Suchergebnisse

У статті проаналізовано особливості побудови іміджу провідних ведучих таких телеканалів, як «1+1», «ІНТЕР», «СТБ» упродовж 1991-2001 років. Описані основні іміджеві характеристики Людмили Добровольської, Світлани Леонтьєвої та Ірини Ванникової.

У статті на основі архівних джерел висвітлено організаційні засади формування радіомовлення Закарпаття 1945-1991 рр., проаналізовано особливості роботи редакцій, розкрито основні аспекти розвитку інформаційного простору регіону. У ході дослідження використано загальнонаукові (системного аналізу, аналогії і моделювання), історичні (історико-порівняльний, хронологічний, порівняльний) методи досліджень, також метод контент-аналізу і статистичної обробки інформації. Стаття базується на принципах історизму та об'єктивності. На Закарпатті у 1945-1991 рр. радіо повністю було поставлено на службу державі й комуністичній партії. Усі редакції, всі програми радіомовлення, починаючи від інформаційних – і до художніх чи рекламних, формувалися з метою пропаганди радянської ідеології, відповідно до завдань та цілей внутрішньої і зовнішньої політики. Протягом радянського періоду радіо працювало в умовах відсутності конкурентного інформаційного середовища. Єдиним власником радіомовлення та інформаційного простору загалом була держава, яка задля утвердження і зміцнення політичного режиму, здійснювала тотальний контроль за всіма сторонами суспільного життя, в тому числі й інформаційними потоками. Державна монополія у інформаційному просторі не стимулювала керівництво радіостанції до освоєння нових технологій, розширення аудиторних сегментів, утримання уваги аудиторії. Жанровий діапазон програм закарпатського радіо загалом був однотипним і шаблонним, проте поступово відбувалась еволюція від заміток і репортажів – до радіооглядів, нарисів, круглих столів. За змістовим наповненням аудіоконтент чітко диференціювався на дві групи: перша – інформаційна, друга – розважальна. Комунікаційна стратегія радіомовлення передбачала слабкий зв'язок зі слухачами, який здійснювався лише через листування і т.зв. слухацькі конференції. Загалом, історія еволюції радіомовлення на Закарпатті є невід'ємною складовою частиною соціально-історичної моделі розвитку України, детермінованою соціально-економічними, політичними, етнічними і географічними чинниками. У статті обґрунтовано, що специфіка радіомовлення має історичний характер, його мета полягає не тільки в оперативному донесенні об'єктивної інформації до слухача, а в побудові певної інформаційної реальності з метою управління суспільством. ; In the article on the basis of archival sources the organizational principles of the formation of the broadcasting of Transcarpathia from 1945-1991 were highlighted, peculiarities of editorial work are analyzed, the main aspects of the information space of the region are revealed. In the course of the study, general science (system analysis, analogy and modeling), historical (historical-comparative, chronological, comparative) methods of research, as well as a method of content analysis and statistical processing of information were used. The article is based on the principles of historicism and objectivity. In the Transcarpathian region in 1945-1991, the radio was entirely commissioned by the state and the Communist Party. All editions, all broadcasting programs, ranging from informational - to artistic or advertising, were formed to propagate Soviet ideology, in accordance with the objectives and objectives of domestic and foreign policy. During the Soviet period, the radio worked in the absence of a competitive information environment. In general, the only owner of the broadcasting and information space was the state, which, in order to establish and strengthen the political regime, exercised total control over all aspects of public life, including information flows. The state monopoly in the information space did not stimulate the management of the radio station to the development of new technologies, the expansion of audience segments, the content attention of the audience. The genre range of Transcarpathian radio programs was generally the same type and pattern, but evolution from the notes and reports gradually evolved - to radio views, essays, round tables. By content, the audio content is clearly differentiated into two groups: the first one is informational, the second is entertaining. The communication strategy of broadcasting provided a weak link with the listeners, which was carried out only through correspondence and so-called listening conferences. In general, the history of broadcasting evolution in Transcarpathia is an integral part of the socio-historical model of Ukraine's development, determined by socio-economic, political, ethnic and geographical factors. The article substantiates that the specificity of broadcasting is historical in nature, its purpose is not only in the prompt reporting of objective information to the listener, but in the construction of a certain information reality in order to manage society.

У статті на основі архівних джерел висвітлено організаційні засади формування радіомовлення Закарпаття 1945-1991 рр., проаналізовано особливості роботи редакцій, розкрито основні аспекти розвитку інформаційного простору регіону. У ході дослідження використано загальнонаукові (системного аналізу, аналогії і моделювання), історичні (історико-порівняльний, хронологічний, порівняльний) методи досліджень, також метод контент-аналізу і статистичної обробки інформації. Стаття базується на принципах історизму та об'єктивності. На Закарпатті у 1945-1991 рр. радіо повністю було поставлено на службу державі й комуністичній партії. Усі редакції, всі програми радіомовлення, починаючи від інформаційних – і до художніх чи рекламних, формувалися з метою пропаганди радянської ідеології, відповідно до завдань та цілей внутрішньої і зовнішньої політики. Протягом радянського періоду радіо працювало в умовах відсутності конкурентного інформаційного середовища. Єдиним власником радіомовлення та інформаційного простору загалом була держава, яка задля утвердження і зміцнення політичного режиму, здійснювала тотальний контроль за всіма сторонами суспільного життя, в тому числі й інформаційними потоками. Державна монополія у інформаційному просторі не стимулювала керівництво радіостанції до освоєння нових технологій, розширення аудиторних сегментів, утримання уваги аудиторії. Жанровий діапазон програм закарпатського радіо загалом був однотипним і шаблонним, проте поступово відбувалась еволюція від заміток і репортажів – до радіооглядів, нарисів, круглих столів. За змістовим наповненням аудіоконтент чітко диференціювався на дві групи: перша – інформаційна, друга – розважальна. Комунікаційна стратегія радіомовлення передбачала слабкий зв'язок зі слухачами, який здійснювався лише через листування і т.зв. слухацькі конференції. Загалом, історія еволюції радіомовлення на Закарпатті є невід'ємною складовою частиною соціально-історичної моделі розвитку України, детермінованою соціально-економічними, політичними, етнічними і географічними чинниками. У статті обґрунтовано, що специфіка радіомовлення має історичний характер, його мета полягає не тільки в оперативному донесенні об'єктивної інформації до слухача, а в побудові певної інформаційної реальності з метою управління суспільством. ; In the article on the basis of archival sources the organizational principles of the formation of the broadcasting of Transcarpathia from 1945-1991 were highlighted, peculiarities of editorial work are analyzed, the main aspects of the information space of the region are revealed. In the course of the study, general science (system analysis, analogy and modeling), historical (historical-comparative, chronological, comparative) methods of research, as well as a method of content analysis and statistical processing of information were used. The article is based on the principles of historicism and objectivity. In the Transcarpathian region in 1945-1991, the radio was entirely commissioned by the state and the Communist Party. All editions, all broadcasting programs, ranging from informational - to artistic or advertising, were formed to propagate Soviet ideology, in accordance with the objectives and objectives of domestic and foreign policy. During the Soviet period, the radio worked in the absence of a competitive information environment. In general, the only owner of the broadcasting and information space was the state, which, in order to establish and strengthen the political regime, exercised total control over all aspects of public life, including information flows. The state monopoly in the information space did not stimulate the management of the radio station to the development of new technologies, the expansion of audience segments, the content attention of the audience. The genre range of Transcarpathian radio programs was generally the same type and pattern, but evolution from the notes and reports gradually evolved - to radio views, essays, round tables. By content, the audio content is clearly differentiated into two groups: the first one is informational, the second is entertaining. The communication strategy of broadcasting provided a weak link with the listeners, which was carried out only through correspondence and so-called listening conferences. In general, the history of broadcasting evolution in Transcarpathia is an integral part of the socio-historical model of Ukraine's development, determined by socio-economic, political, ethnic and geographical factors. The article substantiates that the specificity of broadcasting is historical in nature, its purpose is not only in the prompt reporting of objective information to the listener, but in the construction of a certain information reality in order to manage society.

Military and historical analysis behind the background of creating the armed forces of Moldova, its defence policy in the region and international stage has been carried out, as well as examination of the groundlaying legislative acts guaranteeing the security sphere. Military potential of Moldavian armed forces has been evaluated, while bilateral Ukrainian-Moldavian relations have been summarized. ; У статті поданий військово-історичний аналіз передумов створення Збройних сил Молдови, її військової політики в регіоні та на міжнародній арені. Проаналізовані основні державні законодавчі акти, які забезпечують військову безпеку республіки. Охарактеризовано військовий потенціал. Окреслені україно-молдовські відносини.

Стаття присвячена деяким аспектам положення преси національно-демократичних сил України протягом 1991-1996 рр. Автором висвітлено процес становлення друкованих видань НРУ і УРП, наведені підрахунки досліджуваної періодики, а також вказані практичні кроки демократичних сил у напрямку захисту і підтримки власних друкованих органів ; Статья посвящена некоторым аспектам положения прессы национально-демократических сил Украины в течение 1991–1996 гг. Автором освещен процесс становления печатных изданий НРУ и УРП, приведены подсчеты исследуемой периодики, а также указаны практические шаги демократических сил в направлении защиты и поддержки собственных печатных органов. ; The article analyzes some state aspects of the national democratic forces press in Ukraine in 1991–1996. The author describes the process of publications formation of NRU and URP. The determination is provided as to periodicals. Practical steps in the direction of democratic forces to protect and support their own press organs are highlighted.

After completion of the «Cold War» and the collapse of the bipolar system the conflict between the US and Cuba has acquired a new shape: the United States, in anticipation of the imminent fall of Fidel Castro, in 1990–2000 consistently has toughened sanctions on Cuba. The administration of Bill Clinton and George. W. Bush passed laws aimed at destroying the Cuban economy and fixing the international isolation of Cuba. However, due to political and economic reforms in the country, Cuba was able to survive in an unequal struggle with the United States. After coming to power of Barack Obama in US-Cuban relations began a period of «normalization», known as the «Cuban thaw». B. Obama acknowledged the ineffectiveness of policy towards Cuba, the United States conducted over the past 50 years. Economic sanctions have been considerably weakened; the parties re-established diplomatic relations and exchanged political prisoners. Although the US-Cuban relations has unresolved issues (the status of the US military base and prison in Guantanamo Bay, the definitive lifting of the embargo, and so on), the process begun in 2014, no doubt, is the culmination of one of the most dramatic and protracted conflicts of our time. ; После завершения «холодной войны» и распада биполярной системы конфликт между США и Кубой приобрел новые очертания: США в ожидании скорого падения режима Ф. Кастро в 1990–2000 гг. после-довательно ужесточали санкции относительно Кубы. При администрациях Б. Клинтона и Дж. Буша-младшего были приняты законы, направленные на разрушение кубинской экономики и закрепляющие международную изоляцию Кубы. Однако вследствие политических и экономических реформ внутри страны Кубе удалось выстоять в неравной борьбе с США. После прихода к власти Б. Обамы в американо-кубинских отношениях начался период «нормализации», известный как «кубинская оттепель». Б. Обама признал неэффективность политики по отношению к Кубе, проводимой США на протяжении последних 50 лет. Экономические санкции были значительно ослаблены, стороны восстановили дипломатические отношения и обменялись политическими заключенными. Хотя в американо-кубинских отношениях остаются нерешенные вопросы (статус американской военной базы и тюрьмы в заливе Гуантанамо, окончательное снятие эмбарго и проч.), процесс, начатый в 2014 г., бесспорно, является завершением одного из наиболее драматических и затяжных конфликтов нашего времени ; У статті аналізується взаємодія між США та Кубою в 1990–2000-х рр., виділяються окремі етапи розвитку двосторонніх відносин. Автор виявляє причини поглиблення конфлікту між державами за часів адміністрацій Б. Клінтона і Дж. Буша-молодшого, а також окреслює перспективи «кубинської відлиги» – процесу нормалізації відносин між США та Кубою

The relevance of the chosen topic is due to the importance of deepening and developing cooperation between Estonia and Ukraine in the field of politics, economics, education, science and culture. Estonia has the same Soviet past as Ukraine and, like our state, gained its independence from Soviet rule in the late twentieth century. This has become a key precondition for the establishment of friendly diplomatic relations, which are confirmed by bilateral agreements on cooperation in socio-political, socio-economic, cultural and other spheres.The aim of the study is to analyse the peculiarities of the formation and development of Ukrainian-Estonian relations from 1991 to 2021.It was stressed, that Estonia is a reliable partner and ally of Ukraine.Estonia and Ukraine have signed 72 bilateral agreements on cooperation and friendship.The key areas of cooperation between Estonia and Ukraine are: promoting democracy; development of trade relations; introduction of electronic management and proper management; development of digitalization, cybersecurity in our state; business environment support; improving the quality of education; humanitarian and military assistance in Ukraine.Estonia promotes Ukraine's accession to NATO and the EU.To support democratic development in Ukraine, Estonia has signed a number of agreements with other countries.Deepening close cooperation between Estonia and Ukraine and taking into account the Estonian experience in the field of e-government has allowed the implementation of the projects "State in a smartphone" and Trembita in our country.The implementation of these projects has accelerated the process of implementing electronic services; overcoming the negative manifestations of corruption in the provision of public services; creating conditions for the development of good governance. ; Актуальность выбранной темы обусловлена важностью углубления и развития сотрудничества между Эстонией и Украиной в сфере политики, экономики, образования, науки и культуры. Эстонская республика имеет одинаковое советское прошлое с Украиной и так же, как и наше государство добыло в борьбе свою независимость от советской власти в конце ХХ в. Это стало ключевой предпосылкой для установления дружественных дипломатических отношений, которые подтверждены двусторонними договорами о сотрудничестве в общественно-политической, социально-экономической, культурной и других сферах.Целью исследования проанализировать особенности становления и развития украино-эстонских отношений с 1991 года по 2021 год.Подчеркнуто, что Эстония является надежным партнером и союзником Украины.Эстония и Украина подписали 72 двусторонних соглашения о сотрудничестве и дружбе.Ключевыми направлениями сотрудничества между Эстонией и Украиной являются: содействие укреплению демократии; развитие торговых связей; введение электронного управления и надлежащего управления; развитие цифровизации, кибербезопасности в нашем государстве; поддержка бизнес-среды; повышение качества образования; гуманитарная и военная помощь в Украине.Эстония способствует вступлению Украины в НАТО и до Европейского Союза.Для поддержания демократического развития в Украине Эстония подписала ряд договоров с другими государствами.Углубление тесного сотрудничества между Эстонией и Украиной и учет эстонского опыта в сфере электронного управления позволило реализовать в нашей стране проекты «Государство в смартфоне» и Trembita. Внедрение этих проектов способствовало ускорению процесса внедрения электронных услуг; преодолению негативных проявлений коррупции при предоставлении публичных услуг; созданию условий для развития надлежащего управления. ; Актуальність обраної тематики обумовлена важливістю поглиблення та подальшого розвитку двостороннього співробітництва між Естонією та нашою державою у таких сферах як політика, економіка, освіта, наука та культура. Естонська республіка має однакове радянське минуле з Україною й так само як й наша держава виборола собі незалежність від радянського ярма у кінці ХХ ст. це стало ключовою передумовою складання між двома державами дружніх дипломатичних відносин, які підтверджені чисельними двосторонніми договорами про співробітництво у суспільно-політичній, соціально-економічній, культурній та в інших сферах. Метою дослідження єдослідження особливостей становлення та подальшого розвитку україно-естонських відносин з 1991 року до 2021 року.Естонія є надійний партнер та союзник України. Естонія та Україна підписали 72 двосторонні угоди про співпрацю та дружбу.Ключовими напрямками співпраці між Естонією й Україною є: сприяння зміцненню демократії; розвиток торгівельних зв'язків; запровадження електронного урядування та належного врядування; розвиток цифровізації, кібербезпеки в нашій державі; підтримка бізнес-середовища; підвищення якості освіти; гуманітарна та військова допомога Україні.Естонія сприяє вступу України в НАТО та до Європейського Союзу. З метою підтримки демократичного розвитку в Україні Естонія підписала ряд двосторонніх договорів із іншими державами.Поглиблення тісної співпраці між Естонією й Україною та врахування естонського досвіду у сфері електронного урядування дозволило реалізувати в нашій країні проекти «Держава в смартфоні» та Trembita. Запровадження цих проектів в нашій державі сприяли прискоренню процесу впровадження електронних послуг; подоланню негативних проявів корупції при наданні публічних послуг; створенню умов для розвитку належного врядування.

The article analyzes the activities of the CPU in 1990–1991. The socio-political background that led to the crisis in the middle of the Sumy branch of the Communist Party of Ukraine was highlighted. The reasons, main manifestations, the essence and consequences of the crisis in the Sumy center of the CPU are analyzed. The changes in the qualitative and quantitative composition of the CPU in the Sumy region in recent years of the Perestroika have been analyzed. The system analysis of the dynamics of the development of crisis phenomena in the middle of the CPU in the Sumy region was carried out. The article also reveals the areas in which the main struggle between the opposition's deputy group "Selection" and the ruling "Bolshevik" in Sumy Oblast Council was conducted. The history of the Association of Democratic Forces of Sumy Region is analyzed. The role of the Association of Democratic Forces of Sumy Region in the development of the crisis phenomena of the Sumy branch of the Communist Party of Ukraine is analyzed. Also, the article provides information on the activities of the prosecutor of the region M. Kravchenko, leader of the Communist Party ofUkraine in Sumy region V. Shevchenko. An attempt was made to provide comprehensive objective coverage of the problem. ; У статті проаналізовано діяльність КПУ в 1990–1991 рр. Висвітлено суспільно-політичні передумови, які призвели до кризи всередині Сумського осередку КПУ. Проаналізовано причини, основні прояви, суть та наслідки кризи в Сумському осередку КПУ. Здійснено системний аналіз динаміки розвитку кризових явищ усередині КПУ в Сумській області. Проаналізовано роль Асоціації демократичних сил Сумщини в розвитку кризових явищ Сумського осередку КПУ. Здійснено спробу всебічного об'єктивного висвітлення поставленої проблеми.

This article is devoted to the explanation of the reasons that led to the development of the geopolitical situation in the Black Sea region after the end of the Cold War, the collapse of world communism and the disintegration of the USSR. The author notes that during this period, it did not improve, but on the contrary become more confrontational. The main reason for the intensification of this confrontation is the policy of Russia, which has undergone two main stages in its development: conservative (under President Yeltsin) and revanchist (under Putin's rule). At the first stage, Russia, trying to maintain its control over the post-Soviet space, adhered to tactics of the secret support of separatist movements. This led to the emergence of Transnistrian, Abkhazian and South Ossetian military-political conflicts, in which Russian military formations were directly involved. The result of these conflicts was the creation of three self-proclaimed state entities in the territory of Moldova and Georgia, which, although not recognized by Russia, were fully controlled by it. On the territory of Ukraine during this period, Russia succeeded only in subjugating its naval base in Sevastopol, including most of the ships of the Black Sea Fleet of the former USSR. At the second stage, Russia moved from a policy of preserving its presence in the territories of Moldova, Georgia (under the pretext of the need to deploy "peacekeeping forces" there) and Ukraine (due to the creation of a naval base in Sevastopol) to direct military aggressions. It is noted that changes in foreign policy were conditioned by the transformation of the Russian political regime – from a "Delegative Democracy" (under Yeltsin) to Neo-totalitarianism (under Putin). ; Статтю присвячено з'ясуванню причин, що зумовили розвиток геополітичної ситуації в причорноморському регіоні після закінчення холодної війни, краху світового комунізму та розпаду СРСР. Автор відмічає, що в цей період вона не тільки не покращилася, а навпаки стала більш конфронтаційною. Головною причиною посилення конфронтації є політика Росії, яка в своєму розвитку пройшла два основних етапи: консервативний та реваншистський. На першому етапі Росія, намагаючись зберегти свій контроль над пострадянським простором, дотримувалася тактики таємної підтримки сепаратистських рухів. Це призвело до виникнення придністровського, абхазького та південно-осетинського військово-політичних конфліктів, в яких безпосередньо брали участь російські військові формування. Результатом цих конфліктів стало створення на території Молдови та Грузії трьох самопроголошених державних утворень, які, хоча і не визнані Росією, повністю контролюються нею. На території України в цей період Росії вдалося лише підпорядкувати собі військово-морську базу в Севастополі, включаючи більшість кораблів Чорноморського флоту колишнього СРСР. На другому етапі Росія перейшла від політики збереження своєї присутності на територіях Молдови, Грузії (під приводом необхідності розміщення там «миротворчих сил») та України (завдяки створенню військово-морської бази в Севастополі) до прямої військової агресії. Новітніми явищами на другому етапі стали: офіційне визнання Росією самопроголошених державних утворень Абхазії та Північної Осетії як суверенних держав та безпосереднє включення частини території України (Криму) до складу РФ. Наголошується, що зміни зовнішньої політики були зумовлені трансформацією російського політично режиму від «делегативної демократії» до неототалітаризму.

The paper is devoted to the civic (communist) education of Soviet citizens in Soviet Ukraine of the second half of the 20th century. The process of formation of social and political values and aims system providing the legitimacy of the Party and Soviet regime is analyzed in the paper.Civic education took place during the process of socialization of the individual through the system of social relations and education. Political socialization was directed by the Party and state bodies, had a communist-oriented outlook and was practically reduced to ideological education. Formation of communist consciousness began in kindergarten, continued in the first classes of «Little Octobrists», pioneer detachments, Komsomol camps.The main task of the Soviet school was to impart the sense of civic duty of the communism builder to the students. Forming of ideological conviction and communism morality was an integral part of the educational process and was combined with atheistic and internationalist education. Much attention was paid to the training of the feelings of Soviet patriotism based on the heroic history of the Party, its leaders, the heroic deeds of pioneers, Komsomol members, and red commanders during the Civil and World War II.In the Party, in its middle and upper ranks, the cycle of political socialization completed. The «moral code of the communism builder» included a class assessment, political approach, and formation of communist ideology values – democracy, equality, public ownership, internationalism. Communitarianism, high awareness of civic duty, and an inseparability of personal interests with a state need were cultivated.Officially approved holidays with mass demonstrations, the media, literature and the arts, films and television were widely used for political propaganda, the formation of communist ideology and political identity. The party education system contributed significantly to the formation of communist worldviews and values of Soviet workers.Despite the generally deceitful aims, the membership in mass children and youth organizations, together with other types of education and training, contributed to the identification of workers with the existing socialism social order, the development of collectivism feelings, national solidarity, and pride in the greatness of Soviet State. ; Представлена общая модель организации гражданского (коммунистического) воспитание в советской Украине второй половины ХХ в. Анализируется процесс формирования у советских граждан системы социально-политических ценностей, установок, обеспечивающих легитимность партийно-советской системы. Внимание акцентировано на процессе политической социализации, происходившей на протяжении всей жизни. Доказано, что политическая социализация была направлена партией и государственными органами, имела коммунистически ориентированную мировоззренческую направленность и практически была сведена к идеологическому воспитанию. ; Представлено загальну модель організації громадянського (комуністичного) виховання у радянській Україні другої половини ХХ ст. Аналізується процес формування у радянських громадян системи соціально-політичних цінностей, установок, що забезпечували легітимність партійно-радянської системи. Увагу акцентовано на процесі політичної соціалізації, що відбувалася впродовж всього життя. Доведено, що політична соціалізація була скерована партією та державними органами, мала комуністично-орієнтовану світоглядну спрямованість і практично була зведена до ідеологічного виховання.

В кінці ХХ — на початку ХХІ ст. Україна пережила три революційні хвилі: розпад Радянського Союзу і проголошення незалежності, «помаранчеву» революцію і «революцію гідності». Українське громадянське суспільство здійснило значний крок. Тепер громадяни України не тільки усвідомили свої цінності, інтереси і права. Українському громадянському суспільству вистачило сміливості і організованості, щоб за них боротися. У другій половині 1980-х років громадянська активність, непритаманна для Радянського Союзу, з одного боку, і невдала спроба НКДС зберегти єдність СРСР силовими методами мали епохальні наслідки: ухвалення 24 серпня 1991 р. Акту проголошення незалежності України. «Помаранчева» революція розпочалася у листопаді 2004 р. У листопаді 2014 р. розпочалася «революція гідності». Рушійними силами стали студенти, інтелігенція, підприємці — «середній клас». Причини: невідповідність вимог громадянського суспільства і тогочасних українських реалій. Вищезазначені події — не просто мітинги і акції протесту. Вони не є наслідком спонтанних рішень. Вони є закономірністю, складовими одного процесу. Це процес трансформації українського суспільства. ; В конце ХХ — начале ХХІ вв. Украина пережила три революционных волны: распад Советского Союза и провозглашение независимости, «оранжевую» революцию и «революцию достоинства». Украинское гражданское общество совершило существенный шаг вперед. Теперь граждане Украины не только осознали свои ценности, интересы и права. Украинскому гражданскому обществу хватило смелости и организованности, чтобы бороться за них. Во второй половине 1980-х годов общественная активность, не свойственная гражданам Советского Союза, с одной стороны, и неудавшаяся попытка ГКЧП сохранить единство СССР силовыми методами привели к эпохальным последствиям: принятие 24 августа 1991 г. Акта провозглашения независимости Украины. «Оранжевая» революция началась в ноябре 2004 г. В ноябре 2014 г. началась «революция достоинства». Движущими силами стали студенты, интеллигенция, предприниматели — «средний класс». Причины: несооветствие требований гражданского общества и тогдашних украинских реалий. Перечисленные события — не просто митинги и акции протеста. Они не являются последствием спонтанных решений. Они закономерны, составные одного процесса. Это процесс трансформации гражданского общества. ; Ukraine passed through three revolutionary waves on the border of the twentieth and twenty one centuries. It was: the collapse of the Soviet Union and proclamation of state independence, the «Orange» revolution and the «revolution of dignity». Each of them was forewent by the crisis of political system, corruption, outright falsification of the will, ignoring interests of the population, attempts to manipulate of mass consciousness. The ruling classes' desperate attempts to save the deeply contaminated system while their own privileges with it had aroused considerable public response. Ukrainian civic society withstood them. Ukrainian civic society has intergraded considerably. At the time, the Ukrainians not only were understanding their values, interests and rights. They were ready to fight for them. Since the second half of the 1980-th were arising the new and recreating the old public organizations such as: Union of writers of Ukraine, Lev Company, student organization «Community», Ukrainian studies club «Heritage», Ukrainian Cultural club etc. Lately all these organizations had shaped the People's Movement of Ukraine. They have showed the unprecedented for the Soviet Ukraine civil activity. The failure of the Emergency Committee accelerated one watershed event: the pronouncement of the Declaration of Independence of Ukraine 24.08.1991. The «Orange» revolution has started in November 2004. Students, intelligentsia, entrepreneurs had becommen its driving forces. In other words, the Ukrainian middle class made the «Orange» revolution. The rude fraud poll for the one candidate was the pretext for it. But the cause of it was the that: the contradiction between the requirement of Ukrainian civil society and the reality. In November 2014 the «Revolution of dignity» has started. And again students, intelligentsia, entrepreneurs were its driving forces — the same middle class. The cause was the same. Only the pretext has changed. The President of Ukraine V. Yanukovich neglected to sign the Association Agreement with the European Union. All these events were not mere meetings and protest actions. They were not spontaneous. This is the regularity, the components of one process. This is the process of the transformation of Ukrainian society.

Cultural policy of independent Ukraine in the first decade of its existence wasformed in difficult political, economic, historical and cultural circumstances. Thearticle analyzes the system of decision making conceptual state authorities, on themain areas of cultural policy in the early years of building an independent UkrainianState (1991-2001 biennium).Culture Industry in the day revolutionary process has always been the mostfavorable on progressive change. And if ideological changes in Ukraine in the earlyyears of building an independent state (1991-2001 gg.) Were stormy, bright andvisible, the structural transformation of the organizational culture of publicadministration, its funding, creation of an appropriate framework zakono¬davchoyioccurred slowly, not always logically and scientifically justified.The study of these processes, the analysis of the response of the main branchesof the central government to tackle the crisis in the national culture and its reform,has considerable practical value, the results may be considered legislators, publicadministrators, heads of institutions and cultural institutions.Therefore, the analysis of major general rulemaking government agencies inbuilding priorities, consistency adoption and implementation of political decisions inthe cultural sphere in the first decade of independence Ukraine has becomeincreasingly necessary. These documents are the foundation historiographical scienceto understand the subject of achievements, strengths and weaknesses in the area ofcultural development during this period.All branch showed significant activity in the cultural sphere, reissuinglegislative framework addressing current problems, create new institutions or changethe status of the old and more. The main thing – the study of how this is done, howconsciously with which ideological load, for what purpose (declared or unconscious)the consequences resulted. All legislative acts of the time were full reflection of thecontradictions of perestroika era that influenced public policy in the cultural sphere inUkraine and creation of a new culture independent state in the study period. ; В статье анализируется система принятия концептуальных решений органами государственной власти относительно основных направлений культурной политики в первые годы построения независимого украинского государства (1991–2001 гг.) ; Проаналізовано систему прийняття концептуальних рішень органами державної влади з основних напрямів культурної політики в перші роки побудови незалежної Української держави (1991–2001 рр.)

Cultural policy of independent Ukraine in the first decade of its existence wasformed in difficult political, economic, historical and cultural circumstances. Thearticle analyzes the system of decision making conceptual state authorities, on themain areas of cultural policy in the early years of building an independent UkrainianState (1991-2001 biennium).Culture Industry in the day revolutionary process has always been the mostfavorable on progressive change. And if ideological changes in Ukraine in the earlyyears of building an independent state (1991-2001 gg.) Were stormy, bright andvisible, the structural transformation of the organizational culture of publicadministration, its funding, creation of an appropriate framework zakono¬davchoyioccurred slowly, not always logically and scientifically justified.The study of these processes, the analysis of the response of the main branchesof the central government to tackle the crisis in the national culture and its reform,has considerable practical value, the results may be considered legislators, publicadministrators, heads of institutions and cultural institutions.Therefore, the analysis of major general rulemaking government agencies inbuilding priorities, consistency adoption and implementation of political decisions inthe cultural sphere in the first decade of independence Ukraine has becomeincreasingly necessary. These documents are the foundation historiographical scienceto understand the subject of achievements, strengths and weaknesses in the area ofcultural development during this period.All branch showed significant activity in the cultural sphere, reissuinglegislative framework addressing current problems, create new institutions or changethe status of the old and more. The main thing – the study of how this is done, howconsciously with which ideological load, for what purpose (declared or unconscious)the consequences resulted. All legislative acts of the time were full reflection of thecontradictions of perestroika era that influenced public policy in the cultural sphere inUkraine and creation of a new culture independent state in the study period. ; В статье анализируется система принятия концептуальных решений органами государственной власти относительно основных направлений культурной политики в первые годы построения независимого украинского государства (1991–2001 гг.) ; Проаналізовано систему прийняття концептуальних рішень органами державної влади з основних напрямів культурної політики в перші роки побудови незалежної Української держави (1991–2001 рр.)

Cultural policy of independent Ukraine in the first decade of its existence wasformed in difficult political, economic, historical and cultural circumstances. Thearticle analyzes the system of decision making conceptual state authorities, on themain areas of cultural policy in the early years of building an independent UkrainianState (1991-2001 biennium).Culture Industry in the day revolutionary process has always been the mostfavorable on progressive change. And if ideological changes in Ukraine in the earlyyears of building an independent state (1991-2001 gg.) Were stormy, bright andvisible, the structural transformation of the organizational culture of publicadministration, its funding, creation of an appropriate framework zakono¬davchoyioccurred slowly, not always logically and scientifically justified.The study of these processes, the analysis of the response of the main branchesof the central government to tackle the crisis in the national culture and its reform,has considerable practical value, the results may be considered legislators, publicadministrators, heads of institutions and cultural institutions.Therefore, the analysis of major general rulemaking government agencies inbuilding priorities, consistency adoption and implementation of political decisions inthe cultural sphere in the first decade of independence Ukraine has becomeincreasingly necessary. These documents are the foundation historiographical scienceto understand the subject of achievements, strengths and weaknesses in the area ofcultural development during this period.All branch showed significant activity in the cultural sphere, reissuinglegislative framework addressing current problems, create new institutions or changethe status of the old and more. The main thing – the study of how this is done, howconsciously with which ideological load, for what purpose (declared or unconscious)the consequences resulted. All legislative acts of the time were full reflection of thecontradictions of perestroika era that influenced public policy in the cultural sphere inUkraine and creation of a new culture independent state in the study period. ; В статье анализируется система принятия концептуальных решений органами государственной власти относительно основных направлений культурной политики в первые годы построения независимого украинского государства (1991–2001 гг.) ; Проаналізовано систему прийняття концептуальних рішень органами державної влади з основних напрямів культурної політики в перші роки побудови незалежної Української держави (1991–2001 рр.)