Suchergebnisse

В статье рассматриваются причины «увлечения» историков биографическим жанром в настоящее время. Автор анализирует феномен обращения к истории исторического факультета Одесского университета имени И. И. Мечникова. Он иллюстрирует свои мысли об особенностях работы биографа на примере критического разбора двух биографических этюдов. В последней части автор обращает внимание на актуальные уроки истории самих историков. ; У статті розглядаються причини «захоплення» істориків біографічним жанром у даний час. Автор аналізує феномен звернення до історії історичного факультету Одеського університету імені І. І. Мечникова. Автор стверджує, що історія — це більше ніж наука, бо в ній є і наукова частина (понятійний апарат, жорсткий відбір фактів і їх перевірка на достовірність в ході дослідження), і літературна основа (мова, стиль письменства), і міфологічний аспект, пов'язаний з уявою. Автор зазначає, що критичні статті з історіографії, які виходять в серйозних наукових виданнях, ще раз переконують, що історику практично неможливо встати над своїм часом, уникнути загального захоплення політичним трендом. Адже все, що сьогодні величається, неминуче буде засуджене. Все, чому вклоняється більшість, нею ж і буде втоптане в бруд. Знання взагалі і знання історії зокрема дає людині ілюзію, що вона володіє апаратом істини. Історик-біограф знаходиться в кращому становищі, оскільки в центрі його уваги знаходиться особлива людина. І чим більша людина, тим більше її зазор зі своїм часом, тим цікавіша вона історику своїм самостоянням, кажучи словом Пушкіна. Автор ілюструє свої думки про особливості роботи біографа на прикладі критичного розбору двох біографічних етюдів. Біографія на кшталт міфу про героя. Автобіографія — найбільш підступний і зрадницький жанр, бо він в більшій мірі розкриває особистість автора, ніж він сам того бажає. Автору здається, що він когось викриває і судить, а насправді викриває він самого себе. Розмір душі має значення, крім, звичайно, розуму. Насправді вкрай важливо, як людина думає про себе, що підкреслює в інших, на чому наполягає, що заперечує і про що замовчує. В останній частині автор звертає увагу на актуальні уроки історії самих істориків та вказує, що немає поганих джерел, якщо є вміння аналітично з ними працювати. ; The article deals with the reasons for the «capture» of historians by the biographical genre at the present time. The author analyzes the phenomenon of addressing the history of the historical faculty of the Odessa University named after I. I.Mechnikov. The author argues that history is more than science, because it has a scientific component (conceptual apparatus, rigorous selection of facts and their validation during the study), and the literary basis (language, style of writing), and the mythological aspect, related to imagination. The author notes that critical articles on historiography, published in serious scientific publications, once again convinced that it is almost impossible for a historian to stand up to his time, to avoid general enthusiasm for the political trend. After all, everything that hangs today will inevitably be condemned. Whatever the worship of the majority, it will be thrown into the dirt. Knowledge in general and knowledge of history in particular gives the man the illusion that he has the apparatus of truth. The biographer is in a better position, since the center of his attention is a special person. And the more a person, the more its gap with its time, the more it is interesting to the historian of his independence, in the words of Pushkin. The author illustrates his thoughts on the peculiarities of the work of the biographer by way of a critical analysis of two biographical sketches. A biography like the hero's myth. Autobiography is the most insidious and treacherous genre, because it more reveals the personality of the author than he himself desires. The author seems to him to be exposing and judging someone, but in fact he reveals himself. The size of the soul matters, except, of course, the mind. In fact, it is extremely important how a person thinks about himself, that he emphasizes in others, what he insists, denies and what is silent. In the last part the author draws attention to the actual lessons of the history of the historians himself and points out that there are no bad sources if there is the ability to work analytically with them.