Однією з найважливіших (і першочергових до вирішення) причин недостатньої ефективності міжнародного права у боротьбі з тероризмом є відсутність універсального міжнародно-правового визначення поняття тероризму (далі – визначення тероризму). У статті окреслено проблеми прийняття визначення тероризму; розкрито деякі негативні наслідки відсутності у міжнародному праві визначення тероризму.
Вказується, що для прийняття визначення тероризму необхідно визначити характерні риси і специфічні ознаки тероризму, які відрізняють його від інших видів правопорушень та які (риси і ознаки) могли б бути покладені в основу визначення елементів складу злочину тероризму, а також в основу визначення тероризму. Погоджуємося з тим, що у вказаному контексті слід орієнтуватися на такі визнані в доктрині сутнісні характеристики терористичних методів дій: насильницька основа дій; політична мотивація і цілевизначення; використання залякування як інструменту досягнення цілі; умисел на спричинення невинних жертв і адекватних руйнувань.
Зроблено висновки, що тероризм за своєю сутністю є міжнародним злочином. Погоджуємося з позиціями фахівців відповідно до яких заборона тероризму є нормою загального міжнародного права у формі міжнародного звичаєвого права. Вказується на необхідність прийняття у позитивному міжнародному праві норми, яка б чітко встановлювала, що порушення заборони тероризму становить міжнародний злочин.
Вважаємо вартою уваги позицію фахівців, відповідно до якої заборона тероризму є нормою jus cogens. Норми jus cogens спрямовані на захист фундаментальних, основних або вищих інтересів або фундаментальних гуманітарних цінностей. Ці фундаментальні цінності включають права людини та право на людську гідність, які є основними і належать усім людям. Видається очевидним, що заборона тероризму захищає фундаментальні цінності людства та людську гідність. Тероризм становить загрозу основам людської гідності, а його заборона відображає загальну волю міжнародного співтовариства.
Вказується, що тероризм у багатьох випадках виступає явним і грубим порушенням Статуту ООН. Вважаємо доцільним для оцінки терористичних злочинів застосовувати критерії характеру, тяжкості і масштабу аналогічно до того, як ці критерії були використані для кваліфікації акту агресії Конференцією з огляду у Додатку ІІІ до Резолюції RC/Res.6 при прийнятті поправок до Римського статуту Міжнародного кримінального суду.
Вказується, що внаслідок відсутності визначення тероризму у позитивному міжнародному праві та внаслідок відсутності міжнародно-правової норми, яка б кваліфікувала тероризм як міжнародний злочин, тероризм прямо не віднесено до юрисдикції жодного міжнародного суду чи трибуналу.
У статті розкривається внесок професора В. Ф. Антипенка у сучасний розвиток концепції кримінальної відповідальності держави (далі – КВД). Вказується, що науковець зробив вагомий внесок у сучасний розвиток концепції кримінальної відповідальності держави, доповнивши і «ожививши» дану концепцію новими науковими ідеями. Дослідження й подальший розвиток концепції КВД стали одним із векторів наукового пошуку у межах наукової школи міжнародної кримінології. Вказується, що В. Ф. Антипенко розробляв нові міжнародні нормативно-правові та інституційні механізми боротьби з міжнародними злочинами. Тому дослідження внеску професора В. Ф. Антипенка у розвиток концепції КВД є важливим та може мати як теоретичне, так і важливе практичне значення у сфері протидії міжнародним злочинам та підтримання міжнародного миру та безпеки. Серед іншого, у статті розкривається позиція В. Ф. Антипенка щодо процесу трансформування волі індивідів у волю держави, а також щодо того, що інститут кримінальної відповідальності держави створює умови для недопущення невиправданого поширення санкцій (у межах реалізації міжнародно-правового примусу та у межах реалізації міжнародно-правової відповідальності держав за міжнародні злочини) на широке населення. На думку В. Ф. Антипенка, зміст кримінального покарання для індивідів, що генерують злочинні діяння держави і є носіями відповідної приватної волі, полягає передусім у вилученні інструментів державного апарату, використання яких створює умови, з одного боку, для кримінальних в їх користь дій держави, а з іншого, дозволяє переадресовувати авторство таких дій народу (суспільству). У результаті, як вказує вчений, головна ціль досягається, хоча й специфічним чином: кримінальне покарання держави і антикримінальна щодо неї превенція відбувається через позбавлення можливостей приватних осіб або корпоративних груп використовувати державний апарат у своїх корисливих цілях, надаючи поведінці держави злочинний характер.
One of the most important (and top-priority for solving) reasons for the insufficient effectiveness of international law in the fight against terrorism is the lack of a universal international legal definition of terrorism (hereinafter referred to as the definition of terrorism). The article outlines the problems of adopting the definition of terrorism; revealed some negative consequences of the absence of a definition of terrorism in international law.It is pointed out that in order to accept the definition of terrorism, it is necessary to identify the characteristics and specific features of terrorism that distinguish it from other types of offenses and which (characteristics and features) could be used as a basis for defining elements of terrorism as well as the basis for the definition of terrorism.We agree that in the context we should focus on the following recognized in the doctrine essential characteristics of terrorist methods of action: violent basis of action; political motivation and goal setting; use of intimidation as a tool to achieve the goal; intent to cause innocent casualties and adequate destruction.It is concluded that terrorism is an international crime. We agree with the positions of experts according to which the prohibition of terrorism is a norm of general international law in the form of customary international law. It points to the need to adopt a norm in positive international law that would clearly state that violating the prohibition of terrorism is an international crime.We consider the position of experts to be noteworthy, according to which the prohibition of terrorism is the norm of jus cogens. The norms of jus cogens are aimed at protecting fundamental, basic or higher interests or fundamental humanitarian values. These fundamental values include human rights and the right to human dignity, which are fundamental and belong to all people. It seems obvious that the prohibition of terrorism protects the fundamental values of humanity and human dignity. Terrorism is a threat to the human dignity and its prohibition reflects the general will of the international community.It is pointed out that terrorism in many cases is a clear and gross violation of the UN Charter. It is pointed out that terrorism in many cases is a clear and gross violation of the UN Charter. We consider it appropriate to apply criteria of a character, gravity and scale to the assessment of terrorist offenses in the same way as those used by the Review Conference in Annex III to Resolution RC/Res.6 when adopting amendments to the Rome Statute of the International Criminal Court. It is pointed out that due to the lack of a definition of terrorism in positive international law and due to the lack of an international legal norm that would qualify terrorism as an international crime, terrorism is not directly within the jurisdiction of any international court or tribunal. ; Одной из наиболее важных (и первоочередных в решении) причин недостаточной эффективности международного права в борьбе с терроризмом является отсутствие универсального международно-правового определения понятия терроризма (далее – определение терроризма). В статье очерчены проблемы принятия определения терроризма; раскрыты некоторые негативные последствия отсутствия в международном праве определения терроризма.Указывается, что для принятия определения терроризма необходимо назвать характерные черты и специфические признаки терроризма, которые отличают его от других видов правонарушений и которые (черты и признаки) могли бы быть положены в основу определения элементов терроризма, а также в основу определения терроризма. Соглашаемся с тем, что в указанном контексте следует ориентироваться на следующие признанные в доктрине сущностные характеристики террористических методов действий: насильственная основа действий; политическая мотивация и определение цели; использование устрашения как инструмента достижения цели; умысел на причинение невинных жертв и адекватных разрушений.Сделаны выводы, что терроризм по своей сути является международным преступлением. Соглашаемся с позициями специалистов в соответствии с которыми запрет терроризма является нормой общего международного права в форме международного обычного права. Указывается на необходимость принятия в положительном международном праве нормы, четко устанавливающей, что нарушение запрета терроризма составляет международное преступление.Считаем стоящей внимания позицию специалистов, согласно которой запрет терроризма является нормой jus cogens. Нормы jus cogens направлены на защиту фундаментальных, основных или высших интересов или фундаментальных гуманитарных ценностей, которые включают права человека и право на человеческое достоинство, которые являются основополагающими и принадлежат всем людям. Очевидно, что запрет терроризма защищает фундаментальные ценности человечества и человеческое достоинство. Терроризм представляет угрозу основам человеческого достоинства, а его запрет отражает всеобщую волю международного сообщества.Указывается, что терроризм во многих случаях выступает явным и грубым нарушением Устава ООН. Считаем целесообразным для оценки террористических преступлений применять критерии характера, тяжести и масштаба аналогично тому, как эти критерии были использованы для квалификации акта агрессии Конференцией по обзору в Приложении III к Резолюции RC/Res.6 при принятии поправок в Римский устав Международного уголовного суда.Указывается, что вследствие отсутствия определения терроризма в положительном международном праве и вследствие отсутствия международно-правовой нормы, квалифицировавшей терроризм как международное преступление, терроризм прямо не отнесен к юрисдикции ни одного международного суда или трибунала. ; Однією з найважливіших (і першочергових до вирішення) причин недостатньої ефективності міжнародного права у боротьбі з тероризмом є відсутність універсального міжнародно-правового визначення поняття тероризму (далі– визначення тероризму). У статті окреслено проблеми прийняття визначення тероризму; розкрито деякі негативні наслідки відсутності у міжнародному праві визначення тероризму. Вказується, що для прийняття визначення тероризму необхідно визначити характерні риси і специфічні ознаки тероризму, які відрізняють його від інших видів правопорушень та які (риси і ознаки) могли б бути покладені в основу визначення елементів складу злочину тероризму, а також в основу визначення тероризму. Погоджуємося з тим, що у вказаному контексті слід орієнтуватися на такі визнані в доктрині сутнісні характеристики терористичних методів дій: насильницька основа дій; політична мотивація і цілевизначення; використання залякування як інструменту досягнення цілі; умисел на спричинення невинних жертв і адекватних руйнувань. Зроблено висновки, що тероризм за своєю сутністю є міжнародним злочином. Погоджуємося з позиціями фахівців відповідно до яких заборона тероризму є нормою загального міжнародного права у формі міжнародного звичаєвого права. Вказується на необхідність прийняття у позитивному міжнародному праві норми, яка б чітко встановлювала, що порушення заборони тероризму становить міжнародний злочин. Вважаємо вартою уваги позицію фахівців, відповідно до якої заборона тероризму є нормою juscogens. Норми juscogens спрямовані на захист фундаментальних, основних або вищих інтересів або фундаментальних гуманітарних цінностей. Ці фундаментальні цінності включають права людини та право на людську гідність, які є основними і належать усім людям. Видається очевидним, що заборона тероризму захищає фундаментальні цінності людства та людську гідність. Тероризм становить загрозу основам людської гідності, а його заборона відображає загальну волю міжнародного співтовариства. Вказується, що тероризм у багатьох випадках виступає явним і грубим порушенням СтатутуООН. Вважаємо доцільним для оцінки терористичних злочинів застосовувати критерії характеру, тяжкості і масштабу аналогічно до того, як ці критерії були використані для кваліфікації акту агресії Конференцією з огляду у ДодаткуІІІ до РезолюціїRC/Res.6 при прийнятті поправок до Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Вказується, що внаслідок відсутності визначення тероризму у позитивному міжнародному праві та внаслідок відсутності міжнародно-правової норми, яка б кваліфікувала тероризм як міжнародний злочин, тероризм прямо не віднесено до юрисдикції жодного міжнародного суду чи трибуналу.
Аналізується зміст двох найпоширеніших у доктрині міжнародного права концепцій про місце і значення вини при встановленні відповідальності держави за міжнародно-протиправні діяння (а саме концепції суб'єктивної відповідальності держави і концепції об'єктивної відповідальності держави) з метою з'ясування чи може (відповідно до сучасного міжнародного права та міжнародно-правової практики) міжнародно-правова відповідальність держави наставати без доведення вини держави і в яких випадках для встановлення міжнародно-правової відповідальності вину держави доводити не потрібно. Зроблено висновки, що у сфері відповідальності держави за міжнародно-протиправні діяння чинному міжнародному праву найбільше відповідає концепція об'єктивної відповідальності держави. У статті розкривається зміст даної концепції залежно від виду міжнародно-протиправного діяння (ординарного міжнародного правопорушення (делікту) чи міжнародного злочину). Зроблено висновки, що викладений у статті зміст концепції об'єктивної відповідальності держави відповідає конвенційним положенням чинного міжнародного права, а також відповідає позиції Комісії міжнародного права ООН і положенням Статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння 2001 р. У концепціях суб'єктивної та об'єктивної відповідальності держави за міжнародно-протиправні діяння виявлено спільність підходів щодо доведення наявності вини при встановленні відповідальності держави. Така спільність підходів полягає у визнанні того, що у процесі визнання держави відповідальною за певні діяння необхідно встановити зв'язок між державою та особою чи особами, які безпосередньо вчинили протиправне діяння.
У статті аналізуються юридичні наслідки, які виникають через реєстрацію космічних об'єктів (далі – КО) як для самої держави реєстрації, так і для інших суб'єктів міжнародного права. Аналіз відповідних норм міжнародного космічного права дозволив зробити наступні висновки: обов'язки виконання й дотримання процедур зі здійснення реєстрації КО покладаються саме на державу реєстрації (це може створювати для неї певне фінансове та організаційне навантаження); саме держава реєстрації може здійснювати юрисдикцію та контроль над космічним об'єктом і будь-яким його екіпажем (у т. ч. у контексті порятунку і повернення космонавтів); за державою реєстрації визнається право власності на космічні об'єкти, запущені в космічний простір.
На відміну від попередньо зазначених юридичних наслідків, пов'язаних із державою реєстрації, юридичні наслідки щодо відповідальності (майнова відповідальність за шкоду, нанесену космічним об'єктом, та інші види відповідальності по запуску і використанню КО) відповідно до міжнародного космічного права пов'язуються саме із запускаючою державою (або державами).
Зазначається, що у випадках, коли в запуску космічного об'єкта беруть участь дві або більше держав, то з метою захисту своїх прав та інтересів таким запускаючим державам доречно досягнути домовленостей щодо конкретних аспектів юридичних наслідків реєстрації космічного об'єкта та відповідальності у зв'язку з діяльністю, пов'язаною із запуском і використанням цього КО. У висновках такі домовленості рекомендується закріплювати укладенням письмового міжнародного договору. Результати дослідження базуються на застосуванні логічного, аналітичного та синтетичного методів.
Теорія та історія міжнародних відносин як науковий напрям потребує більшого звернення до джерел, пов'язаних з українською історичною спадщиною. Зокрема, мало уваги звертається на ті пам'ятки минулого, котрі містять у собі як історичну інформацію, так і теоретичні уявлення про міжнародні процеси. До них, зокрема, відносяться Літопис Самовидця, Літопис Григорія Грабянки та Літопис Самійла Величка, створені на початку ХVІІІ століття. Головним чином вони використовуються в суто історичних дослідженнях, але не в працях, пов'язаних із теорією та історією міжнародних відносин. Наукова новизна дослідження визначається необхідністю актуалізації для дослідників теорії та історії міжнародних відносин історичних джерел українського походження і їх більшого залучення до наукових розвідок. У статті розглядається інформаційний потенціал українських літописів початку ХVІІІ ст. та звертається увага на особливості викладення в них історичних фактів, що стосуються міжнародних відносин. Увага акцентується на відображенні в літописах питань війни, миру і дипломатії на теренах Центрально-Східноєвропейського регіону. Слід зважати, що виклад їх текстів є україноцентричним та базується навколо подій, пов'язаних із міжнародними процесами др. пол. ХVІІ – поч. ХVІІІ ст. Підкреслюється поєднання в поглядах літописців їх ідеалістичних та реалістичних уявлень. Важливим є також розуміння практичної діяльності авторів відповідних творів, що теж знайшло відображення у їх текстах. Методологія дослідження побудована на загальнонауковому логічному методі, принципах історизму та порівняльному аналізі джерел.
У статті аналізуються різні наукові підходи до вивчення конфліктів у галузі міжнародних відносин, соціології, політології. Автор висвітлює структуру конфліктів, яка має системне сприйняття на конфліктогенні фактори. Сучасний стан вивчення конфліктів демонструє зв'язок із міжнародними відносинами як фактор потенційного впливу на суб'єкти конфліктів. Метою дослідження є науково-теоретичне обґрунтування появи конфліктів, які трансформуються в нові вектори, та їх розв'язання в сучасному світі. Методологія полягає в соціоемпіричному аналізі вивчення конфліктів. Аналіз демонструє еволюцію і динаміку розвитку конфліктів. Наукова новизна відповідає реаліям, які відбуваються сьогодні. Прояв конфлікту нового покоління – це явище, яке важко прогнозувати і прийняти правильні рішення, регулювання. Як видно, що всі нові види конфліктів проникають у соціальні процеси суспільства, модернізуються і весь час запозичують нові зразки прояву конфліктів, суперечностей і напруження серед населення. Висновок: будь-який конфлікт визначає руйнівну силу в політичних, соціальних, міжнародних, культурних, етнічних, геополітичних відносинах. На основі статистичних даних соціологічного дослідження вивчається тенденція, що для регулювання світових конфліктів, які прогнозують війну, застосовуються методи нестандартної протидії, щоб не призвести до глобальної небезпеки світу.
