Suchergebnisse

The paper focuses on a special status of the Patriotic War invalids as a social group in a post-war Ukrainian society as well as the attitude towards them by the Soviet state. The Purpose of the Research. The objective is historically to reconstruct the basic principles of the Soviet policy on social protection of veterans with disabilities and its first results during the first post-war years. The Methodological Basis. The principles of objectivity, historicism, system, and research comprise the methodology basis. There have been applied historical and genetic, comparative, statistic, diachronic, historical and anthropological methods. The scientific novelty of the study consists in doing for the first time the analysis of the Soviet regime's attitude to the Patriotic War invalids against the background of the Third famine in Ukraine. The Conclusions. The institutionalization of the social protection system for the Patriotic War invalids in the Ukrainian SSR took place during the period of 1940 – 1946. During the period of 1940 and 1941 the authorities legitimated pensioning for the potential war invalids. With the outbreak of the German-Soviet war, the Union and Republic Governments identified people with disabilitiesas a result of the war with Germany among other invalids officially calling the first "the Patriotic War invalids" and adding some new forms of social protection for them. The number of the Patriotic War invalids abruptly increased under conditions of the worsened economic situation and the beginning of the Third famine in the Ukrainian SSR. We have determined the fact of decreasing the number of registered war-disabled people with the help of "thorough medical and labour examination". Medical and Labour Examination Commissions took such actions under the pressure of the Party and Government of the Ukrainian SSR. They declared invalids as "fully recovered". Besides, many front-line invalids were transferred to lower groups of disability. The Ukrainian Republic governance had to turn to such actions to avoid the budget deficit for the system of social protection and additional economy of bread. Key words: The Patriotic War invalids, social protection, pensioning, social protection bodies, Medical and Labour Examination Commissions, group of disability. ; Досліджено статус особливої соціальної групи післявоєнного українського суспільства – інвалідів Вітчизняної війни і ставлення до неї з боку радянської держави. Метою роботи є історична реконструкція провідних елементів радянської політики соціального захисту ветеранів-інвалідів і її результатів у перші післявоєнні роки. Методологію складають принципи об'єктивності, історизму, системності, науковості. Застосовано історико-генетичний, порівняльний, статистичний, діахронний, історико-антропологічний методи. Наукова новизна полягає у тому, що вперше проаналізовано ставлення радянського режиму до інвалідів Вітчизняної війни на тлі Третього голоду в Україні. Висновки. Становлення системи соціального забезпечення інвалідів Вітчизняної війни в УРСР відбувалося упродовж 1940 – 1946 рр. У 1940 – 1941 рр. влада юридично впорядкувала пенсіонування майбутніх інвалідів війни. З початком німецько-радянської війни постановами союзного та республіканського урядів було виділено осіб з інвалідністю внаслідок війни з Німеччиною з-посеред інших контингентів інвалідів, присвоєно їм офіційну назву "інваліди Вітчизняної війни" й додано нові види соціального захисту. В умовах погіршення економічної ситуації в УРСР і початку Третього голоду в республіці відбулося різке зростання кількості інвалідів Вітчизняної війни. Встановлено, що під тиском партійно-урядового керівництва УРСР Міністерство соціального забезпечення і Лікарсько-трудові експертні комісії провели акцію скорочення кількості взятих на облік інвалідів війни за допомогою "глибокої лікарсько-трудової експертизи", оголошуючи їх такими, що "цілком одужали". Крім того, багатьом інвалідам-фронтовикам знизили групу інвалідності. Причиною таких дій керівництва республіки стала необхідність уникнути дефіциту бюджету системи соціального забезпечення й додаткова економія хліба. Ключові слова: інваліди Вітчизняної війни, соціальне забезпечення, пенсіонування, соцзабези, лікарсько-трудові експертні комісії, група інвалідності.

In Ukraine, the long period of struggle for the autocephaly of the Orthodox Church from the Moscow Patriarchate has completed. January 6, 2019 the Patriarch of Constantinople granted Tomos to the head of the now canonical Orthodox Church of Ukraine. However, in the future, the Ukrainian Orthodoxy must pass a long period of controversial and conflicting self-determination. In Ukraine the church conflict will be stimulated by the special forces of the aggressor state. In order to reduce the tension in religious and ecclesiastical life, the history of Ukrainian Orthodoxy, especially of the twentieth century, should be actively studied and learned. During World War II, the Ukrainian Orthodoxy made another attempt to get autocephaly. The death of Metropolitan Alexei romadsky, the head of the Autonomous Orthodox Church, which opposed the Ukrainian Autocephalous Church in Nazi-occupied Ukraine, reflected the whole depth of the inter-church conflict and the influence of external factors on it. The main idea of the article is that the Metropolitan Alexei Gromadsky, who may have been recruited by the NKVD in Moscow in 1940, was liquidated for leaving the political line favorable for the Soviet regime by the members of the Soviet special services who were in the ranks of the Ukrainian rebel army.After Volyn's accession to Soviet Ukraine in 1939, Metropolitan Alexei Gromadsky as the ruling bishop of the Volyn diocese of the Polish Autocephalous Orthodox Church had to visit Moscow for an official canonical re-subordination to the Moscow Patriarchate, where he agreed to cooperate with the Soviet special services and took appropriate obligations. The main task of the bishop was to ensure the unity of Volyn Orthodoxy with the Russian Orthodox Church. Oleksiy Gromadsky successfully fulfilled this task during the first period of the Nazi occupation of Ukraine. He initiated the creation of the Autonomous Orthodox Church in a canonical unification with the Moscow Patriarchate which was proclaimed by the Cathedral of the Bishops in Volyn in the Pochayiv Lavra. The bishop resolutely refused to participate in the creation of the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church and did his best to prevent it.October 8, 1942 the Metropolitan radically denied the political line of the Soviet regime concerning the religious and ecclesiastical life on Nazi-occupied territory of Ukraine. That day in Pochayev, together with several bishops of the UAOC he signed the "Act of Merging" of the two Orthodox denominations into a single unity canonically independent from the Russian Orthodox Church. Other bishops of the AOC severely criticized their leader and Alexei Gromadsky had to withdraw his signature from the "Act of Merging". Still from that time on he became one of those who betrayed the NKVD. Before World War II, the Soviet secret services had accumulated considerable experience of massacre on their apostates. This experience is being realized by the successors of the NKVD - Russian special services, employing poison to murder their former employees. It is also known that there were many NKVD agents in the units of the Ukrainian partisans who acted on Nazi-occupied territory of Ukraine. Max Scorupsky, who ordered the URA partisans detachment to shot the car with Metropolitan Alexei Hromadsky May 6, 1943, a few months earlier served in the Soviet partisan detachment. Perhaps, there was an agent of the Soviet secret services in Scorupsky's detachment, who provoked a terrorist attack on the Metropolitan to punish the apostates and intimidate other agents among the churchmen and Ukrainian partisans. ; У статті розкривається соціально-політичний і релігійно-церковний контекст Загибелі митрополита Автономної Православної Церкви періоду нацистської окупації України лексія (Громадського) у травні 1943 р. Висвітлено основні елементи нацистської релігійної політики, умови і причини протистояння міжАвтономною Православною Церквою і Українською Автокефальною православною Церквою. Здійснено історичну реконструкцію спроби об'єднання церков 8 жовтня 1942 р. Охарактеризовано явище переслідувань православного духовенства з боку нацистського окупаційного режиму й окремих підрозділів українських партизанів. Проаналізовано комплекс обставин і чинників, які призвели до загибелі глави Автономної Православної. Запропоновано нову інтерпретацію встановлених фактів на основі ретроспективного підходу.

In Ukraine, the long period of struggle for the autocephaly of the Orthodox Church from the Moscow Patriarchate has completed. January 6, 2019 the Patriarch of Constantinople granted Tomos to the head of the now canonical Orthodox Church of Ukraine. However, in the future, the Ukrainian Orthodoxy must pass a long period of controversial and conflicting self-determination. In Ukraine the church conflict will be stimulated by the special forces of the aggressor state. In order to reduce the tension in religious and ecclesiastical life, the history of Ukrainian Orthodoxy, especially of the twentieth century, should be actively studied and learned. During World War II, the Ukrainian Orthodoxy made another attempt to get autocephaly. The death of Metropolitan Alexei romadsky, the head of the Autonomous Orthodox Church, which opposed the Ukrainian Autocephalous Church in Nazi-occupied Ukraine, reflected the whole depth of the inter-church conflict and the influence of external factors on it. The main idea of the article is that the Metropolitan Alexei Gromadsky, who may have been recruited by the NKVD in Moscow in 1940, was liquidated for leaving the political line favorable for the Soviet regime by the members of the Soviet special services who were in the ranks of the Ukrainian rebel army.After Volyn's accession to Soviet Ukraine in 1939, Metropolitan Alexei Gromadsky as the ruling bishop of the Volyn diocese of the Polish Autocephalous Orthodox Church had to visit Moscow for an official canonical re-subordination to the Moscow Patriarchate, where he agreed to cooperate with the Soviet special services and took appropriate obligations. The main task of the bishop was to ensure the unity of Volyn Orthodoxy with the Russian Orthodox Church. Oleksiy Gromadsky successfully fulfilled this task during the first period of the Nazi occupation of Ukraine. He initiated the creation of the Autonomous Orthodox Church in a canonical unification with the Moscow Patriarchate which was proclaimed by the Cathedral of the Bishops in Volyn in the Pochayiv Lavra. The bishop resolutely refused to participate in the creation of the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church and did his best to prevent it.October 8, 1942 the Metropolitan radically denied the political line of the Soviet regime concerning the religious and ecclesiastical life on Nazi-occupied territory of Ukraine. That day in Pochayev, together with several bishops of the UAOC he signed the "Act of Merging" of the two Orthodox denominations into a single unity canonically independent from the Russian Orthodox Church. Other bishops of the AOC severely criticized their leader and Alexei Gromadsky had to withdraw his signature from the "Act of Merging". Still from that time on he became one of those who betrayed the NKVD. Before World War II, the Soviet secret services had accumulated considerable experience of massacre on their apostates. This experience is being realized by the successors of the NKVD - Russian special services, employing poison to murder their former employees. It is also known that there were many NKVD agents in the units of the Ukrainian partisans who acted on Nazi-occupied territory of Ukraine. Max Scorupsky, who ordered the URA partisans detachment to shot the car with Metropolitan Alexei Hromadsky May 6, 1943, a few months earlier served in the Soviet partisan detachment. Perhaps, there was an agent of the Soviet secret services in Scorupsky's detachment, who provoked a terrorist attack on the Metropolitan to punish the apostates and intimidate other agents among the churchmen and Ukrainian partisans. ; У статті розкривається соціально-політичний і релігійно-церковний контекст Загибелі митрополита Автономної Православної Церкви періоду нацистської окупації України лексія (Громадського) у травні 1943 р. Висвітлено основні елементи нацистської релігійної політики, умови і причини протистояння міжАвтономною Православною Церквою і Українською Автокефальною православною Церквою. Здійснено історичну реконструкцію спроби об'єднання церков 8 жовтня 1942 р. Охарактеризовано явище переслідувань православного духовенства з боку нацистського окупаційного режиму й окремих підрозділів українських партизанів. Проаналізовано комплекс обставин і чинників, які призвели до загибелі глави Автономної Православної. Запропоновано нову інтерпретацію встановлених фактів на основі ретроспективного підходу.