Suchergebnisse

The article analyzes the basic principles of party-state policy of the 1920s - 1930s in relation to religion and the features of their application to the religious communities of ethnic minorities of Kharkіv. It was revealed that the attitude of the Soviet leadership towards religion changed during the study period, which was due to the socio-political situation in the country. With the beginning of the establishment of the Bolshevik regime, preference was given to power methods of struggle with the church. However, with the introduction of NEP and the policy of «indigenousization», the government begins to liberalize believers to a certain extent and prefers methods of tax pressure and discrediting the clergy. Since the late 1920s, after a short retreat, there has been a restoration of forceful methods, which in the late 1930s acquire the character of repression against the clergy and believers, closing churches. Based on a significant array of archival materials, the methods by which the anti-religious campaign was carried out in relation to the religious communities of national minorities of Kharkіv are demonstrated. Two main directions can be distinguished. The first was aimed at combating confessional institutions, clergy and church assets through administrative pressure, legal restrictions, economic exploitation, discrediting the clergy, and punitive repressive measures. The second direction included ideological propaganda measures, among which an important place was occupied by anti-religious propaganda through various forms of work of clubs, red corners, and atheists' circles. However, as a result of the implementation of this direction, it was not possible to achieve the desired result - a massive anti-religious movement and the rapid formation of an irreligious society. Religious communities of national minorities in the conditions of forcible atheization of society and repressions against the clergy and believers have demonstrated the ability to survive and oppose ethnic assimilation ; У статті аналізуються основні засади партійно-державної політики 1920–1930-х років щодо релігії та особливості їх застосування до релігійних громад етнічних меншин Харкова. З початком затвердження більшовицького режиму перевага надавалася силовим методам боротьби з церквою. Із запровадженням непу та політики «коренізації» влада починає відносно ліберально ставитися до віруючих і надає перевагу методам податкового тиску та дискредитації духовенства. З кінця 1930-х років відбувається реставрація силових методів, які в кінці 1920-х років набувають характеру репресій щодо духовенства і віруючих, закриття церков. Антирелігійна кампанія Харкова здійснювалася у двох основних напрямах. Перший був спрямований на боротьбу проти конфесійних інституцій, духовенства і церковного активу шляхом адміністративного тиску, правових обмежень, економічного визискування, дискредитації духовенства, карально-репресивних заходів. Другий напрям включав заходи ідеологічно-пропагандистського спрямування, серед яких важливе місце займала антирелігійна пропаганда через різноманітні форми роботи клубів, червоних кутків, безвірницьких гуртків. Проте досягти бажаного результату – масового антирелігійного руху та швидкого формування безрелігійного суспільства – не вдалося. Релігійні громади національних меншин в умовах насильницької атеїзації суспільства та репресій проти духовенства і віруючих продемонстрували здатність виживати та протидіяти етнічній асиміляції.

The article is devoted to the issue of overcoming illiteracy among the national minorities of Kharkiv region in the 1920s - early 1930s. The level of literacy of the population of Kharkiv region in the early 1920s was clarified. The process of formation and development of schools for illiterate and illiterate people, which provided education in the native language, was reconstructed. The state of material and personnel support of likneps in the certain period is characterized. Considerable attention is paid to the analysis of specific problems that arose during the campaign to eliminate illiteracy of national minorities. It is emphasized that over time there is a reorientation of education from the humanistic indicator to the ideological and liknep company begins to be used for political re-education of the public. It is concluded that, despite some difficulties in implementing measures to eliminate illiteracy, significant progress has been made in this regard. With the support of the state and various public organizations, a large number of points for the elimination of illiteracy and low literacy were created, which took into account the national moment. This was facilitated by the widespread use of illiterate methods in teaching, which did not require significant public expenditures: forced involvement of intellectuals and the entire literate population in the lyceum; receiving subsidies from public organizations for the maintenance of schools; further expansion of individual and group learning. An analysis of the national aspect of the activities of educational institutions engaged in overcoming the illiteracy and low literacy of national minorities in the Kharkiv region shows that, both nationally and culturally, the Soviet government's strategy for social transformation in their environment was aimed at achieving specific political goals. free national and cultural development. Its not surprising that since the late 1920s, general and national education tasks have been gradually supplanted by political ones. ; Стаття присвячена висвітленню питання подолання неписьменності серед національних меншин Харківщини в 1920-ті – на початку 1930-х років. З'ясовано рівень письменності населення Харківщини на початку 1920-х років. Реконструйовано процес становлення та розвитку шкіл для неписьменних та малописьменних, що забезпечували навчання рідною мовою. Охарактеризовано стан матеріального та кадрового забезпечення лікнепів у визначений період. Акцентується увага, що з часом відбувається переорієнтація освіти з гуманістичного показника на ідеологічний. і лікнепкампанія починає використовуватись для політичного перевиховання громадськості

The article is devoted to the issue of overcoming illiteracy among the national minorities of Kharkiv region in the 1920s - early 1930s. The level of literacy of the population of Kharkiv region in the early 1920s was clarified. The process of formation and development of schools for illiterate and illiterate people, which provided education in the native language, was reconstructed. The state of material and personnel support of likneps in the certain period is characterized. Considerable attention is paid to the analysis of specific problems that arose during the campaign to eliminate illiteracy of national minorities. It is emphasized that over time there is a reorientation of education from the humanistic indicator to the ideological and liknep company begins to be used for political re-education of the public. It is concluded that, despite some difficulties in implementing measures to eliminate illiteracy, significant progress has been made in this regard. With the support of the state and various public organizations, a large number of points for the elimination of illiteracy and low literacy were created, which took into account the national moment. This was facilitated by the widespread use of illiterate methods in teaching, which did not require significant public expenditures: forced involvement of intellectuals and the entire literate population in the lyceum; receiving subsidies from public organizations for the maintenance of schools; further expansion of individual and group learning. An analysis of the national aspect of the activities of educational institutions engaged in overcoming the illiteracy and low literacy of national minorities in the Kharkiv region shows that, both nationally and culturally, the Soviet government's strategy for social transformation in their environment was aimed at achieving specific political goals. free national and cultural development. It is not surprising that since the late 1920s, general and national education tasks have been gradually supplanted by political ones. ; Стаття присвячена висвітленню питання подолання неписьменності серед національних меншин Харківщини в 1920-ті – на початку 1930-х років. З'ясовано рівень письменності населення Харківщини на початку 1920-х років. Реконструйовано процес становлення та розвитку шкіл для неписьменних та малописьменних, що забезпечували навчання рідною мовою. Охарактеризовано стан матеріального та кадрового забезпечення лікнепів у визначений період. Акцентується увага, що з часом відбувається переорієнтація освіти з гуманістичного показника на ідеологічний. і лікнепкампанія починає використовуватись для політичного перевиховання громадськості.