Search results

Дослідження присвячене актуалізованому в січні 2024 р. в Давосі дискурсу щодо розробки та легітимації штучного інтелекту (ШІ) в трикутнику суперпотуг-інноваторів «США – ЄС – Китай». Феномен ШІ нами розглядається в категоріях когнітивної науки, що обумовлено близькістю, але не тотожністю позиціонування «концепту ШІ» та «поняття ШІ». Констатуємо, що проясненням поняття «ШІ» ще у 1969 р. зацікавилися аналітики Джон Маккарті та Патрік Дж. Хейс. В аналізі використовуємо їх тези про те, що: 1) поняття ШІ має витоки у феномені «інтелектуальних машин» часів Лейбніца; 2) наука про ШІ починається зі статті Тюрінга (Turing, 1950) «Обчислювальна техніка та інтелект» та із ідей Шеннона (Shannon, 1950) про те, як машину можна запрограмувати для гри в шахи (McCarthy and Hayes, 1969, р.463). Концепт «ШІ» позиціонуємо в номінації Товариства робототехніки та автоматизації (IEEE) США в матеріалах «Історія робототехніки: наративи та мережі» (Sabanovic et al., 2015). Наратив тут актуалізується в парадигмі дослідників К. Діндлера та О. С. Іверсена (Dindler and Iversen, 2007, р.232) як «запит на вигадку» (Fictional Inquiry), як техніка проєктування, дизайну майбутнього, що дозволяє «обхід існуючих соціокультурних структур та певного контексту шляхом створення частково вигаданих ситуацій, оповідей та артефактів». Концепт «праксеологія» (praxéologie) нами використано в парадигмі класифікатора наук Луї Бурдо (Bourdeau, 1882), актуалізованого Дж. фон Нойманом та О. Моргенштерном (von Neumann and Morgenstern, 2007) для означення математичної теорії ігор та стратегій. Концепт «автопоезис» (autopoietic) ми розглядаємо в кібернетичній парадигмі X. Матурани та Ф. Варели (Maturana and Varela, 1980), соціокібернетики, праць ряду дослідників (Dignum, 2019; Glaisyer, 2010; Gordon, 2021; Koetse, 2024). Концепт «легітимація» ми розглядаємо: 1. У витоках давньоримської традиції «конституціоналізму» Полібія; 2. У «De legibus» Цицерона, де вони були розвинуті і де легітимність позиціонує необхідність симетрії поведінки владних суб'єктів із вимогами норм закону у формулах «potestas ligitima» та «legitimum imperium» (Cicero, 1841); 3. У тріаді концепцій Лейбніца (Leibniz, 1667): (1) «Scientia generalis» – (2) «Subjectum Juris» – (3) «Politica hermetica» для прояснення ряду питань щодо: 1) ставлення до технічних артефактів; 2) наслідків саморозвитку мереж ШІ; 3) «самовиробництва ідентичності» ШІ в багатовимірному співвідношенні категорій «сущого» та «належного» у формуванні кібернетичної деонтології як синтезу інформаційної етики, як сущого та інформаційного права, як належного в аутопоезисі; 4. Концепті Азімова «роботіка» та змісті його 3-х законів для роботів; 5. Парадигмі ООН у документі «World 2005 Robotics Report (Abu-Shaqra, 2014, p.94). «Politica hermetica» ШІ розглядається в парадигмі Т. Джордана (Jordan, 1999) про те, що ми є свідками становлення кібервлади (technopowe) нової мереженої еліти (адхократів та нетократів), що: 1) на рівні індивідів проявляється через плинність ідентичності, переосмислення ієрархій та потоків інформації у формі кіберполітики (cyberpolitics); 2) саме технічне середовище визначає природу та межі віртуальних спільнот і особистостей; 3) техновлада виражається в домінуванні (domination), особливо з боку нової еліти, включаючи корпорації, які володіють кібернетичними знаннями (cybernetically proficient corporations), хакерів і уряди.

Стаття присвячена аналізу ціннісних засад глобалізації, а саме толерантності як необхідної умови прогресивного поступу людства у ХХІ столітті. Методологія дослідження ґрунтується на комплексному використанні загальнонаукових та конкретно наукових методів: аналітичний, історичний, концептуальний. Базуючись на доробку С. Федюніної, описано іпостасі толерантності у глобальному просторі: інтеграція життєвих можливостей, культурна інтеграція; політична інтеграція. Науковий досвід М. Уолцера дозволив обґрунтувати п'ять «режимів толерантності» відповідно до суспільно-державного устрою. Показано відмінність цього феномену в умовах багатонаціональної імперії, національної держави та суспільства іммігрантів. Розмежовано поняття толерантності з поняттями терпимості. В результаті дослідження показано труднощі в реалізації абсолютної толерантності, яка не передбачає взагалі жодних стандартів, адже частиною політичної системи визнається будь-яке культурне співтовариство або традиція. Показано необхідність подолання психологічних стереотипів які заважають толерантному ставленню до іншого. Обґрунтовано потребу взаємодії колективного і особистісного аспектів формування соціокультурного контексту толерантності у міжнародних відносинах. Для провадження цього потрібно більше уваги приділяти концептуалізації не лише теоретичних, але й практичних моделей удосконалення міжнародної політики, які враховуватимуть як національні, так і міжнаціональні процеси інтеграції та дезінтеграції, будуть брати до уваги історію конкретної країни, її народів та різних соціальних груп.

Мета статті — обґрунтувати поняття «гастрономічний туризм» в контексті реалізації публічної дипломатії України, а саме її кулінарної складової, як інструменту побудови культурного брендингу задля позиціонування і покращення сприйняття країни на міжнародній арені шляхом презентацій української кухні, українського вина та інших заходів для просування кулінарної спадщини, культурного й історичного різноманіття. Методологічною основою дослідження є удосконалення підходів щодо культурного брендингу України на міжнародній арені шляхом планування розвитку «гастрономічного туризму» не лише як туристичної атракції, а як інструменту реалізації стратегії публічної дипломатії. Використано загальні методи емпіричних та теоретичних досліджень, що базуються на аналізі, синтезі, конкретизації та подальшому узагальнені отриманих результатів з метою визначення ролі «гастрономічного туризму» як засобу формування національного брендингу в умовах реалізації стратегій публічної, зокрема кулінарної, дипломатії України. Наукова новизна полягає у дослідженні «гастрономічного туризму» як інструментарію побудування культурного брендингу України, що сприяє реалізації стратегій публічної дипломатії та формуванню позитивно привабливого іміджу країни на міжнародній арені. Висновки. Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що гастрономічний туризм є інструментом культурного брендингу і, відповідно до стратегій публічної дипломатії, виступає допоміжним елементом у пізнанні культурної спадщини країн та окремих регіонів, що впливає на формування брендингу нації та країни загалом. Вітчизняний гастрономічний туризм знаходиться у стадії розбудови, що зумовлює незначний рівень впізнання і обізнаності щодо української кулінарної культури, спадщини та різноманіття серед іноземців, у такий спосіб сповільнюючи реалізацію стратегій публічної дипломатії України.

The article is devoted to the analysis of the globalization values, namely tolerance as a necessary condition for the progressive progress of mankind in the XXI century. The research methodology is based on the complex use of general scientific and specific scientific methods: analytical, historical, and conceptual. Based on the work of S. Fedyunina, the manifestations of tolerance in the global space are described: integration of life opportunities, cultural integration; political integration. M. Walzer's scientific experience allowed to substantiate five "regimes of tolerance" in accordance with the social and state system. The difference between this phenomenon in the conditions of a multinational empire, nation state and immigrant society is shown. The notion of tolerance is distinguished from the notions of reconcilability. The study shows the difficulties in implementing absolute tolerance, which does not require any standards at all, because part of the political system is recognized as any cultural community or tradition. The necessity of overcoming psychological stereotypes that hinder tolerant attitude towards others is shown. The need for interaction of collective and personal aspects of formation of socio-cultural context of tolerance in international relations is substantiated. To do this, more attention should be paid to conceptualizing not only theoretical but also practical models of improving international policy, which will take into account both national and international processes of integration and disintegration, will take into account the history of a country, its peoples and various social groups. ; Статья посвящена анализу ценностных принципов глобализации, а именно: толерантности как необходимого условия прогрессивного развития человечества в XXI в. Методология исследования основывается на комплексном использовании общенаучных и научных методов: аналитическом, историческом, концептуальном. Основываясь на наследии С. Федюниной, описаны ипостаси терпимости в глобальном пространстве: интеграция жизненных возможностей, культурная интеграция; политическая интеграция. Научный опыт М. Уолцера позволил обосновать пять режимов толерантности в соответствии с общественно-государственного устройства. Показано различие этого парадокса в условиях многонациональной империи, государственного страны и общества иммигрантов. Разграничено понятие толерантности с понятиями терпимости. В результате исследования показаны трудности в реализации абсолютной толерантности, не предполагающей вообще никаких стандартов, ведь частью политической системы признается любое культурное сообщество или традиция. Показана необходимость преодоления психологических стереотипов мешающих толерантному отношению к другому. Обоснована потребность взаимодействия коллективного и личностного аспектов формирования социокультурного контекста толерантности в международных отношениях. Для этого нужно больше внимания уделять концептуализации не только теоретических, но и практических моделей усовершенствования международной политики, которые будут учитывать как национальные, так и межнациональные процессы интеграции и дезинтеграции, будут принимать во внимание историю конкретной страны, ее народов и различных социальных групп. ; Стаття присвячена аналізу ціннісних засад глобалізації, а саме толерантності як необхідної умови прогресивного поступу людства у ХХІ столітті. Методологія дослідження ґрунтується на комплексному використанні загальнонаукових та конкретно наукових методів: аналітичний, історичний, концептуальний. Базуючись на доробку С. Федюніної, описано іпостасі толерантності у глобальному просторі: інтеграція життєвих можливостей, культурна інтеграція; політична інтеграція. Науковий досвід М. Уолцера дозволив обґрунтувати п'ять «режимів толерантності» відповідно до суспільно-державного устрою. Показано відмінність цього феномену в умовах багатонаціональної імперії, національної держави та суспільства іммігрантів. Розмежовано поняття толерантності з поняттями терпимості. В результаті дослідження показано труднощі в реалізації абсолютної толерантності, яка не передбачає взагалі жодних стандартів, адже частиною політичної системи визнається будь-яке культурне співтовариство або традиція. Показано необхідність подолання психологічних стереотипів які заважають толерантному ставленню до іншого. Обґрунтовано потребу взаємодії колективного і особистісного аспектів формування соціокультурного контексту толерантності у міжнародних відносинах. Для провадження цього потрібно більше уваги приділяти концептуалізації не лише теоретичних, але й практичних моделей удосконалення міжнародної політики, які враховуватимуть як національні, так і міжнаціональні процеси інтеграції та дезінтеграції, будуть брати до уваги історію конкретної країни, її народів та різних соціальних груп.