Suchergebnisse

Поточні проблеми між Заходом/західними союзниками та Росією і Китаєм мають системний характер не з огляду структури, а порядку, отже, не в сенсі спільноти, змодельованої за владними відносинами між суб'єктами мікроекономіки, а в сенсі інтерсуб'єктивного, нормативного посилання, яке породжує значущі, живі відносини індивідуального актора та системи, які охоплюють відносини влади. Вони становлять зміст фундаментальної діалектики між двома світоглядами, тим, що визначило постбіполярний/однополярний міжнародний порядок, і тим, який ці дві великі держави довго зберігали через свій індивідуальний modus vivendi з ним. Їхній modus vivendi значною мірою зник із причин, характерних для кожного з них. «Антитетичний» характер їх виклику полягав у тому, щоб гнучко, але міцно вирівняти дві сили, тоді як самостійна «тетична» природа однополярного порядку поки що сповільнила його реакцію. Сердечна згода виявилася довговічною також під час останнього епізоду протистояння між Росією та міжнародним порядком, вторгнення в Україну.
Сама наявність однополярного порядку робить союз протилежних держав дійсним і системним магнітом для інших режимів аналогічного характеру або такого, що тяжіє до подібного, надаючи їм можливість узгодження у сфері безпеки. Проте, між Китаєм і Росією немає культурної чи історичної подібності, яка могла б призвести до природного вирівнювання. Їхні загальні побоювання стосовно безпеки по відношенню до сепаратистських та фундаменталістських рухів є скоріше питанням спеціальної координації, як це було у 90-х роках, а не основою для погодження. Торгівля, фінанси та інвестиції, безумовно, становлять спільний інтерес, проте самі по собі вони не є підставою для узгодження, а є його наслідком, про що свідчить їхня необхідність бути політично збалансованими. Військова співпраця, зокрема постачання російської зброї та технологій Китаю, мають важливе значення, проте це потреба зумовлена дедалі більш конфронтаційними відносинами з однополярним світом і знову є наслідком, а не причиною об'єднання.