Suchergebnisse

Висвітлено результати дослідження щодо доцільності запро- вадження в Україні практики публічного управління донорством крові за- рубіжних держав. Виокремлено чотири площини розуміння ролі і місця пу- блічного управління в донорстві крові: академічна, управлінська, експертна, фахова (на рівні практики роботи служб крові). Акцентовано увагу на управ- лінській складовій. В українській науці публічного управління ця пробле- матика не досліджується і не виокремлюється як важлива сфера науки. В практиці публічного управління донорством крові в Україні домінує органі- заційно-правовий аспект, а форми і методи роботи щодо залучення донорів та створення банків крові є обмеженими і застарілими. Наведено конкретний досвід зарубіжних держав у публічному управлінні донорством крові, а та- кож розглядається питання про суб'єктів публічного управління та політику держав щодо донорства крові, про форми і методи залучення до добровіль- ного і свідомого донорства крові. Для України запропоновано досвід кількох держав, який не потребує великих фінансових вкладень і може ґрунтуватись на традиціях публічного управління України та відношенні населення до донорства, зокрема: відповідальність суспільства; використання сучасних інформаційно-комунікаційних засобів; залучення громадських організацій; проведення інформаційно-пропагандистських кампаній; формування гро- мадської думки; створення мобільних центрів; формування та розвиток сис- теми стимулювання і вдячності від органів публічної влади; систематизація правових норм щодо донорства крові та кола донорів, а також розширення можливостей громадських організацій у сфері донорства крові; розвиток та підвищення активності асоціацій, клубів та ін. донорів. Роль публічного управління вбачається у створенні всіх умов для розвитку державно-при- ватного та державного-громадянського партнерства у сфері донорства крові. Зазначається доцільність зміни змісту державної політики у сфері донорства крові в Україні.

Викладено питання побудови державно-громадянського парт- нерства у сфері донорства крові як складової публічного управління. Зроблено особливий акцент на одному з важливих суб'єктів публічного управ- ління — громадських об'єднаннях, які відіграють вагому роль у розвитку безоплатного добровільного донорства крові. Висвітлена у статті проблема- тика розглядається з кількох позицій, а саме: розуміння ролі громадськос- ті та громадських об'єднань у розвитку донорства крові в науці та практиці публічного управління України та в зарубіжних державах; досвіду роботи громадських об'єднань у межах державно-громадського партнерства і дер- жавно-приватного партнерства; виокремлення найбільш доцільного для України зарубіжного досвіду участі громадських об'єднань у розвитку до- норства крові як суб'єкта публічного управління та адміністрування. Порів- няння досвіду зарубіжних держав і української практики продемонструвало ті потенційні можливості громадських об'єднань, які не використовуються в Україні. Показано, що розвиток громадянської відповідальності та громадян- ської активності в донорстві крові тісно пов'язані з публічною політикою у даній сфері. Остання, своєю чергою, сприяє формуванню певної моделі дер- жавно-громадянського партнерства у сфері донорства крові, яке розвинене в зарубіжних державах. Наведено приклади результативного поєднання дер- жавно-громадянського та державно-приватного партнерства в зарубіжних державах задля розвитку донорства крові. Акцентовано увагу на сучасних тенденціях у світовій практиці щодо формування соціального капіталу дер- жави, де донори крові є цінністю держави. Форми побудови державно-гро- мадянського партнерства залежать від традицій публічного управління та системи охорони здоров'я різних держав. В українському законодавстві констатується відповідальність органів публічного управління за розвиток донорства крові та визначаються можливості участі громадськості в органі- зації та пропаганді донорства крові та її компонентів серед населення. Втім не розроблена методологія побудови державно-громадянського партнерства у сфері донорства крові. Продемонстровано, що в українській науці публіч- ного управління відсутні наукові фундаментальні дослідження означеної проблематики.