Suchergebnisse

The article is devoted to the study of the topical issue of establishing the right of ownership of property acquired in a de facto marital relationship. The preconditions for the recognition of de facto marital relations as a separate institution of family and civil law are outlined. The main approaches to understanding the status of partners in actual marital relationships are studied. Gaps in national legislation and imperfections in certain legal norms have been identified, which determine the relevance of scientific research to solve this problem. The peculiarities of the norms of the Ukrainian civil legislation concerning the settlement of the researched problems are established. It is emphasized that the right of joint ownership of property acquired in a de facto marital relationship does not arise automatically, like the right of joint ownership of a legal spouse, on the basis of the fact of marriage registration, but is established on the grounds of civil law. The peculiarities of recognizing the right of ownership of property acquired by partners who are in a de facto marital relationship under US law have been studied. It is emphasized that American case law is based on the fact that adult citizens who voluntarily live together and are in a marital relationship, as competent as others, to enter into contracts that ensure respect for their earnings and property rights. ; Стаття присвячена дослідженню актуального питання встановлення права власності на майно, придбане у фактичних шлюбних відносинах. Окреслено передумови визнання фактичних шлюбних відносин як окремого інституту сімейного та цивільного права. Вивчено основні підходи до розуміння статусу партнерів, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах. Визначено прогалини національного законодавства та недосконалість окремих правових норм, що зумовлюють актуальність наукового пошуку до розв'язання цієї проблеми. Встановлено особливості норм українського цивільного законодавства щодо врегулювання досліджуваної проблематики. Наголошено, що право ...

The article is devoted to the topical issue of studying the foreign experience of legal regulation of the franchise agreement. The author emphasizes that there is no comprehensive full-fledged regulation of the franchise agreement either in the national legislation of individual EU member states or at the international level. The article focuses on the franchisor's obligation to enter into an agreement to provide future franchisees with information about doing business under the franchise system, including the basic conditions of the franchise, data on the number of franchisees in the network, its growth, financial performance, etc. The experience of legal regulation of a franchise agreement in such foreign countries as the USA, Great Britain, Italy, Germany, Spain, Estonia, Lithuania, Australia, etc. is considered. The duality of the legal regulation of franchising at the federal and local levels, as well as the prevalence of the most favorable rules for franchisors (USA) is demonstrated. The author focuses on the experience of the institute of self-regulation of franchising and the establishment of appropriate criteria for franchise companies in the absence of government regulation (Britain). The need to adopt a single institutional law in the field of franchising and to enshrine in it all the key terms used in franchising: the actual franchise agreement, know-how, entrance fee, royalties (periodic payments for the use of intellectual property), the franchisor's goods (Italy). It is expedient to establish a provision on mandatory pre-contractual disclosure of information, according to which the counterparty is provided with information on experience, company experience, prospects for the development of the relevant market, duration of the agreement, terms of renewal or termination of contractual relations (France). ; Стаття присвячена актуальному питанню вивчення зарубіжного досвіду правового регулювання договору франчайзингу. Автором підкреслюється, що відсутність комплексної повноцінної нормативної регламентації договору франчайзингу ні в національному законодавстві окремих держав-членів ЄС, ні на міжнародному рівні. У статті акцентується увага на зобов'язанні франчайзера щодо укладення договору надати майбутньому франчайзі інформацію про ведення бізнесу за системою франчайзингу, включаючи основні умови самої франшизи, дані про кількість франчайзі в мережі, її зростання, фінансові показники роботи і т. д. У статті автором розглянуто досвід правового регулювання договору франчайзингу в таких зарубіжних країнах як США, Велика Британія, Італія, Німеччина, Іспанія, Естонія, Литва, Австралія та ін. Продемонстровано дуальність законодавчого регулювання франчайзингу на федеральному та місцевому рівні, а також на превалюванні найбільш вигідних норм для франчайзерів (США). Автором акцентовано увагу на досвіді функціонування інституту саморегулювання франчайзингової діяльності та встановленні відповідних критеріїв для франчайзингових компаній за умов відсутності державного регулювання (Британія). Зауважено необхідність прийняття єдиного інституційного закону у сфері франчайзингових правовідносин та закріплення у ньому всіх ключових термінів, які використовуються у франчайзингових відносинах: власне договору франчайзингу, ноу-хау, вступного внеску, роялті (періодичні платежі за користування об'єктом інтелектуальної власності), товару франчайзера (Італія). Встановлено доцільність закріплення положення щодо обов'язкового переддоговірного розкриття інформації, відповідно до якого контрагенту надається інформація про стаж роботи, досвід компанії, перспективи розвитку відповідного ринку, тривалість дії угоди, умови поновлення чи припинення договірних відносин(Франція).