The article includes multivariate approaches to the interpretation of definitions identification and identity. Differentiation these concepts based on the conclusion that identity is understood as a certain state of the end result of self-identification. And by identification is meant the process that leads to identity as a state and is an identification of oneself with another person. Also we clarified the definition of political identification as a process of becoming an individual's perception of himself and his place in the world. The study characterized the significance of the manifestation of a two-stage identity and antinomy structure in the process of political identification of society. In addition, the research assessed the impact of the political regime on identification capabilities. For example, in a democracy identification is translational, in an authoritarianism identification can be restricted by the state or imposed by leadership and influence groups. Under totalitarianism the state empowers itself to exercise a decisive collective choice in matters of political identification of the population without receiving their official consent and disregarding their preference. Moreover, the investigation considered in detail the process of forming a Soviet society based on the creation of a new historical community of the «Soviet people» as a supranational construct. The advantage of research is in detection of number of measures which used by the Soviet authorities concerning identify the «Soviet people» for the consolidation and unification of the population of the country (creation of a new format of Soviet schools and public movements characterized by ideological indoctrination and fostering devotion to the Soviet state, the restoration of symbiosis in a heterogeneous society through the territorial distribution of young professionals and men for military service, the formation of centers of interethnic contacts, relaying of unifying discourse through the media, creating «single national farms»). In the context of the study of the causes of the collapse of the USSR, we found that ignoring differences and forced identification, which was imposed by the ideological top of the USSR, only delayed the confrontation process both within society and with the political leadership of the country. Also, we have characterized causal relationship between compulsory identification and the collapse of the USSR. To sum up we can say that universalism in the approach to the formation of new supranational constructs without taking into account the universal system-forming factors of the nation has shown its non-viability in the long-term development of society and the state. As a result the historical community artificially created, which was based on forced collectivization and on proclaimed «cult of the people», and later on propagation didn`t become a viable social formation, which gave rise to a further crisis of identification, which provoked the growth of national-democratic tendencies.
The article includes multivariate approaches to the interpretation of definitions identification and identity. Differentiation these concepts based on the conclusion that identity is understood as a certain state of the end result of self-identification. And by identification is meant the process that leads to identity as a state and is an identification of oneself with another person. Also we clarified the definition of political identification as a process of becoming an individual's perception of himself and his place in the world. The study characterized the significance of the manifestation of a two-stage identity and antinomy structure in the process of political identification of society. In addition, the research assessed the impact of the political regime on identification capabilities. For example, in a democracy identification is translational, in an authoritarianism identification can be restricted by the state or imposed by leadership and influence groups. Under totalitarianism the state empowers itself to exercise a decisive collective choice in matters of political identification of the population without receiving their official consent and disregarding their preference. Moreover, the investigation considered in detail the process of forming a Soviet society based on the creation of a new historical community of the «Soviet people» as a supranational construct. The advantage of research is in detection of number of measures which used by the Soviet authorities concerning identify the «Soviet people» for the consolidation and unification of the population of the country (creation of a new format of Soviet schools and public movements characterized by ideological indoctrination and fostering devotion to the Soviet state, the restoration of symbiosis in a heterogeneous society through the territorial distribution of young professionals and men for military service, the formation of centers of interethnic contacts, relaying of unifying discourse through the media, creating «single national farms»). In the context of the study of the causes of the collapse of the USSR, we found that ignoring differences and forced identification, which was imposed by the ideological top of the USSR, only delayed the confrontation process both within society and with the political leadership of the country. Also, we have characterized causal relationship between compulsory identification and the collapse of the USSR. To sum up we can say that universalism in the approach to the formation of new supranational constructs without taking into account the universal system-forming factors of the nation has shown its non-viability in the long-term development of society and the state. As a result the historical community artificially created, which was based on forced collectivization and on proclaimed «cult of the people», and later on propagation didn`t become a viable social formation, which gave rise to a further crisis of identification, which provoked the growth of national-democratic tendencies. ; В статье рассмотрена поливариантность подходов к толкованию дефиниций «идентификация» и «идентичность». Предложено их разграничение на основе таких их характерных признаков, как процесса и как состояния соответственно. Выяснено определение политической идентификации как процесса становления представлений индивида о самом себе и о своем месте в мире. Охарактеризована специфика проявления двухступенчатой структуры идентичности и антиномий в процессе политической идентификации общества. Дана оценка влияния политического режима на возможности идентификации. Отмечено, что в условиях тоталитаризма, в отличие от демократии и авторитаризма, государство уполномочивает себя самостоятельно осуществлять определяющий коллективный выбор в вопросах политической идентификации населения без получения от него официального согласия и без учета его предпочтений. Подробно рассмотрен процесс формирования советского общества на основе создания новой исторической общности «советского народа» как наднационального конструкта. Выявлен ряд мер, которые применила советская власть касательно идентификации «советского народа» с целью консолидации и унификации населения страны (создание нового формата советских школ и общественных движений, которые характеризовались идеологической индоктринацией и воспитанием преданности советскому государству, воссоздание симбиоза в неоднородном обществе с помощью территориального распределения молодых специалистов и мужчин на службу в армию, формирование центров межнациональных контактов, ретрансляция объединяющего дискурса через СМИ, создание «единого народного хозяйства»). В контексте исследования причин распада СССР установлено, что игнорирование различий и принудительная идентификация, которая была навязана идеологической верхушкой СССР, только отсрочила процесс конфронтации как внутри общества, так и с политическим руководством страны. Выяснено, что универсализм в подходе к формированию новых наднациональных конструктов без учета универсальных системообразующих факторов нации продемонстрировал свою нежизнеспособность в долгосрочной перспективе развития общества и государства. Доказано, что искусственно созданная историческая общность, которая основывалась на принудительной коллективизации и провозглашенном «культе народа», а позже и пропаганде, не стала жизнеспособным социальным образованием и породила в дальнейшем кризис идентификации, что спровоцировало рост национально-демократических тенденций и распад Советского Союза. ; У статті розглянуто поліваріантність підходів до тлумачення дефініцій «ідентифікація» та «ідентичність». Запропоновано їх розмежування на засадах таких їх характерних ознак, як процесу та як стану відповідно. З'ясовано визначення політичної ідентифікації як процесу становлення уявлень індивіда про самого себе і про своє місце у світі. Охарактеризована специфіка прояву двоступеневої структури ідентичності та антиномій у процесі політичної ідентифікації суспільства. Дана оцінка впливу політичного режиму на можливості ідентифікації. Зазначено, що в умовах тоталітаризму, на відміну від демократії та авторитаризму, держава уповноважує себе самостійно здійснювати визначальний колективний вибір у питаннях політичної ідентифікації населення без отримання від нього офіційної згоди та не враховуючи його уподобання. Детально розглянуто процес формування радянського суспільства на основі створення нової історичної спільності «радянського народу» як наднаціонального конструкту. Виявлено низку заходів, які вжила радянська влада стосовно ідентифікації «радянського народу» з метою консолідації та уніфікації населення країни (створення нового формату радянських шкіл та громадських рухів, які характеризувалися ідеологічною індоктринацією та вихованням відданості радянській державі, відтворення симбіозу в неоднорідному суспільстві за допомогою територіального розподілу молодих фахівців та чоловіків на службу до армії, формування центрів міжнаціональних контактів, ретрансляція об'єднуючого дискурсу через ЗМІ, створення «єдиного народного господарства»). У контексті дослідження причин розпаду СРСР встановлено, що ігнорування відмінностей і примусова ідентифікація, яка була нав'язана ідеологічною верхівкою СРСР, лише відстрочила процес конфронтації як всередині суспільства, так і з політичним керівництвом країни. З'ясовано, що універсалізм у підході до формування нових наднаціональних конструктів без урахування універсальних системоутворюючих чинників нації продемонстрував свою нежиттєздатність у довгостроковій перспективі розвитку суспільства і держави. Доведено, що штучно створена історична спільність, що ґрунтувалася на примусовій колективізації та проголошеному «культі народу», а пізніше і пропаганді, не стала життєздатним соціальним утворенням і породила в подальшому кризу ідентифікації, що спровокувало ріст національно-демократичних тенденцій та розпад Радянського Союзу.
