Suchergebnisse

У статті проаналізовано особливості сек'юритизації ісламу в період формування безпекового сектору державної політики у колишніх радянських республіках Центральної Азії. Показано, що на початку 1990-х років у наслідок етно-релігійній специфіці та свого геополітичного положення мусульманські республіки колишнього Радянського Союзу одними із перших на пострадянському просторі зіштовхнулися з ісламістським радикалізмом. У наслідок того, що в 1917-1980 роках у колишньому СРСР була знищена практично вся мусульманська інфраструктура, в першій половині 1990-х років ісламське відродження в мусульманських республіках проходило під значним впливом іноземних радикальних ісламістів. Метою статті є дослідження особливостей сек'юритизації ісламу в період формування (в 1990-х роках) безпекового сектору державної політики у колишніх радянських республіках Центральної Азії для можливого використання в українських реаліях. Результатом стали релігійно-політичні конфлікти в Таджикистані і Узбекистані, в яких брали участь десятки тисяч мусульман, та існувала реальна можливість для їх трансформації в громадянські війни. Проте завдяки досить вдалому використанню державною владою політики сек'юритизації місцевим правлячим елітам вдалося зупинити розвиток подій за найгіршими сценаріями. З початку були здійснені заходи із запобігання подальшій інтенсифікації конфліктів, з часом політична активність ісламістів була каналізована і виведена в позаполітичну сферу. Із цього боку значний інтерес становить відпрацьована протягом багатьох років досить практика поперемінного застосування заходів сек'юритизації/десек'юритизації. Аналіз сучасної релігійно-політичної обстановки в Центральній Азії показує, що основні алгоритми застосованих у 1990-х роках методик можуть ефективно застосовуватися в інших регіонах з мусульманським населенням (у разі загострення релігійно-політичної ситуації, яка здатна призвести до масових акцій непокори, а також перерости в більш небезпечні форми соціально-політичного та етно-релігійного конфлікту). ; The article analyzes the peculiarities of the securitization of Islam during the formation of the security sector of public policy in the former Soviet republics of Central Asia. It is shown that in the early 1990s, as a result of ethno-religious specifics and their geopolitical position, the Muslim republics of the former Soviet Union were among the first in the post-Soviet space to face Islamist radicalism. Due to the fact that in 1917-1980 in the former USSR was destroyed almost all Muslim infrastructure, in the first half of the 1990s, the Islamic revival in the Muslim republics took place under the significant influence of foreign radical Islamists. The aim of the article is to study the peculiarities of the securitization of Islam during the formation (in the 1990s) of the security sector of public policy in the former Soviet republics of Central Asia for possible use in Ukrainian realities. The result was religious and political conflicts in Tajikistan and Uzbekistan, in which tens of thousands of Muslims took part, and there was a real opportunity for their transformation into civil wars. However, due to the rather successful use of the securitization policy by the state authorities, the local ruling elites managed to stop the development of events in the worst-case scenarios. From the beginning, measures were taken to prevent further intensification of conflicts, over time, the political activity of Islamists was channeled and brought into the non-political sphere. From this point of view, the practice of alternating securitization / desecuritization measures, which has been practiced for many years, is of considerable interest. Analysis of the current religious and political situation in Central Asia shows that the basic algorithms of the methods used in the 1990s can be effectively applied in other regions with a Muslim population (in case of aggravation of the religious and political situation, which can lead to mass actions of disobedience in more dangerous forms of socio-political and ethno-religious conflict).

The article analyzes the nature of the influence of political activism in Islam on strategic communications with Muslim countries and considers the points that may negatively affect the sphere of state security of Ukraine. The aim of the article is to identify the main actors of Islamic political activism, as well as to analyze the impact of this phenomenon on the development of strategic communications between government agencies and Muslim countries. The main actors of Islamic political activism and ideological differences between them are identified. It is proved that in modern conditions the main forces of political activism in Islam are Sufis and Islamists, between whom there is a constant confrontation. It is noted that the main goal of Sufis in a non-Muslim country is to achieve a constructive dialogue with local authorities to protect the interests of their believers in the religious and social sphere. At the same time, Sufi political activity is often forced, usually in response to Islamist actions. The main stages of the formation of Islamist ideology are considered. It is shown that a large proportion of modern Islamist organizations adopt the idea of the "Muslim Brotherhood". Attention is drawn to the fact that the ultimate goal of the Islamists is to create a global Muslim caliphate, with a legal system based on Sharia (that is, in fact, the destruction of other forms of government). Proponents of Islamist ideology are in power in many Muslim countries today. Emphasis is placed on the fact that even "moderate Islamists" in strategic communications try to actively use ethno-confessional and political-economic factors to spread their influence to important regions in order to gain benefits directly for themselves or to protect the interests of their ethnically close believers. The possible consequences of Ankara's implementation of a political ideology that is significantly influenced by the concept of "neo-Ottomanism", aimed at restoring Turkish dominance in the former Ottoman Empire, are analyzed. ; В статті проаналізовано характер впливу політичного активізму в ісламі на стратегічні комунікації з мусульманськими країнами й розглянути моменти, які негативним чином можуть впливати на сферу державної безпеки України. Метою статті є визначення основних акторів ісламського політичного активізму, а також аналіз впливу цього феномену на розвиток стратегічних комунікацій державних органів з мусульманськими країнами. Визначені головні актори ісламського політичного активізму та ідеологічні відмінності між ними. Доведено, що в сучасних умовах головними силами в політичного активізму в ісламі є суфії та ісламісти, між якими точиться постійне протиборство. Зазначено, що головною метою суфієв у немусульманський країні є досягнення конструктивного діалогу з місцевою державною владою для захисту інтересів своїх вірян у релігійно-соціальній сфері. Водночас політична активність суфієв найчастіше має вимушений характер, звичайно йдеться про відповідь на дії ісламістів. Розглянуто основні етапи формування ісламістської ідеології. Показано, що велика частка сучасних ісламістських організацій беруть на озброєння ідеї "Братів-мусульман". Звертається увага на те, що кінцева мета ісламістів – створення всесвітнього мусульманського Халіфату, з правовою системою, заснованою на шаріаті (тобто фактично йдеться про знищення інших форм державного управління). У багатьох мусульманських країнах сьогодні при владі знаходяться прихильники ісламістської ідеології. Акцентовано увагу на тому, що навіть «помірковані ісламісти» у стратегічних комунікаціях намагаються активно використовувати етноконфесійні й політико-економічні чинники для поширення свого впливу на важливі для них регіони з метою отримання переваг безпосередньо для себе або для захисту інтересів своїх етнічноблизьких одновірців. Аналізуються можливі наслідки від втілення Анкарою в життя політичної ідеології, що відчуває значного впливу концепції «неоосманізму», орієнтованої на відновлення турецького домінування на теренах колишньої Оттоманської імперії.

The article analyzes the scientific approaches of leading domestic and foreign researchers to determine the effectiveness of state policy on the securitization of Islam. It has been found that in the framework of securitization, security is treated as a discursive practice aimed at creating a hierarchy of political priorities. The problem being securitized is given the status of an existential threat, which necessarily requires emergency measures. The securitization of security threats forms the basis of the relationship between government and society. On the one hand, the ruling elite can form and direct a sense of threat to society in their narrow corporate interests. However, the population is also able to impose a sense of danger on the elite and thus influence public policy. It is determined that in modern geopolitical conditions there is a great danger that securitization can be used by public authorities in the narrow corporate interests of the ruling elites. In this case, a mechanism of state non-political influence on society can be created. At the same time, research suggests that the securitization of Islam as violence against Muslims by state authorities has two important consequences. First, after the securitization of Islam, the political rights of other sections of the population are often violated. Second, the government's violence against Muslims generates retaliatory violence. At the same time, pursuing a state or interstate policy of desecuritizing Islam, even in such complex regions as Kosovo and Iraq, leads to the creation of zones in which mechanisms for the peaceful settlement of conflicts are formed. In the current Ukrainian realities, Islam cannot be seen as a threat to state or public interests. It follows that securitization methods are not acceptable for use against Ukrainian Muslims in public policy. At the same time, the potential danger of radicalization of certain parts of the local Muslim community should be taken into account and preventively leveled by the relevant state bodies in the framework of desecuritization. ; У статті проаналізовано наукові підходи провідних вітчизняних і закордонних дослідників щодо визначення ефективності державної політики з сек'юритизації ісламу. З'ясовано, що в рамках сек'юритизації безпека трактується як дискурсивна практика, що спрямована на створення ієрархії політичних пріоритетів. Проблемі, яку сек'юритизують надається статус екзистенціальної загрози, що обов'язково вимагає надзвичайних заходів протидії. Сек'юритизація безпекових загроз створює основу відносин між державною владою та суспільством. З одного боку, правляча еліта може формувати і скеровувати відчуття загрози суспільству у своїх вузькокорпоративних інтересах. Проте й населення здатне нав'язувати еліті відчуття небезпеки і таким чином впливати на державну політику. Визначено, що в сучасних геополітичних умовах існує досить велика небезпека того, що сек'юритизація може використовуватися державною владою у вузькокорпоративних інтересах правлячих еліт. У такому випадку може створюватися механізм державного позаполітичного впливу на суспільство. Водночас результати досліджень свідчать про те, що сек'юритизація ісламу як насильство проти мусульман із боку державної влади має два важливих наслідки. По-перше, після сек'юритизації ісламу досить часто порушуються політичні права інших верств населення країни. По-друге, насильство державної влади проти мусульман породжує насильство з їх боку у відповідь. Поряд з тим проведення державної або міждержавної політики десек'юритизації ісламу навіть у таких складних регіонах як Косово та Ірак веде до створення зон, в яких формуються механізми мирного вирішення конфліктів. У теперішніх українських реаліях іслам не може розглядатися як загроза державним або суспільним інтересам. Із цього випливає, що методи сек'юритизації не припустимі для використання проти українських мусульман у межах державної політики. Водночас потенціальна небезпека радикалізації окремих частин місцевої мусульманської громади повинна братися до уваги і превентивно нівелюватися профільними державними органами у рамках десек'юритизації.