Suchergebnisse

Анализ состояния региональных политических элит, особенно первых десятилетий существования советской власти, зачастую осложняется недостатком необходимых для этого данных. В подобной ситуации представляется перспективным применение просопографического метода исследования. Данный метод позволяет привести любую имеющуюся биографическую информацию, вне зависимости от ее объема, к систематизированному и однообразному виду. По существу, просопография предлагает систему, позволяющую организовать недостаточно полную информацию таким способом, что она приобретает дополнительное значение и способна дать основания для выведения закономерностей, соединяет более или менее большое число биографий в количественное и статистическое исследование, целиком объединяющее все эти биографии. При этом в основу такого исследования могут быть положены не только впервые вводимые в научный оборот источники, но и уже опубликованные данные. В рамках предлагаемой статьи просопографический метод стал основой изучения корпуса 12 председателей и ответственных секретарей Иркутского революционного, губернского (окружного) комитетов в 1920-е гг. Сопоставление полученных результатов с выведенными У. Е. Моссом, Ш. Фитцпатрик и Дж. М. Истером закономерностями, свойственными персональному составу региональных партийных руководителей 1920-30-х гг., позволяет сделать выводы о частичной их применимости к руководителям Иркутского региона. В целом год рождения большинства из них соответствует временным рамкам 1885-1895 гг., установленным в качестве наиболее характерного для рождения провинциальных руководителей данного периода. Социальное происхождение также подтверждает вывод о преобладании в среде региональных руководителей 1920-30-х гг. выходцев из мелкобуржуазных и «низших» слоев общества. По уровню образования иркутские партийные руководители 1920-х гг. не выбивались из общего тренда: более половины из них имели образование не выше среднего. Профессиональной партийной деятельностью до 1917 г. занимались лишь пятеро из них. Ни один из иркутских партийных руководителей 1920-х гг. не был в эмиграции в дореволюционный период, не участвовал в событиях Февральской и Октябрьской революциях 1917 г. в Петрограде, что целиком соответствует установленной в качестве общероссийской закономерности. При этом в отношении Иркутского региона не подтверждается положение о том, что именно русские составляли примерно половину состава руководителей. Равным образом даты начала исчисления партийного стажа иркутских руководителей не укладываются в выведенную закономерность о двух «пиках» массового вступления в партию будущих региональных руководителей, приходящихся на 19051906 и 1912-1913 гг.: четверть из них вступили в партию до 1905 г., а треть уже в 1917 г. и даже позже. Нет и вопреки заявлению о распространенности этой тенденции среди большинства региональных руководителей к концу 1920-х гг. среди иркутских руководителей ни одного члена ЦК ВКП(б). При этом имеющиеся данные позволили сделать вывод о ряде дополнительных аспектов, не анализируемых вышеназванными исследователями: место рождения, наличие репрессий в дои послереволюционный период и др. В совокупности все это позволяет создать коллективный портрет руководителя Иркутского губернского (окружного) комитета 1920-х гг. ; The analysis of the status of regional political elites, particularly during the first decades of Soviet power, is often complicated because of lack of necessary data. Thus application of prosopographical research method seems to be forward. Due to method it is possible to make any available biographical information, regardless of its quantity, systematic and uniform. Essentially, prosopographia is the method of arranging incomplete information in such a way that it acquires additional value and reveals regularities, combines not large number of biographies in a quantitative and statistical study comprising all these biographies. Moreover, using this research both firstly introduced into scientific use sources and already published data can be studied. As part of the article prosopographical method became the basis of a study of body of 12 Chairpersons and Executive secretaries of the Irkutsk revolutionary, provincial (district) committees in the 1920s. Comparing the results obtained with regularities deduced by M. E. Moss, W. Fitzpatrick and J. M. Easter of peculiar to regional party leaders in 1920-1930s, it is possible to draw conclusion about their partial applicability to the leaders of the Irkutsk region. In general, the year of birth of the majority of them corresponds to the timeframe 1885-1895, defined as the most representative for the birth of provincial leaders of the period. Social background also confirms the conclusion about prevalence of people coming from petty and the «lower» strata of society among regional leaders in 1920-30. The level of education of the Irkutsk party leaders of the 1920s followed general tendency: more than half of them had secondary education. Only five Irkutsk party leaders were engaged in professional party activity through to 1917. None of the Irkutsk party leaders of the 1920s was in emigration in the pre-revolutionary period, and involved in the events of February and October revolutions of 1917 in Petrograd, which is entirely consistent with Russia-wide pattern. However the fact that it is ethnic Russians that constituted about half of the leaders is not confirmed. Neither the starting date for the calculation of the party experience Irkutsk leaders fits into the displayed pattern of two «peaks» of mass joining the party of the would-be regional leaders coinciding with 1905-06 and 1912-13: a quarter of them had joined the party before 1905, and a third only in 1917 and even later. Contrary to the statement about the prevalence of this trend among the majority of regional leaders by the end of the 1920s, there were no members of the Central Committee of the CPSU(b) among Irkutsk managers at all. The available data let the author come to conclusion that there are a number of aspects that are not analyzed by the above-mentioned researchers, they are place of birth, the repression in pre and post-revolutionary period etc. Taken together it is possible to create a shared portrait of the head of the Irkutsk province (district) Committee in 1920s.

Актуальность и цели. В правовом государстве главная роль в разрешении коллизий, возникающих в обществе, причем не только между членами этого общества, но и гражданином, с одной стороны, и государством, его органами и должностными лицами - с другой, отводится суду. Большинство действующих в настоящий момент конституций и уставов субъектов Федерации содержат двухэлементную систему конституционных (уставных) норм, регулирующих вопросы организации и деятельности судебной власти. Первая группа норм содержится в первых разделах (главах), характеризующих основы конституционного (уставного) строя соответствующего субъекта, применительно к определению институционального элемента принципа разделения властей, в форме провозглашения осуществления государственной власти ее законодательной, исполнительной и судебной ветвями. Вторая группа норм конкретизирует и детализирует этот конституционный принцип: подавляющее число конституций (уставов) содержит соответствующие разделы (главы), посвященные регулированию судебной власти. Содержание и объем этих разделов существенно различаются. Материалы и методы. Реализация исследовательских задач была достигнута путем анализа законодательных актов Российской Федерации и Пензенской области. Проанализированы нормативные акты субъектов Российской Федерации - Пензенской области, Республик Бурятия, Саха (Якутия). В работе были использованы научные статьи известных ученых-юристов и практиков. Результаты. Исходя из критерия полноты и комплексности регулирования данных вопросов, можно выделить относительно самостоятельные группы конституций (уставов). Первая группа включает в себя основные законы субъектов Федерации, в которых содержится достаточно подробное регулирование (Воронежская, Ивановская области и др.). Конституции и уставы второй группы могут быть определены как более лаконичные. В конституционные тексты этой группы включены две-три, иногда одна (Тамбовская область) незначительные по объему статьи, содержание которых в целом можно охарактеризовать как бланкетное. Особенность этих двух групп конституционных актов заключается в том, что соответствующие конституции и уставы объединяют в одном разделе (главе) правовые нормы, регулирующие не только вопросы организации и деятельности судебной власти, но и прокуратуры, адвокатуры, нотариата, а также организации и деятельности иных государственных и общественных институтов, осуществляющих в той или иной степени защиту прав и свобод человека. Выводы. В тех субъектах, где еще нет конституционных (уставных) судов, например в Пензенской области, по нашему мнению, их создание необходимо. Конституционный (уставный) суд, осуществляя конституционный (уставный) контроль, толкование основного закона, обеспечивает не только верховенство и непосредственное действие конституции (устава), но и единство, стабильность конституционной законности и фактически участвует в процессе нормотворчества. Нередко также он наполняет конкретным содержанием довольно абстрактные конституционные формулы. Мировая юстиция в нашей стране официально входит в систему судов общей юрисдикции, и эта очевидность укрепляется, если юрисдикцию рассматривать дихотомно: общая она либо специализированная. Но вполне возможен и иной подход, хотя и не столь очевидный, но как минимум имеющий право на существование, о чем также указано в статье. ; Background. In the constitutional state the main role in the resolution of conflicts arising in the society, and not only between the members of this society, but also between a citizen, on the one hand, and the state, its bodies and officials on the other, is given to the court. Most of the existing constitutions and charters of subjects of the Russian Federation contain a two-element system of constitutional (charter) regulations governing the organization and functioning of judicial authority. The first group of regulations is contained in the first sections (chapters) describing the foundations of the constitutional order of the corresponding subject, in relation to the definition of the institutional element of the principle of separation of powers, in the form of the proclamation of the exercise of public powers by the legislative, executive and judicial branches. The second group of standards specifies and itemizees this constitutional principle: the overwhelming majority of constitutions (charters) contains the relevant sections (chapters) devoted to the judicial authority. The content and scope of these sections are significantly different. Materials and methods. Realization of the research tasks was achieved through the analysis of the legislative acts of the Russian Federation and the Penza region, and normative acts of Penza region, the republics of Buryatia, Sakha (Yakutia). The author used scientific articles by renowned scholars and practitioners. Results. Based on the criterion of completeness and comprehensiveness of the regulation of these issues, it is possible to allocate relatively independent groups of constitutions (statutes). The first group includes the basic laws of subjects of the Federation, which contains a fairly detailed regulation (Voronezh, Ivanovo region, etc.). The second group of the constitutions and statutes can be defined as more concise. The constitutional texts of this group include 2-3 (sometimes one Tambov region) minor articles, the content of which can generally be described as a blanket one. The peculiarity of these two groups of constitutional acts is that the relevant constitutions and statutes combine legal norma in one section (chapter) that regulate the organization and functioning of the judicial system as well as the public prosecutor's office, lawyers, notaries, including the organization and tactivities of other state and public institutions engaged to a certain extent in protection of rights and freedoms. Conclusions. In those subjects, where there are no constitutional (charter) courts, for example in the Penza region, in the author's opinion, their creation is necessary. The Constitutional (Charter) court, through constitutional (statutory) monitoring, interpretation of the basic law, provides not only the supremacy and direct action of the Constitution (Charter), but also the unity, the stability of the constitutional legality and actually participates in the rulemaking process. Often it also fills quite abstract constitutional formulas with particular content. Justice of peace in Russia is officially included into the system of courts of General jurisdiction, and this evidence is strengthened if the jurisdiction is considered in a dichotomic way: General or specialized. But the different approach is also possible, although not so obvious, but at least having the right to exist, as it has been also mentioned in the article.

The article is devoted to the daily value­consciousness and cultural value measurements interpretation of the image of the state as a sociological concept in the theory of social constructivism and structural functionalism. In social constructivism image of the state is seen as a derivative mainly of social representations, which are interpreted as mental structures that can be a real sequel. We believe in that they are emerging concept of social scenarios, which the author says in konkretytsi social space and social marshrutuvannya card movement and interaction of people and social groups in society. This social idea and becomes what is not very different from reality, as there is in the minds of different social groups as reality. In structural functionalism state image viewed through the prism of symbolic codes as hidden or deep structure of the social system that has a four­layer structure and follows the four levels of the social order. These levels are chotyryma tsinisno­semantic centers (central zone), the focus of institutionalization, Historical, Cultural­Political and geopolitical concepts, social and cultural identity. These four components of the image corresponds to four levels of society social order, forming a hierarchy of images, including the image of the state as part of the political agenda occupies a subordinate position on religious and cosmological, cultural and social order. Each of these components correspond symbolic codes as tools in establishing the identity of its borders, helping to establish its cultural and physical boundaries, the formation of the registry needs kordonoutvorennya other societies (states) and the range of possible responses to pressure environment. Symbolic codes perform on the formation of social representations of the state and therefore the image of the state, programmable function because the logic of structural functionalism Eisenstadt, four levels correspond to the order of four types of images that can be played funktsionuvaty and as social representations, including: religious, cultural, social and political. The idea of the state and the image of the state, therefore, can not act on something autonomous value­semantic, focal­institutional, geopolitical and ethno­political and social images and, last can also remain or blurry. ; Статтю присвячено проблемі співвідношення свідомісно­повсякденного та культурно­ціннісного вимірів інтерпретації образу держави як соціологічного поняття в теоріях соціального конструктивізму та структурного функціоналізму. В соціальному конструктивізмі образ держави розглядається як похідний переважно від соціальних уявлень, що інтерпретуються як такі розумові конструкції, які можуть мати реальне продовження. На нашу думку, вони в зазначеній концепції набувають значення соціальних сценаріїв, про які автор говорить у конкретиці соціального простору та маршрутування соціальної карти руху та взаємодій людей і соціальних груп у суспільстві. При цьому соціальні уявлення і стають тим, що майже не відрізняється від реальності, оскільки існує в свідомості представників різних соціальних груп як реальність. У структурному функціоналізмі образ держави розглядається через призму символічних кодів як прихованої або ж глибинної структури соціальної системи, яка має чотирирівневу будову та випливає з чотирьох рівнів соціального порядку. Цими чотирма рівнями є ціннісно­смислові центри (центральні зони), фокуси інституціалізації, історичні, культурполітичні та геополітичні концепції, соціальні та культурні ідентичності. Цим чотирьом складникам образу суспільства відповідають чотири рівні соціального порядку, які утворюють ієрархію образів, серед яких образ держави як складова політичного порядку займає підлегле становище щодо релігійно­космологічного, культурного та соціального порядків. Кожному із зазначених складників відповідають символічні коди як інструменти утвердження ідентичності в її кордонах, сприяючи встановленню її культурних та фізичних меж, формуванню реєстру потреб, кордоноутворення інших суспільств (держав), а також межі можливих реакцій на тиск середо­вища. Символічні коди виконують щодо формування соціальних уявлень про державу і відповідно образу держави, програмуючу функцію, оскільки за логікою структурного функціоналізму Ейзенштадта, чотирьом рівням порядку відповідатимуть чотири типи образів, які можуть функціонувати та відтворюватись у вигляді соціальних уявлень, зокрема: релігійні, культурні, соціальні та політичні. Уявлення про державу і образ держави, отже, не може виступати чимось автономним щодо ціннісно­смислових, фокусно­інституційних, геополітичних та етнополітичних та соціальних образів і, при недоформованості останніх, також може залишатись недосформованим або розмитим. ; Статтю присвячено проблемі співвідношення свідомісно­повсякденного та культурно­ціннісного вимірів інтерпретації образу держави як соціологічного поняття в теоріях соціального конструктивізму та структурного функціоналізму. В соціальному конструктивізмі образ держави розглядається як похідний переважно від соціальних уявлень, що інтерпретуються як такі розумові конструкції, які можуть мати реальне продовження. На нашу думку, вони в зазначеній концепції набувають значення соціальних сценаріїв, про які автор говорить у конкретиці соціального простору та маршрутування соціальної карти руху та взаємодій людей і соціальних груп у суспільстві. При цьому соціальні уявлення і стають тим, що майже не відрізняється від реальності, оскільки існує в свідомості представників різних соціальних груп як реальність. У структурному функціоналізмі образ держави розглядається через призму символічних кодів як прихованої або ж глибинної структури соціальної системи, яка має чотирирівневу будову та випливає з чотирьох рівнів соціального порядку. Цими чотирма рівнями є ціннісно­смислові центри (центральні зони), фокуси інституціалізації, історичні, культурполітичні та геополітичні концепції, соціальні та культурні ідентичності. Цим чотирьом складникам образу суспільства відповідають чотири рівні соціального порядку, які утворюють ієрархію образів, серед яких образ держави як складова політичного порядку займає підлегле становище щодо релігійно­космологічного, культурного та соціального порядків. Кожному із зазначених складників відповідають символічні коди як інструменти утвердження ідентичності в її кордонах, сприяючи встановленню її культурних та фізичних меж, формуванню реєстру потреб, кордоноутворення інших суспільств (держав), а також межі можливих реакцій на тиск середо­вища. Символічні коди виконують щодо формування соціальних уявлень про державу і відповідно образу держави, програмуючу функцію, оскільки за логікою структурного функціоналізму Ейзенштадта, чотирьом рівням порядку відповідатимуть чотири типи образів, які можуть функціонувати та відтворюватись у вигляді соціальних уявлень, зокрема: релігійні, культурні, соціальні та політичні. Уявлення про державу і образ держави, отже, не може виступати чимось автономним щодо ціннісно­смислових, фокусно­інституційних, геополітичних та етнополітичних та соціальних образів і, при недоформованості останніх, також може залишатись недосформованим або розмитим.

Agua, harina, sal, una pizca de levadura, mozzarella y tomate. Estos son los ingredientes básicos e imprescindibles de cualquier pizza italiana. Sin alguno de ellos no existe la vera pizza italiana. Conforman la denominada pizza margherita. Cualesquiera otros ingredientes que se deseen suponen un extra que se añade a dicha base. Según los ingredientes que cada comensal vaya añadiendo en función de su gustó surge una u otra pizza, con tantas combinaciones como posibilidades ofrezca la riqueza de las materias primas existentes en la pizzeria elegida para la degustación. Esta pequeña introducción gastronómica sirve para ilustrar perfectamente la relación que los terceros Estados que quieren adherirse a la Comunidad tienen, de una parte, con el acervo comunitario en sentido estricto y, de otra, con el acervo que surge de la integración diferenciada practicada en el interior de la Comunidad; igualmente ilustra la relación de los Estados miembros con el acervo de la integración diferenciada. Como veremos, desde la introducción de la integración diferenciada en la Comunidad, el acervo comunitario se ha convertido en el mínimo común denominador que los terceros Estados deben aceptar para adherirse a la Comunidad; una especie de pizza margherita. Sobre él, los nuevos Estados pueden elegir, además, participar o no en ámbitos concretos en los que se practica una mayor integración por sólo algunos Estados miembros nace así un elenco variado de derechos y obligaciones para los nuevos Estados miembros en función de su elección; una especie de pizza formada por una base margherita con ingredientes añadidos. Del mismo modo, los que ya son Estados miembros pueden elegir en un determinado momento participar o no en una mayor integración en un ámbito concreto en la Comunidad, componiendo a la carta su particular pizza de derechos y obligaciones dentro de la Comunidad. ; De l'eau, de la farine, du sel, une pincée de levure, de la mozzarella et de la tomate. Tels sont les ingrédients de base de n'importe qu'elle pizza italienne. Si quelqu'un d'eux manque, ce n'est plus une vera pizza italiana. lis conforment la pizza margherita. Tout un autre ingrédient qu'on veuille y ajouter serait un extra. Selon les ingrédients que chacun des convives ajoutera á son grée, on obtiendra des différentes pizzas, resultantes d'autant de combinaisons que des possibilités nous offrent les matiéres premieres fournies par la pizzeria en question. L'auteur s'est servie de cette introduction gastronomique pour illustrer le rapport des États tiers candidats á l'adhésion a l'Union Européenne avec, d'une part l'acquis communautaire stricto sensu et, d'une autre avec l'acquis résultant de l'intégration différenciée. L'image montre également la relation des États membres avec l'intégration différenciée actuellement pratiquée au sein de la Communauté. Depuis 1'introduction de Pintégration différenciée dans la Communauté, l'acquis communautaire est devenu le plus petit dénominateur commun que les États tiers candidats devront accepter pour devenir membres (une pizza margherita). Une fois celui-ci accepté, ils pourront choisir participer ou pas aux autres circuits oü il existe deja une plus grande integration entre certains États membres: de cette sorte, il naítra toute une varíete de droits et d'obligations pour chaqué nouveau État membre, d'aprés son propre choix (une pizza avec une base de margherita plus les ingrédients extra ajoutés). D'une fafon analogue, les États membres actuéis peuvent choisir participer ou pas á une plus grande integration au sein de la Communauté, composant á la carte leur propre pizza de droits et d'obligations dans la Communauté. L'auteur revise aussi les différents concepts du terme «acquis communautaire» et ses rapports avec l'acquis de l'intégration différenciée et celui de l'Union. ; Water, flour, a pinch of yeast, mozzarella and tomato. These are the basic and essential ingredients of any Italian pizzza. They compose the so-called pizza margherita. Any other ingredient that we wish to add would be an extra to that base. Depending on the ingredients that any of the guests at the table would like to add, there would result as many pizzas as combinations could be created with the possibilities offered by that the raw materials available at the pizzería. This short gastronomic introduction serves us to illustrate the relationship between the Candidate States to the European Union and, on one side the acquis communautaire stricto sensu and, on the other side, the acquis resulting from the differentiated integration that have been practiced within the European Community. It also shows the relationship between the current Member States and the acquis on differentiated integration. As we will see, since the introduction of the differentiated integration in the European Community, the acquis communautaire has become the lowest common denominator that the Candidate States must accept should they want to enter in the European Community; it is, then, like the aforementioned pizza margherita. On this basis, the new Member States would be able to chose whether they wish to take part or not on specific áreas where a deeper integration is exercised by only certain Member States. Thus, a wide variety of rights and obligations arises for the new Member States, according to their own choice: like a pizza made of a margherita basis where several ingredients had been added on the top. In the same way, the current Member States are able to chose to particípate or not in a deeper integration within the Community. In so doing, they créate a la carte their own particular pizza on rights and obligations within the European Community. The author shows the different concepts of acquis communautaire and their relationship with the acquis of differentiated integration and the acquis of the Union as well.

This article outlines the main changes that have been caused by the new status and role of media in society: the interdependence of operation and information society; extension of the information space and change individual perception of social reality; change management practice sunder the influence of an increase value of information. We found commonalities manipulation features in the information society: the main purpose of manipulation – affect the information; flexibility; convergence of technologies; dominance of audiovisuality.Base manipulation technologies of media space of the information society are considered – filtering and selection. Filtering acts as a caretaker, a mediator, which is based on constant change of notification form, which turns the mediasphere in an environment of interpretations. The essence of selective media filter in gas manipulative mechanism of representation of reality by the media is discribed. It can occur both at the same media and more globally – at the level of society under the influence of social institutions. On the media level, selection is based on the need for the formation of «agenda», the selection of which is based on the sequence of parameters, volume and soon. Formula, which is built media selection, gradually embedded in the individual cognitive system that enables the manipulation of the individual's view of the world.Building a culture of participation opens up new opportunities not only for the implementation of manipulation but also influence on the status quo, allows to exercise individual intentions more actively both in cyberspace and beyond; organize cens or ship in the media space was fundamentally difficult. Authorities as one of the main subjects are more concerned with manipulating the necessity of functioning in dialogical space. The government experts are incurred by questions and critical thinking. The identity which «excluded» from the disciplinary space and equipped media tools has a fuller exercise of choice, due to the rapid development of the media sphere there is a growing assertion of cultural diversity – all this makes a total of manipulation becoming less feasible. At the same time, the total absence of the possibility of manipulation does not preclude the need for information security of the individual, which is considered by the author in the form of personal information culture. ; В статье обозначены основные изменения, которые были вызваны новым статусом и ролью информации в социуме: взаимозависимость функционирования информации и социума; расширение информационного пространства индивида и изменение восприятия им социальной действительности; изменение практик управления под влиянием увеличения значения информации. Выявлены общие черты особенностей манипуляций в информационном обществе: основная цель манипуляций - влиять на информацию; гибкость; конвергенция технологий; доминирование аудиовизуальности.Рассмотрены основные технологии манипулирования в медиапространстве информационного общества - фильтрацию и селекцию. Фильтрация выполняет функцию стража, притворника, суть которой заключается в постоянном изменении формы сообщения, превращает медиасреду в среду интерпретаций. Раскрыта суть селективной медиафильтрации как манипулятивного механизма репрезентации реальности посредством медиа. Она может происходить как на уровне самых медиа, так и более глобально - на уровне социума под влиянием социальных институтов. На медиа-уровне в основе селекции находится необходимость в формировании «повестки дня», отбор к которой осуществляется на основе параметров последовательности, объема и т.п. Формулы, по которым выстроена медиа-селекция, постепенно встраиваются в когнитивную систему индивида, дают возможность манипулирования картиной мира индивида.Формирование культуры участия открывает новые возможности не только для осуществления манипуляций, но и для влияния на статус-кво, позволяет более активно проявлять индивиду свои намерения как в виртуальном пространстве, так и вне его; организовывать цензуру в медиа пространстве стало принципиально труднее. Власть как один из главных субъектов манипулирования все больше проникается необходимостью функционирования в диалогическом пространстве. Власть экспертов подвергается сомнению и критическому осмыслению. Личность «изъята» из дисциплинарного пространства и вооруженная медиа инструментами получает новые возможности осуществления выбора, благодаря бурному развитию медиасредывсе больше происходит утверждение культурного многообразия - все это делает тотальное манипулирование все менее возможным. В то же время отсутствие возможности тотального манипулирования не исключает необходимости информационной безопасности личности, она рассмотрена автором в форме информационной культуры личности. ; У статті окреслено основні зміни, які були викликані новим статусом та роллю інформації у соціумі: взаємозалежність функціонування інформації та соціуму; розширення інформаційного простору індивіду та зміна сприйняття ним соціальної дійсності; зміна практик управління під впливом збільшення значення інформації. Виявлено загальні риси особливостей маніпуляцій в інформаційному суспільстві: основна мета маніпуляцій – впливати на інформацію; гнучкість; конвергенція технологій; домінування аудіовізуальності.Розглянуто основі технології маніпулювання у медіапросторі інформаційного суспільства – фільтрацію та селекцію. Фільтрація виконує функцію сторожа, посередника, суть якої полягає у постійній зміні форми повідомлення, що перетворює медіасередовище у середовище інтерпретацій. Розкрито суть селективної медіафільтрації як маніпулятивного механізму репрезентації реальності за допомогою медіа. Вона може відбуватись як на рівні самих медіа, так і більш глобально – на рівні соціуму під впливом соціальних інститутів. На медіа-рівні в основі селекції знаходиться необхідність у формуванні «порядку денного», відбір до якого здійснюється на основі параметрів послідовності, обсягу тощо. Формули, за якими вибудована медіа-селекція, поступово вбудовуються у когнітивну систему індивіда, що дає можливість маніпулювання картиною світу індивіда.Формування культури участі відкриває нові можливості не лише для здійснення маніпуляцій, але і для впливу на статус-кво, дозволяє більш активно проявляти індивіду свої наміри як у віртуальному просторі, так і поза ним; організовувати цензуру у медіа просторі стало принципово важче. Влада як один із головних суб'єктів маніпулювання все більше переймається необхідністю функціонування у діалогічному просторі. Влада експертів піддається сумніву та критичному осмисленню. Особистість «вилучена» із дисциплінарного простору та озброєна медіа інструментами отримує нові можливості здійснення вибору, завдяки бурхливому розвитку медіасередовища відбувається утвердження все більшого культурного різноманіття – все це робить тотальне маніпулювання все менш можливим. У той же час відсутність можливості тотального маніпулювання не виключає необхідність інформаційної безпеки особистості, яка розглянута автором у формі інформаційної культури особистості.

Se presenta el trabajo desarrollado por el autor entre 2005-2014 de la mano de una iniciativa internacional que surgió en la Comisión Mundial de Áreas Protegidas de la Unión Internacional para la Conservación de la Naturaleza, la Iniciativa Delos, tanto en su seno, propiamente, como en algunas de las derivadas y despliegues que ha propiciado. En una época marcada por enormes retos para conservar la biodiversidad y la integridad de los ecosistemas de la biosfera, cuando incluso las áreas naturales protegidas de Europa tienen serias dificultades para conservar su patrimonio natural, se precisan nuevos enfoques, que integren las aproximaciones científico-técnicas al uso con consideraciones culturales y espirituales más amplias, que puedan suscitar mayores y más profundos apoyos sociales. Esta tesis aporta evidencias teóricas, políticas y empíricas de que la adecuada integración de los valores culturales y espirituales tiene un gran potencial para mejorar la efectividad de las áreas protegidas. Aunque el análisis y las conclusiones se centran en el ámbito europeo, los trabajos análogos desarrollados en otros continentes apuntan a la validez de la extrapolación global. Después de la introducción y la exposición de la estructura de la tesis, el primer capítulo expone el marco y el enfoque metodológico de la Iniciativa Delos ilustrado con el ejemplo del estudio de caso de Montserrat. El capítulo II trata las áreas naturales conservadas por comunidades monásticas y las buenas prácticas desarrolladas en sus equipamientos, con el estudio de caso de Poblet. El capítulo III aborda los valores culturales y espirituales de los paisajes protegidos (áreas protegidas de categoría V) con una perspectiva global; trata de la relación de sitios naturales sagrados y áreas protegidas, y presenta un estudio sobre las aportaciones singulares y diferenciales de dicha categoría a los sistemas de áreas protegidas y la conservación en general. El capítulo IV generaliza las recomendaciones extraídas de un análisis de buenas prácticas de áreas naturales gestionadas por comunidades monásticas en Europa y Oriente Medio, y presenta la primera evaluación experta de la aplicabilidad de las Directrices de UICN-UNESCO para áreas protegidas con SNS vinculados a pueblos indígenas. El capítulo V trata los valores espirituales de las áreas protegidas de Europa. El capítulo VI expone el planteamiento y la base conceptual de la primera guía para integrar los valores culturales y espirituales en las áreas protegidas de España. El último capítulo aborda, ahora con perspectiva global, el tema de las comunidades monásticas cristianas ejemplares en la conservación de la Naturaleza y la gestión de sus equipamientos, examinando las lecciones y enseñanzas que ofrecen respecto a la conservación de las áreas de Categoría V de UICN, o Paisajes Protegidos, que constituyen casi el 70% del total de áreas protegidas de Europa. Sigue una extensa discusión con acotaciones de la realidad de las áreas protegidas europeas, y termina con las conclusiones propiamente dichas. ; The work performed by the author between 2005-2014 at the hands of an international initiative that emerged from within the World Commission on Protected Areas of the International Union for Conservation of Nature, the Delos Initiative, both within it is presented itself, as in some of the derivatives and has led deployments. In an era marked by enormous challenges for conserving biodiversity and the ecosystem integrity of the Biosphere, when even protected areas of Europe have serious difficulties to preserve their natural heritage, new approaches are needed that integrate scientific and technical approaches with broader cultural and spiritual considerations that may arise broader and deeper social supports. This thesis provides theoretical, political and empirical evidence that the proper integration of cultural and spiritual values has great potential to improve the effectiveness of protected areas. Although the analysis and conclusions focus on the European level, similar work developed in other continents point to the validity of the global extrapolation. After an introduction and the discussion of the structure of the thesis, the first chapter sets the framework and methodological approach of the Delos Initiative illustrated with the example of the case study of Montserrat. Chapter II deals with natural areas preserved by monastic communities, including the management of their facilities, with the case study of Poblet. Chapter III addresses the global perspective of cultural and spiritual values of protected landscapes (Category V Protected Areas); next, it deals with the relationship of SNS and protected areas, and presents also a paper on the unique and differential contributions that Category V protected areas provide to conservation and systems of protected areas. Chapter IV generalizes the recommendations drawn from an analysis of best practices of lands managed by monastic communities in Europe and Middle East; and it presents the first expert assessment of the applicability of the IUCN-UNESCO Guidelines for managers of Protected Areas including SNS of indigenous peoples. Chapter V deals with the spiritual values of protected areas in Europe. Chapter VI discusses the approach and the conceptual basis of the first manual for integrating cultural and spiritual values in protected areas of Spain. And the last chapter explores, with a global perspective, exemplary Christian monastic communities in conservation and management of its facilities, examining the lessons they offer respect to the conservation of protected landscapes, which constitute almost 70% of protected areas in Europe. It follows an extensive discussion on some significant aspects of the European protected areas, and ends with the conclusions.

This article outlines the main changes that have been caused by the new status and role of media in society: the interdependence of operation and information society; extension of the information space and change individual perception of social reality; change management practice sunder the influence of an increase value of information. We found commonalities manipulation features in the information society: the main purpose of manipulation – affect the information; flexibility; convergence of technologies; dominance of audiovisuality.Base manipulation technologies of media space of the information society are considered – filtering and selection. Filtering acts as a caretaker, a mediator, which is based on constant change of notification form, which turns the mediasphere in an environment of interpretations. The essence of selective media filter in gas manipulative mechanism of representation of reality by the media is discribed. It can occur both at the same media and more globally – at the level of society under the influence of social institutions. On the media level, selection is based on the need for the formation of «agenda», the selection of which is based on the sequence of parameters, volume and soon. Formula, which is built media selection, gradually embedded in the individual cognitive system that enables the manipulation of the individual's view of the world.Building a culture of participation opens up new opportunities not only for the implementation of manipulation but also influence on the status quo, allows to exercise individual intentions more actively both in cyberspace and beyond; organize cens or ship in the media space was fundamentally difficult. Authorities as one of the main subjects are more concerned with manipulating the necessity of functioning in dialogical space. The government experts are incurred by questions and critical thinking. The identity which «excluded» from the disciplinary space and equipped media tools has a fuller exercise of choice, due to the rapid development of the media sphere there is a growing assertion of cultural diversity – all this makes a total of manipulation becoming less feasible. At the same time, the total absence of the possibility of manipulation does not preclude the need for information security of the individual, which is considered by the author in the form of personal information culture. ; В статье обозначены основные изменения, которые были вызваны новым статусом и ролью информации в социуме: взаимозависимость функционирования информации и социума; расширение информационного пространства индивида и изменение восприятия им социальной действительности; изменение практик управления под влиянием увеличения значения информации. Выявлены общие черты особенностей манипуляций в информационном обществе: основная цель манипуляций - влиять на информацию; гибкость; конвергенция технологий; доминирование аудиовизуальности.Рассмотрены основные технологии манипулирования в медиапространстве информационного общества - фильтрацию и селекцию. Фильтрация выполняет функцию стража, притворника, суть которой заключается в постоянном изменении формы сообщения, превращает медиасреду в среду интерпретаций. Раскрыта суть селективной медиафильтрации как манипулятивного механизма репрезентации реальности посредством медиа. Она может происходить как на уровне самых медиа, так и более глобально - на уровне социума под влиянием социальных институтов. На медиа-уровне в основе селекции находится необходимость в формировании «повестки дня», отбор к которой осуществляется на основе параметров последовательности, объема и т.п. Формулы, по которым выстроена медиа-селекция, постепенно встраиваются в когнитивную систему индивида, дают возможность манипулирования картиной мира индивида.Формирование культуры участия открывает новые возможности не только для осуществления манипуляций, но и для влияния на статус-кво, позволяет более активно проявлять индивиду свои намерения как в виртуальном пространстве, так и вне его; организовывать цензуру в медиа пространстве стало принципиально труднее. Власть как один из главных субъектов манипулирования все больше проникается необходимостью функционирования в диалогическом пространстве. Власть экспертов подвергается сомнению и критическому осмыслению. Личность «изъята» из дисциплинарного пространства и вооруженная медиа инструментами получает новые возможности осуществления выбора, благодаря бурному развитию медиасредывсе больше происходит утверждение культурного многообразия - все это делает тотальное манипулирование все менее возможным. В то же время отсутствие возможности тотального манипулирования не исключает необходимости информационной безопасности личности, она рассмотрена автором в форме информационной культуры личности. ; У статті окреслено основні зміни, які були викликані новим статусом та роллю інформації у соціумі: взаємозалежність функціонування інформації та соціуму; розширення інформаційного простору індивіду та зміна сприйняття ним соціальної дійсності; зміна практик управління під впливом збільшення значення інформації. Виявлено загальні риси особливостей маніпуляцій в інформаційному суспільстві: основна мета маніпуляцій – впливати на інформацію; гнучкість; конвергенція технологій; домінування аудіовізуальності.Розглянуто основі технології маніпулювання у медіапросторі інформаційного суспільства – фільтрацію та селекцію. Фільтрація виконує функцію сторожа, посередника, суть якої полягає у постійній зміні форми повідомлення, що перетворює медіасередовище у середовище інтерпретацій. Розкрито суть селективної медіафільтрації як маніпулятивного механізму репрезентації реальності за допомогою медіа. Вона може відбуватись як на рівні самих медіа, так і більш глобально – на рівні соціуму під впливом соціальних інститутів. На медіа-рівні в основі селекції знаходиться необхідність у формуванні «порядку денного», відбір до якого здійснюється на основі параметрів послідовності, обсягу тощо. Формули, за якими вибудована медіа-селекція, поступово вбудовуються у когнітивну систему індивіда, що дає можливість маніпулювання картиною світу індивіда.Формування культури участі відкриває нові можливості не лише для здійснення маніпуляцій, але і для впливу на статус-кво, дозволяє більш активно проявляти індивіду свої наміри як у віртуальному просторі, так і поза ним; організовувати цензуру у медіа просторі стало принципово важче. Влада як один із головних суб'єктів маніпулювання все більше переймається необхідністю функціонування у діалогічному просторі. Влада експертів піддається сумніву та критичному осмисленню. Особистість «вилучена» із дисциплінарного простору та озброєна медіа інструментами отримує нові можливості здійснення вибору, завдяки бурхливому розвитку медіасередовища відбувається утвердження все більшого культурного різноманіття – все це робить тотальне маніпулювання все менш можливим. У той же час відсутність можливості тотального маніпулювання не виключає необхідність інформаційної безпеки особистості, яка розглянута автором у формі інформаційної культури особистості.

PubMed ID: 24186907 ; Background. Interleukin 12Rß1 (IL-12Rß1)-deficient patients are prone to clinical disease caused by mycobacteria, Salmonella, and other intramacrophagic pathogens, probably because of impaired interleukin 12-dependent interferon production. About 25% of patients also display mucocutaneous candidiasis, probably owing to impaired interleukin 23-dependent interleukin 17 immunity. The clinical features and outcome of candidiasis in these patients have not been described before, to our knowledge. We report here the clinical signs of candidiasis in 35 patients with IL-12Rß1 deficiency.Results. Most (n = 71) of the 76 episodes of candidiasis were mucocutaneous. Isolated oropharyngeal candidiasis (OPC) was the most common presentation (59 episodes, 34 patients) and was recurrent or persistent in 26 patients. Esophageal candidiasis (n = 7) was associated with proven OPC in 2 episodes, and cutaneous candidiasis (n = 2) with OPC in 1 patient, whereas isolated vulvovaginal candidiasis (VVC; n = 3) was not. Five episodes of proven invasive candidiasis were documented in 4 patients; 1 of these episodes was community acquired in the absence of any other comorbid condition. The first episode of candidiasis occurred earlier in life (median age±standard deviation, 1.5 ± 7.87 years) than infections with environmental mycobacteria (4.29 ± 11.9 years), Mycobacterium tuberculosis (4 ± 3.12 years), or Salmonella species (4.58 ± 4.17 years) or other rare infections (3 ± 11.67 years). Candidiasis was the first documented infection in 19 of the 35 patients, despite the vaccination of 10 of these 19 patients with live bacille Calmette-Guérin.Conclusions. Patients who are deficient in IL-12Rß1 may have candidiasis, usually mucocutaneous, which is frequently recurrent or persistent. Candidiasis may be the first clinical manifestation in these patients. © The Author 2013. ; University of Chicago Tehran University of Medical Sciences and Health Services Institut National de la Santé et de la Recherche Médicale Rockefeller University Ege Üniversitesi University College London Istanbul Üniversitesi City, University of London, City Comer Children's Hospital, University of Chicago Medicine St. Giles Foundation Université Paris Descartes Ministerio de Economía y Competitividad: PI10/01718, PI06/ 1031 National Center for Advancing Translational Sciences: 8UL1TR000043 Institut National de la Santé et de la Recherche Médicale Fundación Canaria de Investigación y Salud, FUNCIS Ministerio de Ciencia y Tecnología, MICYT: 182817, 69992 European Social Fund, ESF Agence Nationale de la Recherche: GENCMCD 11-BSV3-005-01 Universidad de Las Palmas de Gran Canaria Rockefeller University ANR-10-LABX-62-IBEID National Center for Research Resources European Research Council European Regional Development Fund INREDCAN 05/06 ; 1Pediatric Hematology-Immunology Unit, National Bone Marrow Transplantation Center, Tunis, 2Faculty of Medicine, University of Tunis El Manar, 3Laboratory of Cytoimmunology, Pasteur Institut of Tunis, and 4Department of Cardiology, Ariana Hospital, Tunis, Tunisia; 5Department of Pediatric Immunology and Allergy, Ankara University School of Medicine, 6Immunology Division, Hacettepe University Children's Hospital, 7Department of Pediatric Infectious Diseases, Dr Sami Ulus Maternity and Children's Health and Diseases Training and Research Center, and 8Department of Pediatric Immunology, Dr Sami Ulus Children's Health and Diseases Training and Research Center, Ankara, 9Department of Pediatric Infectious Diseases and Clinical Immunology, Istanbul University and Istanbul Medical Faculty, 10Department of Pediatric Immunology, Ege University Faculty of Medicine, Izmir, and 11Department of Pediatric Immunology, Necmettin Erbakan University Meram Medical Faculty, Konya, Turkey; 12Department of Immunology, Gran Canaria Dr Negrín University Hospital, 13Department of Pediatrics and 14Department of Internal Medicine, Complejo Hospitalario Universitario Insular Materno Infantil, and 15Department of Medical and Surgical Sciences, School of Medicine, University of Las Palmas de Gran Canaria, Spain; 16Unit of Biochemistry and 17Laboratory of Microbiology, National Institute of Medical Sciences and Nutrition Salvador Zubirán (INCMNSZ), and 18Department of Pediatric Pulmonology, Laboratory of Pulmonary Physiology, Hospital Infantil de México Federico Gómez, Mexico City; 19Department of Internal Medicine, University Hospital, Maastricht, Netherlands; 20Department of Clinical Biochemistry and Immunology, Addenbrookes Hospital, Cambridge, and 21Department of Medicine, University College London, United Kingdom; 22Pediatric Department, Soroka Medical Center, Faculty of Health Sciences, Ben Gurion University, Beer Sheva, Israel; 23Department of Pediatric Infectious Diseases, Comer Children's Hospital, University of Chicago Medicine, and 24Department of Pediatrics, University of Chicago Medical Center, Illinois; 25St Giles Laboratory of Human Genetics of Infectious Diseases, Rockefeller Branch, Rockefeller University, New York, New York; 26Department of Pediatrics, UFRJ–Federal University of Rio de Janeiro, Brazil; 27Group of Primary Immunodeficiencies, University of Antioquia, Medellin, Colombia; 28Department of Pediatrics, Pediatric Infectious Diseases Research Center, Tehran University of Medical Sciences, Iran; 29Department of Pediatrics, Hospital Puerto Montt, Chile; 30Department of ?linical Immunology, Center for Pediatric Hematology, Oncology, Immunology, Moscow, Russia; 31Laboratory of Human Genetics of Infectious Diseases, Necker Branch, Institut National de la Santé et de la Recherche Médicale, 32University Paris Descartes, Imagine Institute, 33Study Center for Primary Immunodeficiencies, Necker Hospital, AP-HP, and 34Pediatric Hematology-Immunology Unit, Necker-Enfants Malades Hospital, AP-HP, Paris, France -- Financial support. This work was supported by Fondo de Investiga-ciones Sanitarias, Ministerio de Economía y Competitividad (grants PI06/ 1031 and PI10/01718), the European Regional Development Fund–European Social Fund (FEDER-FSE), Fundación Canaria de Investigación y Salud (Canarian government; INREDCAN 05/06), Foundation Caja Rural de Cana-rias-Chil y Naranjo (research prize 2004), Universidad de Las Palmas de Gran Canaria (fellowship to E. H. R), INSERM, University Paris Descartes, Rockefeller University, National Center for Research Resources and the National Center for Advancing Sciences of the National Institutes of Health (grant 8UL1TR000043), Laboratoire d'Excellence "Integrative Biology of Emerging Infectious Diseases" (grant ANR-10-LABX-62-IBEID), the European Research Council, Agence Nationale de la Recherche (grant GENCMCD 11-BSV3-005-01), the St Giles Foundation, the Candidoser Association, and Consejo Nacio-nal de Ciencia y Tecnología de Mexico (grants 69992 and 182817). Potential conflicts of interest. All authors: No reported conflicts. --

В статье анализируются данные эмпирического исследования, проведенного в рамках реализации гранта РГНФ 13-13-34009 «Имидж региона как коммуникативная стратегия власти и СМИ». В качестве методов исследования были использованы экспертный (полуформализованный) и формализованный опросы, направленные на выявление общественного мнения жителей региона (N = 1 000, июль сентябрь 2013 г.), изучение мнения информантов-экспертов внутренних (N = 20; май -сентябрь 2013 г.), проживающих в Волгоградской области, и внешних (N = 30; апрель август 2013 г.), уехавших из региона, но связанных с Волгоградским регионом устойчивыми социальными практиками (представители органов государственной и муниципальной власти и региональных СМИ, бизнеса). Полученные данные свидетельствуют об отставании Волгоградской области от модернизированных регионов России, стремлении молодежи покинуть депрессивный регион, формировании негативного имиджа «убывающего» провинциального региона. По данным территориального органа Федеральной службы государственной статистики, Волгоградская область относится к «убывающим» регионам, с превышением убывающего населения над прибывающими мигрантами. Выявляя факторы, определяющие локальный контекст, автор предлагает изменение траектории развития, конструирование положительного имиджа Волгоградской области как военно-исторического, промышленного, образовательного, культурного и туристического центра, повышение инвестиционной привлекательности региона, качества жизни населения, развитие пространственных преимуществ, которыми обладает Волгоградская область в сравнении с другими российскими регионами, формирование доверия к власти в результате деятельности органов регионального и муниципального управления и улучшения репутации политических акторов, что будет способствовать осуществлению стратегии сопротивления межрегиональному неравенству и возрождению провинциального региона. ; The paper analyzes findings yielded by the empirical study performed in the framework of an RGNF grant entitled "Image of a region as a communicative strategy for the authorities and mass media". The methods of study included expert survey and formal survey (N=1000, July-September 2013), studying the opinion of respondents who were either internal experts residing in the Volgograd region (N=20; May-September 2013) or external experts who reside outside the region but maintain stable ties with the representatives of state and municipal authorities, regional mass media and business. The findings indicate that the Volgograd region has fallen behind other modernized Russian regions, that young people tend to leave it, that a negative image of the region as a declining territory persists. Answers to the open question "What is unacceptable for you in the existing image of the Volgograd region?" revealed major problems determining the local context of a declining region, and those were issues associated with inefficient regional/municipal administration: "the condition of the roads", "constant replacement of people in the administration", "politics as a whole", "a destitute region without a good manager", "unemployment", "countryside is dying off", "indifference of the authorities", "roads, housing and public utilities and the administration", "the authorities are not responsible for the people", "the authorities do not solve the problems of the city or its people", "thieving", "dishonest authorities", "the region goes to rack and ruin, no kindergartens or jobs", "one cannot even walk in the streets", "corruption", "a stagnant region with low pay", "no perspectives in the future", "the region is stagnating due to corruption among officials". According to the local Census Bureau, the Volgograd region can be classified as a declining territory where the population decline exceeds incoming migrants. Young people under 35 showed the highest rate of willingness to leave the region 57.6 % of respondents, which arouses concern about the region's future as this cohort capable of developing the region is the target of all plans about boosting the regional image, and these people are not going to cast in their lot with the Volgograd region. For the moment, we can point out that the region shows poor attractiveness for the main target groups in the region, which encumbers the formation of the region's image and regional identity, indicates negative tendencies and implies great effort on the part of management entities if they want to change the situation in the Volgograd region. Our study revealed the main trends in building a positive image of the region and changing the local context; these are traditional (centre of war and history memorials 38 % of respondents, industrial 46.0 % of respondents, tourism 26.8 % of respondents), and innovative (centre for training and education 35.5 %, centre for culture 37.9 % of respondents). The regional image and local context do not change spontaneously; they are rather a product of conscious, well-regulated conceptualization, a product of artificially organized public reflection and projection. According to the surveyed people residing in the region, the region's development and change in local context can be helped along by such factors as "active cooperation of the authorities and business 49.3 % of respondents; "honesty among regional and municipal officials 38.6 % of respondents; "safety of business operations" 34.3 % of respondents; "presence of a regional strategy that meets the region's needs" 33.9 % of respondents; "social and tax benefits" 33.0 % of respondents; "the people should be informed about the project of regional development and take part in them" 26.8 % of respondents. Revealing the factors that determine the local context the author suggests changing the trajectory of development, building a positive image of the Volgograd region, enhancing the investment attractiveness of the region, improving the quality of life, building on the advantageous geographic and historical situation (the region's past, natural and climatic conditions, natural resources, economic and geographic situation, agrarian conditions, prestigious universities), building trust in the authorities due to the efforts on the part of regional and municipal administration and improving the reputation of public servants, which would promote the strategy of adjusting inter-regional inequality and a renaissance of a provincial region.

ABSTRACTThis thesis focuses on consumer protection by business operators in the construction ofresidential properties in terms of Law No. 8 of 1999 on Consumer Protection (Studies InPontianak City). From other research by the author using sociological research methods, it isconcluded: 1). That in general the losses experienced by residential consumers in Pontianakinclude: type of good wood to frame or door or use a pole that is not clear what kind; crackedbuildings occupied either before or after some while occupied; paint dull quickly; and zinczincrapid leaked prematurely and so on. On this side, most consumers improve their ownhousing without any complaint or claim to the businesses or housing developers, but there arealso consumers who ask or complain or claim to businesses or developers of housing andsimultaneously hold the top of the building is done. Generally, consumer complaintssubmitted directly to businesses without involving a third party that the institutionsestablished by the government or non-governmental concern to protect consumers. Theseapproaches are conducted in order to demand accountability from the voluntary housingdeveloper businesses. So only a moral obligation only of businesses and housing developersnot as legal obligations as set in the consumer protection laws. Thus the protection providedby the business to consumer housing developer is relatively low. Brochures, advertising,promotion, or whatever his name is often times do not correspond to reality. 2). Efforts thatcan be performed by a residential consumer can be harmed through the courts and outside theidvidu pengadilan.baik, groups, or NGOs. To demand or claim made by an individualresidential consumers who suffer loss then the legal basis for the civil responsibility of thedeveloper housing demand is Act No. 2 of 1986 in conjunction with Law No. 8 of 2004 onthe General Court, Revised Indonesia Regulation updated (RIB) or Het Herziene InlandscheReglement (HIR) Stb. 1941- 44, and Article 45 of Law No. 8 of 2009 on ConsumerProtection. For the group of consumers or non-governmental organizations maasyarakat, thenthe law is used that Supreme Court Rule (PERMA) No. 1 of 2002 on Class Action event(class action). Special out of court through Law Number 30 Year 1999 on AlternativeDispute resolution and Article 45 paragraph (2) in conjunction with Article 47 of Law No. 8of 2009 on Consumer Protection and can also be done via the Consumer Dispute SettlementBoard as set out in the Articles 49 to 58 of Law No. 8 of 1999 on Consumer Protection. Thesuggestions are: 1). Government as body builder and consumer protection watchdog is activeagain to provide guidance and oversight so that no part of consumers of housing and2residential businesses really have a balanced position. 2). To be more intensive socializingLaw No. 8 of 1999 on Consumer Protection housing so that consumers know and understandtheir rights and obligations as residential consumers.ABSTRAKTesis ini menitikberatkan pada perlindungan konsumen oleh pelaku usaha propertydalam pembangunan perumahan ditinjau dari undang-undang Nomor 8 Tahun 1999 TentangPerlindungan Konsumen (Studi Di Kota Pontianak). Dari peneltian penulis denganmenggunakan metode penelitian hukum sosiologis, diperoleh kesimpulan: 1). Bahwa padaumumnya kerugian-kerugian yang dialami oleh para konsumen perumahan di pontianakmeliputi: jenis kayu baik untuk kusen ataupun pintu ataupun tiang yang tidak jelasmenggunakan jenis apa; bangunan yang retak baik sebelum ditempati atau sesudah beberapasaat ditempati; cat yang cepat kusam; serta seng-seng yang cepat bocor sebelum waktunyadan sebagainya. Pada sisi ini, konsumen kebanyakan memperbaiki sendiri perumahannyatanpa adanya komplain atau klaim kepada pihak pelaku usaha atau pengembang perumahan,namun ada juga konsumen yang bertanya atau komplain atau klaim kepada para pelakuusaha atau pengembang perumahan dan sekaligus meminta pertanggungjawaban atasbangunan yang dikerjakan. Umumnya komplain-komplain konsumen disampaikan secaralangsung kepada para pelaku usaha tanpa melibatkan pihak ketiga yakni lembaga-lembagayang dibentuk oleh pemerintah atau swadaya masyarakat yang konsen untuk melindungikonsumen. Pendekatan-pendekatan ini dilakukan dalam rangka meminta pertanggungjawabansecara suka rela dari pelaku usaha pengembang perumahan. Jadi hanya sebatas kewajibanmoral saja dari pelaku usaha pengembang perumahan dan bukan sebagai kewajiban hukumsebagaimana di atur dalam undang-undang perlindungan konsumen. Dengan demikianperlindungan yang diberikan oleh pelaku usaha pengembang perumahan terhadap konsumenrelatif rendah. Brosur, iklan, promosi atau apapun namanya sering kali tidak sesuai dengankenyataan. 2). Bahwa Upaya- upaya yang dapat dilakukan oleh konsumen perumahan yangdirugikan dapat melalui lembaga pengadilan maupun di luar pengadilan.baik secara idvidu,kelompok, atau lembaga swadaya masyarakat. Untuk tuntutan atau gugatan yang dilakukanoleh individu seorang konsumen perumahan yang menderita kerugian maka landasan hukumuntuk menuntut tanggungjawab perdata pengembang perumahan adalah Undang-undangNomor 2 Tahun 1986 juncto Undang-undang Nomor 8 Tahun 2004 tentang Peradilan Umum,Reglemen Indonesia yang diperbaharui (RIB) atau Het Herziene Inlandsche Reglement(HIR)Stb. 1941- 44, dan Pasal 45 undang-undang Nomor 8 Tahun 2009 tentang PerlindunganKonsumen. Untuk sekelompok konsumen ataupun lembaga swadaya maasyarakat, makaketentuan hukum yang digunakan yaitu Peraturan Mahkamah Agung (PERMA) Nomor 1Tahun 2002 tentang Acara Gugatan Perwakilan Kelompok (class action). Khusus di luarpengadilan melalui Undang-undang Nomor 30 Tahun 1999 tentang Alternatif Penyelesaiansengketa dan Pasal 45 ayat (2) juncto Pasal 47 undang-undang Nomor 8 Tahun 2009 tentangPerlindungan Konsumen dan dapat pula pula dilakukan melalui Badan PenyelesaianSengketa Konsumen sebagaimana diatur di dalam Pasal 49 sampai dengan 58 undang-undangNomor 8 Tahun 1999 tentang Perlindungan Konsumen. Saran-saran adalah : 1). Pemerintahselaku badan pembina dan pengawas perlindungan konsumen lebih aktif lagi melakukanpembinaan dan pengawasan sehingga tidak ada pihak konsumen perumahan dan pelaku usahaperumahan benar-benar mempunyai posisi yang seimbang. 2). Agar lebih intensif lagimensosialisasikan Undang Undang Nomor 8 Tahun 1999 Tentang Perlindungan Konsumensupaya para konsumen perumahan lebih mengetahui dan memahami hak-hak dan kewajibanselaku konsumen perumahan.Kata Kunci : Perlindungan Konsumen, Pengadilan

The notion of a boundary as a line running between the phenomena of privacy and publicity is presented by the author in this article. Publicity means the things which are always present and accessible for viewing, circulate without any restriction in the social discourse, are a field of conflicting views, mass communication and political activity, include a variety of people and are not limited to the circle of relatives or close friends. On the other hand, private is used to express human rights to personal autonomy, the rights to protection against unauthorized interference. This is a personal living space, which is structured by the individual and filled in with their own forms and manifestations of life, depending on their own interests and needs. This notion is closely related to private ownership, management, individual or group relations, self­realization, self­development, and personal interests. The notion of boundary running between the private and the public points out to the line, which shows the difference in the relations between the elements in one field and the elements in this and other field. Different types of boundaries between the private and public are analysed in the article. Material and symbolic boundaries are singled out. The material boundaries are those which are acceptable for sensory perception and physically exist to protect the private space – e.g. fences, walls, curtains, or doors. Another type of boundaries is symbolic. They are socially constructed as the borders, which in some cases duplicate the material limits. However, in most interaction situations they tend to replace them. Symbolic boundaries can be universal, being embodied in the norms and rules of conduct. If they are not followed, it causes different sanctions from the other members of society or the relevant authorities. Yet one more type of private boundaries – those set by the individual. If suprapersonal boundaries are fixed, as they are required by the majority, the personal boundaries are set by the will of the individuals and can be overlapped in the joint interaction. These boundaries can change depending on the situation and are negotiated, being a way of crossing the universal boundaries to adapt the norms to communicative situations. ; У представленій автором статті розглядається поняття кордону як лінії, що проходить між феноменами приватності та публічності. Під публічним мається на увазі те, що завжди присутнє та доступне зору, циркулює без обмежень у соціальному дискурсі, є сферою зіткнення думок, масової комунікації та політичної активності, включає певне розмаїття людей і не обмежується колом родичів та близьких знайомих. Приватне, в свою чергу, застосовується для вираження права людини на автономію в особистому житті, права на захист втручання сторонніх осіб. Це життєвий простір особистості, який вона структурує і заповнює власними формами та проявами життєдіяльності, орієнтуючись на власні інтереси та потреби. Це поняття тісно пов'язане з приватним володінням, господарюванням, індивідуальними чи груповими відносинами, із самореалізацією та саморозвитком, особистими інтересами. Поняття кордону, яке проходить між приватним та публічним, вказує на лінію, що позначає різницю в стосунках елементів однієї сфери між собою та елементів цієї сфери з іншою. В статті аналізуються різні види кордонів приватного та публічного. Виділяються матеріальні та символічні кордони. Під матеріальними кордонами розуміють такі, які доступні сенсорному сприйняттю та існують фізично для охорони приватного простору – огорожі, стіни, штори, двері. Інший тип кордонів – символічні, що конструюються соціально як межі, що в деяких випадках повторюють матеріальні обмеження, але в більшості ситуацій взаємодії – заміняють їх. Символічні кордони можуть мати всезагальний характер, втілюючись у норми та правила поведінки. Їх недотримання викликає санкції різного характеру з боку інших членів суспільства або відповідних владних органів. Інший тип кордонів приватного – ті, що встановлюються самим суб'єктом. Якщо надособистісні кордони оформилися, бо їх потребувала більшість, то особистісні створюються за волею суб'єктів і можуть перетинатися в ході спільної взаємодії. Ці кордони мають ситуативно змінюваний та договірний характер, виступаючи шляхом для перетину всезагальних меж з метою адаптації норм до комунікативних ситуацій. ; У представленій автором статті розглядається поняття кордону як лінії, що проходить між феноменами приватності та публічності. Під публічним мається на увазі те, що завжди присутнє та доступне зору, циркулює без обмежень у соціальному дискурсі, є сферою зіткнення думок, масової комунікації та політичної активності, включає певне розмаїття людей і не обмежується колом родичів та близьких знайомих. Приватне, в свою чергу, застосовується для вираження права людини на автономію в особистому житті, права на захист втручання сторонніх осіб. Це життєвий простір особистості, який вона структурує і заповнює власними формами та проявами життєдіяльності, орієнтуючись на власні інтереси та потреби. Це поняття тісно пов'язане з приватним володінням, господарюванням, індивідуальними чи груповими відносинами, із самореалізацією та саморозвитком, особистими інтересами. Поняття кордону, яке проходить між приватним та публічним, вказує на лінію, що позначає різницю в стосунках елементів однієї сфери між собою та елементів цієї сфери з іншою. В статті аналізуються різні види кордонів приватного та публічного. Виділяються матеріальні та символічні кордони. Під матеріальними кордонами розуміють такі, які доступні сенсорному сприйняттю та існують фізично для охорони приватного простору – огорожі, стіни, штори, двері. Інший тип кордонів – символічні, що конструюються соціально як межі, що в деяких випадках повторюють матеріальні обмеження, але в більшості ситуацій взаємодії – заміняють їх. Символічні кордони можуть мати всезагальний характер, втілюючись у норми та правила поведінки. Їх недотримання викликає санкції різного характеру з боку інших членів суспільства або відповідних владних органів. Інший тип кордонів приватного – ті, що встановлюються самим суб'єктом. Якщо надособистісні кордони оформилися, бо їх потребувала більшість, то особистісні створюються за волею суб'єктів і можуть перетинатися в ході спільної взаємодії. Ці кордони мають ситуативно змінюваний та договірний характер, виступаючи шляхом для перетину всезагальних меж з метою адаптації норм до комунікативних ситуацій.

The Regional History Project conducted this oral history with UCSC Chancellor M.R.C. (Mary Rita Cooke) Greenwood as part of its University History series. Greenwood was appointed as chancellor of UC Santa Cruz in July of 1996 and served until April of 2004. While at UCSC, she also held an appointment as a professor of biology. M.R.C. Greenwood was born in 1943 in Gainesville, Florida. She graduated summa cum laude in biology from Vassar College in 1968, and earned her PhD in physiology, developmental biology, and neurosciences from Rockefeller University in 1973. After graduation, she joined the faculty in human nutrition at Columbia University's Medical School, where she taught until 1978, when she moved to Vassar College. At Vassar she was the John Guy Vassar Professor of Natural Sciences, chaired the department of biology, and directed the Undergraduate Research Summer Institute. In 1989, Greenwood was hired by the University of California at Davis, where she was professor of nutrition and internal medicine, served as dean of graduate studies, and later vice provost for academic outreach. Her research interests are in developmental cell biology, genetics, neurosciences, physiology, women´s health, nutrition and science, and higher education policy. From November 1993 to May 1995, while on leave from UC Davis, Greenwood served as associate director for science in the White House Office of Science and Technology Policy under President Bill Clinton. She spearheaded the creation of two major science policy documents: "Science in the National Interest" and "Meeting the Challenge: Health, Safety, and Food for America." In addition, she played a leadership role in coordinating interdepartmental and interagency science activities and co-chaired two National Sciences and Technology Council committees. The political savvy she developed in the White House, as well as her experience in the world of government-funded scientific research, was to greatly benefit the UC Santa Cruz campus. Under her leadership, the campus finally established its first professional school, the Jack Baskin School of Engineering, which had been planned since the days of Chancellor Dean McHenry, but cut for budgetary reasons. Her years also saw many other strides forward: the founding of the NSF Center for Adaptive Optics; an increase in the number of academic programs by 52 percent, from 63 to 96, including a 41 percent increase in graduate programs; the building and opening of Colleges Nine and Ten; the hiring of 250 new faculty members; and a doubling of extramural research support. Greenwood's tenure also saw the construction of nearly one million assignable square feet in academic buildings for the arts, the sciences and engineering; the founding of a UC Silicon Valley Center at Moffett Field; and collaboration with NASA Ames in developing the nation´s first NASA University Affiliated Research Center, the largest competitively awarded contract ($330 million) at the University of California up to that time. In addition, under Greenwood's leadership the campus raised more in private donations than the previous total for the campus´s entire history. She built strong bridges with the city of Santa Cruz and surrounding communities, worked to preserve what she saw as the best aspects of the UCSC residential college system, and to diversify the student body and faculty even in the wake of Proposition 209 and other backlashes against affirmative action. In this oral history she discusses her own experience as the first woman chancellor of UCSC and being part of the first generation of women to hold senior leadership positions in higher education administration. In a tribute honoring Chancellor Greenwood before the United States House of Representatives, Congressman Sam Farr said: "With the campus now reaching a regional annual economic impact of almost $1 billion, her leadership has proven advantageous not only to the students at the university, but to the local community as well." In an editorial, the Santa Cruz Sentinel said, "Relations between the university and the local community have been excellent during her years here—and that hasn't always been true." The first part of Greenwood's tenure took place during affluent years that saw a tech boom in nearby Silicon Valley, but later she encountered the budgetary challenges that continue to undermine the fiscal health of higher education. In her parting email to the campus community she remarked, "Both political pressure and budgetary constraints are making it increasingly difficult for all public universities, even the great ones like UC, to prosper. Whether California will honor the promises of the internationally revered Master Plan for Higher Education is a question we must face." It was that deep concern for the future of the University of California which inspired Greenwood to accept the position as provost and vice president of academic affairs at the Office of the President, the second highest post in the UC system. She became the highest-ranking woman in the UC administration and the first woman to hold this position. After her time at the UC Office of the President ended, Greenwood became chancellor at the University of Hawaii. Greenwood is a member of the Institute of Medicine of the National Academy of Sciences, and a fellow of the American Association for the Advancement of Science, where she served as president in 1998 and chair in 1999. In 1996, President Clinton nominated her to serve as a member of the National Science Board, a prestigious group comprising the nation's top twenty-four leaders in science and education, which advises Congress and the President on science policy issues. Her research on the genetic causes of obesity is recognized worldwide and she is the author of numerous scientific publications and presentations.

Según Dilthey, el análisis formalista llevado adelante por la gnoseología de Kant no logra comprender el mundo humano, por su parte, Hegel si aborda al hombre histórico, pero subsume su mundo al despliegue de la razón o el saber absoluto. El proyecto de una fundamentación de las ciencias del espíritu llevado adelante por Dilthey busca adentrarse en el mundo humano concibiéndolo como el conjunto de manifestaciones objetivadas de la vida. Kant y Hegel se convierten en sus interlocutores, pero también Comte con quien se enfrenta en pos de fundamentar la autonomía metodológica de las ciencias del espíritu. Sostengo que la noción tardía de «espíritu objetivo», que Dilthey toma de Hegel, pero que la concibe como el devenir de la vida política y cultural, permite releer toda la filosofía de Dilthey con otra perspectiva. El presente estudio no busca realizar un análisis comparativo entre Dilthey y Hegel, sino partir de la recepción que el primero hace del segundo a los efectos de comprender su filosofía. En este sentido, para Dilthey el «espíritu objetivo» está constituido por el conjunto de las organizaciones exteriores de la sociedad –la estructura político-jurídica de la sociedad- y por las formas culturales como arte, religión y filosofía. El hombre es quien, según Dilthey, produce estas instituciones las cuales a su vez le anteceden y le sucederán en su existencia. En este sentido Dilthey concibe al hombre como un ser histórico y un «punto de cruce» de las distintas objetivaciones históricas. Este mundo compartido es el mundo histórico –expresado a través de las nociones como Gemeinsamkeit, objektive Geist, verwebt y kreuzungspunkt-, aquel que contiene el conjunto de experiencia de vidas acumuladas y las expectativas de futuro. En síntesis, se sostiene que para Dilthey el mundo es manifestación objetiva de la vida –fenomenología del espíritu-, siendo el espíritu objetivo o la vida objetivada, un producto del devenir de la vida humana. Es decir, en el mundo histórico actúan individuos -dotados de voluntad- en una conexión estructural con su entorno, como «puntos de cruce» de las distintas objetivaciones. Es decir, la preocupación histórico-sistemática diltheyana gira en torno al tema del hombre –sujeto individual, «punto de cruce»- y lo socio-histórico –mundo intersubjetivo y espíritu objetivo, manifestación objetivada de la vida-. Así, el hombre juega, para Dilthey, un papel central en la historia y en el despliegue de la vida. Todos los estudios gnoseológicos, epistemológicos, históricos y toda fundamentación sistemática es producto de las conexiones de vida. La importancia de los individuos, sus propias manifestaciones de vida y el «espíritu objetivo» -centros de análisis de las ciencias del espíritu-, permite comprender a la filosofía diltheyana como una filosofía de la intersubjetividad, en oposición a las interpretaciones clásicas que hacían que ella cayera en un psicologismo-empático. Asimismo, el plano de la exteriorización de las acciones individuales y sociales le permite a Dilthey encontrar un saber objetivo para las ciencias del espíritu. ; Dilthey points out that while the formalist analysis carried out by Kant's gnoseology fails to understand the human world, Hegel does speak about the historical man, but subsumes his world to the manifestation of reason or absolute knowledge. The project of a foundation of the Geisteswissenschaften carried out by Dilthey seeks to penetrate the human world conceiving it as a set of objectified manifestations of life. Kant and Hegel become their interlocutors, but also Comte with whom Dilthey face in order to sustain the methodical autonomy foundation of the Geisteswissenschaften. I assume that the late notion of "objektive Geist", which Dilthey takes from Hegel, but which he sees as the process/activity of the political and cultural life, allows for a rereading of the whole philosophy of Dilthey in a new perspective. This study does not seek to make a comparative analysis between Dilthey and Hegel, but to set a starting point from/of go along the im put that the first author makes over the latter so as to understand his philosophy. In this regard, for Dilthey, the "objektive Geist" is constituted by the external organizations of society (political-legal structure of society) and the cultural forms as art, religion and philosophy. It is man who, according to Dilthey, produces these institutions, which precede and will surpass the existence of the individual man. Dilthey conceives man as a historical being and as a "crossing point" of the various historical objectifications. This shared world is the historical-world (expressed through the notions of Gemeinsamkeit, objektive Geist, verwebt and kreuzungspunkt), that which contains all the accumulated life experience and future expectations. In short, it is argued that for Dilthey the world is objective manifestation of life (phenomenology of Geist) being objektive Geist or objectified life a product of the manifestation of human life. I.e, in the historical world individuals act -gifted with will- in a structural connection with their environment, as "crossing points" of different objectifications. That is, the historical and systematic Diltheyan concern revolves around the theme of man (individual subject, «crossing point») and the socio-historical world (intersubjective world, objektive Geist, objectified manifestation of life). So, the man plays, for Dilthey, a central role in the history and in the manifestation of life. All gnoseological, epistemological, historical studies and any systematic foundation is a product of life connections. The importance of individuals, their own expressions of life and the «objektive Geist» (the centre of analysis of de Geisteswissenschaften), enable a better understanding of Dilthey's philosophy as a philosophy of intersubjectivity, as opposed to classical interpretations that made its fell into a psychologism-empathetic study. Furthermore, the level of externalization of individual and social actions allows Dilthey to find objective knowledge for the Geisteswissenschaften. ; Facultad de Humanidades y Ciencias de la Educación

Haiti's new Dictatorship: The Coup, the Earthquake and the UN Occupation.By JUSTIN PODUR. Pluto Press, 2012. $29.95Reviewed by Natali DownerThe controversial book Haiti's new Dictatorship: The Coup, the Earthquake and the UN Occupation is a significant contribution to current discussions around globalisation, political economy, development, post-colonialism, and human rights. Podur's work provides welcome insight and a critical perspective on the struggle for sovereignty in modern day Haiti. The author takes the reader through Haiti's political history, beginning with the slave revolution of 1804, which established Haiti as the world's first independent black Republic. The historical account grounds the reader in Haiti's reality—the ongoing battle for economic and political sovereignty within its borders. Since its independence, Podur argues, the successful slave revolt in Haiti has been an ontological challenge to those who would seek to impose colonialism; it is the challenge they posed in 1804 and today.Podur sections the book into historical eras, including the Duvalier dictatorship followed by Haiti's popular movement and Jean-Bertrand Aristide, which act as signposts for his study. In Podur's analysis of the second and pivotal coup against Aristide in 2004, he argues that the new dictatorship was imposed and solidified under the control of the U.S., Canada, France and later, the United Nations. Specifically, under the guise of the Responsibility to Protect doctrine (the new iteration of the "White Man's Burden",) western countries employed the old colonial pretext in order to "overthrow Haiti's elected government and replace it with an internationally constructed dictatorship." Drawing on Michel-Rolph Trouillot's concept of dictatorship, as the use of violence and centralization of power, Podur adds "impunity" to the description as it characterizes how violations by the regime and its supporters go unpunished. Podur categorises the new international variety of dictatorship as a "laboratory experiment in a new kind of imperialism."Podur discusses the contradictory role of the domestic and international media as contributing to the success of the coup. He argues that the media misrepresented the details surrounding the kidnapping and replacement of a democratically elected prime minister with the dictatorship of the United Nations. He describes the "media disinformation loop" as part of the coup infrastructure by shaping beliefs and actions. Podur's work is an attempt to publicize an alternative to corrupt mainstream reporting.The media did not question the legitimacy of the coup regime or the United Nations' Stabilization Mission in Haiti (MINUSTAH). Podur argues that the occupation of Haiti by the MINUSTAH occurred under peculiar justifications. He reports that, "in Haiti an internationalized military solution is being offered for what even the UN admitted were problems of poverty and social crime that occur in many places." He argues that violence and murder rates are higher in other countries, including the Dominican Republic, Guyana, Trinidad, and Jamaica. The mainstream rationale for UN occupation in Haiti has evaded inquiry.Podur's analysis of the coup extends to the role of non-governmental organizations (NGOs) in the new dictatorship. In Haiti, Podur argues, NGOs perform tasks that belong in the hands of a functioning public service, accountable to the people. Instead, NGOs operate in the interests of their donor countries—"offering wealthy countries a morally responsible way of subcontracting the sovereignty of the nations they exploit." Making NGOs "less non-governmental and more 'over governmental'" and revealing the determinant role of external intervention in corrupting sovereignty.NGOs are responsible for the bulk of disaster response in Haiti. Podur's analysis of the earthquake of 2010 reveals a stunning account of how well-meaning donors are part of a feedback loop that (in part) finances a corrupt system. This system of local elites, international enterprises, and NGOs acts with impunity as they create and reinforce vulnerabilities because funds are controlled by western technocrats and corporations (particularly in times of crisis). Rather than geographic factors, Podur argues that social factors are the major cause of Haiti's horrific death toll following disasters. The decapitation of Haiti's government and the subsequent program cuts demobilizes the public service while it enables the rise of the "republic of NGOs" and the UN Dictatorship. As Haiti lacks the sovereignty to orchestrate its own disaster response, the failure to rebuild after the earthquake marks the failure of the new dictatorship and not the people of Haiti.Podur illustrates the character of the new dictatorship allowing readers to understand the truly gruesome nature of the post-coup occupiers. Podur's report leaves the reader spinning from accounts of murder and corruption; page after page the reader experiences Haiti's grim reality in the new imperialist regime. While the lists of events in the book become disorienting to read, they serve to demonstrate the brutality of actions performed by western nations, the Haitian elite, and armed factions.In this book Podur argues that Haiti is engaged in a historical struggle for democracy against external control. Podur's work on Haiti reveals how a multilateral violation of sovereignty is organized and carried out, and exposes the "new face of dictatorship in the twenty-first century global order." However, the larger project of this book suggests a call to action. Podur recounts the illegitimacy of the occupation and its atrocities so that widespread recognition can be achieved and policies changed. Podur challenges us to consider what it truly means to help Haiti, to face the consequences of our "do-good" attempts at aid and instead aim to assist Haitians to reclaim national sovereignty.Work CitedTrouillot, Michel-Rolph. Haiti, State Against Nation: The Origins and Legacy of Duvalierism. New York: Monthly Review Press, 1990. Print.~NATALI DOWNER is a PhD candidate in the Faculty of Environmental Studies at York University. Her research explores the contradictions of capitalism as expressed in the twin crisis of peak oil and climate change.

Учетом межотраслевого значения концепции свободы труда Л.Ю. Бугровым обосновывается зависимость условий социального обеспечения от формы реализации права на труд. Рассматривается содержание конституционного принципа свободы труда, выделяются этапы его реализации и мотивы, определяющие выбор того или иного варианта поведения гражданина в сфере труда. На основе правовых позиций Конституционного Суда Российской Федерации анализируются особенности социальных рисков, которым подвержены граждане, отказавшиеся от реализации права на труд, и реализующие его в различных формах (путем заключения трудового договора, контракта о государственной службе – гражданской, военной или правоохранительной, или в режиме самостоятельной занятости), а также способы компенсации таких рисков в системе социального обеспечения. Автор исходит из того, что выбор того или иного варианта реализации конституционного принципа свободы труда предполагает учет необходимости удовлетворения потребности в социальной безопасности. Делая этот выбор, человек должен сознавать, на каких условиях и в рамках какой из организационно-правовых форм социальной защиты он может рассчитывать на поддержку в случае отсутствия возможности для самообеспечения (в частности, при утрате дохода от трудовой или иной приравненной к ней деятельности). При таком подходе условия социального обеспечения, предопределенные спецификой той или иной формы реализации права на труд либо отказом от реализации данного права, также могут включаться в структуру мотива труда и влиять на выбор сферы приложения способностей человека к труду. Соответственно, и сама система социального обеспечения должна быть достаточно эффективной и включать в себя формы, предназначенные для компенсации социальных рисков различных категорий населения. Дифференцированный подход к формированию системы социального обеспечения предполагает учет различий в социально-правовом статусе лиц, отказавшихся от реализации права на труд или реализующих его в тех или иных формах. Так, защита наемных работников и самозанятого населения от социальных рисков осуществляется в системе обязательного социального страхования. Финансовые и организационные обязанности по страхованию наемных работников возлагаются на работодателя, а самозанятые граждане одновременно являются в этой системе и страхователями, и застрахованными лицами. Особенности социального статуса государственных гражданских служащих обусловливают распространение на них обязательного страхования и предоставление в дополнение к страховым гарантиям также отдельных видов социального обеспечения, финансируемых непосредственно из бюджета (например, пенсии за выслугу лет или доплаты к трудовой пенсии). Социальное обеспечение военнослужащих и сотрудников правоохранительных органов направлено в том числе на возмещение вреда, причиненного их здоровью при исполнении обязанностей службы. Рассматриваются особенности, характерные для социального обеспечения судей и других лиц, замещающих государственные должности российской Федерации и ее субъектов, а также муниципальные должности. Сделан вывод о том, что социальная солидарность должна иметь разные формы проявления в отношении граждан, добровольно отказавшихся от трудовой деятельности, и тех, кто своим трудом участвует в формировании общественного богатства как источника, за счет которого покрываются в том числе потребности лиц, нуждающихся в социальной защите. ; With a glance to multisectoral value of L.Yu. Bugrov labour freedom concept the dependence of social security terms from the form of realization right to labour is proved. The content of the constitutional principle of labour freedom, it's realization stages, motives, which determine one's behavior in labour sphere, are considered. The specificity of social risks, which natives, who abandon the right to work realization, and those, who realize this right in different forms (by formation the labour contract, state service contract – civil, military, law enforcement service or by being self-employed person), are subject to, and the ways to compensate this risks are analyzed (on the basis of the Constitutional Court of the Russian Federation legal views) in the article. The author originates, that the choice of a particular way of the constitutional principle of labour freedom realization involves accounting the necessity of social security need satisfaction. Making this choice, a person should realize the social security terms and forms, on which he can lay account with in case of lack of self dependence (including the loss of labour activity or equated activity proceed). With this handling social security terms, predestined by the form of the right to work realization (or the refusal of it's realization) specificity, also can be included in the structure of a labour motive and influence on the choice of a capability to work supplement sphere. It means, that the social security system should be effective enough and include forms, destined to compensate social risks of different categories of citizens. Differentiated approach to the social security system organization intends accounting differences in legal and social status of those citizens, who refuse to realize their right to work or who realize it in different forms. For example, defense of the employees and self-employed citizens from social risks is carried out with the help of compulsory social insurance system. Financial and organization liabilities on employees insurance are rested on the employer, self-employed citizens in this system are both: assured and assurer. Special aspects of social status of the civil servants provide the expansion of compulsory insurance on them and assignment in addition to insurance guarantees some kinds of social security, which are financed from the budget (for example, pensions for years of service or occupational pension extra). Social security of military men and law-enforcement officers is aimed at the compensation of physical harm afflicted middle their service. Special aspects are characteristic for social security of judges, citizens, which fill the functions of public servants of the Russian Federation and the subordinate entities of the Russian Federation, municipal servants. Social solidarity should have different forms of realization concerning citizens, who refused to work of their own volition, and those, who with the help of their work take part in social wealth formation as a source, on account of which necessities of socially disadvantaged people are financed.