Suchergebnisse

У статті висвітлюється вплив М. Максимовича на національний рух в австрійській Галичині 30–70-х рр. ХІХ ст. В уявленні видатного українського дослідника-народознавця Галичина була не­від'ємною частиною русько-українського простору. Він зробив вагомий внесок в обґрунтування само­бутності та єдності української ("руської", "малоруської") мови і фольклорної спадщини обабіч авст­ро-російського кордону, спільності історичного минулого Галичини з підросійською Україною. М. Мак­си­мовичу так і не довелося особисто побувати в Галичині, але він підтримував багатолітні листовні сто­сунки з діячами "Руської трійці" І. Вагилевичем та Я. Головацьким, істориком Д. Зубрицьким. Ко­респон­денція мала інформаційно-науковий характер, охоплювала питання обміну книжками, відомостями про наукове й літературне життя. Галицькі народовці з 1860-х рр. використовували творчий доробок М. Макси­мовича у своїй видавничій діяльності для обґрунтування національної самобутності українського народу.
Ключові слова: Михайло Максимович, національний рух, народознавство, взаємини, діяч, Галичина.

У статті висвітлюються контакти Пантелеймона Куліша з Галичиною, що охоплюють період від першого приїзду українського письменника і громадського діяча до Львова влітку 1858 р. і до переходу на державну службу наприкінці 1864 р. та появи останніх публікацій у часописах "ранніх" народовців на початку 1865 р. П. Куліш відіграв особливу роль в утвердженні української національної ідеї серед галичан, особливо в 1867 р. – на початку 1870-х рр., підтримував діяльність місцевих народовців. Значну увагу звернено на листування П. Куліша з Я. Головацьким після знайомства в 1858 р., його взаємини з ліде­ра­ми народовців Д. Танячкевичем і К. Климковичем, русофілом Б. Дідицьким та ін. Різножанрові твори П. Ку­ліша – як нові, так і раніше опубліковані, насамперед з альманаху "Кіевлянинъ" 1840 і 1841 рр. та пе­тербурзького журналу "Основа" (1861–1862 рр.) – регулярно друкувалися в народовській пресі у Львові – часописах "Вечерниці" (1862–1863 рр.), "Мета" (1863–1865 рр.) і "Нива" (1865 р.). Водночас П. Куліш друкувався в русофільських виданнях – газеті "Слово" і літературному збірнику "Галичанинъ", що на початку 1860-х рр. проявляли інтерес до нової української літератури. Кулішеві зв'язки з галицькими діячами перервалися після його призначення російським чиновником у Варшаві в умовах посилення антиукраїнських репресій царизму та внутрішньої кризи в діяльності галицьких народовців. З новою силою інтерес П. Куліша до Галичини проявився з 1866 р.
Ключові слова: Пантелеймон Куліш, український діяч, Галичина, контакти, часопис, народовці, русофіли.

The article revealed the relationship between Ukrainian and Polish socialists in Eastern Galicia at the beginning of the 20th century, on the eve and during the First World War, which ended with the collapse of the Austro-Hungarian Empire and the proclamation of the Western Ukrainian People's Republic (WUPR, ZUNR). In the political life of Austria-Hungary at the beginning of the 20th century а prominent place was occupied by the socialists, to which in Galicia, in particular, belonged the Polish Social-Democratic Party of Galicia and Silesia (from 1919 – the Polish Socialist Party) and the Ukrainian Social-Democratic Party of Galicia and Bukovina. Both autonomous parties were part of the Social Democratic Workers' Party of Austria and tried to combine the national idea and Marxism. In the conditions of the First World War, Ukrainian and Polish Social Democrats clearly declared the priority of the national over the social-class and international, and their traditional critique and hostility towards the "bourgeois" parties became declarative. The leaders of both parties realized that the world war opened up real prospects for solving the national issue and took an active part in the activities of national representative institutions: the USDP leaders were in the Main Ukrainian Council, later – in the General Ukrainian Council, the PSDP leaders – in the Polish circle in the Austrian Parliament etc. After the collapse of the Habsburg monarchy in the autumn of 1918, the USDP and PSDP became the hostile sides of the armed conflict between the two nations. The Polish Socialists led the first governments of the Second Rzeczpospolita (Polish Republic), while the USDP representatives supported the November 1 uprising of Ukrainians in Lviv and in most of the Galician cities, joined the first Government of the ZUNR (WUPR), headed by K. Levytsky. At the same time, in the composition of both parties, there were few figures calling for a Polish-Ukrainian understanding and an alliance in the struggle against Russian imperialism. Thus, on March 31, 1918, the USDP official M.Hankevych wrote a letter to Polish socialist I.Dashinsky in order to reverse the Polish-Ukrainian conflict, but it did not get the result. After the defeat of the ZUNR (WUPR), the Polish Socialists proposed the projects of the territorial autonomy of the Eastern Galicia in the Second Rzeczpospolita, which, however, did not find support among the leaders of the USDP, which were the supporters of the formation of an independent Ukrainian state, to which Galicia had to enter. The restored USDP since 1928 had a relationship with the Polish Socialist Party but stable cooperation between the two parties was hindered by the contradiction in the national question. ; У статті розглядаються взаємини між українськими і польськими соціалістами у Східній Галичині на початку ХХ ст., напередодні і під час Першої світової війни, що завершилася розпадом Австро-Угорської імперії і проголошенням Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Після поразки ЗУНР польські соціалісти пропонували проекти територіальної автономії Східної Галичини у складі Другої Речі Посполитої, що, однак, не знайшли підтримки серед діячів УСДП – прихильників утворення незалежної Української держави, до якої мала увійти Галичина. Відновлена УСДП з 1928 р. мала взаємини з ППС, стабільній співпраці двох партій заважали розбіжності в національному питанні.

У статті проаналізовано особисті фонди в архівних установах Львова та Івано-Франківська Володимира Грабовецького – доктора історичних наук, професора, першого завідувача кафедри історії України в Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника. Він залишив значну творчу спадщину – десятки книжкових видань, сотні статей, та наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. передав свою приватну збірку на зберігання у відділ рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника (фонд № 268) та Державний архів Івано-Франківської області (фонд № 2173, 832 спра­ви). Серед матеріалів приватної колекції В. Грабовецького – документи біографічного харак­теру (оригінали й копії свідоцтв, дипломів, почесних грамот і т. п.), авторські рукописи монографій і статей, сценарії телепередач, творчі заготовки, листування з різними науковими і громадськими організаціями, видав­ництвами, своєю родиною, документація установ, у яких працював вчений, викладач і громадський діяч (наукові звіти В. Грабовецького в Інституті суспільних наук АН УРСР, матеріали про присвоєння вче­ного звання професора, витяги з протоколів засідань кафедри історії України Прикарпатського на­ціонального університету та ін.), тексти лекцій, книги з дарчими написами, періодичні видання, краєзнавча література, дипломні роботи, що захищалися під керівництвом професора, тощо.
Опрацювання матеріалів особистих фондів В. Грабовецького в державних архівних і бібліо­течних установах Львова та Івано-Франківська є цінним не тільки безпосередньо для дослідження його жит­тя і діяльності: особливостей характеру, творчої діяльності, взаємин з людьми, які оточували, а й духу тогочасної епохи крізь призму документів особового походження. Приватна колекція В. Грабо­вецького як окремий вид першоджерел (документи особового походження) набуває особливого значення на тлі методологічного пошуку в сучасній українській історіографії, коли стало популярним вивчення історії повсякденності та антропологічний підхід до історичного минулого.
Ключові слова: особисті фонди, приватна колекція, архівні установи, джерела особового походження, Володимир Грабовецький, відділ рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника, Державний архів Івано-Франківської області.

13 грудня 2018 року в ДВНЗ "Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника" відбулася Всеукраїнська наукова конференція, присвячена 150-річчю від часу створення "Просвіти". Вона була організована Івано-Франківським обласним об'єднанням ВУТ "Просвіта" та кафедрою історії України і методики викладання історії Прикарпатського університету при підтримці Івано-Франківської обласної держадміністрації, Івано-Франківської обласної ради, Івано-Франківської обласної організації Національної спілки краєзнавців України. Історичне значення товариства "Просвіта" в національному житті українського народу важко переоцінити. Вона виникла 8 грудня 1868 р. у Львові в умовах бездержавного існування українців, що перебували під владою двох імперій – Романових і Габсбургів. Імперська влада здавалася непорушною, а простий народ в абсолютній більшості був неписьменним. Майбутнє русинів-українців як окремого народу, відмінного від поляків і росіян-"великоросів", могло виглядати для багатьох сучасників практично безнадійним. Політичну ситуацію влучно передав поетичним словом російський письменник українського походження (його нащадки були запорізькі козаки, що після заборони Січі переселилися на Кубань) Володимир Гіляровський у 1886 р.:

В России две напасти
Внизу власть тьмы,
А наверху – тьма власти.

Цей вірш-експромт стосувався Російської імперії, але схожа ситуація в ХІХ ст. була в Австрійській (з 1867 р. – Австро-Угорській) монархії. За умов імперської влади український народ залишався неосвіченим (рівень писемності на початок ХІХ ст. становив лише 5%), а правляча "верхівка" аж ніяк не хотіла поступатися владою. Виходило своєрідне "зачароване коло", становище, з якого, здавалося, не було виходу. Однак тогочасна українська інтелігенція, в руслі національних рухів "недержавних народів" того часу, знайшла формулу, що принесла успіх у боротьбі за національне самоствердження. Ця формула вміщувалася в одне, але ємке слово, що дало назву новоствореній культурно-освітній організації – "Просвіта". Щоправда, успіх в українському національному русі прийшов не відразу, це був шлях копіткої, наполегливої роботи освічених верств населення серед простолюду. Можливість для створення і діяльності "Просвіти" дали демократичні реформи і децентралізація внутрішнього устрою в Габсбурзькій монархії в 1860–1870-х рр.

4 грудня у ДВНЗ "Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника" відбулася Всеукраїнська наукова конференція "Другі Грабовецькі історичні читання" з нагоди 90-річчя з дня народження академіка АН Вищої школи України Володимира Грабовецького. Її організаторами виступили кафедра історії України і методики викладання історії Факультету історії, політо­логії і міжнародних відносин, Івано-Франківська обласна організація Націо­нальної спілки крає­знавців України, Івано-Франківський історико-меморіальний музей Олекси Довбуша, Івано-Франківський обласний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді.