Suchergebnisse

Guyvan P. D. THEORETICAL FUNDAMENTALS OF LIMITATION IN TIME OF PROTECTIVE CAPACITYOF SUBJECTIVE LAWThis article is devoted to the study of a topical scientific question about the duration of subjective substantivecivil law and the timing of its implementation. Since today in civil doctrine the thesis that the expirationof the statute of limitations does not entail the termination of the substantive legal relationship is indisputable,the problem of termination of legal obligation and the corresponding subjective law, which constitute the contentof the legal relationship under the general rule of Chapter 50 CC. It is established that after the expirationof the statute of limitations the substantive law cannot be enforced, but it, without ceasing in content, acquiresthe so-called "natural" nature. But in such circumstances, the question arises: how long will there be a securityobligation that constitutes the content of such a relationship? After all, the eternal existence of a long-standingobligation, which, moreover, can not be enforced, does not contribute to legal certainty and the revival of business.Therefore, a serious analysis of the theoretical positions of scientists who defended the theory of the terminationof the existence of substantive law with the loss of this right of its essential characteristics – the possibility of forcedimplementation. At the same time, we departed from the essentially incorrect thesis about the connection betweenthe period of existence of the subjective substantive law and the duration of the statute of limitations and meticulouslyassessed the conclusions about the inexpediency of the eternal existence of the unsecured right. It is proved thatthe normative or contractual prescription of the protection law, which has lost its coercive capacity, will undoubtedlybe in the interests of both the society as a whole and the believer himself. It is concluded that at the legislative levelit is necessary to define some other socially acceptable point of reference, according to which the social interest inthe existence of the most ancient subjective right is completely lost. It is proposed to indicate such a period of fiveyears after the expiration of the statute of limitations for the relevant requirements. The fact that the maximumduration of an old subjective right must be established, in our opinion, is obvious. This will contribute to boththe certainty of material turnover and the stabilization of the relationship itself. ; Стаття присвячена дослідженню актуального наукового питання про тривалість суб'єктивного матеріальногоцивільного права й строки його здійснення. Позаяк нині в цивілістичній доктрині безспірною видається теза,за якою сплив позовної давності не тягне припинення матеріального правовідношення, вивчено проблему припи-нення юридичного обов'язку й відповідного суб'єктивного права, що становлять зміст правовідношення за загаль-ним правилом глави 50 Цивільного кодексу. Установлено, що після закінчення перебігу позовної давності мате-ріальне право не може бути примусово здійснене, але воно, не припиняючись за змістом, набуває так званого«натурального» характеру. Однак за таких обставин виникає питання: скільки часу буде існувати охоронно-пра-вове зобов'язання, що становить зміст подібного відношення? Адже вічне існування задавненого обов'язку, якийтим більше не можна виконати в примусовому порядку, не сприяє правовій визначеності й пожвавленню діло-вого обороту. Тож у роботі проведений серйозний аналіз теоретичних положень учених, які обстоювали теоріюпро припинення існування матеріального права з втратою цим правом суттєвої його характеристики – можливостіпримусової реалізації. Водночас ми відійшли від невірної по суті тези про пов'язаність періоду існування суб'єк-тивного матеріального права з тривалістю позовної давності й прискіпливо оцінили висновки про недоцільністьвічного існування незабезпеченого позовним захистом права. Доведено, що нормативне чи договірне задавнен-ня охоронного права, що втратило примусову здатність, безперечно, буде відповідати інтересам як суспільствав цілому, так і самого вірителя. Зроблено висновок, що на законодавчому рівні слід визначити якусь іншу суспіль-но прийнятну точку зворотного відліку, за якою вже повністю втрачається соціальний інтерес до існування само-го задавненого суб'єктивного права. Пропонується таким строком вказати п'ять років після закінчення перебігупозовної давності за відповідними вимогами. Факт, що максимальна тривалість задавненого суб'єктивного правамусить бути встановлена, на наше переконання, очевидний. Це сприятиме як визначеності матеріального оборо-ту, так і стабілізації самих відносин.

The article is devoted to the study of the topical issue of the essence and content of the conventional right to free expression of their views and the relationship of the principles of its implementation with the possibility of violating the rights and interests of the state, community and individual. The grounds and cases when freedom of speech may be lawfully restricted are considered, it is indicated that such factors should be established by law and be necessary to respect the rights and reputation of others, protection of state security, public order, health or morals. It is important that, in exercising freedom of speech, acceptable limits are not exceeded, in particular as regards reputation, the rights of others, and so on. The international legal acts that affirm the balance of these interests, in particular Articles 8 and 10 of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, are analyzed. It is noted that the rules of these articles are often in conflict with each other. And in their practical application it is extremely important to find a balance between the interests protected by law. After all, information freedom will inevitably concern the openness of information about a certain person of a personal nature, its confidential data can be disseminated and in this way – a certain interference with private rights is committed. But, on the other hand, the fundamental right of the civilized community to the freedom to collect and disseminate information is not subject to excessive interference. Therefore, it seems important correct and adequate discretion of law enforcement agencies in resolving disputes. The paper emphasizes the crucial role of the case law of the European Court of Human Rights, which allows to establish criteria for giving preference to certain public interests in the event of a conflict between the public right to disclosure and private right to privacy, security and morality. The article illustrates the Court's approaches to resolving complex issues with specific examples of ECtHR judgments. It is shown that the level of democracy largely depends on the extent to which the balance of different, sometimes opposite, rights and freedoms is observed in the implementation of normal social relations. ; Статтю присвячено дослідженню актуального питання про сутність і зміст конвенційного права на вільне вираження своїх поглядів і співвідношення принципів його реалізації з можливістю порушення прав та інтересів держави, громади й конкретної людини. Розглянуто підстави й випадки, коли свобода слова може бути правомірно обмежена, вказується, що такі чинники повинні встановлюватися законом і бути необхідними для поважання прав і репутації інших осіб, охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення. Важливо, щоб, реалізуючи свободу слова, не було перейдено прийнятні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб тощо. Проаналізовано міжнародно-правові акти, які стверджують баланс вказаних інтересів, зокрема статті 8 та 10 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод. Наголошується, що правила цих статей досить часто перебувають у протистоянні одне з одним. І під час практичного їх застосування надзвичайно важливо знайти баланс між охоронюваними законом інтересами. Адже інформаційна свобода неодмінно стосуватиметься відкритості відомостей особистого характеру про певну особу, її конфіденційні дані можуть бути поширені і в такий спосіб – вчинене певне втручання в приватні права. Але, з іншого боку, не підлягає надмірному втручанню й основне право цивілізованої спільноти на свободу збирати й поширювати інформацію. Тому видається важливим правильний та адекватний розсуд правозастосовних органів під час розв'язання спірних питань. У роботі наголошується на визначальній ролі практики Європейського суду з прав людини, яка дає змогу встановити критерії надання переваги тим чи іншим суспільним інтересам у разі виникнення колізії між публічним правом на поширення інформації і приватним правом на недоторканність особистого життя, безпеку та моральність громади. У статті на конкретних прикладах рішень ЄСПЛ проілюстровано підходи Суду до розв'язання складних питань. Показано, що від того, наскільки під час здійснення нормальних суспільних відносин дотримується баланс різних, іноді протилежних, прав і свобод, залежить значною мірою рівень демократії.

This scientific article is devoted to the study of the topical issue of protection of the rights of the untitled holder in property relations. The genesis of the legal understanding of the powers of this person in the context of the need to revive the dynamics of material turnover as a driving force of social progress is analyzed. It is established that the right to a thing of a bona fide holder, despite the fact that it opposes the requirement of the real owner, is protected by the regulations of the current civil law. After all, certain protective powers of a person who has acquired a thing without a title relate to the interests of the community and other participants in material relations interested in strengthening turnover. On the other hand, given the need for state protection of property rights, the owner also needs quite significant guarantees. Therefore, as postulated in the work, during the untitled possession there is always a certain confrontation between the person who considers himself the owner and those who actually keep the thing. However, the law does not provide obvious advantages to any of these entities. On the contrary, based on the public interest in protecting both the statics and the dynamics of property relations, the legislator has created a legal tool that balances the interests of these individuals. In particular, the legal structure of the restriction of vindication is intended to maintain this balance. According to this approach, only things that have left the title holder against his will, can vindicate. If the property was transferred by such an entity to another person, it is lost forever, and a bona fide purchaser acquires ownership. Of course, such consideration of the interests of a bona fide holder can be perceived as a restriction of the rights of the owner. However, despite the fact that it is not possible to infringe on the interests of the owner in the case of restriction of vindication, it is still considered appropriate to take such a step. It covers these shortcomings with positive effects for civil circulation. First, this normative rule legitimizes confidence in the external appearance of the law, and secondly, this institution ensures the stability of turnover. According to the author, the priority of turnover looks appropriate and proportionate. ; Ця наукова стаття присвячена дослідженню актуального питання охорони прав нетитульного володільця в речових відносинах. Проаналізований генезис юридичного розуміння повноважень даної особи в контексті необхідності пожвавлення динаміки матеріального обороту як рушійної сили суспільного прогресу. Встановлено, що право на річ добросовісного володільця, попри те, що він протистоїть вимозі реального власника, захищаються нормативним положенням чинного цивільного законодавства. Адже окремі охоронні повноваження особи, що набула річ без титулу, стосуються інтересів громади та інших учасників матеріальних відносин, зацікавлених у зміцненні обороту. З іншого боку, з огляду на необхідність державної охорони права власності власник також потребує досить значних гарантій. Відтак, як постулюється у праці, протягом нетитульного володіння завжди існує певне протистояння між особою, що вважає себе власником, та тим, хто фактично утримує річ. При цьому закон не надає очевидних переваг жодному з цих суб'єктів. Навпаки, виходячи із суспільної зацікавленості в захисті як статики, так і динаміки речових взаємини, законодавець створив правовий інструментарій, який забезпечує баланс інтересів цих осіб. Зокрема, підтримувати даний баланс покликана правова конструкція обмеження віндикації. Згідно з даним підходом, тільки речі, що вибули від титульного володільця поза його волею, можуть віндикуватися. Якщо ж майно було передане таким суб'єктом іншій особі, воно втрачається безповоротно, а добросовісний набувач отримує на нього право власності. Звісно, подібне врахування інтересів добросовісного володільця може сприйматися як обмеження прав власника. Та, незважаючи не можливе ущемлення інтересів власника у разі обмеження віндикації, все ж визнано доцільним вчинити такий крок. Він перекриває вказані недоліки позитивними ефектами для цивільного обігу. По-перше, дане нормативне правило легітимізує довіру до зовнішньої видимості права, по-друге, цей інститут забезпечує стабільність обороту. На переконання автора, пріоритет обороту виглядає як доцільний та співрозмірний.

The article is devoted to the study of the scientific question of the adequate organization of the mechanism of exercising the right to free expression of views in a democratic society. It is emphasized that this right is an integral part of a person's fundamental right to information: the ability of every member of society to obtain information about relations in society corresponds to the right of others to freely and freely disseminate information, including their personal views or opinions of others. The paper notes problematic aspects of the state of freedom of speech in Ukraine, in particular, in terms of the existence of remnants of censorship. The issue of validity and balance of measures taken by government institutions to restrict the right to free expression has been studied. It is noted that the state very arbitrarily determines the grounds for its intervention, which often leads to arbitrariness. Meanwhile, this issue needs certainty to prevent arbitrariness. Here it is necessary to be guided by the legal approaches developed by the international law enforcement institution - the European Court of Human Rights. According to them, any restriction on freedom of speech would be incompatible with the law if it was not conditioned by the need for a democratic society. Therefore, the state must ensure that the legal limits are established, according to which such acts will be considered an offense. Emphasis is placed on the decisive role of the media in the exercise of independent and free expression of views. The media is the most effective way to exercise freedom of expression. At the same time, both the law and the practice of the ECtHR do not provide for absolute freedom of speech. Therefore, it is extremely difficult to find the balance that must be observed in the exercise of sometimes opposite subjective rights of individuals - to freedom of expression and the right to privacy or the state interest protected by law. However, in the presence of certain factors justifying the existence of both public interest in freedom of expression and public interest in non-disclosure of confidential information, the latter must be convincingly established and proven, otherwise preference is given to public law. ; Стаття присвячена дослідженню наукового питання про адекватну організацію механізму здійснення права на вільне вираження поглядів у демократичному суспільстві. Підкреслюється, що дане право є складовим елементом основоположного права особи на інформацію: можливість кожного члена суспільства отримати дані стосовно відносин у соціумі кореспондує праву інших осіб вільно та безперешкодно поширювати інформацію, в тому числі свої особисті погляди чи думки третіх осіб. У роботі відмічаються проблемні аспекти щодо стану свободи слова в Україні, зокрема в частині існування залишків цензури. Досліджена проблематика щодо обґрунтованості та виваженості застосовуваних владними інституціями заходів обмеження права на вільне висловлювання. Відмічається, що держава вельми довільно визначає підстави для свого втручання, що часто призводить до сваволі. Між тим дане питання потребує визначеності, аби запобігти сваволі. Тут необхідно керуватися правовими підходами, напрацьованими міжнародною правозастосовною інституцією - Європейським судом з прав людини. Згідно з ними будь-яке обмеження на свободу слова буде несумісне із законом, якщо воно не зумовлене необхідністю в демократичному суспільстві. Тож держава мусить подбати, щоб були встановлені межі юридичного характеру, за якими такі діяння будуть визнані правопорушенням. Наголошується на визначальній ролі засобів масової інформації для здійснення незалежного та вільного вираження поглядів. ЗМІ є найдієвішим способом реалізації свободи висловлювань. У той же час як законодавство, так і практика ЄСПЛ не передбачають абсолютної свободи слова. Тож украй вадливим є знаходження того балансу, якого слід дотримуватися під час реалізації часом протилежних суб'єктивних прав осіб - на свободу висловлювання і права на приватність або охоронюваний законом державний інтерес. Разом із тим за існування певних чинників, що обґрунтовують наявність як суспільного інтересу до свободи висловлювання думки, так і державного інтересу стосовно непоширення конфіденційної інформації, саме останній має бути переконливо встановлений і доведений, інакше перевага надається публічному праву.

This paper is devoted to the study of legal issues of the fairness of court decisions. The right to a fair trial is a generally recognized rule of law, which is linked to the international principle of the rule of law, and is also a peremptory norm to which national law must comply. The definition of the right to a fair trial has been enshrined in international instruments, in particular in the Covenant on Civil and Political Rights. It not only proclaims the right to a fair trial, but also specifies the specific obliga-tions of the State with regard to the organization of safe-guards to enforce the right to judicial protection. In par-ticular, it envisages the equality of all before the courts and tribunals in the possibility of obtaining procedural freedoms when considering a particular case.The content of the legal concept of the right to a fair trial as one of the basic elements of the mechanism of pro-tection of human rights and freedoms is analyzed in the work. It was found to be multifaceted and complex. The requirement of justice of justice is determined by the de-gree of compliance with the whole system of guarantees, which include mechanisms of both substantive and pro-cedural nature. One of the main issues is the publicity of the case and the equality of persons before the law and the court. Issues related to the administration of justice have been explored where court decisions are sufficient to enable participants to argue their position, to clarify the reasons and grounds on which it is based. This takes into account that the boundaries of the obligation of an equal approach to the procedural legal position of the par-ties may differ depending on the nature of the decision and should be assessed in the light of the circumstances of each case. On the basis of the case study of the ECtHR, the essence of the legal principle has been established, according to which the case should be conducted in such conditions that do not put the party at a material disad-vantage with respect to the other party. In this sense, the legal nature of such phenomena as the "equality of arms" of the participants in the process and the "fair balance" between the parties are investigated.Taking into account the case-law of the European Court of Justice, the article examines procedural issues regarding the equality of parties, which often border and even intersect with other rules that ensure the fairness of justice, such as publicity, openness, dispositiveness, etc. ; Дана праця присвячена дослідженню правових пи-тань справедливості судових рішень. Право на чесний суд є загальновизнаною нормою права, яка пов'язана з міжнародним принципом верховенства права, а та-кож є імперативною нормою, якій має відповідати на-ціональне законодавство. Визначення права на спра-ведливий судовий розгляд закріплене у міжнародних актах, зокрема у Пакті про громадянські і політичні права. У ньому не лише проголошується право на спра-ведливий судовий розгляд, але і вказуються конкретні обов'язки держави щодо організації гарантій для забез-печення реалізації права на судовий захист. Зокрема, передбачається рівність усіх перед судами і трибуна-лами у можливості отримати процесуальні свободи при розгляді конкретної справи.У роботі аналізується зміст юридичного понят-тя права на справедливий судовий розгляд як одного з основних елементів механізму захисту прав і сво-бод людини. Встановлено, що воно є багатоманітним і комплексним. Вимога справедливості правосуддя визначається ступенем дотримання цілої системи га-рантій, до числа яких відносяться механізми як ма-теріально-правового, так і процесуального характеру. Одними з головних є публічність розгляду справ та рів-ність осіб перед законом і судом. Досліджено пробле-ми, пов'язані зі здійсненням правосуддя, коли судові рішення мають в достатній мірі надавати учасникам можливості аргументувати свою позицію, висвітлю-вати мотиви та підстави, на яких вона базується. При цьому враховується, що межі обов'язку однакового підходу до процесуального правового становища сто-рін можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у контексті обставин кожної спра-ви. На підставі вивчення конкретних справ ЄСПЛ з'я-совано сутність правового принципу, за яким розгляд справи має відбуватися в таких умовах, які не ставлять учасника у істотно невигідне становище відносно дру-гої сторони. У даному сенсі досліджено правову приро-ду таких понять, як «рівність озброєння учасників про-цесу», «справедливий баланс між сторонами».Беручи до уваги практику Європейського суду, автор проаналізував процесуальні питання щодо рівно-сті сторін, які часто межують та навіть перетинаються з іншими правилами, що забезпечують справедливість судочинства, такими як публічність розгляду, відкри-тість процесу, диспозитивність тощо.

The article deals with the notions of information rights and freedoms, which are the fundamental foundations of democratic social order. It is emphasized that the specified sphere of relations should be given special attention by the state as a guarantor of respect for fundamental human rights. A number of informational issues that remain unresolved have been identified. Among them were the poor implementation of legislation in the area of access to information, the lack of clear mechanisms and institutions regarding the procedure for protection of information rights. The content of the paper is analyzed and the legal nature of such phenomenon as the private life of an individual is determined. Its material and information manifestations have been clarified. It is established that the modern substantive law regulates social relations in such a way that eliminates direct interference with the sphere of personal life. However, there are cases where the public interest outweighs the personal needs and priorities of the individual. In the event of a conflict of interests, the proper regulation of the legal relationship to the exercise of each person's personal rights and their protection against unlawful encroachment should, in each case, determine the preference of which interests, whether public or purely private, should be given when applying the appropriate regulatory tools. In order to adapt international law enforcement practice to the national system, individual ECtHR decisions in the commentary field have been studied. It has been found that some purely private human rights can be restricted by the authorities, and such interference can, in principle, be recognized as legitimate in the presence of certain prerequisites, the main one being the admissibility and necessity of such interference in a democratic society. A major factor in this need is the overriding importance of social progress in regulated relationships. The Court's position in a particular case is outlined, where the urgent and important public interest outweighs the inviolability of a person's private powers. It is concluded that in this way the activity of the national law enforcement system and the research area should be built. ; У статті розглянуто поняття «інформаційні права і свободи людини», які становлять фундаментальні основи демократичного суспільного правопорядку. Наголошується, що вказаній сфері відносин особливу увагу має приділяти держава як гарант дотримання основоположних прав людини. Позначено низку проблем інформаційного характеру, які залишаються неврегульованими. Серед них відзначено неналежну практику реалізації законодавства у сфері доступу до інформації, відсутність чітких механізмів та інституцій стосовно порядку захисту інформаційних прав. У роботі проаналізовано зміст та визначено правову природу такого явища, як приватне життя фізичної особи. З'ясовано його матеріальні та інформаційні прояви. Встановлено, що сучасне матеріальне право регулює суспільні відносини у такий спосіб, який виключає пряме втручання у сферу особистого життя. Однак є випадки, коли суспільні інтереси переважають особисті потреби та пріоритети окремої людини. За наявності колізії інтересів для правильного унормування правовідносин щодо здійснення особистих прав кожної людини та їхнього захисту від протиправних посягань необхідно у кожному разі встановлювати, перевага яких інтересів – суспільних чи суто приватних – має надаватися у застосуванні відповідного регулюючого інструментарію. З метою адаптації міжнародної правозастосовної практики до національної системи вивчено окремі рішення ЄСПЛ у коментованій сфері. Виявлено, що окремі суто приватні права людини можуть обмежуватися владою, і подібне втручання в принципі може визнаватися правомірним за наявності певних встановлених передумов, головна з яких – допустимість та необхідність такого втручання в демократичному суспільстві. Головним чинником подібної потреби є переважне значення суспільного прогресу у відносинах, що регулюються. Наведена позиція Суду у конкретній справі, коли нагальний та важливий публічний інтерес переважає недоторканість певних приватних повноважень особи. Зроблено висновок, що саме у подібний спосіб має будуватися діяльність національної правозастосовної системи у досліджуваній сфері.

This article is devoted to the research of the topical issue of legal regulation of the grounds and procedure for state intervention in the right of a person to express their opinions, views and beliefs. It is emphasized that the relevant right of a person is not absolute. But its restriction is allowed only in cases where its use violates the rights of others, creates a danger to the legally protected state or public interests. The paper analyzes the practice of one of the world's major legal institutions designed to regulate in this area, the European Court of Human Rights. During his career, he developed well-established democratic approaches that allow for a balanced resolution of individual conflicts that inevitably arise in the implementation of legal relations in the commented area. According to the ECtHR, despite the fact that the state enjoys a certain discretion to determine whether and to what extent, interference with the exercise of freedom of expression, this activity must take into account the crucial importance of freedom of speech in society. It has been established that in the national legal environment, the authorities and courts take into account European legal approaches and neglect human rights to freedom of expression. Separately, the paper examines the basic principles of freedom of expression, which are important when it comes to the press, whose leading role in the rule of law should not be forgotten and underestimated. The criteria developed by the established law enforcement practice of the European Court of Human Rights, according to which the validity of interference with freedom of expression can be determined, have been studied. As a general rule, it is permissible if the mechanism of such a restriction of law is directly established by law and interference is necessary in a democratic society. Some ways of restricting the freedom of the press have been assessed, and it is emphasized that their introduction must clarify whether there is an "urgent public need" that can justify this intervention. The question is not simple, because in each situation there is a confrontation of two significant social values - the public right to free dissemination of personal ideas and beliefs and the state or individuals. It should be solved taking into account social priorities, applying the principles of justice and the development of world democratic practice. ; Стаття присвячена дослідженню актуального питання щодо правового регулювання підстав і порядку державного втручання у право особи на вираження своїх думок, поглядів і переконань. Підкреслюється, що відповідне право особи не є абсолютним, але його обмеження припускається виключно у випадках, коли користування ним порушує права інших людей, створює небезпеку для охоронюваних законом державних чи громадських інтересів. У роботі аналізується практика однієї з головних світових правничих інституцій, покликаних здійснювати правове регулювання в цій сфері - Європейського суду з прав людини. Він за час своєї діяльності напрацював усталені демократичні підходи, які дозволяють виважено вирішувати окремі колізії, що неодмінно виникають при реалізації правовідносин у коментованій царині. За позицією ЄСПЛ, попри те, що держава користується певною свободою розсуду для визначення того, чи є необхідним і якою мірою втручання у здійснення свободи вираження думки, ця діяльність мусить відбуватися з урахуванням визначального значення свободи слова у суспільстві. Встановлено, що в національному правовому середовищі на завжди органи влади та суди враховують європейські правові підходи та нехтують правами людини на свободу вираження. Окремо в роботі розглянуті основоположні принципи стосовно свободи вираження, що набувають значення, коли йдеться про пресу, провідну роль якої у правовій державі не слід забувати і применшувати. Вивчені напрацьовані усталеною правозастосовною практикою ЄСПЛ критерії, згідно з якими може визначатися обґрунтованість втручання у свободу вираження поглядів. За загальним правилом воно є допустимим, якщо механізм подібного обмеження права прямо встановлений законом, і втручання є необхідним у демократичному суспільстві. Оцінені деякі способи обмежень свободи преси, наголошується, що за їхнього запровадження мусить бути з'ясоване питання, чи існує «невідкладна суспільна потреба», здатна виправдати це втручання. Питання не просте, бо в кожній окремій ситуації існує протистояння двох значних соціальних цінностей - публічного права на вільне поширення особистих ідей і переконань та держави або приватних осіб. Вирішувати його слід з урахуванням суспільних пріоритетів, застосовуючи принципи справедливості та напрацювання світової демократичної практики.

The work is devoted to the urgent issue of legal organization of timely execution of final judicial ver-dicts in Ukraine. As the enforcement of court decisions requires specialized public and private enforcement bodies to act, proper mediation of their activities is the primary task of the national legal system to meet the requirements of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms. After all, the level of public confidence in the state, including the authority of the judiciary, depends on the ef-fectiveness of the actions of the enforcement bodies. Analyzing the state of enforcement proceedings in the Ukrainian legal environment, the article states that the situation with the enforcement of court decisions requires substantial improvement. It is estab-lished that in this respect our domestic legislation has a considerable number of defects, and in some cases it seems that some of its provisions are specially designed to torpedo the executive process. In this context, the unlawful actions of the executive service employees were studied and analyzed in detail. In particular, it is argued that the executor as a participant in the final stage of the trial must guaran-tee the soonest possible outcome of the proceedings. But, in fact, due to the objective (inappropriate state of domestic legislation in this area) and subjective (uninterested and impunity) officials, the situation with timely execution of final court decisions in our country is close to collapse. This is also recognized by such an international legal institution as the European Court of Human Rights.Scientific work indicates that lengthy delays in the execution of court decisions are separate offenses. And the Ukrainian law enforcement agency – the court – must react strongly to them. However, it is stated that national justice is quite tolerant of violators of a person's right to timely enforcement of a decision in his case. The principled position of the ECHR on a similar issue is outlined. It was concluded that en-forcement proceedings should not be separated from the judicial proceedings and should be considered in their entirety. So the requirements of Art. 6 of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms as to the reasonableness of the terms of the case should also apply to the length of the enforcement process. ; Робота присвячена актуальному в Україні питанню правової організації своєчасного виконання остаточних судових вердиктів. Оскільки виконання рішень суду потребує за діяння спеціалізованих державних та приватних виконавчих органів, саме належне опосередкування їхньої діяльності стано-вить головну задачу національної правової системи для забезпечення вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Адже від ефективності вчинків органів виконання залежить рівень довіри громадян до держави, у тому числі авторитет судової влади. Стан виконавчих проваджень в українському правовому середовищі, у статті зазначається, що си-туація із виконанням судових рішень потребує суттєвого вдосконалення. Встановлено, що у цьому пла-ні наше вітчизняне законодавство має значну кількість вад, а в деяких випадках здається, що окремі його положення спеціально напрацьовані для того, аби торпедувати виконавчий процес. У вказаному контексті вивчено та детально проаналізовано протиправні вчинки працівників виконавчої служби на прикладі конкретної справи. Зокрема, доводиться, що виконавець як учасник заключної стадії судо-вого розгляду, мусить гарантувати якомога швидший результат провадження. Завдяки об'єктивним (неналежний стан вітчизняного законодавства у цій царині) та суб'єктивним (незацікавленість та без-карність відповідних службовців) чинникам ситуація із своєчасністю виконання остаточних рішень судів у нашій державі близька до колапсу. Це визнається і такою міжнародною правової інституцією, як Європейський суд з прав людини. У науковій праці вказується, що тривалі затримки з виконанням судових рішень є самостійними правопорушеннями, і на них мусить жорстко реагувати український правозастосовний орган – суд. Разом з тим, констатовано, що національне правосуддя досить толерантно ставиться до порушників права особи на своєчасне виконання рішення у її справі. Наведено принципову позицію ЄСПЛ з подіб-ного питання. Зроблено висновок, що виконавче провадження не повинно відокремлюватись від судо-вого. Тож вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розумності строків розгляду справи мають застосовуватися і до часу виконавчого процесу. ; Робота присвячена актуальному в Україні питанню правової організації своєчасного виконання остаточних судових вердиктів. Оскільки виконання рішень суду потребує за діяння спеціалізованих державних та приватних виконавчих органів, саме належне опосередкування їхньої діяльності стано-вить головну задачу національної правової системи для забезпечення вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Адже від ефективності вчинків органів виконання залежить рівень довіри громадян до держави, у тому числі авторитет судової влади. Стан виконавчих проваджень в українському правовому середовищі, у статті зазначається, що си-туація із виконанням судових рішень потребує суттєвого вдосконалення. Встановлено, що у цьому пла-ні наше вітчизняне законодавство має значну кількість вад, а в деяких випадках здається, що окремі його положення спеціально напрацьовані для того, аби торпедувати виконавчий процес. У вказаному контексті вивчено та детально проаналізовано протиправні вчинки працівників виконавчої служби на прикладі конкретної справи. Зокрема, доводиться, що виконавець як учасник заключної стадії судо-вого розгляду, мусить гарантувати якомога швидший результат провадження. Завдяки об'єктивним (неналежний стан вітчизняного законодавства у цій царині) та суб'єктивним (незацікавленість та без-карність відповідних службовців) чинникам ситуація із своєчасністю виконання остаточних рішень судів у нашій державі близька до колапсу. Це визнається і такою міжнародною правової інституцією, як Європейський суд з прав людини. У науковій праці вказується, що тривалі затримки з виконанням судових рішень є самостійними правопорушеннями, і на них мусить жорстко реагувати український правозастосовний орган – суд. Разом з тим, констатовано, що національне правосуддя досить толерантно ставиться до порушників права особи на своєчасне виконання рішення у її справі. Наведено принципову позицію ЄСПЛ з подіб-ного питання. Зроблено висновок, що виконавче провадження не повинно відокремлюватись від судо-вого. Тож вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розумності строків розгляду справи мають застосовуватися і до часу виконавчого процесу.

This article is devoted to the research of the topical issue of the organization in a democratic society of proper regulation of the right of every person to freely express their beliefs and views. The paper argues that the human right to express one's thoughts and beliefs is an element of information freedom as a defining and fundamental principle of democracy, humanity and justice. However, the right to freedom of expression, like other civil liberties, cannot be unlimited. When it hinders the exercise or threatens other rights of a person, such as honor, dignity, business reputation of a particular person, it is logical that certain state restrictive regulators may apply. The article analyzes the issues of balanced measures of interference in the right to self-expression by the authorities, comparing these measures with the duties and responsibilities of the state in the need to take positive action to ensure the free exercise of information rights. It emphasizes that intervention must be necessary in a democratic society. This is a defining prerequisite for its compliance with European principles of civilization. At the same time, according to the position of the European Court of Human Rights, the concept of "necessary" means the existence of an urgent public need to respond to public authorities. Closely related to the criterion of social necessity is the factor of "duty and responsibility". Specific examples from the decisions of the European Court of Human Rights show the legal approaches of the international law enforcement institution to determining the proportionality of power - the main element of the principle of the need to intervene in the right to freely express their views. Taking into account the conducted research in the work the basic conclusions are made. The right to free expression of personal opinions and positions may be limited only if it encroaches on other fundamental human freedoms, the principles of functioning of the state and society. But in any case, the application of state intervention should clearly establish the necessary balance, taking into account the legitimacy of restrictions, their focus on achieving a legitimate goal and the need and acceptability in a democratic society. ; Стаття присвячена науковому дослідженню актуального питання щодо організації в демократичному суспільстві належного регулювання права кожної особи на вільне вираження своїх переконань і поглядів. У роботі обстоюється теза, що право людини на висловлення своїх думок і переконань є елементом інформаційної свободи як визначального й основоположного принципу демократії, гуманності і справедливості. Водночас право на висловлювання, як і інші громадянські свободи, не може бути безмежним. Коли воно перешкоджає здійсненню чи загрожує іншим правам особи, як-от честь, гідність, ділова репутація конкретної людини, цілком логічно, що можуть застосовуватися певні державні обмежуючі регулятори. У статті проаналізовані питання виваженості заходів втручання у право на самовираження з боку влади, зіставлення цих заходів з обов'язками та відповідальністю держави у сфері необхідності здійснення позитивних учинків для гарантування вільної реалізації інформаційного права. Підкреслюється, що втручання має бути необхідним у демократичному суспільстві. Це визначальна передумова його відповідності європейським цивілізаційним принципам. За позицією Європейського суду з прав людини поняття «необхідний» означає наявність нагальної суспільної потреби в реагуванні державних органів. Із критерієм суспільної необхідності тісно пов'язаний чинник «обов'язку і відповідальності». На конкретних прикладах із рішень Європейського суду з прав людини показані правові підходи міжнародної правозастосовної інституції до визначення пропорційності владного впливу - основного елемента принципу необхідності втручання у право вільно виражати свою думку. З урахуванням проведеного дослідження в роботі зроблено принципові висновки. Право на вільне висловлювання особистих думок і позицій може бути обмежене лише тоді, коли воно посягає на інші основоположні свободи людини, засади функціонування держави та суспільства. Але в кожному разі застосування державного втручання треба чітко встановити необхідний баланс з урахуванням законності обмежень, їхньої спрямованості на досягнення легітимної мети, необхідність і припустимість у демократичному суспільстві.

The article is devoted to the study of the topical issue of legal support for the implementation of the right to self-expression by participants in information relations. The work emphasizes that freedom of speech, above all, is manifested in ensuring independent, objective and balanced information activities of the media. It is the press that, through the coverage of political, social and economic events, their critical assessment, sometimes quite harsh, plays the role of the watchdog of democracy. It is pointed out that in a democratic society, freedom of thought and speech should be based on a system of guarantees that make it possible for them to be exercised without hindrance and to be protected from unlawful threats and encroachments. At the same time, the state must ensure the effectiveness of legal mechanisms that reduce or prevent the possibility of abuse of press freedom, aimed at infringing on private human rights and freedoms, to endanger the interests of society and the state. The article raises issues regarding the possibility of publicly expressing one's position and ideas not only by media workers and journalists, but also examines the issue of legal application of mechanisms of participation in the process of coverage of personal ideas and opinions by other actors. Are concerned with freedom of speech and the press. The correlation of the relevant legal constructions, determination of priorities in their application and development in the Ukrainian legislative system and law enforcement practice of specific factors that determine the public or private nature of the relevant disclosure is clarified. European law enforcement practice on the need to fulfill positive obligations in the field of exercising the right to self-expression is studied in detail not only by the competent state bodies, but also by non-governmental organizations. The opposition of public interest to dissemination and the interest of the state or a specific person is analyzed. When the private right of a person or state has been violated, the corresponding restriction of the right to express one's opinion is allowed. But intervention is possible when the restriction is made in the public interest. ; Стаття присвячена дослідженню актуального питання про правове забезпечення реалізації права на самовираження учасниками інформаційних відносин. У роботі підкреслюється, що свобода слова насамперед виявляється у забезпеченні незалежної, об'єктивної та виваженої інформаційної діяльності ЗМІ. Саме преса через висвітлення політичних, соціальних та економічних подій, їхню критичну оцінку, іноді досить жорстку, відіграє свою роль «вартового пса демократії». Вказується, що у демократичному суспільстві свобода думки й слова має ґрунтуватися на системі гарантій, завдяки яким стає можливим їх безперешкодне здійснення та захист від незаконних загроз і посягань. У той же час держава мусить забезпечувати дієвість юридичних механізмів, які зменшують чи запобігають можливостям зловживання свободою преси, спрямованим на утиск приватних прав і свобод людини, на загрозу інтересам суспільства і держави. У статті підняті питання стосовно здійснення можливості публічно висловити свою позицію та ідеї не лише працівниками засобів масової інформації та журналістами, а й досліджено проблематику правового застосування механізмів участі у процесі висвітлення особистих ідей та думок з боку інших суб'єктів, які є дотичними до свободи слова і преси. З'ясовано співвідношення відповідних юридичних конструкцій, визначено пріоритети у їхньому застосуванні та напрацювання в українській законодавчій системі і правозастосовній практиці щодо конкретних чинників, які визначають публічний чи приватний характер відповідного оприлюднення. Детально вивчена європейська правозастосовна практика щодо необхідності виконання позитивних зобов'язань у сфері здійснення права на самовираження не тільки компетентними органами держави, але і недержавними структурами. Проаналізоване протиставлення публічного інтересу на поширення та інтересу держави або конкретної особи. Коли приватне право певної особи чи держави було порушене, дозволяється відповідне обмеження права на вираження думки. Втручання можливе, коли обмеження вчинене в інтересах суспільства.

In this paper, the analysis and assessment of the effectiveness of the legal regulation of personal data circulation at the level of international law enforcement was carried out. The issues of the development and introduction of new mechanisms that can adequately regulate relations in the sphere of the circulation of confidential personal data are considered. This is primarily due to the fact that the human right to privacy, including respect for his personal data, is one of the fundamental principles that guarantee democratic, humane and fair interaction between the state, society and a specific individual. Ukrainian national legislation and judicial practice are still at the development stage, therefore, in the context of the implementation of the aspirations for European integration, the work addresses the very topical issue of careful study of European and world standards for protecting personal information about a person and adapting them to our legal system. The necessary measures have been studied for the further development of systemic legislation on the protection of personal data, which is a determining factor in civil society development, proper regulation in this area, both in terms of material and legal support, and in terms of developing stable and expected law enforcement practices.Analyzed the legal positions contained in international treaties, such as the Universal Declaration of Human Rights of 1948, the European Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms of 1950, and numerous national laws, where the protection of personal data is understood as an integral part of the human right to privacy. . The principles of activity in this area of the European Court of Human Rights are evaluated. The basic principles of dispute resolution, such as legality, timeliness of processing, proportionality of intervention, are studied. Concrete examples of decisions of the ECHR, including in cases against Ukraine, are given. It has been taken into account that this organization is entitled not only with regard to the issuance of a verdict in a particular case, but also through the adoption of a case-law that is obligatory for use on the territory of all Member States, it can exercise so-called judicial justice. This is done by interpreting, clarifying and specifying the content of the general provisions of the convention norms to the situations of a particular case.The case law of the ECtHR on the positive regulation of the private life of a person is noted by defining and establishing boundaries that, from the point of view of the moral foundations of society, are permissible and will not be regarded as undue interference by the legislator. The relevant criteria are assessed, formed on the basis of a judicial investigation of various interests in specific situations by the Court. The legal approaches of the European Court of Human Rights to regulating relations in the field of processing so-called "sensitive" personal data have been especially carefully studied. In particular, attention is paid to the principles of confidentiality, which is required when processing information about human health.The shortcomings of the national justice are indicated, which should be corrected in the light of the European Court's case law. It is concluded that the European judicial practice is an important benchmark to ensure proper protection of personal data in our country. This is very important because the Ukrainian legal system, in contrast to European national and international legislation (which began to pay attention to the special regulation of relations for the protection of personal data from the 80s of the last century) is only at the beginning of such a process. Therefore, it requires improving the quality of Ukrainian law and law enforcement in terms of their focus in the democratic direction of ensuring the right to respect for private life. ; У цій праці проведено аналіз та оцінено дієвість правового регулювання обороту персональних даних на рівні міжнародного правозастосування. Оцінені принципи діяльності у цій сфері Європейського суду з прав людини. Вивчені такі основні засади вирішення спорів, як законність, своєчасність обробки, пропорційність втручання. Наведені конкретні приклади рішень ЄСПЛ, у тому числі у справах проти України. Зазначені недоліки національного правосуддя, які мають бути виправлені у світлі прецедентних рішень Євросуду.

The article conducted a study of the real legal nature of the material subjective right of a person to sue. Studied the temporal aspects associated with the duration of the claim. Particular attention is paid to the analysis of the period of limitation after the filing of a claim. The paper proves the fallacy of the thesis on the interruption of the prescriptive pressure that is widespread in science and law-enforcement practice with the filing of a lawsuit according to the same requirements. Such an approach is wrong, because in practice it can lead to the protection of that right that cannot be protected and thus distort the fundamental idea of legal certainty as an element of the rule of law that once laid the foundation for the introduction of the institution of limitation. Subject to justified criticism is the provision that when the basis of the claim changes, the limitation on the claim is interrupted from the time when the application for such a change is submitted. After all, in the event of a change in the basis of a claim, a completely different right is defended, another requirement arises, which has begun to prick from the occurrence of the right to it, that is, from the time of a specific offense. According to the results of the study, it was concluded that a new lawsuit of a similar content to the same person after the presentation of the claim becomes impossible due to the direct indication of the law. At the same time, it has been established that limitation is interrupted only in exceptional cases, when court claims are made not for the entire amount of the debt and not for all debtors. Such an interruption occurs only in respect of the legal requirements that are not covered by the content and focus of the claim. This occurs when, for some subjective or objective circumstances, the bearer of the protective right to a claim may bring a court claim not for the entire amount of the debt, or not for all joint and several debtors who are obliged for an indivisible debt. In such a case, the rule on the termination of the prescriptive period for the remaining claims or for debtors not covered by harassment will be very fair. But, this can be used only as an exception to the general legal instruments, according to which a break of prescription when filing a claim for the same require-ments to the same respondent is unacceptable. In other cases, there will be no interruption, and the limitation of actions early terminates, as well as any precautionary period at the time of the timely exercise of a subjective right limited in time. ; У статті проведено дослідження реальної правової природи матеріального суб'єктивного права особи на позов. Вивчено темпоральні аспекти, що пов'язані з тривалістю здійснення позовного домагання. Приділено особливу увагу аналізу перебігу давнісного строку після пред'явлення позову. В роботі доводиться помилковість поширеної в науці та правозастосовній практиці тези про переривання давнісного перебігу із пред'явленням позову за тими ж вимогами. Такий підхід неправильний, бо на практиці може призвести до захисту того права, яке не може бути захищеним і у такий спосіб спотворити основоположну ідею юридичної визначеності як елемента верховенства права, закладену колись в основу запровадження інституту позовної давності. Піддано обґрунтованій критиці положення про те, що у разі зміни підстави позову давність за пред'явленою вимогою переривається від часу подання заяви про таку зміну. Адже у разі зміни підстави позову захищається вже зовсім інше порушене право, виникає інша вимога, яка почала задавнюватися від виникнення права на неї, тобто від часу конкретного правопорушення. За наслідками дослідження зроблений висновок, що новий позов аналогічного змісту до тієї ж особи після пред'явлення домагання стає неможливим через пряму вказівку закону. Разом із тим встановлено, що давність переривається тільки у виключних випадках, коли судові вимоги пред'явлені не за всім обсягом обов'язку та не до всіх боржників. Таке переривання відбувається лише стосовно охоронно-правових вимог, не охоплених змістом та спрямованістю позову. Це відбувається, коли з якихось суб'єктивних чи об'єктивних обставин носій охоронного права на позов може пред'явити судове домагання не за всією сумою обов'язку або не до всіх солідарних боржників, зобов'язаних за неподільним боргом. У такому разі вельми справедливим буде правило про переривання давнісного перебігу за рештою вимог або стосовно боржників, не охоплених домаганням. Але то може застосовуватися лише як виняток із загального правового інструментарію, за яким переривання давності під час пред'явлення позову за тими ж вимогами до того ж відповідача неприпустиме. В інших випадках переривання не буде, а позовна давність достроково припиняється, як і будь-який строк у момент своєчасного здійснення обмеженого нею в часі суб'єктивного права.

Redemption of claims after a long period of non-realization is expedient from the point of view of the logic of building property relations. However, the law regulates only general situations in their legal mediation. It does not always regulate in detail all specific legal relations arising in society in the exercise of the protective right of the carrier of the violated material right to his judicial protection, through the use of state coercion. Therefore, the redemption of individual claims is regulated at the level of exceptions to the general rules established by law, established judicial practice, which, in turn, are based on doctrinal devel- opments carried out by scientists in this field. The study of these relevant issues is devoted to this work.The beginning of the statute of limitations is related to the moment of the offense. According to Ukrainian legislation, there are moments when the right of a person has been violated, and when the bearer of a subjective right has learned about it. Therefore, the establishment of the initial period of limitation is essential in the consideration of cases by jurisdictional bodies. The paper analyzes the typical errors of the court when calculating the limitation of actions, when it starts from a certain legal fact, which in its essence does not give rise to the right to claim, since it does not violate a subjective right. Under such circumstances, an unjustified omission of an authorized time set by a statutory period for filing a claim may occur, which, of course, deprives him of the possibility of enforcing his protective right in court.Issues concerning the grounds and procedure for repaying the lender's claims for additional obligations are investigated. For this, a doctrinal interpretation of the essence of the phenomenon of additional requirements has been made. It has been established that regressive claims cannot be qualified as additional, it is an independent right of a person who arises from the duty performed by her, the very appearance of which was caused by inappropriate actions of another subject. In view of the above, a fairly broad judicial discretion in determining certain claims as additional and applying to them the consequences established by Art. 266 GKU, should be considered wrong.For legitimate reasons, the limitation of actions passed must be restored by the law enforcement body. The work clarified the issue of restoring the statute of limitations on additional requirements in the case of restoring limitation on the basic requirements. Restoration of prescription on additional claims does not occur automatically after the restoration of the prescriptive period of time on the basic requirement, but only after the court has taken an appropriate decision regarding this particular period of prescription. If an important circumstance influenced in general the possibility of the creditor to go to court, then it is quite true that the restoration of the statute of limitations on basic requirements means the same consequences for additional ones.Separately analyzed issues on the regulation of repayment of general requirements. They arise from obligations in which several persons act on the side of the debtor. Such obligations may be partial or joint. The legal nature and features of mediation of each of the specified types of relations are studied. The problems of termination of limitation in the presence of specific circumstances of an objective and subjective nature are considered. ; Ця стаття спрямована на дослідження застосування позовної давності під час регулювання нестандартних правових ситуацій. Визначено порядок обчислення давнісного перебігу за додатковими вимогами. Встановлено коло охоронно-правових вимог, які можуть кваліфікуватися як додаткові. Приділена увага належному регулюванню солідарних та часткових позовних вимог в частині їхнього задавнення. Розглянута проблематика припинення позовної давності за на явності конкретних обставин об'єктивного і суб'єктивного характеру.

In this paper, the analysis and assessment of the effectiveness of the legal regulation of personal data circulation at the level of international law enforcement was carried out. The issues of the development and introduction of new mechanisms that can adequately regulate relations in the sphere of the circulation of confidential personal data are considered. This is primarily due to the fact that the human right to privacy, including respect for his personal data, is one of the fundamental principles that guarantee democratic, humane and fair interaction between the state, society and a specific individual. Ukrainian national legislation and judicial practice are still at the development stage, therefore, in the context of the implementation of the aspirations for European integration, the work addresses the very topical issue of careful study of European and world standards for protecting personal information about a person and adapting them to our legal system. The necessary measures have been studied for the further development of systemic legislation on the protection of personal data, which is a determining factor in civil society development, proper regulation in this area, both in terms of material and legal support, and in terms of developing stable and expected law enforcement practices.Analyzed the legal positions contained in international treaties, such as the Universal Declaration of Human Rights of 1948, the European Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms of 1950, and numerous national laws, where the protection of personal data is understood as an integral part of the human right to privacy. . The principles of activity in this area of the European Court of Human Rights are evaluated. The basic principles of dispute resolution, such as legality, timeliness of processing, proportionality of intervention, are studied. Concrete examples of decisions of the ECHR, including in cases against Ukraine, are given. It has been taken into account that this organization is entitled not only with regard to the issuance of a verdict in a particular case, but also through the adoption of a case-law that is obligatory for use on the territory of all Member States, it can exercise so-called judicial justice. This is done by interpreting, clarifying and specifying the content of the general provisions of the convention norms to the situations of a particular case.The case law of the ECtHR on the positive regulation of the private life of a person is noted by defining and establishing boundaries that, from the point of view of the moral foundations of society, are permissible and will not be regarded as undue interference by the legislator. The relevant criteria are assessed, formed on the basis of a judicial investigation of various interests in specific situations by the Court. The legal approaches of the European Court of Human Rights to regulating relations in the field of processing so-called "sensitive" personal data have been especially carefully studied. In particular, attention is paid to the principles of confidentiality, which is required when processing information about human health.The shortcomings of the national justice are indicated, which should be corrected in the light of the European Court's case law. It is concluded that the European judicial practice is an important benchmark to ensure proper protection of personal data in our country. This is very important because the Ukrainian legal system, in contrast to European national and international legislation (which began to pay attention to the special regulation of relations for the protection of personal data from the 80s of the last century) is only at the beginning of such a process. Therefore, it requires improving the quality of Ukrainian law and law enforcement in terms of their focus in the democratic direction of ensuring the right to respect for private life. ; У цій праці проведено аналіз та оцінено дієвість правового регулювання обороту персональних даних на рівні міжнародного правозастосування. Оцінені принципи діяльності у цій сфері Європейського суду з прав людини. Вивчені такі основні засади вирішення спорів, як законність, своєчасність обробки, пропорційність втручання. Наведені конкретні приклади рішень ЄСПЛ, у тому числі у справах проти України. Зазначені недоліки національного правосуддя, які мають бути виправлені у світлі прецедентних рішень Євросуду.

Redemption of claims after a long period of non-realization is expedient from the point of view of the logic of building property relations. However, the law regulates only general situations in their legal mediation. It does not always regulate in detail all specific legal relations arising in society in the exercise of the protective right of the carrier of the violated material right to his judicial protection, through the use of state coercion. Therefore, the redemption of individual claims is regulated at the level of exceptions to the general rules established by law, established judicial practice, which, in turn, are based on doctrinal devel- opments carried out by scientists in this field. The study of these relevant issues is devoted to this work.The beginning of the statute of limitations is related to the moment of the offense. According to Ukrainian legislation, there are moments when the right of a person has been violated, and when the bearer of a subjective right has learned about it. Therefore, the establishment of the initial period of limitation is essential in the consideration of cases by jurisdictional bodies. The paper analyzes the typical errors of the court when calculating the limitation of actions, when it starts from a certain legal fact, which in its essence does not give rise to the right to claim, since it does not violate a subjective right. Under such circumstances, an unjustified omission of an authorized time set by a statutory period for filing a claim may occur, which, of course, deprives him of the possibility of enforcing his protective right in court.Issues concerning the grounds and procedure for repaying the lender's claims for additional obligations are investigated. For this, a doctrinal interpretation of the essence of the phenomenon of additional requirements has been made. It has been established that regressive claims cannot be qualified as additional, it is an independent right of a person who arises from the duty performed by her, the very appearance of which was caused by inappropriate actions of another subject. In view of the above, a fairly broad judicial discretion in determining certain claims as additional and applying to them the consequences established by Art. 266 GKU, should be considered wrong.For legitimate reasons, the limitation of actions passed must be restored by the law enforcement body. The work clarified the issue of restoring the statute of limitations on additional requirements in the case of restoring limitation on the basic requirements. Restoration of prescription on additional claims does not occur automatically after the restoration of the prescriptive period of time on the basic requirement, but only after the court has taken an appropriate decision regarding this particular period of prescription. If an important circumstance influenced in general the possibility of the creditor to go to court, then it is quite true that the restoration of the statute of limitations on basic requirements means the same consequences for additional ones.Separately analyzed issues on the regulation of repayment of general requirements. They arise from obligations in which several persons act on the side of the debtor. Such obligations may be partial or joint. The legal nature and features of mediation of each of the specified types of relations are studied. The problems of termination of limitation in the presence of specific circumstances of an objective and subjective nature are considered. ; Ця стаття спрямована на дослідження застосування позовної давності під час регулювання нестандартних правових ситуацій. Визначено порядок обчислення давнісного перебігу за додатковими вимогами. Встановлено коло охоронно-правових вимог, які можуть кваліфікуватися як додаткові. Приділена увага належному регулюванню солідарних та часткових позовних вимог в частині їхнього задавнення. Розглянута проблематика припинення позовної давності за на явності конкретних обставин об'єктивного і суб'єктивного характеру.