Suchergebnisse

Мета статті – дослідити соціальне і майнове розшарування в суспільстві Радянської України та визначити значення соціальної дискримінації для формування «нової людини» в міжвоєнний період. Методи дослідження. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об'єктивності і системності. Використано методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції та узагальнення, що дозволило зосередити увагу на визначальних елементах названої проблеми. Основні результати: У статті розглянуто місце соціальної і майнової дискримінації в українському суспільстві періоду встановлення і утвердження радянської влади в Україні. З'ясовано їх значення як засобу виховання «нової людини», позбавленої національних ознак та культурних відмінностей. На прикладах проілюстровано застосування соціально-правового примусу в часи становлення сталінського тоталітаризму. Доведено, що позбавлення соціальних і майнових прав було звичайною практикою ставлення до всіх категорій українського населення в названий період і широко застосовувалося не тільки до окремих осіб, але й також до членів їх сімей. Значну увагу приділено правовій базі штучно створеної в 20-х роках ХХ ст. соціальної нерівності, яка відбилася на всіх прошарках національного соціуму, покликаної забезпечити формування лояльності до влади шляхом державного тиску та примусу. Наукова новизна полягає в комплексному дослідженні соціальної дискримінації та породженої нею соціальної нерівності як одного з провідних факторів формування «нової людини» на території українських земель, окупованих більшовицькою росією. Це дозволяє остаточно спростувати міф про загальну рівність як одну з головних засад розбудови комуністичного суспільства та довести, на основі використаних архівних документів та наявної історіографії, злочинний характер більшовизму в Україні у міжвоєнний час.

Мета статті – дослідити формування гуманітарної інтелігенції на території Правобережної України протягом 60-х рр. ХІХ – перших десятиліть ХХ ст. Поява цієї соціальної групи в регіоні мала цілий ряд особливостей, пов`язаних з географічним, національним і економічним факторами. Методи дослідження. Досягнення мети дослідження та вирішення його основних завдань обумовило використання загальнонаукових, загальноісторичних і джерелознавчих методів соціальних наук. Важливим є використання методів аналізу та синтезу, що сприяє акцентуванню на ключових елементах окресленого питання. Основні результати: Прикордонне розташування краю та його тривале перебування в складі Речі Посполитої призвели до того, що культурний вплив з боку Російської імперії тут був слабкішим, аніж в інших регіонах Наддніпрянщини, а значна кількість місцевої інтелігенції була польського та єврейського походження. Важливою віхою на шляху становлення української інтелігенції були ліберально-демократичні реформи Олександра ІІ, які зняли перешкоди на шляху розвитку капіталізму та заклали основи соціальної рівності в суспільстві. Саме після селянської реформи у Правобережжі ці процеси відбувалися більш швидкими темпами, аніж в інших частинах Російської імперії, українська інтелігенція перестає бути становою, а саме поняття, що визначає цю частину суспільства, наближається до сучасного розуміння. Під впливом цих факторів гуманітарна інтелігенція Правобережної України на початку ХХ ст. не лише виконує притаманні їй професійні і мистецько-культурні функції, але й перетворюється на провідну верству національного державотворення. Наукова новизна полягає у комплексному висвітлені ролі різних умов і чинників становлення інтелігенції на території великого українського регіону – Правобережної України. Розкрито вплив різноманітних факторів на історичний поступ краю в досліджуваний періоді. Тип статті: теоретична.

Метою статті є вивчення значення мотиву «неминучої війни» в ідеологічній доктрині Радянської України у міжвоєнний період та визначення особливостей його використання як пропагандистського наративу.
Актуальність дослідження обумовлена російсько-українським протистоянням, яка вступило в активну фазу з 2014 р. і переросло у відкритий військовий конфлікт з 22 лютого 2022 р. Дослідження витоків російського мілітаризму дозволить краще зрозуміти його причини та розширить можливості боротьби з агресором на ідеологічному фронті.
Методи дослідження. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об'єктивності і системності. Головним є використання методу аналізу і синтезу, що зробило можливим шляхом вивчення окремих складових дослідити загальні тенденції використання мотиву «неминучої війни» в інформаційному просторі Радянської України міжвоєнного часу. Основні результати: Статтю присвячено мілітаризму як важливій складовій ідеології СРСР та поширенню політичної міфологеми «неминучої війни» на території Радянської України в міжвоєнний період. На основі аналізу виступів партійних і державних лідерів, публікацій у засобах масової інформації, інших засобів пропаганди та агітації доведено, що мотив «неминучої війни» набув особливого розмаху з початку 1930-х років, тоді, коли Радянський Союз почав активну загарбницьку політику щодо сусідніх держав за допомогою військової сили. Наукова новизна статті полягає в комплексному дослідженні міфологеми «неминучої війни» як одної з провідних мотивів більшовицької пропаганди на території українських земель, окупованих більшовицькою росією. Висновки. Мотив «неминучої війни» займав важливе місце в ідеологічних міфологемах СРСР. Комуністична ідеологія в Країні Рад трималася на створенні свого роду паралельної реальності, у якій перебувала особистість і яка формувалася всіма засобами впливу: через радіо, пресу, мистецтво, пропаганду і агітацію. Вагоме місце серед радянських міфологем займали мотиви «непереможної Червоної армії» та «неминучої війни» з капіталізмом, які чудово вписувалися марксистсько-ленінську теорію історичного поступу людства.