Suchergebnisse

Постановка проблеми. Залишаються невирішеними ряд міжнародно-правових питань щодо розгортання миротворчої операції на сході України: легітимізація миротворчої операції, комплектування миротворчого контингенту.Для ООН прийнятним є розміщення миротворчих сил на міжнародно-визнаному кордоні України і РФ. Це дозволить припинити підтримку сепаратистів з російської території. Позиція РФ полягає в розділі конфліктуючих сторін за фактичною лінії зіткнення. Це означає, що потенційні миротворці, якщо будуть спрямовані в зону конфлікту, з'являться в глибині української території. Їх присутність матиме "заморожуючу" функцію і не дозволить Збройним Силам України проводити заходи щодо забезпечення національної безпеки і оборони, повернення контролю над тимчасово окупованими територіями в Донецькій і Луганській областях.Існує два основних типи операцій ООН:- peacekeeping вимагає документованої згоди сторін конфлікту, може бути проведена регіональними організаціями, у взаємодії з ООН або самостійно; при цьому мандат ООН є бажаним, але його може і не бути;- peace enforcement вимагає наявності мандата СБ ООН, проте не вимагає згоди сторін конфлікту.Інша група проблем пов'язана з виділенням миротворчих контингентів. Регіон, який перейшов під контроль окупаційної адміністрації, оголошений "районом здійснення заходів щодо забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій і Луганській областях". Це виключає ООН з числа потенційних регуляторів, або вимагає використання замість контингентів ООН, підрозділів регіональних організацій. Власне, в даному регіоні таких боєздатних контингентів всього три: Сили реагування НАТО, оперативно-тактичні з'єднання Євросоюзу (CJTF), Колективні миротворчі сили ОДКБ.Висновки. Таким чином, для вирішення конкретних завдань в контексті конфлікту на Сході України не підійде звичайна миротворча операція або політична місія ООН, а потрібно саме створення індивідуального партнерства сил різних організацій і, можливо, окремих держав. Таке партнерство може включати політико-дипломатичну місію ООН і ОБСЄ, а у встановленні гарантованого поділу і насильницького розведення важких озброєнь сторін буде спиратися на компоненти різнотипних сил кризового реагування НАТО, ЄС і ОДКБ. Така комбінація силових компонентів має сенс тільки в разі повної імплементації мінських домовленостей. ; Постановка проблемы. Остаются нерешенными ряд международно-правовых вопросов по развертыванию миротворческой операции на востоке Украины: легитимизация миротворческой операции, комплектование миротворческого контингента.Для ООН приемлемым является размещение миротворческих сил на международно-признанной границе Украины и РФ. Это позволит прекратить поддержку сепаратистов с российской территории. Позиция РФ состоит в разделе конфликтующих сторон по фактической линии соприкосновения. Это означает, что потенциальные миротворцы, если будут направлены в зону конфликта, появятся в глубине украинской территории. Их присутствие будет иметь "замораживающую" функцию и не позволит Вооруженным Силам Украины проводить мероприятия по обеспечению национальной безопасности и обороны, возвращению контроля над временно оккупированными территориями в Донецкой и Луганской областях.Существует два основных типа операций ООН:peacekeeping ‑ требует документированной согласия сторон конфликта, может быть проведена региональными организациями, во взаимодействии с ООН или самостоятельно; при этом мандат ООН является желательным, но его может и не быть;peace enforcement ‑ требует наличия мандата СБ ООН, однако не требует согласия сторон конфликта.Другая группа проблем связана с выделением миротворческих контингентов. Регион, который перешел под контроль оккупационной администрации, объявлен "районом осуществления мероприятий по обеспечению национальной безопасности и обороны, отпора и сдерживания вооруженной агрессии Российской Федерации в Донецкой и Луганской областях". Это исключает ООН из числа потенциальных регуляторов, или требует использования вместо контингентов ООН, подразделений региональных организаций ‑ собственно, в данном регионе таких боеспособных контингентов всего три: Силы реагирования НАТО, оперативно-тактические соединения Евросоюза (CJTF), Коллективные миротворческие силы ОДКБ.Выводы. Таким образом, для решения конкретных задач в контексте конфликта на Востоке Украины не подойдет обычная миротворческая операция или политическая миссия ООН, а нужно именно создание индивидуального партнерства сил различных организаций и, возможно, отдельных государств. Такое партнерство может включать политико-дипломатическую миссию ООН и ОБСЕ, а в установлении гарантированного разделения и насильственного разведения тяжелых вооружений сторон будет опираться на компоненты разнотипных сил кризисного реагирования НАТО, ЕС и ОДКБ. Такая комбинация силовых компонентов имеет смысл только в случае полной имплементации минских договоренностей. ; Formulation of the problem. A number of international legal issues on the deployment of a peacekeeping operation in the east ofUkraine remain unresolved: who and on what line the peacekeeping contingent should share, the legitimization of the peacekeeping operation, the manning of the peacekeeping contingent.Presenting main material. It is acceptable for the United Nations to deploy peacekeeping forces on the internationally recognized border ofUkraine and theRussian Federation. This will stop the support of the separatists from the Russian territory. The position of the RF consists in the division of the conflicting sides according to the actual line of contact. This means that potential peacekeepers, if sent to the conflict zone, will appear in the depth of Ukrainian territory. Their presence will have a "freezing" function and will not allow the Armed Forces of Ukraine to carry out measures to ensure national security and defense, the return of control over temporarily occupied territories in theDonetsk and Lugansk regions.There are two main types of UN operations:- peacekeeping - requires the documented consent of the parties to the conflict, can be carried out by regional organizations, in cooperation with the UN or independently; the UN mandate is desirable, but it may not be;- peace enforcement - requires the existence of a UN Security Council mandate, but does not require the consent of the parties to the conflict.Another group of problems relates to the allocation of peacekeeping contingents. The region, which came under the control of the occupation administration, was declared "the area of implementation of measures to ensure national security and defense, repelling and deterring the armed aggression of theRussian FederationinDonetskand Lugansk regions." This excludes the UN from among the potential regulators, or requires the use of regional organizations instead of UN contingents, in fact, there are only three combat-capable contingents in this region: the NATO Response Force, the European Union Operational and Tactical Union (CJTF), the CSTO Collective Peacekeeping Forces.Conclusions. Thus, for the solution of specific tasks in the context of the conflict in the East of Ukraine, the usual peacekeeping operation or UN political mission is not suitable, but it is precisely the creation of an individual partnership of the forces of various organizations and, possibly, individual states. Such a partnership can include a political and diplomatic mission of the UN and the OSCE, and will rely on the components of the NATO, EU and CSTO crisis response forces to establish the guaranteed separation and violent development of the heavy weapons of the parties. Such a combination of power components makes sense only in the case of full implementation of Minsk agreements.

Прагнення України інтегруватися у європейський простір вищої освіти, увійти до Євроатлантичного союзу (НАТО) формують нові вимоги до компетентності науково-педагогічних працівників (НПП), а також вимагають зміни стандартів підготовки фахівців вищої кваліфікації – докторів філософії.Мета статті. Проаналізувати стан, визначити тенденції та перспективи розвитку організації підготовки здобувачів ступеня доктора філософії в країнах Європейського союзу та Україні.У політичних і громадських колах ЄС існує думка: оскільки людські ресурси є найважливішим багатством, політика у сфері освіти має бути спрямована на реалізацію трьох стратегічних цілей – підвищення якості європейської освіти, її доступності, а також відкритості для всього світу.Діюча, на цей час в Україні, система атестації наукових кадрів передбачає триступеневий процес експертизи дисертацій. Визначення особистого внеску здобувача в науку здійснюється на першому етапі під час попереднього захисту в науковому колективі, де безпосередньо виконувалась робота. Другий і основний етап – захист дисертації на засіданні спеціалізованої вченої ради. Тут дається аргументований висновок фахівців щодо новизни, достовірності, наукової та практичної значущості результатів дисертації. На третьому етапі експертна рада Міністерства освіти і науки України контролює відповідність вимог до наукової та практичної цінності, які висуваються до дисертацій спеціалізованими радами.Головна проблема існуючої системи атестації – багаторівнева відповідальність, яка побудована нераціонально як з організаційної (розподіл відповідальності між установами та організаціями (радами) ‑ не виправдано підвищує формальні вимоги до дисертаційної роботи та створює коло "пов'язаних" осіб), так і з економічної ‑ веде до невиправданого дублювання експертних робіт. На нашу думку, необхідно прибрати дублювання функцій контролю змісту дисертацій, і в цій частині, уточнити функції експертної ради, одночасно розширивши повноваження та відповідальність проектних груп та їх керівників (гарантів спеціальності).Очевидно, що адекватне реагування на виклики, які постають перед системою підготовки докторів філософії є перспективами її розвитку. У цих умовах визначені тенденції об'єднання зусиль європейських країн задля створення загальноєвропейського науково-освітнього простору і прагнення ввести певні рамки стандартизації у підготовку наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації в межах Болонського процесу мають сприяти реагуванню на зазначені виклики. ; Стремление Украины интегрироваться в европейское пространство высшего образования, войти в Евроатлантический союз (НАТО) формируют новые требования к компетентности научно-педагогических работников (НПП), а также требуют изменения стандартов подготовки специалистов высшей квалификации ‑ докторов философии.Цель статьи. Проанализировать состояние, определить тенденции и перспективы развития организации подготовки соискателей степени доктора философии в странах Европейского союза и Украины.В политических и общественных кругах ЕС бытует мнение: поскольку человеческие ресурсы являются важнейшим богатством, политика в области образования должна быть направлена на реализацию трех стратегических целей ‑ повышение качества европейского образования, его доступности, а также открытости для всего мира.Действующая, в настоящее время в Украине, система аттестации научных кадров предусматривает трехступенчатый процесс экспертизы диссертаций. Определение личного вклада соискателя в науку осуществляется на первом этапе во время предварительной защиты в научном коллективе, где непосредственно выполнялась работа. Второй и основной этап ‑ защита диссертации на заседании ученого совета. Здесь дается аргументированный вывод специалистов по новизне, достоверности, научной и практической значимости результатов диссертации. На третьем этапе экспертный совет Министерства образования и науки Украины контролирует соответствие требований к научной и практической ценности, предъявляемые к диссертациям специализированными советами.Главная проблема существующей системы аттестации ‑ многоуровневая ответственность, которая построена нерационально как с организационной (распределение ответственности между учреждениями и организациями (советами) ‑ не оправдано повышает формальные требования к диссертационной работы и создает круг "связанных" лиц), так и с экономической ‑ ведет к неоправданному дублированию экспертной деятельности. По нашему мнению, необходимо устранить дублирование функций контроля содержания диссертаций, и в этой части, уточнить функции экспертного совета, одновременно расширив полномочия и ответственность проектных групп и их руководителей (гарантов специальности). ; The desire ofUkraineto integrate into the European higher education area, to enter the Euro-Atlantic Union (NATO) form new requirements for the competence of scientific and pedagogical workers (NPP), and also requires changes in the standards for training highly qualified doctors of philosophy.The purpose of the article. Analyze the state, identify trends and prospects for the development of the organization of the preparation of candidates for the degree of PhD in the European Union andUkraine.There is an opinion in the political and public circles of the EU: since human resources are the most important wealth, educational policies should be aimed at implementing the three strategic goals to improve the quality of European education, its accessibility, and openness to the whole world.The current, inUkraine, system of certification of scientific personnel provides for a three-stage process of examination of dissertations. The determination of the personal contribution of the applicant to science is carried out at the first stage during the preliminary defense in the research team where the work was directly performed. The second and main stage is the defense of a thesis at a meeting of the academic council. It gives a reasoned conclusion of experts on the novelty, credibility, scientific and practical significance of the results of the thesis. At the third stage, the expert council of the Ministry of Education and Science of Ukraine controls the compliance with the requirements for scientific and practical value imposed on dissertations by specialized councils.The main problem of the existing certification system is multilevel responsibility, which is built irrationally both from organizational (distribution of responsibility between institutions and organizations (councils) is not justified, increases the formal requirements for the dissertation work and creates a circle of "connected" persons), and from economic leads to unjustified duplication of expert activities. In our opinion, it is necessary to eliminate duplication of control functions for the content of dissertations, and in this part, clarify the functions of the expert council, at the same time expanding the powers and responsibilities of project teams and their leaders (specialty guarantors).

Постановка проблеми. Залишаються невирішеними ряд міжнародно-правових питань щодо розгортання миротворчої операції на сході України: легітимізація миротворчої операції, комплектування миротворчого контингенту.Для ООН прийнятним є розміщення миротворчих сил на міжнародно-визнаному кордоні України і РФ. Це дозволить припинити підтримку сепаратистів з російської території. Позиція РФ полягає в розділі конфліктуючих сторін за фактичною лінії зіткнення. Це означає, що потенційні миротворці, якщо будуть спрямовані в зону конфлікту, з'являться в глибині української території. Їх присутність матиме "заморожуючу" функцію і не дозволить Збройним Силам України проводити заходи щодо забезпечення національної безпеки і оборони, повернення контролю над тимчасово окупованими територіями в Донецькій і Луганській областях.Існує два основних типи операцій ООН:- peacekeeping вимагає документованої згоди сторін конфлікту, може бути проведена регіональними організаціями, у взаємодії з ООН або самостійно; при цьому мандат ООН є бажаним, але його може і не бути;- peace enforcement вимагає наявності мандата СБ ООН, проте не вимагає згоди сторін конфлікту.Інша група проблем пов'язана з виділенням миротворчих контингентів. Регіон, який перейшов під контроль окупаційної адміністрації, оголошений "районом здійснення заходів щодо забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій і Луганській областях". Це виключає ООН з числа потенційних регуляторів, або вимагає використання замість контингентів ООН, підрозділів регіональних організацій. Власне, в даному регіоні таких боєздатних контингентів всього три: Сили реагування НАТО, оперативно-тактичні з'єднання Євросоюзу (CJTF), Колективні миротворчі сили ОДКБ.Висновки. Таким чином, для вирішення конкретних завдань в контексті конфлікту на Сході України не підійде звичайна миротворча операція або політична місія ООН, а потрібно саме створення індивідуального партнерства сил різних організацій і, можливо, окремих держав. Таке партнерство може включати політико-дипломатичну місію ООН і ОБСЄ, а у встановленні гарантованого поділу і насильницького розведення важких озброєнь сторін буде спиратися на компоненти різнотипних сил кризового реагування НАТО, ЄС і ОДКБ. Така комбінація силових компонентів має сенс тільки в разі повної імплементації мінських домовленостей. ; Постановка проблемы. Остаются нерешенными ряд международно-правовых вопросов по развертыванию миротворческой операции на востоке Украины: легитимизация миротворческой операции, комплектование миротворческого контингента.Для ООН приемлемым является размещение миротворческих сил на международно-признанной границе Украины и РФ. Это позволит прекратить поддержку сепаратистов с российской территории. Позиция РФ состоит в разделе конфликтующих сторон по фактической линии соприкосновения. Это означает, что потенциальные миротворцы, если будут направлены в зону конфликта, появятся в глубине украинской территории. Их присутствие будет иметь "замораживающую" функцию и не позволит Вооруженным Силам Украины проводить мероприятия по обеспечению национальной безопасности и обороны, возвращению контроля над временно оккупированными территориями в Донецкой и Луганской областях.Существует два основных типа операций ООН:peacekeeping ‑ требует документированной согласия сторон конфликта, может быть проведена региональными организациями, во взаимодействии с ООН или самостоятельно; при этом мандат ООН является желательным, но его может и не быть;peace enforcement ‑ требует наличия мандата СБ ООН, однако не требует согласия сторон конфликта.Другая группа проблем связана с выделением миротворческих контингентов. Регион, который перешел под контроль оккупационной администрации, объявлен "районом осуществления мероприятий по обеспечению национальной безопасности и обороны, отпора и сдерживания вооруженной агрессии Российской Федерации в Донецкой и Луганской областях". Это исключает ООН из числа потенциальных регуляторов, или требует использования вместо контингентов ООН, подразделений региональных организаций ‑ собственно, в данном регионе таких боеспособных контингентов всего три: Силы реагирования НАТО, оперативно-тактические соединения Евросоюза (CJTF), Коллективные миротворческие силы ОДКБ.Выводы. Таким образом, для решения конкретных задач в контексте конфликта на Востоке Украины не подойдет обычная миротворческая операция или политическая миссия ООН, а нужно именно создание индивидуального партнерства сил различных организаций и, возможно, отдельных государств. Такое партнерство может включать политико-дипломатическую миссию ООН и ОБСЕ, а в установлении гарантированного разделения и насильственного разведения тяжелых вооружений сторон будет опираться на компоненты разнотипных сил кризисного реагирования НАТО, ЕС и ОДКБ. Такая комбинация силовых компонентов имеет смысл только в случае полной имплементации минских договоренностей. ; Formulation of the problem. A number of international legal issues on the deployment of a peacekeeping operation in the east ofUkraine remain unresolved: who and on what line the peacekeeping contingent should share, the legitimization of the peacekeeping operation, the manning of the peacekeeping contingent.Presenting main material. It is acceptable for the United Nations to deploy peacekeeping forces on the internationally recognized border ofUkraine and theRussian Federation. This will stop the support of the separatists from the Russian territory. The position of the RF consists in the division of the conflicting sides according to the actual line of contact. This means that potential peacekeepers, if sent to the conflict zone, will appear in the depth of Ukrainian territory. Their presence will have a "freezing" function and will not allow the Armed Forces of Ukraine to carry out measures to ensure national security and defense, the return of control over temporarily occupied territories in theDonetsk and Lugansk regions.There are two main types of UN operations:- peacekeeping - requires the documented consent of the parties to the conflict, can be carried out by regional organizations, in cooperation with the UN or independently; the UN mandate is desirable, but it may not be;- peace enforcement - requires the existence of a UN Security Council mandate, but does not require the consent of the parties to the conflict.Another group of problems relates to the allocation of peacekeeping contingents. The region, which came under the control of the occupation administration, was declared "the area of implementation of measures to ensure national security and defense, repelling and deterring the armed aggression of theRussian FederationinDonetskand Lugansk regions." This excludes the UN from among the potential regulators, or requires the use of regional organizations instead of UN contingents, in fact, there are only three combat-capable contingents in this region: the NATO Response Force, the European Union Operational and Tactical Union (CJTF), the CSTO Collective Peacekeeping Forces.Conclusions. Thus, for the solution of specific tasks in the context of the conflict in the East of Ukraine, the usual peacekeeping operation or UN political mission is not suitable, but it is precisely the creation of an individual partnership of the forces of various organizations and, possibly, individual states. Such a partnership can include a political and diplomatic mission of the UN and the OSCE, and will rely on the components of the NATO, EU and CSTO crisis response forces to establish the guaranteed separation and violent development of the heavy weapons of the parties. Such a combination of power components makes sense only in the case of full implementation of Minsk agreements.