Suchergebnisse

The authors attempt to conceptualize the definition of the nature of political information, which includes data on the activities of political parties, institutions, organizations, political leaders; data used in policy making and decision making; data that had a direct or indirect impact on the political behavior of the masses. The main components (substantive and representative), properties of information (ability to influence the psyche, significance (completeness), reliability, integrity, relevance), as well as the classification of information in social systems by purpose (mass, group, individual) were outlined. The authors determined that in the socio-political aspect distorted information is information that, under the influence of certain means, has undergone distortion and transformation of information flows through qualitative changes, as a result of which it begins to negatively affect the political system. The main types of distorted information in comparison with its antipodes – "opposite poles" of information necessary for the proper functioning of specific structural elements of the political system of society were determined. The article systematizes the types of information action, among which information propaganda, information aggression and information war are singled out. The purposes, tasks, signs of types of information action are defined. The authors note that information warfare is an integral part of political relations and the main tool of political coercion and achievement of political goals. It is noted that the information war is the factor that can significantly change the direction of political processes and lead to a shift in the centers of domestic or foreign policy influence. The authors emphasize that information warfare is used today as a main tool by states – information investors who are trying to control the global information space. ; У статті здійснено спробу концептуалізації визначення природи політичної інформації, яка включає в себе дані про діяльність політичних ...

The authors attempt to conceptualize the definition of the nature of political information, which includes data on the activities of political parties, institutions, organizations, political leaders; data used in policy making and decision making; data that had a direct or indirect impact on the political behavior of the masses. The main components (substantive and representative), properties of information (ability to influence the psyche, significance (completeness), reliability, integrity, relevance), as well as the classification of information in social systems by purpose (mass, group, individual) were outlined. The authors determined that in the socio-political aspect distorted information is information that, under the influence of certain means, has undergone distortion and transformation of information flows through qualitative changes, as a result of which it begins to negatively affect the political system. The main types of distorted information in comparison with its antipodes – "opposite poles" of information necessary for the proper functioning of specific structural elements of the political system of society were determined. The article systematizes the types of information action, among which information propaganda, information aggression and information war are singled out. The purposes, tasks, signs of types of information action are defined. The authors note that information warfare is an integral part of political relations and the main tool of political coercion and achievement of political goals. It is noted that the information war is the factor that can significantly change the direction of political processes and lead to a shift in the centers of domestic or foreign policy influence. The authors emphasize that information warfare is used today as a main tool by states – information investors who are trying to control the global information space. ; У статті здійснено спробу концептуалізації визначення природи політичної інформації, яка включає в себе дані про діяльність політичних ...

The authors attempt to conceptualize approaches to determination of the nature and place of conflicts in international relations, as well as ways to resolve international conflicts in the modern theory of international relations. An international conflict is defined by the authors as an open political clash of two or more states (or other international actors) on the basis of differences or conflicts of interest. The views of leading theorists of realism, liberalism, and Marxism as directions in the theory of international relations were outlined. It was found that the end of the Cold War created further discussion about the prospects of world politics in the new conditions. During this period, the concepts of F. Fukuyama, S. Huntington, I. Wallerstein appeared, J. Galtung, M. Kaplan, K. Waltz, S. Brown and others expressed their views on the prospects of world politics and the nature of conflicts in the XXI century. Theorists of different scientific political science schools point on the persistence of conflicts in international relations, but their views on the nature of conflicts and the possibility of conflict management are different. The views of theorists on the influence of the structure of international relations system on the nature and intensity of international conflicts are systematized. The authors note that in the context of the study of international conflicts, the legal aspects of the regulation of international relations are of particular importance. In view of this, the main function of international law is to regulate international relations, the main subjects of which are states. Sovereignty remains the main feature of the state. It is noted that the mechanisms of formation and operation of international law are interstate, not supranational. It is determined that under modern conditions the attributes of modern international politics are regional crises, hybrid wars, information blockades, which do not contribute to the formation of a stable system of international relations ; У статті здійснено спробу концептуалізації підходів до визначення природи і місця конфліктів у міжнародних відносинах, а також шляхів вирішення міжнародних конфліктів у сучасній теорії міжнародних відносин. Міжнародний конфлікт визначається авторами як відкрите політичне зіткнення двох і більше держав (або інших міжнародних акторів) на підставі розбіжності або суперечності їх інтересів. Були окреслені погляди провідних теоретиків реалізму, лібералізму, марксизму як напрямів у теорії міжнародних відносин. З'ясовано, що завершення «холодної війни» створило подальшу дискусію про перспективи світової політики в нових умовах. У цей період з'являються концепції Ф. Фукуями, С. Гантінгтона, І. Валлерстайна, свій погляд на перспективи світової політики і характер конфліктів у XXI столітті висловлюють Й. Галтунг, М. Каплан, К. Уолтц, С. Браун та інші. Теоретики, які належать до різних наукових політологічних шкіл, вказують на збереження конфліктогенності в міжнародних відносинах, проте їх погляди на природу конфліктів та можливість управління конфліктами відрізняються. Систематизовано погляди теоретиків щодо впливу структури системи міжнародних відносин на характер та інтенсивність міжнародних конфліктів. Автори зазначають, що в контексті дослідження міжнародних конфліктів особливого значення набувають правові аспекти регулювання міжнародних відносин. З огляду на це головною функцією міжнародного права є врегулювання міжнародних відносин, основними суб'єктами яких є держави. А основною ознакою держави залишається її суверенітет. Зазначено, що механізми формування і дії норм міжнародного права носять міждержавний, а не наддержавний характер. Визначено, що за сучасних умов атрибутами сучасної міжнародної політики регіональні кризи, гібридні війни, інформаційні блокади, які не сприяють формуванню стійкої системи міжнародних відносин.

The authors attempt to conceptualize approaches to determination of the nature and place of conflicts in international relations, as well as ways to resolve international conflicts in the modern theory of international relations. An international conflict is defined by the authors as an open political clash of two or more states (or other international actors) on the basis of differences or conflicts of interest. The views of leading theorists of realism, liberalism, and Marxism as directions in the theory of international relations were outlined. It was found that the end of the Cold War created further discussion about the prospects of world politics in the new conditions. During this period, the concepts of F. Fukuyama, S. Huntington, I. Wallerstein appeared, J. Galtung, M. Kaplan, K. Waltz, S. Brown and others expressed their views on the prospects of world politics and the nature of conflicts in the XXI century. Theorists of different scientific political science schools point on the persistence of conflicts in international relations, but their views on the nature of conflicts and the possibility of conflict management are different. The views of theorists on the influence of the structure of international relations system on the nature and intensity of international conflicts are systematized. The authors note that in the context of the study of international conflicts, the legal aspects of the regulation of international relations are of particular importance. In view of this, the main function of international law is to regulate international relations, the main subjects of which are states. Sovereignty remains the main feature of the state. It is noted that the mechanisms of formation and operation of international law are interstate, not supranational. It is determined that under modern conditions the attributes of modern international politics are regional crises, hybrid wars, information blockades, which do not contribute to the formation of a stable system of international relations ; У статті здійснено спробу концептуалізації підходів до визначення природи і місця конфліктів у міжнародних відносинах, а також шляхів вирішення міжнародних конфліктів у сучасній теорії міжнародних відносин. Міжнародний конфлікт визначається авторами як відкрите політичне зіткнення двох і більше держав (або інших міжнародних акторів) на підставі розбіжності або суперечності їх інтересів. Були окреслені погляди провідних теоретиків реалізму, лібералізму, марксизму як напрямів у теорії міжнародних відносин. З'ясовано, що завершення «холодної війни» створило подальшу дискусію про перспективи світової політики в нових умовах. У цей період з'являються концепції Ф. Фукуями, С. Гантінгтона, І. Валлерстайна, свій погляд на перспективи світової політики і характер конфліктів у XXI столітті висловлюють Й. Галтунг, М. Каплан, К. Уолтц, С. Браун та інші. Теоретики, які належать до різних наукових політологічних шкіл, вказують на збереження конфліктогенності в міжнародних відносинах, проте їх погляди на природу конфліктів та можливість управління конфліктами відрізняються. Систематизовано погляди теоретиків щодо впливу структури системи міжнародних відносин на характер та інтенсивність міжнародних конфліктів. Автори зазначають, що в контексті дослідження міжнародних конфліктів особливого значення набувають правові аспекти регулювання міжнародних відносин. З огляду на це головною функцією міжнародного права є врегулювання міжнародних відносин, основними суб'єктами яких є держави. А основною ознакою держави залишається її суверенітет. Зазначено, що механізми формування і дії норм міжнародного права носять міждержавний, а не наддержавний характер. Визначено, що за сучасних умов атрибутами сучасної міжнародної політики регіональні кризи, гібридні війни, інформаційні блокади, які не сприяють формуванню стійкої системи міжнародних відносин.

A comprehensive analysis of the political discourse is carried out, which concerns the featuresof the functioning of political parties in Ukraine. Attention is focused on the fact that, like any discursiveinteraction, political discourse not only reflects existing ideas about the current state of developmentof political parties and the party system. Political discourse also creates and changes them, since it isin the process of interaction that citizens analyse, perceive or reject the views of other citizens,respectively transforming those that were previously held. It is found out that in contrast to politicaldiscussions about specific political problems that political parties face in their activities, political discourseincludes not only rational statements, but also emotional ones.It is proved that political discourse covers all broadcasting of the political sphere. That is, all discursive actsthat take place in political institutions with the participation of subjects of political interaction, inparticular, political leaders and representatives of political parties. It is determined that the most commonforms of political discourse are public speeches by leaders of political forces, parliamentary debates,discussion of party and election programs. An important component of political discourse is speech actsthat are on the verge of politics and mass communication, such as press conferences, presentations ofpolitical programs, placement of campaign materials in the media and discussions of party speakers onradio, television and social networks. It is noted that political parties should actively involve citizens indiscussions in social networks. It is proved that the lack of proper communication with citizens via Internetresources reduces the ability to convey the necessary information to voters.It was found out that we can study political competition of parties through political discourse, which isable to act as an effective resource (pro-government or opposition parties), constructing and drawingcertain outlines of political reality, and which is able to legitimize certain subjects of politics. In politicaldiscourse, a certain conditional reality is constructed, which claims to become a political practice. In otherwords, the discussion between political parties on the "democracy-authoritarianism" dichotomy maycreate new rules of the game in the political process.A democratic society not only declares, but also actually guarantees the rights and fundamental freedomsof citizens. Political parties are important elements of the socio-political structure of society and areimportant subjects of the political process. In democratic countries, they assume important socialfunctions, while becoming an integral part of society. Political discourse makes it possible to find out therole of political parties in political processes and makes it necessary to form new approaches to the studyof their activities. ; Здійснено комплексний аналіз політичного дискурсу, який стосується особливостей функціонування політичних партій вУкраїні. Акцентовано увагу натому, що як і будь-яка дискурсивна взаємодія, політичний дискурс нелише відбиває чинні уявлення про сучасний стан розвитку політичних партій та партійної системи, а й творить та змінює їх, оскільки саме впроцесі взаємодії громадяни аналізують, сприймають або відкидають уявлення інших громадян, відповідно трансформуючи ті, яких дотримувалися раніше. З'ясовано, що навідміну від політичних дискусій щодо конкретних політичних проблем зяким стикаються усвоїй діяльності політичні партії дополітичного дискурсу належать нетільки раціональні висловлювання, а й емоційні. Обґрунтовано, що політичний дискурс охоплює усе мовлення політичної сфери, тобто всі дискурсивні акти, що відбуваються вполітичних інституціях заучастю суб'єктів здійснюваної взаємодії, зокрема політичних лідерів та представників політичних партій. Визначено, що найпоширенішими формами політичного дискурсу є публічні промови лідерів політичних сил, парламентські дебати, обговорення партійних та виборчих програм. Важливу складову політичного дискурсу складають мовленнєві акти, які розташовані намежі політики та засобів масової комунікації, як-от прес-конференції, презентації політичних програм, розміщення агітаційних матеріалів уЗМІ та дискусії партійних спікерів нарадіо, телебаченні та усоціальних мережах. Зазначено, що політичні партії мають активніше залучати громадян додискусії та обговорення усоціальних мережах. Обґрунтовано, що відсутність належної комунікації згромадянами через Інтернет ресурси, знижує можливості донесення потрібної інформації виборцям. З'ясовано, що політичну конкуренцію партій можемо вивчати через політичний дискурс, котрий спроможний виступати дієвим ресурсом (провладних чи опозиційних партій), конструюючи й змальовуючи певні обриси політичної реальності, і який здатний здійснювати легітимацію тих чи інших суб'єктів політики. У політичному дискурсі конструюється певна умовна реальність, якапретендує стати політичною практикою. Іншими словами, через дискусію між політичними партіями щодо дихотомії «демократія–авторитаризм» уполітичному процесі можуть створюватися нові правила гри. Демократичне суспільство нелише декларує, але й реально гарантує права й основні свободи громадян. Політичні партії виступають важливими елементами соціально-політичної конструкції суспільства та є важливими суб'єктами політичного процесу. В демократичних країнах вони перебирають насебе важливі суспільні функції, перетворюючись при цьому наневід'ємний елемент суспільства. Політичний дискурс дозволяє з'ясувати роль політичних партій уполітичних процесах та змушує донеобхідності формування нових підходів увивченні їх діяльності.

A comprehensive analysis of the political discourse is carried out, which concerns the featuresof the functioning of political parties in Ukraine. Attention is focused on the fact that, like any discursiveinteraction, political discourse not only reflects existing ideas about the current state of developmentof political parties and the party system. Political discourse also creates and changes them, since it isin the process of interaction that citizens analyse, perceive or reject the views of other citizens,respectively transforming those that were previously held. It is found out that in contrast to politicaldiscussions about specific political problems that political parties face in their activities, political discourseincludes not only rational statements, but also emotional ones.It is proved that political discourse covers all broadcasting of the political sphere. That is, all discursive actsthat take place in political institutions with the participation of subjects of political interaction, inparticular, political leaders and representatives of political parties. It is determined that the most commonforms of political discourse are public speeches by leaders of political forces, parliamentary debates,discussion of party and election programs. An important component of political discourse is speech actsthat are on the verge of politics and mass communication, such as press conferences, presentations ofpolitical programs, placement of campaign materials in the media and discussions of party speakers onradio, television and social networks. It is noted that political parties should actively involve citizens indiscussions in social networks. It is proved that the lack of proper communication with citizens via Internetresources reduces the ability to convey the necessary information to voters.It was found out that we can study political competition of parties through political discourse, which isable to act as an effective resource (pro-government or opposition parties), constructing and drawingcertain outlines of political reality, and which is able to legitimize certain subjects of politics. In politicaldiscourse, a certain conditional reality is constructed, which claims to become a political practice. In otherwords, the discussion between political parties on the "democracy-authoritarianism" dichotomy maycreate new rules of the game in the political process.A democratic society not only declares, but also actually guarantees the rights and fundamental freedomsof citizens. Political parties are important elements of the socio-political structure of society and areimportant subjects of the political process. In democratic countries, they assume important socialfunctions, while becoming an integral part of society. Political discourse makes it possible to find out therole of political parties in political processes and makes it necessary to form new approaches to the studyof their activities. ; Здійснено комплексний аналіз політичного дискурсу, який стосується особливостей функціонування політичних партій вУкраїні. Акцентовано увагу натому, що як і будь-яка дискурсивна взаємодія, політичний дискурс нелише відбиває чинні уявлення про сучасний стан розвитку політичних партій та партійної системи, а й творить та змінює їх, оскільки саме впроцесі взаємодії громадяни аналізують, сприймають або відкидають уявлення інших громадян, відповідно трансформуючи ті, яких дотримувалися раніше. З'ясовано, що навідміну від політичних дискусій щодо конкретних політичних проблем зяким стикаються усвоїй діяльності політичні партії дополітичного дискурсу належать нетільки раціональні висловлювання, а й емоційні. Обґрунтовано, що політичний дискурс охоплює усе мовлення політичної сфери, тобто всі дискурсивні акти, що відбуваються вполітичних інституціях заучастю суб'єктів здійснюваної взаємодії, зокрема політичних лідерів та представників політичних партій. Визначено, що найпоширенішими формами політичного дискурсу є публічні промови лідерів політичних сил, парламентські дебати, обговорення партійних та виборчих програм. Важливу складову політичного дискурсу складають мовленнєві акти, які розташовані намежі політики та засобів масової комунікації, як-от прес-конференції, презентації політичних програм, розміщення агітаційних матеріалів уЗМІ та дискусії партійних спікерів нарадіо, телебаченні та усоціальних мережах. Зазначено, що політичні партії мають активніше залучати громадян додискусії та обговорення усоціальних мережах. Обґрунтовано, що відсутність належної комунікації згромадянами через Інтернет ресурси, знижує можливості донесення потрібної інформації виборцям. З'ясовано, що політичну конкуренцію партій можемо вивчати через політичний дискурс, котрий спроможний виступати дієвим ресурсом (провладних чи опозиційних партій), конструюючи й змальовуючи певні обриси політичної реальності, і який здатний здійснювати легітимацію тих чи інших суб'єктів політики. У політичному дискурсі конструюється певна умовна реальність, якапретендує стати політичною практикою. Іншими словами, через дискусію між політичними партіями щодо дихотомії «демократія–авторитаризм» уполітичному процесі можуть створюватися нові правила гри. Демократичне суспільство нелише декларує, але й реально гарантує права й основні свободи громадян. Політичні партії виступають важливими елементами соціально-політичної конструкції суспільства та є важливими суб'єктами політичного процесу. В демократичних країнах вони перебирають насебе важливі суспільні функції, перетворюючись при цьому наневід'ємний елемент суспільства. Політичний дискурс дозволяє з'ясувати роль політичних партій уполітичних процесах та змушує донеобхідності формування нових підходів увивченні їх діяльності.

The article is devoted to the study of the main ways to reform local governments in Ukraine in view of the available foreign experience. Taking into account the experience of Poland in the implementation of reforms from the standpoint of analysis of their effectiveness, the authors tried to find out on a practical and theoretical level what factors caused the situation that Ukraine and Poland have diametrically different achievements in implementing almost identical reforms in political, economic and social spheres, given that these countries were at about the same stage of development at the beginning of the reforms. It is concluded that since local self-government is the subject of intersectoral research in political science, economics, sociology, law and other sciences, it requires the establishment of methodological boundaries of a comprehensive study of this civic institution. It was found that, despite the significant number of theoretical and methodological approaches to the study of local self-government in Ukraine, domestic experts have not created a holistic view of the activities of local self-government and its role in society. It is proved that there is still a purely national tradition of studying local self-government, based on its declarative role, which is enshrined in the Law of Ukraine "On Local Self-Government in Ukraine", at the same time the influence of modern political and economic researched. It is determined that in Ukraine there is no idea at the state level about the role of local self-government, on the one hand, it emphasizes the current and necessary role of community interests in the field, and on the other – the issue of state regulation remains open. All this has led to the emergence of modern research on local government as an innovative activity for modeling political processes on the ground. ; Статтю присвячено дослідженню основних шляхів щодо реформування органів місцевого самоврядування в Україні з огляду на наявний зарубіжний досвід. Беручи до уваги досвід Польщі у процесах впровадження реформ з позиції аналізу їх ефективності, авторами здійснено спробу на практичному та теоретичному рівнях з'ясувати, які фактори спричинили таку ситуацію, що Україна та Польща мають діаметрально різні досягнення у впровадженні майже однакових реформ у політичній, економічній та соціальній сферах з урахуванням того, що ці країни на початку впровадження реформ знаходилися приблизно на однаковому етапі свого розвитку. Зроблено висновок про те, що оскільки місцеве самоврядування є предметом міжгалузевих досліджень з політології, економіки, соціології, правознавства та інших наук, це вимагає встановлення методологічних меж комплексного дослідження цього громадянського інституту. З'ясовано, що, незважаючи на значну кількість теоретико-методологічних підходів дослідження місцевого самоврядування в Україні, вітчизняними фахівцями не створено цілісного уявлення щодо діяльності самого місцевого самоврядування та його ролі у суспільстві. Доведено, що досі існує суто вітчизняна традиція досліджувати місцеве самоврядування, виходячи з декларативної його ролі, яка прописана у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», у той самий час вплив політичних та економічних процесів сучасності на місцеве самоврядування й аналіз їх наслідків залишаються недостатньо дослідженими. Визначено, що в Україні відсутні на рівні держави уявлення щодо ролі місцевого самоврядування, з одного боку, наголошується на його актуальній і необхідній ролі реалізації інтересів громади на місцях, а з іншого – питання державного регулювання залишається відкритим. Все це обумовило появу сучасних досліджень місцевого самоврядування як інноваційної діяльності з моделювання політичних процесів на місцях.

The article is devoted to the study of the main ways to reform local governments in Ukraine in view of the available foreign experience. Taking into account the experience of Poland in the implementation of reforms from the standpoint of analysis of their effectiveness, the authors tried to find out on a practical and theoretical level what factors caused the situation that Ukraine and Poland have diametrically different achievements in implementing almost identical reforms in political, economic and social spheres, given that these countries were at about the same stage of development at the beginning of the reforms. It is concluded that since local self-government is the subject of intersectoral research in political science, economics, sociology, law and other sciences, it requires the establishment of methodological boundaries of a comprehensive study of this civic institution. It was found that, despite the significant number of theoretical and methodological approaches to the study of local self-government in Ukraine, domestic experts have not created a holistic view of the activities of local self-government and its role in society. It is proved that there is still a purely national tradition of studying local self-government, based on its declarative role, which is enshrined in the Law of Ukraine "On Local Self-Government in Ukraine", at the same time the influence of modern political and economic researched. It is determined that in Ukraine there is no idea at the state level about the role of local self-government, on the one hand, it emphasizes the current and necessary role of community interests in the field, and on the other – the issue of state regulation remains open. All this has led to the emergence of modern research on local government as an innovative activity for modeling political processes on the ground. ; Статтю присвячено дослідженню основних шляхів щодо реформування органів місцевого самоврядування в Україні з огляду на наявний зарубіжний досвід. Беручи до уваги досвід Польщі у процесах впровадження реформ з позиції аналізу їх ефективності, авторами здійснено спробу на практичному та теоретичному рівнях з'ясувати, які фактори спричинили таку ситуацію, що Україна та Польща мають діаметрально різні досягнення у впровадженні майже однакових реформ у політичній, економічній та соціальній сферах з урахуванням того, що ці країни на початку впровадження реформ знаходилися приблизно на однаковому етапі свого розвитку. Зроблено висновок про те, що оскільки місцеве самоврядування є предметом міжгалузевих досліджень з політології, економіки, соціології, правознавства та інших наук, це вимагає встановлення методологічних меж комплексного дослідження цього громадянського інституту. З'ясовано, що, незважаючи на значну кількість теоретико-методологічних підходів дослідження місцевого самоврядування в Україні, вітчизняними фахівцями не створено цілісного уявлення щодо діяльності самого місцевого самоврядування та його ролі у суспільстві. Доведено, що досі існує суто вітчизняна традиція досліджувати місцеве самоврядування, виходячи з декларативної його ролі, яка прописана у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», у той самий час вплив політичних та економічних процесів сучасності на місцеве самоврядування й аналіз їх наслідків залишаються недостатньо дослідженими. Визначено, що в Україні відсутні на рівні держави уявлення щодо ролі місцевого самоврядування, з одного боку, наголошується на його актуальній і необхідній ролі реалізації інтересів громади на місцях, а з іншого – питання державного регулювання залишається відкритим. Все це обумовило появу сучасних досліджень місцевого самоврядування як інноваційної діяльності з моделювання політичних процесів на місцях.

The authors attempt to conceptualize approaches to determining the nature and place of political ideology, its main social functions, as well as the structural levels of functioning of political doctrines. Among the main functions of political ideology authors considers the following: uniting society around certain values, the function of legitimizing political power, mobilizing people to solve problems of social development, the function of social depreciation, which is the ability to interpret social reality and reduce tensions in conflict between people's needs and the real possibilities for their satisfaction. The authors singled out the following levels of functioning of political doctrines in the structure of political ideology: the first level – theoretical and conceptual; the second is a program-political, and the third is an actualized level of political ideology. Political ideology itself, according to the authors, is a product of modernization, because in traditional society, nothing like ideology in the modern sense of the word did not exist. Considering the approach to ways and means of resolving conflicts, as well as taking into account the vision of economic development, the views of leading theorists on ideological currents were outlined. Thus, two large groups of ideologies were considered: moderate and radical. The moderate ideologies include all three so-called "big" ideologies of our time: liberal, conservative, and socialist. Political radicalism, in turn, is divided into two types – right and left. The views of theorists on the beliefs that underlie the system of ideological values of modern political ideologies are systematized. Such ideological values determine the content of political activity. The authors note that ideology is a tool for constructing the basic mechanisms of political behavior, becomes a conscious or unconscious altered view in order to justify political domination, helping to mobilize the masses and manipulate human behavior. ; У статті здійснено спробу концептуалізації ...

The authors attempt to conceptualize approaches to determining the nature and place of political ideology, its main social functions, as well as the structural levels of functioning of political doctrines. Among the main functions of political ideology authors considers the following: uniting society around certain values, the function of legitimizing political power, mobilizing people to solve problems of social development, the function of social depreciation, which is the ability to interpret social reality and reduce tensions in conflict between people's needs and the real possibilities for their satisfaction. The authors singled out the following levels of functioning of political doctrines in the structure of political ideology: the first level – theoretical and conceptual; the second is a program-political, and the third is an actualized level of political ideology. Political ideology itself, according to the authors, is a product of modernization, because in traditional society, nothing like ideology in the modern sense of the word did not exist. Considering the approach to ways and means of resolving conflicts, as well as taking into account the vision of economic development, the views of leading theorists on ideological currents were outlined. Thus, two large groups of ideologies were considered: moderate and radical. The moderate ideologies include all three so-called "big" ideologies of our time: liberal, conservative, and socialist. Political radicalism, in turn, is divided into two types – right and left. The views of theorists on the beliefs that underlie the system of ideological values of modern political ideologies are systematized. Such ideological values determine the content of political activity. The authors note that ideology is a tool for constructing the basic mechanisms of political behavior, becomes a conscious or unconscious altered view in order to justify political domination, helping to mobilize the masses and manipulate human behavior. ; У статті здійснено спробу концептуалізації підходів до визначення природи і місця політичної ідеології, її основних суспільних функцій, а також структурних рівнів функціонування політичних доктрин. Серед основних функцій політичної ідеології автор розглядають такі: об'єднання суспільства навколо певних цінностей, функцію легітимації політичної влади, мобілізації людей для вирішення завдань суспільного розвитку, функцію соціальної амортизації, що полягає в здатності інтерпретувати соціальну дійсність і послаблювати напруженість в ситуаціях конфлікту між потребами людей і реальними можливостями їхнього задоволення. Автори виокремили такі рівні функціонування політичних доктрин у структурі політичної ідеології: перший рівень – теоретико-концептуальний; другий – програмно-політичний, і третій, актуалізований рівень політичної ідеології. Сама політична ідеологія, на думку авторів, є продуктом модернізації, оскільки в традиційному суспільстві нічого подібного до ідеології в сучасному значенні цього слова не існувало. Були окреслені погляди провідних теоретиків на ідеологічні течії з огляду на їх підхід до шляхів та способів вирішення конфліктів, а також з урахуванням бачення економічного розвитку. Таким чином, були розглянуті дві великі групи ідеологій: помірні та радикальні. До помірних можна віднести всі три так звані «великі» ідеології сучасності: ліберальну, консервативну та соціалістичну. Політичний радикалізм, у свою чергу, поділяється на два типи – правий і лівий. Систематизовано погляди теоретиків щодо переконань, які лежать в основі системи ідейних цінностей сучасних політичних ідеологій. Такі ідейні цінності визначають зміст політичної діяльності. Автори зазначають, що ідеологія виступає інструментом для конструювання основних механізмів політичної поведінки, стає свідомим або несвідомим зміненим уявленням з метою виправдання політичного панування, сприяючи мобілізації мас і маніпулюванню поведінкою людей.