Suchergebnisse

The purpose of the article is to investigate the system of functioning of the Ukrainian auteur cinematography in the 1960-80s, in the difficult Soviet times of the individuality and spirit oppression of the Ukrainian people as a nation in general and it is based on a comprehensive analysis and available scientific datas and sources. The relation of the auteur theory to the Ukrainian cinema of the Soviet period is going to be found out and also to investigate the development of prominent Ukrainian figures in the cinema and the peculiarities of their creative self-expression. Research Methodology. It is based on experiences caused by the problems and phenomena of modern screen art. To solve the set tasks, the following methods have been used: general scientific, analysis and synthesis, as well as philological, textological, structural and comparative, historical methods. The works of art history of the achievements in the Ukrainian and world cinema are being studied. The creative works of outstanding Ukrainian directors, screenwriters, cameramens and actors have been analyzed. The scientific novelty lies in the fact that the features and manifestations of the author's cinema of Ukraine in the 1960–1980s, completely unexplored materials, scientific works have a lot of evidence about the existence of authorship in Ukrainian cinema, therefore the specificity of the art of this period, as well as external factors affecting the directors during the creation of copyright works. The legal system of the period, and the peculiarities of copyright in Soviet times, are analyzed, the influence of political and juridical factors on the manifestation of the author's theory in Ukrainian cinema as a whole has been clarified. Conclsions. In the course of the study, the prerequisites and reasons for the emergence of the author's concept of its ethnic and national peculiarity, among the Soviet times traditional canons have been revealed. During the period of poetic cinema, a large number of Ukrainian literature works saw the light. ...

In the article based on archives and other sources is reviewed national-cultural andeconomical development of polish national minority at Kherson region in 20-30-years XX century, in particular, creation and functioning national administrative units, work organization of educational and cultural-educational institutions in 20-years in XX century and declaration of soviet politic of national minority, transition to deportation and repression in 30-years in XX century ; В статье на основе архивных и других источников рассматривается национально-культурное и экономическое развитие польского национального меньшинства Херсонщины в 20-30-х гг. XX ст. в частности, создание и функционирование национальных административно-территориальных единиц, организация работы учебных и культурно-просветительных учреждений в 20-х гг. ХХ века и денационализация советской политики в отношении национальных меньшинств, переход к депортации и репрессиям в 30-х гг. ХХ века ; У статті на основі архівних та інших джерел розглядається національно-культурний та економічний розвиток польської національної меншини Херсонщини у 20-30-х рр. ХХ ст., зокрема, створення і функціонування національних адміністра-тивно-територіальних одиниць, організацію роботи навчальних та культурно-освітніх закладів у 20-х рр. ХХ ст. та денаціоналізація радянської політики щодо національних меншин, перехід до депортації та репресій у 30-х рр. ХХ ст.

The article defines the role of the national zoning in the Soviet Ukraine in the system of administrative-territorial reform in the 1920 and 1930's, its place and degree of efficiency in the process of state building in the republic. Moreover, the experience of operation and liquidation process of national administrative and territorial units in Ukraine at a crucial period of domestic and international history actualizes the research question of efficiency of these entities for modern scholars. It is noted that numerous administrative and territorial reforms were initiated during the establishment of the Soviet power in Ukraine. It is stressed that the reforms in this sphere were aimed at the elimination of pre-revolutionary administrative-territorial division. The numerous administrative and territorial reforms were initiated during the establishment of the Soviet power in Ukraine. They were carried out on the basis of the abolition of private property and the persistent antireligious orientation, were aimed at the elimination of pre-revolutionary administrative-territorial division, which evoked dissatisfaction of the new state institutions due to, from their point of view, far too fragmentation. On the background of general unsettled land relationships and a number of taxation errors implemented measures had brought the situation in the country to crisis. The conclusion is made that administrative and territorial reform in Ukraine in 1923, carried out in a hurry, did not take into account the ethnic composition of inhabitants and historical forms of management. Therefore, deterioration of the situation due to the ignorance of the national factor in the presence of diverse ethnic composition of the country forced the Bolshevik leaders to make certain concessions in the form of the national zoning. The Soviet government began to consider the earmarking of national village and districts councils as a factor capable of simultaneously not only slightly improving the socio-economic situation and to some extent meeting national and cultural needs of the population, but speeding up the attraction of those who are averse to the socialist building. German regions became the first ones to be created in Ukraine during the national zoning. However, the potential of national areas turned out to be of a low effectiveness due to national zoning and stretched in time (from 1923 to 1939) reform of the pre-revolutionary administrative-territorial division. The peculiarity of the situation in the national areas consisted in the fact that with the inclusion of foreign village and town councils to their composition, the full range of activities associated with the introduction of indigenization was necessary to exercise with respect to them. Extremely important was the problem of linguistic personnel training, which required knowledge of the language of the majority population of the district at the district level, the Ukrainian language for the relations with the higher bodies, and language of some ethnic group with the inclusion of the foreign administrative and territorial units to the district. Chronic administrative-territorial reorganizations were carried out not so much on the basis of scientific conclusions, but on the prevailing political considerations of public institutions at various levels. A frequent lack of thought and calculations of far-reaching consequences of the administrative-territorial division as a whole and particularly of the national zoning has contributed to the confusion in the management system and has not helped, despite the authorities hopes, to reduce costs spent on the Soviet apparatus. Conducting administrative-territorial reforms in 1930 and 1932 had disorganizing consequences for the whole administrative system of Ukraine that evolved through trial and mistakes, and its imperfections had led to further territorial changes in the republic. Administrative-territorial changes of the end of the 1920s and the 1930s, under the conditions of the curtailment of the NEP, the implementation of complete collectivization and the loss of economic identity by national districts, initiated the elimination of "undesirable" for the government districts while simultaneously forming new districts with the national status. The final abolishment of indigenization policy in the late 1930s had resulted in the elimination of all national regions of Ukraine as administrative and territorial units. The national regions of Ukraine as administrative and territorial units proved to be inefficient and were abolished in the late 1930s. It is not surprising that the initial positive assessment of the practice of the national administrative and territorial units' creation by the Soviet state structures had changed into the negative attitude to the very fact of their existence, which had gradually resulted in the ultimate elimination of these entities in the end of the 1930s. ; Определяется роль национального районирования в системе административно-территориального реформирования в советской Украине 20-30 гг. ХХ в., его место и степень эффективности в процессе государственного строительства в республике. Показано, что начатые советской властью многочисленные административно-территориальные изменения в Украине, осуществляемые на базе отмены частной собственности вкупе с ярой антирелигиозностью, были направлены на ликвидацию дореволюионного административно-территориального деления и проводились не на основе научных обоснований, а вследствие преобладающих политических соображений государственных учреждений разного уровня. ; Визначається роль національного районування в системі адміністративно-територіального реформування в радянській Україні 20-30 рр. ХХ ст., його місце та ступінь ефективності в процесі державотворення в республіці. Показано, що започатковані радянською владою численні адміністративно-територіальні перетворення в Україні, здійснювані на засадах скасування приватної власності укупі із затятою антирелігійністю, були спрямовані на ліквідацію дореволюційного адміністративно-територіального поділу і провадилися не на підставі наукових обґрунтовань, а внаслідок превалюючих політичних міркувань державних установ різного рівня.

Проаналізовано розвиток кооперативного шкільництва в Наддніпрянській Україні у 20-х рр. ХХ ст. у контексті суспільно-політичних процесів, що відбувалися в зазначений період у країні.Проанализировано развитие школьного кооперативного обучения в Надднепрянской Украине в 20-е годы ХХ столетия в контексте общественно-политических процессов, которые происходили в обозначенный период в стране.Development of the school co-operative teaching is analysed in Ukraine in 20th century in the context of social and political processes which took place in this period in a country.

Проаналізовано розвиток кооперативного шкільництва в Наддніпрянській Україні у 20-х рр. ХХ ст. у контексті суспільно-політичних процесів, що відбувалися в зазначений період у країні.Проанализировано развитие школьного кооперативного обучения в Надднепрянской Украине в 20-е годы ХХ столетия в контексте общественно-политических процессов, которые происходили в обозначенный период в стране.Development of the school co-operative teaching is analysed in Ukraine in 20th century in the context of social and political processes which took place in this period in a country.

Визвольний рух 20-30-х років ХХ ст. в Україні є важливою складовою історії України. Сучасний стан історичної науки дозволяє провести ґрунтовніший аналіз подій, які вели Україну до здобуття її державної незалежності. На сьогоднішній день є можливим відійти від однобічного висвітлення подій міжвоєнних десятиліть, що було властиве радянській історичній науці. Дане дослідження розкриває політичні та соціальні аспекти селянського повстанського руху у підрадянській Україні, його результати та наслідки. З'ясовує зміст та масштаби національно-визвольного руху у середовищі партійних кадрів та інтелігенції УСРР. Виявляє причини та форми протидії духовенства та віруючих політиці більшовиків у сфері релігії. ; Liberation movement of the 20-30s of the twentieth century. in Ukraine is an important component of the history of Ukraine. The current state of historical science allows for a more thorough analysis of the events that led Ukraine to its state independence. Today it is possible to move away from the one-sided coverage of the events of the interwar decades, which was characteristic of Soviet historical science. This study reveals the political and social aspects of the peasant insurgent movement in Soviet Ukraine, its results and consequences. Finds out the content and scale of the national liberation movement among party cadres and intellectuals of the USSR. Identifies the reasons and forms of opposition of the clergy and believers to the policy of the Bolsheviks in the field of religion.

Pamphlets of M. Hvylyoviy's is an effective journalistic materials, the functional distinction between the author and the image of the author on the basis of them helps to understand the features of journalistic communication. The article aims to trace the pamphlets of M. Hvylyoviy's the category of the author and the image of the author and to determine their functions in the process of journalistic communication; the goal is to show the opinions of scholars regarding the author and the image of the author; to compare definition of these concepts in philology and jurnalistilor; to distinguish between the pamphlets of the characteristics of the author and the author; to explain the functions of the two categories in journalism.Category of authorship in the theory of journalism is more common with its definitions in the literature, timing the author, the image of the author, the image of the narrator, the researchers use both spheres of creative activity. In the literature highlight the concept of «the creator of the artwork» as the subject of artistic activity, «the image of the author» — shows the artist's own account in his work, «the artist-creator», the interpreter of life events, the prophet and the mouthpiece of tradition and «the way of the storyteller» — as a contingent, and not a real author-creator. Artistic and journalistic works of different nature, which affects the features of the functioning in them of the author and the image of the author. Artwork drawn to your imaginary world, is an aesthetic system, autonomous in relation to the real world of the reader, the artist deliberately departs from verisimilitude, he wants to establish high aesthetic ideals. Journalistic text represents reality, this documentary system, important for the reader documento being played. Satirist-publicist analyzes the reality, appeals to the rational sphere of the reader, helps to understand the mental negative, activates the public; the category of theauthor is exactly is the actual narrative terms. The image of a pamphleteer emotional sensations sent to the recipient, it acts into the quasi-fictional the narrative field, provokes laught. Hvylyoviy-pamphleteer — is the polymath, politician art critic, pamphleteer embodies the jester, he mocks, criticizes and makes fun of everyone and everything. Communication potential of the pamphlets is determined by the author's rational comprehension of reality and the negative emotional impact of the image of the pamphleteer. ; Памфлеты Н. Хвылевого — эффективные журналистские материалы, функциональное разграничение категорий автор и образ автора на их примере помогает осознать особенности публицистической коммуникации. Сатирик-публицистанализирует реальную действительность, апеллирует к рациональной сфере читателя, помогает постигнуть умом отрицательное; категория автор представляет конкретно-фактический план повествования. Образ памфлетиста устремлен кэмоциональному ощущению реципиента, действиями в условно-вымышленном поле повествования он провоцирует смех. Хвылевый-памфлетист — это эрудит, политик, искусствовед, который логически рассуждает о негативной действительности, образ автора наделен чертами шута, он критикует и высмеивает всех и все. Коммуникативный потенциал памфлетов определяется авторским рациональным осмыслением реальности и эмоциональным влиянием образа памфлетиста. ; Памфлети М. Хвильового — ефективні журналістські матеріали, функціональне розмежування категорій автор та образ автора на їх основі допомагає усвідомити особливості публіцистичної комунікації. Сатирик-публіцист аналізує реальну дійсність, апелює до раціональної сфери читача, допомагає розумово осягнути негативне; категорія автор представляє конкретно-фактичний план оповіді. Образ памфлетиста скерований до емоційного відчуття реципієнта, діями в умовно-вигаданому полі оповіді він провокує сміх. Хвильовий-памфлетист — це ерудит, політик, мистецтвознавець, що логічно розмірковує про негативну дійсність, образ автора наділений рисами блазня, який критикує і висміює всіх і все. Комунікаційний потенціал памфлетів визначається авторським раціональним осмисленням реальності та емоційним впливом образу памфлетиста.

The article analyses the Cossack armed actions in the 20-30's of the XVIIth century as the lost chance to reform Rzechpospolita and transform it into a powerful state of the three peoples – Polish, Lithuanian and Ukrainian. It has been found out that after the establishment of Rzechpospolita in 1569 and due to the intergovernmental union of the Polish Kingdom and the Grand Duchy of Lithuania, the Ukrainian Cossacks considerably strengthened over the 50 years and became a powerful factor of influence in socio-political and interstate relations of that time. It has been established that at the beginning the Cossacks, conscious of their strength and combat ability, tried to peacefully negotiate with the authorities of Rzechpospolita. Nonetheless after the authorities abandoned a constructive dialogue they began recalcitrance actions, which subsequently turned into bloodthirsty uprisings. The conclusions of the paper state that the Cossack armed actions in the 20-30's of the XVIIth century played a decisive role in Ukrainian ethnic, ethno-cultural, state-building and nation-building processes, but they did not contribute to the reform of Rzechpospolita. In the first quarter of the XVIIth century due to P. Sagaidachny the evolutionary development dominated in the national state formation. In the second quarter of the same century revolutionary means of the Ukrainians (Rus'ians, Rusyns) state and nation formation prevailed. Those were armed actions, military confrontation between the Cossacks and the Polish authorities, the Rus's magnates and their accomplices, including part of the registered Cossacks, as the main stratum of the social life in the Dnieper region in the second quarter of the XVIIth century. We firmly believe that the Ukrainian Cossacks were the main facilitators and the driving force of the state and nation-building in Ukraine, which ultimately caused the rebellion led by Khmelnitsky and the formation of the Ukrainian Cossack-Hetman State (Hetmanate), which in turn became the underlying ground for the Ukrainians in their heroic struggle for preservation of ethnic identity, restoration of their statehood and formation of a political nation from the end of the XVIIth and to the beginning of the XXIst century. ; Artykuł analizuje zbrojne występy kozaków z lat 20-30 XVII wieku jako straconą szansę na reformę Rzeczypospolitej i przekształcenie jej w potężne państwo trzech narodów – polskiego, litewskiego i ukraińskiego. Odkryto, że od czasu ustanowienia Rzeczypospolitej w 1569 roku w wyniku międzyrządowej unii Polskiego Królestwa i Wielkiego Księstwa Litewskiego, za niepełne 50 lat Ukraińscy Kozacy stali się znacznie silniejsi i potężnym czynnikiem wpływu we współczesnych stosunkach społeczno-politycznych i międzynarodowych. Bezsporne jest, że Kozacy, świadome swojej siły i zdolności bojowej, najpierw próbuje spokojnie pogodzić się z siłą Rzeczypospolitej, ale po tym, jak władze porzuciły konstruktywny dialog, rozpoczął akcje nieposłuszeństwa, które później okazały się krwawym powstaniu. ; У статті проаналізовано козацькі збройні виступи 20–30-х рр. XVII ст. як втрачений шанс для реформування Речі Посполитої і перетворення її на потужну державу трьох народів – польського, литовського та українського. Виявлено, що з моменту створення Речі Посполитої у 1569 р. внаслідок міждержавної унії Польського королівства та Великого князівства Литовського, за неповних 50 років значно посилилося українське козацтво, яке стало потужним фактором впливу у тогочасних суспільно-політичних і міждержавних відносинах. Встановлено, що козаки, усвідомлюючи свою силу і боєздатність, спочатку намагалися мирно порозумітися з владою Речі Посполитої, але після того як можновладці відмовилися від конструктивного діалогу, розпочали акції непокори, які згодом перетворилися на кровопролитні повстання.

The article analyses the Cossack armed actions in the 20-30's of the XVIIth century as the lost chance to reform Rzechpospolita and transform it into a powerful state of the three peoples – Polish, Lithuanian and Ukrainian. It has been found out that after the establishment of Rzechpospolita in 1569 and due to the intergovernmental union of the Polish Kingdom and the Grand Duchy of Lithuania, the Ukrainian Cossacks considerably strengthened over the 50 years and became a powerful factor of influence in socio-political and interstate relations of that time. It has been established that at the beginning the Cossacks, conscious of their strength and combat ability, tried to peacefully negotiate with the authorities of Rzechpospolita. Nonetheless after the authorities abandoned a constructive dialogue they began recalcitrance actions, which subsequently turned into bloodthirsty uprisings. The conclusions of the paper state that the Cossack armed actions in the 20-30's of the XVIIth century played a decisive role in Ukrainian ethnic, ethno-cultural, state-building and nation-building processes, but they did not contribute to the reform of Rzechpospolita. In the first quarter of the XVIIth century due to P. Sagaidachny the evolutionary development dominated in the national state formation. In the second quarter of the same century revolutionary means of the Ukrainians (Rus'ians, Rusyns) state and nation formation prevailed. Those were armed actions, military confrontation between the Cossacks and the Polish authorities, the Rus's magnates and their accomplices, including part of the registered Cossacks, as the main stratum of the social life in the Dnieper region in the second quarter of the XVIIth century. We firmly believe that the Ukrainian Cossacks were the main facilitators and the driving force of the state and nation-building in Ukraine, which ultimately caused the rebellion led by Khmelnitsky and the formation of the Ukrainian Cossack-Hetman State (Hetmanate), which in turn became the underlying ground for the Ukrainians in their heroic struggle for preservation of ethnic identity, restoration of their statehood and formation of a political nation from the end of the XVIIth and to the beginning of the XXIst century. ; Artykuł analizuje zbrojne występy kozaków z lat 20-30 XVII wieku jako straconą szansę na reformę Rzeczypospolitej i przekształcenie jej w potężne państwo trzech narodów – polskiego, litewskiego i ukraińskiego. Odkryto, że od czasu ustanowienia Rzeczypospolitej w 1569 roku w wyniku międzyrządowej unii Polskiego Królestwa i Wielkiego Księstwa Litewskiego, za niepełne 50 lat Ukraińscy Kozacy stali się znacznie silniejsi i potężnym czynnikiem wpływu we współczesnych stosunkach społeczno-politycznych i międzynarodowych. Bezsporne jest, że Kozacy, świadome swojej siły i zdolności bojowej, najpierw próbuje spokojnie pogodzić się z siłą Rzeczypospolitej, ale po tym, jak władze porzuciły konstruktywny dialog, rozpoczął akcje nieposłuszeństwa, które później okazały się krwawym powstaniu. ; У статті проаналізовано козацькі збройні виступи 20–30-х рр. XVII ст. як втрачений шанс для реформування Речі Посполитої і перетворення її на потужну державу трьох народів – польського, литовського та українського. Виявлено, що з моменту створення Речі Посполитої у 1569 р. внаслідок міждержавної унії Польського королівства та Великого князівства Литовського, за неповних 50 років значно посилилося українське козацтво, яке стало потужним фактором впливу у тогочасних суспільно-політичних і міждержавних відносинах. Встановлено, що козаки, усвідомлюючи свою силу і боєздатність, спочатку намагалися мирно порозумітися з владою Речі Посполитої, але після того як можновладці відмовилися від конструктивного діалогу, розпочали акції непокори, які згодом перетворилися на кровопролитні повстання.

The article considers the problem of sexual education in the period of the 20-30's of the XX century and its reflection in the narrative sources. During the publication, the author reveals the features of the sexual upbringing of the youth of the allocated period, highlights the impact of the state's political transformations on the domestic approaches to solving the problems of children's and youth's sexual education. The author stresses the need for an objective analysis of the historical-pedagogical sources, notes the particular importance of narrative sources, enriching the scientific knowledge of living facts and phenomena. The report analyzes some sources of young people sex education problem in the 20-30's of the XX century. ; У статті розглянуто проблему статевого виховання у період 20-30-х років ХХ ст. та її відображення у наративних джерелах. По ходу публікації автор розкриває особливості статевого виховання молоді виокремленого періоду, висвітлює вплив державних політичних трансформацій на вітчизняні підходи до розв'язання завдань статевого виховання дітей та молоді. Автор підкреслює потребу об'єктивного аналізу історико-педагогічних джерел, відзначає особливу значущість наративних джерел, що збагачують наукове пізнання живими життєвими фактами та явищами. В публікації проаналізовані деякі наративні джерела щодо статевого виховання молоді 20-30-х років ХХ ст.

Author, on the base learning wide circle sources, was characterize the problemforming of social portrait students Soviet Ukraine the period in 20 years ХХ cent.She emphasized, that government political in branch highest education was generalfactor for forming structure of students in 20 years ХХ cent. The general courses it were «cleanings», social-academic polish, est., with the purpose were «dismiss the highest schools from necessaries, no passing, counterrevolutions of elements». The government neglect of quality education and deprive of chance teacher really talented and students, which had high academicals level. They appeal to help the Central comitia of students affairs. It were incidents disagreement with government power, which interfere to process forming contingent of the students ; Автор на основе изучения широкого круга источников охарактеризовалапроблему становления социального портрета студенчества Советской Украины периода 20-х гг. ХХ в. Она доказала, что государственная политика в сфере высшего образования выступала основным фактором формирования состава студенчества в 20-е годы ХХ в. Основными путями этого стали «чистки», социально-академические проверки и т. д., целью которых было «освобождение высшей школы от неугодных, невыдержанных, контрреволюционных элементов». Правительство пренебрегало качеством обучения и не давало возможности учиться действительно способным и академически успешным студентам. Они обращались за помощью к Центральной комиссии по студенческим делам. Были случаи недопонимания ее государственными органами власти, которые вмешивались в процесс формирования контингента студенчества ; Автор на основі вивчення широкого кола джерел охарактеризувала проблемустановлення соціального портрету студентства Радянської України періоду 20-хрр. ХХ ст. Вона довела, що державна політика в галузі вищої освіти виступалаосновним чинником формування складу студентства у 20-ті роки ХХ ст.Основними шляхами цього стали «чистки», соціально-академічні перевіркитощо, метою яких було «звільнити вищу школу від небажаних, невитриманих,контрреволюційних елементів». Уряд нехтував якістю навчання та позбавлявможливості навчатися справді здібних та академічно встигаючих студентів.Вони зверталися за допомогою до Центральної комісії зі студентських справ.Були випадки непорозуміння її з державними органами влади, які втручалися упроцес формування контингенту студентства

The nationalistic, conservative, national-democratic, socialist (left) directions of the Ukrainian political idea 20-30 years XX c. was analysed. Within the framework of these directions such concepts as a freedom, a pluralism, a person, an individuality were considered. The question of semantics of terms «nationalism» and «integral nationalism» was found out. The attention focused on basic stereotypes widespreaded during consideration of the Ukrainian political idea and possible ways of the new interpretation of the doctrine of basic ideological direetions were offered. Key words: the Ukrainian political idea, the nationalism, the conservatism, the freedom, the person. ; Проаналізовано націоналістичний, консервативний, націонал-демократичний, соціалістичний (лівий) напрями української політичної думки 20-30 рр. ХХ ст. В рамках цих напрямів розглянуто такі поняття як свобода, плюралізм, особа, індивідуальність. З'ясовано питання семантики термінів «націоналізм» та «інтегральний націоналізм». Проаналізовано основні стереотипи, поширені в літературі про українську політичну думку 20-30-х років ХХ століття, а також запропоновано можливі шляхи нової інтерпретації доктрин основних ідеологічних напрямів. Ключові слова: українська політична думка, націоналізм, консерватизм, свобода, особа.

In the article the socio-cultural processes in the Ukrainian diaspora of Romania in 20-80years of the twentieth century are considered. The situation of Ukrainians-emigrants in thiscountry has always been difficult and ambiguous. Conclusion of the First World War and defeatin the Ukrainian national-democratic revolution caused the emergence in Romania a largenumber of national conscious Ukrainians, who defended their own identity in emigration. In theinterwar period for the development of Ukrainian Romania quite favourable conditionsinfluenced: the Government's work in the UNR exile, close relations of Ukrainian socio-politicalorganizations of European countries, guardianship of immigrants from the League of Nationsstructures, etc. In Romania, at this period Ukrainian schools worked, there were severalUkrainian public and cultural organizations. The Second World War and the establishment ofthe communist regime in the second half of 40 years negatively influenced the Ukrainianpopulation of Romania. The policy of the official Bucharest, aimed at "dissolution" of nationalminorities among Romanians, total romaniation in the field of education and culture, completeignoring the interests of Ukrainians abroad from the Ukrainian SSR led to a sharp decrease inthe Identity of Ukrainians and liquidation of Ukrainian cultural and educational institutions andsocieties. A certain revival of Ukrainian national positions in Romania began only with a fall inthe regime of N. Chaushesku in 1989. ; У статті розглянуто соціокультурні процеси в українській діаспорі Румунії у 20-80-х рр. ХХ ст. Становище українців-емігрантів у цій державі завжди було складним танеоднозначним. Завершення Першої світової війни та поразка в Українській національнодемократичній революції зумовили появу в Румунії значної кількості національно свідомихукраїнців, які в еміграції відстоювали власну ідентичність. У міжвоєнний період нарозвиток українців Румунії впливали доволі таки сприятливі умови: діяльність уряду УНРв екзилі, тісні зв"язки українських громадсько-політичних організацій європейських країн,опікування переселенцями з боку структур Ліги Націй тощо. В Румунії в цей часпрацювали українські школи, існувало декілька українських громадських та культурнихорганізацій. Друга світова війна та встановлення комуністичного режиму в другійполовині 40-х років негативно вплинули на українське населення Румунії. Політикаофіційного Бухареста, спрямована на «розчинення» національних меншин серед румун,тотальну румунізацію у сфері освіти та культури, повне ігнорування інтересів українцівза кордоном з боку Української РСР призвели до різкого зменшення рівня національноїідентичності українців та ліквідації українських культурно-освітніх закладів ітовариств. Певне відродження українських національних позицій в Румунії розпочалосялише з падінням режиму Н. Чаушеску у 1989 р.

In this publication formation of policy of Bolsheviks of rather housing question is considered. Housing policies of the Soviet power – some kind of unique experiment in the sphere of housing which had no analogs in the world and was conducted at the beginning of the XX century with an exception of a private ownership on the earth and the real estate, with change of a control system of housing and activity of people, formation of labor and household collectives, with development of state and departmental form of ownership on housing. All these processes happened in the uniform ideological field, in uniform political and welfare borders. Article purpose – not only to analyse theories which influenced formation of policy of Bolsheviks in a housing question, but also to track the embodiment them in life of the Soviet society.On the basis of the new approaches caused by the need for more objective estimates of historical heritage under conditions of democratization public lives the population life kommunization problem and also policy of Bolsheviks of rather housing question is investigated and reinterpreted. Process of change of old inhabited economy on anti-market destroyed house owners and apartments owners, liquidated old and created new types of development of living space, resisted to private individual housing. K. Marx, F. Engels and V. Lenin's views of strategy and tactics of new anti-capitalist housing policies are considered. It is proved that housing policies in the 20-th years of the 20th century represented set of discriminatory and protectionist measures which created conditions for formation and existence of household collectives. The beginning of real practical actions for implementation of housing policies of Bolsheviks needs to be counted from the moment of adoption of the first decrees which cardinally changed the nature of a land ownership and the real estate. Housing policies of the Soviet power affected many processes which happened in society: from moral and ethical aspects of life in family before creation of «sotsgorodok» of future society. Thereof the earth and a housing stock, stopping being a purchase sale subject, turned into means of the state distribution, and as a result – into means of administrative and political influence. ; В данной публикации рассмотрено формирование политики большевиков относительно жилищного вопроса. Жилищная политика советской власти – своего рода уникальный эксперимент в сфере жилья, который не имел аналогов в мире и осуществлялся в начале ХХ века с исключением частной собственности на землю и недвижимость, с изменением системы управления жильем и деятельностью людей, формированием трудовых и бытовых коллективов, с развитием государственно-ведомственной формы собственности на жилье. Все эти процессы происходили в едином идеологическом поле, в единых политических и социально-культурных границах. Цель статьи – не только проанализировать теории, которые повлияли на формирование политики большевиков в жилищном вопросе, но и проследить воплощение их в жизнь советского общества.На основе новых подходов, обусловленных потребностью в более объективных оценках исторического наследия при условиях демократизации общественного жизни, исследуется и переосмысливается проблема коммунизации быта населения, а также политика большевиков относительно жилищного вопроса. Процесс изменения старого жилого хозяйства на антирыночный уничтожал домовладельцев и квартирособственников, ликвидировал старые и создавал новые типы освоения жилого пространства, противостоял частному индивидуальному жилью. Рассмотрены взгляды К. Маркса, Ф. Энгельса и В. Ленина на стратегию и тактику новой антикапиталистической жилищной политики. Доказано, что жилищная политика в 20-х годах ХХ в. представляла собой совокупность дискриминационных и протекционистских мер, которые создавали условия для формирования и существования бытовых коллективов. Начало реальных практических действий по осуществлению жилищной политики большевиков нужно отсчитывать с момента принятия первых декретов, которые кардинально изменили характер собственности на землю и недвижимость. Жилищная политика советской власти затронула многие процессы, которые происходили в обществе: от морально-этических аспектов жизни в семье до создания соцгородков будущего общества. Вследствие этого земля и жилищный фонд, переставая быть предметом покупки-продажи, превращались в средство государственного распределения, а в итоге – в средство административно-политического влияния. ; В даній публікації розглянуто формування політики більшовиків щодо житлового питання. Житлова політика радянської влади – свого роду унікальний експеримент у житловій галузі, що не мав аналогів у світі, який здійснювався на початку ХХ століття з виключенням приватної власності на землю та нерухомість, зі зміною системи управління житлом і діяльністю людей, формуванням трудових і побутових колективів, з розбудовою державно-відомчої форми власності на житло. Усі ці процеси відбувались в єдиному ідеологічному полі, в єдиних політичних та соціально-культурних межах. Мета статті – не лише проаналізувати теорії, які вплинули на формування політики більшовиків у житловому питанні, а й простежити втілення їх в життя радянського суспільства.На основі нових підходів, зумовлених потребою у більш об'єктивних оцінках історичної спадщини за умов демократизації громадського життя, досліджується та переосмислюється проблема комунізації побуту населення, а також політика більшовиків щодо житлового питання. Процес зміни старого житлового господарства на антиринковий знищував домовласників і квартировласників, ліквідував старі і створював нові типи освоєння житлового простору, протистояв приватному індивідуальному житлу. Розглянуті погляди К. Маркса, Ф. Енгельса і В. Леніна на стратегію й тактику нової антикапіталістичної житлової політики. Доведено, що житлова політика у 20-х роках ХХ ст. являла собою сукупність дискримінаційних і протекціоністських заходів, які створювали умови для формування та існування побутових колективів. Початок реальних практичних дій зі здійснення житлової політики більшовиків слід відраховувати з моменту прийняття перших декретів, які кардинально змінили характер власності на землю та нерухомість. Житлова політика радянської влади торкнулася багатьох процесів, які відбувалися в суспільстві: від морально-етичних аспектів проживання у родині до створення соцмістечек майбутнього суспільства. Унаслідок цього земля і житловий фонд, перестаючи бути предметом купівлі-продажу, перетворювалися на засіб державного розподілу, а в підсумку – на засіб адміністративно-політичного впливу.

In the article for the first time meaning, role, place and significance of «Reference books on social education of children» are revealed in the implementation of the social education system in the 20-30's of the XX century in Ukraine. It was proved that these were printed editions (1921-1928 ) in which the questions of functioning of the educational branch were revealed; the content of education, specific changes to it were provided. The «Reference books» contained as a legislative basis for the implementation of the concept of social education, as well as scientific and methodological recommendations on pedagogical provision of the educational process in all educational institutions of social life. The research has shown that the «Reference books» contributed to the reform of school education, the introduction of new principles, forms, methods and means of work into practice, and reflected socio-political, ideological events, facts, processes in Ukraine that directly influenced the quality of educational reforms , the provision of native education of peculiarities in the formation of identity; approaches to their own national self-determination. Consequently, «Reference books» in pedagogy at the beginning of the XX century were normative and scientific-methodical printed editions (manuals) containing instructions, recommendations, instructions, instructions, proposals, orders, orders, methodological letters from public education management bodies on the tasks of social education in children's educational institutions of different levels and type. Reference books had their origins, were different in time, edition, content, addressee. The analysis of the Advisers on the Social Education of Children gives an opportunity to see the position of the People's Commissariat of Education on the implementation through the school programs of the Soviet system of education and upbringing. In general, the scientific study confirmed that the «Advisers on the social upbringing of children» occupied a leading position in the organization of the educational process in schools, institutions of social services. ; У статті вперше розкрито зміст, роль, місце і значення «Порадників по соціальному вихованню дітей» у реалізації системи соціального виховання в 20-30-х рр. ХХст. в Україні. Доведено, що це були друковані видання (1921-1928 рр.), у яких розкривалися питання функціювання освітньої галузі, подавався зміст освіти, конкретні зміни до нього. У «Порадниках» викладалася як законодавча база реалізації концепції соціального виховання, так і науково-методичні рекомендації з педагогічного забезпечення навчально-виховного процесу в усіх освітніх установах соцвиху. Дослідження засвідчило, що «Порадники» сприяли як реформуванню шкільної освіти, введенню в практику роботи нових принципів, форм, методів і засобів роботи, так і віддзеркалювали суспільно-політичні, ідеологічні події, факти, процеси в Україні, що безпосередньо впливали на якість освітніх реформ, наданню вітчизняній освіті особливостей у формуванні самобутності, підходів до власної національної самовизначеності. Отже, «Порадники» в педагогіці початку ХХ ст. – це нормативно-правові та науково-методичні друковані видання (посібники), в яких розміщувалися вказівки, рекомендації, настанови, інструкції, пропозиції, накази, розпорядження, методичні листи органів управління народною освітою з питань реалізації завдань соціального виховання в дитячих навчальних закладах різного рівня і типу. Порадники мали свої витоки, були різними за часом видання, змістом, адресатом.