Suchergebnisse

In the history of Ukrainian literature of the twentieth century, there is a marked difference in the news of «a supratemporal phenomenon» (O. Bagan). At the heart of this vivid socio-ideological and cultural-aesthetic phenomenon lies the work of the outstanding political philosopher, public figure, publicist, essayist, editor, publisher, literary critic, ideologue of strong-willed nationalism Dmitry Dontsov (1883–1973). The role played by this thinker as a protagonist in the history of national culture is not by chance commensurate with the role and importance of the Italians Giuseppe Mazzini and Pasquale Mancini, the Spaniards Miguel de Unamuno and José Ortega y Gasset, the Englishmen Gilbert Keeston and Thomas Stearns Eliot, the Germans Johann Fichte and Oswald Spengler, the French Maurice Barre and Charles Morra, and others.In the philosophy of D. Dontsov, we observe a rather elaborate nationalistic aesthetics, the «Shevchenko's aesthetics» as a national theory of beauty in nature and art. The key features of this Shevchenko theory are heroism, nazi creation (the formation of the «spirit» of the nation and its elite), idealism (fundamental anti-materialism), mysticism (divinity, sacralism), vitality (existentiality, vitalism), spiritual creativity (human ennobling), uncompromising, adversarial (literature as a weapon), etc. It was this aesthetics that formed the basis of the hermeneutic method of the Ukrainian thinker.Thus, we have considered heroism as one of the main interpretive ideas in the national-existential hermeneutics of D. Dontsov. It is closely linked to the system of neo-romantic, heroic aesthetics of the «tragic optimism» of the thinker and his idealistic-volaturistic philosophy in general.Key words: Dmitry Dontsov, hermeneutics, heroism, journalism, essay. ; Предметом нашого дослідження є тлумачення героїзму як естетико-герменевтичного концепту в українській публіцистиці 20-30 років Х1Х століття на матеріалі есеїстки Дмитра Донцова. Виявлено, що героїзм розкриває свою сутність у контексті суголосних ідей: елітаризм (лицарськість), історизм, окциденталізм, активізм (чинність), пов'язаних з поняттями жертовного патріотизму, романтизму, готики, національної свідомості тощо.Ключові слова: Дмитро Донцов, герменевтика, героїзм, публіцистика, есе.

The purpose of the article is to reveal the art-stylistic features of the Poster, depending on culture-historical, political, and economic events. This study contributes to the history of the poster, considering it as an object of Graphic Design in the context of cross-cultural interaction, cultural integration, and national identification. Methodology. The socio-cultural, system-structural, comparative methods and the method of stylistic analysis were chosen for the stated topic. The scientific novelty is to substantiate the relationship between the functionality, content, and style of the Рoster. Communicative and aesthetic aspects of pictorial are presented in the socio-cultural dynamics in accordance with certain stages of social development. The Poster actively forms the mass consciousness, is included in the social sign system, has a powerful influence on public opinion, represents past and present creative experience. It is proved that the semantic space of the Poster is a visualization of a significant idea, a generalized reproduction of object or phenomenon in form and color. Conclusions. Contemporary poster as a product of Culture must have emphasized aesthetics, non-standard, graphic variability, retain symbolic meanings, and be interesting to the target audience. ; Мета статті – розкрити художньо-стильові особливості плаката залежно від культурно-історичних, політичних, економічних подій. Пропоноване дослідження робить внесок в історію плаката, розглядаючи його як об'єкт графічного дизайну в контексті крос-культурної взаємодії, культурної інтеграції і національної ідентифікації. Методологія. Для заявленої теми обрано соціокультурний, системно-структурний, компаративний методи та метод стилістичного аналізу. Наукова новизна полягає в обґрунтуванні взаємозв'язків функціональності, змістовності та стилістики плаката. Комунікативні та естетичні аспекти образотворення подано в соціокультурній динаміці відповідно до певних етапів розвитку суспільства. Плакат активно формує масову свідомість, включається в соціальну знакову систему, має потужний вплив на громадську думку, репрезентує минулий і сучасний творчий досвід. Доведено, що семантичний простір плаката є візуалізацією значущої ідеї, узагальненим відтворенням об'єкта або явища у формі та кольорі. Висновки. Сучасний плакат як продукт культури повинен мати підкреслену естетичність, нестандартність, графічну варіативність, зберігати символічні значення, бути цікавим для цільової аудиторії.

The purpose of the article is to reveal the art-stylistic features of the Poster, depending on culture-historical, political, and economic events. This study contributes to the history of the poster, considering it as an object of Graphic Design in the context of cross-cultural interaction, cultural integration, and national identification. Methodology. The socio-cultural, system-structural, comparative methods and the method of stylistic analysis were chosen for the stated topic. The scientific novelty is to substantiate the relationship between the functionality, content, and style of the Рoster. Communicative and aesthetic aspects of pictorial are presented in the socio-cultural dynamics in accordance with certain stages of social development. The Poster actively forms the mass consciousness, is included in the social sign system, has a powerful influence on public opinion, represents past and present creative experience. It is proved that the semantic space of the Poster is a visualization of a significant idea, a generalized reproduction of object or phenomenon in form and color. Conclusions. Contemporary poster as a product of Culture must have emphasized aesthetics, non-standard, graphic variability, retain symbolic meanings, and be interesting to the target audience. ; Мета статті – розкрити художньо-стильові особливості плаката залежно від культурно-історичних, політичних, економічних подій. Пропоноване дослідження робить внесок в історію плаката, розглядаючи його як об'єкт графічного дизайну в контексті крос-культурної взаємодії, культурної інтеграції і національної ідентифікації. Методологія. Для заявленої теми обрано соціокультурний, системно-структурний, компаративний методи та метод стилістичного аналізу. Наукова новизна полягає в обґрунтуванні взаємозв'язків функціональності, змістовності та стилістики плаката. Комунікативні та естетичні аспекти образотворення подано в соціокультурній динаміці відповідно до певних етапів розвитку суспільства. Плакат активно формує масову свідомість, включається в соціальну знакову систему, має потужний вплив на громадську думку, репрезентує минулий і сучасний творчий досвід. Доведено, що семантичний простір плаката є візуалізацією значущої ідеї, узагальненим відтворенням об'єкта або явища у формі та кольорі. Висновки. Сучасний плакат як продукт культури повинен мати підкреслену естетичність, нестандартність, графічну варіативність, зберігати символічні значення, бути цікавим для цільової аудиторії.

У статті досліджено питання субкультур у культурфілософському аспекті. Зокрема, порушено питання вивчення домінантних субкультур, а в їх складі – проблем парадигми філософії культури і загальної теорії та історії субкультур у постмодерному дискурсі.The article examines the issues of subcultures in the cultural and philosophical aspect. In particular, the author touches on the issues of the modern study of subcultures, and in their composition – problems of the paradigm of philosophy of culture and the general theory and history of subcultures in the postmodern discourse. The diversity and complexity of the structure of society contributes to the emergence of new socio-cultural processes and phenomena, the transformation of old forms, the philosophical rethinking and the acquisition of new values established concepts. The allocation subcultural as a separate line and the field of research of subcultures (at the level of the wider Humanities – general theory and history of subcultures) based on the dominant subcultures (subcultural mainstream and almost a second general cultural mainstream), which are a priority in the study of cultural space. In the article it is fair to say kulturpolitik main problems related to the comprehension of the dominant subcultures (subcultural question of analysis of evolution, theory of civilizations, marginalization, aesthetics, etc.).

The purpose of the article is to identify the influence of creativity of Japanese artists of the Edo and Meiji period on the formation of the artistic, aesthetic and philosophical foundations of the art nouveau style. Research Methods. The method of historicism is applied (to study the specifics of style in the context of political and cultural processes between Europe and Japan in the second half of the 19th century); cognitive method (to study the specifics of individual creative methods of French artists); the method of formal style analysis (to comprehend the artistic and aesthetic features of the Art Nouveau style) and the system method (to develop common criteria for classifying the artistic and aesthetic and style features of Japanese art of the Edo and Meiji period, as well as to identify the features of their integration in the Western European space of social art). Scientific novelty. The influence of the creativity of Japanese artists K. Hokusai, K. Utamaro, S. Dziesin, K. Gekusho and V. Seitei on the formation of the philosophical and artistic and aesthetic foundations of art nouveau is investigated; the phenomenon of Japaneseism is considered as a source of updating the artistic and aesthetic vision of the world in the work of leading French artists of the late XIX - early XX century; it was found that due to the influence of Japanese art, the art nouveau style is characterized by principles of space organization unique in Western European art (triplanic construction of the space of paintings, the role of an unfilled background, fragmentation and framing, increased foreground details, a significant role of asymmetry, the conventionality of space construction, and meaningful filling of the line , decorative beginning, rejection of the depth of space, conventionality of color) and the dominance of insectomorphic motifs. Conclusions. Art Nouveau's artistic style is associated with traditional East Asian, especially Japanese, thinking, reminiscent of kami in Shintoism and original enlightenment in Zen Buddhism, in recognizing the existential value of microscopic organisms living on the earth, and even inanimate things like water and stones . In the context of the dual aesthetics of art nouveau, freed from Cartesian dualism, binary opposites, like intellect and emotions, culture and nature, rationality and chance, order and chaos, good and evil, man and woman are combined into a single whole. ; Мета статті – виявити вплив творчості японських митців періоду Едо та Мейдзі на формування художньо-естетичної та філософської основи стилю арт-нуво. Методи дослідження. Застосовано метод історизму (для вивчення специфіки стилю в контексті політичних та культурно-мистецьких процесів між Європою та Японією у другій половині ХІХ ст.); метод когнітивності (для дослідження специфіки індивідуальних творчих методів французьких митців); метод формально-стильового аналізу (для осмислення художньо-естетичних особливостей стилістики арт-нуво) та системний метод (для вироблення єдиних критеріїв класифікації художньо-естетичних та стильових особливостей японського мистецтва періоду Едо та Мейдзі, а також виявлення особливостей їх інтегрування в західноєвропейському соціомистецькому просторі). Наукова новизна. Досліджено вплив творчості японських художників К. Хокусая, К. Утамаро, С. Дзесіна, К. Гекушо та В. Сейтея на формування філософських та художньо-естетичних засад арт-нуво; розглянуто феномен «японізму» як джерело оновлення художньо-естетичного бачення світу в творчості провідних французьких митців кінця ХІХ – початку ХХ ст.; виявлено, що завдяки впливу японського мистецтва, стиль арт-нуво характеризується унікальними в західноєвропейському мистецтві принципами організації простору (трипланова побудова простору картин, роль незаповненого тла, фрагментарність та кадрування, збільшення деталей переднього плану, значна роль асиметрії, умовність побудови простору, змістове наповнення лінії, декоративний початок, відмова від глибини простору, умовність кольору) та домінуванням інсектоморфних мотивів. Висновки. Мистецький стиль арт-нуво пов'язаний з традиційними східноазійськими, особливо японським, мисленням, що нагадує «камі» в синтоїзмі та «оригінальне просвітлення» в дзен-будизмі, у визнанні екзистенційної цінності мікроскопічних організмів, що живуть на землі, і навіть неживих речей, як вода та каміння. У контексті не двоїстої естетики арт-нуво, звільненої від картезіанського дуалізму, бінарні протиставлення, як інтелект та емоції, культура та природа, раціональність та випадковість, порядок та хаос, добро та зло, чоловік та жінка поєднані в єдине ціле.

The purpose of the article is to identify the influence of creativity of Japanese artists of the Edo and Meiji period on the formation of the artistic, aesthetic and philosophical foundations of the art nouveau style. Research Methods. The method of historicism is applied (to study the specifics of style in the context of political and cultural processes between Europe and Japan in the second half of the 19th century); cognitive method (to study the specifics of individual creative methods of French artists); the method of formal style analysis (to comprehend the artistic and aesthetic features of the Art Nouveau style) and the system method (to develop common criteria for classifying the artistic and aesthetic and style features of Japanese art of the Edo and Meiji period, as well as to identify the features of their integration in the Western European space of social art). Scientific novelty. The influence of the creativity of Japanese artists K. Hokusai, K. Utamaro, S. Dziesin, K. Gekusho and V. Seitei on the formation of the philosophical and artistic and aesthetic foundations of art nouveau is investigated; the phenomenon of Japaneseism is considered as a source of updating the artistic and aesthetic vision of the world in the work of leading French artists of the late XIX - early XX century; it was found that due to the influence of Japanese art, the art nouveau style is characterized by principles of space organization unique in Western European art (triplanic construction of the space of paintings, the role of an unfilled background, fragmentation and framing, increased foreground details, a significant role of asymmetry, the conventionality of space construction, and meaningful filling of the line , decorative beginning, rejection of the depth of space, conventionality of color) and the dominance of insectomorphic motifs. Conclusions. Art Nouveau's artistic style is associated with traditional East Asian, especially Japanese, thinking, reminiscent of kami in Shintoism and original enlightenment in Zen Buddhism, in recognizing the existential value of microscopic organisms living on the earth, and even inanimate things like water and stones . In the context of the dual aesthetics of art nouveau, freed from Cartesian dualism, binary opposites, like intellect and emotions, culture and nature, rationality and chance, order and chaos, good and evil, man and woman are combined into a single whole. ; Мета статті – виявити вплив творчості японських митців періоду Едо та Мейдзі на формування художньо-естетичної та філософської основи стилю арт-нуво. Методи дослідження. Застосовано метод історизму (для вивчення специфіки стилю в контексті політичних та культурно-мистецьких процесів між Європою та Японією у другій половині ХІХ ст.); метод когнітивності (для дослідження специфіки індивідуальних творчих методів французьких митців); метод формально-стильового аналізу (для осмислення художньо-естетичних особливостей стилістики арт-нуво) та системний метод (для вироблення єдиних критеріїв класифікації художньо-естетичних та стильових особливостей японського мистецтва періоду Едо та Мейдзі, а також виявлення особливостей їх інтегрування в західноєвропейському соціомистецькому просторі). Наукова новизна. Досліджено вплив творчості японських художників К. Хокусая, К. Утамаро, С. Дзесіна, К. Гекушо та В. Сейтея на формування філософських та художньо-естетичних засад арт-нуво; розглянуто феномен «японізму» як джерело оновлення художньо-естетичного бачення світу в творчості провідних французьких митців кінця ХІХ – початку ХХ ст.; виявлено, що завдяки впливу японського мистецтва, стиль арт-нуво характеризується унікальними в західноєвропейському мистецтві принципами організації простору (трипланова побудова простору картин, роль незаповненого тла, фрагментарність та кадрування, збільшення деталей переднього плану, значна роль асиметрії, умовність побудови простору, змістове наповнення лінії, декоративний початок, відмова від глибини простору, умовність кольору) та домінуванням інсектоморфних мотивів. Висновки. Мистецький стиль арт-нуво пов'язаний з традиційними східноазійськими, особливо японським, мисленням, що нагадує «камі» в синтоїзмі та «оригінальне просвітлення» в дзен-будизмі, у визнанні екзистенційної цінності мікроскопічних організмів, що живуть на землі, і навіть неживих речей, як вода та каміння. У контексті не двоїстої естетики арт-нуво, звільненої від картезіанського дуалізму, бінарні протиставлення, як інтелект та емоції, культура та природа, раціональність та випадковість, порядок та хаос, добро та зло, чоловік та жінка поєднані в єдине ціле.

The concept of sustainability in fashion, having been developed on the basis of ecodesign concepts, takes an important place in scientific research all over the world. The aim of study is to analize and summarise foreign scientific researches about sustainability in fashion. The results were achieved by using methods of sources analysis, which refer to different research fields, in the context of sustainable fashion and their further synthesis according to areas. The main directions of research in each area were identified and summarized in the conclusions. There were considered basic concept definitions – sustainable fashion and the principles of sustainable design, which are used in modern scientific works of foreign researchers. The analysis of foreign scientific sources in the context of sustainable fashion was provided in areas of: economics, marketing, management; sociology and psychology of consumer behavior; ecology; technologies based on the principles of sustainable design; design; aesthetics and art history; education; legislation; information technology. The scientific value of study. For the first time the systematization of foreign research in the context of sustainable fashion was carried out. The conclusions are given after the analysis of each area, underlining the main directions of foreign scientists` research. Conclusions. Researchers from all over the world pay attention to the issues of sustainable fashion and explore problems of the integration of sustainable fashion into everyday life. Sustainable fashion sets up new values that actualize the issues of aesthetics of sustainable fashion in the theory of art history and design practice. However, it should be noted that the analized scientific works concerning fashion design in the context of sustainable fashion, do not reveal aspects of design related to the creative process and aesthetic perception. Sustainable fashion needs changes of existing design tools in the context of sustainable design principles. Therefore, there is a need for their further study. ; Стаття присвячена огляду іншомовних джерел на тему сталості у моді за останні 15 років. Концепції сталості у моді, які розвинулися з концепцій екологічного дизайну, займають важливе місце у науковій діяльності вчених світу. Метою дослідження є визначення ступеню розкриття теми у іншомовних джерелах наукової літератури. Результати були досягнуті за допомогою використання методів аналізу джерел за сферами дослідження у контексті сталої моди та синтезу їх за галузями. Було виділено основні напрями досліджень у кожній галузі та узагальнено їх у висновках. Розглянуто основні поняття – стала мода і принципи сталого дизайну, які використовуються у сучасних наукових роботах зарубіжних дослідників. Проведено аналіз іншомовних наукових джерел у контексті сталої моди у таких галузях: економіка, маркетинг, менеджмент; соціологія та психологія поведінки споживачів; екологія; технології за принципами сталого дизайну; дизайн; естетика та мистецтвознавство; освіта і просвітництво; законодавство; інформаційні технології. Наукова новизна полягає у тому, що вперше здійснено систематизацію іншомовних джерел у контексті сталої моди, надані висновки після аналізу кожної галузі, які виділяють основні напрямки досліджень, над якими працювали зарубіжні науковці. Висновки. Дослідники з усього світу піднімають у своїх роботах питання сталої моди та досліджують проблеми, пов'язані з її інтеграцією у повсякденне життя. Такий підхід формує нові ціннісні орієнтири, які актуалізують питання естетики сталої моди у теорії мистецтвознавства та у практиці дизайну. Проте, варто зазначити, що виявлені наукові роботи торкаються фешн-дизайну у контексті сталої моди, але не розкривають аспектів дизайну, пов'язаних з процесом творчості й художньо – естетичним сприйняттям. Стала мода потребує зміни існуючих інструментів для дизайну в контексті принципів сталого дизайну. Тому є потреба у їх подальшому дослідженні.

The article is devoted to the study of the experience of using aesthetic tools in the formation of national groups. The object of the research is the state anthems, as a concentrated manifestation of the self-interpretation of the political community. The methodology of this article is based on constructivism, which interprets nations as imaginary communities and focuses the attention of the researcher on the practice of using soft technologies of collective integration. It`s addressed to the problem of using literary texts in the processes of collective integration made it possible to include not only representatives of political, but also creative elites in the list of subjects of social engineering. It has been proved that the political significance of the national anthem is manifested through "texts` violence". It`s the ability of the ruling circles to transmit group values to the subordinate array, which is achieved due to the legislative consolidation of a generally binding status for a certain text and due to the aesthetic impact on the consciousness of members of the community. The research methodology is presented by the using the procedures of the comparative method. It was carried out in such clusters as: justification of the right to exist (source of legitimation), "We are the image" of the commonality, common heroes, imaginary geography. It was achieved the identification of statistical patterns and features of the studied text arrays with analytical procedures for critical content analysis of the national anthems of European states. The results of the study confirmed the effectiveness of the procedures and tools of social engineering as one of the scenarios for the creation of national collectives in the European cultural area, substantiated the expediency of using the approved methodology to identify the cultural means of the nation-building process within the borders of Europe, and revealed the prospects of its application in relation to countries of the non-European cultural area. ; Статья посвящена исследованию опыта использования эстетического инструментария в формировании национальных коллективов. Объектом исследования выступают государственные гимны, как концентрированное проявление самоинтерпретации политического сообщества. Основой методологи данной статьи выступает конструктивизм, интерпретирующий нации в качестве воображаемых общностей и акцентирующий внимание исследователя на практике использования мягких технологий коллективной интеграции. Обращение к проблематике использования художественных текстов в процессах коллективной интеграции позволило включить в перечень субъектов социального инжиниринга не только представителей политических, но и творческих элит. Доказано, что политическое значение национального гимна проявляется через «текстовое насилие» - способность правящих кругов транслировать на подвластных массив групповых ценностей, что достигается благодаря законодательному закреплению за определённым текстом общеобязательного статуса и за счёт эстетического воздействия на сознание членов общности. Методика исследования представлена использованием процедур компаративного метода, осуществляемого по таким кластерам, как: оправдание права на существование (источник легитимации), «Мы-образ» общности, общие герои, воображаемая география. Выявление статистических закономерностей и особенностей исследуемых текстовых массивов достигалось за счет аналитических процедур критического контент-анализа национальных гимнов европейских государств. Результаты исследования подтвердили эффективность процедур и инструментов социального инжиниринга как одного из сценариев создания национальных коллективов в европейском культурном ареале, обосновали целесообразность использования апробированной методики для выявления культурных средств процесса национального строительства в границах Европы, выявили перспективность её применения по отношению к странам неевропейского культурного ареала. ; Стаття присвячена дослідженню європейського досвіду використання естетичного інструментарію формування національних колективів. Об'єктом дослідження виступають національні гімни, як концентрований прояв самоінтерпретації конкретної політичної спільноти, обґрунтування легітимності її існування, визначення мети колективної дії. Основою методології даної статті є конструктивізм, який інтерпретує нації як різновид уявлених спільнот та акцентує увагу дослідника на практиці застосування адміністративних та м'яких технологій колективної інтеграції. Міждисциплінарність дослідження досягається через використання теоретичних постулатів політології, культурології, соціальної психології, політичної естетики тощо. Методика дослідження представлена застосуванням компаративного методу, здійснюваного за такими кластерами, як: виправдання права на існування (джерело легітимації), «ми-образ» спільноти, спільні герої, уявна географія, що містяться в текстах державних гімнів. Виявлення статистичних особливостей досліджуваних текстових масивів здійснювалося за рахунок аналітичних процедур критичного контент-аналізу національних гімнів європейських країн. Доведено, що політична значущість національного гімну проявляється через «текстове насильство» - здатність правлячих кіл транслювати на підлеглих узгоджений масив групових цінностей, інтерпретацій минулого, образів майбутнього, що досягається не лише через застосування суто адміністративних технологій (законодавче закріплення за певним текстом загальнообов'язкового статусу), але й за рахунок естетичного впливу на свідомість членів спільноти (мелодика та експресія вірша, творення емоційного малюнку завдяки музичному супроводу, ефекту наслідування в межах колективної дії). Включення гімну до комплексу національних ритуалів спільноти підвищує ефективність процесу управління колективними образами з боку правлячої еліти, забезпечує парольну функцію групо утворення, сприяє пролонгації існування нації під час зміни поколінь. Результати дослідження підтвердили вагому роль соціального інжинірингу як одного зі сценаріїв творення національних колективів в європейському культурному ареалі, дозволили обґрунтувати доцільність використання апробованої методики для виявлення культурних засобів процесу націєтворення в межах Європи, виявили перспективність її застосування по відношенню до країн неєвропейського культурного ареалу

The paper analyzes the forms of dialogical interaction between politics and art in the context of the worldview paradigm of the Modern time. The category of mind is defined as the backbone element of the paradigm of rationalism of the New time along with its basic features. It is being argued that in ontological sense the concept of mind is identical to necessary, substantial laws under the surface of sensory available phenomena; in epistemological sense the mind correlates with analytical and synthetic method of cognition, and in the worldview sense it is equal to the organizing principle of World-order. Main features of the embodiment of the New time rationalism in political theories are outlined, including the interpretation of the concepts of natural condition of mankind and social contract as the necessary implications of the application of epistemological mind to sociopolitical reality. The specificity of the rationalistic anthropology is disclosed, along with the understanding of an individual as part of social system. The main principles of the aesthetics of rationalism are defined and the classicist style as aesthetical correlate of rationalism is characterized. Main features of the classicist aesthetics are postulated: normativeness, geometrism, consistency, etc. On this basis the principles of dialogical interaction between politics and art in the worldview paradigm of rationalism are established, including: 1. the equality of these spheres in their relationship to mind; 2. their rationalistic formal and substantial normativity; 3. correlation in the context of rationalistic anthropology. ; У статті досліджено форми діалогічності політики і мистецтва у контексті світогляду раціоналізму Нового часу. Визначено категорію розуму як центральне, системоутворююче начало парадигми раціоналізму Нового часу й встановлено його онтологічний, епістеміологічний та світоглядний зміст. Доведено, що в онтологічному смислі розум був тотожний необхідним, субстанційним законам, що лежать під поверхнею чуттєво доступних феноменів; в епістеміологічному вимірі він актуалізував себе як аналітично-синтетичний метод пізнання, а в світоглядному сенсі – трактувався як організуюче начало світобудови. Окреслено особливості втілення світоглядної парадигми раціоналізму у політичних теоріях Нового часу, зокрема дано трактування теорій природного стану і суспільного договору з позиції епістеміологічного змісту розуму. Охарактеризовано специфіку антропології раціоналізму й трактування індивіда як частини складно організованої соціальної системи. Визначено основні принципи естетики раціоналізму й охарактеризовано стиль класицизму як естетичний корелят раціоналізму і його основні ознаки: нормативність, геометризм, системність та ін. На цих підставах встановлено принципи діалогічності політики і мистецтва у світоглядній парадигмі «ери Розуму», а саме: 1. рівноправність цих сфер відносно системоутворюючої категорії розуму; 2. їхня раціоналістична формальна і змістовна нормативність; 3. кореляція у контексті антропології раціоналізму. ; У статті досліджено форми діалогічності політики і мистецтва у контексті світогляду раціоналізму Нового часу. Визначено категорію розуму як центральне, системоутворююче начало парадигми раціоналізму Нового часу й встановлено його онтологічний, епістеміологічний та світоглядний зміст. Доведено, що в онтологічному смислі розум був тотожний необхідним, субстанційним законам, що лежать під поверхнею чуттєво доступних феноменів; в епістеміологічному вимірі він актуалізував себе як аналітично-синтетичний метод пізнання, а в світоглядному сенсі – трактувався як організуюче начало світобудови. Окреслено особливості втілення світоглядної парадигми раціоналізму у політичних теоріях Нового часу, зокрема дано трактування теорій природного стану і суспільного договору з позиції епістеміологічного змісту розуму. Охарактеризовано специфіку антропології раціоналізму й трактування індивіда як частини складно організованої соціальної системи. Визначено основні принципи естетики раціоналізму й охарактеризовано стиль класицизму як естетичний корелят раціоналізму і його основні ознаки: нормативність, геометризм, системність та ін. На цих підставах встановлено принципи діалогічності політики і мистецтва у світоглядній парадигмі «ери Розуму», а саме: 1. рівноправність цих сфер відносно системоутворюючої категорії розуму; 2. їхня раціоналістична формальна і змістовна нормативність; 3. кореляція у контексті антропології раціоналізму.

The author develops the concept of communicative equality based on Habermas' theory of communicative action aimed at understanding. Linguistic interaction presupposes communicative equality as a priori condition of mutual understanding. It raises the critical issue of a role and place of misunderstanding and disagreement that we can meet in everyday communication. Following Rancir's examination of disagreement the author is tracing sensible perception of social inequality by a part of communicators, as well as the emergence of political disagreement as its consequence. The main part of the article devotes to realization of a conflict produced by speaking beings' equality and experiencing inequality of distribution of parts of the common good. The author analyses Rancir's innovative interpretation of concepts of politics, the politics of aesthetics, the police, the wrong, and new reading Aristotle's and Plato's notion of blaberon. The double logic of communication as both equality in mutual understanding and as the class struggle for social equality is shown, followed Ranciеr, on the example of historian and philoso- pher Ballanche, who in the early 19th century direct compared events of the French Revolution and the secession of Roman plebeians on Aventine Hill. The critics of Habermas' theory of discursive rationality occupy the particular place of the article. His model of communication rejects an active role of the third person, i.e., the observer's position in communicative actions oriented towards understanding. But addressing to other historical example of both the theorist-observer and one of Ukrainian revolution 1917–1921 leaders, writer Volodymyr Vynnychenko assists to clarify the meaning of "the third person" in communicative formation of a new political and cultural community. Finally, referring to Schmitt's concept of the political as the existential conflict of recognition or negation of an opponent's way of existence allows for a conclusion that studying existential dimension of communication can add to analysis of communication. ; Автор статті розвиває поняття комунікативної рівності, спираючись на теорію комунікативної дії, орієнтовану на розуміння (Габермас). Мовна взаємодія передбачає комунікативну рівність як апріорну умову взаєморозуміння. Це порушує критичне питання про місце і роль нерозуміння та незгоди, з якими зустрічається кожний у міжлюдській комунікації. Спираючись на розвідку феномену нерозуміння (Рансьєр), автор простежує процеси сприйняття учасниками комунікації фактичної соціальної нерівності та, як наслідок, виникнення політич- ної незгоди. Значна частина статті присвячена усвідомленню громадянами конфлікту рівно- сті в комунікації та наявної нерівності у розподілі часток блага суспільного цілого. Це здійснюється через аналіз новаційних визначень Рансьєром таких понять, як політика естетики, політика, поліція, не-добре, та його інтерпретації поняття blaberon у Аристотеля і Платона. Подвійну логіку комунікації як рівності у взаєморозумінні і як класової боротьби за соціальну рівність та справедливу частку суспільного продемонстровано, вслід за Рансьєром, на прикладі філософа та історика П'єра-Симона Баланша, який проводив прямі паралелі між подіями Великої французської революції та сецесією плебсу щодо Авентинського пагорба у Давньому Римі. Особливе місце в статті відведено критиці теорії дискурсивної раціональності Габермаса, філософська модель спілкування якого заперечує активну роль спостерігача («третьої позиції») у процесах комунікації, орієнтованої на розуміння. Натомість звернення до іншого істо- ричного прикладу — твору дієвого учасника української революції 1917–1921 років і разом з тим теоретика-спостерігача Володимира Винниченка — дає підставу прояснити роль «тре- тьої особи» в політичній комунікації як спосіб суб'єктивізації процесів формування світу нової політичної спільноти та її культурної ідентичності. У підсумку звернення до поняття політичного як конфлікту, в якому йдеться про визнання власної форми існування за другою сто- роною чи відмову їй у збереженні такої форми існування (Карл Шміт), дає підставу авторові зробити висновок про важливість вивчення екзистенційного виміру комунікації.

The political processes and separate politicalacts correlation in Latin America's societieswith aesthetics forms in the different historicalperiods are viewed. Special attention is paidto the interdisciplinary political-aestheticalphenomenon, which is actualized in the processof the social-political transformations of thecultural-aesthetical forms, which determinespontaneously or organized the thinking andpolitical behavior as well ; Рассматриваются корреляции политическихпроцессов и отдельных политическихактов в латиноамериканских обществах сэстетическими формами в различные периодыистории Латинской Америки. Особенноевнимание уделяется междисциплинарнымполитико-эстетическим феноменам,актуализированным в процессе социально-политических трансформаций культурно-эстетических форм, которые стихийноили организованно детерминируютобраз мышления и соответствующегополитического поведения в широкомпонимании. ; Розглядаються кореляції політичних процесів та окремих політичних актів влатиноамериканських суспільствах та естетичних форм у різні періоди історіїЛатинської Америки. Особлива увага приділяється міждисциплінарним політико-естетичним феноменам, актуалізованим у процесі суспільно-політичних трансформацій в латиноамериканському культурно-політичному просторі. Доводиться актуальність дослідження політичного стилю Латинської Америки у контексті специфічних культурно-естетичних форм, що стихійно або організовано детермінують образ мислення та відповідної політичної поведінки в широкому розумінні.

A study of youth aesthetics is a necessary component of inculturation modern personality. The process of inculturation is seen through the communion of man to the study of arts and direct participation in the aesthetic activity, which involves the training of aesthetic assessment and imposition of aesthetic judgment.Responsibility to society and nature, professionalism and personal attitude to the objects actually define a new perspective on education and formation of the person, human activities put forward by one of the first places in the productive and social sectors of society, philosophy, aesthetics and culture.Culture is linked by numerous ties with the aesthetics. As a system that teaches human basic aesthetic categories, it enables today's youth to join the established cultural traditions, to become the bearer of a certain lifestyle, knowledge systems and values.The study of aesthetics is developing a tolerant attitude to the world as a unity of diversity, and aesthetic perception of reality allows for a more qualitative assessment of the potential of culture.The aesthetic understanding of reality means, first of all, aimed at improving the process of inculturation of the person: the development of feelings, emotions, figurative and associative thinking, artistic and creative abilities, aesthetic taste education to meet the needs in the development of cultural values, mastering the skills of analyzing works of art, an aesthetic exercise assess their artistic features, the formation and the statement of aesthetic judgments, etc.General cultural competence, which is acquired by the individual in the process of inculturation, is referring to the mastery of them large enough amount of knowledge and social experience through practice.Entry into the culture, development of its values allows the individual to shape the development of the emotional sphere of the person, of high aesthetic value, creates conditions for the improvement of the art of dialogue with various representatives of the society, presentation of results of the activity. This process allows not only to study the creative activities of individual members of different cultural epochs and aesthetic style, but also to take part in the cultural and creative activity. Examples of such activities may be projects aimed at the study of the aesthetic heritage of culture of the city, province, country, etc.In the process of self-study individual learns not only to create a separate product form of art, but also to give him aesthetic appreciation on the part of the structure, content, design, ie to implement features of aesthetic evaluation in full.The method of self-attraction to cultural and creative activity helps to develop the individual's ability to self-assessment, to interact with other members of society without conflicts, the culture of dialogue and presentation of results of individual activity. This allows the individual at the time of the study of aesthetic values, not only to improve their own culture, but also to take part in the inculturation of other representatives of culture during a demonstration of the creative developments.Involvement in the process of inculturation of the individual aesthetic values gives a great opportunity for self, self, self-creation of the individual, especially in moral and aesthetic terms. That aesthetic activity is aimed at creating an aesthetic object. It is based on a long, hard work, self-restraint, to compare its quality with the ability of others to overcome itself and achieve new results.The process of inculturation involving aesthetic resources involves modeling of situations in life in which a person is. Aesthetic activity of an individual is always emotionally saturated, which accelerates the action of the psychological mechanisms of adaptation of man to the environment, with the active position aimed at increasing personal status.During the self-identification of aesthetic activity to meet certain aesthetic needs of people, it has a permanent character and is a periodic attempts to find the individual in the socio-cultural environment of their own kind and take yourself to them.In today's society there are new value system that encourage the development of aesthetic activity of the individual, mass of different types of art, becoming relations between the aesthetic and the political, economic and cultural life of society.In the process of inculturation takes aesthetic representation of attitudes of various segments of the population. In the culture of post-industrial society the concept of beauty often gets relative and do not always become a prerequisite for the individual identity in the culture. Aesthetic inculturation can manifest itself in its visible forms of merchandise.Aesthetic inculturation should give the opportunity to enter the inner nature of man. ; Изучение молодежью эстетики является необходимой составляющей инкультурации современной личности. Процесс инкультурации рассматривается через приобщение человека к изучению видов искусства и непосредственном участии в эстетической деятельности, что предполагает обучение эстетической оценке и вынесению эстетического суждения. ; Вивчення молоддю естетики є необхідною складовою інкультурації сучасної особистості. Процес інкультурації розглядається через залучення людини у вивчення категорій естетики, естетичну діяльність, що може реалізуватися в процесі естетичної оцінки.

The article focuses on reconstructing the structures of implicit criticism on postmodern understanding of music, found within the discourse of a dispute between Alain Badiou and Philip Lacou-Labar the concerning philosophical interpretation of Richard Wagner's musical works. It was revealed that A. Badiou proposes a program to overcome the characteristic deconstructivist reduction of art to politics that brings the former to another by-product of ideology. Negative conceptual apparatus of deconstruction is opposed by A. Badiou with a hermeneutics, characterized by affirmative morphology and syntax constituted onto the pragmatics of a lesson, teaching action, open gesture of involvement.Badiou si an approach marks a good possibility of overcoming the methodological and ideological deadlock of postmodernity. This new wave of philosophical debates around Richard Wagner responds to the revival of grand epical genres in mass culture. Consequently a new dialectical thinking must be taught in order to continue the tradition of critical approach to culture. This is the key implication of A. Badiou's lessons on how it is possible to rethink the works of art and historically determined approaches to understanding them besides the clich?s of the recent postmodernist legacy. Although Badiou's critique itself can be seen as a kind of postmodernist interpreting technique, the French philosopher manages to escape the overt radicalism of postmodernist claims against Wagner by means of true radicalityof affirmative interpretation inspired not by suspicion of a concealed truth but rather a commitment to a truth to come. ; В статье реконструированы имплицитные структуры критики постмодернистского понимания музыки, выраженной в дискурсе полемики между Аленом Бадью и Филиппом Лаку-Лабартом вокруг философской интерпретации музыкального творчества Рихарда Вагнера. Установлено, что А. Бадью предлагает программу преодоления характерной для деконструкции политической редукции искусства, которая сводит последнее к побочному проявлению идеологии. Негативному концептуальному аппарату деконструктивистов А. Бадью противопоставляет герменевтику с характерной аффирмативной морфологией и синтаксисом, конституированных прагматичной структурой урока, учебного действия, открытым жестом причастия. ; У статті реконструйовано імпліцитні структури критики постмодерністського розуміння музики, репрезентованої в дискурсі полеміки між Аленом Бадью та Філіпом Лаку-Лабартом щодо філософської інтерпретації музичної творчості Ріхарда Ваґнера. Установлено, що А. Бадью пропонує програму подолання характерної для деконструкції політичної редукції мистецтва, що зводить останнє до побічного вияву ідеології. Негаційному концептуальному апарату деконструктивістів А. Бадью протиставляє герменевтику, що характеризується афірмативною морфологією та синтаксисом, конституйованими прагматичною структурою уроку, навчальної дії, відкритим жестом залучення.

У статті реконструйовано імпліцитні структури критики постмодерністського розуміння музики, репрезентованої в дискурсі полеміки між Аленом Бадью та Філіпом Лаку-Лабартом щодо філософської інтерпретації музичної творчості Ріхарда Ваґнера. Установлено, що А. Бадью пропонує програму подолання характерної для деконструкції політичної редукції мистецтва, що зводить останнє до побічного вияву ідеології. Негаційному концептуальному апарату деконструктивістів А. Бадью протиставляє герменевтику, що характеризується афірмативною морфологією та синтаксисом, конституйованими прагматичною структурою уроку, навчальної дії, відкритим жестом залучення. ; В статье реконструированы имплицитные структуры критики постмодернистского понимания музыки, выраженной в дискурсе полемики между Аленом Бадью и Филиппом Лаку-Лабартом вокруг философской интерпретации музыкального творчества Рихарда Вагнера. Установлено, что А. Бадью предлагает программу преодоления характерной для деконструкции политической редукции искусства, которая сводит последнее к побочному проявлению идеологии. Негативному концептуальному аппарату деконструктивистов А. Бадью противопоставляет герменевтику с характерной аффирмативной морфологией и синтаксисом, конституированных прагматичной структурой урока, учебного действия, открытым жестом причастия. ; The article focuses on reconstructing the structures of implicit criticism on postmodern understanding of music, found within the discourse of a dispute between Alain Badiou and Philip Lacou-Labar the concerning philosophical interpretation of Richard Wagner's musical works. It was revealed that A. Badiou proposes a program to overcome the characteristic deconstructivist reduction of art to politics that brings the former to another by-product of ideology. Negative conceptual apparatus of deconstruction is opposed by A. Badiou with a hermeneutics, characterized by affirmative morphology and syntax constituted onto the pragmatics of a lesson, teaching action, open gesture of involvement.Badiou si an approach marks a good possibility of overcoming the methodological and ideological deadlock of postmodernity. This new wave of philosophical debates around Richard Wagner responds to the revival of grand epical genres in mass culture. Consequently a new dialectical thinking must be taught in order to continue the tradition of critical approach to culture. This is the key implication of A. Badiou's lessons on how it is possible to rethink the works of art and historically determined approaches to understanding them besides the clich?s of the recent postmodernist legacy. Although Badiou's critique itself can be seen as a kind of postmodernist interpreting technique, the French philosopher manages to escape the overt radicalism of postmodernist claims against Wagner by means of true radicalityof affirmative interpretation inspired not by suspicion of a concealed truth but rather a commitment to a truth to come.

The article describes the relationship between music and the creative development of the younger generation, because thanks to music lessons, the potential spiritual resources of youth are revealed. It is noted that musical education depends on the conditions of social and political life, the level of culture and seeks to find new ways of spiritual development. It is noted that the author's song is a non-commercial art form, it is a verbal and musical way of artistic and figurative reflection of the author's vision of the world around him, modern reality. It is characterized by a mutually enriching unity of words, music and performance. It is noted that the author's song is based on artistic poetic language, which should convey the author's idea to the listener as accurately as possible. It is analyzed and proved that it differs in the dialogue intonation of performance. It is noted that the author's song is a song genre that arose in the middle of the 20th century, the expressive means and distinctive features of which are: meaningful and qualitative load on the poetic text; naturalness, melody and harmonious functionality of the musical material; mood of confidential communication; chamber performance; an idealistic, liberal aspiration. It is proved that a complex content structure, high quality, a large number of songs – this is not a complete list of characteristics that allow us to consider the author's song as a phenomenon of a new layer of culture, not reducible to the already known layers of culture, both professional and folklore. The phenomenon of "author's song" was created through creative activity, called "folk amateur performance". However, many songs were written that reached the level of "professionalism". It is described that numerous researchers noted that the author of the author's song, in fact, does not compose music into poetry, but transforms the work of art as a whole. They convince that this is a very difficult work, which is not instantaneous, because it requires a huge preparatory ...