Suchergebnisse

Іван Багряний — претендент на Нобелівську премію, автор сенсаційних романів «Сад Гетсиманський», написаний про радянські табори задовго до Солженіцина, та «Тигролови», що був у західному світі справжнім бестселером і друкувався у багатьох країнах мільйонними накладами, є унікальною багатогранною постаттю в історії не лише української, а й світової культури. Письменник, маляр, політик, громадський діяч, навколо якого гуртувалися різні за своїм переконанням сили — так можна схарактеризувати цю людину.Здобувши визнання за кордоном, він тривалі роки не був знаний в Україні, і лише майже через тридцять років по смерті здобув справжнє визнання на батьківщині: йому було присуджено Державну премію України ім. Шевченка. Про його літературну творчість, куди входять художні і публіцистичні твори, написано на сьогодні безліч розвідок, монографічних досліджень, захищено дисертації. Проте мистецька діяльність його все ще лишається «в тіні», мало досліджено шляхи становлення Багряного як митця. Увести мистецькі праці Багряного у його літературну канву, використавши для цього оригінальні малюнки із різних фондів та маловідомі різного роду матеріали, включно з епістолярієм, і є метою даної статті.Досліджено витоки мистецького таланту Багряного. Проаналізовано його пейзажі, портрети, ілюстрації до власних книжок, політичну сатиру. З'ясовано особливість техніки різних за жанром малюнків, графічних та олійних робіт. Окреслено палітру словесних барв, використаних у літературній творчості, зокрема в поезії ; Иван Багряный — претендент на Нобелевскую премию, автор сенсационных романов «Сад Гетсиманский», написанный о советских лагерях задолго до Солженицына, и «Тигроловы», который был в западном мире настоящим бестселлером и печатался во многих странах миллионными тиражами, — является уникальной многогранной фигурой в истории не только украинской, но и мировой культуры. Писатель, художник, политик, общественный деятель, вокруг которого группировались разные по своим убеждениям силы — так можно охарактеризовать этого человека.Получив признание за рубежом, он долгие годы не был известен в Украине, и только почти через тридцать лет после смерти получил настоящее признание на родине: ему была присуждена Государственная премия Украины им. Т. Шевченко. О его литературном творчестве, куда входят художественные и публицистические произведения, написано множество научно-популярных и монографических исследований, защищены диссертации. Однако художественная деятельность его все еще остается «в тени», мало изучены пути становления Багряного как художника.Ввести произведения изобразительного искусства Багряного в его литературную канву, использовав для этого оригинальные рисунки из различных фондов, а также ряд малоизвестных материалов, включая эпистолярий, и является целью данной статьи.Исследованы истоки художественного таланта Багряного. Проанализированы его пейзажи, портреты, иллюстрации к собственным произведениям, политическая сатира. Осмыслена особенность техники разных по жанру рисунков, графических работ и работ маслом. Определена палитра словесных красок, использованных в литературном творчестве, в частности в поэзии. ; Ivan Bagryany — a contender for the Nobel Prize, the author of the sensational novels "The Garden of Hetsimansky", written about the Soviet camps long before Alexander Solzhenitsyn, and the "Tigrolovs", which was a real bestseller in the Western world and printed in many countries in millions of copies, is a unique multi-faceted figure in the history of not only Ukrainian, but also world culture. A writer, artist, politician, public figure, around whom forces of different convictions were grouped — this can be described as this person.Having received recognition abroad, he was not known in Ukraine for many years, and only almost thirty years after his death received real recognition at home: he was awarded the State Prize of Ukraine named after him. T. Shevchenko. A lot of popular science and monographic studies have been written about his literary work, which includes fiction and journalistic works, dissertations are protected. However, his artistic activity still remains "in the shadow", the ways of becoming Bagryany as an artist have been little studied. To introduce works of Bagryany's fine art into his literary canvas, using original drawings from various funds, as well as a number of little-known materials, including the epistolary, is the purpose of this article.The sources of artistic talent Bagryany. His landscapes, portraits, illustrations for his own works, political satire are analyzed. The feature of the technique of drawings, graphic works and oil works of different genres is understood. The palette of verbal colors used in literary creation, in particular in poetry, is defined.

Іван Багряний — претендент на Нобелівську премію, автор сенсаційних романів «Сад Гетсиманський», написаний про радянські табори задовго до Солженіцина, та «Тигролови», що був у західному світі справжнім бестселером і друкувався у багатьох країнах мільйонними накладами, є унікальною багатогранною постаттю в історії не лише української, а й світової культури. Письменник, маляр, політик, громадський діяч, навколо якого гуртувалися різні за своїм переконанням сили — так можна схарактеризувати цю людину.Здобувши визнання за кордоном, він тривалі роки не був знаний в Україні, і лише майже через тридцять років по смерті здобув справжнє визнання на батьківщині: йому було присуджено Державну премію України ім. Шевченка. Про його літературну творчість, куди входять художні і публіцистичні твори, написано на сьогодні безліч розвідок, монографічних досліджень, захищено дисертації. Проте мистецька діяльність його все ще лишається «в тіні», мало досліджено шляхи становлення Багряного як митця. Увести мистецькі праці Багряного у його літературну канву, використавши для цього оригінальні малюнки із різних фондів та маловідомі різного роду матеріали, включно з епістолярієм, і є метою даної статті.Досліджено витоки мистецького таланту Багряного. Проаналізовано його пейзажі, портрети, ілюстрації до власних книжок, політичну сатиру. З'ясовано особливість техніки різних за жанром малюнків, графічних та олійних робіт. Окреслено палітру словесних барв, використаних у літературній творчості, зокрема в поезії ; Иван Багряный — претендент на Нобелевскую премию, автор сенсационных романов «Сад Гетсиманский», написанный о советских лагерях задолго до Солженицына, и «Тигроловы», который был в западном мире настоящим бестселлером и печатался во многих странах миллионными тиражами, — является уникальной многогранной фигурой в истории не только украинской, но и мировой культуры. Писатель, художник, политик, общественный деятель, вокруг которого группировались разные по своим убеждениям силы — так можно охарактеризовать этого человека.Получив признание за рубежом, он долгие годы не был известен в Украине, и только почти через тридцать лет после смерти получил настоящее признание на родине: ему была присуждена Государственная премия Украины им. Т. Шевченко. О его литературном творчестве, куда входят художественные и публицистические произведения, написано множество научно-популярных и монографических исследований, защищены диссертации. Однако художественная деятельность его все еще остается «в тени», мало изучены пути становления Багряного как художника.Ввести произведения изобразительного искусства Багряного в его литературную канву, использовав для этого оригинальные рисунки из различных фондов, а также ряд малоизвестных материалов, включая эпистолярий, и является целью данной статьи.Исследованы истоки художественного таланта Багряного. Проанализированы его пейзажи, портреты, иллюстрации к собственным произведениям, политическая сатира. Осмыслена особенность техники разных по жанру рисунков, графических работ и работ маслом. Определена палитра словесных красок, использованных в литературном творчестве, в частности в поэзии. ; Ivan Bagryany — a contender for the Nobel Prize, the author of the sensational novels "The Garden of Hetsimansky", written about the Soviet camps long before Alexander Solzhenitsyn, and the "Tigrolovs", which was a real bestseller in the Western world and printed in many countries in millions of copies, is a unique multi-faceted figure in the history of not only Ukrainian, but also world culture. A writer, artist, politician, public figure, around whom forces of different convictions were grouped — this can be described as this person.Having received recognition abroad, he was not known in Ukraine for many years, and only almost thirty years after his death received real recognition at home: he was awarded the State Prize of Ukraine named after him. T. Shevchenko. A lot of popular science and monographic studies have been written about his literary work, which includes fiction and journalistic works, dissertations are protected. However, his artistic activity still remains "in the shadow", the ways of becoming Bagryany as an artist have been little studied. To introduce works of Bagryany's fine art into his literary canvas, using original drawings from various funds, as well as a number of little-known materials, including the epistolary, is the purpose of this article.The sources of artistic talent Bagryany. His landscapes, portraits, illustrations for his own works, political satire are analyzed. The feature of the technique of drawings, graphic works and oil works of different genres is understood. The palette of verbal colors used in literary creation, in particular in poetry, is defined.

The circle of the Sixties, which was never homogeneous, included artists from different fields, such as writers, artists, composers, actors and directors, as well as physicians, physicists, educators, librarians, philologists, economists, and lawyers. The purpose of this study is to expand the range of names of those individuals who stood in the defense of national self-affirmation, to supplement the known facts by forgotten or inaccessible material, create generalizations and evaluate the material in terms of objectivity and impartiality. For this purpose, various materials, in particular little-known correspondence which remains in handwritten form within the fund's institutions, are also subjected to scholarly study, as well as autobiographical memoirs, legal documents, declassified party archives under the heading "Secret", testimonies of eyewitnesses, and documentary lectures. Particular attention is merited by the diary of Peter Shelest, whose mask, as an official Communist Party figure of the day who was forced to justify the Moscow-propaganda position of the right from the highest rostrum, concealed a man with democratic views who was in favor of the Ukrainian-democratic movement, sympathized with the artists and the general Ukrainian elite, was loyal to the opposition, and cared for national economic interests, the thorough study of untapped pages of the past, and Ukrainianization in the field of education.The movement of the 1960s in Ukraine was extremely variegated and heterogeneous, and it is not possible to unite all its representatives into a single whole. But for all the heterogeneity and complete contradictions of the era, they shared political, economic and national conditions in which the promise of freedom — creative, and, consequently, personal — resounded. Moreover, this freedom even had a chronological range — from the period of the "thaw", that is, the XXth Congress of the CPSU (Communist Party of Soviet Union), after the report of Nikita Khrushchev on the decadence of the cult, to the introduction of tanks into a democratic and rebellious Prague on August 20-21, 1968, which marked the end of democracy and revival. Artists, resorting to self-sacrifice, striving for the individual expression of the inner being in their own visual and sensual world, feeling the delicious taste and natural need for expression, came forward, first of all, in words, against the social prison environment, ideological restrictions, threats and outright terror, utopian models of "everything for the good of man ", a brutal bourgeoisie and a provincial routine. This inevitably led to social conflicts and neuroses. Unlike the opposition in other countries at this period, the Ukrainian citizen body was also characterized by the accentuation of the national question, which the party leaders tried to erase from the agenda in every way, according to the "general plan" from the time of the empire, completely levelling the nation. The use of mass repressions and psychiatric "sweepers", in opposition to the Ukrainian intelligentsia, and deportation into the harsh regime's camps, caused a storm of protests — open and hidden. Now is the time to abandon the dusty histories on the bookshelves and study the Samvydav (Samizdat) publications which are now being read as important documents of the recent era ; В круг шестидесятников, который никогда не было однородным, входили художники различных направлений, а это литераторы, художники, композиторы, актеры и режиссеры, а также врачи, физики, педагоги, библиотекари, филологи, экономисты, юристы. Цель данного исследования — расширять круг имен тех личностей, которые стояли в обороне национального самоутверждения, дополнять общеизвестное забытым или же малодоступным фактажем, обобщать и оценивать материал с точки зрения объективности и беспристрастности. Для этого привлечены к научной трактовке разнообразные материалы, в первую очередь малоизвестную переписку, которая все еще находится в рукописном виде в фондовых учреждениях, а также автобиографическую мемуаристику, правовые документы, рассекреченный партийный архив под грифом «Секретно», свидетельства очевидцев, документальную литературу. Особого внимания заслуживает дневник Петра Шелеста, за маской которого как тогдашнего официального коммунистического деятеля, который вынужден был произносить с высшей трибуны правильные с московско-пропагандистской позиции речи, скрывался человек с демократическими взглядами, который сочувствовал украинско-демократическому движению, симпатизировал художникам и украинской элите в целом, был в меру лояльным к проявлениям несогласия, заботился о национально экономических интересах и об основательном изучении страниц прошлого, об украинизации в сфере образования.Движение шестидесятников в Украине был чрезвычайно пестрым и неоднородным, всех его представителей невозможно объединить в некое единство. Но при всей неоднородности и исполненной противоречий эпохи объединяли их политические, экономические и национальные условия, при которых звучало обещание свободы — творческой, а затем личностной. И эта свобода даже имела хронологические рамки — от периода «оттепели», то есть ХХ съезда КПСС, после доклада Никиты Хрущева с развенчанием культа до введения танков в демократически мятежную Прагу 20-21 августа 1968 г., что ознаменовало собой конец демократии и возрождения. Творческие личности, прибегая к самопожертвованию, стремясь к индивидуальному проявления внутренней сущности в собственном визуально-чувственном мире, имея острую потребность к самовыражению, выступили, прежде всего словом, против общественно-тюремной атмосферы, идеологических ограничений, угроз и откровенного террора, утопических моделей «все для блага человека», заскорузлого мещанства и провинциальной рутины. А это неизбежно вело к общественной конфронтации и неврозов. Украинское гражданство, в отличие от оппозиционеров других стран этого периода, отличалось также акцентуализацией национального вопроса, которого партийные деятели всячески пытались, согласно «генерального плана» еще со времен империи, стереть с повестки дня, нивелировав нацию вообще. Применение к несогласным среди украинской интеллигенции массовых репрессий и психиатрических «зачисток», депортация в лагеря строгого режима вызвало бурю протестов — открытых и тайных. Сегодня актуально доставать из запыленных историей книжных полок и детально изучать издания Самиздата, что сейчас читаются как важнейшие документы недавней эпохи. ; До кола шістдесятників, яке ніколи не було однорідним, входили митці різних напрямів, як от літератори, художники, композитори, актори і режисери, а також лікарі, фізики, освітяни, бібліотекарі, філологи, економісти, правники. Мета даного дослідження – розширювати коло імен тих особистостей, які стояли в обороні національного самоствердження, доповнювати відоме призабутим або й малодоступним фактажем, узагальнювати й оцінювати матеріал з точки зору об'єктивності і неупередженості. Для цього залучено до наукового потрактування різноманітні матеріали, насамперед маловідоме листування, що залишається в рукописному вигляді у фондових установах, а також автобіографічну мемуаристику, правові документи, розсекречений партійний архів під грифом «Таємно», свідчення очевидців, документальну лектуру. На особливу увагу заслуговує щоденник Петра Шелеста, за маскою якого як тодішнього офіційного компартійного діяча, що змушений був виголошувати з вищої трибуни правильні щодо московсько-пропагандистської позиції речі, приховувалася людина з демократичними поглядами, яка вболівала за українсько-демократичний рух, симпатизувала митцям і загалом українській еліті, була в міру лояльною до виявів незгоди, дбала про національно економічні інтереси та ґрунтовне вивчення незамулених сторінок минувшини, про українізацію у сфері освіти.Рух шістдесятництва в Україні був надзвичайно строкатим і неоднорідним, усіх його представників неможливо об'єднати в якесь одне ціле. Але за всієї неоднорідності і сповненої протиріч епохи об'єднували їх політичні, економічні і національні умови, за яких звучала обіцянка свободи – творчої, а відтак особистісної. І ця свобода навіть мала хронологічні межі – від періоду «відлиги», тобто ХХ з'їзду КРПС, після доповіді Микити Хрущова з розвінчанням культу до введення танків у демократично-бунтівну Прагу 20-21 серпня 1968 року, що ознаменувало собою кінець демократії і відродження. Митці, вдаючись до самопожертви, прагнучи до індивідуального вияву внутрішнього єства у власному візуально-почуттєвому світі, відчуваючи тонкий смак і природну потребу самовираження, виступили, насамперед словом, проти суспільно-тюремної атмосфери, ідеологічних обмежень, погроз і відвертого терору, утопічних моделей «все для блага людини», заскорузлого міщанства і провінційної рутини. А це неминуче призводило до суспільних конфронтацій і неврозів. Українське громадянство, на відміну від опозиціонерів інших країн цього періоду, вирізнялося також акцентуалізацією національного питання, яке партійні діячі усіляко намагалися, відповідно до «генерального плану» ще із часів імперії, зітерти з порядку денного, нівелювавши націю взагалі. Застосування до незгодних серед української інтелігенції масових репресій і психіатричних «зачисток», депортування у табори суворого режиму спричинило бурю протестів – відкритих і прихованих. Сьогодні на часі діставати із запилених історією книжкових полиць і детально вивчати видання Самвидаву, що нині прочитуються як важливі документи недавньої епохи.