The paper covers the hitherto unknown aspects of the life and political activity of the representative of the aristocracy of North-Eastern Hungary, prominent military and statesman – count Janos Drugeth, the founder of the Jesuit gymnasium in Uzhhorod. Without a thorough study of the history of the Drugeth family with Italian roots, Zemplén and Ung counties' history is also incomplete – yet historical science still lacks a comprehensive monograph that would present members of this family with scientific thoroughness. During the XIV – XVII centuries, the Homonnai Drugeth family determined the national and regional politics. Among its members, we find robber knights and counterfeiters as well as merciful church builders. Although they were removed from the royal court in the XV century, they managed to preserve and even increase their estates. After their estates remained on the border between the Kingdom of Hungary and the Principality of Transylvania after 1541 (when the Hungarian country was divided into three parts), the political role of the Drugeths became more important again. As royal politicians, with the support of the Habsburgs, the Drugeths repeatedly acted as claimants to the throne in the struggle for the title of the prince of Transylvania. That is partly the reason for the "negative" perception of the Drugeths in Hungarian history, which viewed the Principality of Transylvania (and its rulers – István Bocskai, Gábor Bethlen, and György I. Rákóczi) as champions of Hungarian independence and religious freedom. That is why the Hungarian lords' characters on the other side of the struggle, including the protagonist of the present paper – János Homonnai Drugeth, were usually portrayed in "dark colors." His career and upbringing connected him to the royal court (King Ferdinand II) and the Catholic Church (the Jesuits). He probably supported the Catholic renewal (counter-Reformation) out of personal attachment and conviction. The person from the Transylvanian chronicles, which entered the historical canon, was recorded as a prototype of the «sin of the papacy.» That is probably why only one engraving of him remained intact. However, he ran an exceptional career (he became the high ispán of two counties, became a state judge and chief captain of Upper Hungary), he received the title of count, which was subsequently inherited in his family. The settlement of the Jesuit gymnasium in Uzhhorod is connected to his name. Unfortunately, his most lasting work could only be completed after his death - on April 24, 1646, in the church of his family castle, the unity of the Greek Eastern followers of the area, and the Roman Catholic Church – i.e., the union in Uzhhorod - was proclaimed. One of the crucial tasks of the present paper is to compile the career of János Homonnai Drugeth, its most essential stages, his political and public role based on the available sources, and to attempt to rehabilitate his person. ; У статті висвітлюються невідомі аспекти життя і політичної діяльності представника аристократії Північно-Східної Угорщини, відомого військового і державного діяча – графа Яноша Другета. Без ретельного вивчення історії родини Другетів історія земель Земплінського та Ужанського комітатів не є повною, але на сьогодні все ж в український історичній науці бракує монографії, яка б дала повний науковий аналіз діяльності членів цієї родини. За підтримки Габсбургів (королів Угорщини) Другети неодноразово виступали в якості претендентів на княжий престол Трансільванії. Почасти це є і причиною «негативного» сприйняття Другетів в угорській історіографії, яка розглядала Трансільванію (та її правителів – Іштвана Бочкаї, Габора Бетлента і Дьєрдя І Ракоці) як поборників угорської незалежності і релігійної свободи. Це також причина того, що персонажі угорської аристократії по інший бік «барикад», включаючи головного героя статті – Яноша Другета, зазвичай зображувалися у «похмурих тонах». Не дивлячись на це, Янош Другет «побудував» виняткову кар'єру: став наджупаном (феішпаном) двох комітатів, займав пост головного королівського судді, головнокомандувача королівських військ, отримав графський титул, який згодом передав у спадок своїй родині, та переселив єзуїтську гімназію в м. Ужгород. На жаль, його найвидатніша справа була завершена лише після його смерті – 24 квітня 1646 р., коли у церкві родинного замку була проголошена Ужгородська унія. Метою статті є спроба реабілітації доброго імені Яноша Другета. Основне завдання цієї статті – на підставі доступних джерел дати всебічний аналіз кар'єрного зростання Яноша Другета, простежити його політичну та суспільну роль.
The paper covers the hitherto unknown aspects of the life and political activity of the representative of the aristocracy of North-Eastern Hungary, prominent military and statesman – count Janos Drugeth, the founder of the Jesuit gymnasium in Uzhhorod. Without a thorough study of the history of the Drugeth family with Italian roots, Zemplén and Ung counties' history is also incomplete – yet historical science still lacks a comprehensive monograph that would present members of this family with scientific thoroughness. During the XIV – XVII centuries, the Homonnai Drugeth family determined the national and regional politics. Among its members, we find robber knights and counterfeiters as well as merciful church builders. Although they were removed from the royal court in the XV century, they managed to preserve and even increase their estates. After their estates remained on the border between the Kingdom of Hungary and the Principality of Transylvania after 1541 (when the Hungarian country was divided into three parts), the political role of the Drugeths became more important again. As royal politicians, with the support of the Habsburgs, the Drugeths repeatedly acted as claimants to the throne in the struggle for the title of the prince of Transylvania. That is partly the reason for the "negative" perception of the Drugeths in Hungarian history, which viewed the Principality of Transylvania (and its rulers – István Bocskai, Gábor Bethlen, and György I. Rákóczi) as champions of Hungarian independence and religious freedom. That is why the Hungarian lords' characters on the other side of the struggle, including the protagonist of the present paper – János Homonnai Drugeth, were usually portrayed in "dark colors." His career and upbringing connected him to the royal court (King Ferdinand II) and the Catholic Church (the Jesuits). He probably supported the Catholic renewal (counter-Reformation) out of personal attachment and conviction. The person from the Transylvanian chronicles, which entered the historical canon, was recorded as a prototype of the «sin of the papacy.» That is probably why only one engraving of him remained intact. However, he ran an exceptional career (he became the high ispán of two counties, became a state judge and chief captain of Upper Hungary), he received the title of count, which was subsequently inherited in his family. The settlement of the Jesuit gymnasium in Uzhhorod is connected to his name. Unfortunately, his most lasting work could only be completed after his death - on April 24, 1646, in the church of his family castle, the unity of the Greek Eastern followers of the area, and the Roman Catholic Church – i.e., the union in Uzhhorod - was proclaimed. One of the crucial tasks of the present paper is to compile the career of János Homonnai Drugeth, its most essential stages, his political and public role based on the available sources, and to attempt to rehabilitate his person. ; У статті висвітлюються невідомі аспекти життя і політичної діяльності представника аристократії Північно-Східної Угорщини, відомого військового і державного діяча – графа Яноша Другета. Без ретельного вивчення історії родини Другетів історія земель Земплінського та Ужанського комітатів не є повною, але на сьогодні все ж в український історичній науці бракує монографії, яка б дала повний науковий аналіз діяльності членів цієї родини. За підтримки Габсбургів (королів Угорщини) Другети неодноразово виступали в якості претендентів на княжий престол Трансільванії. Почасти це є і причиною «негативного» сприйняття Другетів в угорській історіографії, яка розглядала Трансільванію (та її правителів – Іштвана Бочкаї, Габора Бетлента і Дьєрдя І Ракоці) як поборників угорської незалежності і релігійної свободи. Це також причина того, що персонажі угорської аристократії по інший бік «барикад», включаючи головного героя статті – Яноша Другета, зазвичай зображувалися у «похмурих тонах». Не дивлячись на це, Янош Другет «побудував» виняткову кар'єру: став наджупаном (феішпаном) двох комітатів, займав пост головного королівського судді, головнокомандувача королівських військ, отримав графський титул, який згодом передав у спадок своїй родині, та переселив єзуїтську гімназію в м. Ужгород. На жаль, його найвидатніша справа була завершена лише після його смерті – 24 квітня 1646 р., коли у церкві родинного замку була проголошена Ужгородська унія. Метою статті є спроба реабілітації доброго імені Яноша Другета. Основне завдання цієї статті – на підставі доступних джерел дати всебічний аналіз кар'єрного зростання Яноша Другета, простежити його політичну та суспільну роль.
У статтi розглянуто теорiю поколiнь Вiльяма Штраусата Нейла Хоува й подано її характеристику. Узагальнено впливполiтичних, соцiальних й економiчних змiн на формування цiннiснихорiєнтирiв окремих поколiнь. Представлено релiгiйний вибiрнароджених у перiод з 1965 по 2010 роки. Виявлено, що середпоколiння Y зростає кiлькiсть тих, хто не ототожнює себе з релiгiйноютрадицiєю. Встановлено рiзницю мiж цiнностями поколiнь: найвищийвiдсоток представникiв, не пов'язаних з релiгiєю в поколiнь Y i Z.Доведено вплив релiгiйних цiннiсних характеристик на рiзницю в їхсоцiально-особистiсних установках, що впливають на ставлення досiм'ї, роботи та релiгiї. ; The article considers the theory of generations of WilliamStrauss and Neil Howe and presents its characteristics. It summarizes theinfluence of political, social and economic changes on the formation ofvalues of certain groups of generations defined by scientists. Presented isthe religious choice of those born in the period from 1965 to 2010. It isestablished that among Generation Y there is a growing number of thosewho do not identify themselves with religious tradition. The differencebetween the values of generations has been established: a high percentageof non-religious representatives in Generations Y and Z. The impact ofreligious values on the difference in their social and personal attitudes,which affect attitudes towards family, work and religion, was proved
In the article the normative acts that contained criminal law norms and operated on the territory of modern Ukraine were analyzed, which made it possible to trace the development of legal techniques and identify the directions used by the compilers for a clear statement of criminal law norms. It is established that at the first stages of formation of legal technique commitment for intelligibility was reflected only in the proximity of the language of acts (primarily vocabulary) to the living vernacular. It was gradually realized that not only the improvement of terminology, but also the specifics of syntax, standardization of individual articles of criminal law, clear structure and sequence of material both within articles and in general are necessary for intelligibility of the criminal law. An analysis of the texts of Russkaya Pravda (various editions), three Lithuanian Statutes, "Rights under which the Little Russian people are tried" showed that during the existence and validity of these acts there was a process of forming an authentic national tradition of lawmaking, legal technique of criminal law was improving. These acts, compared to the then European ones which were difficult to perceive and understand, were easily applied and generally understandable to a wide range of subjects of criminal law. For this purpose, linguistic and stylistic means were used and subsequently improved: in the conditions of diglossia the language of normative acts was brought closer to the vernacular with the obligatory use of clear, according to their origin, legal tokens; an attempt to describe accurately the action through a casuistic statement and at the same time an awareness of the need for an abstract statement (so far only by supplementing the lists with generalizing words); uniformity of construction of criminal law prohibitions; more logical systematization of normative material, structuring both acts as a whole and certain criminal law provisions. At the same time the desire for accuracy and clarity gradually leveled such a requirement as conciseness. ; В статье проанализированы такие нормативные акты как Русская Правда, Судебник Казимира, Литовские Статуты, «Права, по которым судится малороссийский народ», что позволило проследить развитие юридической техники и выявить направления, которые использовали составители для понятного изложения уголовно-правовых норм. Установлено, что на первых этапах формирования юридической техники стремление к ясности отображалось только в близости языка актов к живой народной разговорной речи. Постепенно осознавалось, что не только совершенствование терминологии, но и специфика синтаксиса, стандартизированность построения отдельных статей уголовного закона, четкая структура и последовательность размещения материала как в разрезе статей, так и в целом, необходимые для понятности уголовного закона. ; Проаналізовано такі нормативні акти як Руська Правда, Судебник Казимира, Литовські Статути, «Права, за якими судиться малоросійський народ», що дало змогу простежити розвиток юридичної техніки і виявити напрямки, які використовували укладачі для зрозумілого викладу кримінально-правових норм. Встановлено, що на перших етапах формування юридичної техніки прагнення до зрозумілості відображалося лише у наближеності мови актів до живої народної розмовної мови. Поступово усвідомлювалося, що не лише удосконалення термінології, але й специфіка синтаксису, стандартизованість побудови окремих статей кримінального закону, чітка структура і послідовність розміщення матеріалу як в межах статей, так і в цілому, є необхідними для зрозумілості кримінального закону.
In the article the normative acts that contained criminal law norms and operated on the territory of modern Ukraine were analyzed, which made it possible to trace the development of legal techniques and identify the directions used by the compilers for a clear statement of criminal law norms. It is established that at the first stages of formation of legal technique commitment for intelligibility was reflected only in the proximity of the language of acts (primarily vocabulary) to the living vernacular. It was gradually realized that not only the improvement of terminology, but also the specifics of syntax, standardization of individual articles of criminal law, clear structure and sequence of material both within articles and in general are necessary for intelligibility of the criminal law. An analysis of the texts of Russkaya Pravda (various editions), three Lithuanian Statutes, "Rights under which the Little Russian people are tried" showed that during the existence and validity of these acts there was a process of forming an authentic national tradition of lawmaking, legal technique of criminal law was improving. These acts, compared to the then European ones which were difficult to perceive and understand, were easily applied and generally understandable to a wide range of subjects of criminal law. For this purpose, linguistic and stylistic means were used and subsequently improved: in the conditions of diglossia the language of normative acts was brought closer to the vernacular with the obligatory use of clear, according to their origin, legal tokens; an attempt to describe accurately the action through a casuistic statement and at the same time an awareness of the need for an abstract statement (so far only by supplementing the lists with generalizing words); uniformity of construction of criminal law prohibitions; more logical systematization of normative material, structuring both acts as a whole and certain criminal law provisions. At the same time the desire for accuracy and clarity gradually leveled such a requirement as conciseness. ; В статье проанализированы такие нормативные акты как Русская Правда, Судебник Казимира, Литовские Статуты, «Права, по которым судится малороссийский народ», что позволило проследить развитие юридической техники и выявить направления, которые использовали составители для понятного изложения уголовно-правовых норм. Установлено, что на первых этапах формирования юридической техники стремление к ясности отображалось только в близости языка актов к живой народной разговорной речи. Постепенно осознавалось, что не только совершенствование терминологии, но и специфика синтаксиса, стандартизированность построения отдельных статей уголовного закона, четкая структура и последовательность размещения материала как в разрезе статей, так и в целом, необходимые для понятности уголовного закона. ; Проаналізовано такі нормативні акти як Руська Правда, Судебник Казимира, Литовські Статути, «Права, за якими судиться малоросійський народ», що дало змогу простежити розвиток юридичної техніки і виявити напрямки, які використовували укладачі для зрозумілого викладу кримінально-правових норм. Встановлено, що на перших етапах формування юридичної техніки прагнення до зрозумілості відображалося лише у наближеності мови актів до живої народної розмовної мови. Поступово усвідомлювалося, що не лише удосконалення термінології, але й специфіка синтаксису, стандартизованість побудови окремих статей кримінального закону, чітка структура і послідовність розміщення матеріалу як в межах статей, так і в цілому, є необхідними для зрозумілості кримінального закону.
The article analyzes the process of origin and development of migration policy of state entities on Ukrainian lands in the 10th – first half of the 18th century. The research methodology is to study and analyze the organizational and legal foundations of Ukrainian migration policy during the study period. The validity of theoretical provisions, conclusions, scientific analysis and reliability of the results of the study is ensured by the use of a set of philosophical, general scientific and special scientific methods, namely: historical law, comparative law, historical and functional, formal legal and others. The study was conducted from the perspective of the principles of historicism, objectivity, versatility, complementarity and validity, which created a sound methodological basis for a comprehensive analysis of the subject matter of the study. The scientific novelty is the historical and legal analysis of the basic state-legal elements of migration policy, the identification of peculiarities of their functioning and effectiveness. The scientific novelty is the historical and legal analysis of the basic state-legal elements of migration policy, the identification of peculiarities of their functioning and effectiveness. The paper states that in the Middle Ages state control was established over the movements of foreigners, ambassadors and merchants. Subsequently, as the socio-economic and political situation changed, the problem of regulating the movement of not only the privileged classes but also the general population arose. It is observed that further strengthening of migration control, both external and internal, comes from the introduction of a passport system. It was found that effective state control over migration, which was based on the passport system, was managed not by the Polish authorities but by the Russian authorities. It was noted that the system of control over the population movement and passport system for some time was established in the territory of Zaporizhzhia Troops, which, in addition, allowed the Sich to emphasize its jurisdiction over the owners of Cossack passports. It has been proved that, since the seventeenth century, the passport has become the main instrument in the implementation of the state migration policy. It is established that it was in the 16th–17th centuries practices of managed and forced resettlement are being started, which will later be actively used by the Soviet authorities. Keywords: migration, a migration policy, a passport, a managed resettlement.
The article is devoted to definition of specifics of implementation of one-man rule among Rurik's princely dynasty during X-XII centuries. The author analyses the process of establishing of sole authority of Kiev princes Ruriks in Rus' and determines the main activities of the dynasty representatives in consolidation of East-Slavic tribal unions. The feudal structure that existed in Rus' (and later in Russia) about thousand years has begun forming in the 9th-century. Early feudalism lasted during the 9th–11th-century. It coincided with a period of political-territorial forming of Rus' state. It was a kind of transition, when the central government was unable to restrict the local nobility rights. The Varangian princes have defeated Khazars with the goal territory consolidation Slavic tribal unions, and relying on military retinues, slowly, one by one, have subordinated the south-eastern tribes and put on them tribute during the 9th–10th-century. They had implemented a number of authority-management reforms that allowed to the Kievan princes to take into their hands from local princes the right to individual-private solving of political, power and financial problems in Rus' space. The Riurik's dynasty began the process of unification of East Slavic tribal unions in one state during the 9th–10th-century. At the period of sustainable dynasty development (during 11th century – 30-ies 12th century) all East Slavic tribal groups found themselves in the "Empire Riurik's dynasty". It has become an important political and military force in Eastern Europe: successful campaigns has carried out against Byzantine Empire, favourable trade agreements were concluded with emperors, Kievan princes established dynastic ties with many of the most powerful royal families of Europe.Keywords: prince, power, dynasty, Kievan Rus', Ruriks ; У статті робиться спроба визначити особливості здійснення одноосібної влади князівською династією Рюриковичів упродовж Х-ХІІ ст. Розкривається процес встановлення одноосібної влади київських князів Рюриковичів на Русі та окреслюються основні напрямки діяльності представників династії з консолідації східнослов'янських племінних союзів.Ключові слова: князь, влада, династія, Київська Русь, Рюриковичі. В статье делается попытка определить особенности осуществления единоличной власти княжеской династией Рюриковичей на протяжении Х-ХІІ веков. Раскрывается процесс установления единоличной власти киевских князей Рюриковичей на Руси, и определяются основные направления деятельности представителей династии с консолидации восточнославянских племенных союзов.Ключевые слова: князь, власть, династия, Киевская Русь, Рюриковичи. The article is devoted to definition of specifics of implementation of one-man rule among Rurik's princely dynasty during X-XII centuries. The author analyses the process of establishing of sole authority of Kiev princes Ruriks in Rus' and determines the main activities of the dynasty representatives in consolidation of East-Slavic tribal unions. The feudal structure that existed in Rus' (and later in Russia) about thousand years has begun forming in the 9th-century. Early feudalism lasted during the 9th–11th-century. It coincided with a period of political-territorial forming of Rus' state. It was a kind of transition, when the central government was unable to restrict the local nobility rights. The Varangian princes have defeated Khazars with the goal territory consolidation Slavic tribal unions, and relying on military retinues, slowly, one by one, have subordinated the south-eastern tribes and put on them tribute during the 9th–10th-century. They had implemented a number of authority-management reforms that allowed to the Kievan princes to take into their hands from local princes the right to individual-private solving of political, power and financial problems in Rus' space. The Riurik's dynasty began the process of unification of East Slavic tribal unions in one state during the 9th–10th-century. At the period of sustainable dynasty development (during 11th century – 30-ies 12th century) all East Slavic tribal groups found themselves in the "Empire Riurik's dynasty". It has become an important political and military force in Eastern Europe: successful campaigns has carried out against Byzantine Empire, favourable trade agreements were concluded with emperors, Kievan princes established dynastic ties with many of the most powerful royal families of Europe.Keywords: prince, power, dynasty, Kievan Rus', Ruriks
In this article it is carried out historically political analysis of ukrainian-polish relations in X–XXI ages. The way of cooperation and collaboration during a millennium between two people was very difficult and even tragic. However much general advancement of our people brought together them not only on domestic and personality levels but also helped to find a general purpose in reerecting of the civilized states in European community. ; W danym artykule urzeczywistniono historyczno-polityczną analizę ukraińskopolskich stosunków w X–XXI wiekach. Droga współdziałania i współpracy w ciągu tysiąclecia między dwoma narodami była bardzo skomplikowana i nawet tragiczna. Jednak wspólny postęp naszych narodów spokrewnił ich nie tylko na bytowym i osobowościowym poziomach, ale i pomógł znaleźć wspólny cel w rozbudowiecywilizowanych państw w Unii Europejskiej. ; У даній статті здійснено історично-політичний аналіз українськопольських стосунків у X–XXI століттях. Шлях взаємодії та співпраці протягом тисячоліття між двома народами був складний і навіть трагічний. Проте спільний поступ наших народів поріднив їхне тільки на побутовому та особистісному рівнях, але й допомігвіднайти спільну мету у розбудові цивілізованих держав у Європейській спільноті.
The article deals with the application of fine and correctional labor for crimes against the industrial safety. The court practice of imposition of punishment for crimes provided for Articles 271-275 of the Criminal Code of Ukraine has been studied. The authors established that the state policy in the sphere of crimes against the industrial safety has both negative attributes in the law enforcement practice and reserves on rising of its effectiveness and legislative supplying. The most of the focus in the article is on fine and correctional labor.It was underlined in the article that imposition of fine for crimes against the industrial safety is more commendable than other alternative penalties, provided for by a sanction of an article of the Criminal Code of Ukraine, especially when it is a deprivation of freedom for determined period. The weaknesses of the imposition of this type of criminal penalty have been also determined. The most typical from them is a denotation by courts in sentences amount of fine without simultaneous description of its in basic income amounts. The authors furthermore paid attention on the applicability of the extension of the imposition of fine as an additional punishment, particular for negligent crimes.The practice of imposition of correctional labor has been analyzed. As result of it, the authors concluded, that courts doesn't apply this type of criminal penalty often, including forcrimes against the industrial safety. It underlined in the article, that correctional labor are an effective criminal offender's cure, because of his labor nurturing. Besides, imposition of correctional labor provides an opportunity to enterprise's uninterrupted functioning.As a result of this scientific research the authors proposed to improve the current criminal legislation of Ukraine by introduction of amendments to the part 3 of Article 53 of the Criminal Code of Ukraine. Also the recommendations for the Plenum of the High Specialized Court of Ukraine for Civil and Criminal Cases have been offered. ; Статья посвящена анализу вопросов применения наказаний, не связанных с лишением свободы, за преступления против безопасности производства. Исследована судебная практика относительно назначения указанных наказаний за преступления, предусмотренные статьями 271-275 УК Украины. Установлено, что государственная карательная политика за преступления против безопасности производства имеет как недостатки в правоприменении, так и резервы по повышению её эффективности и законодательного обеспечения. Основное внимание уделяется штрафу и исправительным работам. Отмечено, что расширение применения штрафа за преступления против безопасности производства заслуживает одобрения, особенно когда это наказание указано в санкции нормы закона об уголовной ответственности в альтернативе с иными наказаниями и, в частности, лишением свободы на определенный срок. Установлены и недостатки применения этого вида наказания, среди которых наиболее типичным является указание судами в приговорах денежной суммы штрафа без одновременного указания на количество необлагаемых минимумов доходов граждан, что не соответствует положениям ст. 53 УК. Обращено также внимание на актуальность расширения этого вида наказания в качестве дополнительного, особенно за неосторожные преступления.Проанализирована практика назначения исправительных работ. Выявлено, что рекомендации по более широкому применению этого вида наказания, в том числе за нарушение требований безопасности производства, пока что не воспринимаются судами. Отмечено, что такой подход нельзя признать положительной практикой, поскольку исправительные работы являются эффективным средствам исправления правонарушителя путем его трудового воспитания. Кроме того, исправительные работы являются приемлемыми и потому, что производство продолжает функционировать, не останавливается из-за отсутствия надлежащих работников.Предложено усовершенствовать действующее законодательство Украины об уголовной ответственности (ч. 3 ст. 53 УК Украины). Сформулированы предложения Пленуму Высшего специализированного суда Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел с целью устранения недостатков назначения наказания в виде штрафа и исправительных работ за преступления против безопасности производства. ; Стаття присвячена аналізу питань застосування покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, за злочини проти безпеки виробництва. Досліджено судову практику щодо призначення зазначених покарань за злочини, передбачені статтями 271-275 КК України. Встановлено, що державна каральна політика за злочини проти безпеки виробництва має як недоліки у правозастосуванні, так і резерви щодо підвищення її ефективності та законодавчого забезпечення. Основну увагу приділено штрафу та виправним роботам. Зазначено, що розширення застосування штрафу за злочини проти безпеки виробництва заслуговує на схвалення, особливо коли це покарання визначено в санкції норми закону про кримінальну відповідальність в альтернативі до інших покарань і, зокрема, позбавленню волі на певний строк. Установлено й недоліки застосування цього виду покарання, серед яких найбільш типовим є визначення судами у вироках грошової суми штрафу без одночасної вказівки на кількість неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що не відповідає положенням ст. 53 КК. Звернено також увагу на актуальність розширення цього виду покарання як додаткового, особливо за необережні злочини.Проаналізовано практику призначення виправних робіт. Виявлено, що рекомендації щодо більш поширеного застосування цього виду покарання, у тому числі за порушення вимог безпеки виробництва, поки що не сприймаються судами. Зазначено, що такий підхід не можна визнати позитивною практикою, оскільки виховні роботи є ефективним засобом виправлення правопорушника шляхом його трудового виховання. Крім того, виправні роботи є прийнятними і тому, що виробництво продовжує функціонувати, не зупиняється через відсутність потрібних працівників. Запропоновано удосконалити чинне законодавство України про кримінальну відповідальність (ч. 3 ст. 53 КК України). Сформульовані пропозиції до Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо усунення недоліків призначення покарання у виді штрафу та виправних робіт за злочини проти безпеки виробництва.
The article is devoted to the analysis of how Carolingian cavalrymen and their arms and armour are depicted in a set of Carolingian visual sources dating back to VIII – X centuries. How a Frankish horseman was armed in the VIII-X centuries is generally clear. However, the questions of how well a Frankish horseman fought and how he used his weapons in a battle have so far remained unnoticed by researchers, with the exceptions of Lynn White, Bernard Bachrach and Guy Halsall. But even they were more interested in general trends than in particular combat practices. This is largely due to the conciseness of written sources. As Timothy Reuter argues, "yet the face of battle… generally eludes us when we read these works". However, in studies of the Frankish combat practices, visual sources are of paramount importance, as only they provide a holistic and clear picture of the cavalry armament complex, as well as the use of this complex in a combat.In recent times, the historiographical debate about the time when armoured cavalry appeared in the Frankish army and about the period when such cavalry transformed itself into chivalry is incomplete. It largely revolves around the relevance of the theses uttered by Lin White in the 1960s.Important sources in this debate are the Carolingian visual material that scholars exploit permanently but arbitrarily. This text is an attempt to systematize the Frankish iconography of the VIII - X centuries as an iconographic complex depicting armoured cavalry, its armament and its practical use. The Frankish iconography of VIII - X centuries confirms clearly the existence and importance of armoured cavalry in the army of the first Carolingians, despite the modern scholar's different views on its force level, as well as its leading role in Frankish military culture in no later than the second half of the ninth century. The cabinet view of Western researchers about the uselessness of cavalry during sieges is not confirmed by sources. On the contrary, both the images and texts of that period demonstrate the widest possible use of cavalry in such military actions, primarily as a force for rapid response to the initiatives of the besieged. Technological transformations in mounted fighting were slow. Despite the fact that the stirrups have been recorded in Europe since the VII century, in the Carolingian visual material stirrups firstappeared in the second half of the ninth century in a miniature from the manuscript "The Life of SaintWandrille". Further, their images are frequent but irregular, so Lynn White's theory on the crucial role of the stirrup introduction for transforming the Carolingian society of VIII - IX centuries and corresponding introduction of mounted shock combat during this period is not confirmed by visual sources. However, Bernard Bachrach's opposition thesis about the unpopularity of stirrups among the Franks in this period cannot be accepted either. It is likely that the stirrups' introduction and the transformation of military techniques was slow, in parallel with the increase in the quality and quantity of saddle horses. The image of a couched lance has appeared permanently in the Frankish iconography since the 9th century. The motif of a rider with a lance held by a straight grip horizontally in an arm bent at an elbow first appears in the ninth century in The Golden Psalter of St. Gallen and The Boland Prudence, in the context of a cavalry march and the pursuit of one cavalry unit by another. Stirrups, saddles and spurs are visible too in the Carolinian iconography in that period. The third image of a couched spear on the relief of a sarcophagus from Civita Castellana is difficult to attribute chronologically accurately. By analogy with the images of war horses, equestrians and their equipment, the relief can be widely dated to the ninth century. In the Carolingian visual material of the tenth century, the motif of thecouched lance is found twice more (Codex Perizoni, Psychomachy of St. Lawrence) in the images of a siege and a convoy of captives. In four images from five, there is no enemy hit with a lance stroke, while in the fifth, the relief displays a hunting scene with a hunter on horseback striking a wild boar with a lance. Interpretation of these images by means of German and Italian fencing manuals, as well as the 1938 military regulations for the Polish cavalry, leads to the conclusion that the armouredcavalry's knowing the technique of couching a lance does not automatically mean their ability to mounted shock combat. Holding the spear horizontally under the armpit gave a rider the opportunity to use fencing techniques and shock blows with a shaft or "winged" ends of lance head, which were effective in a melee. According to the Carolingian visual sources, the spread of stirrups since the ninth century seems indisputable, resulting in the development of armoured cavalry and its combat effectiveness in the Frankish army. Although the identification of a couched lance with mounted shock combat techniques is erroneous, the war horse and rider's armament, consisting of a spear, sword, shield, helmet, and body armour, defined the Carolingian and Ottonian armoured cavalry as a fighting force. This set of equipment was the technological basis, and the community of its bearers was the favourable environment in which chivalry emerged later as a fighting force. Frankish military technologies of the VIII - X centuries and the Frankish military culture of this period in the broadest sense of the term served as the technological and cultural basis for forming chivalry and chivalrous military technology in thefuture. Despite the obvious growing importance of cavalry in the Frankish army and progressive experiments with spear-wielding techniques during the VIII - X centuries, which are clearly proved by both visual and textual sources of the day, the available source material does not prove the existence of mounted shock combat among the Frankish military elites. So, it is early to speak about the emergence of knightly military technology and, accordingly, chivalry as a fighting force in the VIII - X centuries. However, Lynn White's thesis that it was the period that opened the "window of opportunity" for transforming equestrian combat and developing and proliferating weapons for it and ultimately for the growth of cultural and political role of specialists capable of it in the Frankish kingdoms remains relevant. ; Як був озброєний франкський вершник у VIII–X ст. нам загалом ясно. Проте, питання як докдадно воював франкський вершник, і яким саме чином застосовував він своє озброєння в бою, до цього часу залишилося поза увагою дослідників, за одиничними винятками Лінна Вайта, Бернарда Баграха і Гая Хелсолла, проте і тих цікавили скоріше загальні тенденції, аніж конкретні бойові практики. Більшою мірою це повязано з лаконічністю письмових джерел. Проте у студіях над бойовими практиками франків першочергове значення мають саме візуальні джерела, оскільки лише вони подають цілісну і наглядну картину комплексу озброєння вершників, а також застосування цього комплексу в бою. Коли йдеться про наративні джерела доби, дотичні тактичних концепцій франкської кінноти і функціональних особливостей її зброї, слід пам'ятати, що кардинальна більшість текстів VIII–Х ст. виходила з–під пера представників кліру. Останні, мало того, що, зазвичай, не мали бойового вишколу в силу обмежень накладених на стан oratores, так іще для красоти стилю у своїх баталістичних сюжетах постійно відтворювали штампи античного письменства. Тімоті Ройтер зауважив: «натура битви … зазвичай вислизає від читача, який читає ці тексти». Історіографічна дискусія про час появи масової армованої кінноти у війську франків і про те коли і яким чином така кіннота перетворилася у рицарство, є незавершеною. Великою мірою вона відбувається навколо питання актуальності тез, виголошених Ліном Вайтом у 1960 рр. Важливим джерелом аргументації у цих дебатах є візуальний матеріал, котрий використовується що часто то і довільно. Даний текст є спробою систематизації франкської іконографії VIII – X ст. та послідовного її аналізу на предмет зображення там армованої кінноти, її озброєння, спорядження та концепцій і практик його використання. Франкська іконографія VIII – X ст. дозволяє однозначно стверджувати наявність і важливість армованої кінноти уже у війську перших Каролінгів, попри різні погляди сучасних дослідників на її чисельність, а також провідну роль у франкській воєнній культурі, щонайпізніше від другої половини ІХ ст. Кабінетний погляд західних дослідників про неужиточність кінноти під час облог не підтверджується джерельно. Навпаки, і зображення і тексти доби демонструють якнайширше використання кінноти в таких мілітарних акціях перш за все як сили швидкого реагування на ініціативи обложених. Технологічні трансформації в кінному бою йшли повільно. Попри те що стремена фіксуються в Європі з VII ст. Вперше у каролінгському візуальному матеріалі стремена з'являються в другій половині ІХ ст. у мініатюрі з «Житія св. Вандріля». Далі їх зображення є частими проте нерегулярними, тому теорію Лінна Вайта про вирішальну роль впровадження стремена для трансформації каролінгського суспільства VIII – IX ст. і відповідно виникнення таранного бою в цей період, візуальні джерела не підтверджуть. Проте і опозиційну тезу Бернарда Баграха про непопулярність стремен у франків в цей час з огляду на візуальні джерела теж неможливо прийняти. Скоріше за все впровадження стремен і трансформації техніки кінного бою йшло повільно, паралельно із збільшенням якості та кількості поголів'я верхових коней. Зображення кушованого спису з'являється у франкській іконографії від к. ІХ ст. так само регулярно. Мотив вершника із списом утримуваним прямим хватом горизонтально у руці зігнутій у лікті, вперше з'являється в к. ІХ ст. в Золотому Сент– Галленському Псалтирю та Боландійському Прудецнії, в контексті маршу кінних військ та переслідування одним загоном вершників іншого. І там і там помітні стремена, сідла та шпори. Третє зображення кушованого спису на рельєфі саркофагу з Чівіта-Кастелана важко атрибутувати хронологічно точно. По аналогіям із зображеннями коней, посадки вершників та їх спорядження, рельєф можна широко датувати ІХ ст. У каролінгських візуальних пам'ятках Х ст. цей мотив кушованого спису зчитується ще двічі (Кодекс Перізоні, Психомахії св. Лаврентія) у зображеннях облоги, та конвоювання полону. У чотирьох зображеннях бракує ураженого списом противника, тоді як рельєф подає нам мисливську сцену, де кінний мисливець б'є списом дикого кабана. Інтерпретація цих зображень за посередництвом німецьких та італійських фехтувальних трактатів, а також уставу польської кавалерії 1938 р. спонукає до висновку, що знайомство армованої кінноти з технікою кушування спису не передбачає автоматично її здатності до таранного бою. Утримання списа горизонтально під пахвою надавало вершнику можливість до фехтувальних прийомів та шокових ударів древком, наконечником або «крилами», які були ефективними в безпосередньому зіткненні. Безперечним виглядає поширення стремен щонайпізніше від ІХ ст. і як результат – розвиток армованої кінноти та її бойової ефективності у франкському війську. Одні ті ж самі типи і види зброї подані у візуальному матеріалі у використанні як у пішому так і кінному бою. Спеціалізованих типів зброї для таранного бою, як то довгого списа (3,5 м довжини) із гранчастим вістрям, чи шолому із забралом, у візуальних джерелах каролінгської доби не зустрічається. Це спонукає до висновку що функції франкської зброї і відповідно бойові практики її використання в VIII – X ст. були універсальними в пішому та кінному бою. Хоча ототожнення технік кушування спису і таранного удару є помилковим, бойовий кінь та комплекс озброєння вершника, що складався з спису, меча, щита, шолому, металевого прикриття торсу, визначав каролінгзьку та оттонівську армовану кінноту як бойову силу. Цей комплекс спорядження був технологічним підґрунтям, а спільнота його носіїв тим сприятливим середовищем, в якому пізніше виникло рицарство як бойова сила. Франкські мілітарні технології VIII – X ст. та франкська воєнна культура цього періоду в ширшому розумінні цього терміну, послужили технологічною та культурною базою для формування рицарства і рицарської мілітарної технології в майбутньому. Попри очевидне наростаюче значення кінноти у франкському війську та прогресуючі експерименти з техніками володіння списом протягом VIII – X ст., що наглядно доводять як візуальні так і текстові джерела доби, наявний джерельний матеріал не підтверджує побутування таранного бою серед франкських воєнних еліт. Тому про виникнення рицарської мілітарної технології і відповідно рицарства як бойової сили у VIII – X ст. говорити зарано. Проте теза Лінна Вайта про те, що «вікно можливостей» для трансформацій кінного бою і розвитку та поширення озброєння для нього і врешті для росту культурної та політичної ролі фахівців до нього здатних відкрилося саме в цей період у Франкській державі, у світлі візуальних джерел залишається актуальною.
