала интеграция Китая с внешним миром, то в течение следующих трех десятилетий основной акцент КНР будет уже ставить на формирование глобального миропорядка.Доказано, что главным фокусом активной внешнеполитической деятельности КНР по приобретению статуса ведущей региональной и глобальной державы остается экономика.Выяснены основные измерения реализации национальных интересов Пекина на современном этапе. Предположено, что национальные интересы КНР на данном этапе находятся на стадии трансформации. Некоторые ученые говорят о том, что основные интересы Китая уже выходят за рамки простого суверенного территориального ограничения.Сделан вывод, что чрезвычайно амбициозные усилия Китая под руководством Си Цзиньпина направленные на расширение своей сферы влияния и контроля на весь мир и по становлению глобальной экономической державы. ; Стаття присвячена аналізу зовнішньополітичної стратегії КНР на світовій арені. Мета дослідження – дати комплексний аналіз основних вимірів зовнішньополітичної стратегії КНР на сучасному етапі.Охарактеризовано геополітичні та геоекономічні чинники становлення стратегії КНР. Було підкреслено, що стрімко змінювана економічна позиція Китаю на світовій арені також впливає на її глобальну політику. Проаналізовано регіональний вимір сучасної зовнішньополітичної поведінки КНР та його вплив на формування загального бачення китайського керівництва ролі країни на міжнародній політичній арені. У світлі подій, що відбуваються, особливої важливості набуває політика КНР. Очевидно, що ця країна відіграє дуже важливу роль у світовій політиці і згодом ця роль буде все більше зростати. Ряд відомих експертів та аналітиків вже зараховують КНР до економічної супердержави. Деякі експерти навіть вважають, що якщо в перші 30 років здійснення економічних реформ в якості основного імперативу виступала інтеграція Китаю із зовнішнім світом, то протягом наступних трьох десятиліть основний акцент КНР буде вже ставити на формування глобального світопорядку.Доведено, що головним фокусом активної зовнішньополітичної діяльності КНР з набуття статусу провідної регіональної та глобальної держави залишається економіка.З'ясовано основні виміри реалізації національних інтересів Пекіна на сучасному етапі. Припущено, що національні інтереси КНР на даному етапі перебувають на стадії трансформації. Деякі науковці говорять про те, що основні інтереси Китаю вже виходять за рамки простого суверенного територіального обмеження.Зроблено висновок, що надзвичайно амбітні зусилля Китаю під керівництвом Сі Цзіньпіна спрямовані на розширення своєї сфери впливу та контролю на весь світ та щодо становлення глобальної економічної держави.

The article considers the issue of the religious factor in the foreign policy of Ukraine in the period from 2008 to 2018 expressed in the process of obtaining the Tomos for autocephaly from foreign institutions by the presidents of independent Ukraine. The procedure for granting a Tomos in the history of the Orthodox Church is covered. Viktor Yushchenko's significant influence on the Tomos process has been analyzed. The intervention of foreign representatives with the intention to hinder this process is reflected. Emphasis is placed on the importance of the religious factor in issues of international relations and foreign policy of Ukraine. Statistics on the issue of religion on the territory of independent Ukraine are given. It is said about the importance of the local aptocephalous church for the Ukrainian people. The task of the article is to determine and study the influence of the religious factor on the process of forming the foreign policy of Ukraine. The relevance of this study is based on socio-political interest in this issue. It is noted that Viktor Yushchenko failed to achieve this goal due to: the lack of a clearly regulated process of granting autocephaly; ideological split in society; acute tensions in interfaith relations; high level of politicization of this issue; speculations on the topic of autocephaly; not the desire of the authorities to go into opposition to pro-Russian forces. The article concludes that Yushchenko was the first president of independent Ukraine to try to establish an autocephalous Orthodox Church in Ukraine. Unfortunately, due to interference in the negotiations on obtaining the Tomos from the Ecumenical Patriarch, foreign political forces, it was not possible to complete the case. However, this experience served as a basis for Petro Oleksiyovych Poroshenko, who, after passing severe trials of fate, achieved the granting of autocephaly, and the Ukrainian people finally received their Orthodox Church of Ukraine. There is also a historical analysis of precedents for the provision of tomos in world history. The paper reflects the importance of the Ukrainian Autocephalous Church in the process of development and development of a strong and independent rule of law. ; В статті йде розгляд питання релігійного фактору в зовнішній політиці України в період з 2008 по 2018 роки виражених в процесі отримання Томосу на автокефалію від закордонних інституцій президентами незалежної України. Висвітлено процедуру надання Томосу в історії православної церкви. Проаналізовано значний вплив Віктора Ющенко на процес здобуття Томосу. Відображено втручання іноземних представників з наміром перешкодити даному процесу. Акцентується на важливості релігійного фактору в питаннях міжнародних відносин та зовнішньої політики України. Наводяться статистичні дані з питання релігії на території незалежної України. Говориться про значимість помісної афтокефальної церкви для українського народу. Завдання статті є визначення та дослідження впливу релігійного фактору на процес формування зовнішньої політики України. Актуальність даного дослідження ґрунтується на суспільно-політичному інтересі до даного питання. Зазначається що Віктору Ющенко не вдалось досягнути поставленої мети через: відсутність чітко регламентованого процесу надання автокефалії; ідеологічного розколу в суспільстві; гостру напруженість у міжконфесійних відносинах; високий рівень політизованості даного питання; спекуляції на темі автокефалії; не бажання можновладців йти в опозицію до проросійських сил. У висновках статті говориться Ющенко був першим президентом незалежної України, який намагався створити автокефальну православну церкву на території України. Нажаль, через втручання в хід переговорів щодо отримання Томосу від Вселенського патріарху, зовнішніх політичних сил, не вдалось довести справу до кінця. Проте, цей досвід послугував основою для Петра Олексійовича Порошенко, який пройшовши тяжкі випробування долі домігся надання автокефалії, і український народ нарешті отримав свою православну церков України. Також наведений історичний аналіз прецедентів наданні Томосу в світовій історії. В роботі відображається значення Української автокефальної церкви в процесі розвитку та розбудови сильної і незалежної правової держави. ; В статті йде розгляд питання релігійного фактору в зовнішній політиці України в період з 2008 по 2018 роки виражених в процесі отримання Томосу на автокефалію від закордонних інституцій президентами незалежної України. Висвітлено процедуру надання Томосу в історії православної церкви. Проаналізовано значний вплив Віктора Ющенко на процес здобуття Томосу. Відображено втручання іноземних представників з наміром перешкодити даному процесу. Акцентується на важливості релігійного фактору в питаннях міжнародних відносин та зовнішньої політики України. Наводяться статистичні дані з питання релігії на території незалежної України. Говориться про значимість помісної афтокефальної церкви для українського народу. Завдання статті є визначення та дослідження впливу релігійного фактору на процес формування зовнішньої політики України. Актуальність даного дослідження ґрунтується на суспільно-політичному інтересі до даного питання. Зазначається що Віктору Ющенко не вдалось досягнути поставленої мети через: відсутність чітко регламентованого процесу надання автокефалії; ідеологічного розколу в суспільстві; гостру напруженість у міжконфесійних відносинах; високий рівень політизованості даного питання; спекуляції на темі автокефалії; не бажання можновладців йти в опозицію до проросійських сил. У висновках статті говориться Ющенко був першим президентом незалежної України, який намагався створити автокефальну православну церкву на території України. Нажаль, через втручання в хід переговорів щодо отримання Томосу від Вселенського патріарху, зовнішніх політичних сил, не вдалось довести справу до кінця. Проте, цей досвід послугував основою для Петра Олексійовича Порошенко, який пройшовши тяжкі випробування долі домігся надання автокефалії, і український народ нарешті отримав свою православну церков України. Також наведений історичний аналіз прецедентів наданні Томосу в світовій історії. В роботі відображається значення Української автокефальної церкви в процесі розвитку та розбудови сильної і незалежної правової держави.

Contemporary diplomacy will largely depend on the path to the creation of a new world order. There are different options for the political structure of the world: from the unipolar / multipolar world to the world government. The role of non-state actors will increase in the international arena, while the process of eroding national sovereignty will continue. In this regard, diplomacy faces serious tests of strength, it will have to adapt to current conditions, as well as perform a joint function between state and non-state actors in international relations. Information flows become the levers of governance, namely, socio-economic, socio-political, international processes. Today we can speak of "the emergence of a global information industry that is undergoing a period of technological convergence, organisational combinations, legislative liberalisation, and the role of knowledge, information in economic development, the emergence of new forms of the "electronic" democracy, structural changes in employment". The role of international organisations in international relations has undergone qualitative changes. They have become auxiliary tools for solving particular problems of interaction of sovereign states into a segment of international life. International organisations play an extremely important role in conflict resolution. Conflict prevention is becoming increasingly important in their activities. The mechanism for resolving conflicts by organisations is predominantly political in nature, but it is based on international law.

The article investigates the role and structural function of the central public authorities, which are the key elements of the Russian system of information influence in the international arena. The major players representing state sector in the framework of the Kremlin's foreign strategy, their main characteristics and impact on the process of deciding and implementation of decisions of the highest political leadership of Russia have been analyzed. In the context of the Russian aggression against Ukraine, which has been continuing since 2014, information and cyber warfare is one of the key Kremlin strategies aimed at the destruction of Ukrainian statehood and demoralization of Ukrainian society. The study has applied systemic and structural-functional analysis. In particular, it has identified a range of key state players, and investigated their role function and structural influence on the development of relevant foreign policy, organizational and managerial decisions and measures on support of the Russian information aggression in the international arena in the system of central bodies of state power of the Russian Federation. It has also provided the opportunity to determine the scale and specific features of the involvement of the highest political leadership of Russia in the implementation of the main directions and tools of information influence of Moscow, Russian Federation, abroad. All these facts, in turn, are of great importance for ensuring national security, in particular in the development of appropriate foreign policy, organizational and managerial decisions and protective measures against the information impact of the enemy. The analysis of the practice of Russia's information and hybrid warfare technologies application against its neighbours shows that Moscow has been taking advantage of a wide range of both state bodies and non-governmental players to strengthen its influence abroad, operating as a single mechanism under a single scenario in the centralized management system.

The article deals with Turkish foreign policy in the Middle East. The author has analyzed main tendencies of Turkish foreign policy over the last fifteen years. Major directions of this country foreign policy strategy in the Middle East have been identified. The author has focused on the peculiarities of American-Turkish, Turkish-Syrian, Turkish-Iranian and Turkish-Russian relationships in the context of mutual cooperation. The foreign policy of Turkey is oriented to stabilization of the situation in the region. Along with it, Turkey performs security functions in the region especially in the context of war in Syria. The author made accent on political, military, economic aspects of cooperation and relationships between Turkey and regional as well as world actors during the above mentioned period. Analysis of multilateral relationships was made in the light of war in Syria. Important factors that reduce effectiveness of foreign policy course were identified. Turkish foreign policy activity as a mediator in solving regional problems was described. Active participation of Turkey in the Syrian war was highlighted in the article. ; В статті розглянуто зовнішню політику Туреччини на Близькому Сході. Проаналізовано основні тенденції зовнішньої політики Анкари упродовж останніх п'ятнадцяти років. Виокремлено основні напрямки зовнішньополітичної стратегії країни в регіоні Близького Сходу. Розглянуто особливості американо-турецьких, турецько-іранських, турецько-сирійських, турецько-російських відносин в контексті двостороннього співробітництва. Висвітлено діяльність Туреччини, спрямовану на стабілізацію ситуації в регіоні. В полі зору дослідника – політичні, військові та економічні аспекти співробітництва та відносини між Туреччиною та низкою регіональних і світових акторів упродовж зазначеного періоду. Здійснено аналіз багатосторонніх відносин в світлі війни в Сирії. Описано чинники, що обмежують ефективність зовнішньої політики країни. Деталізовано діяльність Туреччини як посередника у вирішенні низки регіональних проблем. Описано активну участь Туреччини у вирішенні Сирійської проблеми.

The article deals with Turkish foreign policy in the Middle East. The author has analyzed main tendencies of Turkish foreign policy over the last fifteen years. Major directions of this country foreign policy strategy in the Middle East have been identified. The author has focused on the peculiarities of American-Turkish, Turkish-Syrian, Turkish-Iranian and Turkish-Russian relationships in the context of mutual cooperation. The foreign policy of Turkey is oriented to stabilization of the situation in the region. Along with it, Turkey performs security functions in the region especially in the context of war in Syria. The author made accent on political, military, economic aspects of cooperation and relationships between Turkey and regional as well as world actors during the above mentioned period. Analysis of multilateral relationships was made in the light of war in Syria. Important factors that reduce effectiveness of foreign policy course were identified. Turkish foreign policy activity as a mediator in solving regional problems was described. Active participation of Turkey in the Syrian war was highlighted in the article. ; В статті розглянуто зовнішню політику Туреччини на Близькому Сході. Проаналізовано основні тенденції зовнішньої політики Анкари упродовж останніх п'ятнадцяти років. Виокремлено основні напрямки зовнішньополітичної стратегії країни в регіоні Близького Сходу. Розглянуто особливості американо-турецьких, турецько-іранських, турецько-сирійських, турецько-російських відносин в контексті двостороннього співробітництва. Висвітлено діяльність Туреччини, спрямовану на стабілізацію ситуації в регіоні. В полі зору дослідника – політичні, військові та економічні аспекти співробітництва та відносини між Туреччиною та низкою регіональних і світових акторів упродовж зазначеного періоду. Здійснено аналіз багатосторонніх відносин в світлі війни в Сирії. Описано чинники, що обмежують ефективність зовнішньої політики країни. Деталізовано діяльність Туреччини як посередника у вирішенні низки регіональних проблем. Описано активну участь Туреччини у вирішенні Сирійської проблеми.

The Republic of Azerbaijan's state hood development process state and stages, the features of which are determined by the specifics of history, geographical, geopolitical, national, and cultural factors, are considered. The role of the nation-state as the only possible political institution that can defend national interests both within the country (in the economic, sociocultural, domestic political spheres) and in the international arena is highlighted. The growing role of the modern state in preserving its sovereignty in the era of the formation of a multipolar post-globalization world and the effective use of its own natural and other resources for the benefit of the citizens of their country is emphasized. Particular attention is paid to the relations of Azerbaijan as one of the countries of the South Caucasus with powerful geopolitical actors, with the European Unionin particular. The presence of the unresolved problem of the prolonged Armenian-Azerbaijani conflict, which is a threat to the national sovereignty of Azerbaijan, is brought up. The specifics of Azerbaijan's relations with the European Union are explained, namely: on the one hand, the importance of Azerbaijan as a transit country and supplier of gas and oil resources of the Caspian basin to the EU, and on the other hand, constant pressure on the political leadership of Azerbaijan to force them to make structural political changes and steadily implement generally accepted in Western Europe, democratic principles and values. The gradual transformation of the policy of the European Union itself is emphasized in the sense of closer proximity to a realistic assessment of its relations with member countries, neighboring countries, and associate members. ; Розглянуто стан та етапи процесу розбудови державності Азербайджанської Республіки, особливості якого зумовлені специфікою історії, географічними, геополітичними, національно-культурними факторами. Висвітлюється роль національної держави як єдино можливого політичного інституту, який спроможний відстоювати національні інтереси як всередині країни (в економічній, соціокультурній, внутріполітичній сферах), так і на міжнародній арені. Підкреслюється зростаюча роль сучасної держави у збереженні свого суверенітету в епоху формування багатополярного постглобалізаційного світу та в ефективному використанні власних природних та інших ресурсів на благо громадян своєї країни. Особлива увага приділяється взаєминам Азербайджану як однієї з країн Південного Кавказу з потужними геополітичними акторами, зокрема с Європейським Союзом. Вказується на наявність нерозв'язаної проблеми тривалого армяно-азербайджанського конфлікту, що є загрозою національному суверенітету Азербайджану. Пояснюється специфіка відносин Азербайджану з Євросоюзом, а саме, з одного боку, значимість АР як країни-транзитера й постачальника газонафтових ресурсів Каспійського басейну для ЄС, а з іншого – постійний тиск на політичне керівництво Азербайджану з метою змусити запроваджувати структурні політичні зміни та неухильно виконувати загальноприйняті у Західній Європі демократичні принципи та цінності. Підкреслюється поступова трансформація політики самого Євросоюзу у сенсі більшої наближеності до реалістичної оцінки своїх відносин з країнами-членами, країнами-сусідами та асоційованими членами.

The study's purpose is to critically analyse approaches to international communi- cation in the global environment and clarify the specifics of processes that char- acterize the asymmetry of foreign-policy communication because the contem- porary communication tools allow forming both a positive perception of foreign policy initiatives and a negative attitude of politicians or the world community toward foreign-policy actions. As a result, the research focuses on studying the transformation of the EU foreign-policy communication tools; analysing the practice of foreign-policy communications of Germany and Ukraine; detecting the impact of destructive communications on the image of the EU, Germany, and Ukraine in the international information space. The main conclusions of the research are such statements: the aggravation of Ukrainian-Russian relations has demonstrated an imbalance in the existing for- eign-policy orientations; the EU leaders rethought the political impact of supra- national formation on the contemporary system of international relations; Germany's practice in foreign-policy communication concerns the preservation of the position as a world leader that is able to influence the solution of complex international political and security issues.

Міграційна криза 2015 року в Європі загострила протиріччя в інститутах ЄС. Нездатність і відсутність політичної волі країн членів ЄС підтримати солідарність і організувати спільні дії з врегулювання ситуації викликала негативні наслідки як для Союзу, так і для окремих країнучасниць, що виразилися в зростанні популістських рухів, які маніпулюють фобіями європейського суспільства. Ще з кінця 1990-х років ЄС прагне розвивати так званий «зовнішній вимір» співпраці з питань імміграції та надання притулку, що полягає в спробах управляти міграцією за допомогою співпраці з третіми країнами. В цілому існує 2 концепції «зовнішнього виміру»: перша полягає у виведенні традиційних інструментів контролю міграції (національних і союзних) на міжнародний рівень, друга - в запобіганні причин міграції та потоків біженців через сприяння розвитку третіх країн і вдосконалення інструментів зовнішньої політики. Обидва підходи є взаємодоповнюючими, а їх реалізація може позитивно позначитися на контролі міграційних потоків, захисту біженців та відносинах ЄС з третіми країнами, де Туреччина і Північна Африка є пріоритетними напрямами співпраці. Крім кризи солідарності і відсутності чітко вироблених механізмів взаємодії, особливість міграційної політики ЄС полягає в її багаторівневому і багатофакторному характері. У зв'язку з цим, прийняті ЄС заходи для вирішення кризи біженців 2015 року не є панацеєю і не виключають повторення подій. Проте в пріоритетах політики і дипломатії ЄС намітилося явне зрушення на користь більш жорсткого реагування на міграційну ситуацію. Головною турботою ЄС є вже не права людини, демократія або хороші відносини з сусідніми державами (наприклад, Туреччиною), а підтримка цілісності і порядку в країнах ЄС. Таким чином, реалістичне мислення, пов'язане з виживанням наднаціонального утворення, превалює над економічними міркуваннями, міжнародними відносинами та ін.