Suchergebnisse

The process of the Aarhus Convention implementation is the subject of this article. The article is a result of a long going interest of the author in the issues of green democracy, as well as a professional experience working in the Maltese environmental NGO (BirdLife Malta), whose big share of work is dedicated to the implementation of the Aarhus Convention provisions. The author aims at making an attempt to compare the specifics of the Aarhus Convention implementation process in Ukraine and the EU country (Malta) to define particularities and tendencies, as well as to suggest certain recommendations to improve or foster the state of implementation. The grounds of the article rests on such fundamental categories as green (environmental) democracy, the right to environmental information and free access to justice on environmental matters, mechanisms of public participation in decision making process. The comparison is built upon the study of the last available national reports on the progress of implementation in Ukraine and Malta, as well as on the results of two expert surveys conducted by the author in years 2013 and 2020. Firstly, certain important formal and procedural aspects of implementation process in the two countries are explained: institutional particularities and distribution of responsibilities; legislative framework formed by the countries to embed Convention principles into the national legislation. The next part of the article is divided into several paragraphs – each of them focuses on the specifics of different ecological rights guarantees and exercise in Malta and Ukraine: the right to access environmental information; participate in decision making; access to justice on environmental matters. Apart from comparing the Maltese and Ukrainian experience, the author also tries to define some trends and changes relevant for Ukraine itself ; Предметом статті є процес реалізації положень Конвенції ЄЕК ООН «Про доступ до інформації, участі громадськості в процесі прийняття рішень та доступі до правосуддя з питань, що стосуються довкілля» (Орхуської конвенції). Дана стаття є результатом багаторічного інтересу автора до питань екологічної демократії, а також досвіду роботи в мальтійській природоохоронній НУО (BirdLife Malta), велика частина роботи якої здійснюється саме на виконання Орхуської конвенції. Автор ставить за мету зробити спробу загального порівняння процесу імплементації документу в Україні та державі ЄС (Мальті) з тим, щоб виявити певну специфіку та тенденції, а також запропонувати рекомендації для покращення стану імплементації. Стаття базується на таких фундаментальних поняттях як зелена (екологічна) демократія, право на інформацію та вільний доступ до правосуддя з питань довкілля, механізми участі громадськості в процесі прийняття рішень. Порівняння будується на вивченні останніх наявних доповідей двох країн щодо прогресу імплементації конвенції, а також приймаючи до уваги результати двох експертних опитувань, проведених автором в 2013 та 2020 роках. Перш за все розкриваються деякі важливі формально-процесуальні аспекти процесу імплементації: інституційні особливості та розподіл відповідальності, нормативно-правовий каркас, сформований країнами з метою імплементації принципів конвенції. Наступна частина статті поділена на підрозділи, кожен з яких фокусується на особливостях реалізації кожного з прав, які захищає Орхуська конвенція на Мальті та в Україні: права на доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля. Крім порівняння мальтійського та українського досвідів у відповідній сфері, автор також намагається виявити деякі тенденції та зміни, характерні саме для України.

The process of the Aarhus Convention implementation is the subject of this article. The article is a result of a long going interest of the author in the issues of green democracy, as well as a professional experience working in the Maltese environmental NGO (BirdLife Malta), whose big share of work is dedicated to the implementation of the Aarhus Convention provisions. The author aims at making an attempt to compare the specifics of the Aarhus Convention implementation process in Ukraine and the EU country (Malta) to define particularities and tendencies, as well as to suggest certain recommendations to improve or foster the state of implementation. The grounds of the article rests on such fundamental categories as green (environmental) democracy, the right to environmental information and free access to justice on environmental matters, mechanisms of public participation in decision making process. The comparison is built upon the study of the last available national reports on the progress of implementation in Ukraine and Malta, as well as on the results of two expert surveys conducted by the author in years 2013 and 2020. Firstly, certain important formal and procedural aspects of implementation process in the two countries are explained: institutional particularities and distribution of responsibilities; legislative framework formed by the countries to embed Convention principles into the national legislation. The next part of the article is divided into several paragraphs – each of them focuses on the specifics of different ecological rights guarantees and exercise in Malta and Ukraine: the right to access environmental information; participate in decision making; access to justice on environmental matters. Apart from comparing the Maltese and Ukrainian experience, the author also tries to define some trends and changes relevant for Ukraine itself ; Предметом статті є процес реалізації положень Конвенції ЄЕК ООН «Про доступ до інформації, участі громадськості в процесі прийняття рішень та доступі до правосуддя з питань, що стосуються довкілля» (Орхуської конвенції). Дана стаття є результатом багаторічного інтересу автора до питань екологічної демократії, а також досвіду роботи в мальтійській природоохоронній НУО (BirdLife Malta), велика частина роботи якої здійснюється саме на виконання Орхуської конвенції. Автор ставить за мету зробити спробу загального порівняння процесу імплементації документу в Україні та державі ЄС (Мальті) з тим, щоб виявити певну специфіку та тенденції, а також запропонувати рекомендації для покращення стану імплементації. Стаття базується на таких фундаментальних поняттях як зелена (екологічна) демократія, право на інформацію та вільний доступ до правосуддя з питань довкілля, механізми участі громадськості в процесі прийняття рішень. Порівняння будується на вивченні останніх наявних доповідей двох країн щодо прогресу імплементації конвенції, а також приймаючи до уваги результати двох експертних опитувань, проведених автором в 2013 та 2020 роках. Перш за все розкриваються деякі важливі формально-процесуальні аспекти процесу імплементації: інституційні особливості та розподіл відповідальності, нормативно-правовий каркас, сформований країнами з метою імплементації принципів конвенції. Наступна частина статті поділена на підрозділи, кожен з яких фокусується на особливостях реалізації кожного з прав, які захищає Орхуська конвенція на Мальті та в Україні: права на доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля. Крім порівняння мальтійського та українського досвідів у відповідній сфері, автор також намагається виявити деякі тенденції та зміни, характерні саме для України.

The global environmental crisis has identified the need for the emergence and development of environmental policies, both internationally and nationally. At the same time, political science studies on environmental issues in Ukraine are carried out very rarely - to a greater extent, environmental issues are of interest to jurists, economists and specialists in public administration. The purpose of this article is to identify the main categories of environmental policy, to analyze the basics and principles of its operation, to determine its subjects and mechanisms. Environmental policy can be defined as the systematic activity of the state and society in the field of rational use of nature, environmental protection and achievement of sustainable development. The basic principles to be followed in the formulation and implementation of ecopolitics are enshrined, first of all, in such international instruments as the Stockholm Declaration, the Rio Declaration and the United Nations Framework Convention on Climate Change. The basic principles are: everyone has the right to live in a healthy environment; States are responsible for the state of the environment; sustainable development concepts must be followed when developing policies; an important principle of environmental policy integration; Due to the different nature and intensity of environmental impact, states have a common but differentiated responsibility. The paper deals with the tools of ecopolitics and their classification. It is noted that in the context of modern environmental policy based on the theory of ecological modernization, the economic approach to solving environmental problems is the most popular. The use of economic instruments (payments for the use of natural resources, fees for environmental pollution, compensation for environmental damage, penalties for violations of environmental legislation, green tax) allows you to create incentives for environmentally sound behavior, to form environmental funds to solve problems. Ukraine has a regulatory and regulatory approach, whereas flexible financial and economic instruments remain declarative. ; Глобальный экологический кризис определил необходимость появления и развития экологической политики, как на международном, так и национальном уровне. При этом, политологические исследования по природоохранной проблематике в Украине проводятся крайне редко. В большей степени, экологические вопросы интересуют правоведов, экономистов и специалистов в области государственного управления. Целью данной статьи определено выделение основных категорий экологической политики, анализ основ и принципов ее функционирования, определение ее субъектов и механизмов. Экологическую политику можно определить как системную деятельность государства и общества в сфере рационального природопользования, охраны окружающей среды и достижения устойчивого развития. Основные принципы, которые необходимо соблюдать при формулировании и реализации экополитики, закреплены, прежде всего, в таких международных документах, как Стокгольмская декларация, Рио-де-Жанейрская декларация и Рамочная конвенция ООН об изменении климата. Основными такими принципами являются: каждый человек имеет право на жизнь в здоровой окружающей среде; государства несут ответственность за состояние природной среды; при разработке политик необходимо следовать концепции устойчивого развития; важный принцип интеграции экологической политики; в силу разного характера и интенсивности воздействия на окружающую среду, государства несут общую, но дифференцированную ответственность. В работе рассмотрены инструменты экополитики, предоставлено их классификацию. Отмечено, что в условиях современной политики в области окружающей среды, основанной на теории экологической модернизации, экономический подход к решению экологических проблем является самым популярным. Применение экономических инструментов (платежи за пользование природными ресурсами, сборы за загрязнение окружающей среды, возмещения убытков за нарушенное окружающей среды, штрафы за нарушение экологического законодательства, зеленый налог) позволяет создавать стимулы экологически целесообразного поведения, формировать экологические фонды для решения проблем. Для Украины характерно использование нормативно-регулирующего подхода, тогда как применение гибких финансовых и экономических инструментов остается декларативным. ; Глобальна екологічна криза визначила необхідність появи і розвитку екологічної політики, як на міжнародному, так і національному рівні. При цьому, політологічні дослідження з природоохоронної проблематики в Україні проводяться вкрай рідко – в більшій мірі, екологічні питання цікавлять правознавців, економістів і фахівців в галузі державного управління. Метою даної статті є виділення основних категорій екологічної політики, аналіз основ і принципів її функціонування, визначення її суб'єктів та механізмів. Екологічну політику можна визначити як системну діяльність держави і суспільства в сфері раціонального природокористування, охорони навколишнього середовища та досягнення сталого розвитку. Основні принципи, яких необхідно дотримуватися при формулюванні і реалізації екополітики, закріплені, перш за все, в таких міжнародних документах, як Стокгольмська декларація, Ріо-де-Жанейрська декларація і Рамкова конвенція ООН про зміну клімату. Основними такими принципами є: кожна людина має право на життя в здоровому навколишньому середовищі; держави несуть відповідальність за стан природного середовища; при розробці політик необхідно слідувати концепції сталого розвитку; важливий принцип інтеграції екологічної політики; в силу різного характеру та інтенсивності впливу на навколишнє середовище, держави несуть загальну, але диференційовану відповідальність. В роботі розглянуто інструменти екополітики, надано їх класифікацію. Зазначено, що в умовах сучасної політики в сфері довкілля, яка базується на теорії екологічної модернізації, економічний підхід до вирішення екологічних проблем є найпопулярнішим. Застосування економічних інструментів (платежі за користування природними ресурсами, збори за забруднення довкілля, відшкодування збитків за порушене довкілля, штрафи за порушення екологічного законодавства, зелений податок) дозволяє створювати стимули екологічно доцільної поведінки, формувати екологічні фонди для вирішення проблем. Для України властиве використання нормативно-регулюючого підходу, тоді як застосування гнучких фінансових та економічних інструментів залишається декларативним.

The global environmental crisis has identified the need for the emergence and development of environmental policies, both internationally and nationally. At the same time, political science studies on environmental issues in Ukraine are carried out very rarely - to a greater extent, environmental issues are of interest to jurists, economists and specialists in public administration. The purpose of this article is to identify the main categories of environmental policy, to analyze the basics and principles of its operation, to determine its subjects and mechanisms. Environmental policy can be defined as the systematic activity of the state and society in the field of rational use of nature, environmental protection and achievement of sustainable development. The basic principles to be followed in the formulation and implementation of ecopolitics are enshrined, first of all, in such international instruments as the Stockholm Declaration, the Rio Declaration and the United Nations Framework Convention on Climate Change. The basic principles are: everyone has the right to live in a healthy environment; States are responsible for the state of the environment; sustainable development concepts must be followed when developing policies; an important principle of environmental policy integration; Due to the different nature and intensity of environmental impact, states have a common but differentiated responsibility. The paper deals with the tools of ecopolitics and their classification. It is noted that in the context of modern environmental policy based on the theory of ecological modernization, the economic approach to solving environmental problems is the most popular. The use of economic instruments (payments for the use of natural resources, fees for environmental pollution, compensation for environmental damage, penalties for violations of environmental legislation, green tax) allows you to create incentives for environmentally sound behavior, to form environmental funds to solve problems. Ukraine has a regulatory and regulatory approach, whereas flexible financial and economic instruments remain declarative. ; Глобальный экологический кризис определил необходимость появления и развития экологической политики, как на международном, так и национальном уровне. При этом, политологические исследования по природоохранной проблематике в Украине проводятся крайне редко. В большей степени, экологические вопросы интересуют правоведов, экономистов и специалистов в области государственного управления. Целью данной статьи определено выделение основных категорий экологической политики, анализ основ и принципов ее функционирования, определение ее субъектов и механизмов. Экологическую политику можно определить как системную деятельность государства и общества в сфере рационального природопользования, охраны окружающей среды и достижения устойчивого развития. Основные принципы, которые необходимо соблюдать при формулировании и реализации экополитики, закреплены, прежде всего, в таких международных документах, как Стокгольмская декларация, Рио-де-Жанейрская декларация и Рамочная конвенция ООН об изменении климата. Основными такими принципами являются: каждый человек имеет право на жизнь в здоровой окружающей среде; государства несут ответственность за состояние природной среды; при разработке политик необходимо следовать концепции устойчивого развития; важный принцип интеграции экологической политики; в силу разного характера и интенсивности воздействия на окружающую среду, государства несут общую, но дифференцированную ответственность. В работе рассмотрены инструменты экополитики, предоставлено их классификацию. Отмечено, что в условиях современной политики в области окружающей среды, основанной на теории экологической модернизации, экономический подход к решению экологических проблем является самым популярным. Применение экономических инструментов (платежи за пользование природными ресурсами, сборы за загрязнение окружающей среды, возмещения убытков за нарушенное окружающей среды, штрафы за нарушение экологического законодательства, зеленый налог) позволяет создавать стимулы экологически целесообразного поведения, формировать экологические фонды для решения проблем. Для Украины характерно использование нормативно-регулирующего подхода, тогда как применение гибких финансовых и экономических инструментов остается декларативным. ; Глобальна екологічна криза визначила необхідність появи і розвитку екологічної політики, як на міжнародному, так і національному рівні. При цьому, політологічні дослідження з природоохоронної проблематики в Україні проводяться вкрай рідко – в більшій мірі, екологічні питання цікавлять правознавців, економістів і фахівців в галузі державного управління. Метою даної статті є виділення основних категорій екологічної політики, аналіз основ і принципів її функціонування, визначення її суб'єктів та механізмів. Екологічну політику можна визначити як системну діяльність держави і суспільства в сфері раціонального природокористування, охорони навколишнього середовища та досягнення сталого розвитку. Основні принципи, яких необхідно дотримуватися при формулюванні і реалізації екополітики, закріплені, перш за все, в таких міжнародних документах, як Стокгольмська декларація, Ріо-де-Жанейрська декларація і Рамкова конвенція ООН про зміну клімату. Основними такими принципами є: кожна людина має право на життя в здоровому навколишньому середовищі; держави несуть відповідальність за стан природного середовища; при розробці політик необхідно слідувати концепції сталого розвитку; важливий принцип інтеграції екологічної політики; в силу різного характеру та інтенсивності впливу на навколишнє середовище, держави несуть загальну, але диференційовану відповідальність. В роботі розглянуто інструменти екополітики, надано їх класифікацію. Зазначено, що в умовах сучасної політики в сфері довкілля, яка базується на теорії екологічної модернізації, економічний підхід до вирішення екологічних проблем є найпопулярнішим. Застосування економічних інструментів (платежі за користування природними ресурсами, збори за забруднення довкілля, відшкодування збитків за порушене довкілля, штрафи за порушення екологічного законодавства, зелений податок) дозволяє створювати стимули екологічно доцільної поведінки, формувати екологічні фонди для вирішення проблем. Для України властиве використання нормативно-регулюючого підходу, тоді як застосування гнучких фінансових та економічних інструментів залишається декларативним.

Today's environmental policy is a complex phenomenon which not only operates on the level of environmental protection, but also has to take into account economic and societal factors. Such interdisciplinarity requires developed theoretical and methodological instruments. There is a variety of scientific papers in Ukraine and abroad which focus on the problems of environmental policy, though most of the researchers tend to use general methodology of social sciences, economics or law, while Ukrainian political science still stands aside.The purpose of the article is to define a certain set of methods to be used for political analysis of environmental policy. Any public policy can be explored on different stages of its realisation: starting from agenda setting and strategy formulation and ending with monitoring and evaluation. This article investigates the methodology for assessing policy efficiency on the stage of implementation and evaluation (results assessment). Comparative (cross-national) analysis is taken as a general scientific approach, since it gives an opportunity to narrow down the subject of a research and investigate similarities and differences of certain political phenomena. While exploring environmental policy as a process, it could be expedient to combine comparative approach with certain empirical methods, such as event analysis, case study and document analysis. Thus, event analysis could be of help if the aim of the research is to define the stages of policy development and institutionalisation, see the connections between certain events in the past and the present and assess policy efficiency in historical context. In turn, case study is a perfect method when it comes to investigation of particular subjects or layers of environmental policy. For example, both the Kyoto protocol and the Aarhus convention are remarkable international agreements (being the basis of current environmental policy), and could be used as indicators for policy efficiency. The investigation of those documents implementation can show what the problems of policy implementation are; what the system of relations between economy and ecology is in a given country; how well the environmental democracy is developed in the society; what the roles of civil society, the government and judicial system are in the environmental decision-making, etc.Environmental policy has its own goals, and to define whether those are reached or not, the researcher might want to analyse policy results. If the welfare of people and the environment is the main purpose of environmental policy, then the parameters which define the condition of those should be explored. There are many different indicators which can be of use, several are considered in this article. Human Development Index (HDI) used by the UNDP is a complex indicator which includes economic, societal and health parameters. HDI is a mediated indicator, yet it shows what the population condition is in the country, and so whether the policy is effective or not. Environmental Performance Index is another relevant indicator which represents the general state of ecosystems and environment in a given country. Apart from the indexes mentioned, there is a set of indicators listed in the Strategy of National Environmental Policy of Ukraine (until the year 2030) which also might be used to assess the effectiveness of environmental policy implementation. ; Стаття являє собою спробу виділити певний комплекс методів, які можуть бути корисними для дослідження особливостей реалізації екологічної політики. Як рекомендації запропоновані такі підходи й методи: порівняльний підхід, івент-аналіз, кейс-стаді, аналіз документів та статистичних даних.

The global environmental crisis has identified the need for the emergence and development of environmental policies, both internationally and nationally. At the same time, political science studies on environmental issues in Ukraine are carried out very rarely - to a greater extent, environmental issues are of interest to jurists, economists and specialists in public administration. The purpose of this article is to identify the main categories of environmental policy, to analyze the basics and principles of its operation, to determine its subjects and mechanisms. Environmental policy can be defined as the systematic activity of the state and society in the field of rational use of nature, environmental protection and achievement of sustainable development. The basic principles to be followed in the formulation and implementation of ecopolitics are enshrined, first of all, in such international instruments as the Stockholm Declaration, the Rio Declaration and the United Nations Framework Convention on Climate Change. The basic principles are: everyone has the right to live in a healthy environment; States are responsible for the state of the environment; sustainable development concepts must be followed when developing policies; an important principle of environmental policy integration; Due to the different nature and intensity of environmental impact, states have a common but differentiated responsibility. The paper deals with the tools of ecopolitics and their classification. It is noted that in the context of modern environmental policy based on the theory of ecological modernization, the economic approach to solving environmental problems is the most popular. The use of economic instruments (payments for the use of natural resources, fees for environmental pollution, compensation for environmental damage, penalties for violations of environmental legislation, green tax) allows you to create incentives for environmentally sound behavior, to form environmental funds to solve problems. Ukraine has a regulatory and regulatory approach, whereas flexible financial and economic instruments remain declarative. ; Глобальный экологический кризис определил необходимость появления и развития экологической политики, как на международном, так и национальном уровне. При этом, политологические исследования по природоохранной проблематике в Украине проводятся крайне редко. В большей степени, экологические вопросы интересуют правоведов, экономистов и специалистов в области государственного управления. Целью данной статьи определено выделение основных категорий экологической политики, анализ основ и принципов ее функционирования, определение ее субъектов и механизмов. Экологическую политику можно определить как системную деятельность государства и общества в сфере рационального природопользования, охраны окружающей среды и достижения устойчивого развития. Основные принципы, которые необходимо соблюдать при формулировании и реализации экополитики, закреплены, прежде всего, в таких международных документах, как Стокгольмская декларация, Рио-де-Жанейрская декларация и Рамочная конвенция ООН об изменении климата. Основными такими принципами являются: каждый человек имеет право на жизнь в здоровой окружающей среде; государства несут ответственность за состояние природной среды; при разработке политик необходимо следовать концепции устойчивого развития; важный принцип интеграции экологической политики; в силу разного характера и интенсивности воздействия на окружающую среду, государства несут общую, но дифференцированную ответственность. В работе рассмотрены инструменты экополитики, предоставлено их классификацию. Отмечено, что в условиях современной политики в области окружающей среды, основанной на теории экологической модернизации, экономический подход к решению экологических проблем является самым популярным. Применение экономических инструментов (платежи за пользование природными ресурсами, сборы за загрязнение окружающей среды, возмещения убытков за нарушенное окружающей среды, штрафы за нарушение экологического законодательства, зеленый налог) позволяет создавать стимулы экологически целесообразного поведения, формировать экологические фонды для решения проблем. Для Украины характерно использование нормативно-регулирующего подхода, тогда как применение гибких финансовых и экономических инструментов остается декларативным. ; Глобальна екологічна криза визначила необхідність появи і розвитку екологічної політики, як на міжнародному, так і національному рівні. При цьому, політологічні дослідження з природоохоронної проблематики в Україні проводяться вкрай рідко – в більшій мірі, екологічні питання цікавлять правознавців, економістів і фахівців в галузі державного управління. Метою даної статті є виділення основних категорій екологічної політики, аналіз основ і принципів її функціонування, визначення її суб'єктів та механізмів. Екологічну політику можна визначити як системну діяльність держави і суспільства в сфері раціонального природокористування, охорони навколишнього середовища та досягнення сталого розвитку. Основні принципи, яких необхідно дотримуватися при формулюванні і реалізації екополітики, закріплені, перш за все, в таких міжнародних документах, як Стокгольмська декларація, Ріо-де-Жанейрська декларація і Рамкова конвенція ООН про зміну клімату. Основними такими принципами є: кожна людина має право на життя в здоровому навколишньому середовищі; держави несуть відповідальність за стан природного середовища; при розробці політик необхідно слідувати концепції сталого розвитку; важливий принцип інтеграції екологічної політики; в силу різного характеру та інтенсивності впливу на навколишнє середовище, держави несуть загальну, але диференційовану відповідальність. В роботі розглянуто інструменти екополітики, надано їх класифікацію. Зазначено, що в умовах сучасної політики в сфері довкілля, яка базується на теорії екологічної модернізації, економічний підхід до вирішення екологічних проблем є найпопулярнішим. Застосування економічних інструментів (платежі за користування природними ресурсами, збори за забруднення довкілля, відшкодування збитків за порушене довкілля, штрафи за порушення екологічного законодавства, зелений податок) дозволяє створювати стимули екологічно доцільної поведінки, формувати екологічні фонди для вирішення проблем. Для України властиве використання нормативно-регулюючого підходу, тоді як застосування гнучких фінансових та економічних інструментів залишається декларативним.

Today's environmental policy is a complex phenomenon which not only operates on the level of environmental protection, but also has to take into account economic and societal factors. Such interdisciplinarity requires developed theoretical and methodological instruments. There is a variety of scientific papers in Ukraine and abroad which focus on the problems of environmental policy, though most of the researchers tend to use general methodology of social sciences, economics or law, while Ukrainian political science still stands aside.The purpose of the article is to define a certain set of methods to be used for political analysis of environmental policy. Any public policy can be explored on different stages of its realisation: starting from agenda setting and strategy formulation and ending with monitoring and evaluation. This article investigates the methodology for assessing policy efficiency on the stage of implementation and evaluation (results assessment). Comparative (cross-national) analysis is taken as a general scientific approach, since it gives an opportunity to narrow down the subject of a research and investigate similarities and differences of certain political phenomena. While exploring environmental policy as a process, it could be expedient to combine comparative approach with certain empirical methods, such as event analysis, case study and document analysis. Thus, event analysis could be of help if the aim of the research is to define the stages of policy development and institutionalisation, see the connections between certain events in the past and the present and assess policy efficiency in historical context. In turn, case study is a perfect method when it comes to investigation of particular subjects or layers of environmental policy. For example, both the Kyoto protocol and the Aarhus convention are remarkable international agreements (being the basis of current environmental policy), and could be used as indicators for policy efficiency. The investigation of those documents implementation can show what the problems of policy implementation are; what the system of relations between economy and ecology is in a given country; how well the environmental democracy is developed in the society; what the roles of civil society, the government and judicial system are in the environmental decision-making, etc.Environmental policy has its own goals, and to define whether those are reached or not, the researcher might want to analyse policy results. If the welfare of people and the environment is the main purpose of environmental policy, then the parameters which define the condition of those should be explored. There are many different indicators which can be of use, several are considered in this article. Human Development Index (HDI) used by the UNDP is a complex indicator which includes economic, societal and health parameters. HDI is a mediated indicator, yet it shows what the population condition is in the country, and so whether the policy is effective or not. Environmental Performance Index is another relevant indicator which represents the general state of ecosystems and environment in a given country. Apart from the indexes mentioned, there is a set of indicators listed in the Strategy of National Environmental Policy of Ukraine (until the year 2030) which also might be used to assess the effectiveness of environmental policy implementation. ; Стаття являє собою спробу виділити певний комплекс методів, які можуть бути корисними для дослідження особливостей реалізації екологічної політики. Як рекомендації запропоновані такі підходи й методи: порівняльний підхід, івент-аналіз, кейс-стаді, аналіз документів та статистичних даних.