Suchergebnisse

The Article explores theoretical aspects of the relationship between democracy and modern liberal constitutionalism; it theoritises collisions between them, highlights their origins and patterns. The Article provides insight into the origin and etymology of the term "democracy", traces the evolution of the global consensus on the meaning of "democracy", and explores the invention of the modern constitutional safeguards against democracy's majoritarian peril. The Article examines the formation of a global consensus on the understanding of democracy, forged after World War II around Schumpeter's definition of democracy as an institutional arrangement for arriving at political decisions in which individuals acquire the power to decide by means of a competitive struggle for the people's vote. Initially after WWII, democracy was understood as an antithesis of dictatorship and totalitarianism, but over the last seventy years this understanding has evolved around an anti-majoritarian paradigm: the majority's will must be limited by the fundamental values of personal freedom, political freedom and the rule of law. This paradigm brought about a new trajectory of the post-war constitutionalism, posited on three fundamental concepts: (1) transformation of constitutional rights into claim rights that are judicially enforced and protected; (2) restriction of the secondary constituent power; and (3) militant democracy doctrine. The Article argues that this development has brought about three fundamental paradoxes: (1) the paradox of constitutional judicature elevated above the classical triangle of separation of power; (2) "eternal constitution" paradox, that marginalises the primary constituent power to the fictitious "act of creation"; and (3) paradox of juridicalisation of representative democracy wherein the national public policy choices are made not in the parliamentary debates but in the judicial proceedings. These paradoxes, in turn, generate a profound conflict between democracy as institutionalized will of the majority and constitutionalism, which limits, channels, and separates power in the state. ; Стаття присвячена висвітленню теоретичних аспектів співвідношення демократії і сучасного ліберального конституціоналізму, аналізу суперечностей між ними, виявленню їхніх витоків і закономірностей. У зв'язку із цим у статті розкривається питання етимології терміна «демократія», проаналізовано причини становлення глобального консенсусу щодо розуміння демократії, розглянуто становлення сучасних конституційних запобіжників проти мажоритарного фатуму демократії. У статті досліджується становлення глобального консенсусу щодо розуміння демократії, що склався після Другої світової війни навколо шумпетерівського визначення демократії як інститу-ційного устрою для ухвалення політичних рішень, у якому індивіди набувають влади ухвалювати рішення шляхом конкурентної боротьби за голоси виборців. У перші повоєнні роки демократія розумілася як антитеза диктатурі й тоталітаризму, але за останні сімдесят років це розуміння еволюціонувало навколо антимажоритарної парадигми: воля більшості має бути обмежена засадничими цінностями особистої свободи, політичної свободи та верховенства права. Ця парадигма заклала нову траєкторію повоєнного конституціоналізму, в основі якого лежали три основні концепції: (1) перетворення конституційних прав на юридичні права, що підлягають судовому захисту; (2) обмеження вторинної установчої влади; (3) доктрина «озброєної демократії». У статті обстоюється теза, що цей розвиток призвів до виникнення трьох фундаментальних парадоксів: (1) парадокс органу конституційної юрисдикції, що стоїть на щабель вище за класичну тріаду поділу влади; (2) парадокс «вічної конституції», який перетворює первинну установчу владу на фікцію первинного «акту творіння»; (3) парадокс юридикалізації представницької демократії, коли визначення національної політики відбувається не у стінах парламенту, а в судах. Ці парадокси, у свою чергу, закладають глибинну суперечність між демократією як інституціоналізованою волею більшості і конституціоналізмом, що обмежує, упорядковує і розподіляє владу в державі.