Search results

An important task for all scientists is the understanding how to summarize and how to use the debates of different schools of IR for their own project. How different do theories used by practitioners relate to IRT (International Relations Theory)? Some of them come from other areas – economics (game theory and neoliberal institutionalism), cultural studies (postcolonialism), philosophy (poststructuralism), political economy (Marxism), and some even oppose the traditional concept of "IR". Finally, it is important to know which debate will become key in the future. The aim of the work is to assess the state of development of the discipline "International Relations" through the prism of the main scientific discussions of its most famous theoristsamong which Ole Wæver and Knud Erik Jorgensen stand out. Today, we can state the absence of heated discussion, as it was in the late 1980s – early 1990s. This can be interpreted as the fact that each school of scientific thought is trying to optimize its achievements through internal debate. And it is possible on the contrary that today's theories' pluralism is temporary, because some schools can win. But there are three objections to the last statement. First, the traditions of IRT remain different in the USA and in Europe, and the world. Secondly, pluralism wins even within the United States. Thirdly, recently, quantitative studies have become an increasingly desirable format of research, and they have begun to dominate in the main journals, competing with the traditional theories of IR on the status of the discipline based on methods. Mainstream walked back to the empirical point of view on the theory. When theoretical debates are fainting, like today, fewer new scientists are positioning themselves as "theorists". However, there is indications lead to the conclusion about endlessness of theoretical debate in IRT. So, since 2009 the journal "International Theory" is published, which means the continuation of discussions of leading theorists about the basic principles of building IR research. In all, the liberal theorists and especially realists complain about the decline of theory and attempt to update their approaches. Thus, just as the idea of the "end of history" was premature, the thoughts about the "end of theory" are premature: the end always means a new step forward, which can re-customize IRT. ; Важной задачей для всех ученых является понимание, как суммировать и как использовать дебаты разных школ «МВ» для собственного проекта. Насколько разные теории, которые используются практиками, относятся к ТМО? Некоторые из них происходят из других областей – экономики (теория игр и неолиберальный институционализм), культурологии (постколониализм), философии (постструктурализм), политической экономии (марксизм), а некоторые противостоят традиционной концепции «МО». Наконец важно знать, какие дебаты станут ключевыми в будущем. Целью работы является оценка состояния развития дисциплины «Международные отношения» сквозь призму основных научных дискуссий ее наиболее известных теоретиков, среди которых выделяются Оле Вейвер и Кнут Эрик Йоргенсен. На сегодня можно констатировать отсутствие бурной дискуссии, как это было в конце 1980-х – начале 1990-х гг. Это можно интерпретировать как то, что каждая школа научной мысли пытается оптимизировать свои достижения с помощью внутренних дебатов. А можно, наоборот, как то, что сегодняшний плюрализм теорий является временным, поскольку какая-то школа может победить. Но есть три возражения против последнего утверждения. Во-первых, остаются различными традиции ТМО в США и в Европе и мире. Во-вторых, плюрализм побеждает даже внутри США. В-третьих, в последнее время все более желанным форматом исследований стали исследования количественные, и они же начали преобладать в основных журналах, конкурируя с традиционными теориями МО по основанному на методах статусу дисциплины «МО». Мейнстрим отошел назад к эмпирической, индуктивистской точке зрения на теорию. Когда ослабевают теоретические дебаты, как сегодня, все меньше новых ученых позиционируют себя как «теоретики». Однако есть признаки, позволяющие сделать выводы о нескончаемости теоретических дебатов в ТМО. Так, с 2009 г. выходит журнал «International Theory», что означает продолжение дискуссий ведущих теоретиков по основным принципам построения исследований МО. Все более ощутимыми становятся жалобы теоретиков либерализма и особенно реализма на упадок теории и попытки обновить свои подходы. Таким образом, как преждевременной была мысль о «конце истории», так преждевременны размышления о «конце теории»: конец всегда означает новый шаг вперед, который может перенастроить ТМО. ; Важливим завданням для всіх науковців є розуміння, як підсумувати та як використати дебати різних шкіл «МВ» для власного проекту. Чи ці теорії кидають одна одній виклик, чи вони підтримують одна одну? Наскільки різні теорії, що наразі використовуються практиками, належать до ТМВ? Деякі з них походять із інших галузей – з економіки (теорія ігор та неоліберальний інституціоналізм), культурології (постколоніалізм), філософії (постструктуралізм), політичної економії (марксизм), – а деякі теорії протистоять традиційній концепції «МВ». Нарешті важливо знати, які дебати стануть ключовими у майбутньому. Метою роботи є оцінка стану розвитку дисципліни «Міжнародні відносини» крізь призму основних наукових дискусій її найбільш знаних теоретиків, серед яких виділяються Оле Вейвер та Кнут Ерік Йоргенсен.У результаті аналізу їх праць можна дійти висновку, що мейнстрім ТМВ відійшов назад до емпіричного, індуктивістського погляду на теорію. Але це не означає закінчення великих дебатів; міркування про «кінець теорії» передчасні: кінець завжди означає новий крок уперед, який може пере-настроїти ТМВ.

An important task for all scientists is the understanding how to summarize and how to use the debates of different schools of IR for their own project. How different do theories used by practitioners relate to IRT (International Relations Theory)? Some of them come from other areas – economics (game theory and neoliberal institutionalism), cultural studies (postcolonialism), philosophy (poststructuralism), political economy (Marxism), and some even oppose the traditional concept of "IR". Finally, it is important to know which debate will become key in the future. The aim of the work is to assess the state of development of the discipline "International Relations" through the prism of the main scientific discussions of its most famous theoristsamong which Ole Wæver and Knud Erik Jorgensen stand out. Today, we can state the absence of heated discussion, as it was in the late 1980s – early 1990s. This can be interpreted as the fact that each school of scientific thought is trying to optimize its achievements through internal debate. And it is possible on the contrary that today's theories' pluralism is temporary, because some schools can win. But there are three objections to the last statement. First, the traditions of IRT remain different in the USA and in Europe, and the world. Secondly, pluralism wins even within the United States. Thirdly, recently, quantitative studies have become an increasingly desirable format of research, and they have begun to dominate in the main journals, competing with the traditional theories of IR on the status of the discipline based on methods. Mainstream walked back to the empirical point of view on the theory. When theoretical debates are fainting, like today, fewer new scientists are positioning themselves as "theorists". However, there is indications lead to the conclusion about endlessness of theoretical debate in IRT. So, since 2009 the journal "International Theory" is published, which means the continuation of discussions of leading theorists about the basic principles of building IR research. In all, the liberal theorists and especially realists complain about the decline of theory and attempt to update their approaches. Thus, just as the idea of the "end of history" was premature, the thoughts about the "end of theory" are premature: the end always means a new step forward, which can re-customize IRT. ; Важной задачей для всех ученых является понимание, как суммировать и как использовать дебаты разных школ «МВ» для собственного проекта. Насколько разные теории, которые используются практиками, относятся к ТМО? Некоторые из них происходят из других областей – экономики (теория игр и неолиберальный институционализм), культурологии (постколониализм), философии (постструктурализм), политической экономии (марксизм), а некоторые противостоят традиционной концепции «МО». Наконец важно знать, какие дебаты станут ключевыми в будущем. Целью работы является оценка состояния развития дисциплины «Международные отношения» сквозь призму основных научных дискуссий ее наиболее известных теоретиков, среди которых выделяются Оле Вейвер и Кнут Эрик Йоргенсен. На сегодня можно констатировать отсутствие бурной дискуссии, как это было в конце 1980-х – начале 1990-х гг. Это можно интерпретировать как то, что каждая школа научной мысли пытается оптимизировать свои достижения с помощью внутренних дебатов. А можно, наоборот, как то, что сегодняшний плюрализм теорий является временным, поскольку какая-то школа может победить. Но есть три возражения против последнего утверждения. Во-первых, остаются различными традиции ТМО в США и в Европе и мире. Во-вторых, плюрализм побеждает даже внутри США. В-третьих, в последнее время все более желанным форматом исследований стали исследования количественные, и они же начали преобладать в основных журналах, конкурируя с традиционными теориями МО по основанному на методах статусу дисциплины «МО». Мейнстрим отошел назад к эмпирической, индуктивистской точке зрения на теорию. Когда ослабевают теоретические дебаты, как сегодня, все меньше новых ученых позиционируют себя как «теоретики». Однако есть признаки, позволяющие сделать выводы о нескончаемости теоретических дебатов в ТМО. Так, с 2009 г. выходит журнал «International Theory», что означает продолжение дискуссий ведущих теоретиков по основным принципам построения исследований МО. Все более ощутимыми становятся жалобы теоретиков либерализма и особенно реализма на упадок теории и попытки обновить свои подходы. Таким образом, как преждевременной была мысль о «конце истории», так преждевременны размышления о «конце теории»: конец всегда означает новый шаг вперед, который может перенастроить ТМО. ; Важливим завданням для всіх науковців є розуміння, як підсумувати та як використати дебати різних шкіл «МВ» для власного проекту. Чи ці теорії кидають одна одній виклик, чи вони підтримують одна одну? Наскільки різні теорії, що наразі використовуються практиками, належать до ТМВ? Деякі з них походять із інших галузей – з економіки (теорія ігор та неоліберальний інституціоналізм), культурології (постколоніалізм), філософії (постструктуралізм), політичної економії (марксизм), – а деякі теорії протистоять традиційній концепції «МВ». Нарешті важливо знати, які дебати стануть ключовими у майбутньому. Метою роботи є оцінка стану розвитку дисципліни «Міжнародні відносини» крізь призму основних наукових дискусій її найбільш знаних теоретиків, серед яких виділяються Оле Вейвер та Кнут Ерік Йоргенсен.У результаті аналізу їх праць можна дійти висновку, що мейнстрім ТМВ відійшов назад до емпіричного, індуктивістського погляду на теорію. Але це не означає закінчення великих дебатів; міркування про «кінець теорії» передчасні: кінець завжди означає новий крок уперед, який може пере-настроїти ТМВ.

An important task for all scientists is the understanding how to summarize and how to use the debates of different schools of IR for their own project. How different do theories used by practitioners relate to IRT (International Relations Theory)? Some of them come from other areas – economics (game theory and neoliberal institutionalism), cultural studies (postcolonialism), philosophy (poststructuralism), political economy (Marxism), and some even oppose the traditional concept of "IR". Finally, it is important to know which debate will become key in the future. The aim of the work is to assess the state of development of the discipline "International Relations" through the prism of the main scientific discussions of its most famous theoristsamong which Ole Wæver and Knud Erik Jorgensen stand out. Today, we can state the absence of heated discussion, as it was in the late 1980s – early 1990s. This can be interpreted as the fact that each school of scientific thought is trying to optimize its achievements through internal debate. And it is possible on the contrary that today's theories' pluralism is temporary, because some schools can win. But there are three objections to the last statement. First, the traditions of IRT remain different in the USA and in Europe, and the world. Secondly, pluralism wins even within the United States. Thirdly, recently, quantitative studies have become an increasingly desirable format of research, and they have begun to dominate in the main journals, competing with the traditional theories of IR on the status of the discipline based on methods. Mainstream walked back to the empirical point of view on the theory. When theoretical debates are fainting, like today, fewer new scientists are positioning themselves as "theorists". However, there is indications lead to the conclusion about endlessness of theoretical debate in IRT. So, since 2009 the journal "International Theory" is published, which means the continuation of discussions of leading theorists about the basic principles of building IR research. In all, the liberal theorists and especially realists complain about the decline of theory and attempt to update their approaches. Thus, just as the idea of the "end of history" was premature, the thoughts about the "end of theory" are premature: the end always means a new step forward, which can re-customize IRT. ; Важной задачей для всех ученых является понимание, как суммировать и как использовать дебаты разных школ «МВ» для собственного проекта. Насколько разные теории, которые используются практиками, относятся к ТМО? Некоторые из них происходят из других областей – экономики (теория игр и неолиберальный институционализм), культурологии (постколониализм), философии (постструктурализм), политической экономии (марксизм), а некоторые противостоят традиционной концепции «МО». Наконец важно знать, какие дебаты станут ключевыми в будущем. Целью работы является оценка состояния развития дисциплины «Международные отношения» сквозь призму основных научных дискуссий ее наиболее известных теоретиков, среди которых выделяются Оле Вейвер и Кнут Эрик Йоргенсен. На сегодня можно констатировать отсутствие бурной дискуссии, как это было в конце 1980-х – начале 1990-х гг. Это можно интерпретировать как то, что каждая школа научной мысли пытается оптимизировать свои достижения с помощью внутренних дебатов. А можно, наоборот, как то, что сегодняшний плюрализм теорий является временным, поскольку какая-то школа может победить. Но есть три возражения против последнего утверждения. Во-первых, остаются различными традиции ТМО в США и в Европе и мире. Во-вторых, плюрализм побеждает даже внутри США. В-третьих, в последнее время все более желанным форматом исследований стали исследования количественные, и они же начали преобладать в основных журналах, конкурируя с традиционными теориями МО по основанному на методах статусу дисциплины «МО». Мейнстрим отошел назад к эмпирической, индуктивистской точке зрения на теорию. Когда ослабевают теоретические дебаты, как сегодня, все меньше новых ученых позиционируют себя как «теоретики». Однако есть признаки, позволяющие сделать выводы о нескончаемости теоретических дебатов в ТМО. Так, с 2009 г. выходит журнал «International Theory», что означает продолжение дискуссий ведущих теоретиков по основным принципам построения исследований МО. Все более ощутимыми становятся жалобы теоретиков либерализма и особенно реализма на упадок теории и попытки обновить свои подходы. Таким образом, как преждевременной была мысль о «конце истории», так преждевременны размышления о «конце теории»: конец всегда означает новый шаг вперед, который может перенастроить ТМО. ; Важливим завданням для всіх науковців є розуміння, як підсумувати та як використати дебати різних шкіл «МВ» для власного проекту. Чи ці теорії кидають одна одній виклик, чи вони підтримують одна одну? Наскільки різні теорії, що наразі використовуються практиками, належать до ТМВ? Деякі з них походять із інших галузей – з економіки (теорія ігор та неоліберальний інституціоналізм), культурології (постколоніалізм), філософії (постструктуралізм), політичної економії (марксизм), – а деякі теорії протистоять традиційній концепції «МВ». Нарешті важливо знати, які дебати стануть ключовими у майбутньому. Метою роботи є оцінка стану розвитку дисципліни «Міжнародні відносини» крізь призму основних наукових дискусій її найбільш знаних теоретиків, серед яких виділяються Оле Вейвер та Кнут Ерік Йоргенсен.У результаті аналізу їх праць можна дійти висновку, що мейнстрім ТМВ відійшов назад до емпіричного, індуктивістського погляду на теорію. Але це не означає закінчення великих дебатів; міркування про «кінець теорії» передчасні: кінець завжди означає новий крок уперед, який може пере-настроїти ТМВ.

At the beginning of the XXI century the USA remained the most influential actor in international relations, but the further evolution of the world order showed the instability of the mono-polar world. A clear move towards a cheaper foreign policy has become especially noticeable under presidents B. Obama and D. Trump. The aim of the work is to assess the risks of the D. Trump administration strategy for the modern system of international relations. The article discusses directions of US foreign policy, which is the most criticized in modern scientific literature. The study is based on the theoretical principles of the school of Political Realism. It is revealed that President Trump, in his foreign policy practice, prefers a hybrid strategy with elements of reduction, deterrence, creation of balances and involvement as trade (mutual exchange of concessions), reconciliation, balancing, non-interference Among the signs of reduction are the withdrawal of troops from Afghanistan and Syria, a cutback in financial assistance to the Palestinian Authority. Sanctions against Iran are becoming clearer in terms of deterrence, and the trade war with China is the clearest example of the strategy of involvement as trade. The Trump administration policy cannot be unambiguously evaluated. K. Yarhi-Milo finds a good formula for his politics – "irrational rationality", bearing in mind that under the guise of false inappropriate spontaneity the President usually has a pragmatic plan that he consistently embodies. But if his actions were adequate in Afghanistan, Syria, and the Palestinian-Israeli conflict, then the US position on Iran and China is a dead end and can help reduce the role of the US at the global level. The variability of modern international relations is a source of new threats and new opportunities for other actors of world politics. Future fluctuations will be associated with the ability of US rivals to create new alliances or reformat old ones for the sake of increasing their effectiveness. ; В начале ХХІ ст. США оставались наиболее влиятельным актором международных отношений, но дальнейшая эволюция миропорядка показала нестойкость монополярного мира. Четкое движение в сторону более дешевой внешней политики стало особенно ощутимым при президентах Б. Обаме и Д. Трампе. Целью работы является оценка рисков стратегии администрации Д. Трампа для современной системы международных отношений. В статье рассмотрены направления внешней политики США, которые подвергаются наибольшей критике в современной научной литературе. Исследование опирается на теоретические принципы школы политического реализма. Выявлено, что президент Трамп в своей внешнеполитической практике отдает предпочтение гибридной стратегии с элементами сокращения, сдерживания, создания противовесов и причастности как торговли (взаимного обмена уступками), замирения, отдаления балансировки, невмешательства. Среди признаков сокращения – вывод войск из Афганистана и Сирии, урезывание финансовой помощи Палестинской автономии. Санкции против Ирана становятся более ясными с позиций сдерживания, а торговая война с Китаем является ярчайшим примером стратегии причастности как торговли. Политика администрации Трампа не может быть однозначно оценена. Удачную формулу для нее нашла К. Ярхи-Мило – «иррациональная рациональность», имея ввиду, что под пластом притворной нерациональной спонтанности президента как правило лежит прагматический план, который он последовательно воплощает в жизнь. Однако, если его действия были адекватным в Афганистане, Сирии и палестино-израильском конфликте, то позиция США относительно Ирана и Китая является тупиковой и может содействовать уменьшению роли США на глобальном уровне. Изменчивость современных международных отношений является источником новых угроз и новых возможностей для других акторов мировой политики. Будущие колебания будут связаны со способностью соперников США создавать новые союзы или переформатировать старые ради повышения их эффективности. ; На початку ХХІ століття США залишалися найвпливовим актором міжнародних відносин, але подальша еволюція світопорядку показала нестійкість монополярного світу. Чіткий рух у бік більш дешевої зовнішньої політики став особливо відчутним при президентах Б. Обамі та Д. Трампі. Метою роботи є оцінка ризиків стратегії адміністрації Д. Трампа для сучасної системи міжнародних відносин. Розглянуто напрями зовнішньої політики США, які піддаються найбільшій критиці у сучасній науковій літературі. Дослідження спирається на теоретичні засади школи політичного реалізму. Президент Трамп у своїй зовнішньополітичній практиці віддає перевагу гібридній стратегії з елементами скорочення, стримування й причетності як торгування (взаємного обміну поступками). Стратегія «скорочення» має на меті зменшення витрат США у міжнародній сфері; «стримування» – створення противаг навколо опонента; «зміна режиму/відкат назад» – повалення ворожого уряду; «причетність як інтеграція» – заохочення лібералізації ворожих режимів; «причетність як торгування» – взаємний обмін поступками; «замирення» – односторонні поступки задля угамування агресивних намірів опонента; «віддалене балансування» – запобігання домінуванню будь-якої країни; «невтручання» – уникання зобов'язань. Серед ознак скорочення – вивід військ з Афганістану та Сирії, урізання фінансової допомоги Палестинській автономії. Санкції проти Ірану стають яснішими з позицій стримування, а торгова війна з Китаєм є найяскравішим прикладом стратегії причетності як торгівлі. Політика адміністрації Трампа не може бути однозначно оцінена. Вдалу формулу для неї знайшла К. Ярхі-Міло – «ірраціональна раціональність», маючи на увазі, що під пластом перетворений нераціональної спонтанності президента як правило лежить прагматичний план, який він послідовно втілює в життя. Політика адміністрації Трампа не може бути однозначно оцінена: його дії були адекватними у Афганістані, Сирії та палестино-ізраїльському конфлікті, але позиція США щодо Ірану та Китаю є тупиковою й може сприяти зменшенню ролі США на глобальному рівні. Мінливість міжнародних відносин є джерелом нових загроз і можливостей для інших акторів світової політики. Майбутні коливання будуть пов'язані зі здатністю суперників США створювати нові союзи або переформатувати старі заради підвищення їх ефективності

At the beginning of the XXI century the USA remained the most influential actor in international relations, but the further evolution of the world order showed the instability of the mono-polar world. A clear move towards a cheaper foreign policy has become especially noticeable under presidents B. Obama and D. Trump. The aim of the work is to assess the risks of the D. Trump administration strategy for the modern system of international relations. The article discusses directions of US foreign policy, which is the most criticized in modern scientific literature. The study is based on the theoretical principles of the school of Political Realism. It is revealed that President Trump, in his foreign policy practice, prefers a hybrid strategy with elements of reduction, deterrence, creation of balances and involvement as trade (mutual exchange of concessions), reconciliation, balancing, non-interference Among the signs of reduction are the withdrawal of troops from Afghanistan and Syria, a cutback in financial assistance to the Palestinian Authority. Sanctions against Iran are becoming clearer in terms of deterrence, and the trade war with China is the clearest example of the strategy of involvement as trade. The Trump administration policy cannot be unambiguously evaluated. K. Yarhi-Milo finds a good formula for his politics – "irrational rationality", bearing in mind that under the guise of false inappropriate spontaneity the President usually has a pragmatic plan that he consistently embodies. But if his actions were adequate in Afghanistan, Syria, and the Palestinian-Israeli conflict, then the US position on Iran and China is a dead end and can help reduce the role of the US at the global level. The variability of modern international relations is a source of new threats and new opportunities for other actors of world politics. Future fluctuations will be associated with the ability of US rivals to create new alliances or reformat old ones for the sake of increasing their effectiveness. ; В начале ХХІ ст. США оставались наиболее влиятельным актором международных отношений, но дальнейшая эволюция миропорядка показала нестойкость монополярного мира. Четкое движение в сторону более дешевой внешней политики стало особенно ощутимым при президентах Б. Обаме и Д. Трампе. Целью работы является оценка рисков стратегии администрации Д. Трампа для современной системы международных отношений. В статье рассмотрены направления внешней политики США, которые подвергаются наибольшей критике в современной научной литературе. Исследование опирается на теоретические принципы школы политического реализма. Выявлено, что президент Трамп в своей внешнеполитической практике отдает предпочтение гибридной стратегии с элементами сокращения, сдерживания, создания противовесов и причастности как торговли (взаимного обмена уступками), замирения, отдаления балансировки, невмешательства. Среди признаков сокращения – вывод войск из Афганистана и Сирии, урезывание финансовой помощи Палестинской автономии. Санкции против Ирана становятся более ясными с позиций сдерживания, а торговая война с Китаем является ярчайшим примером стратегии причастности как торговли. Политика администрации Трампа не может быть однозначно оценена. Удачную формулу для нее нашла К. Ярхи-Мило – «иррациональная рациональность», имея ввиду, что под пластом притворной нерациональной спонтанности президента как правило лежит прагматический план, который он последовательно воплощает в жизнь. Однако, если его действия были адекватным в Афганистане, Сирии и палестино-израильском конфликте, то позиция США относительно Ирана и Китая является тупиковой и может содействовать уменьшению роли США на глобальном уровне. Изменчивость современных международных отношений является источником новых угроз и новых возможностей для других акторов мировой политики. Будущие колебания будут связаны со способностью соперников США создавать новые союзы или переформатировать старые ради повышения их эффективности. ; На початку ХХІ століття США залишалися найвпливовим актором міжнародних відносин, але подальша еволюція світопорядку показала нестійкість монополярного світу. Чіткий рух у бік більш дешевої зовнішньої політики став особливо відчутним при президентах Б. Обамі та Д. Трампі. Метою роботи є оцінка ризиків стратегії адміністрації Д. Трампа для сучасної системи міжнародних відносин. Розглянуто напрями зовнішньої політики США, які піддаються найбільшій критиці у сучасній науковій літературі. Дослідження спирається на теоретичні засади школи політичного реалізму. Президент Трамп у своїй зовнішньополітичній практиці віддає перевагу гібридній стратегії з елементами скорочення, стримування й причетності як торгування (взаємного обміну поступками). Стратегія «скорочення» має на меті зменшення витрат США у міжнародній сфері; «стримування» – створення противаг навколо опонента; «зміна режиму/відкат назад» – повалення ворожого уряду; «причетність як інтеграція» – заохочення лібералізації ворожих режимів; «причетність як торгування» – взаємний обмін поступками; «замирення» – односторонні поступки задля угамування агресивних намірів опонента; «віддалене балансування» – запобігання домінуванню будь-якої країни; «невтручання» – уникання зобов'язань. Серед ознак скорочення – вивід військ з Афганістану та Сирії, урізання фінансової допомоги Палестинській автономії. Санкції проти Ірану стають яснішими з позицій стримування, а торгова війна з Китаєм є найяскравішим прикладом стратегії причетності як торгівлі. Політика адміністрації Трампа не може бути однозначно оцінена. Вдалу формулу для неї знайшла К. Ярхі-Міло – «ірраціональна раціональність», маючи на увазі, що під пластом перетворений нераціональної спонтанності президента як правило лежить прагматичний план, який він послідовно втілює в життя. Політика адміністрації Трампа не може бути однозначно оцінена: його дії були адекватними у Афганістані, Сирії та палестино-ізраїльському конфлікті, але позиція США щодо Ірану та Китаю є тупиковою й може сприяти зменшенню ролі США на глобальному рівні. Мінливість міжнародних відносин є джерелом нових загроз і можливостей для інших акторів світової політики. Майбутні коливання будуть пов'язані зі здатністю суперників США створювати нові союзи або переформатувати старі заради підвищення їх ефективності

At the beginning of the XXI century the USA remained the most influential actor in international relations, but the further evolution of the world order showed the instability of the mono-polar world. A clear move towards a cheaper foreign policy has become especially noticeable under presidents B. Obama and D. Trump. The aim of the work is to assess the risks of the D. Trump administration strategy for the modern system of international relations. The article discusses directions of US foreign policy, which is the most criticized in modern scientific literature. The study is based on the theoretical principles of the school of Political Realism. It is revealed that President Trump, in his foreign policy practice, prefers a hybrid strategy with elements of reduction, deterrence, creation of balances and involvement as trade (mutual exchange of concessions), reconciliation, balancing, non-interference Among the signs of reduction are the withdrawal of troops from Afghanistan and Syria, a cutback in financial assistance to the Palestinian Authority. Sanctions against Iran are becoming clearer in terms of deterrence, and the trade war with China is the clearest example of the strategy of involvement as trade. The Trump administration policy cannot be unambiguously evaluated. K. Yarhi-Milo finds a good formula for his politics – "irrational rationality", bearing in mind that under the guise of false inappropriate spontaneity the President usually has a pragmatic plan that he consistently embodies. But if his actions were adequate in Afghanistan, Syria, and the Palestinian-Israeli conflict, then the US position on Iran and China is a dead end and can help reduce the role of the US at the global level. The variability of modern international relations is a source of new threats and new opportunities for other actors of world politics. Future fluctuations will be associated with the ability of US rivals to create new alliances or reformat old ones for the sake of increasing their effectiveness. ; В начале ХХІ ст. США оставались наиболее влиятельным актором международных отношений, но дальнейшая эволюция миропорядка показала нестойкость монополярного мира. Четкое движение в сторону более дешевой внешней политики стало особенно ощутимым при президентах Б. Обаме и Д. Трампе. Целью работы является оценка рисков стратегии администрации Д. Трампа для современной системы международных отношений. В статье рассмотрены направления внешней политики США, которые подвергаются наибольшей критике в современной научной литературе. Исследование опирается на теоретические принципы школы политического реализма. Выявлено, что президент Трамп в своей внешнеполитической практике отдает предпочтение гибридной стратегии с элементами сокращения, сдерживания, создания противовесов и причастности как торговли (взаимного обмена уступками), замирения, отдаления балансировки, невмешательства. Среди признаков сокращения – вывод войск из Афганистана и Сирии, урезывание финансовой помощи Палестинской автономии. Санкции против Ирана становятся более ясными с позиций сдерживания, а торговая война с Китаем является ярчайшим примером стратегии причастности как торговли. Политика администрации Трампа не может быть однозначно оценена. Удачную формулу для нее нашла К. Ярхи-Мило – «иррациональная рациональность», имея ввиду, что под пластом притворной нерациональной спонтанности президента как правило лежит прагматический план, который он последовательно воплощает в жизнь. Однако, если его действия были адекватным в Афганистане, Сирии и палестино-израильском конфликте, то позиция США относительно Ирана и Китая является тупиковой и может содействовать уменьшению роли США на глобальном уровне. Изменчивость современных международных отношений является источником новых угроз и новых возможностей для других акторов мировой политики. Будущие колебания будут связаны со способностью соперников США создавать новые союзы или переформатировать старые ради повышения их эффективности. ; На початку ХХІ століття США залишалися найвпливовим актором міжнародних відносин, але подальша еволюція світопорядку показала нестійкість монополярного світу. Чіткий рух у бік більш дешевої зовнішньої політики став особливо відчутним при президентах Б. Обамі та Д. Трампі. Метою роботи є оцінка ризиків стратегії адміністрації Д. Трампа для сучасної системи міжнародних відносин. Розглянуто напрями зовнішньої політики США, які піддаються найбільшій критиці у сучасній науковій літературі. Дослідження спирається на теоретичні засади школи політичного реалізму. Президент Трамп у своїй зовнішньополітичній практиці віддає перевагу гібридній стратегії з елементами скорочення, стримування й причетності як торгування (взаємного обміну поступками). Стратегія «скорочення» має на меті зменшення витрат США у міжнародній сфері; «стримування» – створення противаг навколо опонента; «зміна режиму/відкат назад» – повалення ворожого уряду; «причетність як інтеграція» – заохочення лібералізації ворожих режимів; «причетність як торгування» – взаємний обмін поступками; «замирення» – односторонні поступки задля угамування агресивних намірів опонента; «віддалене балансування» – запобігання домінуванню будь-якої країни; «невтручання» – уникання зобов'язань. Серед ознак скорочення – вивід військ з Афганістану та Сирії, урізання фінансової допомоги Палестинській автономії. Санкції проти Ірану стають яснішими з позицій стримування, а торгова війна з Китаєм є найяскравішим прикладом стратегії причетності як торгівлі. Політика адміністрації Трампа не може бути однозначно оцінена. Вдалу формулу для неї знайшла К. Ярхі-Міло – «ірраціональна раціональність», маючи на увазі, що під пластом перетворений нераціональної спонтанності президента як правило лежить прагматичний план, який він послідовно втілює в життя. Політика адміністрації Трампа не може бути однозначно оцінена: його дії були адекватними у Афганістані, Сирії та палестино-ізраїльському конфлікті, але позиція США щодо Ірану та Китаю є тупиковою й може сприяти зменшенню ролі США на глобальному рівні. Мінливість міжнародних відносин є джерелом нових загроз і можливостей для інших акторів світової політики. Майбутні коливання будуть пов'язані зі здатністю суперників США створювати нові союзи або переформатувати старі заради підвищення їх ефективності

The author presents a review of the monograph of the well-known British and Canadian political scientist of Ukrainian origin, specialist on history and policy of independent Ukraine Taras Kuzio, devoted to the analysis of the peculiarities of the current global policy of the Russian Federation and its influence on international relations. ; Автором представлена рецензия на монографию известного британского и канадского политолога украинского происхождения - Тараса Кузьо. Монография Т. Кузьо посвящена анализу украинско-российских отношений (Kuzio, Taras. Putin's War against Ukraine. Revolution, nationalism, and crime. CreateSpace, University of Toronto, 2017). ; Автором представлено рецензію на монографію британського експерта у сфері мжінародних відносин Тараса Кузьо «ВІЙНА ПУТІНА ПРОТИ УКРАЇНИ. РЕВОЛЮЦІЯ, НАЦІОНАЛІЗМ ТА ЗЛОЧИН» (Kuzio, Taras. Putin's War against Ukraine. Revolution, nationalism, and crime. CreateSpace, University of Toronto, 2017).

Proclaiming a new world order, the leaders of Western states provided for the expansion of peace and stability by assisting with Europeanization and the integration of Central and Eastern Europe. However, the situation with Ukraine is more complicated. The aim of the paper is revealing of the EU's soft power peculiarities towards Ukraine. The methodology is based on studies of Joseph Nye and the USC Centre of Public Diplomacy. Both have been adapted and implemented to the aims of the current study. The most important questions are: What makes the EU attractive abroad? To what extent does the EU rely on its attractiveness in its relations with Ukraine? What prevents the EU from more effectively pursuing its soft power policy towards Ukraine? As a result of this work, it became clear that the EU's influence on Ukraine and in particular on the solution of the current conflict with Russia was insignificant. This is a paradox if we consider the individual characteristics of both actors. The EU still loses to Russia in digital diplomacy. However, in terms of the attractiveness of cultural achievements, the strength of the EU is about the same as that of Russia. The strength of the diplomatic network, its contribution to global interaction in the case of the EU is relatively higher than that of Russia. Finally, the EU's strength is much higher than that of Russia in terms of the attractive economic model, business friendliness, and ability to innovate; by the level of human capital, contribution to scholarships, and attractiveness for international students; in the context of a commitment to freedom, human rights and democracy, and the quality of political institutions. In the future, it is necessary to conduct a study of this phenomenon and find out what affects the EU's inability to use its soft power advantages effectively. ; Провозгласив новый мировой порядок, лидеры западных государств обеспечили расширение мира и стабильности, способствуя европеизации и интеграции Центральной и Восточной Европы. Однако с Украиной ситуация сложнее. Целью статьи является выявление особенностей стратегии мягкой силы ЕС относительно Украины. Методология основана на исследованиях Джозефа Ная и Центра общественной дипломатии США. Оба были адаптированы для целей данного исследования. Наиболее важными вопросами являются следующие: Что делает ЕС привлекательным за границей? Насколько ЕС рассчитывает на свою привлекательность в отношениях с Украиной? Что мешает ЕС эффективнее проводить свою политику мягкой силы относительно Украины? В результате этой работы выяснилось, что влияние ЕС на Украину и в частности на решение текущего конфликта с РФ было незначительным. Это парадокс, если рассмотреть отдельные характеристики обоих акторов. ЕС все еще проигрывает России в области цифровой дипломатии. Однако по привлекательности культурных достижений сила ЕС примерно такая же, как и у России. Сила дипломатической сети, ее вклад в глобальное взаимодействие в случае ЕС относительно выше, чем у России. Наконец сила ЕС намного выше, чем у России в сфере привлекательности экономической модели, дружелюбия к бизнесу и способности к инновациям; по уровню человеческого капитала, вкладу в стипендии и привлекательности для иностранных студентов; в контексте приверженности свободе, правам человека и демократии, а также качеству политических институтов. В дальнейшем следует провести исследование этого феномена и выяснить, что влияет на неумение ЕС эффективно использовать свои преимущества мягкой силы. ; Проголошуючи новий світовий порядок, лідери західних держав передбачали розширення миру та стабільності, допомагаючи європеїзації та інтеграції Центральної та Східної Європи. Однак ситуація з Україною складніша. Метою статті є розкриття особливостей м'якої сили ЄС щодо України. Методологія заснована на дослідженнях Джозефа Ная та Центру громадської дипломатії США. Обидва були адаптовані та впроваджені згідно до цілей поточного дослідження. Найважливішими питаннями стали наступні: Що робить ЄС привабливим за кордоном? Наскільки ЄС покладається на свою привабливість у відносинах з Україною? Що заважає ЄС ефективніше проводити свою політику м'якої сили щодо України? В результаті цієї роботи з'ясувалося, що вплив ЄС на Україну і зокрема на вирішення поточного конфлікту з РФ був незначним. Це парадокс, якщо розглянути окремі характеристики обох акторів. ЄС все ще програє Росії в області цифрової дипломатії. Однак за привабливістю культурних досягнень сила ЄС приблизно така ж, як і у Росії. Сила дипломатичної мережі, її внесок в глобальну взаємодію в разі ЄС відносно вище, ніж у Росії. Нарешті сила ЄС набагато вище, ніж у Росії в сфері привабливості економічної моделі, дружелюбності до бізнесу і спроможності до інновацій; за рівнем людського капіталу, вкладу в стипендії і привабливість для іноземних студентів; в контексті прихильності свободі, правам людини і демократії, а також якості політичних інститутів. Надалі слід провести дослідження цього феномена і з'ясувати, що впливає на невміння ЄС ефективно використовувати свої переваги м'якої сили.