Suchergebnisse

The article reviews the contents of published special course "History of Crusader Age" by V.K.Nadler, Professor of Kharkov University. It is emphasized that this special course reflected the most advanced trends on this question in European medievistics. V.K.Nadler rejected obsolete concepts by F.Wilcken and J.Michaux who treated Crusades as purely religious enterprises and specified a whole set of Crusade-generating causes, including political and social-economic changes inside West European society. Among researchers of Crusades history V.K.Nadler deservedly marked out H.Sybel, his new treatments based on critical study of medieval annals. Some of these advanced treatments were adopted by V.K.Nadler. The main initiator of Crusades, according to V.K.Nadler, was not Peter of Amiens, but papacy, namely, Urbanus II. The researcher from Kharkov refuted the widespread opinion that the idea of Crusades in the form in which it was implemented was originated still by Gregory VII. V.K.Nadler marked out that already the crusade of 1101-1102 lacked the mystical ardor and godliness that distinguished First Crusade. The later, the more mundane trends dominated. Though Fourth (Sixth by V.K.Nadler) was arranged, as V.K.Nadler correctly specified, by efforts of famous Pope Innocent III, he treated this event as a reflection of secular trends. The researcher fairly explained devastation of Byzantium in 1204 not only by military power of Crusaders. He connected this to internal reasons as well: weakening of Byzantine supreme power, growing separatism of aristocracy, mass destruction of peasantry, impoverishment of people. The subsequent Crusades, as V.K.Nadler supposed, were doomed mostly due top politics of Papacy which turned them into an instrument against its enemies both in the East and in Europe. Presentation by V. K. Nadler of causes, progress and consequences of Crusades strongly loosened Europe-centered approach inherent in numerous foreign and Russian historians. ; В статье рассматривается содержание неопубликованного спецкурса «История Крестовой эпохи» профессора Харьковского университета В. К. Надлера. Подчёркивается, что этот спецкурс отражал наиболее передовые тенденции в европейской медиевистике по этому вопросу. В. К. Надлер отбросил устаревшие концепции Ф. Вилькена и Ж. Мишо, которые изображали эти походы как чисто религиозные мероприятия, и выделил целый комплекс вызвавших их причин, в том числе политические и социально-экономические изменения внутри самого западноевропейского общества. Среди исследователей истории крестовых походов В. К. Надлер заслужено выделял Г. Зибеля, его новые трактовки, основанные на критическом изучении средневековых летописей. Некоторые из этих передовых трактовок были заимствованы и В. К. Надлером. Главным инициатором крестовых походов В. К. Надлер считал не Петра Амьенского, а папство, конкретно – Урбана II. При этом харьковский учёный опровергал распространённое мнение о том, что идея крестовых походов в том виде, в каком она воплотилась, зародилась ещё у Григория VII. В. К. Надлер отмечал: уже в походе 1101-1102 гг. не было того мистического воодушевления и той набожности, как в Первом походе. Чем дальше, тем больше мирские тенденции брали верх. Хотя Четвёртый (у В. К. Надлера - Шестой) крестовый поход был, по его верному мнению, создан усилиями знаменитого папы Иннокентия III, этот поход В. К. Надлер считал отражением светских тенденций. Однако разгром Византии в 1204 г. В. К. Надлер верно объяснял не только военной мощью крестоносцев. Он указывал на «ненормальное положение дел в Византийском государстве», массовое разорение крестьян, обнищание население, падение авторитета верховной власти. Последующие крестовые походы, как считал В. К. Надлер, были обречены на провал главным образом из-за политики папства, которое превратило их в «орудие против своих врагов» на Востоке и в Европе. Изложение В. К. Надлером причин, хода и последствий крестовых походов наносило сильный удар по европоцентризму, присущему многим зарубежным и отечественным историкам. ; У статті розглядається зміст неопублікованого спецкурсу «Історія Хрестової епохи» професора Харківського університету В. К. Надлера. Підкреслюється, що цей спецкурс відбивав найбільш передові тенденції в європейській медієвістиці з цього питання. В. К. Надлер відкинув застаріли концепції Ф. Вількена й Ж. Мішо, які зображували ці походи як суто релігійні заходи, і виділив цілий комплекс їх причин, зокрема політичні та соціально-економічні зміни всередині самого західноєвропейського суспільства. Серед дослідників історії хрестових походів В. К. Надлер заслужено виділяв Г. Зібеля, його нові трактування, засновані на критичному вивченні середньовічних літописів. Деякі з цих передових трактувань були запозичені й В. К. Надлером. Головним ініціатором хрестових походів В. К. Надлер вважав не Петра Ам'єнського, а папство, конкретно – Урбана II. При цьому харківський учений спростовував поширену думку про те, що ідея хрестових походів в тому вигляді, в якому вона втілилася, зародилася ще у Григорія VII. В. К. Надлер відзначав: вже в поході 1101-1102 рр. не було тієї містичної наснаги і тієї побожності, як в Першому поході. Чим далі, тим більше мирські тенденції брали верх. Хоча Четвертий (у В. К. Надлера – Шостий) хрестовий похід був, на його слушну думку, створений зусиллями знаменитого папи Інокентія III, цей похід В. К. Надлер вважав відображенням світських тенденцій. Однак розгром Візантії в 1204 р. В. К. Надлер правильно пояснював не тільки військовою міццю хрестоносців. Він вказував на «ненормальне становище справ у Візантійській державі», масове розорення селян, зубожіння населення, падіння авторитету верховної влади. Наступні хрестові походи, як вважав В. К. Надлер, були приречені на провал головним чином через політику папства, яке перетворило їх на «знаряддя проти своїх ворогів» на Сході та в Європі. Виклад В. К. Надлером причин, ходу і наслідків хрестових походів завдавав удару по європоцентризму, властивому багатьом зарубіжним та вітчизняним історикам.