Suchergebnisse

Мета статті – дослідити особливості представлення на шпальтах газети «Наш лемко» багатошарової еміграційної тематики. Завданням розвідки є комплексна реконструкція переселенського дискурсу часопису «Наш лемко». Дослідницька методологія спирається на звичне для праць з історії науки поєднання принципів (історизму та об'єктивності) і методів (філософських, загальнонаукових та спеціально-історичних) наукової праці. У підсумку проведеного дослідження було відзначено багатоаспектність і різножанровість еміграційної проблематики на сторінках «Нашого лемка», котра перетворює його на правдиву енциклопедію закордонного русинства. В цій своєрідній енциклопедії були представлені найрізноманітніші аспекти українського переселенського руху з території Східних Бескидів – від економічно-господарського до культурно-просвітницького. Докладно інформуючи материкових лемків про чималі успіхи земляків на чужині, часопис піднімав їм самооцінку, повертаючи надломлену віру у власні сили. Втім, така ознайомлювальна робота мала на меті не зростання еміграційних настроїв, а утвердження потреби солідарної розбудови кращого життя на Батьківщині. З іншого боку, «Наш лемко» став важливим комунікатором між лемками різних країн, єднаючи їх усвідомленням спільного минулого та потребою подолання чималих загроз. Плекаючи соборне русинство, часопис запропонував об'єднуючу ідею модернізації всіх сторін життя на теренах Лемківщини, до чого могли долучитися патріотично налаштовані українці-горяни. Завдяки поширенню такої активістської ідеології русини постали свідомою свого національного вибору та завдань спільнотою. Це мало вагоме значення напередодні важких випробувань для українців, що їх принесла Друга світова війна.

Мета статті — дослідити загальні механізми складного та комплексного процесу соціокультурної взаємодії в умовах глобальних політичних трансформацій. Методологія дослідження. Міждисциплінарний характер поставленої проблеми передбачає використання антропологічного, історико-типологічного опису; культурно-історичного, порівняльного аналізу; компаративістики та системності. Структурно-функціональний метод застосовано для дослідження специфіки культури та політики; цивілізаційний та порівняльно-історичний методи використано для вивчення особливостей соціокультурної взаємодії суспільства з огляду на трансформації політичної системи (інститутів); системний підхід дозволив здійснити різносторонній аналіз процесу соціокультурної глобалізації. Наукова новизна полягає в тому, що вперше розглянуто проблеми та особливості соціокультурної взаємодії в умовах глобалізації; виділено та схарактеризовано дві позиції — глобалістів, прихильників розвитку глобальної культури та антиглобалістів, які виступають проти культурної асиміляції та культурної глобалізації. Висновки. Доведено, що механізми соціокультурної глобалізації мають виходити з об'єктивності глобальних політичних трансформацій і неможливості їх зупинити. Соціокультурна глобалізація дозволяє посилити міжкультурний діалог і взаємодію, позиції громадянського суспільства, розширити права і свободи індивідуумів, підвищити якість і рівень життя, поглибити розуміння специфічних особливостей інших культур, що сприяє гармонізації всієї системи міжнародних відносин. Показано, що в умовах глобалізації та інтенсифікації міжкультурної взаємодії важливим є розвиток певних навичок для більш ефективної міжкультурної комунікації. Розвиток таких навичок дозволить представникам різних культур і народів зрозуміти схожість і відмінність між різними культурами, збагатитися досягненнями спадщини інших культур, орієнтуватися в культурному розмаїтті сучасного світу.