Suchergebnisse

Different approaches to defining and evaluating the institutionalization of civic activism are considered. The data of original researches in which the author and colleagues conducted a survey of civically active Ukrainian youth in the EU countries were analyzed (in-depth interviews were used). Ukrainian youth activists operating in Germany, France, Italy, Spain, Portugal, Poland and the Czech Republic were the respondents. Based on this study, the current state of institutionalization of Ukrainian activism in various EU countries is analyzed. It has been found that the work of migrant associations is diverse and is usually based on the enthusiasm or interest of activists, which leads to flexibility, proximity to the needs and beliefs of the communities concerned, but does not guarantee a high level of sustainability. Also, the data obtained indicates the formal recognition at the state level of the relevant organizations, which means compliance with a number of requirements of the authorities of the host country. Interaction with the state institutions and local self-government of both host country and Ukraine in the course of project activities is typical, which shows another aspect of the process of institutionalization of Ukrainian migrants' activism. An important feature of activism is the «mobilization» approach, which is characterized by the activities of small organizations that unite a wider circle of less active supporters and mobilizes them at certain times. It is revealed that the current state of institutionalization of Ukrainian activism in the EU indicates both positive features (flexibility and compliance with the requests of communities or individuals in need of assistance; taking into account the current situation in Ukraine) and negative (dependence on the initiative of individual activists, relative unpredictability of activities as well as results). ; Розглянуто різні підходи до визначення та оцінки інституціалізації громадського активізму. Проаналізовано дані оригінальних досліджень, в яких автор із колегами проводили опитування громадсько активної української молоді у країнах ЄС (використано глибинне інтерв'ювання). Респондентами дослідження були українські молодіжні активісти, які діють у Німеччині, Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Польщі та Чехії. На основі цього дослідження проаналізовано сучасний стан інституціалізації українського активізму в різних країнах Євросоюзу. З'ясовано, що робота об'єднань мігрантів є різноплановою та зазвичай базується на ентузіазмі чи зацікавленості активістів, а це сприяє гнучкості роботи, близькості до потреб та переконань відповідних громад, але не гарантує високого рівня сталості діяльності. Також отримані дані свідчать про формальне визнання на рівні держави відповідних організацій, що означає виконання низки вимог влади країни перебування. Типовою є взаємодія з інститутами держави і місцевого самоврядування країни перебування та України під час проектної діяльності, що показує ще одну сторону процесу інституціалізації активізму українських мігрантів. Вагомою ознакою активізму є «мобілізаційний» підхід, який характеризується діяльністю невеликих організацій, що об'єднують навколо себе ширше коло менш активних прихильників, та мобілізує їх у окремі моменти. Виявлено, що теперішній стан інституціалізації українського активізму в країнах ЄС свідчить як про позитивні риси (гнучкість та відповідність запитам громад чи окремих індивідів, які потребують допомоги; врахування актуальної ситуації в Україні), так і негативні (залежність від ініціативи конкретних активістів, відносна непередбачуваність діяльності та її результатів).

У статті представлено огляд розвитку жіночого руху та жіночих і .тендерних студій в незалежній Україні у контексті зміни ставлення до поняття «фемінізм», яке було дискредитоване у радянський час. Виділено чотири основні етапи та охарактеризовано основні проблеми становлення феміністських студій (академічного фемінізму) у вітчизняній науці та вищій школі. Простежено поступове формування феміністського активізму - від матер- налістських і традиціоналістських жіночих організацій на початку 1990-х до радикальних жіночих груп анархістського спрямування. Висвітлено взаємодію жіночих організацій з органами влади та зусилля активісток з подолання сексизму в українській політиці на тлі змін українського законодавства у напрямку забезпечення тендерної рівності. ; This article represents an overview of the developments in the contemporary Ukrainian womens movement and in womens and gender studies from the perspective of changing public attitudes towards the notion of feminism which has been discredited in Soviet times. It identifies four stages and examines major issues in the process of institutionalizing of feminism and feminist research in the Ukrainian academia. The author traces the progress of feminist activism in Ukraine from mater- nalist and traditionalist women's initiatives in the early 1990s up to radical anarchist womens groups in the 2010s. Peculiarities of interactions between womens NGOs and state institutions are explored against the backdrop of changes in the Ukrainian legislation on gender equality.

The article analyzes the nature of the influence of political activism in Islam on strategic communications with Muslim countries and considers the points that may negatively affect the sphere of state security of Ukraine. The aim of the article is to identify the main actors of Islamic political activism, as well as to analyze the impact of this phenomenon on the development of strategic communications between government agencies and Muslim countries. The main actors of Islamic political activism and ideological differences between them are identified. It is proved that in modern conditions the main forces of political activism in Islam are Sufis and Islamists, between whom there is a constant confrontation. It is noted that the main goal of Sufis in a non-Muslim country is to achieve a constructive dialogue with local authorities to protect the interests of their believers in the religious and social sphere. At the same time, Sufi political activity is often forced, usually in response to Islamist actions. The main stages of the formation of Islamist ideology are considered. It is shown that a large proportion of modern Islamist organizations adopt the idea of the "Muslim Brotherhood". Attention is drawn to the fact that the ultimate goal of the Islamists is to create a global Muslim caliphate, with a legal system based on Sharia (that is, in fact, the destruction of other forms of government). Proponents of Islamist ideology are in power in many Muslim countries today. Emphasis is placed on the fact that even "moderate Islamists" in strategic communications try to actively use ethno-confessional and political-economic factors to spread their influence to important regions in order to gain benefits directly for themselves or to protect the interests of their ethnically close believers. The possible consequences of Ankara's implementation of a political ideology that is significantly influenced by the concept of "neo-Ottomanism", aimed at restoring Turkish dominance in the former Ottoman Empire, are analyzed. ; В статті проаналізовано характер впливу політичного активізму в ісламі на стратегічні комунікації з мусульманськими країнами й розглянути моменти, які негативним чином можуть впливати на сферу державної безпеки України. Метою статті є визначення основних акторів ісламського політичного активізму, а також аналіз впливу цього феномену на розвиток стратегічних комунікацій державних органів з мусульманськими країнами. Визначені головні актори ісламського політичного активізму та ідеологічні відмінності між ними. Доведено, що в сучасних умовах головними силами в політичного активізму в ісламі є суфії та ісламісти, між якими точиться постійне протиборство. Зазначено, що головною метою суфієв у немусульманський країні є досягнення конструктивного діалогу з місцевою державною владою для захисту інтересів своїх вірян у релігійно-соціальній сфері. Водночас політична активність суфієв найчастіше має вимушений характер, звичайно йдеться про відповідь на дії ісламістів. Розглянуто основні етапи формування ісламістської ідеології. Показано, що велика частка сучасних ісламістських організацій беруть на озброєння ідеї "Братів-мусульман". Звертається увага на те, що кінцева мета ісламістів – створення всесвітнього мусульманського Халіфату, з правовою системою, заснованою на шаріаті (тобто фактично йдеться про знищення інших форм державного управління). У багатьох мусульманських країнах сьогодні при владі знаходяться прихильники ісламістської ідеології. Акцентовано увагу на тому, що навіть «помірковані ісламісти» у стратегічних комунікаціях намагаються активно використовувати етноконфесійні й політико-економічні чинники для поширення свого впливу на важливі для них регіони з метою отримання переваг безпосередньо для себе або для захисту інтересів своїх етнічноблизьких одновірців. Аналізуються можливі наслідки від втілення Анкарою в життя політичної ідеології, що відчуває значного впливу концепції «неоосманізму», орієнтованої на відновлення турецького домінування на теренах колишньої Оттоманської імперії.

The article analyzes the nature of the influence of political activism in Islam on strategic communications with Muslim countries and considers the points that may negatively affect the sphere of state security of Ukraine. The main actors of Islamic political activism and ideological differences between them are identified. It is proved that in modern conditions the main forces of political activism in Islam are Sufis and Islamists, between whom there is a constant confrontation. It is noted that the main goal of Sufis in a non-Muslim country is to achieve a constructive dialogue with local authorities to protect the interests of their believers in the religious and social sphere. At the same time, Sufi political activity is often forced, usually in response to Islamist actions. The main stages of the formation of Islamist ideology are considered. It is shown that a large proportion of modern Islamist organizations adopt the idea of the "Muslim Brotherhood". Attention is drawn to the fact that the ultimate goal of the Islamists is to create a global Muslim caliphate, with a legal system based on Sharia (that is, in fact, the destruction of other forms of government). Proponents of Islamist ideology are in power in many Muslim countries today. Emphasis is placed on the fact that even "moderate Islamists" in strategic communications try to actively use ethno-confessional and political-economic factors to spread their influence to important regions in order to gain benefits directly for themselves or to protect the interests of their ethnically close believers. The possible consequences of Ankara's implementation of a political ideology that is significantly influenced by the concept of "neo-Ottomanism", aimed at restoring Turkish dominance in the former Ottoman Empire, are analyzed. ; В статті проаналізовано характер впливу політичного активізму в ісламі на стратегічні комунікації з мусульманськими країнами й розглянути моменти, які негативним чином можуть впливати на сферу державної безпеки України. Визначені головні актори ісламського політичного активізму та ідеологічні відмінності між ними. Доведено, що в сучасних умовах головними силами в політичного активізму в ісламі є суфії та ісламісти, між якими точиться постійне протиборство. Зазначено, що головною метою суфієв у немусульманський країні є досягнення конструктивного діалогу з місцевою державною владою для захисту інтересів своїх вірян у релігійно-соціальній сфері. Водночас політична активність суфієв найчастіше має вимушений характер, звичайно йдеться про відповідь на дії ісламістів. Розглянуто основні етапи формування ісламістської ідеології. Показано, що велика частка сучасних ісламістських організацій беруть на озброєння ідеї "Братів-мусульман". Звертається увага на те, що кінцева мета ісламістів – створення всесвітнього мусульманського Халіфату, з правовою системою, заснованою на шаріаті (тобто фактично йдеться про знищення інших форм державного управління). У багатьох мусульманських країнах сьогодні при владі знаходяться прихильники ісламістської ідеології. Акцентовано увагу на тому, що навіть «помірковані ісламісти» у стратегічних комунікаціях намагаються активно використовувати етноконфесійні й політико-економічні чинники для поширення свого впливу на важливі для них регіони з метою отримання переваг безпосередньо для себе або для захисту інтересів своїх етнічноблизьких одновірців. Аналізуються можливі наслідки від втілення Анкарою в життя політичної ідеології, що відчуває значного впливу концепції «неоосманізму», орієнтованої на відновлення турецького домінування на теренах колишньої Оттоманської імперії.

The research into online spaces has been of growing interest for the sociologists. Moreover, the relevance of this field of study has increased even more with the breakout of the COVID pandemics. However, there is still little consensus or a consolidated methodological guidance for beginning searchers concerning the ways of doing an ethnography in such spaces. The goal of this paper is to present some fundamental considerations to have in mind when doing digital ethnography, based on concrete examples from my ongoing master research about the ways of doing gay activism in Facebook by men living in Mexico City. This work is an example of how ethnographic research is a continuous dialogue between our own biases as searchers, the fieldwork observations and theoretical framework. In that sense, the present article offers some guidance for the searchers interested in doing online ethnographic research, concerning its implications for the searchers and the reflexivity of the research participants. In the first section, I demonstrate the vital importance of online ethnographic observations for the precise formulation of the research topic. Then, I show how this fieldwork helped me to reformulate the research to focus only on Facebook. Thirdly, I put emphasis on the importance of our own reflexivity as searchers, an essential component of every inquiry in social science that remains implicit most of the time, giving the mistaken impression that the reflexivity of the searcher is not so important. Indeed, I make the point that the reflexivity of both searchers and participants is instrumental for an in-depth understanding of the research topic and its adequate formulation. Finally, I present very succinctly the different decisions I had to make to personalize my Facebook research profile, as well as the implications of these for the recruitment and the communication with the research participants. In a nutshell, my intention is to contribute to the enriching and still ongoing methodological discussions about the implications of doing online ethnographical research in everyday online spaces such as Facebook.

This paper deals with a theatrical practice that became widespread during the events of Euromaidan – "Theatrefor Dialogue". The studying of Augusto Boal's "Theatre of the Oppressed" technique, which is the basis of "Theater forDialogue", is primary in the analysis. "Theatre of the Oppressed" is not purely theatrical phenomenon – it lies at the intersectionof activism and social therapy. Being the reaction on the totalitarian regime in Brazil, "Theatre of the Oppressed"technique has become widespread all over the world, mainly in the areas with military and civil conflicts. So as soon asUkrainian people faced severe social and political challenges, this theatrical technique reached our cities through itspractitioners from different countries. ; В статье рассматривается театральная практика, получившая распространение во время событий Евромайдана – "Театр для диалога". Анализ происходит через исследование техники, которая лежит в основе "Театра для диалога" – "Театра угнетенных" Августо Боала. Показано, как через активацию зрителя, сплочение сообщества, критическое мышление, разоблачение механизмов власти и т.д. "Театр для диалога" стремиться вовлечь участников в действие сначала на сцене, а потом в реальной жизни. ; У статті розглядається театральна практика, що набула поширення під час подій Євромайдану – "Театр для діалогу". Аналіз відбувається через дослідження техніки, яка лежить в основі "Театру для діалогу" – "Театру пригнічених" Августо Боала. Показано, як через активізацію глядача, пошук комунікації, згуртування спільноти, критичне мислення, виявлення механізмів влади тощо "Театр для діалогу" прагне залучити учасників до дії спочатку на сцені, а потім у реальному житті.

Problem setting. It's striking that even such seemingly distant from political speculations international jurisdictional authority, as the European Court of Human Rights has nolens volens to give not only a legal qualification of the alleged violations, but also a legal assessment of the historical facts presented by the parties or by the Court office. It is significant that this kind of assessment can cause violent reactions, sometimes even more bitter than that which concerns the violation. In the analysis of such cases, referred to as «sensitive», we see the purpose of this article. It should be emphasized that this topic has never been covered in the domestic legal literature. Recent research and publications analysis. It should be pointed out that these estimates are given by the High Court is not arbitrary, and in the context of another, much broader phenomenon, called «judicial activism». In relation to the activities of the European Court identified the phenomenon manifests itself in several forms. First, it can occur when the Court has several options for interpretation in the framework of its case-law, but it goes beyond that - and then his choice has legal effect, destroying the value of the previous precedents. Secondly, it is not always a clear position on procedural matters, as it was in the «Katyn case» (Janovec and others v. Russia). Then the Court was confronted with an event that took place not only before the ratification of the Convention by the Respondent state (1998), but even before it was born (1950), which was indicated in the dissent of the judge from Ukraine Yudkivska. As a general rule, the Court would have had to reject filed a claim as not corresponding to the criteria ratione temporis, however, the proceedings were not only open, but also culminated in the decision of the full decision, according to which Russia pledged to pay significant compensation to the relatives of the victims. In many respects the situation is similar, but with opposite sign was observed in the case of "Liechtenstein Prince Hans-Adam II against Germany». In the resolution it was stated that the expropriation of the property of the father of the applicant, including expensive paintings P. van Laere «lime Kiln», was carried out by the authorities in the former Czechoslovakia in 1946, that is, until September 3, 1953, when entered into force, the Convention, and before may 18, 1954, when he joined the force of Protocol No. 1 to the Convention. Accordingly, the European court declared itself incompetent ratione temporis to examine the circumstances of the expropriation and its consequences (§ 85 rulings of 12 July 2001). However, in the next paragraph the Court actually decides the issue on the merits, stating that the decisions of the courts of Germany and the subsequent return of the paintings in the Czech Republic can not be considered as interference in the «property» of the applicant within the meaning of article 1 of Protocol No. 1 to the Convention. And finally, third: judicial activism can be seen in the revision of certain facts and events of history, sometimes leading to incorrect or doubtful legal conclusions. The last form of judicial activism and is of greatest interest to us. Conclusions. However, in some «sensitive» cases the Court will deal with the circumstances not only recent, but also very distant past. In such cases, the question arises: should it be avoided at all costs for the review of cases that have a strong impact (geo-) politics, thereby substituting the OSCE and the International Court in the Hague, or does it have its regulations to allow the correction of the effects of the turbulent history of Europe ? ; Статья посвящена анализу тех дел в практике Европейского суда по правам человека, именуемых «чувствительными», в которых затрагиваются неоднозначные проблемы прошлого. Исследуются некоторые из них («катынское», дело Кононова, ряд других). Делается вывод, что подобного рода юридическая оценка исторических событий служит одной из форм проявления так называемого «судейского активизма» в деятельности Евросуда. ; Стаття присвячена аналізу тих справ у практиці Європейського суду з прав людини, що іменуються «чутливими» і в які стосуються неоднозначних проблем минулого. Досліджуються деякі з них («катинська», справа Кононова, низка інших). Робиться висновок, що така юридична оцінка історичних подій служить однією з форм прояву так званого «судового активізму» у діяльності Євросуду.

Problem setting. It's striking that even such seemingly distant from political speculations international jurisdictional authority, as the European Court of Human Rights has nolens volens to give not only a legal qualification of the alleged violations, but also a legal assessment of the historical facts presented by the parties or by the Court office. It is significant that this kind of assessment can cause violent reactions, sometimes even more bitter than that which concerns the violation. In the analysis of such cases, referred to as «sensitive», we see the purpose of this article. It should be emphasized that this topic has never been covered in the domestic legal literature. Recent research and publications analysis. It should be pointed out that these estimates are given by the High Court is not arbitrary, and in the context of another, much broader phenomenon, called «judicial activism». In relation to the activities of the European Court identified the phenomenon manifests itself in several forms. First, it can occur when the Court has several options for interpretation in the framework of its case-law, but it goes beyond that - and then his choice has legal effect, destroying the value of the previous precedents. Secondly, it is not always a clear position on procedural matters, as it was in the «Katyn case» (Janovec and others v. Russia). Then the Court was confronted with an event that took place not only before the ratification of the Convention by the Respondent state (1998), but even before it was born (1950), which was indicated in the dissent of the judge from Ukraine Yudkivska. As a general rule, the Court would have had to reject filed a claim as not corresponding to the criteria ratione temporis, however, the proceedings were not only open, but also culminated in the decision of the full decision, according to which Russia pledged to pay significant compensation to the relatives of the victims. In many respects the situation is similar, but with opposite sign was observed in the case of "Liechtenstein Prince Hans-Adam II against Germany». In the resolution it was stated that the expropriation of the property of the father of the applicant, including expensive paintings P. van Laere «lime Kiln», was carried out by the authorities in the former Czechoslovakia in 1946, that is, until September 3, 1953, when entered into force, the Convention, and before may 18, 1954, when he joined the force of Protocol No. 1 to the Convention. Accordingly, the European court declared itself incompetent ratione temporis to examine the circumstances of the expropriation and its consequences (§ 85 rulings of 12 July 2001). However, in the next paragraph the Court actually decides the issue on the merits, stating that the decisions of the courts of Germany and the subsequent return of the paintings in the Czech Republic can not be considered as interference in the «property» of the applicant within the meaning of article 1 of Protocol No. 1 to the Convention. And finally, third: judicial activism can be seen in the revision of certain facts and events of history, sometimes leading to incorrect or doubtful legal conclusions. The last form of judicial activism and is of greatest interest to us. Conclusions. However, in some «sensitive» cases the Court will deal with the circumstances not only recent, but also very distant past. In such cases, the question arises: should it be avoided at all costs for the review of cases that have a strong impact (geo-) politics, thereby substituting the OSCE and the International Court in the Hague, or does it have its regulations to allow the correction of the effects of the turbulent history of Europe ? ; Статья посвящена анализу тех дел в практике Европейского суда по правам человека, именуемых «чувствительными», в которых затрагиваются неоднозначные проблемы прошлого. Исследуются некоторые из них («катынское», дело Кононова, ряд других). Делается вывод, что подобного рода юридическая оценка исторических событий служит одной из форм проявления так называемого «судейского активизма» в деятельности Евросуда. ; Стаття присвячена аналізу тих справ у практиці Європейського суду з прав людини, що іменуються «чутливими» і в які стосуються неоднозначних проблем минулого. Досліджуються деякі з них («катинська», справа Кононова, низка інших). Робиться висновок, що така юридична оцінка історичних подій служить однією з форм прояву так званого «судового активізму» у діяльності Євросуду.

У пропонованій статті розкрито сутність, історію та результати політичного руху студентів західноєвропейських університетів, виокремлено чинники, що визначають успіх студентського активізму, подано порівняння сучасного студента західноєвропейського й українського університету.The article focuses on history, characteristics, and outcomes of student political activism in West European Universities. Conditions for student activism success and comparison of Ukrainian and West European student are also considered.

Interactive methods of modern Ukrainian politics are analyzed in the article. Attention is focused on the post-modern theatrical elements of political action, based on on-line communication. Opportunities of interactivity in expansion of traditional instruments of political participation are presented. Author proves that with the help of verbal and non-verbal means, interactivity helps to expand traditional instruments of political participation, to consider desires of society and to transform it (society) into equal right participant of political-informational process Attention is drawn to the fact that interactivity of politics is implemented due to innovative media technologies through social networks (virtual community sites, Internet versions, and pages in social networks of TV- and radio programs), interactive programs and other forms. In Ukraine, political interactivity is embodied in many forms, first — through broadcasting journalism, socio-political talk show, hard talk show. It is noted that interactivity of politics is realized in numerous ways, one of which is infotainment - way of presenting and kind of media materials, in which along with news entertainment stories are presented. Hybrid form of media-product that combines the functions of political education, elements of the game and entertainment is politainment. Attention is paid to the fact that at the intersection of journalism and media activism, innovative direction - Stream broadcast has emerged. Media Activism is an interactive form of socio-political activities aimed at achieving public reaction by creating of alternative sources of news formation. Interactive by methods for impact is political animated cartoon, also a particular form of political cartoon as mupotoon. It is accented that today the basics of interactivity of politics is on-line community. Online communities such as wikis, chats, forums and social networks gradually increase their influence on public life.

The article shows the circumstances of the formation of Polish public opinion in Ukraine concerning the positions of Polish parties in Galicia in solving the Polish issue. The predominance of the Russophile orientation and the struggle for autonomy, the rejection of Galician «activism» by the majority of Poles in Ukraine in the early years of the war changed with the course of the war on the need for the revival of an independent Polish state. From the categorical and opposing positions in the main issues of state life, Polish political forces in different parts of the divided Poland went to dialogue and find compromises. Polish political forces on the eve of the First World War set their main task of solving the Polish issue – the restoration of statehood. At the beginning of the war, the political forces in the territories divided between Austria, Russia and Prussia supported the governments of their countries. In Russia prevailed supporters of the Russophile direction, or «passivists», and their interests represented the party of National's Democrats. In Galicia was the camp of the «activists», which includes the majority of the Polish parties, which focused on the central countries - Austria-Hungary and Germany. Part of the Polish parties in Galicia and the Kingdom relied on the support of the European coalition countries. It was a group of "neutralists". An attempt to unite the two positions and develop a common Polish policy existed even before the war, but during the war, despite the creation of various central institutions, there was no single policy regarding the ways of the revival of the future Polish state, its structure and the necessity to organize the Polish army. These approaches were presented in the programs of Polish political parties, voiced by their leaders, political and public figures, and became the subject of discussion on the pages of the press, especially the Polish. Since the beginning of the war in the Kievan Polish press, the policy of Galician activists has been condemned, and this has been reflected in the recalls of Polish parties, newspaper articles. Polish society in Russia hoped to fulfill the promises of power to give the Poles autonomy on the basis of uniting all of Poland. With the war, the number of human victims, destruction and refugees increased, so in Polish society there was a reappraisal of Galician policy and the transition to a position of struggle for the independence of the Polish state. All Polish society finally confirmed the need for the struggle for Poland's independence after the proclamation of the central states of the independence of the Kingdom of Poland. ; У статті показано обставини формування польської суспільної думки в Україні щодо позицій польських партій на Галичині у розв'язанні польського питання. Переважання русофільської орієнтації і боротьби за автономію, несприйняття галицького «активізму» більшістю поляків в Україні в перші роки війни змінилося з ходом війни на необхідність відродження незалежної польської держави. З категоричних і протилежних позицій з головних питань державного життя польські політичні сили у різних частинах розділеної Польщі перейшли до діалогу і пошуку компромісів.

The article shows the circumstances of the formation of Polish public opinion in Ukraine concerning the positions of Polish parties in Galicia in solving the Polish issue. The predominance of the Russophile orientation and the struggle for autonomy, the rejection of Galician «activism» by the majority of Poles in Ukraine in the early years of the war changed with the course of the war on the need for the revival of an independent Polish state. From the categorical and opposing positions in the main issues of state life, Polish political forces in different parts of the divided Poland went to dialogue and find compromises. Polish political forces on the eve of the First World War set their main task of solving the Polish issue – the restoration of statehood. At the beginning of the war, the political forces in the territories divided between Austria, Russia and Prussia supported the governments of their countries. In Russia prevailed supporters of the Russophile direction, or «passivists», and their interests represented the party of National's Democrats. In Galicia was the camp of the «activists», which includes the majority of the Polish parties, which focused on the central countries - Austria-Hungary and Germany. Part of the Polish parties in Galicia and the Kingdom relied on the support of the European coalition countries. It was a group of "neutralists". An attempt to unite the two positions and develop a common Polish policy existed even before the war, but during the war, despite the creation of various central institutions, there was no single policy regarding the ways of the revival of the future Polish state, its structure and the necessity to organize the Polish army. These approaches were presented in the programs of Polish political parties, voiced by their leaders, political and public figures, and became the subject of discussion on the pages of the press, especially the Polish. Since the beginning of the war in the Kievan Polish press, the policy of Galician activists has been condemned, and this has been reflected in the recalls of Polish parties, newspaper articles. Polish society in Russia hoped to fulfill the promises of power to give the Poles autonomy on the basis of uniting all of Poland. With the war, the number of human victims, destruction and refugees increased, so in Polish society there was a reappraisal of Galician policy and the transition to a position of struggle for the independence of the Polish state. All Polish society finally confirmed the need for the struggle for Poland's independence after the proclamation of the central states of the independence of the Kingdom of Poland. ; У статті показано обставини формування польської суспільної думки в Україні щодо позицій польських партій на Галичині у розв'язанні польського питання. Переважання русофільської орієнтації і боротьби за автономію, несприйняття галицького «активізму» більшістю поляків в Україні в перші роки війни змінилося з ходом війни на необхідність відродження незалежної польської держави. З категоричних і протилежних позицій з головних питань державного життя польські політичні сили у різних частинах розділеної Польщі перейшли до діалогу і пошуку компромісів.

The article is devoted to the analysis of the public sphere of modern society as a complex and dynamic phenomenon of so-cial and political interactions involved in the virtualization, mediatization and digitalization processes. The space of the digital public sphere, in contrast to the traditional public sphere one, is controlled by means of algorithms – hidden mechanisms integrated into many information platforms responsible for structuring of information on public platforms where people can discuss issues of concern. The ar-guments of techno-optimists and techno-pessimists regarding the effectiveness of digital activity and its risks in short-term, action-oriented practices and long-term perspectives are given. The search for consensus in the definition of digital activism makes the debate about its nature, harm and benefit to society of great current interest, encourages for the further study of the given problem. ; Вступ. У сучасному свiтi все частіше артикулюється нетрадиційне поняття спільноти, пов'язане з поняттям комунікації. Ко-мунікація виявляється тієї сполучною тканиною, що об'єднує різних суб'єктів в єдину політичну спільноту. У цьому контексті публічна комунікація набуває особливої значущості як інструмент взаємодії та вирішення конфліктів, як підстава створення політичної спільноти. Метою статті є аналіз специфіки існування публічної сфери, що формується в сучасних медіако-мунікаціях. Для реалізації даної мети необхідно вирішити такі дослідницькі завдання: здійснити аналіз класичного уявлення публічної сфери як форми суспільно-політичної участі громадян; представити проведення публічної комунікації в практиках нових медіа. Методологія дослідження публічної комунікації закладена у працях таких дослідників, як Дж. Ролз, Ю. Габермас, Дж. Боман, Дж. Коен, А. Янг та ін. Вони застосовують комунікативний підхід до дослідження політичної сфери та процесів, які супроводжують позиціонування індивіда та соціальних груп у межах соціально-політичного поля. Результати дослідження. Нормативний ідеал публічної ...

Preservation of historic heritage is a prevalent question in urban social movements in Ukraine. This article focuses on heritage preservation activists' experiences, including both movements to preserve specific historic sites and monuments, and movements against destruction of the historic environment more generally. We begin by conceptualizing key concepts of heritage preservation movement and offering a background of heritage preservation in a post-soviet setting. This overview is followed by a summary of research findings based on eleven semi-structured interviews with heritage protection activists in major Ukrainian cities. Their activity can be classified firstly based on the strategy of impact (top-down or bottomup); secondly, on the type of historic monuments that they want to preserve (classical architecture, modern (Soviet) architecture and small architectural forms); thirdly, on the territorial scale of their activity (local, municipal or regional); and finally, on their activities (cultural and artistic, political, media and awarenessraising, community-building, etc.).Challenges, identified by activists in their work, were classified as external (related to structural and contextual difficulties), and internal (individual challenges and group dynamics, related to lack of time, resources and institutional knowledge). More generally, the heritage preservation movement in Ukraine is identified by activists as fragmented, reactive, and marked by high institutionalization of grassroots activities and their cooptation. Activists are reflexive of their role in historic preservation and present themselves as the voice of the general public. They identify their impact as creating public resonance, a wide network of passive allies, institutional (as well as internal management) experience for activist initiatives. At the same time, however, they have little faith in the possibility of achieving broader strategic goals. Thus, despite their impact and efficiency in defending specific historic sites, activists are unable to preserve historic heritage in Ukrainian cities on their own. Potential future research includes conducting interviews not only with activists of large cities, but also of smaller towns, as well as using a multi-method approach and supplementing interviews with content-analysis of activists' public statements, as well as taking into consideration the voices of other interested agents in the heritage preservation movement. ; Статтю присвячено досвіду активістів та активісток пам'яткоохоронного руху. Концептуалі­зовано поняття пам'яткоохоронного руху; визначено мету, принципи та напрями діяльності акти­вістів(­ок) пам'яткоохоронного руху, а також перешкоди на їхньому шляху. Діяльність активіс­тів(­ок) класифіковано за впливом (згори­вниз або знизу­вгору), за типом історичних пам'яток, які активістські групи прагнуть захистити (класичну архітектуру, модерну (радянську) або малі архі­тектурні форми), за територіальним масштабом (локальним, місцевим та регіональним) і за ак­тивностями в межах своєї діяльності (культурно­мистецькі, політичні, медійно­просвітницькі, робота з громадою та ін.). Виокремлено такі перешкоди діяльності, як фрагментація, реактив­ність, пришвидшена інституціоналізація низових ініціатив та кооптація. Водночас активісти(­ки) руху визнають свою впливовість через створення публічного резонансу, наявність широкої бази підтримки пасивних союзників, наявність інституційного досвіду в активізмі, а також через зла­годжену внутрішню організаційну діяльність.

Preservation of historic heritage is a prevalent question in urban social movements in Ukraine. This article focuses on heritage preservation activists' experiences, including both movements to preserve specific historic sites and monuments, and movements against destruction of the historic environment more generally. We begin by conceptualizing key concepts of heritage preservation movement and offering a background of heritage preservation in a post-soviet setting. This overview is followed by a summary of research findings based on eleven semi-structured interviews with heritage protection activists in major Ukrainian cities. Their activity can be classified firstly based on the strategy of impact (top-down or bottomup); secondly, on the type of historic monuments that they want to preserve (classical architecture, modern (Soviet) architecture and small architectural forms); thirdly, on the territorial scale of their activity (local, municipal or regional); and finally, on their activities (cultural and artistic, political, media and awarenessraising, community-building, etc.).Challenges, identified by activists in their work, were classified as external (related to structural and contextual difficulties), and internal (individual challenges and group dynamics, related to lack of time, resources and institutional knowledge). More generally, the heritage preservation movement in Ukraine is identified by activists as fragmented, reactive, and marked by high institutionalization of grassroots activities and their cooptation. Activists are reflexive of their role in historic preservation and present themselves as the voice of the general public. They identify their impact as creating public resonance, a wide network of passive allies, institutional (as well as internal management) experience for activist initiatives. At the same time, however, they have little faith in the possibility of achieving broader strategic goals. Thus, despite their impact and efficiency in defending specific historic sites, activists are unable to preserve historic heritage in Ukrainian cities on their own. Potential future research includes conducting interviews not only with activists of large cities, but also of smaller towns, as well as using a multi-method approach and supplementing interviews with content-analysis of activists' public statements, as well as taking into consideration the voices of other interested agents in the heritage preservation movement. ; Статтю присвячено досвіду активістів та активісток пам'яткоохоронного руху. Концептуалі­зовано поняття пам'яткоохоронного руху; визначено мету, принципи та напрями діяльності акти­вістів(­ок) пам'яткоохоронного руху, а також перешкоди на їхньому шляху. Діяльність активіс­тів(­ок) класифіковано за впливом (згори­вниз або знизу­вгору), за типом історичних пам'яток, які активістські групи прагнуть захистити (класичну архітектуру, модерну (радянську) або малі архі­тектурні форми), за територіальним масштабом (локальним, місцевим та регіональним) і за ак­тивностями в межах своєї діяльності (культурно­мистецькі, політичні, медійно­просвітницькі, робота з громадою та ін.). Виокремлено такі перешкоди діяльності, як фрагментація, реактив­ність, пришвидшена інституціоналізація низових ініціатив та кооптація. Водночас активісти(­ки) руху визнають свою впливовість через створення публічного резонансу, наявність широкої бази підтримки пасивних союзників, наявність інституційного досвіду в активізмі, а також через зла­годжену внутрішню організаційну діяльність.