Мета дослідження полягає передовсім у аналізі публікацій журналу «Київська старовина» щодо оприлюднення міжнародної тематики на його сторінках на рубежі ХІХ–ХХ століть і можливості її використання у науковому та навчальному процесах вже у сучасних умовах. Це був перший український науковий журнал, в котрому підіймалися питання міжнародних відносин політичного, економічного та культурного характеру в історичному і тогочасному контексті. Авторами у цьому часописі виступали переважно українські дослідники, серед яких можемо назвати Ореста Левицького, Петра Орловського, Євгена Чикаленка, Володимира Щербину та ін. Публікації спиралися на виявлену дослідниками джерельну базу, котра на сьогодні є частково втраченою, а частково – важкодоступною. Основна увага в публікаціях журналу була зосереджена насамперед на подіях і процесах, що охоплювали територію Східної Європи і відбувалися у зв'язку з участю в них українських історичних діячів чи соціальних структур. Хронологічно інформація, оприлюднена в статтях, переважно зосереджується в рамках подій ХVІІ – початку ХХ століття. Територіально вона охоплює зв'язки українського суспільства із землями Австрії, Англії, Італії, Молдови, Німеччини, Османської імперії, Угорщини, Чехії, Франції, Швеції. Методологія дослідження базується на системному підході з використанням логічного та порівняльного методів. Завдяки цьому вдалося проаналізувати зміст публікацій, їх появу у відповідний історичний період та зв'язок із поточною суспільною ситуацією. Висновки дослідження вказують на системність публікацій у «Київській старовині» матеріалів із міжнародної тематики, їх різноманітність та можливість вивчення уявлень українських науковців кінця ХІХ – початку ХХ ст. щодо міжнародних відносин.
У статті досліджується відображення парадигми політичного реалізму в ідеології української еліти др. пол. ХVII – сер. ХVIII ст. Стверджується, що в цей час сформувалося два напрями, які переслідували різні цілі: представники церковного відстоювали ідею відновлення давньоруської православної імперії з центром у Києві, а представники козацько-старшинського – ідею народу як суб'єкта міжнародних відносин, що за допомогою сили може протистояти наймогутнішим імперіям. Представники першого напряму – Інокентій Гізель, Стефан Яворський, Феофан Прокопович та ін. Представники другого – Григорій Граб'янка, Пилип Орлик, Самійло Величко, Семен Дівович та ін. В їхніх творах, хоч і не в повній мірі, але все ж таки відображалася теорія політичного реалізму. Частково вона поєднувалася з деякими ідеалістичними уявленнями. Поєднання реалізму та ідеалізму в теоретичних уявленнях української еліти пояснюється обставинами життя українського суспільства др. пол. ХVII – поч. ХVIII ст., яке з однієї сторони перебувало у процесі постійних війн і збройних конфліктів, а з іншої – ще й характеризувалося занепадом моральності як їх наслідком. Основні ж позиції, що відображалися у творах української еліти, зводилися до думок, що народ і монарх є суб'єктами міжнародних відноси, що на міжнародні відносини значний вплив мають дії особистості (монарха, гетьмана, папи римського), що так само частиною міжнародних відносин є і релігійний фактор, що визначальну роль у міжнародних відносинах відіграє сила, що мир («вічний мир») досяжний через застосування сили.
Методологія статті ґрунтується на логічному, порівняльному та історичних методах дослідженнях.
The article examines the reflection of the political realism paradigm in the ideology of the Ukrainian elite of the second half of the XVII – mid-XVIII century. It is claimed that at this time there were formed two directions, which pursued different goals: the church representatives advocated the restoration of the ancient Russian Orthodox Empire centered in Kyiv, and representatives of the Cossack-senior direction – the idea of the people as a subject of international relations to resist the most powerful Empires. Representatives of the first direction – Innozenz Giesel, Stefan Yavorsky, Feofan Prokopovich and others. Representatives of the second direction – Hryhoriy Grabianka, Pylyp Orlyk, Samiilo Velychko, Semen Divovych and others. Their works, though not fully, reflected the theory of political realism. Partially, it was combined with some idealistic ideas. The combination of realism and idealism in the theoretical ideas of the Ukrainian elite was explained by the circumstances of Ukrainian society in the second half of the seventeenth – early eighteenth century. The main positions reflected in the works of the Ukrainian elite were that the people and the monarch are the subjects of international relations, that international relations are significantly influenced by the actions of the individual (monarch, hetman, pope), which is also part of international relations there is also the religious factor that the decisive role in international relations is played by force, that peace («eternal peace») is achievable through the use of force. The methodology of this article is based on logical, comparative and historical research methods. ; В статье рассматривается отображение парадигмы политического реализма в идеологии украинской элиты вт. пол. ХVII – сер. ХVIII века. Утверждается, что в это время сформировалось два направления: которые преследовали разные цели: представители церковного отстаивали идею возобновления древнерусской православной империи с центром в Киеве, а представители казацко-старшинского – идею народа как субъекта международных отношений, который при помощи силы может противостоять могущественным империям. Представители первого направления – Иннокентий Гизель, Стефан Яворский, Феофан Прокопович и другие. Представители второго – Григорий Грабянка, Филип Орлик, Самуил Величко, Семен Дивович и др. В их сочинениях, хоть и не в полной мере, но, все таки, отображалась теория политического реализма. Частично она объединялась с идеалистическими представлениями. Соединение реализма и идеализма в теоретических представлениях украинской элиты объясняется обстоятельствами жизни украинского общества второй пол. ХVII – нач. ХVIII в., которое с одной стороны пребывало в процессе постоянных войн и вооруженных конфликтов, а с другой стороны еще и характеризовалось упадком моральности как их следствием. Основные же позиции, отображавшиеся в сочинениях украинской элиты, сводились к идеям, что народ и монарх есть субъектами международных отношений, что на международные отношения значительно влияют действия личностей (монарха, гетмана, папы римского), что частью международных отношений есть и религиозный фактор, что определяющую роль в международных отношениях играет сила, что мир («вечный мир») достижим через использование силы.Методология статьи базируется на методе логики, сравнительном и исторических методах. ; У статті досліджується відображення парадигми політичного реалізму в ідеології української еліти др. пол. ХVII – сер. ХVIII ст. Стверджується, що в цей час сформувалося два напрями, які переслідували різні цілі: представники церковного відстоювали ідею відновлення давньоруської православної імперії з центром у Києві, а представники козацько-старшинського – ідею народу як суб'єкта міжнародних відносин, що за допомогою сили може протистояти наймогутнішим імперіям. Представники першого напряму – Інокентій Гізель, Стефан Яворський, Феофан Прокопович та ін. Представники другого – Григорій Граб'янка, Пилип Орлик, Самійло Величко, Семен Дівович та ін. В їхніх творах, хоч і не в повній мірі, але все ж таки відображалася теорія політичного реалізму. Частково вона поєднувалася з деякими ідеалістичними уявленнями. Поєднання реалізму та ідеалізму в теоретичних уявленнях української еліти пояснюється обставинами життя українського суспільства др. пол. ХVII – поч. ХVIII ст., яке з однієї сторони перебувало у процесі постійних війн і збройних конфліктів, а з іншої – ще й характеризувалося занепадом моральності як їх наслідком. Основні ж позиції, що відображалися у творах української еліти, зводилися до думок, що народ і монарх є суб'єктами міжнародних відноси, що на міжнародні відносини значний вплив мають дії особистості (монарха, гетьмана, папи римського), що так само частиною міжнародних відносин є і релігійний фактор, що визначальну роль у міжнародних відносинах відіграє сила, що мир («вічний мир») досяжний через застосування сили. Методологія статті ґрунтується на логічному, порівняльному та історичних методах дослідженнях.
У статті аналізуються юридичні наслідки, які виникають через реєстрацію космічних об'єктів (далі – КО) як для самої держави реєстрації, так і для інших суб'єктів міжнародного права. Аналіз відповідних норм міжнародного космічного права дозволив зробити наступні висновки: обов'язки виконання й дотримання процедур зі здійснення реєстрації КО покладаються саме на державу реєстрації (це може створювати для неї певне фінансове та організаційне навантаження); саме держава реєстрації може здійснювати юрисдикцію та контроль над космічним об'єктом і будь-яким його екіпажем (у т. ч. у контексті порятунку і повернення космонавтів); за державою реєстрації визнається право власності на космічні об'єкти, запущені в космічний простір.
На відміну від попередньо зазначених юридичних наслідків, пов'язаних із державою реєстрації, юридичні наслідки щодо відповідальності (майнова відповідальність за шкоду, нанесену космічним об'єктом, та інші види відповідальності по запуску і використанню КО) відповідно до міжнародного космічного права пов'язуються саме із запускаючою державою (або державами).
Зазначається, що у випадках, коли в запуску космічного об'єкта беруть участь дві або більше держав, то з метою захисту своїх прав та інтересів таким запускаючим державам доречно досягнути домовленостей щодо конкретних аспектів юридичних наслідків реєстрації космічного об'єкта та відповідальності у зв'язку з діяльністю, пов'язаною із запуском і використанням цього КО. У висновках такі домовленості рекомендується закріплювати укладенням письмового міжнародного договору. Результати дослідження базуються на застосуванні логічного, аналітичного та синтетичного методів.
Теорія та історія міжнародних відносин як науковий напрям потребує більшого звернення до джерел, пов'язаних з українською історичною спадщиною. Зокрема, мало уваги звертається на ті пам'ятки минулого, котрі містять у собі як історичну інформацію, так і теоретичні уявлення про міжнародні процеси. До них, зокрема, відносяться Літопис Самовидця, Літопис Григорія Грабянки та Літопис Самійла Величка, створені на початку ХVІІІ століття. Головним чином вони використовуються в суто історичних дослідженнях, але не в працях, пов'язаних із теорією та історією міжнародних відносин. Наукова новизна дослідження визначається необхідністю актуалізації для дослідників теорії та історії міжнародних відносин історичних джерел українського походження і їх більшого залучення до наукових розвідок. У статті розглядається інформаційний потенціал українських літописів початку ХVІІІ ст. та звертається увага на особливості викладення в них історичних фактів, що стосуються міжнародних відносин. Увага акцентується на відображенні в літописах питань війни, миру і дипломатії на теренах Центрально-Східноєвропейського регіону. Слід зважати, що виклад їх текстів є україноцентричним та базується навколо подій, пов'язаних із міжнародними процесами др. пол. ХVІІ – поч. ХVІІІ ст. Підкреслюється поєднання в поглядах літописців їх ідеалістичних та реалістичних уявлень. Важливим є також розуміння практичної діяльності авторів відповідних творів, що теж знайшло відображення у їх текстах. Методологія дослідження побудована на загальнонауковому логічному методі, принципах історизму та порівняльному аналізі джерел.
