Suchergebnisse

Мета даної статті – розкрити характерні ознаки та особливості процесу інституціоналізації соціальної політики європейських країн. Її новизна полягає в тому, що вперше у вітчизняній дослідницькій літературі комплексно розглядається сутність теоретичних концепцій та інституціональних утворень у сфері соціальної політики на базі вивчення іноземних держав, що забезпечує розширення простору інституціонального аналізу, кращому розумінню соціальної структури суспільства. Такий підхід сприяє розумінню соціальної політики як суспільного інституту, формування та розвиток якого є результатом функціонування усієї системи суспільних відносин, що дає змогу розглядати соціальну політику як складну, багатоаспектну еволюційну систему. При підготовці даного матеріалу були використані такі методи як аналіз, синтез, індукція, дедукція, типологізація, екстраполяція, моделювання, а також еволюційний, порівняльний, системно-історіографічний підходи. До головних результатів і висновків даного дослідження належать наступні. Йдеться, перш за все, про те, що досягнення стратегії зростання сучасної цивілізованої країни повинні головним чином стимулювати соціальний прогрес, що має супроводжувати законодавством для надійного забезпечення прав людей. Соціальна політика ЄС розробляється і реалізується на двох рівнях – загальносоюзному і в межах національних держав. Саме тому використовуються терміни «соціальна політика ЄС» і «національна соціальна політика» певної країни. Глобалізаційні тенденції прискорюють процеси уніфікації національних моделей соціальної політики. У той же час незмінним у спільній політиці ЄС залишається усвідомлення того, що синергетичні соціальна справедливість і соціальний захист можуть позитивно впливати на економічний розвиток країн. Важливе значення має концепція універсалізму, яка пов'язана з перерозподілом ресурсів серед усіх членів суспільства і практикується як фундаментальний принцип соціальної політики. Універсалістська модель добробуту скандинавських країн часто називається «соціал-демократичною моделлю». Акцентується увага на маргінальному й інституціональному підходах у галузі соціальної політики. Ознаки маргінальної політики – невелика частка ВВП для соціальної сфери, незначна роль програм із запобігання бідності, надмірне використання диференційованої соціальної політики. Типовими для інституціональної моделі соціальної політики є велика частка ВВП для соціальної сфери, суттєва роль заходів із запобігання бідності. Суттєвим є той факт, що інституціоналізація соціальних прав робітників була зворотним пунктом у визначенні їх громадянства і соціальності. Соціальні права, які отримали робітники, стали важливим чинником процесу модернізацій суспільства, в якому як чоловік, так і жінка змогли порвати із застарілим і патерналістським соціальним порядком.