Папство – це інститут вищого ієрархічного панування в католицькій церкві, який здійснюється папою за сприяння колегії кардиналів у виконанні влади судити, освячувати та навчати. Посилення критики папства, викликане політичними та соціальними змінами на переломі XV-XVI століть, моральна криза духовенства ініціювали Реформацію, яка суттєво обмежила сфери діяльності папства, його вплив на розум віруючих. Значним чинником прискорення цього процесу, як показано у статті, послужив спосіб життя, стиль управління, і навіть деякі політмаркетингові дії папи римського Александра VI. Метою статті є розвінчання культу особистості пап та вищої ієрархії Ватикану середньовіччя та передреформаційного періоду.
Актуальність статті визначається появою та введенням у науковий обіг нових джерел та історіографічних матеріалів про ситуацію та негативний вплив католицької релігійної верхівки не тільки у Європі, а й на інших континентах. Об'єктом статті послужило життя та діяльність двох представників клану Борджіа – самого Родріго та його дочки Лукреції, яка значною мірою допомагала батькові у здійсненні його політичних та маркетингових амбіцій. Цей аспект проблематики уроків історії понтифікату Александра VI залишається нішевим. Особа Папи Александра Борджіа суперечлива. На думку сучасників він поєднував у собі чесноти та вади: розум, освіченість, невгамовні пристрасті, великодушність і жорстокість, підозрілість і поступливість, відкритість і підступність. У статті оцінено маркетинговий вплив дій папи на політику Італії через Лукрецію, якій він добирав наречених, які відповідали актуальним амбіціям понтифіка. Автори статті, використовуючи сучасні джерела, обрали метод історичної психології, щоб дати реальну та об'єктивну оцінку думок та дій своїх персонажів.
Актуальність теми зумовлена недостатньою концептуальною розробкою проблем генези туризму як феномена людської діяльності.
Показано, що ще в період первісного суспільства мисливці та пастухи шукали нових земель, а пізніше купці подорожували, щоб придбати товари та знайти нові ринки збуту. Встановлено, що в кодексі Хаммурапі захищалися права мандрівників, і на власників притулків покладався обов'язок піклуватися про життя та власність мандрівників. У Стародавній Греції вважалося, що мандрівник перебуває під охороною богів. Вибір об'єкта дослідження не випадковий. Доведено, що починаючи з раннього середньовіччя, поляки є чи найактивнішими туристами серед країн Східної Європи. Провідною темою наррації є освітлення державного регулювання польської індустрії туризму, активної підтримки цієї соціально-економічної галузі з боку держави, територіальних громад та об'єднань приватних підприємців.
Метою статті є аналіз послідовності етапів розвитку туризму та загальної індустрії гостинності у Польщі із урахуванням організаційного аспекту діяльності. У статті розкриваються закономірності зросту гостинного і туристичного бізнесу в зв'язку з розділом країни між трьома імперіями – Австро-Угорською, Німецькою та Російською. У дослідженні використано системно-історичний метод, що дозволило послідовно висвітлити генезис явища з урахуванням об'єктивних та суб'єктивних факторів. У результатах роботи освітлені категорії, що характеризують феномен туризму, дано їх гносеологічне та онтологічне обґрунтування. Виділено організаційно-управлінський фактор польської туристичної політики на державному та регіональному рівнях. У закінченні представлені суспільні детермінанти та національно-психологічні мотиви подорожей і перебування поляків на території сусідніх країн. Увагу приділено аналізу туризму у різні періоди історії Польщі. Тут же логічно доведена слушність використання авторами дихотомічного поділу контенту: спочатку польська гостинність, як базова основа туризму, а пізніше хронологічна послідовність етапів розвитку туристичного бізнесу з урахуванням соціально-економічного контексту.
Енвер Халіл Ходжа – албанський державний, політичний, військовий та партійний діяч, керівник Албанії у 1944 -1985 роках. Прийшовши до влади, зосередився на відновленні країни, зруйнованої війною. У статті показано, що за понад сорок років його керівної діяльності було досягнуто успіхів у розвитку економіки, освіти та соціальної захищеності населення. Водночас Ходжу критикують за політичні репресії, які включали позасудові вбивства та страти конкурентів та «нелояльних елементів» серед членів партії, повну заборону будь-якої релігійної діяльності, створення та використання таборів примусової праці.
Енвер Ходжа як лідер належить нещодавньому минулому політико-економічній системі, яка практично сьогодні не існує. Проте, на думку авторів цієї статті, є сенс згадати про нього та оцінити його діяльність з погляду сьогодення.
Методологічною основою написання статті став концепт політичного лідера, як «вживання» в сутність особистості албанського ватажка. Автори вважають, що у даному контексті найбільш адекватним є визначення політичного лідера, запропоноване Жаном Блонделем. У змісті статті обґрунтовано імплікацію цього визначення щодо діяльності албанського комуністичного диктатора.
Звертається увага, що вже І з'їзд албанської компартії (1948 р.) декларував відданість досвіду СРСР і ВКП(б) і закликав албанців виконувати сталінські п'ятирічки. Водночас у країні розгорнулася кампанія боротьби з «ворогами народу», яку очолює Сігурімі – албанський аналог НКВС. У статті наголошується, що Ходжа був різко незгодний з політикою лібералізації СРСР, започаткованою Микитою Хрущовим. В результаті відбулася зміна політичного вектора: радянсько-албанські відносини погіршилися і за кілька років були перервані назавжди, тоді як албанське керівництво зблизилося з Китаєм.
КНР у 1957 році запевнив Ходжу у політичній та економічній підтримці та насправді надав досить суттєву допомогу. Звернуто увагу на факт, що й Албанія для КНР тривалий час залишалася єдиним політичним союзником у Європі та світі, глашатаєм в ООН та важливим пропагандистським партнером. Однак, як пишуть автори, наприкінці 70-х років Ходжа розірвав відносини з Китаєм і закрив країну для решти світу.
Наприкінці статті наводяться аналітичні висновки щодо сталінсько-ленінського соціалізму в Європі та ролі Енвера Ходжі як останнього представника ортодоксального комунізму в Європі. Він, резюмують автори, був нетиповою фігурою серед тогочасних соціалістичних вождів, оточеної ореолом народного вождя і «батька нації». Історичні традиції Албанії сприяли тому, що ідеї та методи втілення народовладдя, висунуті Енвером Ходжей та його найближчим оточенням, виявилися широко затребуваними суспільством.
The public of the West learned about the activities of the outstanding Soviet intelligence agent Richard Sorge immediately after the end of the Second World War, thanks to the assessments of his activities in American sources. In the USSR, he became widely known only in 1964 thanks to Nikita Khrushchev. The article shows that the combination of personal and professional qualities of Sorge, ideological motivation allowed him to achieve outstanding results in intelligence activities. It is noted that under his leadership, illegal residencies in China, and then in Japan, received unique intelligence information, which helped the leadership and military command of the USSR to make informed political and military-strategic decisions. Richard Sorge was one of the most prominent intelligence officers in the history of the intelligence services. The authors describe facts that characterize the daily work of an intelligence officer: how he headed residencies in extremely difficult countries for work, successfully managed agent networks, personally conducted recruiting work, collected important intelligence information, analyzed it and prepared reports to Moscow. The organization of networks led by Sorge has been studied by many foreign intelligence services and has consistently been highly rated. In publications dedicated to Sorge, two approaches to creating his image are clearly traced, which is noted by the authors of the article. The first approach presents him as the archetype of a movie hero, agent and super spy, receiving classified information in alcoves and restaurants. It is designed for the general reader and first appeared in the West. Another image, partially ideologized and propagandistic, spread in the USSR and East Germany. He presented Richard as a knight of the revolution without fear or reproach. In this article, the authors made an attempt to create a real and objective assessment of his activities, in particular in Japan. The authors of the article, using Western and new Russian sources, have chosen the method of historical psychology in order to represent the way of thinking of this outstanding person and connect it with his actions in leading the group entrusted to him. ; О деятельности выдающегося советского разведчика Рихарда Зорге общественность Запада узнала сразу после окончания второй мировой войны благодаря оценкам его деятельности в американских источниках. В СССР же он получил широкую известность только в 1964 году благодаря Никите Хрущёву. В статье показано, что сочетание личных и профессиональных качеств Зорге, идеологическая мотивация позволили ему добиться выдающихся результатов в разведывательной деятельности. Отмечено, что под его руководством нелегальные резидентуры в Китае, а потом в Японии, получали уникальную разведывательную информацию, которая помогла руководству и военному командованию СССР принимать обоснованные политические и военно-стратегические решения. Рихард Зорге был одним из наиболее выдающихся разведчиков в мировой истории спецслужб. Авторы описывают факты, характеризующие повседневную работу разведчика: как он возглавлял резидентуры в крайне сложных для работы странах, успешно руководил агентурными сетями, лично вел вербовочную работу, собирал важную разведывательную информацию, анализировал ее и готовил донесения в Москву. Организация сетей, руководимых Зорге, изучена многими иностранными спецслужбами и неизменно оценивалась очень высоко. В публикациях, посвященных Зорге, отчетливо прослеживаются два подхода к созданию его имиджа, что отмечено авторами статьи. Первый подход представляет его как архетип киногероя, агента и супершпиона, получающего секретную информацию в альковах и ресторанах. Он рассчитан на массового читателя и впервые появился на Западе. Другой образ, частично идеологизированный и пропагандистский, распространялся в СССР и Восточной Германии. Он представляло Рихарда рыцарем революции без страха и упрека. В настоящей статье авторами предпринята попытка создать реальную и объективную оценку его деятельности, в частности в Японии. Авторы статьи, используя западные и новые российские источники, избрали метод исторической психологии, чтобы представить образ мыслей этого выдающегося человека и связать с его действиями по руководству вверенной ему группой. ; Про діяльність видатного радянського розвідника Ріхарда Зорге громадськість Заходу дізналася відразу після закінчення Другої світової війни завдяки оцінками його діяльності в американських джерелах. В СРСР же він отримав широку популярність тільки в 1964 році завдяки Микиті Хрущову. У статті показано, що поєднання особистих і професійних якостей Зорге, ідеологічна мотивація дозволили йому домогтися видатних результатів у розвідувальній діяльності. Відзначено, що під його керівництвом нелегальні резидентури в Китаї, а потім в Японії, отримували унікальну розвідувальну інформацію, яка допомогла керівництву і військовому командуванню СРСР приймати обгрунтовані політичні та військово-стратегічні рішення. Ріхард Зорге був одним з найбільш видатних розвідників у світовій історії спецслужб. Автори описують факти, що характеризують повсякденну роботу розвідника: як він очолював резидентури в украй складних для роботи країнах, успішно керував агентурними мережами, особисто вів вербування роботу, збирав важливу розвідувальну інформацію, аналізував її та готував донесення в Москву. Організація мереж, керованих Зорге, вивчена багатьма іноземними спецслужбами і незмінно оцінювалася дуже високо. У публікаціях, присвячених Зорге, чітко простежуються два підходи до створення його іміджу, що відзначено авторами статті. Перший підхід являє його як архетип кіногероя, агента і супершпигуна, який отримує секретну інформацію в альковах і ресторанах. Він розрахований на масового читача і вперше з'явився на Заході. Інший спосіб, частково ідеологізований і пропагандистський, поширювався в СРСР і Східної Німеччини. Він представляло Ріхарда лицарем революції без страху і докору. У цій статті авторами зроблена спроба створити реальну і об'єктивну оцінку його діяльності, зокрема в Японії. Автори статті, використовуючи західні і нові російські джерела, обрали метод історичної психології, щоб представити образ думок цієї видатної людини і пов'язати з його діями по керівництву ввіреній йому групою.
