Suchergebnisse

The article deals with the peculiarities of non-conventional protest in democratization of the Ukrainian political system. The controversial role of political participation has been described as a mechanism of influencing the state authorities, driving force of reforms and, at the same time, a technology of manipulating masses, and a consequence of the struggle for power among the influential political actors. The ability of non-conventional protest to promote the transformation of a hybrid institutional system has also been analyzed. The tendency of political elites to use mobilization of mass protests in achieving their narrow corporate goals as well as dependence of the success of protests on the will of the political elite representatives have been proved. The institutional approval of the protest practice in the struggle for power has been substantiated. It has been pointed out that there is a tendency for increasing unorganized demonstrations and strengthening the non-conventional component of protests in Ukraine due to distrust in political institutions. The reasons and consequences of the large-scale non-conventional protests in the history of Ukraine have been considered in the context of their impact on the democratization of the political system. The nature of institutional changes arising from people's protests has been described as superficial and indeterminate, for the most part contributing to a change of government, and a temporary relief in social tensions. Instead, the institutional system has undergone little change, asserting non-conventional protest as the only possible option of effective political participation. The main reasons for the periodic recurrence of non-conventional mass protests are their institutionally-caused nature and their perception as an effective and standardized technique of influencing the government. ; У статті розкриваються особливості неконвенційного протесту в умовах демократизації політичної системи України. Уточнюється сутність поняття «не конвенційний протест» в контексті процесів утвердження гібридного режиму. Розкривається суперечлива роль політичної участі як механізму впливу на владу, рушійної сили реформ та, водночас, технологія маніпулювання масами, наслідок боротьби за владу впливових політичних акторів. Також аналізується здатність неконвенційного протесту сприяти трансформації гібридної інституційної системи. Доведено схильність політичних еліт використовувати мобілізацію масових протестів для досягнення вузькокорпоративних цілей та залежність успіху протестів від волі представників політичної еліти. Обґрунтовано інституційне утвердження протестної практики боротьби за владу. Вказано на тенденцію зростання неорганізованих виступів та посилення неконвенційної складової протестів в Україні внаслідок недовіри до політичних інститутів, а також радикалізацію суспільно-політичних настроїв. Розглядаються причини та наслідки наймасштабніших неконвенційних протестів в історії України в контексті їхнього впливу на процеси демократизації політичної системи. Відзначається поверховий половинчастий характер інституційних змін внаслідок народних протестів, що здебільшого, сприяли зміні влади, тимчасовому зняттю соціальної напруженості. Натомість інституційна система практично не зазнавала змін, утверджуючи не конвенційний протест як єдино можливий варіант ефективної політичної участі. Серед причин періодичного повторення масових неконвенційних протестів вказано на їхню інституційну зумовленість та сприйняття як дієвого та внормованого методу впливу на владу. Обґрунтовано виникнення неконвенційних форм протесту у зв'язку з відсутністю дієвих механізмів інституціоналізованого впливу на владу, слабкості або заангажованості інститутів громадянського суспільства, неефективності механізмів представництва інтересів, внаслідок чого акції громадянської непокори, попри демократичну спрямованість, призводять до утвердження гібридного режиму і домінування неформальних деструктивних інститутів.

The article deals with the peculiarities of non-conventional protest in democratization of the Ukrainian political system. The controversial role of political participation has been described as a mechanism of influencing the state authorities, driving force of reforms and, at the same time, a technology of manipulating masses, and a consequence of the struggle for power among the influential political actors. The ability of non-conventional protest to promote the transformation of a hybrid institutional system has also been analyzed. The tendency of political elites to use mobilization of mass protests in achieving their narrow corporate goals as well as dependence of the success of protests on the will of the political elite representatives have been proved. The institutional approval of the protest practice in the struggle for power has been substantiated. It has been pointed out that there is a tendency for increasing unorganized demonstrations and strengthening the non-conventional component of protests in Ukraine due to distrust in political institutions. The reasons and consequences of the large-scale non-conventional protests in the history of Ukraine have been considered in the context of their impact on the democratization of the political system. The nature of institutional changes arising from people's protests has been described as superficial and indeterminate, for the most part contributing to a change of government, and a temporary relief in social tensions. Instead, the institutional system has undergone little change, asserting non-conventional protest as the only possible option of effective political participation. The main reasons for the periodic recurrence of non-conventional mass protests are their institutionally-caused nature and their perception as an effective and standardized technique of influencing the government. ; У статті розкриваються особливості неконвенційного протесту в умовах демократизації політичної системи України. Уточнюється сутність поняття «не конвенційний протест» в контексті процесів утвердження гібридного режиму. Розкривається суперечлива роль політичної участі як механізму впливу на владу, рушійної сили реформ та, водночас, технологія маніпулювання масами, наслідок боротьби за владу впливових політичних акторів. Також аналізується здатність неконвенційного протесту сприяти трансформації гібридної інституційної системи. Доведено схильність політичних еліт використовувати мобілізацію масових протестів для досягнення вузькокорпоративних цілей та залежність успіху протестів від волі представників політичної еліти. Обґрунтовано інституційне утвердження протестної практики боротьби за владу. Вказано на тенденцію зростання неорганізованих виступів та посилення неконвенційної складової протестів в Україні внаслідок недовіри до політичних інститутів, а також радикалізацію суспільно-політичних настроїв. Розглядаються причини та наслідки наймасштабніших неконвенційних протестів в історії України в контексті їхнього впливу на процеси демократизації політичної системи. Відзначається поверховий половинчастий характер інституційних змін внаслідок народних протестів, що здебільшого, сприяли зміні влади, тимчасовому зняттю соціальної напруженості. Натомість інституційна система практично не зазнавала змін, утверджуючи не конвенційний протест як єдино можливий варіант ефективної політичної участі. Серед причин періодичного повторення масових неконвенційних протестів вказано на їхню інституційну зумовленість та сприйняття як дієвого та внормованого методу впливу на владу. Обґрунтовано виникнення неконвенційних форм протесту у зв'язку з відсутністю дієвих механізмів інституціоналізованого впливу на владу, слабкості або заангажованості інститутів громадянського суспільства, неефективності механізмів представництва інтересів, внаслідок чого акції громадянської непокори, попри демократичну спрямованість, призводять до утвердження гібридного режиму і домінування неформальних деструктивних інститутів.