Suchergebnisse

Among many issues related to the phenomenon of the Ukrainian Revolution of 1917–1921, the specifics of the development of the earliest stage of its history attracts special attention of the researchers. It is no accident, because during this period the Ukrainian national movement in the Russian Empire, which was in fact totally banned with the outbreak of the First World War, proved its strength and its ability to become a real factor in mobilizing the masses. The logic of historical events initiated almost immediately by the appearance in early March 1917 in Kyiv of the organizational center of Ukrainians led to a revolutionary transformation of public consciousness in terms of moderate demands made in pre-revolutionary times by a relatively small group of public figures, as well as to a strong assertion of the sovereign will of the Ukrainian people, who had irreversibly embarked on the path of state formation. The demands mainly concerned schooling, basic opportunities for development of national culture and extremely limited forms of local self-government.In view of this, the article considers both the historical context, circumstances and conditions of the establishment of the Central Council of Ukraine, and the peculiarities of positioning the representatives of various political currents during the least documented period: from the end of February 1917 to the All-Ukrainian National Congress (April 6-8, 1917). Based on the analysis of the recollections of participants and witnesses of the process, periodicals and official publications of the Central Council of Ukraine, the names of the Ukrainian figures who were its founding members, were clarified. It was emphasized that, despite the dissatisfaction of the older Ukrainian activists associated with the Society of Ukrainian Progressives, this revolutionary parliament began to form as a broad union of groups, parties and organizations representing the full range of Ukrainian political forces at the time. Particular attention is paid to the fact that at the initial stage of formation of the Central Council of Ukraine the problem of consolidation has become one of the most pressing on the agenda of national life. ; Серед багатьох питань, пов'язаних із феноменом Української революції 1917–1921 рр., особливу увагу дослідників привертає специфіка розгортання найбільш раннього етапу її історії. Це не випадково, адже в цей період український національний рух у Російській імперії, який із початком Першої світової війни фактично був підданий тотальній забороні, засвідчив свою силу і здатність стати реальним чинником мобілізації мас. Логіка історичного розвитку подій практично відразу ж після появи на початку березня 1917 р. у Києві організаційного центру українства зумовила революційну трансформацію суспільної свідомості у напрямі від поміркованих вимог, які висувалися у дореволюційний час відносно нечисленною групою громадських діячів і стосувалися переважно шкільництва, елементарних можливостей для розвитку національної культури та вкрай обмежених форм місцевого самоуправління, до потужного ствердження суверенної волі українського народу, який незворотно став на шлях державотворення.Зважаючи на це, у статті висвітлюються як історичний контекст, обставини та умови створення Української Центральної Ради, так і особливості позиціонування в ній представників різних політичних течій упродовж найменш задокументованого періоду: від кінця лютого 1917 р. до Всеукраїнського національного конгресу (6–8 квітня 1917 р.). На основі аналізу спогадів учасників та свідків процесу, періодики та офіційних видань Української Центральної Ради уточнено прізвища групи українських діячів, які були її членами-засновниками. Наголошено на тому, що, попри невдоволення українських діячів старшого покоління, пов'язаних із Товариством Українських Поступовців, цей революційний парламент почав формуватися як широке об'єднання груп, партій та організацій, які репрезентували увесь спектр існуючих у той час українських політичних сил. Особлива увага звертається на те, що вже на початковому етапі формування Української Центральної Ради проблема консолідації постала однією з найбільш актуальних на порядку денному національного життя.

Among many issues related to the phenomenon of the Ukrainian Revolution of 1917–1921, the specifics of the development of the earliest stage of its history attracts special attention of the researchers. It is no accident, because during this period the Ukrainian national movement in the Russian Empire, which was in fact totally banned with the outbreak of the First World War, proved its strength and its ability to become a real factor in mobilizing the masses. The logic of historical events initiated almost immediately by the appearance in early March 1917 in Kyiv of the organizational center of Ukrainians led to a revolutionary transformation of public consciousness in terms of moderate demands made in pre-revolutionary times by a relatively small group of public figures, as well as to a strong assertion of the sovereign will of the Ukrainian people, who had irreversibly embarked on the path of state formation. The demands mainly concerned schooling, basic opportunities for development of national culture and extremely limited forms of local self-government.In view of this, the article considers both the historical context, circumstances and conditions of the establishment of the Central Council of Ukraine, and the peculiarities of positioning the representatives of various political currents during the least documented period: from the end of February 1917 to the All-Ukrainian National Congress (April 6-8, 1917). Based on the analysis of the recollections of participants and witnesses of the process, periodicals and official publications of the Central Council of Ukraine, the names of the Ukrainian figures who were its founding members, were clarified. It was emphasized that, despite the dissatisfaction of the older Ukrainian activists associated with the Society of Ukrainian Progressives, this revolutionary parliament began to form as a broad union of groups, parties and organizations representing the full range of Ukrainian political forces at the time. Particular attention is paid to the fact that at the initial stage of formation of the Central Council of Ukraine the problem of consolidation has become one of the most pressing on the agenda of national life. ; Серед багатьох питань, пов'язаних із феноменом Української революції 1917–1921 рр., особливу увагу дослідників привертає специфіка розгортання найбільш раннього етапу її історії. Це не випадково, адже в цей період український національний рух у Російській імперії, який із початком Першої світової війни фактично був підданий тотальній забороні, засвідчив свою силу і здатність стати реальним чинником мобілізації мас. Логіка історичного розвитку подій практично відразу ж після появи на початку березня 1917 р. у Києві організаційного центру українства зумовила революційну трансформацію суспільної свідомості у напрямі від поміркованих вимог, які висувалися у дореволюційний час відносно нечисленною групою громадських діячів і стосувалися переважно шкільництва, елементарних можливостей для розвитку національної культури та вкрай обмежених форм місцевого самоуправління, до потужного ствердження суверенної волі українського народу, який незворотно став на шлях державотворення.Зважаючи на це, у статті висвітлюються як історичний контекст, обставини та умови створення Української Центральної Ради, так і особливості позиціонування в ній представників різних політичних течій упродовж найменш задокументованого періоду: від кінця лютого 1917 р. до Всеукраїнського національного конгресу (6–8 квітня 1917 р.). На основі аналізу спогадів учасників та свідків процесу, періодики та офіційних видань Української Центральної Ради уточнено прізвища групи українських діячів, які були її членами-засновниками. Наголошено на тому, що, попри невдоволення українських діячів старшого покоління, пов'язаних із Товариством Українських Поступовців, цей революційний парламент почав формуватися як широке об'єднання груп, партій та організацій, які репрезентували увесь спектр існуючих у той час українських політичних сил. Особлива увага звертається на те, що вже на початковому етапі формування Української Центральної Ради проблема консолідації постала однією з найбільш актуальних на порядку денному національного життя.

The article deals with the history of the construction and functioning of one of the most famous Kyiv buildings, which was used as the premises of the Ukrainian Central Council during the Ukrainian Revolution. The construction and the concept of this building are analyzed, and a description of the interior and exterior finishes. The process of transition of the building to the status of the house of meetings of the Central Rada was revealed in detail, its further fate was revealed, the functional transformation that took place with it in different periods of existence was investigated. Thus, the author found out that the building was erected in 1910-1912 by architect P. Alyoshin for the Tsarevich Aleksey (Romanov) Pedagogical Museum in the Art Nouveau style based on the Russian Empire style. From March 1917 the Ukrainian Central Rada worked here (it became a full-fledged "master" of the building since October 1917). It was time when the first changes in the exterior and interior of the house occurred - the Russian imperial coat of arms and the corresponding inscriptions were removed; the UNR coat of arms - Trizub was mounted on the wall; instead of the bas-relief portrait of Tsarevich Alexei, a portrait of Taras Shevchenko was placed, the imperial symbolism was dismantled. A little later, the boardroom was decorated with the emblems of five provinces whose Ukrainian jurisdiction was recognized by the Provisional Government (in 1923, the emblems as a relic of the "counter-revolutionary Council" would be abolished by the new government). In 1920-30s the building on Volodymyrska Street hosted many Soviet institutions (the Institute of International Relations, the Proletarian Museum and the Kyiv Provincial Eastport, the Museum of the Revolution, and the Kyiv Regional Executive Committee). In 1937 it was decided to arrange here a branch of the Moscow Museum of Volodymyr Lenin, having completed and reconstructed the existing premises. Architect Alyoshin, while maintaining the unity of style, extended the sides of the interior and closed them with a block parallel to the man's part, which formed a small courtyard. Interior planning and decoration have also undergone changes - so much of the stucco has been removed, and polychromy has been eliminated (similar activity occurred in the early 1950s). The general conclusion is that changes and transformations of the house on Volodymyrska Street, unconventional for Kyiv architecture, in most situations were controlled by architect P. Alyoshin, who retained the architectural features of the early twentieth century, and the introduction did not violate the overall impression. ; У статті розглянуто історію створення та функціонування будівлі у місті Києві, яка під час Української революції використовувалась як приміщення Української Центральної Ради. Проаналізовано будівництво та концепт, за яким зводився цей будинок, представлено опис внутрішнього та зовнішнього оздоблення. Докладно розкрито процес переходу будівлі до статусу дому засідань Центральної Ради, виявлено її подальшу долю, досліджено функціональну трансформацію, що відбувалася з нею у різні періоди існування. Так, автором з'ясовано, що споруда була зведена у 1910-1912 рр. архитектором П. Альошиним для Педагогічного музею імені царевича Олексія (Романова) у стилі модерн на основі російського ампіру. З березня 1917 р. тут працювала Українська Центральна Рада (повноцінним "господарем" споруди вона стала із жовтня 1917 р.). Саме тоді відбулися перші зміни в екстер'єрі та інтер'єрі будинку – були зняті російський імперський герб та відповідні написи; на чоловій стіні встановлено герб УНР – Тризуб; у залі замість барельєфного портрету цесаревича Олексія розміщено портрет Т.Г.Шевченка, демонтовано імперську символіку. Трохи пізніше зал засідань було оздоблено гербами п'яти губерній, чию українську юрисдикцію визнав Тимчасовий уряд (у 1923 р. герби як пережиток "контрреволюційної Ради" будут ліквідовані новою владою). У 1920-30-х рр. в приміщенні по вул. Володимирській розміщувалася низка радянських установ (Інститут міжнародних відносин, Пролетарський музей та київський губерніальний Істпарт, Музей Революції, Київський обласний виконавчий комітет). У 1937 р. було принято рішення влаштувати тут філію московського музею В. І. Леніна, добудувавши і реконструювавши існуюче приміщення. Архітектор Альошин, зберігаючи єдність стилю, поширив бічні сторони вглиб ділянки та замкнув їх блоком, паралельним чоловій частині, чим було утворено невеликий двір. Внутрішнє планування та оздоблення також зазнало певних змін – так, значну частину ліпнини було знято, ліквідовано поліхромність (аналогічна діяльність відбулася й на початку 1950-х рр. ). Зроблено загальний висновок, що зміни і трансформації досить нетрадиційного для київської архітектури будинку по вулиці Володимирській, 57 у більшості ситуацій контролювалися архітектором П. Альошиним, який зберіг стильові особливості архітектури початку ХХ століття, а привнесене не порушувало загального враження.

The article discusses Ukrainian language functioning in the Ukrainian People's Republic over the rule of the Central Council. The Council strengthened the status of Ukrainian as the state language at the legislative level, and made efforts to implement fully its functioning at all levels. The author analyzes the UPR legislation and presents specific examples of its implementation. ; В статті розглядається питання функціонування української мови в Українській Народній Республіці доби Центральної Ради. На законодавчому рівні Рада закріпила статус української мови як державної, докладала багато зусиль для впровадження повноцінного її функціонування на усіх рівнях. Автор аналізує законодавство УНР і подає конкретні приклади його запровадження.