The article is devoted to the conceptual distinction between defective democracies and quasidemocracies. The different interpretation of these concepts are analyzed. The basic conclusion of the author is the fact that defective democracies differ from the quasidemocracies degree of deviations from accepted standards of democratic governance. In the defective democracies the deviations concern certain political institutions, in quasidemocracy they cover the entire political system.
The article is devoted to the typology of government. On the basis of political analysis the author argues that the distinction parliamentary-presidential government in a separate system type is not valid because a clear distinction criterion presidential-parliamentary government and a parliamentary-presidential does not exist. The main conclusion of the article is the fact that the presidential-parliamentary government and parliamentary-presidential are two cycles of one system type functioning.
This article is devoted to the explanation of the reasons that led to the development of the geopolitical situation in the Black Sea region after the end of the Cold War, the collapse of world communism and the disintegration of the USSR. The author notes that during this period, it did not improve, but on the contrary become more confrontational. The main reason for the intensification of this confrontation is the policy of Russia, which has undergone two main stages in its development: conservative (under President Yeltsin) and revanchist (under Putin's rule). At the first stage, Russia, trying to maintain its control over the post-Soviet space, adhered to tactics of the secret support of separatist movements. This led to the emergence of Transnistrian, Abkhazian and South Ossetian military-political conflicts, in which Russian military formations were directly involved. The result of these conflicts was the creation of three self-proclaimed state entities in the territory of Moldova and Georgia, which, although not recognized by Russia, were fully controlled by it. On the territory of Ukraine during this period, Russia succeeded only in subjugating its naval base in Sevastopol, including most of the ships of the Black Sea Fleet of the former USSR. At the second stage, Russia moved from a policy of preserving its presence in the territories of Moldova, Georgia (under the pretext of the need to deploy "peacekeeping forces" there) and Ukraine (due to the creation of a naval base in Sevastopol) to direct military aggressions. It is noted that changes in foreign policy were conditioned by the transformation of the Russian political regime – from a "Delegative Democracy" (under Yeltsin) to Neo-totalitarianism (under Putin). ; Статтю присвячено з'ясуванню причин, що зумовили розвиток геополітичної ситуації в причорноморському регіоні після закінчення холодної війни, краху світового комунізму та розпаду СРСР. Автор відмічає, що в цей період вона не тільки не покращилася, а навпаки стала більш конфронтаційною. Головною причиною посилення конфронтації є політика Росії, яка в своєму розвитку пройшла два основних етапи: консервативний та реваншистський. На першому етапі Росія, намагаючись зберегти свій контроль над пострадянським простором, дотримувалася тактики таємної підтримки сепаратистських рухів. Це призвело до виникнення придністровського, абхазького та південно-осетинського військово-політичних конфліктів, в яких безпосередньо брали участь російські військові формування. Результатом цих конфліктів стало створення на території Молдови та Грузії трьох самопроголошених державних утворень, які, хоча і не визнані Росією, повністю контролюються нею. На території України в цей період Росії вдалося лише підпорядкувати собі військово-морську базу в Севастополі, включаючи більшість кораблів Чорноморського флоту колишнього СРСР. На другому етапі Росія перейшла від політики збереження своєї присутності на територіях Молдови, Грузії (під приводом необхідності розміщення там «миротворчих сил») та України (завдяки створенню військово-морської бази в Севастополі) до прямої військової агресії. Новітніми явищами на другому етапі стали: офіційне визнання Росією самопроголошених державних утворень Абхазії та Північної Осетії як суверенних держав та безпосереднє включення частини території України (Криму) до складу РФ. Наголошується, що зміни зовнішньої політики були зумовлені трансформацією російського політично режиму від «делегативної демократії» до неототалітаризму.
This article is devoted to clarify the features of becoming of the political science as an academic discipline in Yugoslavia, Poland and Hungary during of the communist regimes. The author connects the becoming of political science in these countries with an attempt of its leadership to move away from the Stalinist model of socialism. Although the Eastern political science represented an eclectic mixture of Marxist political theory with Western political science, but it has contributed to the postcommunist transformations in the future. ; Статья посвящена выяснению особенностей становления политологии как научной и учебной дисциплины в Югославии, Польше и Венгрии в период функционирования коммунистических режимов. Становление политогии в этих странах автор связывает с попыткой их руководства отойти от сталинской модели социализма. Хотя восточноевропейская политология представляла эклектическую смесь марксистской теории политики с западной политической наукой, однако в дальнейшем она способствовала посткомунистическим трансформациям. ; Статтю присвячено з'ясуванню особливостей становлення політології як навчальної та наукової дисципліни в Югославії, Польщі та Угорщині під час функціонування комуністичних режимів. Становлення політології в цих країнах автор пов'язує зі спробою їх керівництва відійти від сталінської моделі соціалізму. Хоча східноєвропейська політологія являла еклектичну суміш марксистської теорії політики з західною політичною наукою, проте в подальшому вона сприяла посткомуністичним трансформаціям.
The problem of the Ukrainian society civilization origins is investigated. The author, having analyzed the historical ways of Ukraine and Russia, proves that they belong to different civilization areas. Ukraine belongs to the European area and Russia – to Eurasian one. The main factors that led to the civilization differences are the differences in the political fields, in which social development is going. ; Исследуется проблема цивилизационных истоков украинского общества. Проанализировав исторические пути развития Украины и России, автор доказывает, что они принадлежат разным цивилизационным ареалам. Украина относится к европейскому ареалу, Россия – к евразийскому. Основными факторами, которые обусловили цивилизационные отличия, выступают различия политических полей, в рамках которых происходило общественное развитие. ; Досліджується проблема цивілізаційних витоків українського суспільства. Проаналізувавши історичні шляхи розвитку України та Росії, автор доводить, що вони належать до різних цивілізаційних ареалів. Україна належить до європейського ареалу, Росія – до євразійського. Основними чинниками, що зумовили цивілізаційні відмінності, виступають відмінності політичних полів, в межах яких відбувався суспільний розвиток.
The article examines the processes of media development in the conditions of Bulgaria's post-communist transformation. The authors notes ambiguous, complex and contradictory of its process. He stresses that the process of post-communist Bulgarian media had a significant impact, non-transparent privatization, tough confrontation between the major political forces of society, inadequate media legislation ; В статье анализируется процесс развития средств массовой информации в условиях посткоммунистической трансформации Болгарии. Отмечается его неоднозначный, сложный и противоречивый характер. Авторы подчеркивают, что на процесс посткоммунистического развития болгарских СМИ существенное влияние оказали непрозрачный характер их приватизации, жесткая конфронтация между основными политическими силами общества, несовершенство медийного законодательства ; У статті аналізується процес розвитку засобів масової інформації в умовах посткомуністичної трансформації Болгарії. Відмічається його неоднозначний, складний та суперечливий характер. Автори наголошують, що на процес посткомуністичного розвитку болгарських ЗМІ суттєвий вплив справили: непрозорий характер їх приватизації, жорстка конфронтація між основними політичними силами суспільства, недосконалість медійного законодавства
