Suchergebnisse

Мета статті — здійснити порівняльний аналіз методологічних підходів до понять «культурні та креативні індустрії». Імплементація культурних та креативних індустрій в політику багатьох держав та використання культури як «м'якої сили», що формує і зберігає культурну ідентичність й захищає державні інтереси, обумовлює необхідність конкретизації відповідного поняттєвого апарату. Методологія дослідження. Використано компаративний, системний та аналітичний методи, застосування яких дозволило виявити спільне і розбіжне у різних методологічних підходах (модель DCMS, символіко-текстова модель; концентрично-кругова модель; авторсько-правова модель; торговельно- орієнтована модель), що використовуються для означення культурно-креативних секторів у різних країнах світу. Наукова новизна полягає у систематизації наявних теоретичних напрацювань щодо проблеми поняття «культурні та креативні індустрії» в сучасній культурології; проаналізовано та схарактеризовано трансформаційні процеси, що позначилися на змістовому наповненні означеного поняття. Висновки. Розкрито особливості різних методологічних підходів, що використовуються урядами країн в управлінні культурними та креативними індустріями; сформульовано сприйняття культурних та креативних індустрій культурологами та економістами; схарактеризовано тренди культурних та креативних індустрій в сучасному світі. Наголошено на тому, що розвиток культурних та креативних індустрій відбувається завдяки колаборації мистецтва, культури, бізнесу й технологій. Доведено, що засадничими цінностями культурних та креативних індустрій є талант і художні здатності особи, інноваційна ідея, креативність й унікальність. Акцентовано на тому, що завдяки творенню конкурентоздатних ринкових продуктів внесок культурних і креативних індустрій в економіку держав є доволі відчутним й неперервно зростає. Конкретизація креативної діяльності у відповідних результатах (передусім — творенні культурного продукту) обумовлює, по-перше, становлення й розвиток багатоманітних культурних інституцій; по-друге, здійснення діяльності культурними менеджерами та митцями (у межах якої/якими продукується культурний продукт); по-третє, формує культурні цінності, смисли та символи.

Прискорений розвиток сучасного суспільства та його безліч проблем впливають і на сприйняття інформації, надлишок якої розпорошує увагу читача, усуваючи з культурного обрію фахову, спрямовану на виявлення однієї з важливих складових будь-якого суспільства — спеціальну освіту, за параметрами розвитку якої завжди можна скласти уяву про духовний рівень країни на кожному історичному етапі його розвитку, виявити важливі чинники, пов'язані з системою її організації, носіями, студентським складом тощо, а також звернути увагу на загальний стан вищої школи, оскільки саме в освіті відбиваються усі виміри суспільного життя країни. У цьому зв'язку слід звернути увагу на монографічно-довідкове видання «Вища культурологічна освіта в Україні: регіональний дискурс (крізь призму діяльності кафедри івент-індустрій, культурології та музеєзнавства Рівненського державного гуманітарного університету)» (Рівне, 2021), підготовлене доктором культурології, професором кафедри івент-індустрій, культурології та музеєзнавства Рівненського державного гуманітарного університету С. Виткаловим. Провідною метою видання є виявлення сутності та ролі професійної освіти у становленні молодого покоління, що надавалася й продовжує надаватися на кафедрі івент-індустрій, культурології та музеєзнавства РДГУ.

Мета статті полягає у порівнянні думок та поглядів Епікура й Лоренцо Валли щодо світоглядної сутності дозвілля. Методологія дослідження заснована на використанні порівняльного методу, що дозволило обґрунтувати спільне та розбіжне у поглядах відомих мислителів на дозвілля. Новизна дослідження. Автором вперше у вітчизняній культурології здійснено аналіз поглядів Епікура та Валли на дозвілля в контексті його світоглядної сутності. Висновки. Доведено, що і Епікур, і Валла вбачали сенс людського життя у досягненні людиною найвищого блага на землі – щастя, яке ототожнюється філософами із дозвіллям та духовним спокоєм. На думку античного філософа, шлях до найвищого щастя полягає у «пасивному» пізнанні світу та примиренні зі смертю. Натомість, Лоренцо Валла, навпаки, обґрунтовує потребу людини в насолоді як такій, що забезпечує повноцінне сприйняття світу. На думку римського мислителя, доброчесність та розсудливість (у епікурейському значенні) не мають бути у пріоритеті по відношенню до насолоди, адже вони є лише засобом для досягнення задоволення. Якщо Епікур надає перевагу духовним насолодам, то Валла наголошує на єдності духовних і тілесних задоволень, висловлюючи щире співчуття про обмеженість людської чуттєвості. У Епікура бог – безсмертний, блаженний, розважливий гедоніст, який не втручається у земні справи; у Валли бог – творець земних та неземних благ, тому й любити його людина має як джерело цих благ. Згідно з епікуреїзмом, людина має присвятити себе дозвіллю як самопізнанню та саморозвитку. Ідеальне дозвілля ренесансного мислителя – це дозвілля не лише вчене, але й розважальне, що набуло відображення у сприйнятті земних радощів людського спілкування як незамінних для людського щастя.